Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
з питання відмови у відкритті провадження в адміністративній справі
02 березня 2026 р. справа № 520/3700/26
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Сліденко А.В., розглянувши питання прийняття до розгляду позову ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова (далі за текстом - відповідач №1, суб"єкт владних повноважень, адміністративний орган, владний суб"єкт, орган публічної адміністрації), третя особа - Харківська обласна прокуратура, Офіс Генерального прокурора про: 1) визнання протиправною бездіяльності Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова з приводу нерозгляду заяви (клопотання) від 12.02.2026р. у порядку Закону України "Про адміністративну процедуру"; 2) зобов'язання Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова вчинити дії із розгляду заяви гр. ОСОБА_1 від 12.02.2026 із наданням відповіді за результатами розгляду у повному обсязі у електронному вигляді засобами системи електронного суду або за електронною адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 або ІНФОРМАЦІЯ_1,
установив :
Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи питання про наявність правових підстав для розгляду сформульованої у позові вимоги у порядку адміністративного судочинства, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
За правилами ч.2 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. (далі за текстом - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Тож, вирішення судом ініційованого заявником юридичного спору без дотримання правили предметної підсудності не узгоджується із змістом ст.6 Конвенції.
Як то указано у ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Положеннями пункту 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Згідно пунктом 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади (державним органом), органом місцевого самоврядування, посадовою або службовою особою органу державної влади (державного органу) чи органу місцевого самоврядування, іншим суб'єктом (органом публічної адміністрації) при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Приєднаними до позову копіями документів та доводами позову засвідчено, що предметом ініційованого заявником позову є бездіяльність Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова з приводу нерозгляду заяви (клопотання) позивача від 12.02.2026р.
При цьому, зі змісту адміністративного позову встановлено, що запит зроблено в рамках відповідного кримінального провадження з приводу виконання Відділом поліції №2 ХРУП №2 ГУ НП в Харківській області рішення Немишлянського районного суду м. Харкова у справі №645/9192/25 про зобов'язання уповноваженої особи Відділу поліції № 2 ХРУП № 2 ГУ НП в Харківській області здійснити розгляд клопотання ОСОБА_1 від 10.12.2025 року із наданням відповіді по суті вирішення питань у спосіб визначений у клопотанні.
Тож, явним, очевидним та неспростовним фактом є так, що спір склався не у межах суспільних правовідносин, на які поширюється дія Закону України від 17.02.2022р. №2073-ІХ "Про адміністративну процедуру", а у межах спірних правовідносин, на які поширюється дія норм Кримінального процесуального кодексу України, де Відділ поліції № 2 ХРУП № 2 ГУ НП в Харківській області виконує не управлінські функції органу публічної адміністрації, а правоохоронні функції органу досудового розслідування.
У позові заявником указано, що відповідач не надає відповідь на запит з прводу вищезазначеної заяви від 12.02.2026р.
Водночас із цим, за матеріалами цієї судової справи, листом Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова від 24.02.2026р. №51-104-1177ВИХ-26 позивачу на заяву від 12.02.2026р. була надана відповідь, котра стосувалась, зокрема, вирішення питання про відсторонення дізнавача - Харун І.І. і порядку оскарження окремих рішень СВ ВП №2 ХРУП №2 ГУ НП в Харківській області.
У силу спеціального застереження п.2 ч.1 ст.2 Закону України від 17.02.2022р. №2073-ІХ "Про адміністративну процедуру" норми означеного акту права на поширюються на відносини у сфері кримінального провадження.
Згідно з ч.1 ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до статті 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Інститут оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого чи прокурора - є одним з елементів судового контролю за стадією досудового розслідування кримінальних проваджень.
Зокрема, відповідно до п.1 ч.1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора: бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
Згідно з положеннями частини 1 статті 304 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.
Відповідно до вимог статті 220 КПК України, клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій та у випадках, установлених цим Кодексом, іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника слідчий, дізнавач, прокурор зобов'язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав.
Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об'єктивних причин - надсилається їй.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 36 КПК України прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові та інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення прокурора.
Зі змісту наведених норм права слідує, що прокурор - це суб'єкт кримінального процесу, який уповноважений виконувати функцію здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням, нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, підтримання публічного обвинувачення в суді та прийняття процесуальних рішень у межах повноважень, визначених Кримінальним процесуальним кодексом України.
Отже, у межах спірних правовідносин і прокурор (і орган прокуратури) діє не як суб'єкт владних повноважень, що здійснює публічно-владні управлінські функції у сфері адміністративного права, а як процесуальна особа кримінального провадження, повноваження та обов'язки якої визначені спеціальним процесуальним законом.
Надання відповіді на клопотання або іншу заяву учасника кримінального провадження є складовою процесуальної діяльності прокурора у межах кримінального провадження, що здійснюється у порядку, передбаченому, зокрема, статтею 220 КПК України.
Відповідно, у разі невчинення прокурором процесуальної дії у визначений законом строк така бездіяльність може бути оскаржена у порядку, встановленому статтями 303 - 304 КПК України, шляхом подання скарги слідчому судді місцевого загального суду.
Сам по собі факт штучного присвоєння учасником суспільних відносин власно складеному письмовому документу найменування - «запит на інформацію» не змінює правової природи спірних правовідносин, якщо таке звернення подане у межах кримінального провадження та стосується матеріалів чи процесуальних рішень у цьому провадженні. У такому випадку порядок доступу до інформації та порядок реагування прокурора визначаються кримінальним процесуальним законодавством, а не нормами адміністративного права чи Законом України від 17.02.2022р. №2073-ІХ "Про адміністративну процедуру".
Отже, будь-яка форма поведінки прокуратури (рішення, дія, бездіяльність, відмова) з приводу надання відповіді на запит (клопотання) з питань кримінального провадження не підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства, оскільки такий спір не є публічно-правовим у розумінні норм Кодексу адміністративного судочинства України.
Належним способом захисту прав зацікавленої особи в окресленому вище випадку є звернення зі скаргою до слідчого судді в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України.
Стосовно заяви позивача від 25.02.2026р. про уточнення вимог позову шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача з питань розгляду заяви (клопотання) громадянина ОСОБА_1 від 20.02.2026 та зобов'язання відповідача здійснити розгляд вказаної вище заяви (клопотання) у повному обсязі із наданням відповіді громадянина ОСОБА_1 у повному обсязі у спосіб вказаний у заяві у термін зумовлений Законом України "Про адміністративну процедуру" суд зазначає, що позивач фактично одночасно змінює як предмет позову, так і підстави позову, оскільки оскарженню підлягає інша заява (клопотання), подана в іншу дату, та відповідно інші обставини можливого порушення прав.
Отже, йдеться не про уточнення раніше заявлених вимог у межах тих самих спірних правовідносин, а про формування нових самостійних вимог, що ґрунтуються на інших фактичних підставах.
Відповідно до положень ч.1 ст.47 Кодексу адміністративного судочинства України зміна предмета або підстав позову допускається у межах спірних правовідносин, що вже є предметом розгляду суду. Натомість, заявлення вимог, які стосуються іншого звернення, поданого в інший час, та які не були предметом первісного позову, свідчить про пред'явлення нового позову.
Таким чином, процесуальний документ у формі заяві від 20.02.2026 року за змістом та правовою природою є фактично новим позовом із новими самостійними вимогами немайнового характеру, котрі не можуть бути прийняті до провадження у межах справи №520/3700/26 через невідповідність приписам ч.1 ст.47 КАС України та відсутність у складі первісно ініційованого заявником спору ознак справи адміністратвиної юрисдикції.
До того ж, з огляду на викладені вище міркування та встановлену судом дійсну правову природу спірних правовідносин, навіть у разі окремого звернення з відповідними вимогами, вони підлягали б оцінці з точки зору належності до юрисдикції суду, виходячи з того, що заяви (клопотання), подані у межах кримінального провадження, регулюються нормами Кримінального процесуального кодексу України, а не Законом України від 17.02.2022р. №2073-ІХ "Про адміністративну процедуру".
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови позивачеві у відкритті провадження в адміністративній справі.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 170, 241-243, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив :
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №520/3700/26.
Відмовити у прийнятті до провадження заяви від 25.02.2026р.
Роз'яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до суду загальної юрисдикції в порядку кримінального судочинства.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Роз'яснити, що судове рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 15 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України, тобто негайно після підписання.
Суддя А.В. Сліденко