Рішення від 25.02.2026 по справі 368/2107/25

Справа № 368/2107/25

2/368/507/26

Рішення

Іменем України

"25" лютого 2026 р. Кагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого судді Шевченко І.І.

за участю секретаря Назаренко А.І.

представника позивача ОСОБА_1 адвоката Хорошун О.В.

представника відповідача ТОВ «Київ-Атлантик Україна» адвоката Ялова О.О.

та представника третьої особи ОСОБА_2 адвоката Соколовського В.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кагарлик в режимі відео конференції цивільну справу загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_3 до ТОВ «Київ-Атлантик Україна», третя особа: ОСОБА_2 , АТ «Страхова компанія «Інго»» про відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

представник позивача просить суд стягнути з ТОВ «Київ-Атлантик Україна» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди заподіяної у наслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 100000 грн., стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по справі, надавши позивачу строк для подання доказів, відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розміру та обґрунтування понесених судових витрат, які просить стягнути з відповідача, обґрунтовуючи позов наступним.

03.06.2021 близько 08 години 40 хвилині, ОСОБА_2 , керуючи технічно-справним автомобілем NISSAN X-TRAir, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись ділянкою автодороги Ржищів-Яблунівка, Обухівського району, Київської області, поза межами населених пунктів, проїжджаючи нерегульоване перехрестя головної та другорядної дороги на відстані 2 км від села Півці, Обухівського району, Київської області в напрямку села Пії, в порушення Правил дорожнього руху, а саме: п.16.11 ПДР - перед поворотом ліворуч і розворотом водій нерейкового транспортного засобу зобов'язаний дати дорогу трамваю попутного напрямку, а також транспортним засобам, що рухаються по рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку прямо чи праворуч, під час виконання маневру ліворуч здійснив виїзд на зустрічну смугу руху, на нерегульованому перехресті з другорядної дороги, не надав перевагу у русі водієві автомобіля RENAULT DUSTER, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався по головній дорозі, в напрямку міста Кагарлика, Обухівського району, Київської області, що призвело до зіткнення.

В результаті чого водій ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження та був госпіталізований до медичного закладу (КЗ KOKЛ), попередній діагноз: множинні переломи ребер. Згідно висновку судово-медичної експертизи № 136 від 23.07.2021 встановлено, що у ОСОБА_1 , 1995 року народження, згідно наданої медичної документації, виявлені тілесні ушкодження у вигляді пара орбітальної гематоми зліва, саден м'яких тканин тулуба та кінцівок, перелому першого ребра зі зміщенням уламків праворуч. Виявлені тілесні ушкодження утворились від дії тупого (-их) твердого (-их) предмета (-ів) з обмеженою контактуючою поверхнею, та за ступенем тяжкості відносяться: перелом першого ребра справа - до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров'я понад 21 день за звичайного перебігу, інші окремо взяті ушкодження - до тілесних ушкоджень. Виявлені у ОСОБА_1 тілесні ушкодження могли утворитись за обставин вказаних у фабулі постанови, тобто при ДТП яка мала місце 03.06.2021 року і можуть знаходитись в причинному зв'язку з вище вказаною ДТП.

Таким чином, грубе порушення водієм автомобіля NISSAN X-TRAIL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 в порушення вимог пункту 16.11 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року та введених в дію з 01 січня 2002 року перебувають у прямому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_1 .

Ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 02 лютого 2023 року було задоволено клопотання трудового колективу товариства з обмеженої відповідальності «Європейський протеїн Україна» про передачу ОСОБА_2 на поруки трудового колективу - задоволено. Звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ст. 286 ч. 1 КК України у зв'язку з передачею його на поруки трудового колективу товариства з обмеженої відповідальності «Європейський протеїн Україна», а кримінальне провадження № 12021111230000547 від 03.06.2021 року закрито.

18 липня 2023 ОСОБА_1 звернувся до АТ СК «Інго» із заявою про здійснення страхового відшкодування щодо події яка трапилася 03.06.2021 р. на автодорозі Ржищів-Яблунівка, Обухівського району, Київської області, поза межами населених пунктів за участю водії ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідь про розгляд заяви ОСОБА_1 тривалий час не надходила, тому адвокатом Хорошун О.В. направлялися відповідні адвокатські запити щодо встановлення результатів розгляду заяви ОСОБА_1 . На адвокатський запит від 02 січня 2024 року було направлено відповідь ВТ СК «Інго» відмовлено у страховій виплаті ОСОБА_1 .

При зверненні до акціонерного товариства «INGO» позивачу було відмовлено, оскільки у АТ СК «Інго» не виникло обов'язку здійснення виплати страхового відшкодування, так як судом питання про стягнення суми відшкодування з АТ СК «Інго» на користь ОСОБА_1 не вирішувалося, і компенсація проведена на добровільній основі, а саме з безпосереднім винуватцем дорожньо-транспортної пригоди.

Позивач у справі не може погодитися з такою позицією страховика, оскільки випадки відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до положень даної статті, а саме положень 37.1. підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є:

37.1.1. навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров'я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону;

37.1.2. вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного злочину, що призвів до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону);

37.1.3. невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди;

37.1.4. неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

37.1.5. підпункт 37.1.5 пункту 37.1 статті 37 виключено 37.2.

Рішення страховика про відмову у здійсненні страхової виплати повідомляється страхувальнику у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

37.3. Незадовільне фінансове становище страховика (МТСБУ) не є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Жодного рішення на адресу ОСОБА_1 рішення страховика про відмову у здійсненні страхової виплати повідомляється страхувальнику у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови не надходило до даного часу.

В той же час на адресу адвоката Хорошун О.В. надійшла відповідь АТ СК «Інго» про те, що ОСОБА_1 відмовлено у страховій виплаті.

При цьому надаючи відповідь на адвокатський запит, страховик не звернув увагу, що у разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди.

Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом N 1961- IV. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом N 1961-IV у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону N 1961-IV).

Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій 04 липня 2018 року у справі N 755/18006/15-ц (провадження N 14-176цс18), і відступати від неї не вбачається підстав.

Так, у період часу з 23.06.2018 по 22.01.2024 ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з Приватним акціонерним товариством «Київ-Атлантик Україна» (на даний час ТОВ Київ-Атлантик Україна), та був призначений на посаду директора, заступника Генерального директора ПрАТ «Київ-Атлантик Україна», за сумісництвом.

Відповідно до наказу № 4-1 від 02.01.2020 «Про використання службового автомобільного транспорту» та додатку № 1 до наказу за ОСОБА_2 закріплено службовий автомобіль «Nissan Х-Trail», д.н.з. НОМЕР_1 .

У момент ДТП Відповідач ОСОБА_2 на службовому транспортному засобі рухався на робоче місце, яке було розташоване за адресою: Київська область, м. Миронівка, вул. Степова, 8, тобто виконував свої трудові (службові) обов'язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Верховний суд України у справі № 6-933цс16 прийшов до наступного висновку - правова позиція ВСУ: відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових(службових) обов'язків.

Отже, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цією юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і шкоду заподіяно нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків. При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.

Дана правова позиція визначена Верховним судом у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 13 липня 2022 року у справі № 457/821/20 провадження № 61-2021СВ22. Відповідно до правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14- 61цс18).

Згідно з ч. 1 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі факти:

а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.

б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки ст. 22 ЦК України).

в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Частина 2 цієї статті встановлює презумпцію вини завдавача шкоди, що означає, що особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини (у зв'язку із наявністю вини іншої особи або у зв'язку із дією об'єктивних обставин).

Відповідно до частини 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (ч. 4ст. 23 ЦК України). Відповідно до ст. 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 статті передбачає наявність інших випадків передбачених законом. Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів (ч. 1 ст. 1168 ЦК України).

Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо( ч. 1 ст. 1195 ЦК України).

Як роз'яснено в п. 3 роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Положеннями п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.

В пункті № 10 зазначеної постанови зазначено, що при заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 02 лютого 2023 року було задоволено клопотання трудового колективу Товариства з обмеженої відповідальності «Європейський протеїн Україна» про передачу ОСОБА_2 на поруки трудового колективу - задоволено.

Звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ст. 286 ч. 1 КК України у зв'язку з передачею його на поруки трудового колективу товариства з обмеженої відповідальності «Європейський протеїн Україна», а кримінальне провадження № 12021111230000547 від 03.06.2021 року закрито.

Таким чином, встановлено підстави для цивільної відповідальності, відповідача ОСОБА_2 та причинний зв'язок між цими діями та спричиненою шкодою.

Згідно висновку судово-медичної експертизи № 136 від 23.07.2021 встановлено, що у ОСОБА_1 , 1995 року народження, згідно наданої медичної документації, виявлені тілесні ушкодження у вигляді пара орбітальної гематоми зліва, саден м'яких тканин тулуба та кінцівок, перелому першого ребра зі зміщенням уламків праворуч. Виявлені тілесні ушкодження утворились від дії тупого (-их) твердого (-их) предмета (-ів) з обмеженою контактуючою поверхнею, та за ступенем тяжкості відносяться: перелом першого ребра справа до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров'я понад 21 день за звичайного перебігу, інші окремо взяті ушкодження до тілесних ушкоджень.

З 03 червня 2021 року по даний час позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що йому періодично потрібне лікуванні в зв'язку з отриманими тілесними ушкодженнями, травма щодня дає про себе знати в повсякденному житті та турбує його, не дивлячись на молодий вік він має постійні болі в області спини, що зумовлює дискомфорт та страждання, душевні страждання оскільки розуміє, що стан його здоров'я в зв'язку з отриманими ушкодженнями постійно нестабільний і йому приходиться пристосовуватися до життя.

Відтак, моральну шкоду, яка йому заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 03 червня 2021 року та внаслідок якої йому заподіяно тілесні ушкодження середньої тяжкості він оцінює в розмірі 100 000 грн. (сто тисяч гривень) та підлягає стягненню з роботодавця винуватця дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 - Приватним акціонерним товариством «Київ-Атлантик Україна» (на даний час ТОВ Київ-Атлантик Україна).

Відповідно до ч.3 ст.28 ЦПК України позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача або за місцем заподіяння шкоди. Місцем вчинення дорожньо-транспортної пригоди є ділянка дороги Ржищів-Яблунівка Обухівського району Київської області, що територіально відноситься до Кагарлицького району, тому вважаємо, що даний позов підсудний саме Кагарлицькому районному суду Київської області.

Щодо строку звернення з даним позовом.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Перебіг позовної давності для позивача розпочався із моменту набуття ОСОБА_2 статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, а також з урахуванням того, що позивач звернувся до суду з позовом в порядку цивільного судочинства після звільнення відповідача від кримінальної відповідальності, строк позовної давності за вимогами про відшкодування шкоди вважають не пропущено.

Відповідно до ч. 9 п. 3 ст. 175 ЦПК України, у зв'язку з розглядом справи позивачем понесені судові витрати: судовий збір та витрати на правову допомогу, орієнтовна загальна вартість яких складає приблизно 25000 грн.

У відповідності до ч. 10 п. 3 ст. 175 ЦПК України повідомляють, що було подано позов про відшкодування шкоди завданої матеріальної та моральної шкоди до ОСОБА_2 , страхової компанії «Інго», співвідповідач ТОВ «Київ-Атлантик» справа №368/1044/24.

Представник відповідача в особі ТОВ «Київ-Атлантик Україна» адвокат Ялов О.О. просить суд застосувати позовну давність до позову ОСОБА_1 до ТОВ «Київ-Атлантик Україна», треті особи: ОСОБА_2 та АТ «Страхова Компанія «Інго» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, та відмовити в позові в повному обсязі, обґрунтовуючи наступним.

