Справа № 420/23109/25
02 березня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Скупінської О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення
До Одеського окружного адміністративного суду 14.07.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області від 20 червня 2025 року № 951050846195, яким відмовлено ОСОБА_1 в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці;
2. Зобов'язати Головне Управління ПФУ в Одеській області здійснити ОСОБА_1 з 01.01.2025 року перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди, зазначеного у довідці П'ятого апеляційного адміністративного суду № 188 від 04.06.2025 року з урахуванням раніше виплачених сум грошового утримання.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона є суддею у відставці та рахується на обліку у Головному управлінні ПФУ в Одеській області, отримуючи з 02.07.2024 у щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до рішення Вищої ради правосуддя № 2010/0/15-24 від 02 липня 2024 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді П'ятого апеляційного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку», наказу голови П'ятого апеляційного адміністративного суду № 34-ос/с від 02 липня 2024 року. 13 червня 2025 року позивачка звернулась із заявою про перерахунок її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із розрахунку суддівської винагороди, визначеної у довідці від 04.06.2025 року № 188, у відповідності до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року по справі №420/8690/25. Вказану заяву за принципом екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області та 20 червня 2025 року прийнято рішення № 951050846195, яким відмовлено позивачці в перерахунку «пенсії», як зазначено в оскаржуваному рішенні. У цьому рішенні також вказано: «Розмір пенсії залишився без змін». При цьому у вказаному рішенні зазначено, що статтею 135 Закону №1402 передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді встановлюється в залежності від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлюється на 1 січня календарного року. Також зазначено у оскаржуваному рішенні про те, що починаючи з січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу судді становить 2102,00 грн та вказано: «оскільки Законом України «Про Державний бюджет на 2025 рік прожитковий мінімум для працездатних осіб залишено без змін, підстави для перерахунку пенсії у зв'язку із зміною розміру складових суддівської винагороди відсутні».
Ухвалою судді від 21.07.2025 постановлено прийняти до розгляду позовну заяву та відкрити провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
04.08.2025 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач проти позовних вимог заперечує та, із посиланням на приписи Закону України «Про Державний бюджет України на 2025рік», вказує, що Головним управлінням Пенсійного фонду України прийнято спірне рішення у зв'язку із відсутністю підстав для проведення перерахунку.
01.08.2025 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшли копії матеріалів пенсійної справи позивача.
07.08.2025 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач також проти позовних вимог заперечує та, із посиланням на приписи Закону України «Про Державний бюджет України на 2025рік», вказує, що Головним управлінням Пенсійного фонду України прийнято спірне рішення у зв'язку із відсутністю підстав для проведення перерахунку.
Інших заяв по суті станом на момент розгляду справи до суду не надходило.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 02.07.2024 №2010/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді П'ятого апеляційного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку» (а.с.24-26), наказу П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2024 №34-ос/с (а.с.27), ОСОБА_1 є суддею у відставці.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 у справі №420/8690/24, П'ятий апеляційний адміністративний суд надав довідку про суддівську винагороду для обчислення і перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2025 (а.с.26), відповідно до якої суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 340650,00 грн, у т.ч.: посадовий оклад - 189250,00 грн (з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,25), доплата за вислугу років - 151400,00 грн (80%).
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийняло Рішення про відмову у перерахунку пенсії від 20.06.2025 №951050846195 (а.с.27-28) у якому зазначило, що 13.06.2025 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулась ОСОБА_1 із заявою №4592 про перерахунок пенсії відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». З 18.02.2020 порядок призначення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці регулюється статтею 142 Закону №1402, згідно з якою розмір щомісячного довічного грошового утримання не залежить від факту проходження суддею кваліфікаційного оцінювання або призначення на посаду судді за результатами конкурсу. Частиною 4 статті 142 Закону №1402 передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Статтею 135 Закону №1402 передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді встановлюється в залежності від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлюється на 1 січня календарного року. Починаючи з січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу судді становить 2102,00 грн. Оскільки Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб залишено без змін, підстави для перерахунку пенсії у зв'язку із зміною розміру складових суддівської винагороди відсутні.
Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 відмовлено у перерахунку пенсії. Розмір пенсії залишився без змін.
Вважаючи таке рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області протиправним, позивач звернулася до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України передбачає, що виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України.
Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду (пункт 24 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України).
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Питання виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці врегульоване статтею 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частиною четвертою якого встановлено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Таким чином, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» для визначення базового розміру посадового окладу судді передбачена спеціальна розрахункова величина, розмір якої становить 2102,00 грн.
Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях підкреслював, що конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018).
30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", яким, зокрема, статтю 130 Основного Закону викладено в новій редакції, текст якої зазначено, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій".
Питання визначення розміру суддівської винагороди врегульовано статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в його преамбулі), є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України), зокрема, пунктом 1 частини третьої якої визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою, зокрема, визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України (положення статті 2 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»).
Згідно з приписами статті 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров'я та освіти.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
Зазначеною нормою Закону України «Про прожитковий мінімум» визначено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Слід зазначити, що Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». Вказаним законом судді не віднесені до окремої соціальної чи демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" разом із встановленням на 01 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн був введений такий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.
Варто зазначити, що зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також в Закон України "Про прожитковий мінімум" щодо визначення розміру прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Суд наголошує, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет звертав увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги повинен братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Зазначена конституційна гарантія незалежності суддів не може зазнавати змін без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, тобто суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2025 року (3028,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», є протиправною.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі № 580/2522/24, від 13 листопада 2024 року у справі № 200/1707/24, від 20 лютого 2025 року у справі № 420/3716/24.
Отже, суд констатує, що Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області, відмовляючи позивачеві як судді у відставці в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, на тій підставі, що станом на 01 січня 2025 року розмір прожиткового мінімуму, який застосовується для обрахунку посадового окладу судді місцевого суду не змінювався, діяло необґрунтовано та всупереч вимог частини другої статті 130 Конституції України і частини третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
При цьому суд вважає за необхідне вказати на безпідставність посилань відповідача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в її постанові від 04.04.2025 у справі № 240/9028/24, під час розгляду цієї справи, з огляду на таке.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зважаючи на наведені приписи процесуального закону, суд зазначає, що Верховний Суд (зокрема, і Велика Палата Верховного Суду) висловлює правові висновки у справ з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантної та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі.
Встановлюючи обов'язковим врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, частина п'ята статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України резюмує застосування норм права саме у подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
У постанові від 19 травня 2020 року (справа № 910/719/19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Так, у справі № 240/9028/24 на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року, у якій суд апеляційної інстанції посилався на підтвердження своєї позиції щодо застосування положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», спірні правовідносини стосувались проведення розрахунку при звільненні та виключенні зі штату судді Вищого адміністративного суду України, зокрема, обрахунку розміру суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв'язку з відставкою судді.
Натомість, у справі, яка розглядається, предмет спору стосується перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді місцевого суду у відставці, зокрема, наявності підстав для здійснення такого перерахунку, у зв'язку зі зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на перше січня 2025 року.
Отже, відмінність спірних правовідносин та фактичних обставин у справі № 240/9028/24 та у справі, що розглядається, виключає можливість застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у її постанові від 24 квітня 2025 року у зазначеній справі, під час розгляду цього спору, у зв'язку з чим відповідач дійшов помилкового висновку щодо правомірності відмови у перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці.
Крім того, постановою від 12 вересня 2025 року № 19 Пленум Верховного Суду, керуючись статтею 150 Конституції України, статтями 7, 50- 52 Закону України "Про Конституційний Суд України", пунктом 5 частини другої статті 36, пунктом 5 частини другої статті 46 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", постановив звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу п'ятого частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2025 рік", яким встановлено розмір прожиткового мінімуму 2102 гривні для цілей визначення посадового окладу судді.
Звертаючись до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу п'ятого частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2025 рік", яким встановлено розмір прожиткового мінімуму 2102 гривні, для цілей визначення посадового окладу судді Пленум Верховного Суду виходив з того, що наявні підстави стверджувати, що суддівська винагорода (та щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці) відповідно до Конституції і законів України, міжнародних актів є складовими статусу судді; є гарантією здійснення судочинства незалежним, неупередженим, безстороннім і справедливим судом; поширюється на усіх суддів; такі гарантії є однаковими і не залежать від жодних умов (віку, стажу, посади, юрисдикції суду тощо). Тобто матеріальне забезпечення суддів (суддів у відставці) захищено від зменшення або скасування.
