Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
02 березня 2026 р. № 520/27492/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 40329345, пл. Центральна, буд. 3, м. Чернівці, 58002) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 30.06.2025 №204850021354, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 28.11.1983 по 07.05.1985, з 23.01.1989 по 01.04.1989, з 04.05.1993 по 27.06.1996 та з 20.07.1996 по 28.11.1997 та період навчання на підставі диплома НОМЕР_2 від 03.02.1996 до наявного страхового стажу та призначити пенсію за віком починаючи з 23.06.2025 - дня звернення ОСОБА_1 до органів Пенсійного фонду України.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем прийнято протиправне рішення від 30.06.2025 №204850021354 про відмову в призначенні пенсії позивачу за віком та протиправно не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 28.11.1983 по 07.05.1985, з 23.01.1989 по 01.04.1989, з 04.05.1993 по 27.06.1996 та з 20.07.1996 по 28.11.1997 та період навчання на підставі диплома НОМЕР_2 від 03.02.1996, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що що в діях органу Пенсійного фонду України не вбачається протиправних дій по відношенню до позивача, Головним управлінням проведено розрахунок стажу позивачу згідно вимог чинного законодавства, таким чином в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити, оскільки у Позивача відсутній необхідний страховий стаж.
У відповіді на відзив позивач додатково аргументував свою правову позицію у спірних правовідносинах.
Керуючись приписами ст.171,257,262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до приписів ч.4 ст.229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Позивач 23.06.2025 звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (надалі - Закон №1058).
За принципом екстериторіальності заява від 23.06.2025 про призначення пенсії ОСОБА_1 була передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії, 30.06.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Відповідно до рішення про відмову у призначенні пенсії від 30.06.2025 №204850021354, страховий стаж позивача становить 21 років 7 місяців 1 день (необхідний страховий стаж становить 31 рік).
До страхового стажу не зараховано:
- період навчання з 22.03.1985 по 11.05.1985 (свідоцтво №1-186 від 11.05.1983) та з 01.09.1990 по 02.02.1996 (диплом НОМЕР_2 від 03.02.1996), оскільки перетинаються з періодом роботи. Необхідно надати уточнюючі документи з навчального закладу щодо періоду та форми навчання;
- період роботи з 28.11.1983 по 07.05.1985, оскільки в трудовій книжці після звільнення відсутня посада відповідальної особи;
- період роботи з 23.01.1989 по 01.04.1989, оскільки дата наказу на прийняття 23.01.1988 не відповідає даті прийняття;
- період роботи з 04.05.1993 по 27.06.1996 та з 20.07.1996 по 28.11.1997, оскільки при прийнятті на роботу відсутні назви організації.
Позивач, не погодившись із вищевказаним рішенням, звернувся до суду з даним позовом.
Суд, надаючи оцінку спірним доказам, зазначає наступне.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Частина 3 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
У частині 1 статті 8 вказаного Закону зазначено, зокрема, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків (пункт а частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
Так, судом встановлено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
У рішенні пенсійного органу зазначено, що необхідний страховий стаж - 31 рік, страховий стаж особи становить - 21 рік 7 місяців 1 день. Зазначено, що за наданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 28.11.1983 по 07.05.1985, з 23.01.1989 по 01.04.1989, з 04.05.1993 по 27.06.1996 та з 20.07.1996 по 28.11.1997 та період навчання на підставі диплома НОМЕР_2 від 03.02.1996.
З трудової книжки серії НОМЕР_3 судом встановлено, зокрема, наступні періоди трудової діяльності позивача:
- запис №6: 28.11.1983 прийнятий на роботу на підставі наказу №357 від 28.11.1983;
- запис №7: 07.05.1985 звільнено на підставі наказу №88 від 07.05.1985.
Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_4 судом встановлено, зокрема, наступні періоди трудової діяльності позивача:
- запис №4: 23.01.1989 прийнятий на роботу на підставі наказу №16-К від 23.01.1989;
- запис №5: 01.04.1989 звільнений на підставі наказу №41-К від 01.04.1989;
- запис №8: 04.05.1993 прийнятий на роботу на підставі наказу №138 від 04.05.1993;
- запис №9: 27.06.1996 звільнено на підставі наказу №249 від 27.06.1996;
- запис №10: 20.07.1996 прийнятий на роботу на підставі наказу №220 від 20.07.1996;
- запис №11: 28.11.1997 звільнено на підставі наказу №336 від 28.11.1997.
Щодо неврахування періодів роботи згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_3 з 28.11.1983 по 07.05.1985, суд зазначає наступне.
У спірний період роботи позивача порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.
Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
За змістом пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відтак, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.
Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, в зв'язку з чим недотримання правил ведення трудової книжки не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи якій належить трудова книжка, та відповідно не може впливати на її особисті права.
Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист, в тому числі і щодо вирішення питання призначення пенсії за віком.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи, а не правильність записів у трудовій книжці.
Отже, обов'язок щодо заповнення трудової книжки, внесення виправлення до трудової книжки вказаною Інструкцією покладався саме на адміністрацію підприємства, а не на працівника.
Таким чином, певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 в справі № 428/7863/17 та від 16.04.2020р. в справі №159/4315/16-а.
Відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено на роботодавця. Трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Посилання відповідача на той факт, що у записі трудової книжки про періоди роботи з 28.11.1983 по 07.05.1985 відсутня посада відповідальної особи, не можуть бути достатніми підставами для незарахування вказаного трудового стажу, оскільки це є надмірним формалізмом та вказана помилка не може нівелювати відомості трудової книжки, позбавивши позивача права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого стажу.
Вказаний висновок викладено у постанові Другого апеляційного адміністративного суду, викладеної від 24.11.2025 по справі 520/16966/25.
Таким чином, суд вважає, що наявні підстави для зарахування ОСОБА_1 періоди роботи з 28.11.1983 по 07.05.1985 до наявного страхового стажу.
Щодо неврахування відповідачем до страхового стажу періоду роботи позивача з 23.01.1989 по 01.04.1989, оскільки дата наказу на прийняття 23.01.1988 не відповідає даті прийняття, суд зазначає наступне.
Проаналізувавши запис №4 трудової книжки серії НОМЕР_4 судом встановлено, що 23.01.1989 позивач прийнятий на роботу на підставі наказу №16-К від 23.01.1989, проте рік наказу містить наведення останньої цифри "9".
Проте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області не враховано, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, зокрема, акуратності відповідального працівника при заповненні трудової книжки.
Вказана позиція кореспондується з нормами постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників», згідно якої відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
Вищезазначені відомості з трудової книжки підтверджують трудову діяльність позивача в спірні періоди. Інших підстав для незарахування спірних періодів роботи до стажу позивача відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено.
З огляду на зміст записів трудової книжки позивача щодо періодів роботи з 23.01.1989 по 01.04.1989, недоліки трудової книжки є несуттєвими недоліками та наявність таких недоліків не позбавляє можливості чітко встановити трудовий стаж позивача за зазначені періоди.
Крім того, суд звертає увагу, що виправлення у трудовій книжці не спростовує наявність у позивача стажу роботи, а отже юридичний факт роботи позивача протягом спірного періоду часу є підтвердженим належними та допустимими доказами.
За даних обставин пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки та інших документів щодо відомостей про періоди роботи на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Так, зважаючи на вищевикладені висновки Верховного Суду, суд зазначає, що позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періодів роботи до страхового стажу за порушення, вчинені підприємствами, на яких він працював.
Отже, вказаний період роботи позивача з 23.01.1989 по 01.04.1989 підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Щодо не зарахування періоду роботи до страхового стажу з 04.05.1993 по 27.06.1996 та з 20.07.1996 по 28.11.1997, оскільки при прийнятті на роботу відсутні назви організації.
Суд зазначає, що відсутність назви підприємства не спростовує факт трудової діяльності позивача в зазначений період та не є належною підставою для позбавлення права позивача на призначення пенсії за віком, оскільки, як вже було зазначено судом, чинним законодавством не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем або іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Так, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25.04.2019 у справі № 593/283/17, від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а, від 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а.
Окрім того, запис про звільнення позивача в спірному періоді містять печатки підприємств, в яких працював позивач, що спростовує сумніви щодо трудової діяльності позивача в спірний період.
Суд зазначає, що вищевказані недоліки оформлення трудової книжки, виявлені відповідачем, не можуть вважатися достатньою та самостійною підставою для відмови позивачу в зарахуванні зазначених періодів роботи до загального страхового стажу позивача на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку (некоректне зазначення дат чи номерів наказів, відсутність вписаної назви підприємства тощо), відсутня.
Водночас, ані Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ані Порядком №637 не встановлено критерію оцінки оформлення трудової книжки при вирішенні питання щодо зарахування певного періоду до трудового стажу при призначенні пенсії. Встановлення такого критерію відповідачем у даному випадку не обумовлено жодним нормативно-правовим актом, а тому пенсійний орган діяв поза межами правового регулювання, що суперечить ст. 19 Конституції України.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права (постанова Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників»).
Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17 та від 07.02.2018 у справі № 275/615/17.
Проте, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не взято до уваги відомості, що містяться у трудовій книжці позивача, яка відповідно до законодавства є основними документами, що підтверджує трудову діяльність особи. Подані позивачем документи не отримали належної правової оцінки відповідача, їх зміст не був проаналізований у сукупності з іншими доказами, а мотиви неврахування спірних періодів зведені виключно до формальних зауважень щодо оформлення записів.
Водночас у рішенні відповідача відсутній детальний аналіз кожного спірного періоду, не наведено переконливих аргументів, які б свідчили про неможливість встановлення трудової діяльності позивача, не зазначено, які саме норми матеріального права унеможливлюють зарахування відповідних періодів до страхового стажу, а також не відображено здійснення будь-якого обрахунку страхового стажу з урахуванням усіх наявних документів.
Щодо зарахування періоду навчання з 01.09.1990 по 02.02.1996, суд зазначає, що пунктом 2.19 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58, передбачено внесення окремим рядком запису, зокрема, про час навчання у вищих навчальних закладах з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів.
Якщо в записах трудової книжки відсутні вищезазначені відомості про періоди навчання, то відповідно до п. 8. Порядку №637 час навчання у вищих навчальних, професійних, навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
З матеріалів справи судом встановлено, що період навчання позивача у вищому навчальному закладі підтверджується дипломом НОМЕР_2 від 03.02.1996, а також архівною довідкою від 29.08.2025 №К-588/389.
Разом з тим, в оскаржуваному рішенні відповідачем не надано жодної правової оцінки вказаним документам, не зазначено, з яких підстав вони не можуть бути прийняті як належні та допустимі докази підтвердження періоду навчання, не встановлено обставин, які б свідчили про їх недостовірність чи неналежність, а також не наведено мотивів, які унеможливлюють зарахування зазначеного періоду до страхового стажу.
Фактично пенсійний орган обмежився формальним посиланням на перетин періоду навчання з періодами роботи та необхідність подання уточнюючих документів, при цьому не здійснив аналізу наданого диплома та архівної довідки, не перевірив форму навчання, не витребував додаткових відомостей у порядку, передбаченому законодавством.
Таким чином, відповідачем не надано належної оцінки поданих позивачем документів, що свідчить про формальний підхід до розгляду заяви позивача та про прийняття рішення без повного і всебічного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення питання про призначення пенсії.
Крім того, згідно з ч. 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Водночас частиною 1 ст. 101 Закону України Про пенсійне забезпечення передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з пп.2 п.6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за №28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.0.12015 за №40/26485, Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.
Отже, законодавець не тільки наділив відповідача правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, а й зобов'язав витребовувати в установленому законодавством порядку відомості, необхідні для здійснення покладених на Головне управління Фонду завдань та сприяти особам, що звернулись за призначенням пенсії, в одержанні відсутніх у них документів для призначення пенсії.
Тобто відповідачу слід врахувати, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача.
Однак матеріали справи не містять, а відповідачем в обґрунтування правомірності прийняття спірного рішення не надано до суду доказів самостійного звернення до архівних установ з метою отримання додаткових документів для підтвердження трудового стажу позивача.
Отже, суб'єктом владних повноважень, у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо записів у трудовій книжці позивача на момент їх внесення, не вжито заходи з метою перевірки відповідних відомостей.
Натомість відповідачем покладено тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав виключно на позивача.
З огляду на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 30.06.2025 №204850021354 прийняте не на підставі та не у спосіб, визначені Конституцією та законами України, а також без дотримання вимог щодо обґрунтованості, повноти та всебічності дослідження обставин, які мають значення для вирішення питання про призначення пенсії за віком.
Зокрема, відповідач, посилаючись на формальні недоліки оформлення записів у трудових книжках: відсутність посади відповідальної особи, неточність у зазначенні року наказу, відсутність назви організації при прийнятті на роботу, фактично не спростував самого факту виконання позивачем трудових обов'язків у спірні періоди та не навів мотивів, які б свідчили про неможливість встановити трудову діяльність позивача за відповідними записами. Натомість відповідач безпідставно поклав на позивача негативні наслідки неналежного ведення кадрової документації роботодавцями, що є проявом надмірного формалізму та не відповідає меті правового регулювання пенсійних правовідносин.
Суд також враховує, що у разі виникнення сумнівів щодо достовірності чи повноти поданих документів орган Пенсійного фонду наділений правом витребувати додаткові відомості та перевірити обґрунтованість виданих документів, однак таких дій відповідачем не вчинено, доказів протилежного суду не надано.
За таких обставин висновок пенсійного органу про відсутність у позивача необхідного страхового стажу ґрунтується не на належно встановлених обставинах, а на формальних зауваженнях до оформлення документів.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на відповідача. Однак відповідачем не доведено, що оскаржуване рішення прийняте з дотриманням вимог законодавства, зокрема щодо всебічного з'ясування обставин справи та належної оцінки документів, поданих позивачем для призначення пенсії.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 30.06.2025 №204850021354 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 28.11.1983 по 07.05.1985, з 23.01.1989 по 01.04.1989, з 04.05.1993 по 27.06.1996 та з 20.07.1996 по 28.11.1997 та період навчання на підставі диплома НОМЕР_2 від 03.02.1996 до наявного страхового стажу та призначити пенсію за віком починаючи з 23.06.2025 р. - дня звернення ОСОБА_1 до органів Пенсійного Фонду України, суд зазначає наступне.
Відповідно до абз. 13 п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно п.4.10 Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Враховуючи вищевикладене, оскільки згідно Порядку №22-1 після розгляду відповідної заяви (про перерахунок (призначення) пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший) структурним підрозділом Пенсійного органу за принципом екстериторіальності, електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії, суд прийшов до висновку, що обов'язок щодо вчинення відповідних дій про зарахування відповідного стажу, вчинення дій щодо розгляду заяв про призначення пенсії лежить на Пенсійному фонді, до якого зверталась особа із відповідною заявою.
Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.
Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Отже, суд не може перебирати на себе функції, які відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду, зокрема-функції щодо призначення чи перерахунку пенсії та зобов'язувати відповідача прийняти те чи інше рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 752/20012/16-а, від 12 червня 2018 року у справі № 800/248/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 825/1602/17 та від 05 березня 2019 року у справі № 2040/6320/18.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 10 ч.2 ст.245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Разом з тим суд зазначає, що повноваження щодо перевірки документів, обчислення страхового стажу та прийняття рішення про призначення (відмову у призначенні) пенсії відповідно до Закону №1058 належать органам Пенсійного фонду України. Адміністративний суд, здійснюючи контроль за законністю, не підміняє собою суб'єкта владних повноважень та не здійснює первинне призначення пенсії.
Водночас, беручи до уваги встановлені судом обставини та наведені вище правові висновки щодо недопустимості покладення на позивача негативних наслідків формальних недоліків ведення трудових книжок та те, що пенсійним органом неналежним чином розглянуто заяву позивача, не забезпечено повного і всебічного з'ясування обставин, які мають значення для вирішення питання про призначення пенсії, не надано належної оцінки поданим позивачем документам, а висновки про відсутність необхідного страхового стажу фактично зроблено без здійснення належного обрахунку страхового стажу з урахуванням усіх поданих доказів та без вчинення дій, спрямованих на перевірку відповідних відомостей у межах повноважень, визначених законом, суд вважає, що належним способом відновлення порушеного права є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 23.06.2025 з урахуванням правової оцінки суду, наданої у цьому рішенні, та з дотриманням вимог повного, всебічного й об'єктивного дослідження поданих документів і належного обрахунку страхового стажу.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволенні позовних вимог.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до положень статті 139 КАС України.
Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 40329345, пл. Центральна, буд. 3, м. Чернівці, 58002) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 30.06.2025 №204850021354 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 23.06.2025, з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 40329345, пл. Центральна, буд. 3, м. Чернівці, 58002) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири грн 48 коп.).
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 02 березня 2026 року.
Суддя Н.А. Полях