Справа № 420/1367/26
02 березня 2026 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши у письмовому провадженні за правилами окремого позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених ст. 268-272, 287 КАС України, клопотання відповідача про зупинення розгляду справи №420/1367/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови,
20 січня 2026 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лебеденко Ірини Валеріївни від 15.12.2025 у ВП №79818997 про зупинення вчинення виконавчих дій.
Суд ухвалою від 26.01.2026 відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, з урахуванням особливостей встановлених ст. 268-272, 287 КАС України, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи до 04.02.2026 та призначив судове засідання на 05 лютого 2026 року.
Ухвалою суду від 05.02.2026, постановленою на місці та занесеною до протоколу судового засідання, відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, вирішив здійснювати подальший розгляд справи у письмовому провадженні.
Разом з тим, 24.02.2026 до суду від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення розгляду справи, в якому зазначено, що 13.01.2026 року Третя колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України на засіданні постановила ухвалу про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо конституційності абзацу двадцять другого пункту 10-2 розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно п.3 частини 1 ст.236 КАС України, суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
З огляду на вказане, відповідач просить зупинити провадження по справі №420/1367/26 до вирішення Конституційним Судом України конституційного подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо конституційності абзацу двадцять другого пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження».
Вирішуючи вказане клопотання відповідача, суд зазначає про наступне.
Судом встановлено, що Конституційним Судом України розглядається конституційне подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця щодо конституційності мораторію на виконання судових рішень під час воєнного стану.
Як вбачається з офіційного сайту Конституційного Суду України, Третя колегія суддів Другого сенату на засіданні 13 січня 2026 року постановила ухвалу про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо конституційності абзацу двадцять другого пункту 102 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження». Питання, пов'язані з конституційним провадженням у цій справі, судді розглянуть на засіданні Великої палати.
Також суд зазначає, що згідно з п.3 частини 1 ст.236 КАС України, суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Ця підстава виникає в процесі тоді, коли постановлення рішення можливо після підтвердження фактів, що мають преюдиційне значення для цієї справи, в іншій справі, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.
Зупинення провадження з підстав, передбачених цією нормою, допускається лише тоді, коли розглядати справу далі неможливо, тобто коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду. Ця неможливість полягає в тому, що обставини, які є підставою позову або заперечень проти нього, є предметом дослідження в іншій справі та рішення суду у цій справі безпосередньо впливає на вирішення спору.
Об'єктивна неможливість розгляду справи полягає у взаємозв'язку підстав позову, що розглядається, з юридичними фактами, які будуть встановлені судовим рішенням в іншій справі.
Обставини неможливості розгляду справи судом встановлюються у кожному конкретному випадку залежно від змісту справи.
Саме такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 23.02.2022 у справі №300/2016/19.
Суд звертає увагу, що КАС України закріплює два види зупинення провадження у справі: (1) обов'язковий, за наявності якого суд зобов'язаний зупинити провадження у справі та (2) необов'язковий (факультативний), коли зупинення провадження у справі є правом суду та вирішується судом з урахуванням обставин кожної конкретної справи. При цьому, судом має бути встановлено дійсно об'єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи.
Крім того, передумовою прийняття рішення про зупинення провадження у справі також має мати місце та обставина, що справа (провадження), до якої(го) заявник просить про зупинення провадження у конкретній справі, має перебувати на розгляді у відповідному судовому органі.
Обставини неможливості розгляду справи судом встановлюються у кожному конкретному випадку залежно від предмета справи.
Суд зауважує, що підстави для зупинення провадження у справі мають бути не лише законними, але й достатніми, з тим, щоб сам факт зупинення провадження у справі не міг бути інтерпретований як зволікання із розглядом справи та, відповідно, не давав приводів вважати, що під загрозу поставлене саме право на справедливий суд (пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), яке включає, зокрема, право на остаточне рішення протягом розумного строку.
Суд зазначає, що у постанові від 12 грудня 2019 року у справі №826/25204/15 Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду узагальнив основні підходи, які мають застосовуватися судами при вирішенні питання про зупинення провадження в адміністративній справі на підставі пункту 3 частини першої статті 236 КАС України у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження.
У цій постанові Об'єднана палата наголосила, що в основу підходу до оцінки підстав для зупинення провадження в адміністративній справі покладено визначення взаємозв'язку між обставинами справи та законодавчою нормою, щодо якої вирішується питання про її конституційність, а також належного обґрунтування такого взаємозв'язку, що вимагає принаймні (1) визначення конкретної норми закону (іншого правового акта), на підставі якого ухвалений індивідуальний акт, (2) співставлення цієї норми з об'єктом судового конституційного контролю, (3) встановлення тієї обставини, що і підставою для видавання оскарженого індивідуального акта (вчинення дій, допущення бездіяльності), і об'єктом перевірки щодо її відповідності конституції (конституційності) є одна й та сама норма права.
Об'єднана палата вказала, що під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.
За приписами частин 1, 2 статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, за чинного правового регулювання закони, інші правові акти або їх окремі положення втрачають чинність у визначений Конституційним Судом України день, але не раніше дня ухвалення ним рішення.
Як зазначено в ухвалі Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року у справі №400/3003/21, відповідно до частини першої статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2000 року у справі №1-31/2000 роз'яснив, що положення щодо виконання рішень Конституційного Суду України необхідно розуміти так, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі №4819/49/19 зазначено, що аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення Конституційним Судом України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.
Водночас предметом спору у справі №420/1367/26 є визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лебеденко Ірини Валеріївни від 15.12.2025 у ВП №79818997 про зупинення вчинення виконавчих дій.
Отже, у разі прийняття Конституційним Судом України рішення у справі щодо неконституційності наведених положень законодавства, на яку посилається відповідач у клопотанні про зупинення провадження у справі, такі положення втратять чинність лише з моменту ухвалення відповідного рішення, тобто, на майбутнє, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Окрім того, застосування прямої норм Конституції України передбачено ст.7 КАС України.
Таким чином, судом не встановлено необхідних умов для зупинення провадження у справі, які передбачені ст.236 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача та зупинення провадження у справі №420/1367/26.
Керуючись ст. 7, 236, 243, 256, 294, 295, 297 КАС України, суд
Відмовити в задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження по справі №420/1367/26 до вирішення Конституційним Судом України конституційного подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо конституційності абзацу двадцять другого пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвала набирає законної сили у строки, визначені ст.256 КАС України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Дмитро БАБЕНКО