02 березня 2026 р. Справа № 520/15316/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Семененко М.О.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2025, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., повний текст складено 16.12.25 по справі № 520/15316/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, в якій просив:
- визнати протиправними дії відповідача, які полягають у нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 до 11.03.2019 в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу різницю індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 11.03.2019 в загальній сумі 47 342,50 грн, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що бездіяльність відповідача щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 11.03.2019 відповідно до норм абзацу 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, є протиправною та такою, що суперечить нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 до 11.03.2019 в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській обності нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 11.03.2019 в загальній сумі 49 494,26 грн (сорок дев'ять тисяч чотириста дев'яносто чотири гривні 26 копійок), відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Водночас Інструкцією № 475, яка діяла з 2015 року до моменту початку застосування Інструкції № 623 не було передбачено здійснення індексації грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту. Вказівка про здійснення індексації грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу з'являється в Інструкції № 623 (яка почала застосовуватися з 01.03.2018) - пунктом 14 розділу І встановлено, що індексація грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу здійснюється в порядку та розмірах, установлених чинним законодавством України.
Відповідно до відомостей, зазначених у Зведеній таблиці індексів споживчих цін за останні роки, оприлюдненої на сайті minfin.com.ua, з 2016 по 2023 роки (період вказаний в адміністративному позові) величина індексу споживчих цін перевищувала поріг індексації в розмірі 103 відсотка тільки два рази - квітень 2016 року та квітень 2022 року.
З огляду на викладене відповідач вважає, що вказані позовні вимоги не відповідають приписам Податкового кодексу України, а отже є незаконними та такими, що не підлягають задоволенню.
Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог, отже, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.
Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач проходив службу у 6 державній пожежно-рятувальній частині Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, що на фінансовому забезпеченні у Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області та на цей час позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
При цьому, під час проходження військової служби в період з 01.03.2018 по 11.03.2019 відповідач не нараховував та не виплачував індексацію грошового забезпечення із врахуванням вимог абзацу 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Представник позивача звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому за період з 01.03.2018 по 11.03.2019 індексацію грошового забезпечення в повному обсязі, а саме з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Листом від 24.01.2025 відповідач надав копію довідки про грошове забезпечення позивача, з якої вбачається, що в період з 01.03.2018 по 11.03.2019, «фіксована» сума індексації грошового забезпечення позивача не нараховувалась та не виплачувалась.
Оскільки розмір підвищення грошового доходу в березні 2018 року не перевищив суму можливої індексації у цьому ж місяці, позивач вважає, що має право на нарахування та виплату з 01.03.2018 по 11.03.2019 індексації грошового забезпечення (індексації-різниці), визначеної з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем протиправно не виплачено в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2018 по 13.03.2019 із урахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 у фіксованій величині 4006,06 грн в місяць, а тому суд зобов'язав відповідача нарахувати і виплатити позивачу різницю індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 11.03.2019 в загальній сумі 49 494,26 грн (сорок дев'ять тисяч чотириста дев'яносто чотири гривні 26 копійок), відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову в оскаржуваній відповідачем частині з таких підстав.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кодекс цивільного захисту України регулює відносини, пов'язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов'язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності (стаття 1 Кодексу цивільного захисту України).
Статтею 125 Кодексу цивільного захисту України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що Держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов'язків. Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.
У спірний період порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлювався Інструкцією про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.04.2015 № 475 (втратила чинність 14.09.2018; далі - Інструкція № 475).
Пунктами 2, 3 Інструкції № 475 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від посади, спеціального звання, тривалості та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання. До грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу належать: посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, щомісячні види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, що мають постійний характер, премії) та одноразові додаткові види грошового забезпечення.
14.09.2018 набрала чинності Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018 № 623, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.08.2018 за № 936/32388 (надалі - Інструкція № 623).
Пунктами 2, 3 розділу І Інструкції № 623 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від посади, спеціального звання, тривалості та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання. Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 14 розділу І Інструкції № 623 індексація грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу здійснюється в порядку та розмірах, установлених чинним законодавством України.
У силу статті 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон України № 2017-III) з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
За змістом статті 19 Закону України № 2017-III державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон України № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону України № 2011-XII).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон України № 1282-ХІІ).