У провадженні Кагарлицького районного суду Київської області перебуває справа № 368/2107/25 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Київ-Атлантик Україна», треті особи: ОСОБА_2 та АТ «Страхова Компанія «Інго» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення. Ухвалою від 17.12.2025 року відкрито провадження у справі та, серед іншого, встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст.178 ЦПК України, всіх письмових та електронних доказів, висновків експертів і заяв свідків, що підтверджують заперечення проти позову. Відповідач категорично не погоджується з позовом позивача, вважає його надуманим, безпідставним, та таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відповідачем визнаються наступні обставини, а саме ті, які встановлено Кагарлицьким районним судом Київської області під час розгляду справи № 368/710/21: 1. Третя особа - ОСОБА_2 03.06.2021 близько 08 години 40 хвилин, керуючи технічно-справним автомобілем NISSAN X-TRAIL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись ділянкою автодороги Ржищів - Яблунівка, Обухівського району, Київської області, поза межами населених пунктів, проїжджаючи нерегульоване перехрестя головної та другорядної дороги на відстані 2 км від села Півці, Обухівського району, Київської області в напрямку села Пії, в порушення Правил дорожнього руху, а саме: п.16.11 ПДР - на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху, під час виїзду з другорядної дороги на головну та її перетині, не надав перевагу у русі водієві автомобіля RENAULT DUSTER, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався по головній дорозі, в напрямку міста Кагарлика, Обухівського району, Київської області, що призвело до зіткнення. У результаті чого водій ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження та був госпіталізований до медичних закладів. 2. Згідно висновку судово-медичної експертизи № 136 від 23.07.2021 встановлено, що у ОСОБА_1 , 1995 року народження, згідно наданої медичної документації, виявлені тілесні ушкодження у вигляді пара орбітальної гематоми зліва, саден м'яких тканин тулуба та кінцівок, перелому першого ребра зі зміщенням уламків праворуч. Виявлені тілесні ушкодження утворились від дії тупого (-их) твердого (-их) предмета (-ів) з обмеженою контактуючою поверхнею, та за ступенем тяжкості відносяться: перелом першого ребра справа - до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров'я понад 21 день за звичайного перебігу, інші окремо взяті ушкодження - до тілесних ушкоджень. 3. Виявлені у ОСОБА_1 тілесні ушкодження могли утворитись за обставин вказаних у фабулі постанови, тобто при ДТП яка мала місце 03.06.2021 і можуть знаходитись в причинному зв'язку з вище вказаною ДТП. 4. Згідно висновку судово-медичної експертизи № 111/Е від 09.08.2022 встановлено, що у ОСОБА_1 , 1995 року народження, мали місце ушкодження у вигляді параорбітальної гематоми зліва, саден м'яких тканин тулуба та кінцівок, перелому 1-го ребра праворуч, а також компресійно-уламковий перелом тіла 12-го грудного хребця. Описані ушкодження утворились від дії тупого (-их) предмета (-ів), по давності можуть відноситися по строку і обставинам вказаним в ухвалі суду, відносяться до категорії середнього ступеню тяжкості, так як для зрощення переломів необхідний термін більше 21-го дня. 5. Тілесне ушкодження у вигляді компресійного перелому 12-го грудного хребця могло утворитися і знаходиться в причинно-наслідковому зв'язку з обставинами дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 03.06.2021. 6. На момент виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в АТ СК «Інго» на підставі полісу № АР594409. Відповідно до страхового договору ліміт страхового відшкодування шкоди завданої здоров'я становить 260 000 (двісті шістдесят тисяч) гривень. За шкоду заподіяну майну 130 000 (сто тридцять тисяч) гривень. В основу позову покладено наступні обставини та твердження позивача, з якими відповідач категорично не погоджується: 1. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивачу заподіяно моральну шкоду в розмірі 100 000 грн. 2. Перебіг позовної давності для позивача розпочався із моменту набуття ОСОБА_2 статусу підозрюваного у кримінальному провадженні. Відповідач категорично не погоджується із зазначеними обставинами та твердженнями позивача, покладеними в основу позову, вважає їх безпідставними, необґрунтованими, хибними та такими, що не відповідають приписам чинного законодавства, з огляду на наступне. 1. Щодо моральної шкоди. позивач просить стягнути з відповідача відшкодування моральної шкоди, заподіяної в наслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 100 000 грн. На думку відповідача, вимоги щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 грн. не підлягають задоволенню, оскільки у позовній заяві не зазначено: у чому саме полягає завдана позивачу моральна шкода та відсутні докази в обґрунтування її розміру. Відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України: розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»: під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Натомість, доводи позивача щодо заподіяння йому моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними і допустимими доказами. Сам по собі факт заподіяння тілесних ушкоджень не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки для її стягнення необхідно довести наявність моральних чи фізичних страждань, їх інтенсивність і тривалість, причинно-наслідковий зв'язок між такими стражданнями та діями відповідача, а також обґрунтованість заявленого розміру компенсації. Водночас позивачем не надано жодного належного доказу, який би підтверджував наявність постійних або тривалих моральних страждань, необхідність систематичного лікування, істотні обмеження у повсякденному житті чи втрату соціальної або професійної активності. Наведені у позовній заяві твердження щодо «постійних болів», «дискомфорту» та «душевних страждань» мають виключно суб'єктивний та оціночний характер і не підтверджені жодними медичними документами або іншими належними доказами, що суперечить вимогам статей 76-81 ЦПК України. Висновки судово-медичних експертиз, на які посилається позивач, лише констатують факт тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, однак не містять жодних відомостей про наявність тривалих негативних наслідків для здоров'я. Таким чином, самі по собі зазначені висновки не можуть свідчити про наявність моральної шкоди у заявленому розмірі. Крім того, заявлений розмір моральної шкоди у сумі 100 000 грн. є довільним, не підтвердженим жодними розрахунками та не відповідає критеріям розумності, справедливості й співмірності, які відповідно до практики Верховного Суду підлягають обов'язковому врахуванню при визначенні розміру такої компенсації. Так, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц: розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення. Між іншим, 06.09.2021 ОСОБА_2 добровільно відшкодував шкоду завдану ДТП, а саме 44 492, 66 грн., що є повною вартістю лікування і підтверджується наданими позивачем квитанціями + 5 507,34 грн. сума відшкодування моральної шкоди. Доказами добровільного відшкодування шкоди є квитанція 0.0.2255301683.1 (код квитанції 9244-0424-3069-0057) від 06.09.2021. Між іншим, факт добровільного відшкодування шкоди ОСОБА_2 під час судового розгляду у кримінальному провадженні підтвердив і сам потерпілий (позивач у даній справі). Даний факт додатково підтверджує, що ОСОБА_2 усіма можливими способами вчиняв дії для мінімізації моральної шкоди завданої останнім. Таким чином, третя особа у справі - ОСОБА_2 добровільно відшкодував моральну шкоду завдану у зв'язку з ДТП Позивачу у розмірі 5 507,34 грн. та, на переконання відповідача, дана сума відшкодування моральної шкоди є достатньою для розумного задоволення потреб потерпілого і не призведе до безпідставного їх збагачення. З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в розмірі 100 000 грн. є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню. Щодо пропуску позивачем строку позовної давності. Доводи позивача про те, що строк позовної давності не пропущено, є безпідставними та такими, що не відповідають положенням цивільного законодавства. Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність становить три роки. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Як убачається з матеріалів справи, позивачу з моменту дорожньо-транспортної пригоди (03.06.2021) було достеменно відомо: про факт завдання йому шкоди; про характер та обсяг отриманих тілесних ушкоджень; про особу, дії якої, на його думку, стали причиною шкоди; про обставини дорожньо-транспортної пригоди. Таким чином, саме з моменту ДТП у позивача виникло право на звернення до суду з вимогою про відшкодування шкоди, а отже саме з цієї дати почався перебіг строку позовної давності. Посилання позивача на те, що перебіг позовної давності слід обчислювати із моменту набуття ОСОБА_2 статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, є помилковим та не ґрунтується на вимогах закону. Норми цивільного законодавства не пов'язують початок перебігу позовної давності з результатами кримінального провадження, а тим більше з моментом набуття особи статусу підозрюваного у кримінальному провадженні. Право на звернення з цивільним позовом не залежить від наявності чи відсутності обвинувального вироку або ухвали про закриття кримінального провадження. Крім того, закриття кримінального провадження у зв'язку з передачею особи на поруки не є реабілітуючою підставою та не створює нових цивільно-правових наслідків, які б впливали на перебіг строку позовної давності. Таким чином, на момент звернення позивачем до суду з даним позовом, сплинув строк позовної давності. За таких обставин вимоги позивача заявлені з пропуском установленого законом строку позовної давності, що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. Зважаючи на викладене вище, відповідач вважає позов надуманим, безпідставним, поданим з пропуском строку позовної давності, з огляду на що відсутні підстави для його задоволення. На виконання вимог ст. 134 ЦПК України відповідач зазначає, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, які відповідач очікує понести в зв'язку із розглядом справи складає 50 000,00 грн. Докази понесення таких витрат будуть надані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду або постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду. Серед обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, зазначено те, що «перебіг позовної давності для позивача розпочався із моменту набуття ОСОБА_2 статусу підозрюваного у кримінальному провадженні.» Втім, зазначене твердження позивача про те, що строк позовної давності не пропущено, є безпідставними та такими, що не відповідають положенням цивільного законодавства. Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність становить три роки. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Як убачається з матеріалів справи, позивачу з моменту дорожньо-транспортної пригоди (03.06.2021) було достеменно відомо: про факт завдання йому шкоди; про характер та обсяг отриманих тілесних ушкоджень; про особу, дії якої, на його думку, стали причиною шкоди; про обставини дорожньо-транспортної пригоди. Таким чином, саме з моменту ДТП у позивача виникло право на звернення до суду з вимогою про відшкодування шкоди, а отже саме з цієї дати почався перебіг строку позовної давності. Посилання позивача на те, що перебіг позовної давності слід обчислювати із моменту набуття ОСОБА_2 статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, є помилковим та не ґрунтується на вимогах закону. Норми цивільного законодавства не пов'язують початок перебігу позовної давності з результатами кримінального провадження, а тим більше з моментом набуття особи статусу підозрюваного у кримінальному провадженні. Право на звернення з цивільним позовом не залежить від наявності чи відсутності обвинувального вироку або ухвали про закриття кримінального провадження. Крім того, закриття кримінального провадження у зв'язку з передачею особи на поруки не є реабілітуючою підставою та не створює нових цивільно-правових наслідків, які б впливали на перебіг строку позовної давності. Таким чином, на момент звернення позивачем до суду з даним позовом, сплинув строк позовної давності. За таких обставин вимоги позивача заявлені з пропуском установленого законом строку позовної давності, що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. Як передбачено ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Представник третьої особи в особі ОСОБА_2 адвокат Соколовський В.Л. просить суд у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства «Київ-Атлантик України», треті особи ОСОБА_2 , АТ СК «ІНГО» про відшкодування моральної шкоди завданої вчиненням кримінального правопорушення - відмовити та керуючись вимогами ч. 8 ст. 141 ЦПК України, надати відповідачу строк протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду для подання доказів на підтвердження розміру судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, на професійну правничу допомогу, які відповідач платив або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, обґрунтовуючи наступним.

Реалізуючи своє право на надання пояснень на позовну заяву передбачених ст. 181 ЦПК України ОСОБА_2 вказує наступне: відповідно до частини 3 статті 181 ЦПК України установлено, що до пояснень третьої особи застосовуються правила, встановлені частинами третьою - шостою, дев'ятою статті 178 цього Кодексу. Пунктом 4 ч. 3 ст. 178 ЦПК України: 4) обставини, які визнаються відповідачем, а також правову оцінку обставин, надану позивачем, з якою відповідач погоджується. Третя особа - ОСОБА_2 визнає обставини виникнення ДТП, а саме ті, які встановлено Кагарлицьким районним судом Київської області під час розгляду справи № 368/710/21, про те, що він 03.06.2021 близько 08 години 40 хвилин, керуючи технічно-справним автомобілем NISSAN X-TRAIL, реєстраційний номер НОМЕР_3 , рухаючись ділянкою автодороги Ржищів - Яблунівка, Обухівського району, Київської області, поза межами населених пунктів, проїжджаючи нерегульоване перехрестя головної та другорядної дороги на відстані 2 км від села Півці, Обухівського району, Київської області в напрямку села Пії, порушення Правил дорожнього руху, а саме: п.16.11 ПДР - на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху, під час виїзду з другорядної дороги на головну та її перетині, не надав перевагу у русі водієві автомобіля RENAULT DUSTER, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався по головній дорозі, в напрямку міста Кагарлика, Обухівського району, Київської області, що призвело до зіткнення. У результаті чого водій ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження та був госпіталізований до медичних закладів. Згідно висновку судово-медичної експертизи № 136 від 23.07.2021 встановлено, що у ОСОБА_1 , 1995 року народження, згідно наданої медичної документації, виявлені тілесні ушкодження у вигляді пара орбітальної гематоми зліва, саден м'яких тканин тулуба та кінцівок, перелому першого ребра зі зміщенням уламків праворуч. Виявлені тілесні ушкодження утворились від дії тупого (-их) твердого (-их) предмета (-ів) з обмеженою контактуючою поверхнею, та за ступенем тяжкості відносяться: перелом першого ребра справа - до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров'я понад 21 день за звичайного перебігу, інші окремо взяті ушкодження - до тілесних ушкоджень. Виявлені у ОСОБА_1 тілесні ушкодження могли утворитись за обставин вказаних у фабулі постанови, тобто при ДТП яка мала місце 03.06.2021 і можуть знаходитись в причинному зв'язку з вище вказаною ДТП. Згідно висновку судово-медичної експертизи № 111/E від 09.08.2022 встановлено, що у ОСОБА_1 , 1995 року народження, мали місце ушкодження у вигляді параорбітальної гематоми зліва, саден м'яких тканин тулуба та кінцівок, перелому 1-го ребра праворуч, а також компресійно уламковий перелом тіла 12-го грудного хребця. Описані ушкодження утворились від дії тупого (-их) предмета (-ів), по давності можуть відноситися по строку і обставинам вказаним в ухвалі суду, відносяться до категорії середнього ступеню тяжкості, так як для зрощення переломів необхідний термін більше 21-го дня. Тілесне ушкодження у вигляді компресійного перелому 12-го грудного хребця могло утворитися і знаходиться в причинно-наслідковому зв'язку з обставинами дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 03.06.2021. Також, ОСОБА_2 погоджується із тим, що на момент виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди його цивільно-правова відповідальність була застрахована в АТ СК «ІНГО» (01054, м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, 33) на підставі полісу № AP594409. Відповідно до страхового договору ліміт страхового відшкодування шкоди завданої здоров'я становить 260 000 (двісті шістдесят тисяч) гривень, за шкоду заподіяну майну 130 000 (сто тридцять тисяч) гривень. Пунктом 5 ч. 3 ст. 178 ЦПК України: 5) заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права. Третя особа ОСОБА_2 не погоджується з правовою оцінкою обставин, наданою позивачем у позовній заяві, щодо обсягу моральної шкоди, яка підлягає стягненню з його роботодавця ТОВ «Київ-Атлантик Україна». Вважає, що сума моральної шкоди у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень є необгрунтованою, суттєво завищеною та не відповідає принципам розумності, виваженості та справедливості, а відтак у її задоволенні варто відмовити. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення. До такого рішення прийшов Верховний суд у постанові 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц. Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» - «... Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб». Відповідно до ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з близькими людьми. ОСОБА_2 будучи особою винною у настанні дорожньо-транспортної пригоди, з метою мінімізації моральних страждань позивача з першого дня настання наслідків у вигляді тілесних ушкоджень розпочав активно цікавитися станом здоров'я останнього, неодноразово вибачався за свої ненавмисні та необережні дії, які спричинили дану пригоду. ОСОБА_2 відвідував позивача у закладі охорони здоров'я та вказував на бажання виправити ситуацію, яка сталася посильними для нього діями. Так, третя особа будучи застрахованим у АТ СК «Інго», на підставі полісу НОМЕР_4 своєчасно звернувся до страховика з повідомленням про настання страхового випадку та надав повний пакет документів необхідних для виплати страхового відшкодування потерпілому. В подальшому розуміючи, що його цивільно-правова відповідальність застрахована та межі страхових лімітів становили 130 000 гривень шкода завдана майну та 260 000 гривень шкода завдана здоров'ю кожного потерпілого, але процедура початку такої виплати може розтягнутися у часі, тому вирішив добровільно відшкодувати завдану шкоду. Так, 06.09.2021 ОСОБА_2 добровільно відшкодував шкоду завдану ДТП, а саме 44 492, 66 грн., що є повною вартістю лікування і підтверджується наданими позивачем квитанціями + 5 507,34 грн. сума відшкодування моральної шкоди. Доказами добровільного відшкодування шкоди є квитанція 0.0.2255301683.1 (код квитанції 9244-0424-3069-0057) від 06.09.2021. Позивачем факт добровільного відшкодування шкоди ОСОБА_2 під час судового розгляду у кримінальному провадженні підтвердив і сам потерпілий. Даний факт додатково підтверджує, що ОСОБА_2 усіма можливими способами вчиняв дії для мінімізації моральної шкоди завданої останнім. Таким чином, третя особа у справі - ОСОБА_2 добровільно відшкодував моральну шкоду завдану у зв'язку з вчиненням злочину позивачу у розмірі 5 507,34 грн. та дана сума відшкодування моральної шкоди є достатньою для розумного задоволення потреб потерпілих і не призведе до безпідставного їх збагачення.

