27 лютого 2026 року ЛуцькСправа № 140/12337/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - відповідач1, ГУ ПФУ у Волинській області), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач2, ГУ ПФУ у Київській області) про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 15.05.2025 за №104250022033 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ);
зобов'язання ГУ ПФУ у Київській області зарахувати до страхового стажу період роботи з 26.08.1993 по 10.03.1994 відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.07.1987 та періоди військової служби з 04.03.1998 по 13.09.2000, з 06.12.2002 по 31.12.2003, а також призначити, нарахувати та виплачувати пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ з 08.05.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець села Житні Гори, Рокитнянського району, Київської області має статус громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 01.03.1994.
Позивач зазначає, що 08.05.2025 звернувся до відділу обслуговування громадян №4 (сервісний центр) ГУ ПФУ у Київській області із заявою (зареєстрованою за №818) про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
За принципом екстериторіальності вказану заяву про призначення пенсії та подані документи передано до ГУ ПФУ у Волинській області, яким прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №104250022033 від 15.05.2025 у зв'язку із відсутністю необхідного періоду проживання на територіях радіоактивного забруднення.
Крім того, у вказаному рішенні зазначено про те, що згідно наданих документів, період проживання на територіях радіоактивного забруднення становить 25 років 7 місяців 9 днів, станом на 01.01.1993 період проживання становить 1 рік 4 місяці 6 днів. Страховий стаж складає 33 роки 6 місяців 22 дні. До страхового стажу не зараховано періоди: період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.07.1987 з 26.08.1993 по 10.03.1994, оскільки відсутня назва підприємства; період з 04.03.1998 по 13.09.2000 згідно з витягу з послужного списку від 10.03.2025, оскільки відсутні накази на прийняття і звільнення; період військової служби з 06.12.2002 по 31.12.2003 згідно довідки про доходи, оскільки відсутні дані згідно довідки ОК-5.
Також у оскаржуваному рішенні про відмову у призначенні пенсії до періоду проживання не зараховано період навчання з 01.09.1987 по 21.06.1993, оскільки позивач навчався на територіях, які не відносяться до територій радіоактивного забруднення.
Позивач вважає протиправним рішення відповідача1 від 15.05.2025 №104250022033 про відмову у призначенні пенсії та не погоджується з таким рішенням, оскільки 01.03.1994 позивачу Київською обласною Радою видано посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю. Наявність у позивача посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), виданого 01.03.1994 Київською обласною радою, підтверджує той факт, що позивач з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 01 січня 1993 року проживав на території зони посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років, що дає йому право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку.
Відповідно до довідки від 04.03.2025 №103, виданої старостинським округом №4 Рокитнянською селищною радою Білоцерківського району Київської області, позивач дійсно був зареєстрований у АДРЕСА_1 з дня аварії на ЧАЕС з 26.04.1986 по 21.07.1993. Село Житні Гори Білоцерківського (колишнього Рокитнянського) району Київської області відносилося до зони посиленого радіологічного контролю, згідно Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106. Рокитнянський район змінено на Білоцерківський згідно Постанови Верховної Ради України №807-ІХ від 17.07.2020 «Про утворення та ліквідацію районів».
Отже, період проживання позивача на території зони посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 становить не менше 4 років, що є необхідною умовою для підтвердження права на зменшення пенсійного віку, передбаченого положеннями статті 55 Закону №796-ХІІ.
Необхідного для призначення пенсії за віком зі зменшенням на 5 років пенсійного віку позивач досягнув 12.03.2024, однак із заявою про призначення пенсії за віком до відповідача2 ОСОБА_1 звернувся 08.05.2025, тобто з пропуском трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку.
Таким чином, з урахуванням вимог статті 45 Закону №1058-ІV, пенсія за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років, відповідно до статті 55 Закону №796-XII, має бути призначена позивачу з дня звернення за пенсією, тобто з 08.05.2025.
Не зарахування до страхового стажу періоду роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 21.07.1987, а саме: з 26.08.1993 по 10.03.1994, оскільки відсутня назва підприємства позивач вважає протиправним у зв'язку з наступним.
