Справа №461/10299/25
02 березня 2026 року місто Львів
Галицький районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Стрельбицького В.В.,
за участю секретаря судового засідання Герман М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом
Акціонерного товариства «Ідея Банк»,
в особі представника Лубоцької Наталії Іванівни
(79008, м. Львів, вул. Валова,11, ЄДРПОУ: 19390819)
до
ОСОБА_1
( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ;
адреса: АДРЕСА_1 )
про стягнення боргу за кредитним договором,
встановив:
I. Позиції сторін та учасників справ, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі
Акціонерне товариство «Ідея Банк» звернулось до суду з позовом ОСОБА_1 у якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у сумі 62906 грн 49 коп. та суму понесених витрат на сплату судового збору у розмірі 2422 грн 40 коп.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 23.10.2019 між сторонами укладено договір кредиту №Z06.00207.005857322. Згідно вказаного кредитного договору відповідач отримала кредит у розмірі 44845 грн 00 коп., зі сплатою 21,99% річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у томі числі процентів у терміни, передбачені встановленим кредитним договором графіком щомісячних платежів. Позивач повністю виконав свої зобов'язання, згідно наведеного кредитного договору, що підтверджується меморіальними ордерами, однак відповідач не повернув отриманий кредит у встановлений договором термін та не сплатив нараховані інші платежі, у тому числі проценти за кредитним договором. Останній платіж боржником здійснено 07.10.2020. Отже, сума боргу відповідача за кредитним договором станом на 05.12.2025 становить 62188 грн 72 коп. Оскільки відповідач у добровільному порядку не сплатила заборгованість за кредитним договором, у тому числі проценти за кредитним договором, позивач просить заявлені вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 12.12.2025 відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
У позовній заяві представник позивача просить проводити розгляд справи за її відсутності, згідно якої позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився. Подав до суду пояснення у справі, відповідно до яких не погоджується з позовними вимогами в частині стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості, зокрема вказує, що такий пункт договору є нікчемним. Просив відмовити у цій частині. Правом на подачу заяви про розгляд справи за його відсутності не скористався.
Відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Статтею 121 ЦПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню цивільного судочинства.
У свою чергу, сторона зобов'язана демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Добросовісна участь особи у процесі вирішення її справи полягає, серед іншого, у недопущенні зловживань наданими їй правами. Дотримання балансу між інтересами усіх сторін при розгляді справи законодавцем покладено на суд, який, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін, також зобов'язаний дотримуватися встановлених законодавством засад та строків розгляду справи.
З врахуванням тривалості провадження у справі, забезпечення судом можливості сторонам в повній мірі реалізувати свої процесуальні права, а також того, що відповідач неодноразово не з'являлась у судове засідання, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Суд відзначає, що причиною відкладення першого судового засідання у справі була саме неявка відповідача, оскільки представник позивача, згідно з позовною заявою, просив здійснювати розгляд справи за його відсутності.
Виходячи з необхідності дотримання розумних строків під час провадження у справі, зважаючи на вищенаведені доводи та мотиви, судом не встановлено підстав для повторного відкладення розгляду справи.
З огляду на неявку сторін по даній цивільній справі, врахувавши позицію сторін, суд вважає можливим розглядати справу з ухваленням заочного рішення.
При цьому, суд враховує положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які покладають на суд обов'язок продовжувати здійснювати правосуддя в умовах введення воєнного стану, за наявності такої можливості та встановлюють те, що повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. При цьому, скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства прямо забороняється Законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
II. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Пунктом1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що 23.10.2019 між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту та страхування №Z06.00207.005857322, згідно якого відповідач отримала кредит у розмірі 44845 грн 00 коп зі сплатою 21,99% річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у тому числі процентів у терміни, передбачені кредитним договором, графіком щомісячних платежів. Строк дії договору 24 місяці (пп.1.2-1.4. Договору кредиту та страхування №Z06.00207.005857322 від 23.10.2019).
Позивач повністю виконав свої зобов'язання, згідно кредитного договору, що підтверджується відповідними меморіальними ордерами. Однак, відповідач не повернув отриманий кредит у встановлений договором термін, не сплатив нараховані відсотки і комісію, а також інші платежі за кредитним договором.
Відповідно до матеріалів справи, останній платіж боржником здійснено 04.12.2025.
Сума боргу відповідача за кредитним договором, згідно наданого позивачем розрахунку, станом на 05.12.2025, становить 62280 грн 45 коп. та включає у себе: прострочений борг ? 37461 грн 01 коп.; прострочені проценти - 10512 грн 43 коп.; прострочена плата за обслуговування кредиту - 14214 грн 98 коп.; - пеня - 92 грн 03 коп.
Заборгованість відповідача також підтверджується випискою по особовому рахунку № НОМЕР_2 та довідкою-розрахунком заборгованості станом на 05.12.2025.
Як вбачається із матеріалів справи, у зв'язку із невиконанням умов кредитного договору, 06.09.2021 на адресу відповідача банком направлено вимогу про усунення порушення кредитних зобов'язань. Згідно даної вимоги, позивач вимагав терміново, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня направлення кредитором цієї вимоги, виконати зобов'язання по кредитному договору, а саме достроково повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами, тобто до дня фактичного погашення всієї заборгованості за кредитом, а також суму пені, нарахованої на день повного погашення заборгованості та інші платежі за кредитним договором. Також, відповідачу було повідомлено, що у випадку непогашення заборгованості за кредитним договором в 30-денний строк з дня направлення цієї вимоги банком будуть здійсненні заходи щодо примусового стягнення із відповідача заборгованості за кредитним договором на власний вибір.
12.10.2021 за заявою АТ «Ідея Банк» приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. було вчинено виконавчий напис №12077 про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором.
Вказаний виконавчий напис рішенням Галицького районного суду м. Львова від 08.09.2025 року у справі № 461/4363/25 визнано таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 1050 ЦК України, передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору і в установлений договором строк. За умовами ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. У відповідності до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до вимог ст.76, 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно п. 1.5. кредитного договору №Z06.00207.005857322 від 23.10.2019 та п. 4.2 паспорту споживчого кредиту «Платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, обов'язкові для укладення договору», банк встановив плату за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,15% щомісячно від початкової суми кредиту згідно графіку в п.5.
Згідно п. 9.8.2 публічної пропозиції АТ «Ідея Банк» про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (ДКБОФО) №08/28-07 від 30.09.2019, за використання кредиту позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в термінир та в розмірах, визначених згідно з графіком за договором кредиту, що включає в себе: надання інформації за рахунками позичальника з використанням телефонних каналів зв'язку, а саме зі стаціонарних телефонів в Україні, в контакт-центрі банку, шляхом направлення sms-повідомлень щодо суми платежу за договором кредиту, щодо зарахування суми платежу за договором кредиту, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв'язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв'язку тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, а також у разі зміни істотних умов договору про споживчий кредит, включаючи випадки, коли така зміна відбувається внаслідок настання умов, визначених таким договором, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє споживачу інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит.
За приписами ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавец/ь) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Таким чином, за користування кредитом банк може вимагати від позичальника на постійній основі лише проценти, що також випливає із ст. 20 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 47, 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність».
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Отже, кредитний договір, укладений між відповідачем та АТ «Ідея Банк», в частині, що передбачає сплату позичальником на постійній основі плати за обслуговування кредиту щомісячно є недійсним, а договір кредиту та страхування №Z06.00207.005857322 від 23.10.2019 укладений між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк» у цій частині є нікчемним, що встановлено законом.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Так, у своїй постанові від 13.07.2022 року Велика Палата Верховного Суду у цивільній справі №496/3134/19 відступила від висновків, що викладені у постанові Верховного Суду від 01.04.2020 року у справі № 583/3343/19 і постанові Верховного Суду від 15.03.2021 року у справі № 361/392/20 та зазначила, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування» (10.06.2017 р.), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною, відповідно до ч.ч.1,2 ст. 11 та ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Таким чином, банк не може вимагати від ОСОБА_1 заборгованість в частині простроченої плати за обслуговування кредиту.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Згідно ст. 216 ЦКУ, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
З наданої банком виписки по кредитного договору №Z06.00207.005857322 від 23.10.2019 вбачається, що ОСОБА_1 за період з 23.10.2019 по 04.12.2025 року сплатила 7747 грн 32 коп., в рахунок плати за обслуговування кредитної заборгованості.
Наведене свідчить про те, що вказані кошти були сплачені відповідно до умов договору і вони не входять до предмету даного позову, де банк заявляє вимогу про стягнення з відповідача наявної фактичної заборгованості.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про споживче кредитування", у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов'язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості:
1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом;
2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом;
3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.
Сторони у кредитному договорі також передбачили черговість погашення заборгованості (платежів).
Слід відзначити наступне.
У постанові від 17 квітня 2024 року (справа № 754/644/21, провадження № 61-16783св23) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, серед іншого, навів наступне.
На відміну від комісії, встановленої без належного її обґрунтування, яка може визнаватись судом нікчемною без порушення відповідних вимог у позові, правомірність встановлення відсотків за користування кредитом сама по собі не може бути предметом судового розгляду у цій справі, оскільки виходить за межі позовних вимог. Посилання ОСОБА_1 лише на неправильне зарахування банком грошових коштів у рахунок погашення окремих складових кредитної заборгованості не вказує про безпідставність нарахування відсотків за користування кредитом, а доказів на підтвердження неправомірності нарахування йому процентів за користування кредитними коштами ОСОБА_1 не надав.
З цього приводу Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 344/3078/23 (провадження № 61-15548св23) за позовом АТ КБ "ПриватБанк" зазначив, що твердження відповідача про неправильність розрахунку заборгованості та порушення його прав, як споживача, оскільки його не було повідомлено про умови кредитування та їх узгодження, не заслуговують на увагу, так як із відповідним позовом про визнання недійсним кредитного договору або його частини до суду позичальник не звертався.
Крім того, слід відзначити наступне.
Відповідно до частини першої статті 177 ЦК України, об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Главою 83 ЦК України визначаються загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Предметом регулювання цього інституту є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Як визначено у статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Тлумачення статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Разом з тим для кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
ОСОБА_1 у цій справі не зверталася до суду із зустрічним позовом про зобов'язання банку здійснити перерахунок платежів та зарахування плати за обслуговування кредиту на погашення інших платежів або повернення надмірно сплачених коштів.
Слід також відзначити, що належного розрахунку суми сплачених коштів за умовою договору, яка є нікчемною, сторона відповідача суду не надала. Відтак, доводи відповідача щодо зарахування зазначеного саме її представником розміру щомісячної плати за обслуговування кредиту у рахунок погашення заборгованості є необґрунтованими.
Підсумовуючи викладене, враховуючи доведення факту існування між сторонами кредитних прав та зобов'язань, отримання позичальником кредитних коштів, та не спростування вимог банку про порушення зобов'язання зі своєчасного повернення кредиту, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заборгованості за кредитом на 9060 грн 96 коп., які безпідставно були зараховані в рахунок плати за обслуговування кредитної заборгованості.
Однак, враховуючи те, що під час розгляду справи, судом встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір, згідно з яким банк надав клієнту грошові кошти у кредит. Відповідач скористався кредитними коштами, але свої зобов'язання за договором виконав не у повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість. Таким чином, виходячи із наведеного, суд приходить до висновку, що відповідач порушив умови договору і з останнього на користь банку слід стягнути заборгованість за виключенням суми простроченої плати за обслуговування кредиту.
У відповідності до вимог ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до положень ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати суд присуджує позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1568 грн 17 коп.
Згідно з частиною п'ятою статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. З урахуванням розумності положення частини п'ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року, справа №1519/2-5034/11, провадження № 61-175сво21).
Керуючись ст. 258, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України,
ухвалив:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість у розмірі 40318 гривень 15 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1568 гривень 17 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування (ім'я) сторін та інших учасників справи:
позивач ? Акціонерне товариство «Ідея Банк»,
представник позивача - Лубоцька Наталія Іванівна
(79008, м. Львів, вул. Валова,11, ЄДРПОУ: 19390819)
відповідач - ОСОБА_1
( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ;
адреса: АДРЕСА_1 )
представник відповідача - ОСОБА_2
( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 )
Повний текст рішення складено 02 березня 2026 року.
Повне найменування (ім'я) сторін та інших учасників справи:
позивач ? Акціонерне товариство «Ідея Банк»,
представник позивача - Лубоцька Наталія Іванівна
(79008, м. Львів, вул. Валова,11, ЄДРПОУ: 19390819)
відповідач - ОСОБА_1
( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ;
адреса: АДРЕСА_1 )
представник відповідача - ОСОБА_2
( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 )
Повний текст рішення складено 02 березня 2026 року.
Головуючий суддя В.В. Стрельбицький