Представник третьої особи в особі АТ «Страхова компанія «Інго»» в судове засідання не з'явилася, подавши пояснення, в яких просить розгляд справи слухати у відсутність представника страхової компанії та з урахуванням того, що підстав для сплати страхового відшкодування за шкоду заподіяну здоров'ю немає, відповідно підстав для відшкодування моральної шкоди у страховика немає, обґрунтовуючи наступним.

З матеріалів справи вбачається, що 03.06.2021р. на автодорозі Ржищів - Яблунівка, Обухівського району, Київської області сталась ДТП за участю автомобіля «Nissan» д.н. НОМЕР_5 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Renault» д.н. НОМЕР_2 під керуванням позивача, внаслідок даної ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована AT «СК «ІНГО» згідно полісу №210880669. Умови договорів обов'язково страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів визначаються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». При цьому варто зазначити, що страховик не є особою, яка відшкодовує шкоду, зобов'язання страховика обмежується умовами договору страхування та виникає лише при настанні страхового випадку. Позивач як підтвердження вини ОСОБА_2 надав ухвалу Кагарлицького районного Київської області від 02.02.2023р. Згідно ухвали Кагарлицького районного суду Київської області від 02.02.2023р. ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді параорбітальної гематоми зліва, саден м'яких тканин тулуба та кінцівок перелому 1-го ребра праворуч, а також компресійно - уламковий перелом тіла 12-го грудного хребця. ОСОБА_2 пояснив, що відшкодував потерпілому збитки на загальну суму 50 000,00 гривень, а саме вартість витрат на лікування потерпілого ОСОБА_1 .

Також у вище згаданій ухвалі зазначено, що ОСОБА_2 щиро покаявся, так як вину визнає, добровільно надав кошти для лікування потерпілого, що підтверджується показами потерпілого ОСОБА_1 . З вище викладеного випливає, що витрати на лікування позивача вже були відшкодовані ОСОБА_2 , відповідно на момент звернення з позовом до суду факт збитків, (як складової цивільно-правової відповідальності) відсутній. Вище зазначені обставини свідчить про відсутність факту настання цивільно-правої відповідальності ОСОБА_2 і відсутності страхового випадку в розуміння ст. 6 Закону взагалі. З огляду на вище зазначене у страховика не було підстав для сплати страхового відшкодування. Відповідно до ч.1. ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Згідно ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка; збитки; причинного зв'язку між протиправною поведінкою скаржника та збитками; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Відповідно до ст.6 Закону страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована. Відповідно ч. 1 ст. 32 Закону страховик або МТСБУ не відшкодовує: шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону. З огляду на те, що в даному випадку такий елемент, як «збитки» відсутній, відповідно складу цивільно-правової відповідальності ОСОБА_2 немає. Отже, страховий випадок відсутній. Тобто, у страховика не було обов'язку по сплаті страхового відшкодування через відсутність факту настання страхового випадку згідно ст. 6 Закону. Слід звернути увагу суду, що рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 06.10.2025р. по справі №368/1044/24 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «Київ - Атлантик Україна», AT «СК «ІНГО» про відшкодування шкоди, встановлений факт відсутності у страховика обов'язку по сплаті страхового відшкодування через відсутність факту настання страхового випадку згідно ст. 6 Закону. Щодо відшкодування моральної шкоди страховиком. Відповідно до п. 26 1 Закону страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.

Суд, вислухавши представників сторін та вивчивши матеріали, приходить до наступного висновку.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

За положенням ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

Відповідно ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 03.06.2021 року близько 08 години 40 хвилин, керуючи технічно-справним автомобілем NISSAN X-TRAIL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись ділянкою автодороги Ржищів-Яблунівка, Обухівського району, Київської області, поза межами населених пунктів, проїжджаючи нерегульоване перехрестя головної та другорядної дороги на відстані 2 км від села Півці, Обухівського району, Київської області в напрямку села Пії, в порушення Правил дорожнього руху, а саме: п.16.11 ПДР - на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху, під час виїзду з другорядної дороги на головну та її перетині, не надав перевагу у русі водієві автомобіля RENAULT DUSTER, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався по головній дорозі, в напрямку міста Кагарлика, Обухівського району, Київської області, що призвело до зіткнення.

У результаті чого водій ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді параорбітальної гематоми зліва, саден м'яких тканин тулуба та кінцівок, перелому 1-го ребра праворуч, а також компресійно-уламковий перелом тіла 12-го грудного хребця.

Описані ушкодження утворились від дії тупого (-их) предмета (-ів), по давності можуть відноситися по строку і обставинам вказаним в ухвалі суду, відносяться до категорії середнього ступеню тяжкості, так як для зрощення переломів необхідний термін більше 21-го дня.

Тілесне ушкодження у вигляді компресійного перелому 12-го грудного хребця могло утворитися і знаходиться в причинно-наслідковому зв'язку з обставинами дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 03.06.2021.

Таким чином, грубе порушення водієм автомобіля NISSAN X-TRAIL реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 вимог пункту 16.11 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року та введених в дію з 01 січня 2002 року, перебувають у прямому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення середнього ступеню тілесних ушкоджень ОСОБА_1 .

Таким чином, ОСОБА_2 вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто злочин який суд кваліфікує за ч. 1 ст. 286 КК України.

Ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 02.02.2023 р. було звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ст. 286 ч.1 КК України у зв'язку з передачею його на поруки Трудовому колективу в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейський протеїн Україна», а кримінальне провадження 12021111230000547 від 03.06.2021 року закрито.

Окрім того, в ухвалі Кагарлицького районного суду Київської області від 02.02.2023 р. зазначено, що обвинувачений ОСОБА_2 пояснив, що відшкодував потерпілому збитків на загальну суму 50000 грн., а саме вартість витрат на лікування потерпілого ОСОБА_1 .

Третя особа ОСОБА_2 під час вчинення кримінального правопорушення перебувала у трудових відносинах з ПрАТ «Київ-Атлантик Україна», працюючи на посаді директора, заступника генерального директора ПрАТ «Київ-Атлантик Україна».

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Виходячи з наведених норм права, шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц, та у постановах Верховного Суду: від 23 березня 2020 року у справі № 373/1773/18-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 501/2298/16-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 534/872/16-ц.

Відповідно до частин першої статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами першою, другою та п'ятою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана, зокрема, з використанням транспортних засобів. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

У абз. 3 п. 6 постанови № 4 від 01 березня 2013 року пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" роз'яснено, що не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц зроблено висновок, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Згідно роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили.

Отже, характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань підлягає встановленню та доказуванню в судовому порядку на загальних засадах змагальності сторін та доказування в цивільному процесі, виходячи із їх характеру та тривалості, стану здоров'я потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, конкретних обставин по справі, наслідків, що наступили, оскільки сума компенсації за спричинення моральної шкоди не встановлена законом.

Моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Приписами статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Участь у ДТП, пошкодження власного майна безумовно негативно вплинуло на моральний стан позивача та призвело до душевних страждань, а тому посилання представником відповідача на те, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди є безпідставними.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Разом з тим, згідно абзацу другого п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пленум Верховного Суду України у п. п. 26, 27 постанови № 2 від 12 червня 2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснив, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (ст. ст. 58, 59 ЦПК України) в порядку, передбаченому ст. ст. 185, 187, 189 ЦПК України.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зроблено висновок, що аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, N 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Так, представником позивача зазначено, що дорожньою пригодою з вини відповідача позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що позивачу періодично потрібне лікуванні в зв'язку з отриманими тілесними ушкодженнями, травма щодня дає про себе знати в повсякденному житті та турбує його, не дивлячись на молодий вік він має постійні болі в області спини, що зумовлює дискомфорт та страждання, душевні страждання оскільки розуміє, що стан його здоров'я в зв'язку з отриманими ушкодженнями постійно нестабільний і йому приходиться пристосовуватися до життя.

