Справа № 420/4364/26
02 березня 2026 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Скупінська О.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду 17.02.2026 позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_3 , в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 322 від 13 листопада 2024 року в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до військової частини НОМЕР_3 ;
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_3 прийняти рішення про звільнення від проходження військової служби ОСОБА_1 та виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 .
Ухвалою судді від 18.02.2026 постановлено позову заяву залишити без руху, встановивши 10-денний строк для усунення недоліків, шляхом надання до суду6и
- заяви/клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду з заявленими вимогами та доказами, з зазначенням обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду.
26.02.2026 від представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Бардука М.В. надійшла заява (вх. №ЕС/20944/26) про поновлення строку звернення до суду у якій посилається на пункт 57 постанови Верховного Суду від 29 листопада 2024 року у справі №120/359/24, а також зазначили, що пропуск такого строку зумовлений сукупністю об'єктивних та незалежних від волі заявника обставин, а саме тим, що з моменту проходження медичного огляду та впродовж усього періоду з листопада 2024 року позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_3 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_5 .
Дослідивши зміст заяви про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Приписами ч. 2 ст. 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Як слідує зі змісту статті 123 КАС України подання до суду позовної заяви з пропуском строку звернення до суду не є безумовною підставою для застосування наслідків такого пропуску у вигляді повернення такої позовної заяви або залишення її без розгляду. Відповідний строк може бути поновлений ухвалою суду за наявності поважних, документально підтверджених причин його пропуску. При цьому, обов'язок доведення існування таких причин покладено на позивача, тобто особу, яка звертається на суду.
Суддя зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із позовом.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі сплином установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто, встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Водночас, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом місяця від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суддя зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Як уже було зазначено, предметом спору у даній справі є оскарження законності наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 № 322 від 13.11.2024 в частині призову по мобілізації до військової частини НОМЕР_3 .
Відтак, з 13.11.2024 позивач є таким, що проходить публічну службу.
Позов до суду подано - 16.02.2026, тобто поза межами місячного строку звернення до суду згідно з ч.5 ст.122 КАС України.
При цьому, з огляду на визначення військової служби згідно з ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок та військову службу» (де указано, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби), а також з огляду на визначення державної служби згідно з ч.1 ст.1 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII «Про державну службу» з календарної дати - 13.11.2024 і до 16.02.2026 заявник об'єктивно не міг не усвідомлювати про проходження ним саме військової служби.
Тривалість пропуску строку звернення до суду у межах спірних правовідносин є значною.
Суд зазначає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 01.06.2023 по справі №300/4156/22 суд не наділений повноваженнями щодо самостійного визначення чи пошуку обставин, що зумовили об'єктивну неможливість позивачем у визначений законодавством строк реалізувати своє право на подання позову. Такі обставини наводяться позивачем у відповідній заяві, підтверджуються доказами та оцінюються судом на предмет об'єктивної неможливості подати позов за правилами, визначеними КАС України.
При цьому суд зважає, що за правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного Суду від 14.09.2023р. у справі №520/12477/22: 1) поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів; 2) Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду; 3) Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів; 4) Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Також суд зважає, що за правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2023 у справі №990/139/23 «Аналіз практики ЄСПЛ свідчить, що у процесі прийняття рішень про поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Суд виходить таких міркувань: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, унаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, що були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, яка звернулася з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
У заяві про поновлення пропущеного строку позивач зазначає, що він перебував у підпорядкуванні командування військової частини; був обмежений у можливості вільного пересування; не мав реальної можливості своєчасно отримати правову допомогу; виконував службові обов'язки в умовах воєнного стану. У зв'язку з цим у нього були обмежені можливості для реалізації свого права на судовий захист, зокрема - для своєчасного звернення до суду, збирання документів, підготовки процесуальних матеріалів.
Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). Вжите у частині другій статті 122 КАС України твердження «особа повинна була дізнатися» слід розуміти як презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав, а тому сама по собі необізнаність позивача з фактом порушення його прав не є підставою для автоматичного і безумовного поновлення строку звернення до суду.
При визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися про дійсний стан свого права (інтересу) не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Аналогічний підхід до тлумачення поняття «повинен був дізнатися», що вжите у статті 122 КАС України, неодноразово висловлювався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10 квітня 2025 року у справі № 380/9517/23, від 29 листопада 2024 року у справі №420/6633/23.
Суд звертає увагу, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Суд наголошує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що обов'язок кожного громадянина знати законодавство закріплений в частині першій статті 68 Конституції України, за змістом якої кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Разом з тим, обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання. Тобто, закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідомий принцип права: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, який міститься в частині другій статті 68 Конституції України.
Тому, на переконання суду, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушенні його права чи законні інтереси, то враховуючи презумпцію знання законодавства, він повинен знати, що згідно з приписами КАС України може оскаржити такі рішення, дії чи бездіяльність до суду в межах строку звернення, визначеного цим Кодексом.
Стосовно усіх обставини дії правового режиму воєнного стану суд зазначає, що у рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 12.10.2022 №7-р(ІІ)/2022 та у рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 №1-р(ІІ)/2022 констатовано початок агресії Російської Федерації проти України - 20.02.2014 та набуття цією агресією повномасштабного характеру - 24.02.2022.
При цьому, у нормах Закону України від 15.03.2022 №2123-ІХ факт такої агресії було використано законодавцем у якості причини для зменшення тривалості строку звернення до суду (а не у якості фактору збільшення тривалості строку звернення до суду), позаяк у період дії правового режиму воєнного стану публічні інтереси суспільства у відносинах, де учасником є Держава Україна набувають пріоритету над власними інтересами приватних осіб.
Постанова Верховного Суду від 10.01.2023р. у справі №640/3489/21 містить правові висновки про те, що: 1) введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об'єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій.; 2) при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об'єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та час, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини.
До того ж у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 по справі №500/1912/22 сформульована правова позиція, за якою сам факт запровадження воєнного стану в Україні без обгрунтування неможливості звернення до суду саме позивача у встановлені строки, у зв'язку із запровадженням такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.
Проте, ані у позові, ані у поданому на виправлення недоліків позову процесуальному документі заявником не викладено жодних юридично спроможних аргументів та не подано жодних доказів існування об'єктивних перепон/перешкод (істотних труднощів чи значних ускладнень) для вчинення процесуальної дії з подачі позову до суду в частині згаданих вище вимог у межах строку згідно з ч.2 ст.122 КАС України.
Суд звертає увагу позивача, що сам факт мобілізації, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки у зв'язку з перебуванням на службі, не може безумовно вважатись поважною причиною для поновлення цих строків. (Постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2025 року у справі № 260/651/24)
Зокрема, заявником не надано доказів того, що режим військової служби саме у його конкретному випадку істотно обмежив його можливість вільно пересуватися, збирати документи, отримувати правову допомогу та реалізовувати право на судовий захист у встановлений процесуальний строк. Матеріали справи не містять доказів перебування заявника на лінії бойового зіткнення, участі у бойових діях, віддаленого дислокування у місцях, позбавлених доступу до засобів зв'язку чи правової допомоги, або інших конкретних обставин, які б фізично унеможливлювали подання позову.
Також відсутні докази обмеження доступу заявника до електронних засобів комунікації, поштового зв'язку або можливості звернутися до адвоката для представництва його інтересів у суді протягом процесуального строку.
Тому посилання заявника на знеособлені фактори загальної дії воєнного (військового) характеру безвідносно до конкретної життєвої ситуації, у якій заявник об'єктивно потрапив у становище фізичної нездатності (неможливості) подати позов, не можуть бути кваліфіковані у якості поважних причин пропуску строку на звернення до суду.
У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 29.09.2022 по справі №500/1912/22 при застосуванні процесуальних норм судам слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог закону.
Окремо стосовно наведених заявником доводів про існування поважних підстав пропуску строку звернення до суду (набуття статусу військовослужбовця; перебування під дією режиму військової служби; обмеження можливості вільно пересуватися, збирати документи, отримувати правову допомогу) суд зазначає наступне.
Суд з повагою та розумінням ставиться до зазначених життєвих обставин заявника і усвідомлює їх підвищене моральне, емоційне та соціальне значення в умовах воєнного стану, особливо для осіб, які проходять військову службу.
Разом із тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували викладені в заяві про поновлення обставини поважності пропуску строку звернення до суду.
Суд окремо зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів про те, що саме ці фактори перебувають у безпосередньому прямому причинно-наслідковому зв'язку з пропуском строку звернення до суду та не є такими, що виникли раптово або унеможливили вчинення процесуальної дії протягом місячного строку з моменту, коли заявник дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.
Підсумовуючи викладені вище міркування, окружний адміністративний суд окремо зважає на зміст правового висновку п.57 постанови Верховного Суду від 29.11.2024р. у справі №120/359/24, згідно з яким проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби: 1) Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду; 2) Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори; 3) Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду; 4) Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку; 5) Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.
Матеріали позову заявника на містять жодних доказів того, що у спірних правовідносинах наявний хоча б один із факторів, згаданих у п.57 постанови Верховного Суду від 29.11.2024 у справі №120/359/24 (як-то відносно проміжку часу 13.11.2024 - 16.02.2026: особиста та безпосередня участь заявника у бойових діях на лінії зіткнення з ворогом, тривале та безперервне розташування місця дислокації військової частини поза межами населених пунктів, реальна фізична недоступність послуг професійної правничої допомоги адвоката тощо).
Враховуючи наведені обставини, суд вважає, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду та належних обґрунтувань обставин і доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом позивачем не наведено та не доведено.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000, пункт 33).
Частиною 1 статті 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно частини 2 статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
При цьому, слід зазначити, що відповідно до ч. 8 ст. 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до суду в порядку, встановленому законом.
Отже, суд дійшов висновку, що заява позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду із даним адміністративним позовом задоволенню не підлягає, а позовну заяву необхідно повернути позивачу.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 5, 123, 169, 293, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бардука М.В. (вх. №ЕС/20944/26 від 26.02.2026) про поновлення пропущеного строку звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачеві.
Направити позивачеві копію цієї ухвали разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Копію позовної заяви залишити в суді.
Роз'яснити позивачу що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Олена СКУПІНСЬКА