Постанова від 02.03.2026 по справі 440/11864/24

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2026 р. Справа № 440/11864/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 10.03.25 по справі № 440/11864/24

за позовом ОСОБА_1

до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 , апелянт) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якому просив:

-визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати йому щомісячної додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" №168 від 28.02.2022 (далі-Постанова №168) , пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустках за період з 09.11.2023 по 29.12.2023;

-зобов'язати в/ч НОМЕР_1 виплатити йому щомісячну додаткову винагороду у розмірі 100 000,00 грн, передбачену постановою №168, пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустках за період з 09.11.2023 по 29.12.2023.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди ОСОБА_1 , передбаченої пунктом 1 Постанови №168 за період з 30.11.2023 по 19.12.2023 у розмірі 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу його перебування на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров'я.

Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену пунктом 1 Постанови №168, за період з 30.11.2023 по 19.12.2023 у розмірі 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу його перебування на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров'я.

В решті вимог - позов залишено без задоволення.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив його скасувати в частині відмови у визнанні протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати йому додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови №168 за період з 20.12.2023 по 29.12.2023 у розмірі 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу його перебування на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров'я та зобов'язання в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду, передбачену пунктом 1 Постанови №168 , за період з 20.12.2023 по 29.12.2023 у розмірі 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу його перебування на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров'я та відпустці та прийняти нове рішення, яким в цій частині задовольнити його позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що відповідно до Витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 20.12.2023 №376 ОСОБА_1 разом з іншими військовослужбовцями, які перебували у службовому відрядженні, було надано дні відпочинку з 21 по 29 грудня 2023 року на підставі його рапорту.

Зазначив, що судом першої інстанції , на його думку, неправильно встановлено, що зазначеним наказом в/ч НОМЕР_1 від 20.12.2023 №376 не підтверджується факт надання йому відпустки саме для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, у зв'язку з чим він, на думку суду, не набув права на отримання спірної доплати у період з 21.12.2023 по 29.12.2023. Апелянт не погодився з висновками суду, що підстави для нарахування та виплати йому додаткової винагороди, передбаченої п.1 Постанови №168, за період з 20.12.2023 по 29.12.2023 відсутні.

Апелянт вказав, що виданню наказу в/ч НОМЕР_1 від 20.12.2023 №376 про надання йому днів для відпочинку з 21 по 29 грудня 2023 року передував документально підтверджений факт отримання ним поранення та лікування. Разом з тим, довідками №6/52/13-685 від 20.06.2024 в/ч №3052 та №6/52/12-1625 А3 від 23.04.2024, наданими у відповідь на адвокатський запит його представника, не підтверджується виплата йому додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн за період днів для відпочинку з 21 по 29 грудня 2023 року, яким передував документально підтверджений факт отримання ним поранення.

Зазначив, що в процесі розгляду судом першої інстанції цієї справи відповідачем не надано належних, допустимих доказів на спростування факту отримання ним відпустки для лікування після поранення в період з 20.12.2023 по 29.12.2023 та факту виплати винагороди у розмірі 100 000 грн за час цієї відпустки.

Апелянт звернув увагу, що відповідно до ст.77 КАС України розподіл обов'язку доказування в адміністративному процесі урегульовано за допомогою презумпції винуватості суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, покладається на відповідача.

Таким чином, на думку апелянта, має місце протиправна бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті йому додаткової винагороди за період перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у зв'язку з пораненням у розмірі, передбаченому Постановою №168, пропорційно дням перебування на такому стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, та пропорційно дням його перебування у відпустці, тобто з 20.12.2023 по 29.12.2023.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення, просив залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 у справі №440/11864/24 - без змін.

Відповідач зазначив, що згідно з офіційними даними стройового обліку відповідача, а саме: витягом із наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 20.12.2023 № 376 (по стройовій частині), солдату ОСОБА_1 було надано дні відпочинку терміном на 09 діб у період з 21 по 29 грудня 2023 року. Юридичною підставою для видання вказаного наказу по стройовій частині став юридичний факт подання особистого рапорту солдатом ОСОБА_1 саме 20.12.2023. Сам факт ініціювання та подання такого рапорту у день перебування на службі свідчить про свідоме волевиявлення військовослужбовця щодо отримання саме днів відпочинку за раніше виконані бойові (спеціальні) завдання поза межами пункту постійної дислокації.

Наголосив, що надання таких днів відпочинку є окремою правовою процедурою, яка регламентована наказом командувача НГУ від 10.05.2023 № 343 «Про впорядкування надання відпочинку військовослужбовцям НГУ у воєнний час». Метою таких днів є саме відновлення психофізіологічного стану особового складу після бойового навантаження (виконання завдань у відрядженні), а не проведення лікувальних чи реабілітаційних заходів.

