Справа № 640/14619/20 Суддя (судді) першої інстанції: Романченко Євген Юрійович
25 лютого 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Вівдиченко Т.Р., Карпушової О.В.,
при секретарі судового засідання Харечко Ю.В.,
за участі представників відповідача - Лягери А.О., Сметанюка Р.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРЗЕМПРОДУКТ» до Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРЗЕМПРОДУКТ» звернулося до суду з позовом до Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якому (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ДПС України від 18.05.2020 №16339/6/99-00-04-02-03-06 про результати розгляду скарги;
- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, оформлене листом від 20.03.2020 №51617/10/26-15-04-07-18;
- зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у м. Києві відновити у Єдиному державному реєстрі платників єдиного податку відомості щодо підприємства, як платника єдиного податку четвертої групи на 2020 рік та надати відповідний Витяг з Єдиного державного реєстру платників єдиного податку.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у зв'язку з неприйняттям податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи на 2020 рік, відповідачем прийнято рішення, що позбавило Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРЗЕМПРОДУКТ» статусу платника єдиного податку четвертої групи на 2020 рік. Позивач стверджує, що відповідає критерію сільськогосподарських товаровиробників четвертої групи, а рішення прийняті без з'ясування усіх обставин справи.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення ДПС України від 18.05.2020 №16339/6/99-00-04-02-03-06 у формі листа про результати розгляду скарги.
Визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 20.03.2020 №51617/10/26-15-04-07-18 у формі листа.
Зобов'язано Головне управління Державної податкової служби у м. Києві відновити у Єдиному державному реєстрі платників єдиного податку відомості щодо підприємства, як платника єдиного податку четвертої групи на 2020 рік.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Державна податкова служба України, Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернулися із апеляційними скаргами.
В апеляційній скарзі представник Державної податкової служби України, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення ДПС України від 18.05.2020 № 16339/6/99-00-04-02-03-06 у формі листа про результати розгляду скарги та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог до ДПС.
В своїх обґрунтуваннях зазначає, що рішення ДПС від 18.05.2020 № 16339/6/99-00-04-02-03-06 за результатами розгляду скарги безпосередньо не має впливу на права та законні інтереси позивача, а його скасування не приведе до відновлення порушених прав, що свідчить про відсутність підстав для його скасування та задоволення позовних вимог в цій частині.
В апеляційній скарзі Головне управління Державної податкової служби у м. Києві просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що саме позивач своїми діями спричинив виникнення спірної ситуації, подавши декларації з порушенням обов'язкових реквізитів, передбачених статтями 46, 48 та 49 Податкового кодексу України. Податковий орган діяв виключно в межах і у спосіб, визначених законодавством, інформуючи позивача про юридичні наслідки неподання належно оформленої декларації, а листи від 24.02.2020 та 20.03.2020 були лише способом комунікації відповідно до п.42.2 та п.58.3 Податкового кодексу України, не створюючи жодних самостійних правових наслідків.
Апелянт наголошує, що вищевказані листи є документами інформаційного характеру, що лише фіксують встановлений податковим органом факт подання або неподання декларацій відповідно до статті 48 та статті 49 Податкового кодексу України. Такі листи не породжують нових прав чи обов'язків платника, не змінюють його статус, не мають ознак владного волевиявлення, не встановлюють юридичних наслідків та не відповідають визначенню «рішення» як акту індивідуальної дії у розумінні статей 2, 19, 55 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також в обґрунтування своїх вимог зазначає, що Головне управління ДПС у м. Києві не анулювало реєстрацію платника, не видавало рішення за статтею 299 Податкового кодексу України, не застосовувало наслідків, передбачених для анулювання реєстрації. Орган лише повідомив позивача про те, що його статус платника єдиного податку 4 групи у 2020 році не підтверджено через неподання декларації, яка відповідає вимогам законодавства. Це не є анулюванням, не є рішенням у процедурі контролю, і саме тому оформлено у вигляді листа.
Суд першої інстанції неправильно оцінив докази, неправильно витлумачив норми статей 48, 49, 291, 298 та 299 Податкового кодексу України, неправильно визначив правову природу оскаржуваних документів та фактично визнав протиправними акти, які за своєю правовою природою не можуть бути предметом оскарження, оскільки не є рішеннями суб'єкта владних повноважень.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2025 та від 03.02.2026 29.10.2025 та від 17.11.2025 відкрито апеляційні провадження та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
Учасники справи своїм правом на подання відзиву на апеляційні скарги не скористалися, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Представник позивача в судове засідання не прибув. З урахуванням належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу без його участі.
В судове засідання з'явилися представники відповідачів, учасники процесу надали свої пояснення та аргументи.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРЗЕМПРОДУКТ» 20.02.2020 подало звітну податкову декларацію платника податку четвертої групи за 2019 рік. Відповідно до квитанції №2 податкову декларацію прийнято та зареєстровано за №9030735096.
Листом від 24.02.2020 №33339/10/26-15-04-07-18 суб'єкт контролю повідомив, що декларація вважається неподаною у зв'язку з порушенням п.48.4 статті 48 Податкового кодексу України, оскільки в декларації вказано невірний код органу місцевого самоврядування на КОАТУУ.
Позивач направив уточнюючу податкову декларацію, з виправленою помилкою (а.с.37-39), яку згідно квитанції прийнято 03.03.2020 за №9038401289.
Листом від 03.03.2020 №40910/10/26-15-04-07-18 Головне управління Державної податкової служби у м. Києві повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРЗЕМПРОДУКТ» про відмову у прийнятті звітності. В обґрунтуваннях вказано, що документ вважається неподаним у зв'язку з порушенням вимог нормативно-правових актів, а саме: зазначено недостовірне значення обов'язкового реквізиту «звітний (податковий) період, що уточнюється» (не подано звітний або звітний новий документ).
Платнику податків запропоновано подати податкову декларацію і сплатити штраф або оскаржити рішення контролюючого органу у порядку, передбаченому статтею 56 Кодексу.
Позивач 10.03.2020 втретє подав декларацію згідно квитанції №9045956929.
Листом від 20.03.2020 №51617/10/26-15-04-07-18 Головне управління Державної податкової служби у м. Києві повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРЗЕМПРОДУКТ», що вони не є платником податку четвертої групи - сільськогосподарські товаровиробники в 2020 році.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до Державної податкової служби України з листом від 07.04.2020 №07/04-20, в якому просить прийняти податкову декларацію платника єдиного податку четвертої групи на 2020 рік, який був поданий 20.02.2020 за №9030735096, днем його подання та підтвердити статус платника єдиного податку четвертої групи на 2020 рік.
Рішенням від 18.05.2020 №16339/6/99-00-04-02-03-06 Державна податкова служба України за результатами розгляду скарги повідомила, що рішення №1 Товариство мало право оскаржити до 13.03.2020, тому в цій частині вимоги скарги залишено без розгляду. Скарга в частині рішення №2 не підлягає задоволенню, оскільки на лист від 16.03.2020 платнику податків повідомлено, що статус платника єдиного податку четвертої групи не підтверджено.
Позивач, не погоджуючись із такими рішеннями, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Порядок нарахування, строки сплати, ставки та групи платників єдиного податку встановлені главою 1 розділу XIV Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Згідно з пунктом 291.3 статті 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Пунктом 291.4 статті 291 Податкового кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання, сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків, належать до 4 групи платників єдиного податку.
Підпунктом 298.8.4 пункту 298.8 статті 298 Податкового кодексу України врегульовано, що у разі коли у податковому (звітному) році частка сільськогосподарського товаровиробництва становить менш як 75 відсотків, сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа сплачує податки у наступному податковому (звітному) році на загальних підставах.
Відтак, до платників 4 групи єдиного податку можуть належати сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.
Платники єдиного податку 4 групи самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням платника податку та місцем розташування земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу (пп. 295.9.1 п. 295.9 ст. 295 ПК України).
Відповідно до пп. 298.8.1 п. 298.8 ст. 298 Податкового кодексу України сільськогосподарські товаровиробники для переходу на спрощену систему оподаткування або щорічного підтвердження статусу платника єдиного податку подають до 20 лютого поточного року:
- загальну податкову декларацію з податку на поточний рік щодо всієї площі земельних ділянок, з яких справляється податок (сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних насаджень), та/або земель водного фонду внутрішніх водойм (озер, ставків та водосховищ), - контролюючому органу за своїм місцезнаходженням (місцем перебування на податковому обліку);
- звітну податкову декларацію з податку на поточний рік окремо щодо кожної земельної ділянки - контролюючому органу за місцем розташування такої земельної ділянки (юридичні особи);
- розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва (юридичні особи) - контролюючим органам за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику;
- відомості (довідку) про наявність земельних ділянок - контролюючим органам за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок. У відомостях (довідці) про наявність земельних ділянок зазначаються дані про кожний документ, що встановлює право власності та/або користування земельними ділянками, у тому числі про кожний договір оренди земельної частки (паю).
Порядок реєстрації та анулювання реєстрації платників єдиного податку визначений ст. 299 Податкового кодексу України, відповідно до п. 299.1 якої, реєстрація суб'єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку.
Пунктом 299.10 статті 299 Податкового кодексу України встановлено, що реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у разі:
1) подання платником податку заяви щодо відмови від застосування спрощеної системи оподаткування у зв'язку з переходом на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, - в останній день календарного кварталу, в якому подано таку заяву;
2) припинення юридичної особи (крім перетворення) або припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем відповідно до закону - в день отримання відповідним контролюючим органом від державного реєстратора повідомлення про проведення державної реєстрації такого припинення;
3) у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу;
4) якщо у податковому (звітному) році частка сільськогосподарського товаровиробництва юридичної особи платника єдиного податку четвертої групи становить менш як 75 відсотків;
5) якщо платником єдиного податку четвертої групи не подано податкову звітність, передбачену підпунктом 295.9.1 пункту 295.9 статті 295 цього Кодексу.
Проаналізувавши норми податкового законодавства, колегія суддів встановила, що Податковий кодекс України передбачає підстави для анулювання реєстрації платника єдиного податку або підстави, з яких платник не може бути платником єдиного податку 4 групи, але не містить норму, відповідно до якої платник, який до 20 лютого не подав звітність, зазначену у пп. 298.8.1 п. 298.8 статті 298 Податкового кодексу України, не може бути, або втрачає статус платника єдиного податку 4 групи.
Повноваження податкового органу не визнавати податкову звітність податковою декларацією передбачені пунктом 48.7 статті 48 Податкового кодексу України, а саме: податкова звітність не визнається податковою декларацією у разі порушення будь-якої норми статті 48 Податкового кодексу України. Зокрема, це відсутність обов'язкових реквізитів: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; місцезнаходження (місце проживання) платника податків тощо.
Згідно пункту 48.4 статті 48 Податкового кодексу України у окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити:
відмітка про звітування за спеціальним режимом;
код виду економічної діяльності (КВЕД);
код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ;
індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період;
дата та номер рішення про включення неприбуткової організації до Реєстру неприбуткових установ та організацій;
ознака неприбутковості організації;
повне найменування нерезидента;
місцезнаходження нерезидента;
назва та код держави резиденції нерезидента.
Згідно фактичних обставин справи, позивач 20.02.2020 подав звітну податкову декларацію платника податку четвертої групи за 2019 рік, яка була прийнята та зареєстрована за №9030735096, про що свідчить відповідна відмітка на квитанції (а.с.32).
Однак, Головне управління ДПС у м. Києві листом від 24.02.2020 №33339/10/26-15-04-07-18 повідомило, що документ - податкова декларація платника єдиного податку четвертої групи на 2020 рік вважається неподаним у зв'язку з порушенням вимог нормативно-правових актів, а саме зазначено недостовірне значення обов'язкового реквізиту «код органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки за КОАТУУ, оскільки в декларації вказано невірний код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ (а.с.22).
Надалі позивач листом Головного управління ДПС у м. Києві від 20.03.2020 №51617/10/26-15-04-07-18 отримав повідомлення про те, що не є платником єдиного податку четвертої групи - сільськогосподарські товаровиробники в 2020 році (а.с.19).
Таким чином, у даному випадку контролюючим органом не встановлено невідповідності поданих податкових декларацій вимогам статті 48 Податкового кодексу України, оскільки зазначення позивачем невірного коду органу місцевого самоврядування за КОАТУУ це не його відсутність, як передбачено абзацом 4 пункту 48.4 статті 48 Податкового кодексу України.
Крім того, відповідач не наділений повноваженнями не визнавати звітність, у зв'язку з пропущенням платником податку строку на подачу декларації, встановленого пп. 298.8.1 п. 298.8 статті 298 Податкового кодексу України (пропущення встановлених цією нормою строків).
Способом реалізації владних управлінських функцій за наявності встановлення обставин, за яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (бути платником єдиного податку), є прийняття податковим органом рішення саме про анулювання реєстрації платника єдиного податку, а таке анулювання, у свою чергу, вже реалізується шляхом виключення з реєстру платників цього податку.
Разом із цим, як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої та апеляційної інстанції, відповідачем не приймалося рішення про анулювання реєстрації позивача, а спірним рішенням, оформленим листом від 20.03.2020 відповідач зазначив, що позивач не є платником єдиного податку четвертої групи - сільськогосподарські товаровиробники в 2020 році, тобто фактично виключено з реєстру платників єдиного податку четвертої групи без анулювання реєстрації, що не відповідає суті повноважень податкового органу.
Законодавець наділив податковий орган правом приймати рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку виключно за наслідками проведення документальної перевірки платника податку.
Разом з тим, відповідачем не надано жодних доказів проведення документальної перевірки позивача, а також прийняття рішення про анулювання реєстрації позивача як платника єдиного податку.
На запитання суду чи приймалося контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації позивача як платника єдиного податку та яким чином оформлено це рішення, представник Головного управління ДПС у м. Києві повідомив, що оформлено лише лист від 20.03.2020 №51617/10/26-15-04-07-18.
Відповідачами в суді першої та апеляційної інстанції підтверджено той факт, що підставою виключення позивача з реєстру платників єдиного податку 4 групи є невчасне подання декларації та з порушенням з вимог нормативно-правових актів.
Однак, колегія суддів зазначає, що Податковий кодекс України передбачає підстави для анулювання реєстрації платника єдиного податку або підстави, з яких платник не може бути платником єдиного податку 4 групи, але не містить норму, відповідно до якої платник, який до 20 лютого не подав звітність, зазначену у п.п.298.8.1 п.298.1 статті 298 Податкового кодексу України не може бути або втрачає статус платника єдиного податку 4 групи.
Зазначені дії податкових органів є прикладом порушення ними принципу «належного урядування», які призвели до перешкод в господарюванні для добросовісних платників.
Доводи апелянта про те, що лист Головного управління ДПС у м. Києві від 20.03.2020 №51617/10/26-15-04-07-18 не може бути предметом оскарження, оскільки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, судова колегія оцінює критично, оскільки представник відповідача в суді першої та апеляційної інстанції підтвердив, що ним не приймалося жодного рішення про анулювання реєстрації позивача, а лише оформлено лист, в якому повідомлено, що позивач не є платником єдиного податку четвертої групи - сільськогосподарські товаровиробники в 2020 році.
В даному випадку, позивач реалізував захист свого порушеного права оскарженням рішення у формі листа від 20.03.2020, оскільки по суті рішення контролюючим органом не прийнято, що не суперечить нормам Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, доводи Головного управління ДПС у м. Києві про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не є обґрунтованими.
Щодо доводів апеляційної скарги ДПС України про те, що рішення за результатами розгляду скарги безпосередньо не має впливу на права та законні інтереси позивача, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Тобто, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням ДПС України №16339/6/99-00-04-02-03-06 від 18.05.2020 про результати розгляду скарги залишено скаргу Товариства від 07.04.2020 №07/04-20 без задоволення, рішення №1 - без розгляду, а рішення №2 - без змін (а.с.14-15).
Колегія суддів звертає увагу, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Суд визнає, що запроваджені Податковим кодексом України способи оскарження рішень податкових органів - адміністративний та судовий - повною мірою дають можливість платнику податків захистити порушене права, при цьому за механізмом їх реалізації вони не є тотожними, доводи позивача, викладені у скарзі оцінені судом під час розгляду справи, а не шляхом оцінки рішення прийнятого вищестоящими податковими органами за результатами адміністративного оскарження. Само по собі рішення, прийняте за результатами вирішення податкового спору у порядку досудового врегулювання, не створює, не змінює та не припиняє будь-яких прав та обов'язків.
За таких обставин, вказане рішення, прийняте ДПС України за наслідками розгляду скарги позивача, саме по собі не є юридично значимим для нього, адже не має безпосереднього впливу на його суб'єктивні права та обов'язки шляхом позбавлення можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного суду від 11.06.2019 року по справі № 826/24656/15 (адміністративне провадження № К/9901/11997/19).
Таким чином, суд приходить до висновку, що скасування рішення Державної податкової служби України від 18.05.2020 №16339/6/99-00-04-02-03-06 за результатами розгляду скарги безпосередньо не відновить права та інтереси позивача у спірних правовідносинах, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення ДПС України від 18.05.2020 №16339/6/99-00-04-02-03-06 про результати розгляду скарги.
Судова колегія стверджує, що представник ДПС України звернув увагу суду та наголошував на вищевказану обставину у відзиві на позовну заяву, що залишено без уваги судом першої інстанції, оскільки мотивувальна частина судового рішення не містить жодних обґрунтувань щодо вищевказаної позовної вимоги.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування рішення ДПС України від 18.05.2020 №16339/6/99-00-04-02-03-06 у формі листа про результати розгляду скарги, а тому в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини другої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За правилами статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Державної податкової служби України - задовольнити.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі №640/14619/20 скасувати в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення ДПС України від 18.05.2020 №16339/6/99-00-04-02-03-06 у формі листа про результати розгляду скарги та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі №640/14619/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Постанова складена в повному обсязі 02 березня 2026 року.
Суддя-доповідач О.М.Кузьмишина
Судді Т.Р.Вівдиченко
О.В.Карпушова