Справа № 500/6745/25
02 березня 2026 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області, у якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №0345523-2407-1918-UA61040390000066619 від 05.04.2025 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2024 рік в розмірі 117309,75 грн.
В обґрунтування позову позивач вказує, що зареєстрована як фізична особа-підприємець, основним видом її економічної діяльності є “23.61 Виготовлення виробів із бетону для будівництва», інші види економічної діяльності: “47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах», “38.11 Збирання безпечних відходів», “46.77 Оптова торгівля відходами та брухтом».
Позивач зазначає, що у її власності об'єкт нежитлової нерухомості, а саме виробнича будівля за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 917,5 кв.м.
Оскільки підпунктом “є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств, відтак, за позицією позивача, належне їй нерухоме майно (виробнича будівля), віднесено до будівель промисловості та використовується нею у підприємницькій діяльності, а тому не є об'єктом оподаткування.
Крім того, позивач вважає, що податковим органом безпідставно застосовано максимальну ставку оподаткування, у той час як рішенням органу місцевого самоврядування така ставка не передбачена.
З огляду на викладене позивач вважає, що оскаржене податкове повідомлення-рішення є неправомірним та підлягає скасуванню.
Ухвалою від 02.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Встановлено відповідачу 15-денний строк для подання відзиву на позовну заяву.
18.12.2025 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач повністю заперечує проти задоволення позовних вимог, мотивуючи свою позицію тим, що податковим органом з інформації, яка міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, встановлено, що у власності позивача перебуває об'єкт нежитлової нерухомості загальною площею 1101,50 кв.м., а саме гаражі, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .
Твердження позивача щодо зміни статусу об'єкта нерухомості на виробничу будівлю на підставі проведеної технічної інвентаризації та надані на підтвердження вказаних обставин витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та технічний паспорт відповідач оцінює критично, оскільки позивачем не повідомлено, з якою метою проводилась повторна технічна інвентаризація. Крім того вказує, що технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, а договір купівлі-продажу майна позивачем не надано.
Щодо посилання позивача на наявність підстав для застосування пільги, передбаченої підпунктом “є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, то відповідач також вважає його необґрунтованим, оскільки позивачем не надано доказів використання вказаного об'єкту нерухомості у підприємницькій діяльності. При цьому, представник відповідача звертає увагу, що згідно податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи - підприємця за 2024 рік у розділі 1 декларації «Загальні показники підприємницької діяльності» зазначено, що фактична чисельність найманих працівників у звітному періоді 0 осіб.
Також представник відповідача вважає, що обставини відсутності у позивача права на використання пільги, передбаченої підпунктом “є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, вже були встановлені судами у рішеннях по справах №500/3136/23 та №500/4050/24.
23.12.2025 представником позивача адвокатом Василишин К.В. подано до суду відповідь на відзив, у якій з доводами відповідача не погоджується. Щодо підстав проведення технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна представник позивача посилається на пункт 6 частини 2 статті 39-3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», згідно якого технічна інвентаризація об'єкта нерухомого майна, окрім випадків, коли проведення такої інвентаризації є обов'язковим, проводиться в інших випадках за бажанням замовника/власника нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва.
Щодо зміни статусу об'єкта нерухомості, то представник позивача вказує, що відповідно до вимог пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України база оподаткування обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Оскільки згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності позивача перебуває виробнича будівля площею 917,5 кв.м., тому, на думку сторони позивача, саме цією інформацією і повинен був користуватись відповідач.
Щодо наявності підстав пільги внаслідок використання об'єкта нерухомого майна у підприємницькій діяльності та посилання відповідача на відсутність найманих працівників, то представник позивача зауважує, що у виробництві позивач використовує сучасне обладнання, яке завдяки високому рівню автоматизації дозволяє виготовляти вироби з бетону з мінімальним використанням ручної праці.
Стосовно посилання відповідача на обставини, встановлені у справах №500/3136/23 та №500/4050/24, то представник позивача також вважає їх необґрунтованими, оскільки на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення обставини змінились, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відображено інформацію про наявність у власності позивача саме виробничої будівлі, а не гаражів.
30.01.2026 представником відповідача надано до суду додаткові пояснення, у яких вказує, що позивачем не надано доказів використання належного їй на праві власності нерухомого майна у господарській діяльності. Так, на підтвердження вказаного факту позивачем надано видаткові та товарно-транспортні накладні по взаємовідносинах з різними контрагентами, проте згідно з відомостями Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків щодо ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 жодних виплат позивачці здійснено не було, що ставить під сумнів реалізацію будь-яких товарів. При цьому платником податку не надано банківських виписок або платіжних доручень, видаткових накладних, актів приймання - передачі, інших документів, які б засвідчували поставку або оплату товару.
02.02.2026 представником позивача також надано до суду додаткові пояснення, у яких зазначає, що позивач у податковій декларації платника єдиного податку відобразила розмір доходу, одержаного від здійснення господарської діяльності. При цьому вважає, що відомості форми 1-ДФ, на якій посилається відповідач, не спростовують факт здійснення позивачем підприємницької діяльності.
Крім того, представник стверджує, що до позовної заяви позивачем долучено вичерпний перелік документів, що дозволяють встановити факт провадження ФОП ОСОБА_1 господарської діяльності з виготовлення виробів із бетону для будівництва, із використанням в ході такої діяльності виробничої будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 917,5 кв.м.
Інших заяв, в тому числі по суті справи на адресу суду не надходило.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши подані суду заяви по суті та письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), з 16.01.2007 зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, номер запису про включення відомостей про фізичну особу-підприємця до ЄДР 26510000000001531, перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Тернопільській області. (а.с. 7)
Із відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань слідує, що основним видом економічної діяльності позивача є “23.61 Виготовлення виробів із бетону для будівництва».
Додатковими видами економічної діяльності є: “47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах», “38.11 Збирання безпечних відходів», “46.77 Оптова торгівля відходами та брухтом».
Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, сформованої станом на 12.07.2016, наявний запис про право власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 928380961252): гаражі з виробничо-складськими, офісно-торговими приміщеннями, загальною площею 910,5 кв.м., відомості про складові частини об'єкта нерухомого майна: склад Б загальною площею 191 кв.м., розташовані за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, сформованої станом на 29.08.2025, наявний запис про право власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 928380961252): виробнича будівля, загальною площею 917,5 кв.м. (цех по виробництву виробів з бетону «А» 726,5 кв.м., балкон, сходи, виробнича будівля «Б» площею 191 кв.м.), розташовані за адресою АДРЕСА_1 . (а.с.7, зворот).
Головним управлінням ДПС у Тернопільській області проведено розрахунок податку на зазначений об'єкт нерухомого майна за податковий період 2024 рік та винесено податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №0345523-2407-1918-UA61040390000066619 від 05.04.2025 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2024 рік в розмірі 117309,75 грн. (а.с.6)
Вважаючи таке податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернулась із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.
Підстави та порядок обчислення та справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, передбачено статтею 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Так, зокрема, підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Приписами підпункту 266.2.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпункти 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачають, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Пунктом 266.6.1 п.266.6 ст.266 ПК України закріплено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Таким чином, з аналізу наведеного нормативно-правового регулювання слідує, що власник нежитлової нерухомості, яка за своїм окремими характеристиками і площею підпадає під об'єкт оподаткування, є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Суд враховує, що спірним у межах заявлених позовних вимог є те, чи підпадають під об'єкт оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2024 році об'єкт нежитлової нерухомості, що належить позивачу на праві приватної власності, а саме: об'єкт з реєстраційним номером 928380961252, що розташований за адресою: Тернопільська область, Тернопільський район, с. Домаморич, вул. Садова, 16, а також чи має позивач право на податкову пільгу, передбачену підпунктом “є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
В контексті спірних правовідносин суд зазначає, що відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України).
Податкові пільги із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки встановлено положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Відповідно до підпункту “є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції, яка діяла у період спірних правовідносин) не є об'єктом оподаткування: будівлі промисловості, віднесені до класу "Промислові та складські будівлі" (код 125) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
З аналізу цієї норми слідує, що її застосування передбачає наявність таких умов, перша з яких - власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є промисловим товаровиробником з основним видом діяльності, який віднесено до секцій B-F КВЕД ДК 009:2010, друга - об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у промисловій діяльності, третя - безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку).
Застосування підпункту “є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі, якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2020 у справі №820/3556/17 та в подальшому неодноразово підтримано в постановах Верховного Суду від 06.08.2024 у справі №200/3532/20-а, від 22.10.2024 у справі №260/8694/23 тощо.
Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань основним видом діяльності позивача за КВЕД у спірний податковий період (2024 рік) було виготовлення виробів із бетону для будівництва (23.61), що згідно Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010, прийнятої наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 № 457, віднесено до секції C «Переробна промисловість».
Таким чином, основний вид діяльності позивача допускає застосування пільги, встановленої підпунктом “є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Визначаючись щодо характеристик та цільового призначення належного позивачу об'єкта нерухомості суд враховує, що згідно вимог підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема, будівлі промислові та склади (підпункт “ґ»).
Отже, чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством передбачена преференція, яка полягає у виключенні з об'єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, таких об'єктів, як будівлі промисловості, якщо вони беруть участь у господарській діяльності власника об'єктів нерухомості як виробничі одиниці.
Таким чином, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є саме правовий статус будівлі.
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з Класифікатора 018:2023.
Міністерством економіки України наказом від 16.05.2023 №3573 затверджено і введено в дію Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023 (далі - Класифікатор 018:2023), який призначений для застосування органами державної влади та місцевого самоврядування, а також та іншими користувачами для вирішення таких завдань: проведення робіт із перепису, оцінки та переоцінки вартості і стану будівель та споруд; проведення соціологічних досліджень із питань будівництва, благоустрою, забезпечення житлом і різними послугами населення України; розроблення аналітичних показників і прогнозування інвестицій в економіку України; розроблення державної офіційної статистичної інформації, зокрема щодо результатів будівельної діяльності, змін цін у будівництві тощо; зіставлення національних статистичних даних із даними Статистичної комісії Європейського Союзу (Євростату) та ООН, статистичних служб окремих країн. Об'єктами класифікації є окремі споруди (будівля, дорога, трубопровід тощо). У виключних випадках класифікаційна одиниця може бути застосована до об'єкта нерухомого майна в цілому.
Відповідно до Класифікатора 018:2023 класи 1251 «Промислові будівлі» та 1252 «Резервуари, силоси та склади» віднесено до групи 125 «Промислові та складські будівлі». Клас 1251 «Промислові будівлі» включає: будівлі, що використовуються для промислового виробництва, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні тощо. Цей клас не включає: резервуари, силоси та складські приміщення (1252); будівлі сільськогосподарського призначення (1271); комплексні промислові споруди (електростанції, нафтопереробні заводи тощо), які не мають характеристик будівель (230).
Згідно інформації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, сформованої станом на 29.08.2025, належний позивачу на праві приватної власності об'єкт нерухомості виробнича будівля загальною площею 917,5 кв.м. являє собою цех по виробництву виробів з бетону площею 726,5 кв.м. (А), балкон, сходи, виробнича будівля (Б) площею 191 кв.м.
Таким чином, належний позивачу об'єкт нерухомості з реєстраційним номером 928380961252, а саме: виробнича будівля, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 є будівлею промисловості, на яку може бути поширена податкова пільга, передбачена підпунктом “є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за умови використання такої нерухомості за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва будь-якого виду.
У відзиві на позовну заяву та додатково наданих пояснення представник відповідача заперечує факт приналежності зазначеного об'єкта нерухомості до класу «Промислові будівлі», стверджуючи, що згідно інформації, яка міститься у контролюючого органу щодо об'єкта оподаткування, то у власності ОСОБА_1 перебувають гаражі загальною площею 1101,5 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 .
Надаючи правову оцінку вказаному доводу сторони відповідача, суд враховує наступне.
Згідно наведених вище положень підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України при обчисленні бази оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, контролюючий орган зобов'язаний використовувати дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також оригінали відповідних документів платників податків, зокрема документи на право власності, у випадку їх надання.
Як видно із матеріалів справи, податковий орган відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України при формуванні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення використовував дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 19.02.2024, витяг з якого наданий контролюючим органом до відзиву на позовну заяву.
Інформація у зазначеному витязі відображає відомості про об'єкт речових прав з реєстраційним номером 928380961252, актуальну станом на 19.02.2024, згідно якої тип об'єкту визначено як гаражі з виробничо-складськими, офісно-торговими приміщеннями, загальною площею 910,5 кв.м. (гаражі з виробничо-складськими, офісно-торговими приміщеннями - А, прибудова - а, балкон - бл, сходи - сх). У відомостях щодо складових частин об'єкта нерухомого майна зазначено склад Б загальною площею 191 кв.м.
Разом з тим, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.08.2025 об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 928380961252 містить актуальну інформацію про тип об'єкта - виробнича будівля загальною площею 917,5 кв.м. (цех по виробництву виробів з бетону «А» площа 726,5 кв.м., балкон, сходи, виробнича будівля «Б» площа 191 кв.м.). Серед документів, поданих для державної реєстрації вказаного нерухомого майна, зазначено Звіт про проведення технічного обстеження, серія та номер №25-01/01-23, виданий 25.01.2023, видавник Товариство з обмеженою відповідальністю «Технічна інвентаризація об'єктів нерухомості». (а.с.7, зворот)
У постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2024 у справі 500/4050/24 між тими самими сторонами та з аналогічним предметом спору, проте за інший податковий період (2023 рік) суд встановив, що зміна в «Об'єкті нерухомого майна» з «гаражі з виробничо-складськими, офісно-торговими приміщеннями» на «виробничу будівлю» відбулась 01.05.2024. В силу вимог частини четвертої статті 78 КАС України вказані обставини не потребують доказування.
Порядок подання органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та органами, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, відомостей, необхідних для розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №476.
Пунктами 2-6 Порядку №476 передбачено, що суб'єктом подання відомостей є Мін'юст.
Мін'юст подає протягом 15 днів після закінчення податкового (звітного) кварталу ДПС відомості станом на перше число відповідного кварталу.
Мін'юст подає ДПС відомості про об'єкти житлової та/або нежитлової нерухомості, у тому числі їх частки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, у тому числі нерезидентів (далі - нерухоме майно), із зазначенням прізвища, власного імені та по батькові (за наявності) фізичної особи, реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії (за наявності) та номера паспорта (для фізичних осіб, які через релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку у паспорті), найменування юридичної особи та її податкового номера, адреси і типу нерухомого майна, його реєстраційного номера та коду адміністративно-територіальної одиниці, загальної та житлової площі нерухомого майна, виду спільної власності (у разі, коли таке майно належить на праві спільної власності), розміру частки у праві спільної власності (у разі, коли таке майно належить на праві спільної часткової власності), підстави виникнення права власності і дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Передача Мін'юстом до ДПС зазначених відомостей здійснюється шляхом електронної інформаційної взаємодії між інформаційними ресурсами Мін'юсту та ДПС з використанням електронних комунікаційних мереж.
Відомості, що надійшли до ДПС, вносяться до баз даних інформаційних систем ДПС, обробляються та використовуються з урахуванням вимог Законів України “Про захист персональних даних», “Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах», передбачених для інформації з обмеженим доступом.
Подання відомостей здійснюється на безоплатній основі.
Враховуючи, що інформація про зміну статусу об'єкта нерухомого майна з «гаражі з виробничо-складськими, офісно-торговими приміщеннями» на «виробничу будівлю» внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 01.05.2024, тому така інформація мала бути передана органом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно до контролюючого органу, внесена до баз даних інформаційних систем ДПС та використана відповідачем на момент винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення станом на 05.04.2025.
Натомість, контролюючий орган при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення за 2024 рік керувався неактуальними відомостями з Державного реєстру речових прав, що мало наслідком безпідставне визнання належного позивачу на праві власності об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 928380961252 та типом об'єкта «Виробнича будівля» об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Водночас, сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме: статусу будівлі промисловості, - не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування, оскільки законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки з його статусом (придатністю його до застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з фактичним використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №812/1800/18, від 27.01.2022 у справі №826/6649/17, від 31.05.2022 у справі №420/12318/21.
Отже, необхідно встановити, чи використовувала позивач належний їй об'єкт нерухомості, який є будівлею промисловості, у своїй підприємницькій діяльності з врахуванням виду здійснюваної нею діяльності у податковому періоді 2024 року.
Судом встановлено, що з 16.01.2007 позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець, про що свідчать відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з відомостями про основний вид економічної діяльності « 23.61 Виготовлення виробів із бетону для будівництва».
Для підтвердження обставин використання виробничої будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , у провадженні господарської діяльності позивачем надано частину первинних документів у розрізі звітного періоду.
Так, зокрема, позивачем у підтвердження безпосереднього використання виробничої будівлі надано видаткові та товарно-транспортні накладні на закупівлю у контрагентів сировини (відсіву, цементу), а також фіскальні чеки на підтвердження її оплати, а саме:
щодо постачальника ПрАТ «Тернопільський кар'єр»:
- видаткові накладні №4697 від 01.06.2024, №3265 від 01.05.2024, №7695 від 21.10.2024 (а.с.14, 18, 19);
- товарно-транспортні накладі №8289 від 01.06.2024, №4891 від 01.05.2024, №24929 від 21.10.2024 (а.с.14, 18, 19);
щодо постачальника ФОП ОСОБА_2 :
- видаткові накладні №0209-0002 від 02.09.2024, №1111-0001 від 02.07.2024, №0207-0002 від 03.04.2024, №2708-0002 від 22.03.2024, №2408-0002 від 25.05.2024, №2708-0002 від 27.08.2024 (а.с.15,16,17,20,21);
- товарно-транспортні накладі №0209 від 02.09.2024, №111 від 02.07.2024, №0207 від 03.04.2024 (а.с.15, 16, 17);
щодо постачальника ФОП ОСОБА_3
- видаткові накладні №W000040569 від 04.09.2024, №W000040341 від 04.07.2024, №W000040371 від 10.07.2024, №W000040244 від 10.06.2024, №W000040509 від 16.08.2024, №W000040174 від 27.05.2024; (а.с.22, 24, 26, 28, 30, 32)
- фіскальні чеки № 2980068204 від 04.09.2024, №2656334599 від 04.07.2024, №2687887242 від 10.07.2024, №24025098.2.2045 від 10.06.2024, №2523290000 від 16.08.2024, №23562668.2.5462 від 27.05.2024; (а.с. 22, 24, 26, 28, 30, 32)
- товарно-транспортні накладні №4/9 від 04.09.2024, №4/7 від 04.07.2024, №10/7 від 10.07.2024, №10/6 від 10.06.2024, №16/8 від 16.08.2024, №27/5 від 27.05.2024. (а.с.23, 25, 27, 29, 31, 33)
З наданих позивачем та досліджених судом первинних документів слідує, що позивач ОСОБА_1 протягом періоду оподаткування 2024 року здійснювала закупівлю сировини (відсів, цемент) у постачальників ПрАТ «Тернопільський кар'єр», ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 . Транспортування сировини здійснювалось як за допомогою сторонніх перевізників, так і шляхом самовивозу, при цьому пунктом розвантаження у всіх досліджених товарно-транспортних накладних, незалежно від постачальника, зазначено: АДРЕСА_1 .
Також позивачем надано частину первинних документів щодо реалізації контрагентам товарів різної номенклатури (блок будівельний, парапет, бордюр) у періоді оподаткування 2024 року, а саме (а.с.35-42):
видаткові накладні № 12/6 від 22.06.2024, № 13/9 від 13.09.2024, №144 від 14.03.2024, №136 від 14.09.2024, №14/10 від 14.10.2024, №14/4 від 14.04.2024, №21/3 від 21.03.2024, №21/8 від 21.08.2024, №27/10 від 27.10.2024, №112 від 19.07.2024, №21/3 від 21.03.2024, №24/10 від 24.10.2024;
товарно - транспортні накладні №19/7 від 19.07.2024, №21/3 від 21.03.2024, №24/10 від 24.10.2024.
Окремо позивачем надано інвентаризаційний опис основних засобів від 29.01.2023, згідно якого виконано зняття фактичних залишків основних засобів, які обліковуються на балансі ФОП ОСОБА_1 та зберігаються за місцем провадження діяльності ( АДРЕСА_1 ), а саме: прес для виробництва бетонних виробів, віброформа для будівельного блоку, бетонозмішувач, піддон для виробництва будівельних блоків, форма для виробництва бруківки товщиною 6 см марки «Старе місто», форма для виробництва бруківки товщиною 5 см марки «Римський камінь», бетонний міксер для кольорових виробів об'ємом 0,1 м куб., вібростіл для виробів в формах, форми для парапетів, форми для бордюрів дорожніх, форми для бордюрів тротуарних, форми парапетів на стовпчики. (а.с.34)
Із аналізу представлених суду первинних документів «на придбання» та «на реалізацію» слідує, що позивач за наявності виробничої потужності та основних засобів, розташованих за адресою АДРЕСА_1 , протягом періоду оподаткування 2024 року регулярно здійснювала закупівлю сировини (цементу та відсіву), виробництво та продаж товарів в асортименті (блок будівельний, парапет, бордюр), що відповідає основному виду її діяльності « 23.61 Виготовлення виробів із бетону для будівництва».
Щодо доводів відповідача в частині відсутності у позивача найманих працівників та неможливості здійснення суб'єктом господарювання одноособово такої діяльності, як виготовлення виробів з бетону, то суд такі оцінює як необґрунтовані, оскільки відповідач не аналізував технічний та технологічний процес такої діяльності, за наслідками якого зробив відповідні висновки. Водночас, представник позивача у письмових поясненнях зазначає, що при виготовленні продукції позивач використовує сучасне обладнання, яке завдяки високому рівню автоматизації дозволяє виготовляти вироби з бетону з мінімальним використанням ручної праці. Відповідачем вказаного твердження сторони позивача не спростовано, доказів на підтвердження своєї позиції не надано.
В обґрунтування заперечень щодо позовних вимог відповідач також зазначає, що згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків щодо ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 по 31.12.2024, позивачем не отримано жодного доходу у звітний період, що за позицією відповідача свідчить про відсутність факту здійснення нею господарської діяльності.
Суд критично оцінює вказаний довід відповідача, оскільки Державний реєстр фізичних осіб - платників податків (ДРФО) накопичує дані на підставі податкового розрахунку сум доходу, який подають податкові агенти (юридичні особи або інші ФОП), що виплачували дохід фізичній особі.
Згідно з п. 14.1.180 Податкового кодексу України податковий агент - це особа, яка зобов'язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок до бюджету від імені платника.
У даному випадку суд вважає, що відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору щодо ОСОБА_1 не можуть свідчить про відсутність у останньої доходу від підприємницької діяльності.
Натомість, згідно статті 296 ПК України фізичні особи - підприємці - платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть облік у довільній формі шляхом помісячного відображення отриманих доходів. Платники єдиного податку першої та другої груп подають до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку у строк, встановлений для річного податкового (звітного) періоду, в якій відображаються обсяг отриманого доходу, щомісячні авансові внески, визначені пунктом 295.1 статті 295 цього Кодексу, а також відомості про суми єдиного внеску, нарахованого, обчисленого і сплаченого в порядку, визначеному законом для даної категорії платників.
На підтвердження факту отримання доходу від здійснення господарської діяльності позивачем надано суду податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця за звітний 2024 рік, згідно відомостей якої розмір отриманого ФОП ОСОБА_1 доходу від таких видів підприємницької діяльності у звітному періоді як « 23.61 Виготовлення виробів з бетону для будівництва» та « 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах» склав 503400 грн.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд доходить висновку, що належне позивачу нерухоме майно (виробнича будівля, загальною площею 917,5 кв.м., розташована по АДРЕСА_1 ) у спірний період використовувалася нею за призначенням у господарській діяльності (у переробній промисловості), тому враховуючи приписи підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України контролюючий орган помилково відніс належну позивачу нежитлову будівлю до категорії об'єктів оподаткування, що не мають пільг із сплати податку, а відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з частиною статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат, то відповідно до приписів статті 139 КАС України, понесені позивачем витрати по сплаті судового збору слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №0345523-2407-1918-UA61040390000066619 від 05.04.2025 року, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2024 рік в розмірі 117309,75 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 02 березня 2026 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: с.Домаморич, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 47752 код РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач:
- Головне управління ДПС у Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Білецька, 1, м.Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46003 код ЄДРПОУ 44143637).
Головуючий суддя Мірінович У.А.