У постанові Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21, від 19 квітня 2023 року в справі № 336/10216/21.

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).

Таким чином, розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Внаслідок дорожньо-транспортної події, яка сталася, позивачу довелося витрачати свій життєвий час та залучати значні власні фізичні, душевні, моральні зусилля, які були необхідними для відновлення попереднього стану.

У постанові від 15.12.2020 року у справі №752/17832/14-ц Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

При цьому слід враховувати, що порушення прав людини завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.

З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суд, який заслуховує сторін та встановлює фактичні обставини справи, має широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

Відповідно, сукупність зазначених обставин об'єктивно пов'язана з фізичним болем, тривалим дискомфортом та моральними переживаннями, зумовленими станом здоров'я і необхідністю лікування, що свідчить про більший обсяг моральних страждань, ніж той, який був урахований судом першої інстанції при визначенні розміру компенсації.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Стаття 77 ЦПК України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно із частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (п. 64, заява N 40450/04, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Суд відхиляє твердження як представника відповідача в особі ТОВ «Київ-Антлантик Україна», так і третьої особи Васильчука О.В. про те, що ним було відшкодовано моральну шкоду, оскільки спростовується даними зазначеними в ухвалі Кагарлицького районного суду Київської області від 02.02.2023 р.

Визначаючи розмір моральної шкоди, враховуючи характер та обсяг страждань (душевних, психічних), яких зазнав позивач, характер немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення), інші обставини по справі, а також виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає необхідним наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 , тому суд вважає за необхідне визначити розмір моральної шкоди в сумі 75 000,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, при цьому задовольняючи позовні вимоги позивача частково, а в іншій частині позивачу необхідно відмовити.

Даний розмір відшкодування завданої кримінальним правопорушенням моральної шкоди, на переконання суду, враховує всі обставини, досліджені в судовому засіданні та відповідає вимогам розумності і справедливості та є співмірним і доцільним у даному провадженні.

Що стосується строку позовної давності, то слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків.

Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права. Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне.

Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Із 2 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року перебіг строку позовної давності (загальний і спеціальний) був зупинений через дію карантинних обмежень (п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК). Зупинка строків стосувалася відносин, визначених у ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК.

17 березня 2022 року до 29 січня 2024 року - діяла «пауза» на підставі доданого п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, яким на період дії воєнного стану було зупинено перебіг строків позовної давності за ст.ст. 257 - 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК.

З 30 січня 2024 року до 3 вересня 2025 року - діяла зупинка перебігу строків давності також із прив'язкою до воєнного стану.

Після 4 вересня почали діяти строки позовної давності на підставі Закону № 4434-ІХ «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності».

Отже строки позовної давності починають обчислюватися і його початком слід вважати 4 вересня 2025 року.

У зв'язку з вище викладеним позивачем не пропущений строк звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у цій справі, а судом задоволено позов у розмірі 75 000 грн. 00 коп., що становить 75 % від заявлених вимог, то з відповідача на користь держави підлягає стягнення витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 908 грн. 40 коп. (1211,20 х 75:100).

На підставі викладеного та керуючись ЦК України, постановою Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року № 6 із змінами та доповненнями, ст.ст. 4, 76-89, 141, 258, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_3 до ТОВ «Київ-Атлантик Україна», третя особа: ОСОБА_2 , АТ «Страхова компанія «Інго»» про відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення - задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ «Київ-Атлантик Україна» (код ЄДРПОУ 22929481) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_6 ) відшкодування моральної шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 75 000 (сімдесят п'ять тисяч) грн. 00 коп.

У задоволенні решти вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ТОВ «Київ-Атлантик Україна» (код ЄДРПОУ 22929481) на користь держави судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 40 коп.

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Апеляційні скарги на рішення можуть бути подані протягом 30 днів з дня його складення, подавши безпосередньо до Київської апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення суду складено 02.03.2026 р.

Суддя І.І. Шевченко

Попередній документ

134476382

Наступний документ

134476384

Інформація про рішення:

№ рішення:	134476383
№ справи:	368/2107/25
Дата рішення:	25.02.2026
Дата публікації:	04.03.2026
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Кагарлицький районний суд Київської області
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Направлено до апеляційного суду (03.04.2026)
Дата надходження:	16.12.2025
Предмет позову:	про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення

Розклад засідань:

Минулі засідання (8)

13.01.2026 09:00	Кагарлицький районний суд Київської області
16.01.2026 09:30	Кагарлицький районний суд Київської області
02.02.2026 10:00	Кагарлицький районний суд Київської області
20.02.2026 11:00	Кагарлицький районний суд Київської області
25.02.2026 11:00	Кагарлицький районний суд Київської області
09.03.2026 12:00	Кагарлицький районний суд Київської області
12.03.2026 10:30	Кагарлицький районний суд Київської області
12.03.2026 11:30	Кагарлицький районний суд Київської області