27 лютого 2026 року м. Дніпросправа № 280/1848/25 (суддя Сіпака А.В., м. Запоріжжя)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),
суддів: Шальєвої В.А., Іванова С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року у справі №280/1848/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,-
ОСОБА_1 14 березня 2025 року звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , згідно з яким, просить суд визнати протиправним та скасувати п. 8, абз. 4 п. 9 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.03.2025 № 194, в частині, що стосується ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову зазначає, що військовою частиною НОМЕР_1 було проведено службове розслідування щодо безпідставного нарахування додаткової винагороди у військовій частині НОМЕР_2 , яким встановлено вину позивача у формі службової недбалості, як відповідальної особи з перевірки відповідних відомостей у журналі бойових дій, щодо виконання завдань військовослужбовцями в поданих рапортах до виплати додаткової винагороди та термінів безпосередньої участі в бойових діях з даними бойових розпоряджень, що призвело до безпідставного нарахування деяким військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 додаткової винагороди у розмірі 100000 грн та спричинило надлишкову виплату у розмірі 835332,10 грн, що призвело до прямої дійсної шкоди державі.
Зазначені висновки позивач вважає протиправними, оскільки вони зроблені на підставі невірного тлумачення норм чинного законодавства, що регулює порядок виплати додаткової грошової допомоги військовослужбовцям та без врахування правових висновків, зроблених під час судового розгляду адміністративних справ за позовами військовослужбовців військової частині НОМЕР_2 , яким не було нараховано додаткову винагороду у розмірі 100000 грн.
За результатами розгляду судових справ, рішеннями, що набрали законної сили, відповідача було зобов'язано нарахувати та виплатити додаткову винагороду у розмірі 100000 грн за спірний період.
Вважає, що відповідачем вчинені процедурні порушення порядку проведення службового розслідування, а саме: невстановлення під час його призначення кола осіб, стосовно яких воно проводиться; залучення до участі в його проведенні осіб, які є підлеглими до особи, стосовно якої воно проводитися; проведення одночасно двох окремих службових розслідувань за одним випадком; безпідставне встановлення матеріальної відповідальності позивача. Зазначені порушення, на думку позивача, свідчать про проведення службового розслідування без повного та всебічного дослідження обставин, додержання норм чинного законодавства.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року, у задоволені позову відмовлено повністю.
Рішення суду мотивовано тим, що звертаючись до суду з вимогою скасувати акт суб'єкта владних повноважень, позивач не обґрунтував яким чином цей акт, в оскарженій частині, порушує
його права та охоронювані законом інтереси.
Судом не встановлено наявності обставин, що свідчать про порушення прав позивача оскарженим наказом.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, оскаржив його в апеляційному порядку.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі зазначає, що військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право оскаржити рішення за результатами службового розслідування.
Посилається на те, що позивача може бути притягнуто до матеріальної та кримінальної відповідальності та наявності 48 справ по виплаті додаткової винагороді за спірний період на користь військовослужбовців.
Згідно з відзивом на апеляційну скаргу відповідач просить у її задоволенні відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Зазначає про правильність висновків суду першої інстанції.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції з'ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 29.11.2023 № 337 сержанта ОСОБА_1 , начальника контрольно-технічного пункту військової частини НОМЕР_2 , допущено до тимчасового виконання обов'язків за посадою командира взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 .
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 28.12.2024 №1154 "Про призначення службового розслідування за фактом безпідставного нарахування додаткової грошової винагороди у військових частинах НОМЕР_3 , НОМЕР_2 " було проведено службове розслідування, з метою встановлення причин безпідставного нарахування додаткової винагороди за квітень 2024 року у розмірі 100000,00 грн фінансово-економічними службами військових частин НОМЕР_3 та НОМЕР_2 , а також порушення нормативно-правових актів, інших актів законодавства, причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення.
Визначено строк проведення до 29.01.2025.
Наказами командира військової частини НОМЕР_1 від 24.01.2025 №84, від 17.02.2025 №184, від 22.02.2025 № 208 строк службового розслідування було продовжено до 25.02.2025 року включно.
За результатами службового розслідування складено акт, зареєстрований 24.02.2025 за номером 7738 та наданий на розгляд командира військової частини НОМЕР_1 .
Пунктом 3.2 акта службового розслідування стосовно позивача було встановлено наступні обставини: «Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) № 210 від 03.05.2024 та додатку 2 до цього наказу, в якому перелічувались військовослужбовці, яким нараховано додаткову винагороду в розмірі 100000 грн, які брали безпосередню участь в бойових діях, або забезпечували здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), у період здійснення зазначених заходів та виконували бойові (спеціальні) завдання за період з 01 квітня по 30 квітня 2024 року відповідно до вимог наказу Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 (зі змінами).
Так серед перелічених військовослужбовців у додатку 2 до наказу № 210 від 03.05.2024 з № 317 по № 345 з періодами виконання цих задач перелічений особовий склад взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_2 , згідно з рапортом тимчасово виконуючого обов'язки командира взводу матеріально - технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 № 2874 від 03.05.2024, яким було призупинено виплату додаткової винагороди із розрахунку 100000 грн, що підтверджується поясненням № 2 від 10.01.2025 начальника фінансово-економічної служби головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_2 , а саме: водій-електрик, солдат ОСОБА_3 - 13 днів; командир відділення, ст. сержант ОСОБА_4 - 13 днів; старший водій, майстер сержант ОСОБА_5 - 6 днів; водій-заправник, солдат ОСОБА_6 - 12 днів; водій-заправник, солдат ОСОБА_7 - 13 днів; водій, солдат ОСОБА_8 - 13 днів; водій, мол. сержант ОСОБА_9 - 13 днів; водій, штаб сержант ОСОБА_10 - 13 днів; водій, сержант ОСОБА_11 - 2 дні; водій, мол. сержант ОСОБА_12 - 13 днів; водій, солдат ОСОБА_13 - 13 днів; водій, мол. сержант ОСОБА_14 - 13 днів; командир відділення, ст. сержант ОСОБА_15 - 13 днів; начальник електростанції, мол. сержант ОСОБА_16 - 13 днів; старший механік, ст. солдат ОСОБА_17 - 13 днів; механік, мол. сержант ОСОБА_18 - 13 днів; водій-механік, солдат ОСОБА_19 - 13 днів; начальник їдальні, мол. сержант ОСОБА_20 - 13 днів; старший кухар, мол. сержант ОСОБА_21 - 13 днів; кухар, солдат ОСОБА_22 - 13 днів; кухар, солдат ОСОБА_23 - 13 днів; кухар, солдат ОСОБА_24 - 13 днів; кухар, солдат ОСОБА_25 - 13 днів; начальник лазні, мол. сержант ОСОБА_26 - 13 днів; водій-електрик, солдат ОСОБА_27 - 13 днів; начальник складу, сержант ОСОБА_28 - 13 днів; начальник складу, ст. сержант ОСОБА_29 - 13 днів; начальник складу, мол. сержант ОСОБА_30 - 13 днів; начальник складу, штаб сержант ОСОБА_31 - 13 днів.
Сукупна кількість днів у особового складу взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 відповідно до додатку 2 до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) № 210 від 03.05.2024, за яким нараховувалася додаткова винагорода із розрахунку 100000 грн становить 358 днів.
Додаткова винагорода із розрахунку 100000 грн в квітні 2024 за 1 день складала 3333,33 грн.
Таким чином особовому складу взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 , не рахуючи командира взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 та тимчасово виконуючого обов'язки командира взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 , який не зазначений в цьому переліку, за квітень 2024 року, сукупно нараховано 1193332,10 грн.
Ці данні підтверджуються довідкою, стосовно нарахувань додаткової винагороди із розрахунку 100000 військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 від 11.01.2025 № 1564/289.
В журналах ведення бойових дій військової частини НОМЕР_2 том 4 № 48/дск від 27.11.2023, том 5 № 48/дск від 23.04.2024, відомості про безпосередню участь військовослужбовців взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 у бойових діях або виконанні завдання на лінії бойового зіткнення першого ешелону оборони відсутні та будь-яких документальних підтверджень про участь у бойових зіткненнях, застосуванні зброї, виконання завдань на лінії зіткнення першого ешелону оборони не виявлено.
В підсумковому бойовому донесенні старшого сержанта ОСОБА_32 , колишнього тимчасово виконуючого обов'язки командира взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 № 59/дск від 01.05.2024 вказано, що військовослужбовці взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 з 18.04.2024 по 30.04.2024 виконували бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, проведення всебічного забезпечення бойових дій першого ешелону оборони до батальйону включно, безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій на території Курилівської СТГ Куп'янського району Харківської області, а саме: цілодобовому та безперебійному матеріально-технічному забезпеченню, всебічне забезпечення бойових дій.
За змістом завдань які визначені в бойовому розпорядженні командира військової частини НОМЕР_2 від 17.04.2024 № 1186/127дск та які виконував взвод матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 , підпадають під підставу для виплати із розрахунку 30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій, відповідно до пункту 2 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (зі змінами).
В бойовому розпорядженні командира військової частини НОМЕР_2 від 17.04.2024 від 1186/127дск були визначені завдання взводу матеріально-технічного забезпечення - всебічне забезпечення підрозділів військової частини НОМЕР_2 . Завдання брати безпосередню участь у бойових діях відсутні та будь-яких документальних підтверджень про участь у бойових зіткненнях, застосуванні зброї, виконання завдань на лінії зіткнення першого ешелону оборони не виявлено.
В рапорті старшого сержанта ОСОБА_32 , тимчасово виконуючого обов'язки командира взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 № 2874 від 03.05.2024, зазначено підстави, на які він посилався та керувався при поданні кожного військовослужбовця на додаткову винагороду з розрахунку 100000 грн, саме: бойове розпорядженням командира військової частини НОМЕР_4 від 13.04.2024 від 472/ТРО, бойове розпорядженням командира військової частини НОМЕР_2 від 17.04.2024 від 1186/127дск, підсумкове бойове донесенням командира матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 № 59/дск від 01.05.2024.
Згідно з рапортом старшого сержанта ОСОБА_32 , колишнього тимчасово виконуючого обов'язки командира взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 № 2874 від 03.05.2024, ним подано військовослужбовців взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 на виплату додаткової винагороди саме із розрахунку 100 000 гривень, а саме військовослужбовцям, які виконували бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, проведення всебічного забезпечення бойових дій першого ешелону оборони до батальйону включно, безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій на території Курилівської СТГ Куп'янського району Харківської області".
Враховуючі підсумкове бойове донесення колишнього тимчасово виконуючого обов'язки командира взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 № 59/дск від 01.05.2024 та відомості, які містяться в журналі ведення бойових дій військової частини НОМЕР_2 том 4 № 48/дск від 27.11.2023, том 5 № 48/дск від 23.04.2024 вказані в рапорті завдання не відповідають переліку завдань, які дають підстави для виплати додаткової винагорода у розмірі 100000 грн, які чітко визначені наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 (зі змінами), що є порушення фінансової та військової дисципліни….
За сукупні 358 днів нарахувань додаткової винагороди особовому складу взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 із розрахунку 30000 грн мало б бути нараховано сукупно 358000,00 грн (фактично нараховано 1193332,10 грн).
Різниця між коректним та некоректним нарахуванням сукупно складає 835 332,10 грн., що є сумою посягання на нанесення матеріальної шкоди, яка могла бути нанесена державі з причин порушення законодавства.
Старший сержант ОСОБА_33 , колишній тимчасово виконуючий обов'язки командира взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 відмовився надавати пояснення відповідно подання рапорту на виплату додаткової винагороди про підлеглий особовий склад.
Відповідно до витягу з бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 від 17.04.2024 № 1186/127дск, яке зазначене як в рапорті колишнього тимчасово виконуючого обов'язки командира взводу матеріально-технічного забезпечення, так і в наказі командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) № 210 від 03.05.2024 та додатку 2 до цього наказу, завдання, які визначені до виконання, є завданнями для підрозділу забезпечення, а саме матеріально-технічного забезпечення, що фактично було здійснено взводом матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 , тобто всебічне забезпечення ведення бойових дій, а також здійснення всебічної допомоги командиру військової частини під час забезпечення підрозділів за напрямками діяльності.»
У п. 4.2 акта службового розслідування стосовно позивача зазначено наступне: «Старший сержант ОСОБА_34 , колишній тимчасово виконуючий обов'язки командира взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 , був призначений відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 29.11.2023 № 337, з 29.11.2023 року. Функціональні обов'язки командира взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 , затверджені командиром військової частини НОМЕР_2 28.02.2024 та підписані особисто старшим сержантом ОСОБА_35 . Старший сержант ОСОБА_34 у зв'язку зі звільненням був виключений із списків військової частини НОМЕР_2 у запас за підпунктом “б» (за станом здоров'я: за наявності інвалідності) відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 14.09.2024 № 268.
Старший сержант ОСОБА_34 , колишній тимчасово виконуючий обов'язки командира взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 , своїм рапортом від 03.05.2024 № 2874, зазначив данні, які не відповідають критеріям виплати додаткової винагороди із розрахунку 100000 грн згідно пункту 2 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (з змінами) стосовно підлеглого особового складу, що свідчить про вчинення ним протиправної поведінки у зв'язку з неналежним виконанням службових обов'язків в частині дотримання вимог чинного законодавства.
Таким чином в наслідок протиправної поведінки старшого сержанта ОСОБА_36 , колишнього тимчасово виконуючого обов'язки командира взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 , враховуючи обставини та факти, які було встановлено під час службового розслідування, призвело до завдання прямої дійсної шкоди державі в розмірі 835332,10 грн., що підтверджується зібраними матеріалами в ході службового розслідування.
Виходячи з матеріалів службового розслідування вина в завданні прямої дійсної шкоди старшого сержанта ОСОБА_36 , колишнього тимчасово виконуючого обов'язки командира взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 , виражається у формі службової недбалості. Своїми діями старший сержант ОСОБА_34 , колишній тимчасово виконуючий обов'язки командира взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 , порушив вимоги: ст. 1, ст. 2, ст. 3, ст. 4 Дисціплінарного статуту Збройних Сил України, а також ст. 11, ст. 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. Також вбачаються ознаки кримінального правопорушення визначеного ч.1, 2 ст. 15, ч.1 ст. 28, ч.1 ст. 367 Кримінального Кодексу України. Причинами та умовами, що сприяли правопорушенню є неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що могло завдати тяжких наслідків охоронюваним законом правам, свободам та інтересам державним у наслідок можливої недостатньої обізнаності з правових норм при визначенні підстав з нарахування додаткової винагороди».
Акт перевірки законності виплати додаткової грошової винагороди військовослужбовцям військовій частині НОМЕР_2 за квітень 2024 року без заперечень та пропозицій підписаний тільки майором ОСОБА_37 , колишнім заступником командира батальйону з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 та затверджений командиром військової частини НОМЕР_2 підполковником ОСОБА_38 .
В ході службового розслідування було досліджено документи, що стосуються безпідставного нарахування військовою частиною НОМЕР_2 додаткової грошової допомоги.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 02.03.2025 №194 про результати службового розслідування за фактом безпідставного нарахування додаткової грошової винагороди у військових частинах НОМЕР_3 , НОМЕР_2 службове розслідування завершено.
П. 8 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.03.2025 №194 передбачено, що у зв'язку з тим, що на час завершення службового розслідування посадові особи, а саме лейтенант ОСОБА_39 , який на той час займав посаду начальника фінансово - економічної служби - головного бухгалтера військової частини НОМЕР_2 та старший сержант ОСОБА_40 , колишній тимчасово виконуючий обов'язки командира взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 , відносно яких в тому числі проводилось дане службове розслідування, звільнились з військової служби, не притягувати їх до дисциплінарної відповідальності, оскільки командир військової частини НОМЕР_1 не має дисциплінарного впливу накладати дисциплінарні стягнення, оскільки вже не є прямим командиром. Питання щодо притягнення їх до матеріальної відповідальності згідно ст.ст. 1, 3, 4, 6, 7, 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» помічнику командира з правової роботи - начальнику юридичної служби військової частини НОМЕР_1 вжити шляхом пред'явлення військовою частиною цивільного позову, у тому числі в рамках кримінального провадження в порядку, встановленому законом.
П. 9 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.03.2025 №194 за порушення вимог ст.1, ст. 2, ст. 3, ст. 4 Дисціплінарного статуту Збройних Сил України, а також ст. 11, ст. 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, наказано направити до Державного бюро розслідувань повідомлення відносно позивача про кримінальне порушення, визначеного ч. 1, 2 ст. 15, ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України.
Правомірність оскаржених пунктів наказу відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини визначені Статутом Збройних Сил України, затвердженого Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999.
Відповідно до статті 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Згідно зі статтею 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до вимог статті 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов'язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів) визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371 (далі - Порядок № 608).
У відповідності до п.1,2 розділу IV Порядку №608, особи, які проводять службове розслідування, зобов'язані дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з'ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника.
Підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов'язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
Притягненню військовослужбовця до матеріальної відповідальності повинно передувати саме службове розслідування, призначене на підставі відповідного наказу, у ході якого встановлюються обставини причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.
Порядком №608 не визначено обов'язку перед проведенням службового розслідування за фактами завдання державі матеріальної шкоди проводити попередню службову перевірку та встановлювати коло осіб, стосовно яких буде проводитися службове розслідування.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 19 частини 1 статті 4 КАС України передбачено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Частиною 2 цієї ж статті визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи те, що оскаржений наказ № 194 від 02.03.2025 не містить в собі відомостей про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Не містить він також і відомостей про притягнення позивача і до матеріальної відповідальності, види якої передбачені Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» та яким передбачено, що у разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди здійснюється шляхом пред'явлення військовою частиною, установою, організацією, закладом цивільного позову в кримінальному провадженні в порядку, встановленому законом.
Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього. Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або охоронюваний законом інтерес якої порушені такою діяльністю.
В контексті завдань адміністративного судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав (свобод, інтересів) осіб у сфері публічно-правових відносин, а матеріальне право на позов в адміністративному судочинстві щодо оскарження бездіяльності, дій чи рішення суб'єкта владних повноважень визнається саме за тими особами, яких вони безпосередньо стосуються, тобто тих, для кого вони породжують, змінюють або припиняють певні правовідносини.
У теорії права загальновизнано, що індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією.
Індивідуальні акти стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє ці акти від нормативних, є їх правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їх конкретність, а саме чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративних правовідносин, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, індивідуальних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. А гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Проте, саме по собі порушення вимог закону діями (бездіяльністю) або рішеннями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх незаконними є доведеність позивачем порушення цими діями або рішенням безпосередньо його прав та охоронюваних законом інтересів.
Під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача з боку відповідача, внаслідок прийняття оскаржуваного рішення. Отже, для задоволення позову в адміністративній справі суд повинен встановити передусім, що у зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущенням бездіяльності) суб'єктом владних повноважень безпосередньо порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача й що прийняте судом рішення може призвести до ефективного поновлення таких прав, свобод чи інтересів позивача (тобто, повинна бути встановлена існуюча матеріально-правова заінтересованість позивача).
У той же час, відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу) оспорюваними бездіяльністю, діями чи рішеннями або невідповідність обраного способу його захисту способам, визначеним чинним законодавством, чи неможливість ефективного порушення такого права, є підставою для відмови в задоволенні позову.
Суд зазначає, що дійсне порушення певних прав та інтересів особи, як передумова для судового захисту, а також необхідність його ефективності (тобто, забезпечення внаслідок цього реального поновлення порушеного права), кореспондує положенням ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб'єктом владних повноважень поза межами визначено законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку (постанови Верховного Суду від 18.10.2019 у справі №813/38/16, від 27.02.2020 у справі №440/569/19).
Право на оскарження бездіяльності, дій чи рішень суб'єкта владних повноважень надано тій особі, прав, свобод та інтересів якої вони безпосередньо стосуються. В іншому разі, вимога, звернена до адміністративного суду, є безпідставною, а її задоволення не може призвести до ефективного відновлення прав та інтересів позивача.
Отже, правильно визначивши коло правових норм, що регулюють спірні відносини та встановивши, що цей спір стосується оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, яке не впливає на права і обов'язки позивача, а позивач фактично оспорюються дії посадової особи відповідача, які він повинен вчинити за певних обставин. При цьому звертаючись до суду з вимогою скасувати акт суб'єкта владних повноважень в оскарженій частині, позивач не обґрунтував яким чином цей акт, в зазначеній частині, порушив його права та охоронювані законом інтереси.
Таким чином суд першої інстанції дослідивши докази по справі та встановивши обставини проведення службового розслідування та обставини, що свідчать про відсутність порушень прав, свобод та інтересів позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування п. 8, абз 4 п. 9 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 02.03.2025 № 194, в частині, що стосується ОСОБА_1 та задоволення позову.
Щодо доводів позивача викладених в апеляційній скарзі про те, що позивача може бути притягнуто до матеріальної та кримінальної відповідальності слід зазначити наступне.
Наявність передбаченої законодавством можливості притягнення позивача до матеріальної або кримінальної відповідальності не порушує його права, оскільки особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частини перша, друга, третя статті 62 Конституції України).
Крім того, колегія суддів вважає безпідставним посилання позивача в доводах апеляційної скарги на наявність 48 справ по виплаті додаткової винагороді за спірний період на користь військовослужбовців, оскільки вони не мають преюдиціального значенні по цій справі.
Також є безпідставними посилання позивача на те, що військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право оскаржити рішення за результатами службового розслідування, а отже і він має таке право, оскільки як правильно з'ясовано судом першої інстанції зазначеним службовим розслідування права, свободи та інтереси позивача порушено не було.
Крім того, позивач не оскаржував рішень або дій посадових осіб відповідача, що стосувалися призначення та проведення службового розслідування.
Щодо доводів позивача викладених в апеляційній скарзі, та які є аналогічні доводам викладеними у позові, слід зазначити, що під час розгляду справи суд першої інстанції дослідив та правильно вирішив усі основні питання віднесені на його розгляд та аргументи сторін, тому підстав для повторного вирішення цих аргументів у зв'язку з їх викладенням в апеляційній скарзі немає.
Відносно інших доводів позивача, які викладені в апеляційній скарзі та які зводяться до незгоди з судовим рішенням слід зазначити, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків правосуддя, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду.
Всі інші аргументи апеляційної скарги не є доречними і важливими аргументами, оскільки не спростовують висновок суду про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись: статтями 241-245, 250, пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року у справі №280/1848/25 без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 27 лютого 2026 року.
Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко
суддя В.А. Шальєва
суддя С.М. Іванов