Справа № 580/5816/25 Суддя (судді) першої інстанції: Петро ПАЛАМАР
27 лютого 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Штульман І.В.
суддів: Оксененко О.М.,
Черпака Ю.К.,-
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
22 травня 2025 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в Черкаський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області №231150007045 від 19 лютого 2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно трудової книжки від 01 жовтня 1964 року, та призначити їй пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Пенсію призначити з моменту звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про призначення пенсії, тобто з 12 лютого 2025 року (а.с.1-4).
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №231150007045 від 19 лютого 2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12 лютого 2025 року про призначення пенсії по віку та прийняти рішення з урахуванням висновків суду. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (а.с.18-20).
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового та пільгового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Не погоджуючись з рішенням Чекаського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області звернулося до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення і ухвалити нове про відмову в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 .
Позивач правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження.
За змістом частини першої статті 309 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
За приписами частини другої статті 309 КАС України, у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Згідно з частиною четвертою статті 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.
Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, мотивуючи наступним.
ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою від 12 лютого 2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, за принципом екстериторіальності, розглянуло заяву позивача та рішенням від 19 лютого 2025 року №231150007045 відмовило у призначенні пенсії позивачу ОСОБА_1 з підстав відсутності страхового стажу.
До страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди її роботи, що відображені в трудовій книжці позивача від 01 жовтня 1964 року, оскільки на титульній сторінці дата народження дописана іншим кольором чорнил та не завірена належним чином.
Не погоджуючись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 19 лютого 2025 року №2311500070459 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком, ОСОБА_2 звернувся до суду із цим позовом за захистом прав та інтересів свого довірителя ОСОБА_1 .
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Конституцією України, Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1058-IV, постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом №1058-IV.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Частиною другою статті 5 Закону №1058-IV встановлено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Згідно частини першої статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частина друга статті 24 Закону №1058-IV визначає, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
З аналізу зазначених норм законодавства суд вбачає, що до набрання чинності Законом №1058-IV, а саме до 01 січня 2004 року, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01 січня 2004 року.
При цьому, стаття 62 Закону №1788-XII визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно пункту 1 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637.
Судом першої інстанції встановлено, що в трудовій книжці ОСОБА_1 від 01 жовтня 1964 року відображені період її трудової діяльності на різних посадах та професіях, які не зараховані відповідачем внаслідок заповнення на титульній сторінці трудової книжки дати народження 1939 іншим кольором чорнил.
При чому, станом на момент виникнення спірних відносин відповідачем не було встановлено відсутності трудової книжки позивача або відповідних записів у ній щодо спірних періодів, наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи, які б унеможливлювали зарахування спірних періодів до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду України за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-ІV, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; система персоніфікованого обліку була впроваджена з 01 липня 2000 року (постанова Кабінету Міністрів України №794 від 04 червня 1998 року "Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування").
Пунктом 2.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України за №58 від 29 липня 1993 року, передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію
(кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться:
відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження;
відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;
відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України;
відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Аналогічний порядок заповнення трудової книжки був визначений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка
затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27 квітня 1993 року №301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Так, підставою для незарахування до загального періоду роботи ОСОБА_1 до її страхового стажу згідно трудової книжки від 01 жовтня 1964 року є заповнення на титульній сторінці трудової книжки дати народження 1939 іншим кольором чорнила.
Проте недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії та позбавлення позивача ОСОБА_1 конституційного права на соціальний захист і вирішення питання призначення пенсії.
При цьому, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Крім того, суд першої інстанції також звернув увагу, що відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити страховий стаж ОСОБА_1 у разі наявності відповідних сумнівів.
Також, Верховний Суд у постанові від 19 грудня 2019 року у справі №307/541/17 (адміністративне провадження №К/9901/18274/18) зазначив, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління Пенсійного фонду України не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Крім того, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду звертає увагу, що відповідачем не заперечується та не спростовується достовірність записів у трудовій книжці позивача за весь період роботи, а матеріали справи не містять відомостей на підтвердження недостовірності вказаних записів та трудової книжки ОСОБА_1 .
Позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та незарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі №174/658/16-а оцінюватися судом мають саме підстави відмови у призначенні пенсії, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про її призначення.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком, на загальних підставах.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21 лютого 2018 року.
Так, підставою для призначення пенсії є наявність страхового та пільгового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі №754/14898/15-а.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваного рішення відповідача від 19 лютого 2025 року №231150007045.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтею 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16 вересня 1996 року, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні "Великода проти України" від 03 червня 2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, пункт 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, пункт 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, пункт 72, від 08 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, пункт 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, пункт 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача ОСОБА_1 суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що суд першої інстанції з метою ефективного захисту порушеного права позивача правомірно зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12 лютого 2025 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні Черкаського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду приходить до висновку, що рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року прийнято у відповідності до вимог законодавства, а доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року у справі №580/5816/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Штульман
Судді: О.М. Оксененко
Ю.К. Черпак