Гарантії незалежності суддів (в частині матеріального забезпечення) повинні бути забезпечені не як матеріальне забезпечення людини, а як особи, що займає посаду судді і здійснює судочинство та є представником судової влади, і при цьому має гарантію такого забезпечення незалежно від впливу як інших складових державної влади, так і інших представників судової влади (голови суду, інших суддів, органів, що відповідають за формування судової влади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо).
Приймаючи Закон України "Про Державний бюджет на 2025 рік" в частині, що визначає прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 грн, законодавець фактично встановив інший (менший) розмір винагороди судді, тим самим звузив гарантії незалежності суддів, що суперечить приписам частини першої статті 126 Конституції України.
При цьому, суд враховує, що колегія суддів Верховного Суд уу складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2026 у справі № 200/2309/25 вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2025 року у справі № 520/32171/24, у якій викладено правовий висновок про те, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, повинен застосовуватись прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та, відповідно, що з 01 січня 2024 року не відбулась зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а отже відсутні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивачці як судді у відставці та сформувати такий:
у зв'язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня, а також зумовленим цим зростанням розміру суддівської винагороди, розрахунок якої здійснюється на основі прожиткового мінімуму, у суддів у відставці виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання;
для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та КАС України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.
Принцип єдності судової практики не має абсолютного характеру, оскільки процесуальним законодавством Велика Палата Верховного Суду, об'єднані палати, палати касаційних судів Верховного Суду наділені виключними повноваженнями у встановленому порядку відступати від раніше сформованої правової позиції з огляду на те, що в протилежному випадку це означало б неможливість виправлення судом своєї власної передчасної або «застарілої» позиції, викликаної, наприклад, нечіткістю закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до неоднакового тлумачення норм права, або виключало б можливість динамічного розвитку суспільних правовідносин та права; за певних обставин відступ від попередніх правових позицій суду касаційної інстанції узгоджується із уже усталеним виробленим у праві цивілізаційним підходом, згідно з яким «truth or stability - truth is preferable» (при конкуренції між правдивим (правильний, справедливим) і стабільним пріоритет варто віддавати першому).
Тобто, принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в протилежному випадку це означало б неможливість виправити судом свою позицію або виключало б можливість динамічного розвитку права та суспільних правовідносин.
Зокрема, у системі загального права допускається скасування попередніх прецедентів і вважається, що прецеденту можна не слідувати, якщо: його можливо відрізнити з огляду на зміну відносин у суспільстві з моменту його прийняття чи якщо змінилися відповідні правові принципи; він був вирішений per incuriam, тобто якщо при його прийнятті з певних причин не були застосовані належні приписи законодавства чи прецеденти або вони були невірно витлумачені; у разі визнання його неправильним і таким, що підлягає скасуванню, або якщо на практиці він не діє.
У даному контексті також важливо зазначити, що Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 755/10947/17 зробила висновок, відповідно до якого під час вирішення тотожних спорів має враховуватись саме остання правова позиція.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування спірного рішення.
Разом із цим суд зауважує, що органи Пенсійного фонду України не наділені повноваженнями самостійно визначати розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а здійснюють його нарахування на підставі наданих їм відповідними органами або позивачем довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про зобов'язання саме Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідки П'ятого апеляційного адміністративного суду № 188 від 04.06.2025, починаючи з 01.01.2025.
Відповідно звернуті до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області позовні вимоги в частині зобов'язання здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Згідно з п. 4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
Обираючи спосіб захисту та зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, суд приходить до висновку, що з метою ефективного захисту прав позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 за результатами перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідки П'ятого апеляційного адміністративного суду № 188 від 04.06.2025, починаючи з 01.01.2025, з врахуванням раніше виплачених сум.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково.
Відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 20 червня 2025 року № 951050846195, яким відмовлено ОСОБА_1 в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 з 01.01.2025 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди, зазначеного у довідці П'ятого апеляційного адміністративного суду № 188 від 04.06.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 за результатами перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки П'ятого апеляційного адміністративного суду № 188 від 04.06.2025, починаючи з 01.01.2025, з врахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 );
Відповідачі:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ 21910427);
-Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА