Справа № 420/1367/26
02 березня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши у письмовому провадженні за правилами окремого позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених ст. 268-272, 287 КАС України, адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови,
20 січня 2026 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лебеденко Ірини Валеріївни від 15.12.2025 у ВП №79818997 про зупинення вчинення виконавчих дій.
Стислий виклад позиції позивача.
У позові зазначено, що Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 у справі №420/39619/24, зокрема адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено та зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 зняти ОСОБА_1 з військового обліку та внести відомості до реєстру Оберіг 240120230640867100046, Військово-облікового документа «Резерв+» ОСОБА_1 щодо зняття з військового обліку.
23 червня 2025 року Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №420/39619/24, а 15.12.2025 постановою старшого державного виконавця Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лебеденко Іриною Валеріївною ВП №79818997 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №420/39619/24 виданого 23.06.2025 Одеським окружним адміністративним судом.
В подальшому, як зазначено у позові, 15.12.2025 постановою старшого державного виконавця Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лебеденко Іриною Валеріївною ВП №79818997 відповідно до Закону України «Про внесення змін до пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» зупиняються у період дії воєнного етану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плані, грошової забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, або якщо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій, керуючись абз.12 п. 10-2 Прикінцевих положень, постановлено:
зупинити вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа №420/39619/24 виданого 23.06.2025 Одеським окружним адміністративним судом про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 зняти ОСОБА_1 з військового обліку та внести відомості до реєстру Оберіг 240120230640867100046, Військово-облікового документа «Резерві» ОСОБА_1 щодо зняття з військового обліку - до припинення або скасування воєнного стану.
Вважаючи вказану постанову про зупинення вчинення виконавчих дій протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Стислий виклад заперечень відповідача.
19 лютого 2026 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на наступне.
Зокрема, відповідач зазначає, що на примусовому виконанні у Білгород-Дністровському відділі державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавче провадження ВП №79818997 з примусового виконання виконавчого листа №420/39619/24 виданого 23.06.2025 Одеським окружним адміністративним судом про: зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 зняти ОСОБА_1 з військового обліку та внести відомості до реєстру Оберіг 240120230640867100046, Військово-облікового документа «Резерв+» ОСОБА_1 щодо зняття з військового обліку.
Виносячи постанову про відкриття виконавчого провадження №79447358 від 28.10.2025, державний виконавець насамперед керувався Законом України «Про виконавче провадження», Конституцією України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.
При проведенні виконавчих дій у порядку до вимог ст. 27, ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII винесена постанова про стягнення виконавчого збору ВП №79818997 від 15.12.2025 року, постанова про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження ВП №79818997 від 15.12.2025 року.
15.12.2025 року винесена постанова про зупинення вчинення виконавчих дій ВП №79818997.
При винесенні постанови про зупинення вчинення виконавчих дій державний виконавець керувався абз.12 п. 10-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження», де зазначено - зупиняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, або якщо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.
Зупинення вчинення виконавчих дій є тимчасовим заходом і не скасовує саме зобов'язання, а лише призупиняє дії виконавця до настання певних обставин, а саме припинення або скасування воєнного стану. Після усунення підстав для зупинення, провадження буде відновлене, вчинення виконавчих дій продовжиться, виконавче провадження буде завершене, якщо боржник виконає зобов'язання чи будуть інші підстави для завершення.
16.01.2026 року на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 направлена вимога виконавця про виконання рішення суду. На даний час відповідь не отримана.
Отже, державним виконавцем своїми рішеннями, діями не були порушені права Скаржника, в тому числі при винесенні постанови про зупинення вчинення виконавчих дій, оскільки вона винесена відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
З огляду на вказане, відповідач просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
Процесуальні дії у справі.
Суд ухвалою від 26.01.2026 відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, з урахуванням особливостей встановлених ст. 268-272, 287 КАС України, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи до 04.02.2026 та призначив судове засідання на 05 лютого 2026 року.
До того ж, суд ухвалою від 26.01.2026 витребував у Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) копій матеріалів виконавчого провадження ВП №79818997.
Ухвалою суду від 05.02.2026, постановленою на місці та занесеною до протоколу судового засідання, відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, суд вирішив здійснювати подальший розгляд справи у письмовому провадженні.
Ухвалою суду від 02.03.2026 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі №420/1367/26.
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, відзивом на позовну заяву, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, і перевіривши їх доказами, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 по справі №420/39619/24:
визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття ОСОБА_1 на військовий облік;
зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 зняти ОСОБА_1 з військового обліку та внести відомості до реєстру Оберіг 240120230640867100046, Військово-облікового документа «Резерв+» ОСОБА_1 щодо зняття з військового обліку.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 по справі №420/39619/24 набрало законної сили 07.04.2025.
23.06.2025 року Одеським окружним адміністративним судом видано ОСОБА_1 виконавчий лист по справі №420/39619/24.
11.12.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про прийняття до виконання виконавчого листа №420/39619/24.
В подальшому, старший державний виконавець Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лебеденко Ірина Валеріївна 15.12.2025 винесла постанову про відкриття виконавчого провадження №79818997 з виконання виконавчого листа №420/39619/24 від 23.06.2025.
Вказаною постановою про відкриття виконавчого провадження від 15.12.2025 №79818997 боржнику надано десять робочих днів для виконання рішення суду. Стягнуто з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця в розмірі 32000 грн.
В добровільному порядку рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 по справі №420/39619/24 ІНФОРМАЦІЯ_2 не виконано.
В подальшому, старший державний виконавець Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лебеденко І.В. 15.12.2025 у ВП №79818997, на підставі абз.12 п.10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», винесла постанову про зупинення вчинення виконавчих дій на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні.
Вважаючи протиправною постанову старшого державного виконавця Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лебеденко Ірини Валеріївни від 15.12.2025 у ВП №79818997 про зупинення вчинення виконавчих дій, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Умови і порядок виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб) та інших виконавчих документів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
За положеннями ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 5 Закону №1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний, зокрема: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням.
Відповідно до ст.10 Закону №1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
За змістом частини 1 статті 13 Закону України №1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Абзацами 22, 23 пункту 10-2 Закону №1404-VIII визначено, що зупиняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, або якщо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.
Положення, передбачені абзацом двадцять другим цього пункту, не поширюються на рішення, стягувачами за якими є держава, органи Пенсійного фонду України, інші державні цільові фонди, суб'єкти, визначені в абзаці двадцять другому цього пункту, а також на рішення про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок кримінального правопорушення.
Відповідно до п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Як вбачається з матеріалів справи, боржником у виконавчому провадженні ВП №79818997 з виконання виконавчого листа, виданого Одеським окружним адміністративним судом 23.06.2025 року у справі №420/39619/24, є ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є органом військового управління.
Посилаючись на положення пункту 10-2 Закону №1404-VIII державний виконавець в цьому випадку прийняв постанову від 15.12.2025 року про зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа №420/39619/24, виданого Одеським окружним адміністративним судом 23.06.2025 року.
Разом з тим, суд звертає увагу, що згідно статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Згідно статті 14 КАС України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
У пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання; обов'язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Крім того, у Рішенні від 26 червня 2013 р. №5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов'язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя; невід'ємною складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення.
Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачається право кожної людини на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо її прав та обов'язків.
Сформовані та вже усталені позиції Європейського суду з прав людини стосовно виконання судових рішень полягають у наступному: право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) («Шмалько проти України», заява N 60750/00, пункт 43). Суд також виходить з того, що важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень протоколу («Бурдов проти Росії», заява N 589498/00, пункт 34).
У рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява №18357/91, п. 40 зазначається, що …право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін; ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок; право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні; виконання судового рішення, яке набрало законної сили підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок («Immobiliare Saffi v. Italy», заява N 22774/93, пункт 74).
Отже, право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Слід зазначити, що відповідно до ст. 64 Конституції України, в умовах воєнного або надзвичайного стану не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Вказана норма знайшла своє відображення і в ст.10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», згідно якої у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження судів.
Таким чином Конституцією України гарантовано, що в умовах воєнного стану не може бути обмежено право особи на судовий захист, який включає в себе і право на виконання судового рішення.
Як вже зазначалось вище, примусове виконання рішень покладається, зокрема, на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).
В свою чергу, невчинення державним виконавцем у повному обсязі виконавчих дій та всіх належних заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», для примусового виконання рішення суду, порушує, перш за все, право особи на судовий захист, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також принцип обов'язковості судового рішення.
За обставин цієї справи, судове рішення, ухвалене на користь позивача у справі №420/39619/24, та з приводу виконання якого виник даний спір, стосується зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 зняти ОСОБА_1 з військового обліку та внести відомості до реєстру Оберіг 240120230640867100046, Військово-облікового документа «Резерв+» ОСОБА_1 щодо зняття з військового обліку.
Суд зауважує, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 року, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, з 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан, який триває і на цей час.
Преамбулою Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно із частиною десятою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема, виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Частиною 11 статті 38 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), номерів засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Аналогічні норми містяться і в Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022.
Відповідно до пункту 8 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку), призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно із ч. 8 статті 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» від 16 березня 2016 року №1951- VІІІ (зі змінами), органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Згідно з ч. 8 статті 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Частиною 3 статті 14 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» визначено, що актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.
У свою чергу, ч. 8 ст. 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» визначає, що органами ведення Реєстру є Міністерство оборони України, районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Зважаючи на те, що на даний час в Україні діє особливий період (режим воєнного стану та оголошена мобілізація) вирішення питання про зняття позивача з військового обліку та внесення відомостей до реєстру Оберіг 240120230640867100046, Військово-облікового документа «Резерв+» позивача щодо зняття з військового обліку, є актуальним саме на час дії такого періоду, та після його закінчення втрачає будь-який сенс.
Суд зауважує, що право на позивача на оскарження рішень, дій чи бездіяльності, в тому числі територіального центру комплектування та соціальної підтримки, не підлягає обмеженню в умовах воєнного стану, як і право на виконання судового рішення, оскільки гарантується Конституцією України, а тому невиконання ухваленого в даному випадку на користь позивача судового рішення фактично нівелює гарантії судового захисту для позивача.
З урахуванням гарантованого Конституцією України, навіть в умовах воєнного стану, права на судовий захист, складовою частиною якого є право на виконання судового рішення, у справі №560/19103/24, яке підлягає безумовному виконанню, та яке стосується правовідносин, які виникли у зв'язку з дією в Україні особливого періоду режиму воєнного стану та підлягають врегулюванню саме у цей період, зважаючи на наявність у позивача інвалідності ІІ групи, суд вважає, що положення пункту 10-2 Закону України «Про виконавче провадження» в частині зупинення у період дії воєнного стану в Україні вчинення виконавчих дій, не підлягають застосуванню під час виконання виконавчого провадження ВП №79818997, оскільки безпосередньо порушують право позивача на судовий захист та виконання судового рішення, що передбачені Конституцією України.
В той же час, ст.7 КАС України, передбачено обов'язок суду застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії.
Аналогічна правова позиція висловлена П'ятим апеляційним адміністративним судом у постанові від 19.02.2026 у справі №42036524/25, що свідчить про сталість судової практики щодо застосування положень пункту 10-2 Закону України «Про виконавче провадження» в частині зупинення у період дії воєнного стану в Україні вчинення виконавчих дій за подібних обставин справи.
Суд погоджується з доводами представника позивача, що згідно із пояснювальною запискою до проєкту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності з примусового виконання судових рішень, рішень інших органів (посадових осіб) у період дії воєнного стану» метою і завданням проєкту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності з примусового виконання судових рішень, рішень інших органів (посадових осіб) у період дії воєнного стану» є забезпечення захисту національних інтересів у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації, забезпечення конституційних прав і свобод людини та громадянина, законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану, а також врегулювання питань організації та діяльності органів та осіб, що здійснюють примусове виконання рішень у період дії воєнного стану. Як вбачається з Пояснювальної записки, обмеження примусового виконання рішень щодо органів військового управління було впроваджено з метою «захисту національних інтересів» та недопущення відчуження майна або коштів ЗСУ, необхідних для оборони.
Поширення цього мораторію на процедуру адміністративного адміністрування (внесення запису в базу даних ТЦК) є розширеним тлумаченням норми, яке виходить за межі цілей правового регулювання, окреслених у Пояснювальній записці.
Разом з тим, формальне застосування державним виконавцем положень п. 10-2 Розділу XIII Закону України «Про виконавче провадження» без урахування характеру зобов'язання призводить до порушення права стягувача на ефективний судовий захист. Слід розмежовувати рішення майнового характеру (стягнення коштів, вилучення майна), виконання яких дійсно може зашкодити обороноздатності держави шляхом позбавлення ЗСУ необхідних ресурсів, та рішення немайнового характеру (зобов'язання вчинити дії). Законодавча заборона, встановлена вказаною нормою, спрямована на збереження активів ЗСУ. Однак у даному виконавчому провадженні боржник (ТЦК та СП) зобов'язаний вчинити адміністративну дію, а саме внести відомості до реєстру. Ця дія є частиною владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень і її виконання не створює жодних загроз для майнової бази армії. Застосування мораторію, призначеного для захисту фінансових ресурсів оборони, до процедури електронного документообігу є проявом надмірного формалізму та правового пуризму.
Суд звертає увагу, що Європейський Суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Суд також враховує, що позивач є інвалідом ІІ групи, а рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 №420/39619/24 визнано протиправним взяття ОСОБА_1 на військовий облік.
Тобто, у цій справі рішенням суду безпосередньо зазначено про помилку державного органу, яка має бути виправлена відповідним державним органом.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та належать до задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач згідно з п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то розподіл судових витрат у справі не здійснюється.
Керуючись ст.2, 9, 139, 205, 241-246, 262, 268, 269, 272, 287 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лебеденко Ірини Валеріївни від 15.12.2025 у ВП №79818997 про зупинення вчинення виконавчих дій.
Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 283-1, 283-2, 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.287 КАС України, до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Білгород-Дністровський відділ державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), код ЄДРПОУ 34890175, місцезнаходження: вул. Миколаївська, буд. 30, м. Білгород-Дністровський, Одеська обл., 67700.
Суддя Дмитро БАБЕНКО