У трудовій книжці містяться записи №5 та №6 про прийняття та звільнення позивача з роботи у спірний період. Позивач звертає увагу на те, що вказані записи містять дати наказів (числа місяця) та років про прийняття на роботу і звільнення, які виконані охайно та розбірливо для однозначного розуміння змісту написаного та виключення інших варіантів розуміння. Разом з тим, вказані записи містять відбиток печатки підприємства. Позивач не може і не повинен нести відповідальність за заповнення трудової книжки, оскільки відповідні записи у трудову книжку вносилися відповідальним працівником підприємства, де працював позивач. Тобто, вказані записи у трудовій книжці позивача підтверджують факт його зайнятості у спірний період.
Позивач зауважує, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть мати підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу.
Щодо не зарахування відповідачем1 до страхового стажу позивача періоду з 04.03.1998 року по 13.09.2000, зазначає, що згідно витягу із наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 16.02.1998 №74 його прийнято на військову службу на добровільних засадах і направлено в розпорядження Командуючого Прикордонними військами України.
Відповідно до витягу з послужного списку майора ОСОБА_1 про проходження військової служби, в період:
- з 04.03.1998 по 30.06.1999 - заступник командира роти матеріально-технічного забезпечення з технічної частини Центральної бази зберігання та постачання Прикордонних військ України;
- з 30.06.1999 по 15.08.2000 - інженер з техніки безпеки і пожежного нагляду технічної частини Центральної бази зберігання та постачання Прикордонних військ України;
- з 15.08.2000 по 04.08.2001 - заступник начальника 1 навчальної застави з виховної роботи з підготовки водіїв автомобілів з виховної роботи 2 навчальної комендатури з підготовки технічних спеціалістів НОМЕР_3 прикордонного загону Прикордонних військ України.
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 04.03.1998 №43 зараховано в списки особового складу частини та поставлено на всі види забезпечення старшого лейтенанта ОСОБА_1 , допущено до прийняття справ та посади заступника командира роти матеріально-технічного забезпечення з технічної частини НОМЕР_5 , з 04.03.1998. Відповідно до наказу по стройовій частині від 06.09.2000 №175 виключено із списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення та відряджено для подальшого проходження служби в розпорядження командира військової частини НОМЕР_6 АДРЕСА_2 з 06.09.2000.
Також позивач зазначає, що період проходження позивачем військової служби, а саме: з 04.03.1998 по 13.09.2000 підтверджується особистими картками грошового забезпечення та заробітної плати №23 за 1999 та №207 за 2001-2002.
Щодо не зарахування відповідачем1 до страхового стажу позивача періоду військової служби з 06.12.2002 по 31.12.2003, оскільки відсутні дані згідно довідки ОК-5, позивач покликається на те, що у довідці Форми ОК-5, сформованій ОСОБА_1 17.10.2025 за допомогою застосунку «ДІЯ», наявне протилежне. У даній довідці відсутні дані лише за січень, лютий та березень 2003 року, а не в період, зазначений відповідачем1. До позову позивачем долучено всі необхідні довідки та витяги з наказів, які підтверджують наявність страхового стажу у період з 06.12.2002 по 31.12.2003 та отримання позивачем у цей період грошового забезпечення.
Відповідно до витягу з послужного списку майора ОСОБА_1 про проходження військової служби, в період:
- з 06.12.2002 по 01.08.2003 - заступник командира роти забезпечення з виховної роботи Центральної бази зберігання та постачання Прикордонних військ України.
- з 01.08.2003 по 22.06.2006 - заступник командира роти забезпечення по роботі з особовим складом Центральної бази зберігання та постачання (військової частини НОМЕР_4 ) Державної прикордонної служби України.
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_6 від 06.12.2002 №143-вк, виключено із списків офіцерів частини та з усіх видів забезпечення капітана ОСОБА_1 , командира 1 навчального взводу 2 навчальної роти НОМЕР_7 навчального батальйону циклу підготовки спеціалістів інженерного профілю та водіїв, який вибув у військову частину НОМЕР_4 для подальшого проходження служби. Дата виключення зі списків частини 06.12.2002.
Також відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 09.12.2002 №202-ос зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення, призначено на посаду з 09.12.2002 капітана ОСОБА_1 заступником командира роти з виховної роботи.
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 02.04.2003 №51-ос продовжено термін контракту строком на три роки з 05.03.2003 по 04.03.2006 капітану ОСОБА_1 заступнику командира роти забезпечення з виховної роботи.
На думку позивача, рішення відповідача1 про відмову у призначенні йому пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.
З огляду на вказані підстави позивач просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 29.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.45).
Представник відповідача2 у відзиві на позовну заяву (а.с.49-52) позовні вимоги не визнала та в задоволенні позову просила відмовити. Зазначила, що 08.05.2025 до територіальних органів Пенсійного фонду України звернувся ОСОБА_1 із заявою про призначення пенсії за віком. Згідно наданих до заяви документів про стаж страховий стаж складає 33 роки 6 місяців 22 днів.
Наданими документами підтверджено проживання у зоні посиленого радіологічного контролю до 01.01.1993 - 1 рік 4 місяці 6 днів, загальний період проживання на територіях радіоактивного забруднення становить 25 років 7 місяців 9 днів.
До періоду проживання не зараховано період навчання з 01.09.1987 по 21.06.1993, оскільки заявник навчався на територіях, які не відносяться до територій радіоактивного забруднення.
До страхового стажу не зараховано періоди:
- період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.07.1987 з 26.08.1993 по 10.03.1994, оскільки відсутня назва підприємства;
- період з 04.03.1998 по 13.09.2000 згідно з витягу з послужного списку від 10.03.2025, оскільки відсутні накази на прийняття і звільнення;
- період військової служби з 06.12.2002 по 31.12.2003 згідно довідки про доходи, оскільки відсутні дані згідно довідки ОК-5.
08.05.2025 ГУ ПФУ у Волинській області відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ у зв'язку із відсутністю необхідного періоду проживання на територіях радіоактивного забруднення.
У відповіді на відзив представник позивача позовні вимоги підтримала та просила задовольнити позов в повному обсязі (а.с.87-89).
У відзиві на позовну заяву відповідач1 просив відмовити в задоволенні її вимог з підстав, аналогічним тим, про які зазначив відповідач2. Доводи ГУ ПФУ у Волинській області зводяться до того, що до періоду проживання не зараховано період навчання з 01.09.1987 по 21.06.1993, оскільки позивач навчався на територіях, які не відносяться до територій радіоактивного забруднення (а.с.94-96)
У відповіді на відзив представник позивача позовні вимоги підтримала та просила задовольнити позов в повному обсязі (а.с.103-105).
Інших заяв по суті справи не надходило.
Враховуючи вимоги статті 257 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус громадянина (громадянки), який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 198 р., що підтверджується посвідченням НОМЕР_2 (категорія 4) (а.с.18).
08.05.2025 позивач у віці 56 років звернувся до ГУ ПФУ у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку (а.с.67).
ГУ ПФУ у Волинській області відповідно до принципу екстериторіальності розглянуло заяву ОСОБА_1 та прийняло рішення від 15.05.2025 №104250022033 про відмову у призначенні пенсії, оскільки не підтверджено факт постійного проживання або постійної роботи позивача у зоні станом на 01.01.1993 не менше 3 років. У зазначеному рішенні відповідач вказав, що до періоду проживання не зараховано період навчання з 01.09.1987-21.06.1993, оскільки заявник навчався на територіях, які не відносяться до територій радіоактивного забруднення. Крім того, до страхового стажу не зараховано періоди:
- період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.07.1987 з 26.08.1993 по 10.03.1994, оскільки відсутня назва підприємства;
- період з 04.03.1998 по 13.09.2000 згідно з витягу з послужного списку від 10.03.2025, оскільки відсутні накази на прийняття і звільнення;
- період військової служби з 06.12.2002 по 31.12.2003 згідно довідки про доходи, оскільки відсутні дані згідно довідки ОК-5 (а.с.16-17, 57-58).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України закріплює право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом шостим частини першої статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV, якою визначено, що право на пенсію за віком особи набувають при досягненні 60-річного віку та за наявності страхового стажу з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 рік.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Таке ж визначення містить і частина перша статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, до 01.01.2004 стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.
Так, приписами статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Таким чином, основним документом, який підтверджує наявний стаж роботи є трудова книжка, а інші документи приймаються до уваги виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.
Так, спірні правовідносини у даній справі виникли у зв'язку з відмовою пенсійного органу у зарахуванні позивачу до страхового стажу періодів роботи з 26.08.1993 по 10.03.1994, оскільки відсутня назва підприємства, з 04.03.1998 по 13.09.2000, так як відсутні накази на прийняття та звільнення зі служби, з 06.12.2002 по 31.12.2003 через відсутність сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Як слідує з трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 в період з 26.08.1993 по 10.03.1994 працював на малому приватному підприємстві «Будівельник» (а.с.22-23, 82-84).
Разом з тим, вказаний період роботи ОСОБА_1 не зарахований відповідачем до страхового стажу з тих підстав, що відсутня назва підприємства, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок.
Однак суд зазначає, що згідно з пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до пункту п.2.4 зазначеної вище Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується «05.01.1993».
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 2.27 Інструкції №58 передбачено, що запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.
Враховуючи вищенаведені приписи Інструкції №58 та беручи до уваги досліджені судом письмові докази, слід дійти висновку про те, що у трудовій книжці ОСОБА_1 заповнені всі поля правильно. Так, записи в трудовій книжці про роботу позивача та звільнення (записи №5, 6) в період з 26.08.1993 по 10.03.1994 відповідають всім вимогам заповнення трудової книжки, оскільки містять чітку дату прийому та звільнення з роботи, номери наказів та їх дати, посади на яких працював позивач та відбиток печатки підприємства. Записи про періоди роботи не містять жодних підтирань, закреслень, виправлень, причина звільнення також не містить закреслень та є повністю читабельною.
Суд зазначає, що в силу пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. При цьому трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків за порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Разом з тим, відсутність назви підприємства перед здійсненням записів про прийняття та звільнення з роботи працівника не може позбавляти особу на зарахування такого періоду роботи до страхового стажу.
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення його трудової книжки.
Аналогічний висновок вказаний і в постановах Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №220/989/17, від 19.12.2019 у справі №307/541/17.
Таким чином, відповідач при розгляді документів позивача протиправно не врахував до його страхового стажу періоди роботи з 26.08.1993 по 10.03.1994 у малому приватному підприємстві «Будівельник», оскільки факт роботи позивача на даному підприємстві підтверджується записами в його трудовій книжці.
Щодо не зарахування відповідачем1 до страхового стажу позивача періодів військової служби з 04.03.1998 по 13.09.2000, з 06.12.2002 по 31.12.2003, суд зазначає наступне.
Згідно з абзацом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я та віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Пунктом 6 Порядку №637 для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються: військові квитки; довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, розвідувальних органів, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС; довідки архівних і військово-лікувальних установ.
Відповідно до пункту 2 Інструкції з організації обліку особового складу Державної прикордонної служби України, яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2017 №468 (далі - Інструкція №468) основними завданнями обліку особового складу є, зокрема, документальне відображення проходження військової служби військовослужбовцями, а також трудової діяльності працівників Держприкордонслужби (далі - працівники).
Згідно з пунктами 12 та 13 Інструкції №468 послужний список - призначений для внесення відомостей про військовослужбовця, його близьких осіб та документального відображення проходження ним військової служби. Послужний список заповнюється посадовою особою кадрового підрозділу (підрозділу комплектування) відповідно до розподілу повноважень на підставі особистих документів військовослужбовців (кандидатів на військову службу за контрактом) або їх копій, засвідчених у встановленому законодавством порядку, власноруч написаної анкети, наказів та інших відомостей. Достовірність записів у послужному списку військовослужбовець (кандидат на військову службу за контрактом) засвідчує своїм підписом. Послужний список підписується посадовою особою, яка його склала, засвідчується підписом керівника кадрового підрозділу (підрозділу комплектування) і скріплюється печаткою з дійсним найменуванням органу Держприкордонслужби. Записи в послужному списку робляться без скорочень та виправлень, власноруч, чітким розбірливим почерком. Для зручності в роботі дозволяється робити записи в послужному списку друкарським способом або за допомогою комп'ютерної техніки.
Складені послужні списки ведуться протягом усієї військової служби військовослужбовців.
З аналізу наведених норм убачається, що послужний список є належним і допустимим доказом, який достовірно підтверджує період проходження особою військової служби.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження проходження військової служби подано витяг із послужного списку майора ОСОБА_1 , з якого слідує, що у спірні періоди з 04.03.1998 по 13.09.2000, з 06.12.2002 по 31.12.2003 позивач проходив військову службу у прикордонних військах України (а.с.24).
За таких обставин відсутність наказів про прийняття на військову службу та звільнення з неї не може бути підставою для позбавлення позивача права на зарахування відповідних періодів проходження військової служби до страхового стажу.
Водночас суд не надає оцінки наказам про прийняття та звільнення позивача з військової служби, долученим до позовної заяви, оскільки зазначені документи не подавалися відповідачу та, відповідно, не були предметом оцінки під час прийняття оскаржуваного рішення.
Суд зазначає, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.
Відтак, враховуючи вищенаведене, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, доказів того, що ГУ ПФУ у Волинській області таким правом скористалося, матеріали справи не містять.
Відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 . Форми ОК-5 (а.с.71-73) за період військової служби позивача з 06.12.2002 по 31.12.2003 відсутні дані про сплату страхових внесків, що в свою чергу стало підставою для не зарахування відповідачем1 вказаного періоду до страхового стажу.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Згідно із частиною другою статті 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як передбачено частинами четвертою - шостою, дев'ятою, десятою статті 20 Закону №1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Крім того, згідно із частиною шостою статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (з наступними змінами та доповненнями) за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Системний аналіз вказаних вище нормативно-правових актів дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, на думку суду, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески.
Таким чином, оскільки витяг із послужного списку майора ОСОБА_1 містить період проходження військової служби, зокрема, з 06.12.2002 по 31.12.2003, тому, на переконання суду, вказані обставини є достатніми для підтвердження права на врахування періоду з 06.12.2002 по 31.12.2003 до страхового стажу.
Водночас довідкою в/ч НОМЕР_4 від 12.03.2025 №09/1109/25 (а.с.36) підтверджується, що позивачу за період служби з 06.12.2002 по 31.12.2003 було нараховане та виплачене грошове забезпечення.
На переконання суду, відповідач1 протиправно не зарахував до страхового стажу ОСОБА_1 період його служби з 06.12.2002 по 31.12.2003 у в/ч НОМЕР_4 , оскільки відсутність за даними системи індивідуальних відомостей про застраховану особу інформації про нараховане грошове забезпечення та сплату страхових внесків за спірний період не може бути підставою для не зарахування цього періоду до страхового стажу.
Суд наголошує, що механізм державного соціального страхування передбачає державні гарантії реалізації застрахованими особами їхніх конституційних прав, а тому позивач не може бути позбавлений права на отримання соціальних гарантій через те, що орган, відповідальний за повноту та своєчасність сплати страхових внесків, своєчасно не вжив дієвих заходів, що призвело до порушення гарантованого державою права на отримання позивачем належної пенсії із солідарної системи з урахуванням страхового стажу. Застраховані особи самостійно, без сприяння державних органів, позбавлені можливості безпосередньо і оперативно впливати на повноту і своєчасність сплати роботодавцями страхових внесків.
Беручи до уваги зібрані та досліджені докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача1 щодо не зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду служби позивача.
Щодо встановлення наявності/відсутності права позивача на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 2 частини другої статті 55 Закону №796-ХІІ, суд зазначає таке.
Приписами пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-ХІІ передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - зменшення віку передбачено на 2 роки* та додатково 1 за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
*Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Аналіз наведених положень Закону свідчить, що обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-ХІІ є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років до 01 січня 1993 року.
При цьому, особам, які додатково до зазначеної умови постійно проживали у зоні посиленого радіологічного контролю в період з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, ще встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 2 роки.
Особам, які постійно не працювали/постійно не проживали в зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року, але постійного проживали/постійно працювали у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років до 01 січня 1993 року, зменшення пенсійного віку застосовується без початкової величини зменшення пенсійного віку, з розрахунку - 1 рік за 3 роки проживання/роботи.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року. Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування і цього Закону (частини друга та третя статті 55 Закону №796-XII).
Виходячи зі змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов'язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. Вказане пов'язане із поняттям виникнення зони посиленого радіологічного контролю, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов'язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС.
Аналогічний правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №556/1153/17, від 11.04.2018 у справі №565/1829/17 та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, право на застосування положень статті 55 Закону №796-XII щодо виходу на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку мають лише ті особи, які постійно проживали чи працювали у зоні посиленого радіологічного контролю протягом 4 років станом на 01.01.1993, і вказана обставина повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.
При вирішенні цього спору суд відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, зокрема, викладені в постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №572/245/17 та від 17.06.2020 у справі №572/456/17, у які зводяться до того, що підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, визначений у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Постанова №106).
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1, зі мінами).
Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, з урахуванням змін, внесених постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2023 №55-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 січня 2024 року за №1/41346), які набрали чинності 15 лютого 2024 року, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи: для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;
для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;
для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Житомирською або Київською облдержадміністраціями;
посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи).
Як визначено статтею 9 Закону №796-ХІІ, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
Приписами пункту 4 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4).
Частиною третьою статті 65 Закону №796-XII передбачено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Як встановлено судом, позивачу видане Київською обласною державною адміністрацією посвідчення № НОМЕР_8 від 01.03.1994, відповідно до якого він має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (а.с.18, 78).
Суд відхиляє доводи позивача про те, що наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 4 років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, оскільки наявність такого посвідчення не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII, та вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.11.2024 при розгляді справи №460/19947/23.
Верховний Суд (постанови від 19.09.2019 у справі №556/1172/17, від 11.03.2024 у справі №500/2422/23, від 19.09.2024 у справі №460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23, від 11.11.2024 у справі №460/19947/23) виснував, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Так, підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку згідно з рішенням ГУ ПФУ у Волинській області від 15.05.2025 №104250022033 вказано відсутність факту постійного проживання чи постійної роботи на територіях радіоактивного забруднення станом на 01.01.1993 не менше 4 років (а.с.16-17, 57-58).
Отже, ключовим питанням у цій справі є підтвердження належними та допустимими доказами факту фізичного перебування позивача на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території станом на 01.01.1993 не менше 4 років.
Як слідує із долучених до позовної заяви письмових доказів, факт проживання позивача на території радіоактивного забруднення підтверджується довідкою старостинського округу №4 Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області від 04.03.2025 №103, відповідно до якої позивач дійсно зареєстрований і проживав в селі Житні Гори Білоцерківського району Київської області з 26.04.1986 (дня аварії) по 21.07.1993 (а.с.19).
Записами трудової книжки серії НОМЕР_1 підтверджено, що ОСОБА_1 з 31.08.1984 по 18.07.1987 навчався у Рокитнянському СПТУ-1, що свідчить про навчання та проживання у селищі Рокитне, яке відноситься до населених пунктів, що зазнали посиленого радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC (а.с.22-24).
Разом з тим, ОСОБА_1 з 01.09.1987 по 01.07.1993 навчався у Дніпропетровському інженерно-будівному інституті, що підтверджується записами №3 та №4 трудової книжки серії НОМЕР_1 та дипломом спеціаліста НОМЕР_9 (а.с.21), що в свою чергу свідчить про те, що позивач у вказаний період навчався та проживав в місті Дніпропетровськ (зараз Дніпро).
Згідно з додатком 1 до Постанови №106 населений пункт Дніпропетровськ (зараз Дніпро) не включений у перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC, і не віднесений до зони посиленого радіоекологічного забруднення, та є значно віддаленим територіально від села Житні Гори Білоцерківського району (бувшого Рокитнянського району) Київської області.
Таким чином, належних та допустимих доказів, що підтверджують факт постійного проживання або роботу позивача у зоні посиленого радіоекологічного забруднення з моменту аварії на Чорнобильській АЕС (26.04.1986) упродовж не менше 4 років станом на 01.01.1993 матеріали справи не містять, а тому підстави для застосування до позивача положень статті 55 Закону №796-XII щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відсутні.
Суд наголошує, що законодавець пов'язує виникнення права на зниження пенсійного віку для призначення пенсії за віком із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку із постійним (а не з періодичним) проживанням в такій місцевості з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини.
Постійне місце навчання на денній формі нерозривно пов'язане з постійним місцем проживання особи, а відтак період навчання позивача у місті Дніпропетровськ (зараз Дніпро) (не віднесено до зони гарантованого добровільного відселення) спростовує факт його постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення у цей період, що виключає можливість врахування такого періоду до періоду проживання у зоні посиленого радіоекологічного забруднення.
Верховний Суд у постановах від 11.03.2024 у справі №500/2422/23, від 19.09.2024 у справі №460/23707/22 у такій категорії справ дотримується підходу, згідно з яким якщо станом на 01.01.993 позивач постійно не проживав та не працював у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років, то він не має права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту постійного проживання та (або) роботи позивача в зоні посиленого радіоекологічного забруднення з моменту Чорнобильської катастрофи (26.04.1986) до 01.01.1993 не менше 4 років, тому відповідач1 правомірно відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
При вирішенні вказаного спору суд зауважує, що згідно з частиною першою статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1) (далі - Порядок №22-1).
При цьому, 30.03.2021 набрала чинності постанова Правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України» (далі - Постанова правління ПФУ №25-1).
Зміни, внесені до Порядку №22-1 на підставі Постанови правління ПФУ №25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01.04.2021.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку №22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу IV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу IV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п.4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Так, у межах спірних правовідносин заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ у Волинській області та за результатом її розгляду прийнято спірне рішення.
Суд зауважує, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.
Відтак, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу IV Порядку №22-1 належним відповідачем у частині позовних вимог зобов'язального характеру є саме ГУ ПФУ у Волинській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглянув заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії.
Натомість, ГУ ПФУ у Київській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку щодо прийняття рішення за заявою позивача. Згідно з пунктом 4.10 розділу IV Порядку №22-1 ГУ ПФУ у Київській області визначено як суб'єкт, який буде здійснювати виплату пенсії позивачу за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання (в разі її призначення).
Отже, позовні вимоги до ГУ ПФУ у Київській області заявлені безпідставно.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України, правових висновків Верховного Суду, беручи до уваги повноваження суду, визначені статтею 245 КАС України, суд у цій справі дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 15.05.2025 за №104250022033 про відмову у призначенні пенсії в частині не зарахування позивачу до страхового стажу періоду роботи з 26.08.1993 по 10.03.1994 відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.07.1987 та періодів військової служби з 04.03.1998 по 13.09.2000, з 06.12.2002 по 31.12.2003; зобов'язання відповідача1 зарахувати до страхового стажу період роботи позивача з 26.08.1993 по 10.03.1994 та періоди військової служби з 04.03.1998 по 13.09.2000, з 06.12.2002 по 31.12.2003, в іншій частині позовних вимог відмовити.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням положень підпункту 1 пункту 3 частини другої, частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI (далі - Закон №3674-VI) за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру належало сплатити 968,96 грн судового збору (0,4 х 3028,00 грн х 0,8, тобто 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2025 року; 0,8 - коефіцієнт для пониження розміру ставки судового збору при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі).
Позивач сплатив судовий збір в сумі 1211,20 грн, тобто в більшому розмірі, ніж визначено законом.
Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону №3674-VI передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача1 судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 484,48 грн, при цьому питання про повернення надміру сплаченого судового збору може бути вирішено за клопотанням особи, яка його сплатила.
Керуючись статтями 243-297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії від 15.05.2025 за №104250022033 в частині не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періоду роботи з 26.08.1993 по 10.03.1994 та періодів військової служби з 04.03.1998 по 13.09.2000, з 06.12.2002 по 31.12.2003.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 26.08.1993 по 10.03.1994 та періоди військової служби з 04.03.1998 по 13.09.2000, з 06.12.2002 по 31.12.2003.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судові витрати у сумі 484,48 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 копійок.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_10 );
Відповідач1: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська обл., м.Луцьк, вул.Кравчука, 22В, код ЄДРПОУ 13358826);
Відповідач2: Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська обл., м.Фастів, вул.Саєнка Андрія, 10, код ЄДРПОУ 22933548).
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій