27 лютого 2026 року ЛуцькСправа № 140/12519/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - відповідач1, ГУ ПФУ у Волинській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач2, ГУ ПФУ в Харківській області) про визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Харківській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ);
визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Харківській області щодо не зарахування періодів роботи у колгоспі ім.Котовського з 01.12.1982 по 09.12.1984, з 01.01.1987 по 10.12.1988 та з 16.12.1988 по 01.11.1991, з 01.01.1993 по 03.05.1993 на заводі м.Бреста Республіки Білорусь;
зобов'язання ГУ ПФУ у Волинській області зарахувати періоди роботи у колгоспі ім.Котовського з 01.12.1982 по 09.12.1984, з 01.01.1987 по 10.12.1988 та з 16.12.1988 по 01.11.1991, з 01.01.1993 по 03.05.1993 на заводі м.Бреста Республіки Білорусь та призначити і виплачувати пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ з дня звернення - 08.09.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився у с.Мельники-Мостище Камінь-Каширського району Волинської області, де проживав з дня народження по ІНФОРМАЦІЯ_2 , а з 28.01.2000 проживає у м.Камінь-Каширський Камінь-Каширського району Волинської області по даний час, є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи і має відповідне посвідчення 3 категорії серія НОМЕР_1 від 12.08.1996,
Згідно Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР №106 від 25.07.1991 «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» с.Мельники-Мостище та м.Камінь-Каширський Камінь-Каширського району Волинської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
08.09.2025 позивач звернувся до Відділу обслуговування громадян №4 (сервісного центру) ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, на що ГУ ПФУ в Харківській області було відмовлено в призначенні пенсії мотивуючи тим, що останній постійно не проживав у с.Мельники-Мостище Камінь-Каширського району в період, передбачений статтею 55 Закону №796-ХІІ. Крім того, не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 01.12.1982 по 09.12.1984 та з 01.01.1987 по 10.12.1988 в колгоспі ім.Котовського; з 16.12.1988 по 03.05.1993 на заводі в м.Бресті Республіки Білорусь.
Позивач не погоджується із діями ГУ ПФУ в Харківській області про відмову у призначенні пенсії з підстав відсутності станом на 01.01.1993 факту проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, оскільки довідкою Бузаківського старостинського округу Камінь-Каширської міської ради Волинської області про місце проживання від 23.12.2024 №2158 підтверджується, що він з 05.08.1966 по 28.01.2000 перебував у с.Мельники-Мостище, а з 28.01.2000 постійно проживає у м.Камінь-Каширський, тобто на території, яка віднесена до зони гарантованого добровільного відселення. При цьому зазначає, що періоди роботи на території, яка не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (м.Брест), лише доводять те, що ОСОБА_1 працював, а не проживав там. На роботу добирався транспортом - відстань є не дуже великою, і доїзд був зручним, отже одна з умов Закону №796-ХІІ (проживання на території зони гарантованого добровільного відселення) дотримана, тобто факт роботи не заперечує факту проживання. Записи трудової книжки не можуть підтверджувати факт проживання на території, що не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, це документ, який підтверджує факт роботи.
Водночас будь-яких інших обставин, які б слугували підставою для відмови у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, ГУ ПФУ в Харківській області не наведено.
Позивач вважає, що у віці 58 років стажу роботи 18 років достатньо для призначення пенсії. Факт наявного стажу ГУ ПФУ в Харківській області не заперечується.
Водночас позивач вважає протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.12.1982 по 09.12.1984 та з 01.01.1987 по 10.12.1988 в колгоспі ім.Котовського, з 16.12.1988 по 03.05.1993 на заводі м.Бреста Республіки Білорусь, оскільки такі підтверджуються записами трудової книжки. Крім того, зазначає, що надати довідку, що підтверджує період роботи в колгоспі ім.Котовського, немає можливості, оскільки документи про роботу колгоспників не збереглися у зв'язку з пожежею, а надати довідку про роботу в Республіці Білорусь неможливо у зв'язку з тим, що підприємство знаходиться на території іншої держави.
З врахуванням наведеного позивач вважає, що має беззаперечне право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 2 частини другої статті 55 Закону №796-ХІІ та врахування спірних періодів до страхового стажу.
З огляду на вказані підстави позивач просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.61).
Представник відповідача2 у відзиві на позовну заяву (а.с.69-71) позовні вимоги не визнала та в задоволенні позову просила відмовити. Зазначила, що страховий стаж позивача становить 18 років 17 місяців 22 дні.
За результатами розгляду доданих до заяви документів до страхового стажу не зараховано наступні періоди роботи:
період роботи в колгоспі з 01.12.1982 по 09.12.1984, з 01.01.1987 по 10.12.1988 згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_2 , оскільки відсутня довідка про встановлений мінімум та кількість відпрацьованих трудоднів. Згідно з архівною довідкою від 23.12.2024 №334 документи за вказаний період на зберігання в архів не надавались;
період роботи в з 16.12.1988 по 31.10.1991, з 01.11.1993 по 03.05.1993 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 , оскільки є наявна розбіжність між датою звільнення та датою наказу на звільнення (02.02.1992), а також між Україною та Республікою Білорусь відсутні будь-які двосторонні угоди, які регулюють пенсійне забезпечення. Відповідно до статті 24.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії;
період роботи з 10.06.1996 по 28.06.1996 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 , оскільки дата наказу на звільнення з роботи 29.11.1996, тобто різниця між датою звільнення з роботи та датою наказу більше одного місяця, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29.07.1993 №58.
До періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано період з 16.12.1988 по 03.05.1993 згідно з довідкою від 05.09.2025 №1742, оскільки за даними трудової книжки заявник працював в Республіці Білорусь.
Враховуючи викладене, позивачу відмовлено в призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку згідно Закону №796-ХІІ та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу та необхідного періоду проживання не менше 3 років станом на 01.01.1993 у зоні ЧАЕС (позивач прожив в зоні ЧАЕС станом на 01.01.1993 - 2 роки 0 місяці 13 днів).
Представник відповідача1 у відзиві на позовну заяву (а.с.73-75) позовні вимоги не визнав та в задоволенні позову просив відмовити. Зазначив, що розглянувши заяву з доданими до неї документами, рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 15.09.2025 №032950011911 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу та необхідного періоду проживання не менше 3 років станом на 01 січня 1993 року у зоні ЧАЕС (позивач прожив в зоні ЧАЕС станом на 01 січня 1993 року - 2 роки 0 місяці 13 днів).
Інші заяви по суті справи не надходили.
Враховуючи вимоги статті 257 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус громадянина (громадянки), який (яка) потерпів (ла) від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 (а.с.3).
08.09.2025 позивач у віці 58 років звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку (а.с.85зворот-86).
ГУ ПФУ в Харківській області відповідно до принципу екстериторіальності розглянуло заяву ОСОБА_1 та прийняло рішення від 15.09.2025 №032950011911 про відмову у призначенні пенсії (а.с.55-57).
Підставою для прийняття зазначеного рішення слугувало відсутність необхідного страхового стажу та необхідного періоду проживання не менше 3 років станом на 01.01.1993 у зоні ЧАЕС (заявник прожив в зоні ЧАЕС станом на 01 січня 1993 року - 2 роки 0 місяці 13 днів).
При розгляді заяви відповідач2 встановив, що загальний страховий стаж позивача складає 18 років 17 місяців 22 дні (згідно з розрахунком стажу (а.с.88) - 18 років 7 місяців 22 дні), при необхідному - 21 рік.
За результатами розгляду доданих до заяви документів до страхового стажу не зараховано наступні періоди роботи:
період роботи в колгоспі з 01.12.1982 по 09.12.1984, з 01.01.1987 по 10.12.1988 згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_2 , оскільки відсутня довідка про встановлений мінімум та кількість відпрацьованих трудоднів. Згідно з архівною довідкою від 23.12.2024 №334 документи за вказаний період на зберігання в архів не надавались;
періоди роботи з 16.12.1988 по 31.10.1991, з 01.11.1993 по 03.05.1993 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 , оскільки є наявна розбіжність між датою звільнення та датою наказу на звільнення (02.02.1992), а також між Україною та Республікою Білорусь відсутні будь-які двосторонні угоди, які регулюють пенсійне забезпечення. Відповідно до статті 24.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії;
період роботи з 10.06.1996 по 28.06.1996 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 , оскільки дата наказу на звільнення з роботи 29.11.1996, тобто різниця між датою звільнення з роботи та датою наказу більше одного місяця, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29.07.1993 №58.
До періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано період з 16.12.1988 по 03.05.1993 згідно з довідкою від 05.09.2025 №1742, оскільки за даними трудової книжки заявник працював в Республіці Білорусь.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 49 Закону №796-ХІІ пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), якою визначено, що право на пенсію за віком особи набувають при досягненні 60-річного віку та за наявності страхового стажу з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 рік.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Аналогічний правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №556/1153/17, від 11.04.2018 у справі №565/1829/17 та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.
Отже, право на застосування положень статті 55 Закону №796-XII щодо виходу на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку мають лише ті особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, і вказана обставина повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.
Таким чином, період проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років станом на 01 січня 1993 року необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993 (подібні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 19.09.2024 у справі №460/23707/22).
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, визначений у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Постанова №106).
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1, зі мінами).
Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, з урахуванням змін, внесених постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2023 №55-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 січня 2024 року за №1/41346), які набрали чинності 15 лютого 2024 року, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи: потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;
для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування.
Як визначено статтею 9 Закону №796-ХІІ, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
Приписами пункту 3 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (категорія 3).
Частиною третьою статті 65 Закону №796-XII передбачено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Як встановлено судом, позивачу видане Волинською обласною державною адміністрацією посвідчення №278601, відповідно до якого він має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (а.с.13).
Суд відхиляє доводи позивача про те, що наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, оскільки наявність такого посвідчення не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII, та вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.11.2024 при розгляді справи №460/19947/23.
Верховний Суд (постанови від 19.09.2019 у справі №556/1172/17, від 11.03.2024 у справі №500/2422/23, від 19.09.2024 у справі №460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23, від 11.11.2024 у справі №460/19947/23) виснував, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Так, підставами для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку згідно з рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 15.09.2025 №032950011911 вказано, що страховий стаж становить 18 років 07 місяців 22 дні, а необхідний - 21 рік, тривалість проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 2 роки 00 місяців 13 днів, тобто менше 3 роки (а.с.55, 86зворот-87).
Отже, одним із ключових питань у цій справі є встановлення факту наявності у позивача необхідного страхового стажу для призначення пенсії.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Таке ж визначення містить і частина перша статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, до 01.01.2004 стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.
Так, приписами статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Таким чином, основним документом, який підтверджує наявний стаж роботи є трудова книжка, а інші документи приймаються до уваги виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.
Так, спірні правовідносини у даній справі виникли у зв'язку не зарахуванням до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.12.1982 по 09.12.1984, 01.01.1987 по 10.12.1988, оскільки відсутня довідка про встановлений мінімум та кількість відпрацьованих трудоднів;
періодів роботи з 16.12.1988 по 31.10.1991, з 01.01.1993 по 03.05.1993 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 , оскільки є наявна розбіжність між датою звільнення та датою наказу на звільнення (02.02.1992), а також між Україною та Республікою Білорусь відсутні будь-які двосторонні угоди, які регулюють пенсійне забезпечення.
Відповідно до статей 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з'їздом колгоспників 27.11.1969, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводився загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускалося залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (стаття 24 Примірного статуту 1969 року).
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310 (далі - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно із пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Крім того, суд вважає за необхідне зауважити на встановлений зразок трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ «членство в колгоспі», де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV «відомості про роботу» - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V «трудова участь у громадському господарстві» - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Відповідно до пункту 8 Основних Положень трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
З аналізу викладеного вище вбачається, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімуму трудової участі).
Як слідує з трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 , ОСОБА_2 був членом колгоспу та працював різноробочим в період з 01.12.1982 по 09.12.1984, з 01.01.1987 по 10.12.1988 у колгоспі ім.Котовський (а.с.88зворот-89).
Разом з тим, вказані періоди роботи ОСОБА_2 не зараховані відповідачем до страхового стажу з тих підстав, що відсутня довідка про встановлений мінімум та кількість відпрацьованих трудоднів.
Як встановлено під час судового розгляду, у трудовій книжці колгоспника ОСОБА_1 міститься інформація про трудовий стаж позивача з відповідними записами про роботу, кількість відпрацьованих трудоднів за рік та кількість установленого мінімуму трудоднів, вказані записи засвідчені відтиском печатки підприємства та не містять ні виправлень, ні підтирань, які б давали підстави сумніватися в їх достовірності.
Таким чином, беручи до уваги, що трудова книжка позивача містить необхідну інформацію про фактично відпрацьований позивачем час в колгоспі за спірні періоди, суд зазначає, що не зарахування суб'єктом владних повноважень до трудового стажу періодів роботи заявника у колгоспі з посиланням на те, що відсутня довідка про встановлений мінімум та кількість відпрацьованих трудоднів, є безпідставним та невиправданим управлінським волевиявленням і проявом надмірного формалізму, оскільки всі записи про спірні періоди роботи наявні в трудовій книжці.
Окрім того, суд враховує, що відповідно до архівної довідки, виданої Комунальною установою «Трудовим архівом Камінь-Каширської міської ради» від 23.12.2024 №334, документи колгоспу ім.Котовського за 01.12.1982 по 10.12.1988 на зберігання не надходили (а.с.92). Довідки СВК «Турія» від 12.12.2012 №65 та Камінь-Каширського РВ ДСНС України у Волинській області від 26.07.2018 №647 свідчать про те, що внаслідок пожежі 28.12.1992 в адміністративному приміщенні КСП «Турія» в с.Бузаки були знищені документи про роботу колгоспників за 1949-1991 в колгоспі ім.Котовського (а.с.50, 51).
Тобто позивач вжив усіх можливих заходів для подання до органу Пенсійного фонду документів, що підтверджують його страховий стаж за вказаний період. Відсутність таких документів не може бути підставою для неврахування спірного періоду роботи в колгоспі до страхового стажу, позаяк такий підтверджений записами трудової книжки.
Щодо не зарахування до стажу роботи позивача періодів з 16.12.1988 по 01.11.1991, з 01.01.1993 по 03.05.1993, суд зазначає наступне.
Так, записами трудової книжки НОМЕР_3 підтверджується, що в період з 15.12.1988 по 03.05.1993 позивач працював слюсарем на Брестському ордена Трудового Червоного Прапора електричному заводі імені ХХV з'їзду КРПС, при цьому запис №3 вказує на те, що період роботи з 01.11.1991 по 31.12.1992 не зараховується в загальний та безперервний трудовий стаж (а.с.30-33).
Відповідно до частини другої статті 4 Закону №1058-ІV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно зі статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно із статтею 11 зазначеної Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Крім того, частиною другою статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України від 11 липня 1995 року №290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
29.11.2022 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі - Постанова №1328), яка набрала чинності 02.12.2022 та якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Разом із тим, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, положення Постанови №1328 підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання нею чинності, тобто з 02.12.2022.
Крім того, дію Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України від 11 липня 1995 року №290/95-ВР, зупинено у відносинах України з Російською Федерацією та Республікою Білорусь на підставі Закону України №3192-IX від 29.06.2023 «Про зупинення у відносинах України з російською федерацією та Республікою Білорусь дії Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів та Протоколу про внесення змін і доповнень до Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року» (набуття чинності 21.07.2023).
Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території Республіки Білорусь або на підприємстві зареєстрованому на території Республіки Білорусь після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в Республіці Білорусь. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Таким чином, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.
Відтак, з огляду на те, що записами у трудовій книжці НОМЕР_3 підтверджується робота позивача в Республіці Білорусь, яка була учасником Угод, то спірний період 16.12.1988 по 31.10.1991 та з 01.01.1993 по 03.05.1993 підлягає зарахуванню до загального стажу роботи ОСОБА_1 в силу норм міжнародних договорів, які були чинними у вказані періоди, з урахуванням запису №3 у трудовій книжці позивача, що час роботи з 01.11.1991 по 31.12.1992 не зараховується до загального і безперервного трудового стажу.
Неврахування пенсійним органом періоду роботи позивача на території Республіки Білорусь, який підтверджений записами в трудовій книжці, з посиланням на роботу за межами України у республіках колишнього Союзу РСР, з якими не укладено міжнародні угоди, не повинно порушувати законні права та інтереси позивача на належне пенсійне забезпечення.
Крім того, Законом України від 25.04.2024 за №3674-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення» (який набрав чинності з 23.06.2024) внесено зміни до Закону №1058-IV.
Так, Закон №1058-IVдоповнено статтею 24-1 «Періоди трудової діяльності за межами України, які зараховуються до страхового стажу».
За змістом частини другої статті 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Деякі питання обчислення страхового стажу» від 16.05.2025 за №562, яка набрала чинності 20.05.2025. Пунктом 1 цієї постанови затверджено Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу (Порядок №562) та Порядок підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком (далі - Порядок підтвердження).
За змістом пункту 3 Порядку №562 у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах.
Приписами пункту 4 Порядку №562 унормовано, що у разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.
У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.
МЗС протягом п'яти робочих днів з дня отримання зазначеного запиту передає дипломатичними каналами іншій державі та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит з інформацією про те, що всі особисті дані, які будуть зазначені в наданих документах, є конфіденційними. Після отримання документів до даних, які зазначені в них, будуть застосовані вимоги Законів України «Про інформацію» та «Про захист персональних даних», і такі дані будуть використовуватися виключно для потреб, пов'язаних з питаннями загальнообов'язкового державного соціального страхування, визначених законом.
Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України в республіках колишнього Союзу РСР можуть бути зараховані до страхового стажу лише за умови (1) відсутності налагодженого обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та відповідної держави або (2) за умови ненадання відповіді на запит МЗС України протягом 45 днів з дати його надсилання.
Водночас, до моменту встановлення такого обміну чи отримання підтвердних документів пенсія обчислюється з урахуванням цих періодів, за умови, що особа у своїй заяві зазначає про відсутність пенсійних виплат у відповідній державі та неможливість їх документального підтвердження.
З матеріалів справи слідує, що позивач надавав до заяви про призначення пенсії довідки Брестського електромеханічного заводу від 22.01.2025 №13/8, від 20.01.2025 №12, якими підтверджено факт роботи ОСОБА_1 на даному підприємстві з 16.12.1988 по 03.05.1993 та перейменування підприємства (а.с.52-53).
Доводи відповідача2 про те, що датою звільнення з роботи на вказаному підприємстві є 02.02.1993, не заслуговують на увагу, оскільки зазначена дата є датою наказу, на підставі якого було внесено запис №3 про те, що період роботи з 01.11.1991 по 31.12.1992 не зараховується до загального та безперервного трудового стажу позивача.
З огляду на викладене суд вважає, що у відповідача не було обґрунтованих підстав для не зарахування позивачу до страхового стажу періодів роботи з 16.12.1988 по 31.10.1991 та з 01.01.1993 по 03.05.1993 на території Республіки Білорусь згідно з даними трудової книжки серії НОМЕР_3 .
При вирішенні вказаного спору суд бере до уваги постанову Верховного Суду від 27.11.2025 у справі №240/25327/24, у якій зроблено висновки про умови виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 4 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII, а саме:
1) наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу (якщо особа є жінкою);
2) факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993;
3) досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.
Крім того, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду в постанові від 25.02.2020 у справі № 344/9747/17 сформувала правовий висновок згідно з яким, відповідно до статті 56 Закону №796-ХІІ, громадянам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, надано державою право саме на пенсію в повному розмірі - у розмірі не меншому за мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений статтею 28 Закону №1058-ІV.
Отже, враховуючи правові позиції Верховного Суду та встановлені обставини, суд приходить до переконання, що ОСОБА_1 як особа яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії має право на призначення пенсії за наявності стажу роботи не менше 20 років, а тому посилання відповідача2 на те, що для призначення пенсії необхідно 21 рік страхового стажу є необґрунтованим та безпідставним.
Таким чином, за умови врахування пенсійним органом до страхового стажу позивача спірних періодів у колгоспі ім.Котовського з 01.12.1982 по 09.12.1984, з 01.01.1987 по 10.12.1988 та з 16.12.1988 по 01.11.1991, з 01.01.1993 по 03.05.1993 на Брестському електричному заводі загальний страховий стаж останнього становитиме більше 20 років, що є достатнім для призначення пенсії на умовах статті 55 Закону №796-ХІІ.
Разом з тим, приймаючи рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ГУ ПФУ в Харківській області також зазначило, що період проживання позивача в зоні ЧАЕС станом на 01.01.1993 становить 2 роки 0 місяців 13 днів і до даного періоду не зараховано період з 16.12.1988 по 03.05.1993, оскільки за даними трудової книжки заявник працював в Республіці Білорусь.
Як слідує із долучених до позовної заяви письмових доказів, факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення підтверджується довідкою Бузаківського старостинського округу виконавчого комітету Камінь-Каширської міської ради від 05.09.2025 №1742, відповідно до якої позивач був зареєстрований і проживав в селі Мельники-Мостище Камінь-Каширського району Волинської області з 05.08.1966 (дня народження) по 28.01.2000 (а.с.15).
Згідно з додатком 1 до Постанови №106 населений пункт с.Мельники-Мостище включене у перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC, і віднесені до зони гарантованого добровільного відселення.
Проте, як встановлено судом та підтверджується відомостями трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 (а.с.34-45), у період з 16.12.1988 по 03.05.1993 позивач працював на Брестському електромеханічному заводі, що знаходиться у Республіці Білорусь.
Таким чином, належних та допустимих доказів, що підтверджують факт постійного проживання або роботу позивача у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на Чорнобильській АЕС (26.04.1986) упродовж не менше 3 років станом на 01.01.1993 матеріали справи не містять, а тому підстави для застосування до позивача положень статті 55 Закону №796-XII щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відсутні в даному випадку відсутні.
В позовній заяві позивач покликається на той факт, що він мав можливість часто приїздити додому, де був зареєстрований, оскільки територіально це відносно не далеко і щодня рейсовим автобусом їздив на роботу. Також зазначає, що у його трудовій книжці № НОМЕР_5 наявний запис, відповідно до якого час роботи з 01.11.1991 по 31.12.1992 не зараховується в загальний та безперервний трудовий стаж, що свідчить про те, що він у вказаний період не працював у Республіці Білорусь на заводі та не перебував на її території.
Щодо таких тверджень позивача, то суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11.11.2024 у справі №460/19947/23, де зазначено, що оскільки навчання зазвичай є тривалими періодами, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (довідка з гуртожитку навчального закладу, в якому проживав позивач під час навчання; військовий квиток, довідка з військової частини про її місце дислокації або інші документи, з яких вбачається інформація про місце розташування військової частини).
Суд наголошує, що законодавець пов'язує виникнення права на зниження пенсійного віку для призначення пенсії за віком із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку із постійним (а не з періодичним) проживанням в такій місцевості з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини. Оскільки вказаний у довідці від 05.09.2025 №1742 період реєстрації та проживання співпадає з періодом роботи в Республіці Білорусь, тому зазначена у вказаній довідці інформація не підтверджує безперервне проживання позивача в радіоактивній зоні з 05.08.1966 по 28.01.2000, оскільки реєстрація його місця проживання не збігається з місцем роботи в період з 16.12.1988 по 03.05.1993.
Постійна робота нерозривно пов'язана з постійним місцем проживання особи, а відтак період роботи позивача у місті Бресті, Республіка Білорусь спростовує факт його постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення у цей період, що виключає можливість врахування такого періоду до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення.
Крім того, факт безперервної роботи позивача на Брестському електромеханічному заводі підтверджується довідкою про заробітну плату для нарахування пенсії від 20.01.2025 №12 (а.с.53). Зазначена довідка свідчить про те, що, незважаючи на запис в трудовій книжці про не зарахування періоду з 01.11.1991 по 31.12.1992 до страхового стажу для призначення пенсії, ОСОБА_1 в цей період нараховувалася заробітна плата, що є належним підтвердженням фактичного виконання ним трудових обов'язків у даний період.
Верховний Суд у постановах від 11.03.2024 у справі №500/2422/23, від 19.09.2024 у справі №460/23707/22 у такій категорії справ дотримується підходу, згідно з яким якщо станом на 01.01.993 позивач постійно не проживав та не працював у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років, то він не має права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту постійного проживання та (або) роботи позивача в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту Чорнобильської катастрофи (26.04.1986) до 01.01.1993 не менше 3 років, тому ГУ ПФУ в Харківській області правомірно відмовило позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
При вирішенні вказаного спору суд зауважує, що згідно з частиною першою статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1) (далі - Порядок №22-1).
При цьому, 30.03.2021 набрала чинності постанова Правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України» (далі - Постанова правління ПФУ №25-1).
Зміни, внесені до Порядку №22-1 на підставі Постанови правління ПФУ №25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01.04.2021.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку №22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу IV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу IV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п.4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Так, у межах спірних правовідносин заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Харківській області та за результатом її розгляду прийнято спірне рішення.
Суд зауважує, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.
Відтак, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу IV Порядку №22-1 належним відповідачем у частині позовних вимог зобов'язального характеру є саме ГУ ПФУ в Харківській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглянув заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії.
Натомість, ГУ ПФУ у Волинській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку щодо прийняття рішення за заявою позивача. Згідно з пунктом 4.10 розділу IV Порядку №22-1 ГУ ПФУ у Волинській області визначено як суб'єкт, який буде здійснювати виплату пенсії позивачу за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання (в разі її призначення).
Отже, позовні вимоги до ГУ ПФУ у Волинській області заявлені безпідставно.
З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України, правових висновків Верховного Суду, беручи до уваги повноваження суду, визначені статтею 245 КАС України, суд у цій справі дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 15.09.2025 за №032950011911 про відмову у призначенні пенсії в частині не зарахування позивачу до страхового стажу періодів роботи з 01.12.1982 по 09.12.1984, з 01.01.1987 по 10.12.1988 у колгоспі ім.Котовського, з 16.12.1988 по 31.10.1991, з 01.01.1993 по 03.05.1993 на Брестському електромеханічному заводі Республіки Білорусь; зобов'язання відповідача2 зарахувати до страхового стажу вказані періоди роботи, в іншій частині позовних вимог відмовити.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, за на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 605,60 грн, сплачений відповідно до квитанції.
Керуючись статтями 243-297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії від 15.09.2025 за №032950011911 в частині не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи з 01.12.1982 по 09.12.1984, з 01.01.1987 по 10.12.1988 у колгоспі ім.Котовського, з 16.12.1988 по 31.10.1991, з 01.01.1993 по 03.05.1993 на Брестському електромеханічному заводі Республіки Білорусь.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 01.12.1982 по 09.12.1984, з 01.01.1987 по 10.12.1988 у колгоспі ім.Котовського, з 16.12.1988 по 31.10.1991, з 01.01.1993 по 03.05.1993 на Брестському електромеханічному заводі Республіки Білорусь.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області судові витрати у сумі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 );
Відповідач1: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська обл., м.Луцьк, вул.Кравчука, 22В, код ЄДРПОУ 13358826);
Відповідач2: Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, Харківська обл., м.Харків, м-н Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов., код ЄДРПОУ 14099344).
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій