м. Вінниця
02 березня 2026 р. Справа № 120/1810/26
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні заяву про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправними діями відповідача щодо внесення відомостей про порушення позивачем правил військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Ухвалою від 25.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку визначеному статтею 262 КАС України. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
25.02.2026 відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому заперечує щодо задоволення даного позову.
26.02.2026 позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій просить заборонити ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти будь-які дії спрямовані на реалізацію, поширення, або використання інформації, внесеної 02.02.2026 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації - запису в Реєстрі про порушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 правил військового обліку, а саме:
- передавати, поширювати або використовувати зазначений запис у Реєстрі, у тому числі шляхом взаємодії з іншими органами державної влади;
- посилатися, керуватися зазначеним записом у Реєстрі у службовій діяльності, формувати на підставі оскаржуваного запису в Реєстрі нові записи, документи або звернення, що є похідними або продовженням зазначеної інформації; або вчиняти будь-які інші дії, що ґрунтуються на факті існування цього запису;
- ініціювати та здійснювати будь-які заходи примусового характеру відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , якщо підставою для таких дій є спірний запис в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів від 02.02.2026, до моменту набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
Клопотання обґрунтовується тим, що відповідач неправомірно, через начебто неприбуття позивача за повісткою до ТЦК та СП на 13.02.2026, тобто на дату, яка фактично не настала, 02.02.2026 вніс відомості про порушення позивачем правил військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Крім того, відповідач ініціював процедуру адміністративного приводу, звернувшись до Національної поліції України Такі дії позивач вважає очевидно протиправними та незаконними.
Також позивач зазначає, що він працює на посаді інженера на підприємстві критичної інфраструктури ТОВ "Інститут реактивної авіації", водночас спірний запис в Реєстрі від 02.02.2026 щодо нібито вчинення порушення правил військового обліку, унеможливлює бронювання на підприємстві; створює перешкоди для виконання трудових обов'язків; формує постійний ризик адміністративного затримання та примусової доставки для складання протоколу про притягнення до адміністративної відповідальності.
Відтак необхідним є вжиття заходів забезпечення позову, що визначені ч. 2 ст. 150 КАС України, з метою запобігання ризику заподіяння шкоди правам позивача, які можуть бути порушені у разі здійснення щодо позивача будь-яких дій примусового характеру, а також запобігання виникненню ситуації, при якій поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, стане неможливим.
Заява про забезпечення позову відповідає вимогам статті 152 КАС України.
Частиною першою статті 154 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відтак, беручи до уваги, що матеріалів справи достатньо для вирішення відповідного процесуального питання, заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Вирішуючи питання про наявність підстав для забезпечення позову, суд виходить з такого.
Відповідно до частин першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною першою статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Таким чином, беручи до уваги вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.
При цьому регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі № 826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі № 826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі № 1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі № 640/9167/19 та інших.
Отже, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Натомість розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення.
Тому сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачами) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення (дій) та порушення таким рішенням (діями) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі № 640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі № 640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України, зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті. Тому твердження заявника про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є тим висновком, до якого суд ставиться з певною пересторогою, оскільки він може свідчити про правову позицію суду наперед. Відтак застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у лише виключних випадках, доведених "поза обґрунтованим сумнівом".
У заяві про забезпечення позову позивач просить суд до набрання законної сили рішенням суду у даній справі заборонити ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти будь-які дії спрямовані на реалізацію, поширення, або використання інформації, внесеної 02.02.2026 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації - запису в Реєстрі про порушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 правил військового обліку, а саме: передавати, поширювати або використовувати зазначений запис у Реєстрі, у тому числі шляхом взаємодії з іншими органами державної влади; посилатися, керуватися зазначеним записом у Реєстрі у службовій діяльності, формувати на підставі оскаржуваного запису в Реєстрі нові записи, документи або звернення, що є похідними або продовженням зазначеної інформації; або вчиняти будь-які інші дії, що ґрунтуються на факті існування цього запису; ініціювати та здійснювати будь-які заходи примусового характеру відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , якщо підставою для таких дій є спірний запис в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів від 02.02.2026.
Тобто, за своєю суттю вказані заходи забезпечення фактично прирівнюються до задоволення заявлених позовних вимог, без вирішення судом спору по суті.
Крім того, такий спосіб забезпечення позову виходить за межі предмета позову та спірних правовідносин.
Верховний Суд у постанові від 03 травня 2023 року у справі № 640/15534/22 вказав на те, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності або неправомірності оскаржуваних дій відповідача, зокрема щодо внесення відомостей про порушення позивачем правил військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, підлягають встановленню та оцінці судом на підставі зібраних у справі доказів й аналізу релевантних норм права, під час вирішення справи по суті.
Щодо можливого настання негативних наслідків, на що також звертає увагу позивач у своїй заяві, то такі доводи не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються на припущеннях. Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06 вересня 2019 року у справі № 826/13306/18.
Також суд зауважує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (див. постанову Верховного Суду від 03.05.2023 у справі № 640/15534/22).
Тому фактичні обставини справи, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.
На даному ж етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваних дій та рішень суб'єкта владних повноважень. Крім того, встановлення ознак їх протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Суд наголошує, що саме суб'єкт звернення з відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати та довести існуванням передбачених статтею 150 КАС України підстав для забезпечення позову. Такий висновок узгоджується із нормою частини першої статті 9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Натомість наведені заявником доводи й аргументи не є достатніми та переконливими для висновку про необхідність застосування заходів забезпечення позову у цій справі та потребують перевірки безпосередньо під час розгляду справи.
До того ж заходи забезпечення позову, про застосування яких просить заявник, є неспівмірними із заявленими позовними вимогами та загалом ініційованим в цій справі публічно-правовим спором.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, -
Відмовити в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя Віятик Наталія Володимирівна