Справа № 320/2934/25 Суддя (судді) першої інстанції: Вісьтак М.Я.
27 лютого 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Штульман І.В.
суддів: Оксененка О.М.,
Черпака Ю.К.,-
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
07 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся в Київський окружний адміністративний суд з адміністративним позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач-2) про:
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №262940020738 від 06 січня 2025 року щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області код (ЄДРПОУ 14035769) зарахувати до страхового стажу періоди роботи з: 08 серпня 1981 року - 12 жовтня 1982 року; 13 жовтня 1982 року - 28 жовтня 1982 року; 16 березня 1989 року - 08 січня 1991 року, 09 січня 1991 року - 11 січня 1992 року; 12 січня 1992 року - 10 жовтня 1994 року; 11 жовтня 1994 року -12 листопада 1996 року; 14 листопада 1996 року - 26 серпня 1997 року; 28 серпня 1997 року - 14 жовтня 1998 року; 15 жовтня 1998 року - 01 лютого 2001 року; 01 лютого 2001 року - 30 квітня 2004 року згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 ;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) про призначення пенсії за віком від 01 січня 2025 року.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №262940020738 від 06 січня 2025 року щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи, а саме: 08 серпня 1981 року - 12 жовтня 1982 року; 13 жовтня 1982 року - 28 жовтня 1982 року; 16 березня 1989 року - 08 січня 1991 року, 09 січня 1991 року - 11 січня 1992 року; 12 січня 1992 року - 10 жовтня 1994 року; 11 жовтня 1994 року - 12 листопада 1996 року; 14 листопада 1996 року - 26 серпня 1997 року; 28 серпня 1997 року - 14 жовтня 1998 року; 15 жовтня 1998 року - 01 лютого 2001 року; 01 лютого 2001 року - 30 квітня 2004 року згідно записів трудової книжки НОМЕР_3 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) про призначення пенсії за віком від 01 січня 2025 року з урахуванням висновків суду, зазначених в рішенні. У задоволенні інших вимог відмовлено. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу, наказу про звільнення з роботи, відсутність підтверджуючої довідки про даний період роботи за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача ОСОБА_1 , що дає йому право на призначення пенсії за віком.
Не погоджуючись рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (надалі - апелянт) звернулося до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 . Апелянт вважає, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №262940020738 від 06 січня 2025 року правомірно відмовлено у призначені позивачу пенсії.
Позивач ОСОБА_1 заперечує проти апеляційної скарги у повному обсязі та зазначає, що його трудова книжка НОМЕР_3 оформлена 08 серпня 1981 року у відповідності до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, що затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року №162 (чинною станом на 08 серпня 1981 року, тобто на час оформлення трудової книжки).
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження.
За змістом частини першої статті 309 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
За приписами частини другої статті 309 КАС України, у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Згідно з частиною четвертою статті 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.
Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року в оскаржуваній частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна відповідача-1 задоволенню не підлягає, мотивуючи це наступне.
З матеріалів справи вбачається, і це правильно встановлено судом першої інстанції, що позивач ОСОБА_1 01 січня 2025 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою щодо призначення пенсії за віком.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у порядку екстериторіальності, за наслідками розгляду заяви позивача прийнято рішення №262940020738 від 06 січня 2025 року про відмову у призначені ОСОБА_1 пенсії за віком, згідно з пунктом 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", в зв'язку з відсутністю страхового стажу 31 рік.
Не погодившись з рішенням відповідача-1 про відмову у призначені пенсії за віком, ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом за захистом своїх прав та інтересів.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) визначено, що саме цей закон регулює відносини між суб'єктами загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечать цьому Закону.
Відповідно до статті 11 Закону №1058-IV, застрахованими особами є громадяни, які працюють на підприємствах, в установах і організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання, у фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування - фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок) на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи за договорами цивільно-правового характеру. За осіб, які працюють на вищезазначених умовах, страхувальник (роботодавець) зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати до солідарної системи в установлені строки та в повному обсязі страхові внески від об'єкту для їх нарахування.
Згідно частин п'ятої, шостої статті 20 Закону №1058-IV, страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків.
Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів з дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, календарний місяць; для страхувальників, зазначених у пункті 5 статті 14 цього Закону - квартал.
Таким чином, усі місяці роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі-працівнику заробітну плату та нараховувало відповідні страхові внески з неї, повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески чи ні або незалежно від того, чи обліковуються вказані страхові внески відповідачем у реєстрі застрахованих осіб.
Так, у справах №560/4616/20, №242/5696/16-а, №242/5448/16-а Верховний Суд дійшов висновку, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
Статтею 24 Закону №1058-IV закріплено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
У спірні періоди після 1993 року, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (далі - Інструкція №58).
За приписами пункту 1.1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників", заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 1.2 Інструкції №58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно пункту 2.6 Інструкції №58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Судом першої інстанції встановлено, і це є правильним, що до страхового стажу позивача ОСОБА_1 не зараховано періоди роботи з 16 березня 1989 року по 08 січня 1991 року з 09 січня 1991 року по 11 січня 1992 року, з 14 листопада 1996 року по 26 серпня 1997 року та з 15 жовтня 1998 року по 30 квітня 2024 року, оскільки вони містили певні недоліки, а саме: період роботи з 16 березня 1989 року по 08 січня 1991 року, оскільки в даті прийняття міститься виправлення; період роботи з 09 січня 1991 року по 11 січня 1992 року, оскільки запис про звільнення засвідчений відбитком печатки УРСР; період роботи з 14 листопада 1996 року по 26 серпня 1997 року, оскільки в даті наказу про прийняття міститься виправлення.
Фактично вказані періоди роботи ОСОБА_1 не було зараховано пенсійним органом до стажу його роботи, який зараховується для призначення пенсії за віком, у зв'язку з виявленими недоліками при заповненні трудової книжки позивача відповідальними працівниками підприємств, на яких він працював.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає правильним висновок суду першої інстанції, що в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 міститься дата заповнення, а саме: 08 серпня 1981 року, що спростовує доводи відповідача, викладені в листі-відповіді з приводу того, що на першій сторінці відсутня дата заповнення.
Зі сторінки №5 трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 вбачається, що 16 березня 1989 року позивач зарахований на посаду завідуючого науково-дослідним відділом Державного музею літератури УРСР, зі сторінки №7 вбачається, що 08 січня 1991 року позивач звільнений за власним бажанням; 09 січня 1991 року - прийнятий на посаду консультанта в ТОВ "ІНВЕСТЕК", 11 січня 1992 року - звільнений за переводом. Зі сторінки 17 - 15 жовтня 1998 року - прийнятий на посаду начальника управління персоналом Акціонерного банку "Креді Свісс Фьорст Бостон", 30 квітня 2024 року позивач звільнений за угодою сторін (запис на третій сторінці вкладишу до трудової книжки НОМЕР_4 ).
Отже, записами трудової книжки ОСОБА_2 підтверджено трудову діяльність позивача у відповідні періоди.
Вказана трудова книжка в частині вказаних періодів оформлена у відповідності до вимог законодавства, її записи містять номери та дати наказів про прийом на роботу, переведення, звільнення, а також печатки відповідних підприємств та установ.
Щодо позиції відповідача-1 з приводу не прийняття до уваги засвідчення відбитком печатки УРСР періоду 09 січня 1991 року - 11 січня 1992 року, суд звертає увагу, що обов'язок щодо заповнення трудової книжки (внесення відповідних записів, в тому числі наказів про прийняття, звільнення, переведення та їх засвідчення з проставленням печатки підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень та/або змін до записів) законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноваженого ним органу). Працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто таким працівником.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, не може впливати на її особисті права позивача ОСОБА_1 .
Верховний Суд у постанові від 18 листопада 2022 року за результатом розгляду справи №560/3734/22 зазначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.
При цьому, обов'язок належного оформлення документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.
Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17 висловлено позицію, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Так, законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки, відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Поряд з цим, трудова книжка позивача в частині спірних періодів не містить неправдиві або недостовірні відомості, зворотнього відповідачем не доведено, перша сторінка має дату заповнення. Тому зазначені відповідачем зауваження та недоліки, не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні вказаних спірних періодів трудової діяльності ОСОБА_1 до стажу роботи, що враховується при призначенні пенсії.
Судом першої інстанції правомірно зазначено, що підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність внесення записів у трудову книжку.
Згідно з частиною третьою статті 44 Закону №1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Крім того, відповідно статті 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення", органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 4.1 Порядку №22-1, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3). Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Пунктом 4.3 Порядку №22-1 визначено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії (переводить) та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд України має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним захистом прав позивача буде зобов'язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, як територіальний орган Пенсійного фонду України, який у порядку екстериторіальності повинен повторно розглянути заяву позивача ОСОБА_1 , зарахувавши спірні періоди до страхового стажу і призначити йому пенсію за віком.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 прийнято у відповідності до вимог законодавства, а доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року у справі №320/2934/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Штульман
Судді: О.М. Оксененко
Ю.К. Черпак