У статті 1 Закону України № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону України № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 4 Закону України № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення, у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
З метою реалізації Закону України № 1282-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2003 № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, який, відповідно до пункту 1 визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
За визначенням, наведеним у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 120/6277/22, Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, поточної та індексації-різниці. Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.
У разі виникнення спору щодо індексації грошових доходів, коло обставин, які є істотними для справи; факти, що підлягають встановленню; характер спірних правовідносин; матеріальний закон, який їх регулює, - залежать від виду індексації, з приводу якої існує спір.
Щодо поточної індексації, то право працівника на її отримання виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01.01.2016 встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078).
Водночас щодо фіксованої суми індексації, то Верховний Суд зазначає, що Закон України № 1282-XIІ і Порядок № 1078 такого поняття не містять.
Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку № 1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2012 № 526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
Проте, постановою Уряду від 09.12.2015 № 1013 цей Додаток викладено у новій редакції і з 01.12.2015 у цьому Додатку, як і в цілому Порядку № 1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.
З 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувались з 01.12.2015 передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувались з 15.03.2018 передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення грошових доходів нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Згідно з абзацом 6 пункту 5 Порядку № 1078 до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Отже, якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів, грошового доходу) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до чергового підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата суми індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковим для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Беручи до уваги, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова № 704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу ОСОБА_2 , за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
З системного тлумачення абзаців 3, 4 Порядку № 1078 слідує, що у зв'язку із підвищенням у березні 2018 року доходу позивача суду належить вирішити питання, чи має ОСОБА_1 право на отримання суми індексації-різниці, а якщо так, то у якому розмірі.
Указані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 11.05.2023 у справі № 260/6386/21, від 30.11.2023 у справі № 420/5384/23 із подібними правовідносинами, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягає врахуванню під час апеляційного перегляду справи.
Тобто, з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивач з 01.03.2018 має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Для вирішення питання наявності чи відсутності у позивача права на отримання індексації-різниці за період з 01.09.2019 по 31.12.2019, розрахованої із застосуванням абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, враховуючи висновки суду касаційної інстанції у вищевказаних постановах, необхідно встановити наступні обставини: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається, як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку № 1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як зазначено вище, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
За визначенням, наведеним у пункті 2 Порядку № 704, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Так, з дослідженого колегією суддів таб №5086322 ОСОБА_1 встановлено, що грошове забезпечення позивача склало:
за лютий 2018 року становило 7761,07 грн;
за березень 2018 року - 8218,16 грн (без включення до розрахунку грошового забезпечення матеріальної допомоги у розмірі 7730,00 грн).
Таким чином, дохід позивача у березні 2018 року підвищився на 457,09 грн (8218,16 грн - 7761,07 грн).
Визначаючи суму можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) необхідно встановити величину приросту індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в березні 2018 року, яка з урахуванням положень Порядку №1078 та додатків до нього, а також даних з офіційного сайту Держстату України про індекс інфляції у 2008-2018 роках (за посиланням https://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/ct/cn_rik/isc/isc_u/isc_m_u.htm) розраховується наступним шляхом: лютий 2008 року - 102,7% (індекс споживчих цін до попереднього місяця згідно даних Держстата) = 1,027; березень 2008 року - 103,8% = 1,038; квітень 2008 року - 103,1% - 1,031; травень 2008 року - 101,3% = 1,013; вересень 2008 року - 101,3% = 1,013 (розраховано за наростаючим підсумком - 100,8% (червень 2008) х 99,5% (липень 2008) X 99,9% (серпень 2008) х 101,1% (вересень 2008)); жовтень 2008 року - 101,7% = 1,017; листопад 2008 року - 101,5% = 1,015; грудень 2008 року - 102,1% = 1,021; січень 2009 року - 102,9% = 1,029; лютий 2009 року - 101,5% = 1,015; березень 2009 року - 101,4% = 1,014; травень 2009 року - 101,4% = 1,014 ( розраховано за наростаючим підсумком 100,9% (квітень 2009) х 100,5% (травень 2009); червень 2009 року - 101,1% = 1,011; жовтень 2009 року - 101,4% = 1,014 ( розраховано за наростаючим підсумком - 99,9% (липень 2009) х 99,8% (серпень 2009) х 100,8 (вересень 2009) х 100,9% (жовтень 2009); листопад 2009 року - 101.1% = 1,011; січень 2010 - 102,7% = 1,027 (розраховано за наростаючим підсумком = 100,9% (грудень 2009) х 101,8% (січень 2010); лютий 2010 року - 101.9% = 1,019; вересень 2010 - 103,5% = 1,035 ( розраховано за наростаючим підсумком - 100.9% (березень 2010) х 99,7% (квітень 2010) х 99,4% (травень 2010) х 99,6% (червень 2010) х 99,8% (липень 2010) х 101,2% (серпень 2010) х 102,9% (вересень 2010); грудень 2010 року - 101,6% = 1,016 ( 100,5% (жовтень 2010) х 100.3% (листопад 2010) х 100,8% (грудень 2010); березень 2011 року - 103,3%= 1,033 (101,0% (січень 2011) х 100,9% (лютий 2011) х 101,4% (березень 2011); квітень 2011 року - 101,3% = 1,013; червень 2011 року - 101,2% = 1,012 (100,8% (травень 2011) х 100,4% (червень 2011); березень 2014 року - 101,98% = 1,020 (98,7% (липень 2011) х 99,6% (серпень 2011) х 100,1% (вересень 2011) х 100,0% (жовтень 2011) х 100,1% (листопад 2011) х 100.2% (грудень 2011) х 100,2% (січень 2012) х 100,2% (лютий 2012) х 100,3% (березень 2012) х 100,0% (квітень 2012) х 99,7% (травень 2012) х 99,7% ( червень 2012) х 99,8% (липень 2012) х 99,7% (серпень 2012) х 100,
Шляхом множення вищевказаних показників (1,027 х 1,038 х 1,031 х 1,013 х 1,013 х 1,017 х 1,015 х 1.021 х 1,029 х 1,015 х 1,014 х 1,014 х 1,011 х 1,014 х 1,011 х 1,027 х 1.019 х 1,035 х 1,016 х 1,033 х 1,013 х 1,012 х 1,020 х 1,033 х 1.038 х 1.014 х 1,037 х 1,024 х 1,019 х 1,030 х 1,031 х 1,053 х 1,108 х 1.140 х 1.022 х 1,016 х 1,058 х 1.040 х 1,038 х 1.037 х 1.031 х 1,031 х 1,034 = 3,533) отримуємо наростаючий індекс споживчих цін - 353,3%.
Керуючись формулою розрахунку величини приросту індексу споживчих цін, наведеною у додатку 1 до Порядку № 1078, розраховуємо величину приросту індексу споживчих цін з січня 2008 року по березень 2018 року: 353,3% (наростаючий індекс споживчих цін) - 100% = 253,3%.
Відповідно до статті 7 Закону України Про державний бюджет України на 2018 рік у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2018 року - 1762 гривні, з 1 липня - 1841 гривня, з 1 грудня - 1921 гривня.
Отже, у березні 2018 року прожитковий мінімум складав 1 762,00 грн.
Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку № 1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 березня 2018 року помножити на величину приросту індексу споживчих цін та поділити на 100.
Керуючись вищенаведеними положеннями отримуємо суму можливої індексації у березні 2018 року: 1 762,00 грн * 253,30%/ 100 = 4 463.15 грн.
Оскільки у березні 2018 року сума на яку збільшилось грошове забезпечення позивача у березні 2018 року (457,09 грн) порівняно з лютим 2018 року є меншою ніж 4 463,15 грн, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання індексації - різниці за період з 01.03.2018 по 11.03.2019.
Відповідно до вимог абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума належної позивачу індексації в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, а саме: 4463,15 грн - 457,09 грн = 4006,06 грн.
Доказів нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення у фіксованій величині 4006,06 грн на місяць відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 матеріали справи не містять, відповідачем таких доказів також не надано.
Таким чином, за період з 01.03.2018 по 11.03.2019 розмір індексації-різниці з урахуванням абзаців 3-6 пункту 5 Порядку №1078 підлягала виплаті позивачу у фіксованій величині 4006,06 грн в місяць у загальній сумі 49 494,26 грн (4006,06 * 12 місяці (з 01.03.2018 по 28.02.2019) + 11 днів березня 2019).
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Однак, відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності власних дій, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не довів належними та допустимими доказами правомірність власних дій (бездіяльності), які є предметом оскарження позивачем.
Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, аналізуючи наведені норми права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 до 11.03.2019 в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 та зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 11.03.2019 в загальній сумі 49 494,26 грн (сорок дев'ять тисяч чотириста дев'яносто чотири гривні 26 копійок), відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Щодо задоволеної вимоги про зобов'язання виплатити індексацію грошового забезпечення із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, колегія зазначає наступне.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі -грошова компенсація), визначено Порядком № 44.
За правилами пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Пунктами 4, 5 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених положень Порядку № 44, дає підстави для висновку, що виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.
Разом з цим пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Отже, з аналізу наведених норм слідує, що виплата грошової компенсації сум податку, що утримуються з грошового забезпечення військовослужбовців має бути здійснена одночасно з виплатою їм такого грошового забезпечення.
Індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення таких осіб, і як одна з основних державних гарантій щодо оплати їх праці підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Водночас нарахування та виплата індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату відповідно до вимог Закону України № 1282-ХІІ.
Відповідно до підпункту 16-1 пункту 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України в редакції, чинній до внесення до нього змін згідно Закону України № 4015-IX від 10.10.2024, тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
У період дії правового режиму воєнного стану не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та інших осіб на період їх безпосередньої участі в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації.
В свою чергу, відповідно до підпункту 16-1 пункту 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України в редакції, чинній після внесення до нього змін згідно Закону України № 4015-IX від 10.10.2024 ( набрання чинності з 01.12.2024) , тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є: 1) особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу; 2) фізичні особи - підприємці - платники єдиного податку першої, другої та четвертої груп; 3) платники єдиного податку третьої групи, крім електронних резидентів (е-резидентів).
Військовий збір для платників збору, зазначених у підпунктах 2 та 3 цього підпункту, встановлюється з 1 січня 2025 року по 31 грудня року, у якому буде припинено або скасовано воєнний стан, введений Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX.
Об'єктом оподаткування збором є: 1) для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу; 2) для платників, зазначених у підпункті 2 підпункту 1.1 цього пункту, - щомісячна сума, що дорівнює розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року; 3) для платників, зазначених у підпункті 3 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 292 цього Кодексу.
Ставка збору становить: 1) для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту; 2) для платників, зазначених у підпункті 2 підпункту 1.1 цього пункту, - 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, з розрахунку на календарний місяць; 3) для платників, зазначених у підпункті 3 підпункту 1.1 цього пункту, - 1 відсоток від доходу, визначеного згідно із статтею 292 цього Кодексу; 4) для військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань - 1,5 відсотка з доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 цього пункту).
Починаючи з 1 січня року, наступного за роком, у якому буде припинено або скасовано воєнний стан, введений Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX", ставка збору для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту.
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору з доходів платників збору, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, здійснюються в порядку, встановленому розділом IV цього Кодексу, з урахуванням особливостей, визначених підрозділом 1 цього розділу, за ставками, визначеними підпунктом 1.3 цього пункту.
У період дії правового режиму воєнного стану не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та інших осіб на період їх безпосередньої участі в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації.
Поряд з цим, колегія суддів зауважує, що згідно з приписами пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.10.2024 №4015-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану" доходи платників військового збору - осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності цим Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених Податковим кодексом України.
Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Таким чином, враховуючи, що спірний у цій справі період за який необхідно здійснити нарахування та виплату індексацію грошового забезпечення позивача (01.03.2018 по 11.03.2019) виник до 01.12.2024, то відрахуванню з грошового забезпечення ОСОБА_1 підлягає ставка військового збору 1,5%.
Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення має бути проведена відповідачем із відрахуванням 1,5% військового збору та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
На підставі викладеного, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду в оскаржуваній частині не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 по справі № 520/15316/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя М.О. Семененко
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий