27 лютого 2026 року ЛуцькСправа № 140/14914/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Костюкевича С. Ф., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження Луцького міського голови від 01.09.2025 №39-рг «Про оголошення догани ОСОБА_2 ».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним розпорядженням позивача, як начальника юридичного відділу департаменту муніципальної варти Луцької міської ради, притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за неналежне виконання службових обов'язків.
Підставою для застосування дисциплінарного стягнення у розпорядженні зазначено лист заступника міського голови, керуючого справами виконкому ОСОБА_3 від 22.08.2025 №2, а також пояснюючу записку позивача від 27.08.2025 №32-11/705. Фактично підстави притягнення до дисциплінарної відповідальності зводяться до невиконання доручень заступника міського голови, зокрема усного доручення від 18.08.2025 про надання переліку неповернутих матеріальних цінностей ОСОБА_4 , резолюції до листа юридичного департаменту міської ради від 14.08.2025 №160/8-9/2025 та доручення від 19.08.2025 №1.1-9/15 з питань надання переліку матеріальних цінностей та форменого забезпечення, а також засвідчених копій нормативно-розпорядчих документів:
Позивач у позовній заяві вказує, що правовими підставами прийняття оскаржуваного розпорядження зазначено статті 147, 149 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), розділ VI додатку 3 до Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом виконавчих органів Луцької міської ради на 2021-2025 роки, а також пункти 6, 7, 12 розділу 3 посадової інструкції начальника юридичного відділу департаменту муніципальної варти Луцької міської ради, затвердженої розпорядженням міського голови від 03.11.2023 №48-ра.
Позов обґрунтовано тим, що у діях позивача відсутній склад дисциплінарного проступку, оскільки доручення керівництва виконані належним чином, що підтверджується наданими письмовими поясненнями та службовим листуванням.
Позивач наголошує, що до його посадових обов'язків не належить ведення обліку, приймання чи повернення матеріальних цінностей, а тому відповідальність за ситуацію з неповерненням майна працівником ОСОБА_5 не може бути покладена на нього. Крім того, він вважає, що при застосуванні дисциплінарного стягнення відповідачем не забезпечено повного та об'єктивного з'ясування обставин, не встановлено наявності вини та причинного зв'язку між його діями і можливими негативними наслідками. Також позивач посилається на необхідність дотримання належної правової процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності, зокрема із врахуванням положень Постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 №950 щодо порядку проведення службового розслідування, вважаючи, що без проведення такого розслідування прийняте рішення не може вважатися обґрунтованим та законним. Крім того, відповідач всупереч вимогам трудового законодавства та положень Колективного договору не врахував ні попередню бездоганну роботу позивача, ні його позитивну характеристику, ні об'єктивні обставини, які унеможливлюють висновок про наявність будь-якого дисциплінарного проступку.
У позові додатково зазначено про вжиття заходів досудового врегулювання спору шляхом подання службового листа №907/32-10/2025 від 18.11.2025, в якому містилося обґрунтоване прохання про скасування догани, накладеної на ОСОБА_1 . Однак спір в досудовому порядку не вдалося врегулювати, що зумовило подання цього позову до суду.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 02.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд якої визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У відзиві на позов Луцька міська рада заперечила проти задоволення позовних вимог. Відповідач зазначає, що дисциплінарне стягнення накладено в межах повноважень міського голови, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», та з дотриманням вимог трудового законодавства. За твердженням відповідача, підставою для притягнення позивача до відповідальності стали встановлені факти неналежного виконання доручень керівництва, наданих у зв'язку з вирішенням питання повернення матеріальних цінностей ОСОБА_5 . Зокрема, заступником міського голови було надано усні доручення щодо надання переліку неповернутих матеріальних цінностей та вжиття невідкладних заходів, накладено резолюцію на листі юридичного департаменту міської ради від 14.08.2025 року №160/8-9/2025, а також надано доручення від 19.08.2025 №1.1-9/15. Відповідач стверджує, що зазначені доручення виконані позивачем неналежним чином або не в повному обсязі, що свідчить про порушення трудової дисципліни.
На думку відповідача, як начальник юридичного відділу та особа, яка тимчасово виконувала обов'язки директора департаменту, позивач був зобов'язаний забезпечити належну організацію роботи та реагування на доручення керівництва, а невиконання цих доручень є дисциплінарним проступком.
На підставі наведеного відповідач просить у задоволенні позову відмовити повністю.
У відповіді на відзив представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та додатково зазначив, що доводи відповідача ґрунтуються на неправильному визначенні посадових обов'язків позивача та перекладанні на нього відповідальності за дії інших посадових осіб. Також наголошує, що виконання доручень було здійснено в межах компетенції позивача, а твердження про їх невиконання не підтверджуються належними доказами. Представник позивача повторно звернув увагу на те, що законодавство передбачає необхідність об'єктивного встановлення обставин дисциплінарного проступку, зокрема шляхом проведення службового розслідування відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 №950, чого у даному випадку здійснено не було.
У поданих запереченнях на відповідь на відзив Луцька міська рада зазначила, що позивач суперечливо тлумачить вимоги законодавства щодо необхідності проведення службового розслідування та фактично визнає, що така процедура не є обов'язковою у кожному випадку застосування дисциплінарного стягнення. Відповідач вказує, що дисциплінарне стягнення застосовано відповідно до положень Кодексу законів про працю України, а обов'язковість проведення службового розслідування законом не встановлена. Крім того, відповідач наполягає, що позивач, будучи керівником структурного підрозділу та тимчасово виконуючим обов'язки директора департаменту, був зобов'язаний забезпечити належне виконання доручень заступника міського голови, а факт їх невиконання підтверджується службовими листами та дорученнями.
Перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 21.01.2022 працює на посаді начальника юридичного відділу департаменту муніципальної варти Луцької міської ради, що не є спірним.
Відповідно до розпоряджень Луцького міського голови від 21.07.2025 №892-рв «Про надання відпусток ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 », від 18.08.2025 №1030-рв «Про тимчасове виконання обов'язків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та внесення змін до розпорядження міського голови від 21.07.2025 №892-рв «Про надання відпусток ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 », від 19.08.2025 №1045-рв «Про внесення змін до розпорядження міського голови від 21.07.2025 №892-рв «Про надання відпусток ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 » зі змінами та розпорядження міського голови від 18.08.2025 №1030-рв «Про тимчасове виконання обов'язків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та внесення змін до розпорядження міського голови від 21.07.2025 №892-рв «Про надання відпусток ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 », на ОСОБА_1 було покладено виконання обов'язків директора департаменту муніципальної варти Луцької міської ради на період з 14.08.2025 по 18.08.2025, та 20.08.2025.
Розпорядженням Луцького міського голови від 01.09.2025 №39-рг «Про оголошення догани ОСОБА_2 » оголошено ОСОБА_9 начальнику юридичного відділу департаменту муніципальної варти Луцької міської ради догану за неналежне виконання службових обов'язків.
Зазначене розпорядження винесене відповідно до статей 147, 149 КЗпП України, розділу VI додатку 3 до Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом виконавчих органів Луцької міської ради на 2021-2025 роки, пунктів 6, 7, 12 розділу 3 посадової інструкції начальника юридичного відділу департаменту муніципальної варти Луцької міської ради, затвердженої розпорядженням міського голови від 03.11.2023 №48-ра, за неналежне виконання службових обов'язків, а саме: невиконання доручень заступника міського голови, керуючого справами виконкому ОСОБА_3 , зокрема: усного доручення від 18.08.2025 про надання переліку неповернутих матеріальних цінностей ОСОБА_4 , резолюції до листа юридичного департаменту міської ради від 14.08.2025 №160/8-9/2025 щодо вжиття невідкладних заходів з вирішення питання повернення матеріальних цінностей, доручення від 19.08.2025 №1.1-9/15 з питань надання переліку матеріальних цінностей та форменого забезпечення, а також засвідчених копій нормативно-розпорядчих документів.
Підставою для винесення цього розпорядження зазначено: лист заступника міського голови, керуючого справами виконкому ОСОБА_3 від 22.08.2025 №2, пояснююча записка ОСОБА_2 від 27.08.2025 №32-11/705.
Як слідує із листа заступника міського голови, керуючого справами виконкому ОСОБА_3 від 22.08.2025 №2, у зв'язку з особистим зверненням ОСОБА_4 про неможливість повернення при звільненні 15.07.2025 матеріальних цінностей та форменого забезпечення, виданих їй при призначенні на посаду старшого інспектора відділу контролю за благоустроєм та санітарним станом міста департаменту муніципальної варти Луцької міської ради, ОСОБА_10 15.08.2025 було надано усне доручення ОСОБА_11 , начальнику відділу бухгалтерського обліку та аналітики, головному бухгалтеру департаменту муніципальної варти Луцької міської ради, щодо надання переліку неповернутих матеріальних цінностей. У листі зазначено, що доручення в грубій формі було проігноровано.
18.08.2025 повторно було надано усне доручення ОСОБА_2 , начальнику юридичного відділу департаменту муніципальної варти Луцької міської ради, який виконував обов'язки директора департаменту муніципальної варти Луцької міської ради, однак воно виконано не в повному обсязі. ОСОБА_10 зазначає, що його резолюцію на листі юридичного департаменту від 14.08.2025 №160/8-9/2025 щодо вжиття невідкладних заходів по вирішенню вищезазначеного питання ОСОБА_2 та ОСОБА_11 залишено без уваги. Також не виконано в повному обсязі доручення від 19.08.2025 №1.1-9/15. Враховуючи зазначене, ОСОБА_12 просив міського голову розглянути питання щодо притягнення ОСОБА_13 , начальника юридичного відділу департаменту муніципальної варти Луцької міської ради та ОСОБА_14 , начальника відділу бухгалтерського обліку та аналітики, головного бухгалтера департаменту муніципальної варти Луцької міської ради до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання доручень.
На виконання доручення заступника міського голови, керуючого справами виконкому ОСОБА_3 від 26.08.2025 №26.08.2025 начальник юридичного відділу департаменту муніципальної варти Луцької міської ради ОСОБА_15 подав міському голові письмові пояснення від 27.08.2025 №32-11/705 на лист заступника міського голови, керуючого справами виконкому ОСОБА_3 від 22.08.2025 №2.
У письмових поясненнях позивач повідомив, що заступником міського голови, керуючим справами виконкому ОСОБА_16 15.08.2025 накладено резолюцію №160/8-9/2025.
Вказаною резолюцією було зобов'язано врахувати у подальшій роботі лист юридичного департаменту міської ради від 14.08.2025 №160/8-9/2025, а також вжити заходів по вирішенню питання щодо ОСОБА_5 та проінформувати керуючого справами виконкому до 19.08.2025.
Позивач у письмових поясненнях стверджує, що вищезазначений лист юридичного департаменту був врахований у роботі, а також було підготовлено лист від 18.08.2025 №32-14/675 «Про інформування щодо вирішення питання ОСОБА_5 ». Переконаний, що резолюцію керуючого справами виконкому ОСОБА_3 від 15.08.2025 №160/8-9/2025 було виконано в повному обсязі та належним чином.
Позивач повідомив, що тимчасово виконував обов'язки директора департаменту в період з 14.08.2025 по 18.08.2025, а також 20.08.2025, підкресливши, що виконання ним тимчасових обов'язків директора департаменту не наділяло його повноваженнями самостійно ухвалювати рішення, які можуть створювати юридичні, фінансові або репутаційні ризики для департаменту, а також юридичні конфлікти для департаменту, чи вчиняти інші дії, які суперечать чинному законодавству.
Під час телефонної розмови із заступником міського голови, керуючим справами виконкому ОСОБА_16 , яка відбулась 18.08.2025 близько 17:15 год, позивач зазначає, що надав чітку та вичерпну інформацію щодо стану розв'язання питання ОСОБА_5 , поінформував, що департамент вживає усіх можливих заходів для врегулювання зазначеної ситуації, діючи виключно у правовому полі, об'єктивно, неупереджено, з дотриманням принципу рівності перед законом та відповідно до вимог чинного законодавства з метою відшкодування збитків департаменту.
Позивач також повідомив, що виконання доручення від 19.08.2025 №1.1-9/15 «Про перелік ввірених матеріальних цінностей та форменого забезпечення» було неможливим, оскільки у цей день був відсутній на роботі у зв'язку з відпусткою без збереження заробітної плати відповідно до розпорядження міського голови від 13.08.2025 №1297-рб «Про надання відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_2 », перебував за межами Волинської області у місті Києві. Звертає увагу на те, що виконавцем доручення від 19.08.2025 №1.1- 9/15 був в.о. директора департаменту муніципальної варти ОСОБА_17 , а не він. Також надавати засвідчений перелік ввірених матеріальних цінностей і форменого забезпечення та копії нормативно-розпорядчих документів не входить до його посадових обов'язків як начальника юридичного відділу. Навіть під час тимчасового виконання обов'язків директора департаменту він не був наділений правами доступу до первинних бухгалтерських документів і матеріально-технічних відомостей, що перебувають у виключному віданні відділу бухгалтерського обліку та аналітики департаменту. Окрім того, станом на 19.08.2025 департаментом була подана позовна заява відповідачем до Луцького міськрайонного суду Волинської області про повернення матеріальних цінностей та стягнення їх вартості з ОСОБА_5 . Здійснення дій для звернення до суду було погоджено департаментом та було невідкладно повідомлено заступника міського голови ОСОБА_18 .
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10.09.2025 у справі №161/16549/25 провадження було закрито у зв'язку з повним відшкодуванням заборгованості.
Відтак, вважає, що будь-які дії з його боку щодо самостійного отримання чи засвідчення документів виходили б за межі моїх службових повноважень та могли б бути розцінені як перевищення посадових обов'язків і втручання у сферу відповідальності інших посадових осіб та розцінювались як порушення вимог Етичного кодексу працівників виконавчих органів Луцької міської ради.
З огляду на викладені обставини, позивач зазначив, що у своїй діяльності діяв виключно в межах та у спосіб, визначені Конституцією України, Положенням про департамент муніципальної варти Луцької міської ради та посадовою інструкцією начальника юридичного відділу департаменту муніципальної варти Луцької міської ради та іншими нормативно-правовими актами. Усі його дії були спрямовані на забезпечення законності, об'єктивності та захисту інтересів департаменту як виконавчого органу міської ради, без упередженості чи відхилення від принципу рівності перед законом.
Позивач просив врахувати наведені пояснення, оскільки у його діях відсутні будь-які порушення трудової дисципліни, субординації, посадових обов'язків, внутрішніх документів Луцької міської ради, правил діловодства, а також вимог щодо фінансової та службової відповідальності. Крім того, вважає, що не порушив норм етики та професійної поведінки, передбачених законодавством. Усі прийняті ним рішення та здійснені дії відбувалися виключно у межах наданих повноважень, у відповідності до вимог чинного законодавства, посадової інструкції та в інтересах міської ради. З огляду на викладене, вважає відсутніми будь-які правові чи фактичні підстави для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Однак, як зазначалося судом вище, позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани на підставі розпорядження Луцького міського голови від 01.09.2025 №39-рг.
В порядку досудового порядку вирішення спору директор департаменту муніципальної варти Луцької міської ради ОСОБА_19 надіслала міському голові службовий лист від 18.11.2025 №907/32-10/2025, де просила, зокрема, скасувати розпорядження міського голови від 01.09.2025 №39-рг «Про оголошення догани ОСОБА_2 », однак міський голова своєю резолюцією від 19.11.2025 заперечив щодо задоволення такого прохання у листі.
Не погоджуючись із вказаним розпорядженням Луцького міського голови щодо застосування дисциплінарного стягнення, позивач оскаржив його в судовому порядку.
Оцінюючи доводи сторін щодо строків звернення до суду, суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частина п'ята статті 122 КАС України встановлює місячний строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Разом з тим, частина перша статті 122 КАС України прямо допускає можливість застосування строків, визначених спеціальними законами.
Крім того, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень (ч. 4 ст. 122 КАС України).
Суд установив, що оскаржуване розпорядження прийнято 01.09.2025, а з позовом до суду позивач звернувся 28.11.2025. Ухвалою суду від 08.12.2025 позовну заяву залишено без руху у зв'язку з необхідністю подання заяви про поновлення строку звернення до суду. У встановлений судом строк позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій навів об'єктивні обставини, пов'язані з намаганням врегулювати спір у досудовому порядку.
За змістом статті 150 КЗпП України дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому законодавством (глава XV цього Кодексу), а частина перша статті 233 цього Кодексу встановлює тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Суд також враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), лише в частині встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Водночас зазначене рішення Конституційного Суду України не стосується інших категорій трудових спорів, зокрема спорів щодо оскарження дисциплінарних стягнень. У цій частині положення частини першої статті 233 КЗпП України залишаються чинними та підлягають застосуванню судами.
Велика Палата Верховного Суду у своїй практиці, зокрема у постанові від 11.07.2024 в справі №990/156/23, звертала увагу, що за наявності колізії між нормами процесуального та матеріального закону при визначенні строку звернення до суду слід застосовувати той підхід, який є найбільш передбачуваним і сприятливим для особи, виходячи з принципу правової визначеності та легітимних очікувань.
Для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами, властивим є принцип легітимних очікувань, який у сукупності з принципами правової визначеності та належного урядування створює надійну основу для гарантування реалізації в Україні основної ідеї / мети системи адміністративних судів, а саме захист «малої людини» від «великої держави» в особі її численних суб'єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу. Наведене переконливо доводить, що кожна особа має бути впевненою у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте нею на законних підставах право, його зміст та обсяг буде нею реалізовано. Установивши невідповідність акта законодавства критерію «якість закону», суд, за загальним правилом, повинен тлумачити законодавство так, щоб результат цього тлумачення відповідав верховенству права з урахуванням усіх складових цього принципу, зокрема справедливості та розумності.
Відповідно до вимог принципу правової визначеності правозастосовний орган у разі неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб'єкта. Тож у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основоположних свобод органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у взаєминах із державою в особі відповідних суб'єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи - суб'єкта приватного права (висновки ВП ВС, наведені у пунктах 101-104 постанови від 27.06.2024 у справі № 990/305/23).
Суд також враховує, що положення статті 122 КАС України не виключають застосування строків, установлених іншими законами, якщо вони регулюють відповідні правовідносини.
Відтак, суд погоджується із позицією позивача щодо неможливості у передбачений законодавством строк звернутися з позовом до суду, а саме намагання врегулювати скасування притягнення до дисциплінарної відповідальності в досудовому порядку через подання безпосереднім керівником позивача службового листа до міського голови про скасування дисциплінарного стягнення з огляду на відсутність порушень трудової дисципліни та необхідності отримання від роботодавця відповіді. Дані обставини є поважними та підставними для поновлення строку звернення до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України закріплює право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначення загальних засад діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування наведені в Законі України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 №2493-IIІ (далі - Закон №2493-IIІ).
Статтею 1 Закону №2493-ІІІ визначено, що служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Відповідно до статті 2 Закону №2493-ІІІ посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Згідно зі статтею 3 Закону №2493-ІІІ посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Одним із основних принципів служби в органах місцевого самоврядування, закріплених у статті 4 Закону №2493-III є персональна відповідальність за порушення дисципліни і неналежне виконання службових обов'язків.
До основних обов'язків посадових осіб місцевого самоврядування, визначених статтею 8 Закону №2493-ІІІ, включено, зокрема такі, як додержання Конституції і законів України, інших нормативно-правових актів, актів органів місцевого самоврядування; забезпечення відповідно до їх повноважень ефективної діяльності органів місцевого самоврядування; додержання прав та свобод людини і громадянина; сумлінне ставлення до виконання службових обов'язків, шанобливе ставлення до громадян та їх звернень до органів місцевого самоврядування, турбота про високий рівень культури, спілкування і поведінки, авторитет органів та посадових осіб місцевого самоврядування; недопущення дій чи бездіяльності, які можуть зашкодити інтересам місцевого самоврядування та держави.
Відповідно до статті 19 Закону №2493-ІІІ організація навчання і підвищення кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування, просування їх по службі, визначення тривалості робочого часу, порядку здійснення ними службових відряджень та відшкодування витрат на ці відрядження, а також особливості їх дисциплінарної відповідальності, вирішення інших питань, пов'язаних із службою в органах місцевого самоврядування, забезпечуються у порядку, передбаченому законом.
Проте, на сьогодні такого порядку законом не передбачено.
Водночас, згідно з частиною третьою статті 7 Закону №2493-ІІІ на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Частиною першою статті 147-1 КЗпП України визначено, що дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.
Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці (ч. 1 ст. 148 КЗпП України).
Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку. Саме на роботодавцеві лежить обов'язок довести вчинення працівником дисциплінарного проступку.
У постанові Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №401/2161/16-а зазначено, що для застосування дисциплінарного стягнення уповноваженому органу необхідно встановити наявність всіх елементів складу дисциплінарного проступку - об'єкту, об'єктивної сторони, суб'єкта, суб'єктивної сторони, а також врахувати інші обставини, що мають значення: ступінь тяжкості, наявність шкоди, особу працівника.
Об'єктивна сторона дисциплінарного проступку складається з протиправної поведінки суб'єкта (працівника), шкідливих наслідків та причинного зв'язку між ними й поведінкою особи, що притягається до відповідальності. Протиправність поведінки полягає в порушенні трудових обов'язків, закріплених нормами загального та спеціального законодавства про працю: КЗпП України, Законом №2493-ІІІ, правилами внутрішнього розпорядку, статутами, положеннями, посадовими інструкціями, а також у порушенні або невиконанні наказів і розпоряджень власника, уповноваженої ним адміністрації.
У постанові від 04.04.2018 у справі №821/935/16 Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинен містити чітке формулювання суті та обставин допущеного працівником проступку, підстави прийняття рішення про притягнення до відповідальності, час вчинення і час виявлення самого проступку та обґрунтування обрання певного виду стягнення, з урахуванням передбачених законодавством обставин.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.12.2019 у справі №813/3820/17.
Виходячи з правової природи інституту дисциплінарної відповідальності, при притягненні працівника до даного виду відповідальності, адміністрація (уповноважена особа) повинна навести конкретні факти допущеного ним невиконання або неналежного виконання покладених на нього трудових обов'язків.
Спір у цій справі виник у зв'язку з притягненням позивача, як посадової особи органу місцевого самоврядування, до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.
Відповідно до розділу VI додатку 3 до Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом виконавчих органів Луцької міської ради на 2021-2025 роки, порушення трудової дисципліни або невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього службових обов'язків та перевищення своїх повноважень, недотримання обмежень, пов'язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування, а також за вчинок, який порочить працівника або дискредитує орган, в якому він працює, тягне за собою накладення дисциплінарного стягнення.
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосований лише один з таких заходів стягнення: а) догана; б) звільнення.
Стягнення застосовується адміністрацією безпосередньо за виявленням порушення, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
До застосування дисциплінарного стягнення працівник повинен надати письмові пояснення.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення порушення.
Дисциплінарне стягнення накладається розпорядженням міського голови та повідомляється працівникові під розписку.
За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При застосуванні стягнення повинні враховуватися тяжкість вчиненого проступку, обставини за яких його вчинено, попередня робота і поведінка працівника.
Позивач, як начальник юридичного відділу департаменту муніципальної варти Луцької міської ради, у своїй діяльності, окрім положень законодавства, керується також посадовою інструкцією начальника юридичного відділу департаменту муніципальної варти Луцької міської ради, затвердженою розпорядженням міського голови від 03.11.2023 №48-ра.
Саме за порушення пунктів 6, 7, 12 розділу 3 цієї посадової інструкції позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Як визначено у посадовій інструкції начальника юридичного відділу департаменту муніципальної варти, метою посади є здійснення організації та координації роботи Відділу, контролю та розподілу завдань працівників Відділу щодо ведення претензійно-позовної, договірної та правової роботи Відділу та Департаменту (розділ 2 посадової інструкції).
Тобто, позивач своєю службовою діяльністю організовує, координує та контролює діяльність працівників юридичного відділу щодо ведення претензійно-позовної, договірної та правової роботи Відділу та Департаменту.
Розділом 3 посадової інструкції визначено основні посадові обов'язки начальника юридичного відділу департаменту муніципальної варти Луцької міської ради.
Так, пунктом 6 розділу 3 посадової інструкції передбачено забезпечувати ведення договірної та претензійно-позовної роботи. Планувати, регулювати та контролювати ефективну взаємодію Відділу з іншими зацікавленими підрозділами органів державної влади, громадськими об'єднаннями, підприємствами, установами, організаціями з питань, що стосуються діяльності Відділу та Департаменту.
Пунктом 7 розділу 3 посадової інструкції визначено організовувати та контролювати своєчасний та якісний розгляд працівниками Відділу звернень від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, підприємств, установ, організацій, громадян з напряму діяльності Відділу, а також підготовку за результатами їх розгляду проектів відповідних рішень у межах компетенції Відділу.
Як слідує із приписів пункту 12 розділу 3 цієї посадової інструкції, начальник юридичного відділу департаменту муніципальної варти зобов'язаний також виконувати інші завдання та доручення керівника в межах повноважень покладених на Відділ та Департамент в цілому відповідно до чинного законодавства України.
У розділі 1 «Загальна інформація» посадової інструкції визначено посадову особу, яка є керівником начальника юридичного відділу, а саме директор Департаменту, який є безпосереднім керівником цього виконавчого органу та який здійснює координацію діяльності.
У спірному випадку позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання службових обов'язків, а саме: невиконання доручень заступника міського голови, керуючого справами виконкому Юрія Вербича, зокрема: усного доручення від 18.08.2025 про надання переліку неповернутих матеріальних цінностей ОСОБА_4 , резолюції до листа юридичного департаменту міської ради від 14.08.2025 №160/8-9/2025 щодо вжиття невідкладних заходів з вирішення питання повернення матеріальних цінностей, доручення від 19.08.2025 №1.1-9/15 з питань надання переліку матеріальних цінностей та форменого забезпечення, а також засвідчених копій нормативно-розпорядчих документів.
Саме такі фактичні обставини дисциплінарного проступку відображені в оскаржуваному розпорядженні.
З аналізу фактичних обставин слідує, що розпорядженням Луцького міського голови від 01.09.2025 №39-рг позивачу оголошено догану за неналежне виконання службових обов'язків, що полягало у невиконанні доручень заступника міського голови, керуючого справами виконкому, зокрема щодо надання переліку матеріальних цінностей, які передані та неповернуті ОСОБА_4 , а також засвідчених копій нормативно-розпорядчих документів.
Із тексту зазначеного розпорядження вбачається, що дисциплінарне стягнення застосовано до позивача як до начальника юридичного відділу департаменту муніципальної варти Луцької міської ради. У розпорядженні відсутні посилання на виконання ним обов'язків директора департаменту або на те, що такі дії вчинено саме у період та у зв'язку з виконанням таких обов'язків. Водночас розпорядження містить посилання на посадову інструкцію начальника юридичного відділу, а не на посадові обов'язки директора департаменту.
З огляду на це суд виходить із того, що законність спірного дисциплінарного акта підлягає оцінці саме в межах правового статусу позивача як начальника юридичного відділу. Розширення або зміна правової кваліфікації підстав притягнення до відповідальності під час судового розгляду є неприпустимим, оскільки суд перевіряє правомірність рішення суб'єкта владних повноважень виходячи з його змісту на момент прийняття.
Відповідно до статей 147, 149 КЗпП України дисциплінарне стягнення може бути застосовано за порушення трудової дисципліни. За усталеною правовою позицією Верховного Суду притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності можливе лише за наявності встановленого дисциплінарного проступку, що включає порушення конкретного службового обов'язку, наявність вини працівника та причинний зв'язок між його діями (бездіяльністю) і відповідним порушенням.
У спірному розпорядженні використано формулювання «за неналежне виконання службових обов'язків». Разом з тим зазначене формулювання є узагальненим та саме по собі не конкретизує, який саме службовий обов'язок порушено, у чому полягала неналежність його виконання, у який строк позивач повинен був вчинити відповідні дії, а також у чому полягає його вина. Індивідуальний акт суб'єкта владних повноважень повинен містити належне фактичне та правове обґрунтування, яке дає змогу встановити склад дисциплінарного проступку. Загальне посилання на «невиконання доручень» без деталізації обставин не відповідає вимогам мотивованості рішення.
Обґрунтовуючи правомірність стягнення, відповідач зазначає, що позивач не надав заступнику міського голови переліку неповернутих матеріальних цінностей ОСОБА_4 та засвідчені копії нормативно-розпорядчих документів. Проте відповідачем не доведено, що формування та подання такого переліку належить до службових обов'язків начальника юридичного відділу. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідний обов'язок прямо передбачений його посадовою інструкцією або іншим нормативним актом, на який зроблено посилання у розпорядженні.
Посилання відповідача у відзиві на те, що позивач у певний період виконував обов'язки директора департаменту, не змінює правової оцінки спірних правовідносин. По-перше, у тексті розпорядження відсутнє зазначення, що проступок пов'язаний із виконанням обов'язків директора. По-друге, у розпорядженні не наведено посадових обов'язків директора, які б були порушені. По-третє, дисциплінарне стягнення застосовано із посиланням на посадову інструкцію начальника юридичного відділу. Таким чином, фактичне ототожнення відповідачем різних посадових статусів без їх належного правового визначення суперечить принципу правової визначеності, який є складовою принципу верховенства права.
Більш того, доручення заступника міського голови, керуючого справами виконкому від 19.08.2025 №1.1-9/15 адресоване виключно в.о. директору департаменту муніципальної варти ОСОБА_17 , що прямо зазначено у самому тексті доручення. Позивач у зазначеному документі не визначений ні виконавцем, ні співвиконавцем, ні відповідальною особою за його виконання. Відтак вказане доручення не створювало для позивача самостійного службового обов'язку та не покладало на нього персональної відповідальності за його реалізацію. Притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за невиконання доручення, яке формально та юридично було адресоване іншій посадовій особі, свідчить про підміну суб'єкта відповідальності та суперечить принципу персональної відповідальності працівника, закріпленому у статтях 147, 149 КЗпП України. Дисциплінарне стягнення може застосовуватися виключно за порушення конкретного службового обов'язку, який входить до компетенції працівника, однак відповідачем не доведено, що обов'язок виконання зазначеного доручення був покладений саме на позивача.
Суд також враховує, що після видання доручення від 19.08.2025 №1.1-9/15 департаментом було надано листом від 20.08.2025 №32-14/679 відповідь за підписом в.о. директора департаменту Б. Ковальчука. Водночас сам факт направлення такого листа не змінює правової природи первісного доручення та не трансформує суб'єкта його виконання. Доручення було адресоване конкретній посадовій особі - в.о. директора департаменту Матрунчику О.І., і саме ця посадова особа визначена виконавцем та відповідальною за його реалізацію. Надання відповіді від імені департаменту не є доказом покладення на позивача персонального обов'язку виконання доручення як окремого службового завдання у розумінні статей 147, 149 КЗпП України. Лист лише підтверджує факт реагування структурного підрозділу на доручення керівництва, однак не свідчить про зміну адресата або перерозподіл відповідальності, що не був формально оформлений відповідним управлінським актом. Відтак використання цього листа як доказу персонального невиконання позивачем доручення є юридично неспроможним.
Посилання відповідача на те, що позивач нібито володів повним переліком матеріальних цінностей, переданих ОСОБА_5 , з огляду на візування позовної заяви про повернення матеріальних цінностей, є також юридично неспроможним. Із тексту позову вбачається, що перелік майна сформовано на підставі бухгалтерської довідки від 15.07.2025 та первинних облікових документів бухгалтерського обліку. Вказані документи створюються та зберігаються відповідним структурним підрозділом - відділом бухгалтерського обліку, який є розпорядником та носієм такої інформації. Сам по собі факт візування процесуального документа не свідчить про персональне володіння службовою інформацією у розумінні її формування, зберігання чи ведення обліку, а лише підтверджує погодження правової позиції органу як суб'єкта звернення до суду.
Більше того, позовна заява подана від імені департаменту як юридичної особи публічного права, а не від імені позивача як фізичної особи, і ґрунтується на документах бухгалтерського та кадрового характеру, що знаходяться у відповідних службах. Візування або погодження тексту позову не трансформує службові повноваження позивача та не означає, що саме він є суб'єктом формування чи ведення переліку матеріальних цінностей або відповідальною особою за їх облік.
Таким чином, твердження відповідача фактично підміняє поняття «ознайомлення з документом» поняттям «володіння інформацією як службовим обов'язком», що є різними правовими категоріями. Зазначені доводи не підтверджують покладення на позивача персонального обов'язку формувати або надавати перелік матеріальних цінностей та не доводять наявності в його діях складу дисциплінарного проступку.
Суд погоджується з доводами відповідача про те, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 №950 «Про затвердження Порядку проведення службового розслідування» проведення службового розслідування не є імперативною умовою застосування дисциплінарного стягнення, а належить до дискреційних повноважень роботодавця. Водночас саме відмова від проведення службового розслідування у даному випадку істотно вплинула на повноту, об'єктивність та всебічність з'ясування фактичних обставин, зокрема щодо належного визначення суб'єкта виконання доручення, розмежування повноважень між в.о. директора департаменту та начальником юридичного відділу, а також встановлення причин невиконання доручення у встановлений строк. Відсутність процедури службового розслідування позбавила роботодавця можливості належним чином дослідити питання персональної відповідальності конкретної посадової особи, що призвело до формального покладення дисциплінарної відповідальності без належного встановлення вини. За таких обставин саме неналежне з'ясування фактичних даних стало наслідком необґрунтованості оскаржуваного розпорядження.
Верховний Суд, зокрема у постанові від 01.11.2022 у справі №380/3045/21, зазначає, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Відповідно до статті 77 КАС України обов'язок доведення правомірності рішення покладається на суб'єкта владних повноважень.
Відповідач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували наявність у діях позивача складу дисциплінарного проступку, зокрема не довів існування конкретного службового обов'язку у межах його посади начальника юридичного відділу, факту його порушення та вини позивача. Також відповідач не обґрунтував, які саме негативні наслідки настали внаслідок дій або бездіяльності позивача. Крім того, із змісту оскаржуваного розпорядження не вбачається надання будь-якої оцінки письмовим поясненням позивача від 27.08.2025, їх аналізу чи мотивів відхилення. Відповідачем не доведено, що наведені у поясненнях обставини були перевірені та спростовані, що свідчить про неповне з'ясування фактичних обставин перед прийняттям дисциплінарного рішення.
Суд погоджується з тим, що застосування дисциплінарного стягнення належить до дискреційних повноважень роботодавця. Водночас така дискреція не є необмеженою та підлягає судовому контролю на предмет законності, обґрунтованості та пропорційності. За відсутності встановленого складу дисциплінарного проступку реалізація дискреційних повноважень виходить за межі закону.
Оцінивши докази у їх сукупності та взаємозв'язку, суд установив, що відповідач не довів наявності у діях позивача складу дисциплінарного проступку, не конкретизував порушений службовий обов'язок у межах посади начальника юридичного відділу, не надав належної оцінки письмовим поясненням позивача та не забезпечив належного мотивування індивідуального акта.
За таких обставин оскаржуване розпорядження Луцького міського голови від 01.09.2025 №39-рг прийняте з порушенням вимог статей 147, 149 КЗпП України та статті 2 КАС України щодо обґрунтованості та законності рішення суб'єкта владних повноважень, у зв'язку з чим є протиправним та підлягає скасуванню.
Таким чином, позов належить задовольнити повністю.
Частиною першою статті 139 КАС України обумовлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач сплатив судовий збір у сумі 1 211,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 28.11.2025 №1.423112939.1.
З огляду на задоволення позовних вимог на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір у сумі 1 211,20 грн.
Керуючись статтями 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Луцького міського голови від 01.09.2025 №39-рг «Про оголошення догани ОСОБА_2 ».
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Луцької міської ради судовий збір у сумі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Луцька міська рада (43025, Волинська область, м.Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 19; код ЄДРПОУ 34745204).
Суддя С. Ф. Костюкевич