Зазначив, що позивач помилково вважає, що за вказані 9 днів відпочинку йому має бути нарахована додаткова винагорода пропорційно розміру 100 000 грн на місяць. Постанова №168 чітко визначає перелік випадків, коли така виплата зберігається: перебування на стаціонарному лікуванні або у відпустці для лікування за висновком ВЛК після тяжкого поранення. У спірний період (з 21 по 29 грудня) позивач перебував на вихідних днях (днях відпочинку), що за своєю правовою природою є вільним від служби часом, а не медичною реабілітацією. Командування військової частини, діючи на підставі поданого позивачем рапорту, надало йому можливість відпочити після повернення з бойового відрядження.

Законодавство не передбачає нарахування додаткової винагороди у підвищеному розмірі (пропорційно 100 000 грн) за дні відпочинку, надані згідно з наказом командувача НГУ № 343. За вказані дні позивачу було виплачено грошове забезпечення згідно з загальними нормами, а підстави для застосування пільгового розрахунку «пропорційно дням перебування у відпустці для лікування» відсутні, оскільки статус таких днів як «лікувальних» не підтверджений жодним наказом чи медичним документом.

Таким чином, оскільки 20.12.2023 позивач виконував обов'язки служби, а з 21.12.2023 по 29.12.2023 перебував на офіційно оформлених вихідних днях, вимоги щодо виплати додаткової винагороди за ці дні, виходячи з розрахунку 100 000 грн на місяць, є необґрунтованими та суперечать нормам Постанови № 168.

Позивач надав суду відповідь на відзив, в якому просив відхили наведені відповідачем у відзиві пояснення, міркування і аргументи.

ОСОБА_1 зазначив, що виданню наказу в/ч НОМЕР_1 від 20.12.2023 №376 про надання йому днів для відпочинку з 21 по 29 грудня 2023 року передував документально підтверджений факт отримання ним поранення, а не повернення з бойового відрядження. Крім того, ключовою помилкою відповідача є виключно формальний підхід до кваліфікації спірного періоду, коли правове значення надається назві відпустки, а не її фактичному змісту, підставам надання та меті. Вказав, що відпустка була йому надана безпосередньо після лікування, у зв'язку з пораненням та погіршенням стану здоров'я, з метою відновлення функціонального стану організму, за своєю правовою природою є продовженням лікувального процесу, отже, на його думку, відповідає змісту поняття «відпустка для лікування» у розумінні Постанови №168. З матеріалів справи вбачається, що спірна відпустка була надана: без значного проміжку часу після лікування; особі, яка зазнала поранення та проходила медичні заходи; не як загальна соціальна пільга, а саме у зв'язку зі станом здоров'я. За таких обставин твердження відповідача про те, що відпустка нібито не має лікувального характеру, є відірваним від реальних життєвих обставин та ґрунтується виключно на формальній відсутності окремого слова у наказі.

Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які позивач посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини, які не оспорено сторонами.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 26.02.2022 на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 "Про загальну мобілізацію" призваний до лав Збройних Сил України, зарахований до списків в/ч НОМЕР_1 наказом від 26.02.2022 №47 на посаду стрільця, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_2 (а.с.14-22).

Згідно з виданою в/ч НОМЕР_1 05.12.2023 №2514 довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, солдат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стрілець 2-го відділення 2-го стрілецького взводу стрілецької роти (резервної), дійсно в період з 21.10.2023 по 10.11.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією РФ проти України перебуваючи в ОТУ "Марун" (а.с.24-25).

Згідно з довідкою в/ч НОМЕР_1 від 30.11.2023 №29 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), солдат ОСОБА_1 , 09.11.2023 одержав: ВТ (09.11.2023). ВОСП правої підколінної ділянки, лівої гомілки за обставин безпосередньої участі у бойових діях, а саме: внаслідок обстрілу з АГС в район т. Х.65, під час виконання бойового завдання в р-ні н.п. Вербове Пологівського р-ну Запорізької обл., перебуваючи в засобах бронезахисту (перебування потерпілого в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння не встановлювалось) (а.с.26)

Як вбачається з первинної медичної картки форми №100, виданої ПХВ "Юрківка" 10.11.2023, ОСОБА_1 був поранений 09.11.2023 о 22:30 годині в р-ні Вербового внаслідок АГС скид. Діагноз: ВТ (09.11.2023) ВОСП правої підколінної ділянки, лівої гомілки (а.с.23).

У подальшому ОСОБА_1 проходив лікування у різних медичних закладах.

Так, відповідно до виписки з медичної карти хворого №14041 Відділення загальної хірургії КНП "Міська лікарня №9" ЗМР, ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 10.11.2023 по 13.11.2023 з діагнозом МВТ (09.11.2023) ВОСП м'яких тканин в/3 правої гомілки, с/3 лівої гомілки. Стороннє тіло м'яких тканин в/3 лівої гомілки, правого колінного суглобу (а.с.30).

Згідно з випискою з медичної карти стаціонарного хворого №2298 хірургічного відділення ДУ "ТМО МВС України по Дніпропетровській області", ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 13.11.2023 по 20.11.2023 з діагнозом МВТ (09.11.2023), ВОСП м'яких тканин в/3 правої гомілки, с/3 лівої гомілки. Стороннє тіло м'яких тканин в/3 лівої гомілки, правого колінного суглобу (а.с.33-34).

Відповідно до виписки з медичної карти стаціонарного хворого №1422 терапевтичного відділення ДУ "ТМО МВС України по Полтавській області", ОСОБА_1 з 21.11.2023 по 29.11.2023 перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом: хронічний холецистит в стадії ремісії. МВТ (09.11.2023) ВОСП м'яких тканин в/3 правої гомілки, с/3 лівої гомілки. Стороннє тіло м'яких тканин в/3 лівої гомілки, правого колінного суглобу (а.с.35-36).

Згідно з випискою №2239 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого Медичного реабілітаційного центру "Миргород", ОСОБА_1 з 29.11.2023 по 19.12.2023 перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом: хронічний холецистит, ремісія. МВТ (09.11.23), ВОСП м'яких тканин верхньої третини правої гомілки, середньої третини лівої гомілки, стороннє тіло м'яких тканин верхньої третини лівої гомілки, правого колінного суглобу (а.с.31-32).

Відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 20.12.2023 №376, солдату ОСОБА_1 надано дні відпочинку з 21 по 29 грудня 2023 року, як військовослужбовцю, який перебував у службовому відрядженні (а.с.29).

02.02.2024 солдат в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 , пройшов медичний огляд у медичній (військово-лікарській) комісії ДУ "ТМО МВС України по Полтавській області". Рішення медичної (військово-лікарської) комісії: "Наслідки вогнепального сліпого осколкового поранення (09.11.2023) м'яких тканин правої підколінної ділянки та лівої гомілки (09.11.2023 - ПХО ран) у вигляді наявних чисельних металевих уламків у м'яких тканинах правого стегна, лівої гомілки (розмірами від 1,0 мм до 6,0 х 8,0 мм), зміцнілих рубців шкіри без порушення функції ходи". Поранення, ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини. На підставі статті 78г та графи ІІ; графи ТДВ Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби "Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України", затвердженого наказом МО України від 14.08.2008 №402. Придатний до військової служби (а.с.27).

Вважаючи протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати щомісячної додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн, передбаченої Постановою №168, пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці за період з 09.11.2023 по 29.12.2023, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині нарахування та виплати йому додаткової винагороди за період з 20.12.2023 по 29.12.2023 у розмірі 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу його перебування у відпустці , суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 20.12.2023 №376 солдату ОСОБА_1 , який перебував у службовому відрядженні, на підставі його рапорту надано дні відпочинку з 21 по 29 грудня 2023 року.

Разом з цим, зазначеним наказом не підтверджується факт надання відпустки саме для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, у зв'язку з чим позивач не набув права на отримання спірної доплати у період з 21.12.2023 по 29.12.2023.

Довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 30.11.2023 №29 не містить відомостей про отримання ОСОБА_1 саме тяжкого поранення.

Відомостей щодо місця перебування позивача у день 20.12.2023 матеріали справи не містять взагалі.

Відтак підстави для нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови №168, за період з 20.12.2023 по 29.12.2023 відсутні, у зв'язку з чим суд залишив без задоволення позов у відповідній частині вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній позивачем частині, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» ( далі-Закон №2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі-Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (ч.4 ст.9 цього Закону).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

В подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався Указами Президента України.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», статті 9-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та абзаців другого - восьмого пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 28 червня 2023 р. № 3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов'язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №168 .

У пункті 1-1 Постанови №168 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах;

Пункт 1-2 Постанови №168 передбачає, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які:

-у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії;.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений у Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260 (далі-Порядок №260, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), за змістом пункту 2 розділу І якого грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років); щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги).

У пункті 8 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).

Згідно з п.12 розділу ХХХІV Порядку №260 підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини

Відповідно до п.13 розділу ХХХІV Порядку №260 військово-лікарськими (лікарсько-експертними) комісіями закладів охорони здоров'я (установ) під час надання рекомендацій про потребу у відпустці за станом здоров'я військовослужбовцям, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, після закінчення стаціонарного лікування у військовому (цивільному) лікарняному закладі охорони здоров'я (у тому числі закордонному) одночасно надаються медичні висновки про ступінь важкості поранення для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати винагороди у розмірі 100000 гривень за час цієї відпустки.

Таким чином, аналіз наведених норм законодавства України, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що встановлена Постановою №168 додаткова винагорода в розмірі 100 000 гривень є складовою грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, що виплачується їм на період дії воєнного стану.

Ця додаткова винагорода підлягає виплаті, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил України, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Тобто норми Постанови №168 передбачають встановлення двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100 000 гривень винагороди за час перебування у відпустці для лікування, а саме: пов'язаність поранення (контузія, травма, каліцтво) військовослужбовця із захистом Батьківщини, а також таке поранення є тяжким за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах зазначені умови не дотримані.

Під час судового розгляду встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 20.12.2023 №376 солдату ОСОБА_1 , який перебував у службовому відрядженні, на підставі його рапорту надано дні відпочинку з 21 по 29 грудня 2023 року (а.с.29).

Разом з цим, зазначеним наказом не підтверджується факт надання відпустки саме для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, у зв'язку з чим позивач не набув права на отримання спірної доплати у період з 21.12.2023 по 29.12.2023.

Довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 30.11.2023 №29 не містить відомостей про отримання ОСОБА_1 саме тяжкого поранення.

Довідка №40 медичної (військово-лікарській) комісії ДУ "ТМО МВС України по Полтавській області" підтверджує, що поранення ОСОБА_1 , отримане 09.11.2023 ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини. Проте ця довідка не містить інформації, що це поранення є тяжким.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2026 у відповідача були витребувані копії таких документів: : -рапорту ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 про надання йому відпустки для лікування після поранення у зв'язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії; -медичного висновку (постанови) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії про потребу у відпустці за станом здоров'я військовослужбовця ОСОБА_1 , який одержав поранення під час захисту Батьківщини; - висновку військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії про ступінь важкості поранення ОСОБА_1 ; наказу в/ч НОМЕР_1 про надання ОСОБА_1 відпустки для лікування після поранення у зв'язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії; -доказів виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн у зв'язку з перебуванням у відпустці для лікування після тяжкого поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

На виконання вимог цієї ухвали відповідачем повідомлено, що позивачу не надавалась відпустка для лікування за станом здоров'я у спірний період ( з 20.12.2023 по 29.12.2023), а надавались на підставі його рапорту дні відпочинку з 21 по 29 грудня 2023 року, як військовослужбовцю, який перебував у службовому відрядженні. Відповідач також повідомив, що в/ч НОМЕР_1 не володіє висновками ВЛК про ступінь тяжкості поранення позивача або постановою про його потребу у відпустці за станом здоров'я у спірний період, оскільки позивач не проходив відповідного медичного огляду для отримання такої відпустки перед спірним періодом. У зв'язку з тим, що позивач не подавав рапорту про надання відпустки для лікування, а подав рапорт на дні відпочинку, відповідний наказ по військовій частині не видавався. Відповідач зазначив, що оскільки факт перебування позивача у відпустці для лікування за станом здоров'я на підставі відповідного висновку (постанови) ВЛК документально не підтверджений, правових підстав для нарахування та виплати йому додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн за вказані дні не виникало.

Відповідач зазначив, що витребувані судом документи не можуть бути надані, оскільки вони ніколи не складались у зв'язку з відсутністю самої події (відпустки для лікування). Спірний період був офіційно оформлений як дні відпочинку згідно з наказом №376 від 20.12.2023, копія якого була надана суду.

Таким чином, матеріали справи не містять доказів підтвердження факту отримання позивачем у спірний період тяжкої травми, пов'язаної із захистом Батьківщини та факту його перебування у відпустці для лікування, тому відсутні підстави для виплати йому додаткової винагороди, збільшеної до 100 000,00 грн за час перебування у відпустці для лікування у спірний період .

У зв'язку з наведеним , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови №168, за період з 20.12.2023 по 29.12.2023.

Доводи апеляційної скарги зазначені вище висновки не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, позаяк не містять аргументованих доводів на спростування правомірності висновку суду першої інстанції у взаємозв'язку з обставинами справи, та не свідчать про порушення судом першої інстанції при розгляді справи норм матеріального або процесуального права.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 311, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у справі № 440/11864/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк

Попередній документ
134474825
Наступний документ
134474827
Інформація про рішення:
№ рішення: 134474826
№ справи: 440/11864/24
Дата рішення: 02.03.2026
Дата публікації: 04.03.2026
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Другий апеляційний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них; військової служби
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Виконання рішення (20.03.2026)
Дата надходження: 04.10.2024
Учасники справи:
головуючий суддя:
ЛЮБЧИЧ Л В
суддя-доповідач:
ЛЮБЧИЧ Л В
СУПРУН Є Б
суддя-учасник колегії:
ПРИСЯЖНЮК О В
СПАСКІН О А