02 березня 2026 р. Справа № 520/15019/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2025, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/15019/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - В/Ч НОМЕР_1 НГУ, відповідач, апелянт), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність В/Ч НОМЕР_1 НГУ щодо невиплати йому компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 по 04.06.2025 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, виплаченої 04.06.2025 на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 07.01.2025 у справі № 520/22376/24;
- зобов'язати В/Ч НОМЕР_1 НГУ нарахувати та виплатити на його користь компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 по 04.06.2025 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, виплаченої 04.06.2025 на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 07.01.2025 у справі № 520/22376/24.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність В/Ч НОМЕР_1 НГУ щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 04.06.2025, що нарахована та виплачена на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 07.01.2025 по справі № 520/22376/24.
Зобов'язано В/Ч НОМЕР_1 НГУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 04.06.2025, що нарахована та виплачена на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 07.01.2025 по справі № 520/22376/24.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просив рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 скасувати, в задоволенні позову - відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що як вбачається з доданих до позовної заяви документів, серед іншого представником позивача було подано заяву від 30.07.2024, в якій позивач порушував питання щодо виплати індексації грошового забезпечення. Водночас позивач не звертався до відповідача із заявою, в якій би просив військову частину нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини грошових доходів. Отже, враховуючи те, що позивач не звертався до відповідача із відповідною заявою про виплату компенсації втрати частини доходів, а відповідач йому не відмовляв, права позивача не були порушені і, відповідно, звернення позивача до суду з адміністративним позовом є передчасним.
Також апелянт посилається на те, що позивач допустив зловживання процесуальними правами, оскільки предметом позову у даній справі є період розрахунку компенсації з 01.12.2015 по 04.06.2025. Однак, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 у справі № 520/5648/25 зобов'язано В/Ч НОМЕР_1 НГУ нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 01.03.2018 по 28.02.2025 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 20.09.2019, виплаченої 28.02.2025 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 у справі № 520/22376/24. Тобто, позовні вимоги в адміністративній справі № 520/5648/24 (рішення суду в якій набрало законної сили) та у даній справі є тотожними в частині періоду з 01.03.2018 по 28.02.2025, а відтак є вже по суті вирішеними. Повторний розгляд тотожних позовних вимог неминуче призведе до покладення на відповідача обов'язку подвійного вчинення тих самих дій, що призведе до безпідставного збагачення позивача за рахунок коштів держави.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
З огляду на положення частини 1 статті 308, пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено такі обставини справи.
Позивач проходив військову службу у В/Ч НОМЕР_1 НГУ з 19.06.2014 до 20.09.2019, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 у справі № 520/22376/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до В/Ч НОМЕР_1 НГУ про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність В/Ч НОМЕР_1 НГУ щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно.
Зобов'язано В/Ч НОМЕР_1 НГУ нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року.
Визнано протиправною бездіяльність В/Ч НОМЕР_1 НГУ щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 20.09.2019 включно.
Зобов'язано В/Ч НОМЕР_1 НГУ нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4463,15 грн в місяць за період з 01.03.2018 по 20.09.2019 включно у загальній сумі 83 312,13 грн відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07.01.2025 у справі № 520/22376/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 у справі № 520/22376/24 скасовано в частині відмови у визначенні загальної суми індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018.
Прийнято в цій частині постанову, якою зобов'язано В/Ч НОМЕР_1 НГУ нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року у сумі 85 927,84 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 у справі № 520/22376/24 залишено без змін.
28.02.2025 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 у справі № 520/22376/24 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 20.09.2019 включно в загальній сумі 82 062,45 грн, що підтверджується довідкою АТ КБ «Приватбанк» від 28.02.2025.
04.06.2025 на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 07.01.2025 у справі № 520/22376/24 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, у сумі 84 638,92 грн, що підтверджується довідкою АТ КБ «Приватбанк» від 04.06.2025.
З огляду на те, що відповідачем було порушено строки виплати позивачу індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, за період з 01.12.2015 по день фактичної виплати такої індексації грошового забезпечення - 04.06.2025, позивач вважає, що він має право на виплату йому відповідачем компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати відповідної індексації грошового забезпечення, що була виплачена на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 07.01.2025 у справі № 520/22376/24.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у невиплаті позивачу компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 по 04.06.2025 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, виплаченої 04.06.2025 на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 07.01.2025 у справі № 520/22376/24, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем порушено строки виплати позивачу індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, то ОСОБА_1 має право на виплату йому компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати відповідної індексації грошового забезпечення, що виплачена 04.06.2025 на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 07.01.2025 по справі № 520/22376/24.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку із ненарахуванням та невиплатою позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
За змістом частин 1, 2 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 Кодексу законів про працю України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Питання, які пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За змістом статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.
Положення статті 3 Закону № 2050-III передбачають, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За змістом статті 6 Закону № 2050-ІІІ та пункту 7 Порядку № 159 компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: власних коштів - підприємствами, установами та організаціями, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднаннями громадян; коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що умовою для виплати компенсації втрати частини доходу є сукупність таких обставин:
1) наявність невиплаченого грошового доходу, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення;
2) порушення встановлених строків виплати такого доходу, у тому числі індексації заробітної плати (грошового забезпечення);
3) виплата такого доходу, при чому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 11.07.2017 у справі № 21-2003а16, постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20.
Таким чином, у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення (індексації грошового забезпечення), така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
Крім того, наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 826/8319/16 та від 18.07.2023 у справі № 200/10663/21.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що позивач не звертався до відповідача із заявою, в якій би він просив військову частину нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини грошових доходів. Отже, враховуючи те, що позивач не звертався до відповідача із відповідною заявою про виплату компенсації втрати частини доходів, а відповідач йому не відмовляв, права позивача не були порушені і, відповідно, звернення позивача до суду з адміністративним позовом є передчасним, що підтверджується правовим висновком, який викладений в постанові Верховного Суду від 04.05.2022 у справі № 200/14472/19-а.
Колегія суддів вважає такі доводи апелянта необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, відмова у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову її виплатити згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Щодо посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 11.12.2020 у справі № 200/10820/19-а та від 04.05.2022 у справі № 200/14472/19-а колегія суддів зауважує, що у зазначених постановах Верховний Суд виходив з того, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті, а тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Однак, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду 02.04.2024 у справі №560/8194/20 відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.06.2021 у справі № 240/186/20, від 17.11.2021 у справі № 460/4188/20, від 27.07.2022 у справі № 460/783/20, від 11.05.2023 у справі № 460/786/20.
Верховний Суд неодноразово роз'яснював, що відступаючи від раніше сформованих висновків у раніше ухвалених постановах, Суд може не вказувати усі такі рішення, оскільки відступає від правової позиції, а не від судових рішень.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не був зобов'язаний перед зверненням до суду з цим позовом звертатись до відповідача із заявою по про виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення і отримувати відмову у її виплаті.
Посилання апелянта на те, що позивач допустив зловживання процесуальними правами, оскільки предмет позову у цій справі є тотожним в частині періоду з 01.03.2018 по 28.02.2025 з предметом позову у справі № 520/5648/25, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.
За змістом пункту 2 частини 2 статті 45 КАС України, з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема, подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
З матеріалів цієї справи вбачається, що предметом позову у ній є зобов'язання В/Ч НОМЕР_1 НГУ нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 по 04.06.2025 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, виплаченої 04.06.2025 на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 07.01.2025 у справі № 520/22376/24.
Натомість у справі № 520/5648/25 предметом позову було зобов'язання В/Ч НОМЕР_1 НГУ нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 01.03.2018 по 28.02.2025 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 20.09.2019, виплаченої 28.02.2025 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 у справі № 520/22376/24.
Тобто, предмети позову в обох справах стосуються компенсації втрати частини грошових доходів, однак у справі № 520/15019/25 позивач просить стягнути компенсацію за період з 01.12.2015 по 04.06.2025, а у справі № 520/5648/25 - за період з 01.03.2018 по 28.02.2025. Крім того, у справі № 520/15019/25 позивач просить нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, а у справі № 520/15019/25 - у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 20.09.2019.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що предмети спору у цій справі та справі № 520/5648/25 не є тотожними.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується положеннями статті 322 КАС України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням «Серявін та інші проти України», та пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Положеннями пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів передбачено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначене, дослідивши фактичні обставини та питання права, які лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.
Згідно з частинами 1-3 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 законним та обґрунтованим, а отже апеляційна скарга В/Ч НОМЕР_1 НГУ підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки судом першої інстанції було правильно встановлено всі обставини справи, а рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року по справі № 520/15019/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк