Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про відмову у відкритті провадження
02 березня 2026 р. Справа № 520/3761/26
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Сагайдак В.В. розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Національного агентства з питань запобігання корупції (бульв. Миколи Міхновського, буд. 28,м. Київ,01103, код ЄДРПОУ 40381452) про визнання протиправним та скасування висновку,-
Позивач звернувся з позовом, в якому просить суд:
Визнати протиправним та скасувати обґрунтований висновок Національного агентства з питань запобігання корупції щодо виявлення ознак кримінального правопорушення, пов'язаного з корупцією, від 17.07.2025, складений за результатами проведення моніторингу способу життя депутата Харківської міської ради Фесуна Віктора Васильовича.
Вирішуючи питання, викладені у ч.1 ст.171 КАС України, суд вважає, що наявні підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 чт.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, де суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
За приписами пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що за владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
Отже, акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; акт застосування норм права адресується конкретним суб'єктам і створює права та/чи обов'язки лише для цих суб'єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв'язку з припиненням існування конкретних правовідносин.
На підставі частини четвертої статті 51-4 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції чинній на час виникнення правовідносин) у разі виявлення за результатами моніторингу способу життя ознак корупційного правопорушення або правопорушення, пов'язаного з корупцією, Національне агентство інформує про них спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції.
На час складання оскаржуваного висновку, окремого порядку здійснення моніторингу способу життя суб'єктів декларування затверджено не було, та такий здійснювався в порядку, визначеному Законом України «Про запобігання корупції» (п. 7-1 ч. 1 ст. 11).
В подальшому, наказом Національного агентства з питань запобігання корупції від 26.10.2023 № 236/23 затверджено Порядок здійснення моніторингу способу життя суб'єктів декларування (далі Порядок).
Суд вважає за необхідне зазначити, що хоча норми вказаного Порядку і не підлягають до застосування до спірних правовідносин, однак такі розкривають правову природу обґрунтованого висновку, складеного за результатом моніторингу способу життя суб'єктів декларування.
Пунктами 12-14 Порядку встановлено, що у разі виявлення ознак адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, Національне агентство складає протокол про таке правопорушення відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, який направляється до суду.
У разі виявлення на будь-якій стадії здійснення моніторингу способу життя суб'єкта декларування ознак іншого корупційного правопорушення або правопорушення, пов'язаного з корупцією, Національне агентство затверджує обґрунтований висновок та надсилає його іншим спеціально уповноваженим суб'єктам у сфері протидії корупції.
У разі встановлення доказів того, що суб'єкт декларування набув необґрунтовані активи або що такі активи набула інша особа за його дорученням чи в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, Національне агентство порушує перед Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою або у визначених законом випадках - перед Офісом Генерального прокурора питання щодо звернення до суду з позовом про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
Таким чином, у разі виявлення ознак корупційного правопорушення або правопорушення, пов'язаного з корупцією складений висновок, за своєю природою є фіксуванням обставин вчинення особою корупційного правопорушення. При цьому, подальші наслідки складання такого прямо залежать від обставин встановлених за результатом моніторингу, що породжують для особи наслідки у вигляді притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності та/або визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
Отже, встановлені за результатом моніторингу обставини не є встановленими фактами, а підлягають доказуванню та перевірці в рамках провадження, у якому буде вирішуватись питання про притягнення особи до відповідальності.
Приписами статті 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Відповідно до змісту ст.ст. 1, 2 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Отже, спірний Висновок Національного агентства з питань запобігання корупції, що складений ним на виконання владних управлінських функцій, визначених статтею 51-4 Закону України «Про запобігання корупції», в разі встановлення ознак кримінального правопорушення, за своєю природою є повідомленням про кримінальне правопорушення, підтвердження вчинення якого можливо лише в рамках кримінального провадження.
На користь висновку судді щодо неможливості вирішення в рамках адміністративного судочинства питання правомірності спірного Висновку слугує також як зміст заявленого позову так і самого Висновку.
Поряд із цим, суд адміністративної юрисдикції не вправі спростовувати чи підтверджувати наявні в діях особи ознаки кримінального правопорушення.
Суддя враховує правову позицію, що не одноразово викладалась Верховним Судом щодо підсудності довідок та обґрунтованих висновків складених Національним агентством з питань запобігання корупції за результатами проведення повних перевірок декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування саме адміністративним судам.
Поряд із цим, повна перевірка декларації та здійснення моніторингу способу життя суб'єктів декларування є різними видами управлінських функцій, що здійснюються незалежно одна від одної та тягнуть за собою різні наслідки.
З огляду на викладене, суддя приходить до переконання, що обґрунтований висновок щодо виявлення ознак кримінального правопорушення, пов'язаного з корупцією, складений за результатом моніторингу способу життя суб'єктів декларування не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні пункту 19 частини 1 статті 4 КАС України, оскільки оцінка викладеної у висновку інформації щодо наявності в діях позивача ознак правопорушення, передбаченого статтею 368-5 Кримінального кодексу України, належить до компетенції органів, які здійснюють кримінальне провадження.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суд відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи викладене, суд доходить до висновку, що у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправним висновку, відповідно до приписів п.1 ч.1 ст.170 КАС України, слід відмовити.
У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи (ч.6 ст.170 КАС України).
Суддя вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що спірний обґрунтований висновок відносно ОСОБА_1 щодо виявлення ознак кримінального правопорушення, пов'язаного з корупцією, затверджений заступником Голови Національного агентства з питань запобігання корупції, позивач не позбавлений можливості оспорити в рамках кримінального провадження, якщо таке буде порушено та/або в рамках провадження щодо визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, за наявністю відповідних підстав.
На підставі викладеного та керуючись ст. 170, ст. 248, ст.256, ст. 293, ст. 295, ст.297 КАС України, суддя, -
Відмовити у відкритті провадження.
Роз'яснити позивачу, що для захисту своїх прав та законних інтересів він має право звернутись до відповідного суду загальної юрисдикції, в порядку цивільного судочинства.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Суддя Сагайдак В.В.