про повернення позовної заяви
м. Вінниця
02 березня 2026 р. Справа № 120/488/26
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Маслоід Олена Степанівна, розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 )
про: визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
У відповідності до ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Ухвалою суду від 19.01.2026 дану позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків шляхом шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із наданням доказів поважності причин його пропуску.
20.01.2026 за вх.№4132/26 до суду від представника позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, в якій вказує, що спір стосовно невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розумінні ч. 2 ст. 233 КЗпП України охоплюється застосованим у ній визначенням "законодавство про оплату праці" та, відповідно, звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком.
Розглянувши заяву про поновлення строку на звернення до адміністративного суду, дослідивши матеріали справи, суд враховує наступне.
За приписами ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У ч. 5 ст. 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Не звернення до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
У постанові від 05.02.2020 у справі № 9901/425/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Як убачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є бездіяльність відповідача щодо нарахування грошової компенсації вартості неотриманого під час проходження військової служби речового майна.
За змістом ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, та є різновидом публічної служби за визначенням п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2018 у справі № 2-а-3097/2007.
Згідно з ч. 2 ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене статтею 9-1 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.
У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 визначено правову природу компенсації за неотримане речове майно, відповідно до якої речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця, а компенсації за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178, згідно з пунктом 3 якого грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: (І) звільнення з військової служби; (ІІ) загибелі (смерті) військовослужбовця.
З огляду на наведене суд вказує, що право на компенсацію вартості за неотримане речове майно за період проходження служби військовослужбовці набувають при звільненні і це право реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
У зв'язку з цим, суд констатує, що даний спір пов'язаний зі звільненням з публічної (військової) служби.
Спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання, пов'язані з реалізацією передбачених законом гарантій для військовослужбовця, навіть якщо подання відповідного позову про компенсацію відбувається після його звільнення з публічної (військової) служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи ч. 5 ст. 122 КАС України, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Суд зауважує, що позивача наказом відповідача від 06.09.2024 №256 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби.
23.09.2024 позивач звертався до відповідача із заявою про надання йому довідки про вартість речового майна та виплату компенсації за належне, але не отримане майно протягом проходження служби.
З наведеного слідує, що про ймовірне порушення свої прав позивач знав ще щонайменше з 23.09.2024.
Відтак, з огляду на наведене, звернувшись до суду з позовними вимогами щодо оскарження бездіяльності відповідача щодо нарахування компенсації за неотримане речове майно лише 13.01.2026 (дата оформлення поштового відправлення), позивач допустив порушення місячного строку такого звернення до суду.
Висновок щодо застосування до правовідносин щодо виплати компенсації за неотримане речове майно строків, визначених саме ч. 5 ст. 122 КАС України, підтриманий Верховним Судом у постанові від 20.11.2025 у справі №260/1942/24.
Щодо посилань позивача у заяві про усунення недоліків на положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, що діяла до 19.07.2022) та відповідні рішення Конституційного Суду України щодо необмеженого строку звернення до суду з позовами про стягнення належної працівникові заробітної плати, суд зазначає, що дійсно до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Крім того, дія ст. 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Однак як уже зазначалося, Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 чітко вказав, що речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця. Грошова компенсація замість речового майна є окремим видом соціальної гарантії (компенсаційної виплати), а не винагородою за виконану роботу (службу). Відтак, норми ст. 233 КЗпП України, які стосуються захисту прав на оплату праці, до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.
Суд також наголошує, що позивачем у заяві про поновлення строку не наведено жодних фактичних обставин та об'єктивних перешкод, які заважали йому звернутися до суду у період з вересня 2024 року по січень 2026 року.
Позивач обмежився лише правовим обґрунтуванням відсутності, на його думку, часових обмежень для такого звернення, що було спростовано судом вище. Саме по собі посилання на неправильне сприйняття змісту норм права (вважання строку необмеженим) не може бути визнано поважною причиною пропуску процесуального строку, оскільки незнання закону або його невірне трактування не звільняє від обов'язку дотримуватися процесуальних норм.
Враховуючи, що з моменту виключення зі списків особового складу (06.09.2024), звернення до відповідача з відповідною заявою (23.09.2024) та його зверненням до суду минуло понад один рік і три місяці, а докази наявності непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню до суду, відсутні, суд доходить висновку про неповажність причин пропуску строку.
Суд зазначає, що наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані ст. 123 КАС України, згідно із частинами першою, другою якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Положення ч. 2 ст. 123 КАС України кореспондують приписам п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, якими передбачено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених ч. 2 ст. 123 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до ч. 6 ст. 169 КАС України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу.
Суд роз'яснює, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись ст. 120, 122, 123, 160, 161, 169, 171, 248, 255, 256 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії разом з доданими до неї матеріалами повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Маслоід Олена Степанівна