Справа № 336/2395/24
Пр. 1-кп/336/371/2026
02 березня 2026 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретарки судового засідання ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024080000000046 від 17.01.2024, яке надійшло до суду на підставі обвинувального акта, складеного відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Наталівка Запорізького району Запорізької області, громадянина України, який отримав повну загальну середню освіту, одруженого, має на утриманні малолітню дитину - доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 ЗСУ, призваного за мобілізацією, в званні «солдат», перебуває на посаді гранатометника 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса за місцем фактичного проживання: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, -
за ознаками скоєння кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України;
за участі сторін кримінального провадження: з боку обвинувачення: прокурора ОСОБА_5 , з боку захисту: обвинуваченого ОСОБА_3 , захисниці обвинуваченого адвоката ОСОБА_6 , іншого учасника кримінального провадження, - потерпілого ОСОБА_7 , -
Судом встановлено, що ОСОБА_3 17 січня 2024 року, приблизно о 13 годині 20 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп?яніння, керуючи автомобілем «Chery Tiggo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , здійснював рух по проїзній частині вулиці Запорізької в селі Таврійське на території Запорізького району Запорізької області, зі сторони м. Оріхова в напрямку м. Запоріжжя, з перевищенням максимально дозволеної швидкості руху у населених пунктах. В салоні вказаного автомобіля на передньому пасажирському сидінні перебувала ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Попереду, у попутному автомобілю «Chery Tiggo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , напрямку, здійснював рух автомобіль «Renault Duster», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_9 .
В цей же час, у зустрічному автомобілю «Chery Tiggo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , напрямку, здійснював рух автомобіль «Ford F-150», реєстраційний номер НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_10 , в салоні якого в якості пасажирів перебували ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 .
Під час руху, в районі буд. N83 по вул. Запорізькій в с. Таврійське, у зв?язку зі зниженням уваги і реакції, а так само порушення координації дії, викликаних вживанням алкогольних напоїв, діючи із злочинною недбалістю, маючи об?єктивну можливість своєчасно виявити попутний автомобіль «Renault Duster», реєстраційний номер НОМЕР_3 , який здійснював рух попереду, ОСОБА_3 не обрав безпечної швидкості руху та, не дотримуючись безпечної дистанції, з метою уникнення зіткнення з автомобілем «Renault Duster», реєстраційний номер НОМЕР_3 , застосував відворіт керма вліво, допустив зіткнення правою боковою частиною кузова керованого ним автомобіля «Chery Tiggo», реєстраційний номер НОМЕР_2 із задньою частиною кузова автомобіля «Renault Duster», реєстраційний номер НОМЕР_3 , після чого автомобіль «Chery Tiggo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , змінивши напрямок свого руху вліво, виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення передньою частиною кузова автомобіля із лівою боковою частиною кузова автомобіля «Ford F-150», реєстраційний номер НОМЕР_4 .
Своїми діями водій ОСОБА_3 порушив вимоги п.п. 2.9 а), 10.1, 12.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N1306 від 10.10.2001 зі змінами та доповненнями, відповідно до яких:
- п. 2.9. «Водієві забороняється: а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп?яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції»;
- п. 10.1. «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.»
- п. 12.3. «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об?єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об?їзду перешкоди»;
Порушення водієм ОСОБА_3 вимог пп. 10.1, 12.3 Правил дорожнього руху, з технічної точки зору, перебуває у причинному зв?язку з подією цієї дорожньо-транспортної пригоди.
В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «Chery Tiggo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_8 , від отриманих тілесних ушкоджень у виді поєднаної тупої травми голови та тулуба, яка ускладнилась розвитком шоку, загинула на місці пригоди.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення беззаперечно визнав, надав покази, які повністю відповідають фактичним обставинам, що викладені в обвинувальному акті, підтвердивши їх, зокрема, дату, час, місце й спосіб його скоєння, порушення п.2.9а, пп. 10.1, 12.3 Правил дорожнього руху України, що призвело до ДТП та настання загибелі потерпілої ОСОБА_8 , у скоєному щиро розкаявся.
Так, обвинувачений ОСОБА_3 показав суду, що 17.01.2024, у денний час доби керував автомобілем «Cherry Tiggo», державний номерний знак, зазначений в обвинувальному акті, визнає, напам?ять його не знає. Автівка приналежна потерпілому. ОСОБА_3 прямував разом з дружиною ОСОБА_7 - потерпілою ОСОБА_8 в якості пасажира на передньому сидінні автомобіля, з боку м.Оріхів Пологівського району Запорізької області, в напрямку с.Комишуваха і далі через с.Таврійське Запорізького району Запорізької області у напрямку м.Запоріжжя. На дорозі, де відбулась ДТП, як свідчив під час допиту обвинувачений, завершилась ділянка шляху, розділена металевим відбійником, а також лісосмуга, після чого слідувало заокруглення дороги в напрямку вліво. Попереду в попутному напрямку на повільній швидкості рухався інший транспортний засіб, модель, марка та державний номерний знак якого в обвинувальному акті зазначені вірно. З метою уникнути зіткнення ОСОБА_3 почав гальмувати, до цього рухаючись зі швидкістю приблизно 90 км на годину, що було порушенням швидкісного режиму для руху в межах населених пунктів, а також застосував поворот керма вліво. У автівці, яка рухалась попереду, був водій із пасажирами, наскільки пам'ятає обвинувачений. Крім того, наскільки ОСОБА_3 відомо, автомобіль, яким він керував, був у справному стані. Музику під час руху він не вмикав, оскільки вони із потерпілою розмовляли. Під час гальмування, здійснюючи рух на ділянці заокруглення дороги, вже після того, як ОСОБА_3 відвернув кермо вліво, автівка під його керуванням пішла в занос правим боком, оскільки на дорозі було брудно. Моменту ДТП (зіткнення) із попутним транспортним засобом чітко не пам?ятає, адже після нього втратив свідомість, прийшов до тями вже в кареті швидкої медичної допомоги. Разом з цим обвинувачений зазначив, що автомобіль після зіткнення винесло на зустрічну смугу руху, що зумовило зіткнення з третім автомобілем, дані якого, вказані в обвинувальному акті, визнає. Внаслідок ДТП загинула потерпіла ОСОБА_8 . Після отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_3 змінювали хрусталик ока, він також отримав ушкодження в ділянці голови, у зв?язку із чим проходив лікування.
Обвинувачений показав суду, що до дня події, приблизно протягом одного тижня, перебуваючи на посаді гранатометника, він перебував на бойових позиціях, мало спав, а саме приблизно по 4 години на добу, тобто, був втомленим, відповідно, своєї недбалості у настанні ДТП не заперечує. Із потерпілою, яка працювала продавчинею в місцевому магазині, ОСОБА_3 підтримував товариські відносини, а напередодні дня події разом з побратимом із позивним « ОСОБА_15 » перебував вдома у потерпілої, де вони прийняли душ, привели себе до ладу, крім того, вечеряли разом із потерпілою ОСОБА_16 , її чоловіком - потерпілим ОСОБА_7 , вказаним побратимом. Під час вечері із побратимом вони вживали спиртні напої, а саме пляшку коньяку, яку розділили на двох, після чого обвинувачений спав приблизно 4 години, не відновившись належним чином, що усвідомлював.
Обвинувачений зауважив, що ділянка дороги у с.Преображенка є незадовільною, їхати було важко. Так само незадовільними були й погодні умови в день події: прохолодно, підвищена вологість, мокре дорожнє покриття, обмежена оглядовість, відповідно, він мав обрати інший швидкісний режим, їхати повільніше, тримати безпечну дистанцію під час руху. На дорожньому покритті відмічалось багато ям. ОСОБА_3 також пояснив, що дійсно порушив, крім швидкісного режиму, й безпечну дистанцію, рухаючись позаду вказаного вище транспортного засобу, який перебував попереду в попутньому напрямку. З показів обвинуваченого потерпіла самостійно запропонувала ОСОБА_3 взяти на себе керування автомобілем під час руху поза містом, оскільки він має більше досвіду.
У скоєному ОСОБА_3 щиро розкаюється, зробив для себе висновки, дуже шкодує про вчинений злочин, не мав сідати за кермо, враховуючи вживання спиртних напоїв напередодні, хоча й в незначній кількості, крім того, стан хронічної втоми. Також обвинувачений висловив намір продовжити проходження військової служби, адже в Україні не скасований та не припинений воєнний стан. Інші фактичні обставини, що викладені в обвинувальному акті, він також визнає.
Обвинувачений неодноразово вибачився перед потерпілим, зокрема, під час судових засідань, на стадії допиту та під час судових дебатів, зазначив про щире співчуття у зв?язку із втратою потерпілими рідної людини за наведених вище фактичних обставин, до чого призвели його дії. Зобов'язується продовжувати відшкодування завданої шкоди в розмірі суми, що залишилась та в межах заявлених позовних вимог, які визнає в повному обсязі.
Потерпілий ОСОБА_7 показав суду, що загибла є його дружиною, матір?ю іншого потерпілого - ОСОБА_17 . Обвинуваченого ОСОБА_3 потерпілий до події бачив декілька разів. Потерпілий є безробітним, нещодавно перед допитом йому встановлено кардіостимулятор. Дружині у день події, дату якої, вказану в обвинувальному акті, він визнає, потрібно було поїхати на автомобілі «Cherry» до м.Запоріжжя, а саме в банк. Вона сіла за кермо, але самостійно побоювалась керувати автівкою по трасі, про що достеменно відомо ОСОБА_7 , тому запропонувала обвинуваченому взяти керування на себе. Він розмовляв із потерпілою незадовго до події. Факт вживання обвинуваченим спиртних напоїв напередодні дня події, у незначній кількості, потерпілий визнає, а саме увечорі. Про це знала і дружина, оскільки вони всі разом вечеряли.
Вранці ОСОБА_3 , на думку потерпілого, не був в стані алкогольного сп?яніння, адже справляв враження особи, яка не має відповідних ознак. Автомобіль був ввірений йому зі згоди потерпілого. За годину після того, як потерпіла із обвинуваченим вирушили в дорогу, ОСОБА_7 повідомили про ДТП й про те, що за кермом був саме ОСОБА_3 . При цьому, самовидцем події потерпілий ОСОБА_7 та потерпілий ОСОБА_17 не були.
Заявлений цивільний позов потерпілий підтримує, просить його задовольнити в повному обсязі, за вирахуванням сум, які сплачені ОСОБА_18 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та, частково, - моральної шкоди.
Потерпілий на запитання суду чітко пояснив, що не бажає призначення реального та суворого покарання ОСОБА_3 , враховуючи його посткримінальну поведінку, значне та систематичне відшкодування шкоди, позицію щирого каяття. Крім того, потерпілий підтверджує неодноразове принесення вибачень обвинуваченого перед ним та його сином. ОСОБА_7 вважає, що в статусі військовослужбовця, виконуючи бойові завдання під час воєнного стану, ОСОБА_3 буде більш корисним, ніж у місцях позбавлення волі, тому вважає за можливе призначити покарання із застосуванням положень ст.75 КК України, або інше, не пов?язане із реальним позбавленням волі. Зазначена думка, як пояснив потерпілий на запитання суду, є спільною із сином - іншим потерпілим у даному кримінальному провадженні, а також представником потерпілих, узгоджена між ними перед судовими дебатами.
Потерпілий ОСОБА_17 в судові засідання не з'являвся у зв?язку із перебуванням на військовій службі, належним чином повідомлений, згідно з заявами, вх.№ від 16.04.2024, від 07.08.2024, долученими представником потерпілих адвокатом ОСОБА_19 , просить проводити судовий розгляд за його відсутності, цивільний позов підтримує в повному обсязі, задовольнити його, у разі визнання обвинуваченим своєї провини просить суворо не карати.
Судом визнано за можливе (під час дослідження письмових доказів, скерованих стороною захисту в частині характеристики ОСОБА_3 за місцем проживання, доказів на підтвердження відшкодування завданої матеріальної та, частково, моральної шкоди, проведення судових дебатів) продовжити розгляд кримінального провадження за відсутності представника потерпілого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_19 , враховуючи думку самого потерпілого, інших учасників кримінального провадження, добровільність їх позиції. Суд врахував в даному випадку приписи ст.2 КПК України щодо виконання завдань кримінального провадження із забезпечення розгляду справи, а також ту обставину, що ОСОБА_3 є військовослужбовцем, бере участь під час виконання бойових завдань, що певний час не надавало можливості суду завершити стадію з?ясування обставин справи та перевірки їх доказами (в частині дослідження письмових доказів, наданих стороною захисту).
З урахуванням думки потерпілого, позиції сторони обвинувачення та захисту, судом постановлено ухвалу (із занесенням до журналу судового засідання) про розгляд провадження за даної явки.
Судом визначено порядок дослідження доказів у даному провадження з урахуванням позиції обвинуваченого з приводу беззаперечного визнання винуватості у вчиненні злочину, а також визнання цивільного позову. Так, судом здійснено допит обвинуваченого, потерпілого ОСОБА_7 , досліджено визначений обсяг доказів, а саме, надані стороною обвинувачення письмові докази, зокрема, відомості щодо перебування в стані алкогольного сп?яніння, щодо речових доказів, вжитих заходів забезпечення, приналежності транспортних засобів - учасників ДТП, понесених процесуальних витрат, розміру завданого збитку, а також матеріали, які характеризують особу обвинуваченого, складену на виконання ухвали суду досудову доповідь.
Зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створюючи необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, суд під час розгляду провадження всебічно сприяв змагальності сторін, які мали можливість самостійно обстоювати їхні правові позиції, права, свободи, захищати законні інтереси, передбачені КПК України, відповідно, сторони не були позбавлені права та можливості подавати до суду речі, документи, інші докази, заявляти клопотання, а також реалізувати інші права.
Розгляд провадження здійснювався із застосуванням норми ч.3 ст.349 КПК України, за згодою всіх учасників судового провадження. Так, судом не досліджувався весь наявний обсяг доказів щодо фактичних обставин кримінального провадження, оскільки вони ніким не оспорюються. При цьому судом з'ясовано, що учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, що їх позиція є добровільною та істинною, а також їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку. Обвинувачений, якому роз'яснено зміст наведеної вище норми, подав до суду відповідну письмову заяву про її застосування 17.10.2024.
Судом встановлено, що за даними тестування на алкоголь ОСОБА_3 №1446 від 17.01.2024, проведеного за допомогою алкотестера « Drager Alcotest 6810», результат становить 1,19%. За даними висновка щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп?яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» ЗОР від 17.01.2024, складеного на підставі даних акта медичного огляду №580 від 17.01.2024, ОСОБА_3 перебуває у стані алкогольного сп?яніння. Також судом досліджено відповідні акт медичного огляду, результати аналізу токсикологічних досліджень, результати імунохроматографічного дослідження, долучені стороною обвинувачення, датовані 17.01.2024.
Дослідивши визначений обсяг доказів та надавши їм належну оцінку, вислухавши покази обвинуваченого, потерпілого, встановивши фактичні обставини події, суд вважає, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) при вище викладених обставинах повністю доведена, та кваліфікує його дії за ч.3 ст.286-1 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного сп?яніння, що спричинило смерть потерпілого.
При цьому, суд враховує, що основним безпосереднім об'єктом цього кримінального правопорушення є безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких інших видів транспорту, перелік яких наведений у примітці до ст. 286 КК, і його додатковим обов'язковим об'єктом виступає життя і здоров'я особи.
Так, об'єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України утворює, в даному випадку, діяння - порушення правил безпеки дорожнього руху; стан - у даному випадку алкогольного сп?яніння, наслідки - у вигляді спричинення смерті потерпілому, а також причинний зв'язок між порушенням водієм, який перебував у стані алкогольного сп?яніння, правил безпеки дорожнього руху і зазначеними наслідками - загибеллю потерпілої особи.
Із суб'єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.286-1 КК України характеризується змішаною формою вини, а саме прямим умислом щодо діяння - керування транспортним засобом в стані алкогольного сп?яніння, а також необережною виною (злочинною недбалістю) стосовно наслідків.
Крім цього, слід враховувати, що за змістом ст.286-1 КК України, цей злочин належить до злочинів із матеріальним складом. А тому ознакою його об'єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння, є не будь-яке з порушень правил безпеки дорожнього руху, а лише ті з них, які створюють реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених у частинах даної статті, і перебувають з ними у причинному зв'язку.
Причинний зв'язок - це об'єктивний зв'язок між дією (бездіяльністю) тієї чи іншої особи і певним наслідком. Встановити причини означає дати відповідь на запитання про те, чому явище відбувається, чим воно викликане, що знаходиться в його основі. Так, причинний зв'язок в автотранспортних злочинах відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали, а між порушеннями правил дорожнього руху й відповідними наслідками. Причинний зв'язок має місце лише тоді, коли діяння виступає необхідною умовою, без якої неможливе настання наслідку.
Під час розгляду кримінального провадження суд зобов'язаний виявити, встановити і вказати в мотивувальній частині вироку порушення ПДР, які мали місце під час конкретної ДТП, але водночас він повинен чітко зазначати у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених ст.286-1 КК України, тобто знаходилися у причинному зв'язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.
Оскільки стан алкогольного сп'яніння, характеризує певний психофізичний (фізіологічний) стан особи водія, який сприяє порушенню ним інших норм правил безпеки дорожнього руху (які безпосередньо викликають наслідки), то вказівка у вироку на порушення водієм транспортного засобу п.п. «а» п.2.9 ПДР деталізує, уточнює, конкретизує правопорушення, його суспільну небезпечність, стан суб'єкта злочину.
Таким чином, в даній справі, з урахуванням показів обвинуваченого, який беззаперечно визнав свою провину, суд дійшов висновку про те, що за умови виконання пп. 2.9.а, 10.1, 12.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N1306 від 10.10.2001 зі змінами та доповненнями, ОСОБА_3 подія ДТП не відбулася б, як наслідок, невідповідність вказаним вимогам дій водія перебуває у причинному зв'язку із настанням події дорожньо-транспортної пригоди, а також настанням суспільно-небезпечних наслідків у вигляді загибелі потерпілої ОСОБА_8 . Так, обвинувачений, керуючи технічно справним транспортним засобом, з урахуванням погодних умов, прямуючи ділянкою дороги, на якій сталась подія, мав враховувати її особливості, обравши безпечний швидкісний режим та притримуючись безпечної дистанції із транспортним засобом, що рухався попереду в попутному напрямку. Є визначальним те, що перебування у стані алкогольного сп?яніння завадили водієві заздалегідь помітити попутній автомобіль «RENAULT DUSTER», реєстраційний номер НОМЕР_3 , що спричинило необхідність застосування відвороту керма вліво з метою уникнення зіткнення та гальмування.
Разом з цим, саме у зв?язку зі зниженням уваги і реакції, а так само порушенням координації дії, що викликані вживанням алкогольних напоїв, ОСОБА_3 не дотримано п.10.1, п.12.3 ПДР України, що призвело до непоправних наслідків у вигляді загибелі потерпілої, а також пошкодження трьох транспортних засобів. Доказів щодо отримання обвинуваченим тілесних ушкоджень внаслідок ДТП сторонами не надано.
За змістом ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Разом з цим, дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню.
Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66-67 КК України), визначенні «інші обставини справи» або ж «інші обставини кримінального провадження», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта (постанова Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №373/870/22, провадження №51-4235 км 22).
Так, діяння, передбачене ч.3 ст.286-1 КК України згідно зі ст.12 КК України віднесено до тяжких злочинів.
Відповідно до ст.66 КК України обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. За усталеною правозастосовною практикою щире каяття є відвертою негативною оцінкою винуватою особою своєї протиправної поведінки.
Верховний Суд неодноразово зауважував, що щире каяття повинно мати не формальний характер, оскільки воно характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину. Це ставлення виявляється в тому, що винний визнає свою вину, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (постанова Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 759/7784/15-к, пр.51-2607 км 18).
Згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 15.05.2024 у справі № 383/1269/22, пр. 51-667 км 24, виходячи із системного тлумачення законодавства та із судової практики, щире каяття передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Таке усвідомлено-критичне ставлення до вчиненого, а також щирий жаль обвинуваченого, принесення вибачень потерпілій стороні, активне сприяння розкриттю правопорушення визнається судом доведеним під час судового розгляду, що також знайшло свій прояв у послідовній позиції з визнання провини, наданні відповідних показів, визнанні розміру завданих збитків та моральної шкоди, готовності виправити поведінку та посилити самоконтроль за подальшими діями.
Також обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, суд визнає добровільне відшкодування завданого збитку, адже протягом розгляду справи обвинувачений неодноразово, систематично та у значних сумах здійснював відшкодування на картковий рахунок потерпілого ОСОБА_7 відповідно до узгодженої позиції потерпілих щодо перерахування саме на його рахунок. Таким чином матеріальні збитки, до складу яких віднесено вартість пошкодженого транспортного засобу, приналежного ОСОБА_17 , а також ритуальні послуги, про відшкодування яких заявлено потерпілими ОСОБА_7 , ОСОБА_17 в межах даного кримінального провадження, відшкодовані в повному обсязі, також частково відшкодовано моральну шкоду.
Крім того, згідно з приписами ч.2 ст.66-2 КК України при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті. Суд бере до уваги безпосередню тривалу участь ОСОБА_20 у відсічі збройної агресії РФ проти України з часу його мобілізації (відповідно до даних військового квитка, посвідчення НОМЕР_5 від 29.08.2023), а саме з 16.11.2022, оскільки обвинувачений є учасником бойових дій, займаючи посаду гранатометника у відповідному підрозділі.
Згідно зі ст.67 КК України обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено. З урахуванням приписів ч.4 ст.67 КК України, враховуючи пред?явлене обвинувачення, що визнається судом доведеним, оскільки перебування ОСОБА_3 під час вчинення злочину в стані алкогольного сп?яніння є ознакою кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати дану обставину при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.
Судом визнається доведеним, що потерпіла, яка напередодні події була свідком вживання ОСОБА_3 спиртних напоїв, як і її чоловік - потерпілий ОСОБА_7 , що вбачається з його показів, свідчень обвинуваченого, відповідно, були обізнані про його ймовірний стан сп?яніння. Потерпілий чітко показав суду, що відповідних зовнішніх ознак алкогольного сп?яніння у обвинуваченого в день події не відмічав, був обізнаний із тим, що його дружина самостійно побоюється керувати автівкою по трасі, поза межами населеного пункту, довірила керування транспортним засобом обвинуваченому, потерпілий також не висловив у телефонній розмові із дружиною заперечень проти керування ОСОБА_3 транспортним засобом, як слідує з його показів. Разом з цим, зазначені обставини, хоча і враховуються судом, проте не усувають винуватості ОСОБА_4 , не звільняли водія від виконання вимог зазначених вище пунктів ПДР та відповідальності.
Суд, призначаючи покарання, враховує вік й відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання, одружений, має малолітню дитину на утриманні, є військовослужбовцем, під наглядом лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.
За даними довідки від 07.04.2025 №33/911 за підписом командира військової частини НОМЕР_1 ЗСУ, ОСОБА_3 перебуває на військовій службі в даній військовій частині згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_6 по особовому складу від 18.11.2022 №176-РС, наказом командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині №255 від 18.11.2022 по час надання довідки. Згідно з листом т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 ЗСУ від 14.06.2025, ОСОБА_3 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка виконує бойові завдання у Запорізькій області.
Сторонами кримінального провадження визнається та не спростований належними та допустимими доказами факт продовження проходження ОСОБА_3 військової служби на час завершення розгляду справи.
Згідно з засвідченим витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №166 від 12.02.2024, внаслідок проведеного службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини 17.01.2024 до солдата ОСОБА_3 застосовано дисциплінарну відповідальність та оголошено дисціплінарне стягнення у вигляді суворої догани. До службового розслідування долучена службова характеристика, яка є задовільною, свідчить про вмотивованість солдата на проходження військової служби, підготовленість у професійному відношенні, раніше у порушенні військової дисципліни не помічений. Займаній посаді ОСОБА_3 відповідає. Дані про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 у справі відсутні.
Згідно з даними побутової характеристики (за місцем проживання) за підписом голови квартального комітету №115 Шевченківського району м. Запоріжжя від 12.11.2024, двох сусідів, ОСОБА_3 фактично проживає по АДРЕСА_2 , із дружиною та донькою. За свідченнями сусідів він працьовитий, товариський, ввічливий. За весь час зарекомендував себе як зразковий громадянин, підтримує добрі стосунки із сусідами. Перебуває в лавах ЗСУ з жовтня 2022 року, приймає активну участь в житті кварталу.
За даними досудової доповіді, складеної 31.05.2024 Шевченківським районним відділом філії ДУ «Центр пробації» в Запорізькій області, на виконання ухвали суду, ризики вчинення повторного кримінального правопорушення ОСОБА_3 , як і ризик небезпеки для суспільства та окремих осіб оцінені як низькі. За даними доповіді у підготовці досудової доповіді обвинувачений приймав активну участь, надав всі необхідні відомості. Виправлення обвинуваченого без обмеження або позбавлення волі не становить небезпеку для суспільства. У разі, якщо суд дійде висновку про можливість звільнення правопорушника від відбування покарання з випробовуванням, орган пробації вважає доцільним покладання на правопорушника обов?язків, передбачених ст. 76 КК України.
Суд враховує висновки пробації щодо констатованих низьких ризиків, разом з цим, зауважує, що застосування положень ст.75 КК України в разі засудження за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України, тобто, за порушення правил безпеки дорожнього руху особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного сп?яніння, виключається.
Під час призначення покарання судом береться до уваги вчинення обвинуваченим одного епізоду кримінального правопорушення, спосіб вчинення злочину, змішана форма вини, наслідки, що настали. Суд зважує на посткримінальну поведінку ОСОБА_3 , який повністю визнав свою провину у вчиненні злочину, надавши чіткі та послідовні покази, сприяв здійсненню розслідування та судовому розгляду справи. Випадки неявок під час розгляду справи неповажними не визнавались, були пов?язані зі станом здоров?я ОСОБА_3 , який проходив лікування у зв?язку із захворюванням, отриманим під час виконання обов?язків військовослужбовця, а також виконанням бойових завдань. Крім того, обвинувачений примирився із потерпілими та щиро розкається у скоєному, вибачився, а також здійснив значне відшкодування завданої шкоди, якщо враховувати ціну позову. Зазначене свідчить про те, що він зробив належні висновки для себе та бажає стати на шлях виправлення.
Слід врахувати й думку потерпілих щодо призначення покарання обвинуваченому. Так, висловлюючи спільну із сином думку, ОСОБА_7 просить не позбавляти волі обвинуваченого, позаяк є важливим його внесок саме у військовій службі, враховуючи умови воєнного стану. На суворому покаранні не наполягав і потерпілий ОСОБА_17 , як видно з його заяви, про що вказано вище по тексту судового рішення.
Суд наголошує, що дискреційні повноваження суду визнаються Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Разом із тим, процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині.
При цьому, первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом є саме врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винуватого, та обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання.
Згідно з ч.1 ст.69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Тобто, кримінальний закон передбачає у виключних випадках можливість застосування положень статті 69 КК України лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та з урахуванням особи винного. Підставами призначення більш м'якого покарання є дві групи чинників, які характеризують як вчинене кримінальне правопорушення так і особу винного: 1) наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення; 2) дані, які певним чином характеризують особу винного.
В даному випадку, констатовані судом обставини відповідно до ст.66 КК України, дані, що характеризують особу обвинуваченого, його поведінка після події правопорушення, сумлінне продовження виконання бойових завдань в складі ЗСУ, що свідчить про активну громадянську позицію та виконання конституційного обов?язку громадянина України щодо захисту Батьківщини під час повномасштабного вторгнення РФ на територію України, суттєве відшкодування шкоди потерпілим, на переконання суду, дійсно істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, впливаючи на рівень небезпечності особи винного в майбутньому, відповідно, призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті (позбавлення волі на строк п?ять років як основного покарання) було б явно недоцільним і несправедливим. В даному випадку є виправданим саме призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.
Згідно з приписами ст.58 КК України, покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк. Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.
Таким чином, за результатами розгляду справи, беручи до уваги тяжкість та фактичні обставини вчиненого правопорушення, вищенаведені чинники, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі відповідно до санкції ч.3 ст.286-1 КК України, із застосуванням положень ч.1 ст.69 КК України, тобто, нижче від найнижчої межі, строком на 2 роки. На підставі статті 58 КК України суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 замість основного покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки покарання у виді службового обмеження на строк 2 роки, із відрахуванням в дохід держави 10 відсотків із суми грошового забезпечення обвинуваченого, враховуючи необхідність подальшого відшкодування завданої моральної шкоди потерпілим.
Під час відбування покарання у виді службового обмеження засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання. При цьому, строк відбуття покарання у виді службового обмеження слід рахувати з дня, з якого фактично розпочато відрахування із грошового забезпечення військовослужбовця.
Щодо додаткового покарання суд зауважує, що його призначення відповідно до ч.3 ст.286-1 КК України є обов?язковим. Враховуючи, що обвинувачений має посвідчення водія НОМЕР_7 від 27.10.2011, як встановлено судом, суд вважає за доцільним призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 6 років.
Наведене вище рішення суду сприятиме кадровому комплектуванню Збройних Сил України та стимулюватиме обвинуваченого в подальшому сумлінно виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту Батьківщини за умов широкомасштабної збройної агресії РФ проти України та введеного воєнного стану, а також сприятиме формуванню дисципліни щодо виконання Правил дорожнього руху в подальшому, відшкодуванню завданої потерпілим шкоди.
Зазначене покарання також відповідатиме тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого та сприятиме його виправленню і попередженню скоєння нових кримінальних правопорушень.
Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 №15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
У рішенні ЄСПЛ у справі «Scoppola v. Italy» (№2) (Заява №10249/03) від 17.09.2009, констатовано, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Так, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч.1 ст.50 КК України).
Відповідно, визначене покарання є необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень, тобто, відповідає меті, передбаченій ст.50 КК України, із дотриманням принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання; перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою ОСОБА_3 , адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
За приписами ч. 6 ст. 55 КПК України, якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви, положення частин 1-3 цієї статті поширюються на близьких родичів чи членів сім'ї такої особи. Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім'ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням - потерпілими може бути визнано кілька осіб.
Протягом кримінального провадження потерпілий має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом (п.10 ч.1 ст.56 КПК України).
Ця шкода, зокрема, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні (ч.2 ст.127 КПК України), якщо його пред'явлено до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння (ч.1 ст.128 КПК України).
Під час вирішення цивільного позову суд зобов'язаний об'єктивно дослідити обставини справи, встановити учасників і характер правовідносин, що склалися між ними, з'ясувати розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.
За змістом позовної заяви, датованої 14.05.2024, за підписом адвоката ОСОБА_19 , транспортний засіб «Chery Tiggo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , належить на праві власності ОСОБА_17 . Вартість транспортного засобу відповідно до договору складала 477 300,00 гривень. В результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка спричинена з вини ОСОБА_3 , даний транспортний засіб зазнав пошкодження, які не дозволяють його подальшу експлуатацію. Крім того, ОСОБА_17 понесені витрати на поховання (ритуальні послуги) матері ОСОБА_8 , яка померла в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що спричинена з вини ОСОБА_3 , у розмірі 35 450,00 гривень. Відповідно, з урахуванням вимог ст.22, 386, 1166, 1201 ЦК України, до стягнення на користь ОСОБА_17 з обвинуваченого заявлено матеріальну шкоду в сумі 512 750,00 гривень.
Як стверджується у позовній заяві, в контексті обґрунтування завданої потерпілим моральної шкоди, втрата близької та рідної людини, у зв?язку з її передчасною смертю, призвела до сильних душевних страждань та психологічної травми для сина та чоловіка померлої. Внаслідок злочину, вчиненого ОСОБА_3 , у ОСОБА_7 змінився та був порушений нормальний спосіб життя, він поніс значне потрясіння, що змусило його докладати додаткових зусиль для нормалізації свого життя. Відповідно, враховуючи приписи ст.23, 1168 ЦК України, оскільки потерпілі ОСОБА_17 та ОСОБА_7 є суб?єктами, яким повинна бути відшкодована моральна шкода, за змістом позовної заяви потерпілі просять стягнути з обвинуваченого на користь кожного з них по 500 000,00 гривень.
В судовому засіданні потерпілий підтвердив наведене обґрунтування розміру моральної шкоди. Родинні зв'язки ОСОБА_17 та ОСОБА_7 із потерпілою доведені наявними письмовими доказами та не заперечуються учасниками кримінального провадження. Приналежність автомобіля «Chery Tiggo 2» НОМЕР_2 згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 ОСОБА_17 також є підтвердженою в належний спосіб.
Завдана матеріальна шкода повністю відшкодована під час судового розгляду, її сума не спростовується стороною захисту, повністю визнана, відповідає вартості транспортного засобу відповідно до договору купівлі-продажу від 03.08.2023 (477 300,00 гривень), видаткової накладної від 03.08.2023. Крім того, вартість ритуальних послуг підтверджена квитанцією до прибуткового касового ордера №40, виданою ФОП ОСОБА_21 від 19.01.2024, у сумі 35 450,00 гривень.
Повне відшкодування цивільним відповідачем завданої матеріальної та, частково - моральної шкоди, підтверджено належними та допустимими доказами, а саме: платіжними інструкціями від імені ОСОБА_3 на користь потерпілого ОСОБА_7 від 22.07.2025 у сумі 60 000,00 гривень, від 22.02.2026 у сумі 50 000,00 гривень, від 10.08.2024 у сумі 20 000,00 гривень, від 27.08.2024 у сумі 40 000,00 гривень, від 26.09.2024 у сумі 60 000,00 гривень, від 29.10.2024 у сумі 60 000,00 гривень, від 22.11.2024 у сумі 60 000,00 гривень, від 29.12.2024 у сумі 30 000,00 гривень, від 06.05.2025 у сумі 40 000,00 гривень, від 27.06.2025 у сумі 60 000,00 гривень, від 31.05.2025 у сумі 60 000,00 гривень, від 24.08.2025 у сумі 60 000,00 гривень, від від 30.09.2025 у сумі 60 000,00 гривень, всі з наведених - із призначеннями платежів «сплата матеріальної шкоди по кп №336/2395/24».
Загальна сума відшкодування становить 660 000,00 гривень, тобто, за вирахуванням розміру матеріальної шкоди, в рахунок моральної шкоди потерпілим відшкодовано 147 250,00 гривень, із розрахунку по 73 625,00 гривень кожному потерпілому.
Потерпілий ОСОБА_7 пояснив, що відшкодування здійснювалось обвинуваченим саме на його картковий рахунок, що узгоджено між ним та сином ОСОБА_17 як належний спосіб відшкодування.
Розглядаючи цивільний позов, суд враховує, що за змістом ч. 1 ст. 129 КПК України суд, ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Частиною 5 ст. 128 КПК передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно з п.2 ч.3 ст. 374 КПК у мотивувальній частині обвинувального вироку, в числі іншого, зазначаються підстави для задоволення цивільного позову. При цьому виходячи із законодавчих положень у своєму рішенні суд повинен навести точний розрахунок присуджених сум для відшкодування шкоди.
Задовольняючи позовні вимоги потерпілих (з урахуванням залишкової суми моральної шкоди у розмірі по 426 375,00 гривень на користь кожного з потерпілих), перевіривши вимоги цивільних позивачів, оцінивши надані докази відповідно до ст. 94 КПК України, виходить з такого нормативного обґрунтування.
Так, згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у її душевних стражданнях через протиправну поведінку щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, установлених ч. 2 цієї статті.
При цьому розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) і з урахуванням інших обставин. Суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має навести в рішенні відповідні мотиви.
Таким чином, законодавець визначив загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди, тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду.
Установивши доведеність винуватості ОСОБА_3 , враховуючи ціну позову, наведене обґрунтування завданих потерпілим моральних та душевних страждань, до яких призвела втрата близької людини, що є немайновими втратами, суд знаходить розмір заявленої до стягнення моральної шкоди справедливим та співрозмірним. Вочевидь, що втрата матері та дружини, вимагає від потерпілих додаткових зусиль для відновлення звичного способу життя та подолання стресового стану, а також стану моральної та фізичної виснаженості. Втрата близької людини безумовно спричиняє й негативні переживання та спогади, тривогу, емоційні й тілесні реакції при спогадах.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16 відійшла від раніше висловлених правових позицій та дійшла висновку про те, що виходячи із положень статей 16 і 23 ЦК та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення. Так, право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Касаційний цивільний суд Верховного Суду неодноразово застосовував цю позицію, зокрема, в постанові від 01 березня 2023 року у справі №496/1691/19, виходив із того, що в контексті приписів ст. 1168 ЦК України, ст. 23 ЦК України є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди.
Об'єднана палата КЦС ВС в постанові від 22 квітня 2024 року у справі №279/1834/22 сформувала висновок, за яким норми права, передбачені ст. 23 ЦК, мають поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК України близькі родичі та члени сім'ї - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Так, потерпілі набули вказаний процесуальний статус відповідно до вимог КПК України і сторони кримінального провадження не ставлять його під сумнів, є близькими особами для загиблої, отже, мають належні підстави для використання всіх прав потерпілої особи в цьому кримінальному провадженні, зокрема на отримання відшкодування за шкоду, заподіяну фізичній особі внаслідок вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України. Враховуючи наведене, потерпілі належать до суб'єктів, яким може бути компенсована моральна шкода, завдана смертю ОСОБА_8 внаслідок вчиненого злочину.
Суд також враховує, що за змістом ч.1,4 ст.206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Оскільки визнання ОСОБА_3 як цивільним відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд, розглянувши позовну заяву, дійшов висновку про те, що заявлений позов в частині відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню, з урахуванням сплачених сум, тобто, стягненню з ОСОБА_3 на користь кожного з потерпілих підлягає компенсація вартості завданої моральної шкоди у сумі по 426 375,00 гривень.
Відповідно до п.2 ч.4 ст.374 КПК у резолютивній частині вироку, окрім іншого, зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження.
За приписами ч.4 ст.174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Суд зауважує, що ухвалою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя під час судового розгляду даного провадження від 13.12.2024 у задоволенні клопотання представниці приватного підприємства «Лубнимаш» ОСОБА_22 про скасування арешту майна відмовлено. Ухвала суду набрал законної сили 23.12.2024 (веб-посилання на текст судового рішення в ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/123749514).
Проте, наразі арешт, накладений на рухоме майно відповідно до ухвали слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя у справі № 335/644/24, пр.1-кс/335/350/2024 від 25.01.2024, яка набрала законної сили 31.01.2024, підлягає скасуванню, оскільки вжитий як захід забезпечення кримінального провадження та в подальшому його збереження не є необхідним. Вказаною ухвалою постановлено накласти арешт на майно, вилучене в ході огляду місця події 17.01.2024, а саме на: - автомобіль «CHERRY TIGGO 2», реєстраційний номер НОМЕР_2 , з пошкодженнями кузову в результаті дорожньо-транспортної пригоди, власником якого є ОСОБА_17 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_8 ), зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 ; - автомобіль «RENAULT DUSTER», реєстраційний номер НОМЕР_3 , з пошкодженнями кузову в результаті дорожньо-транспортної пригоди, володільцем якого на час вилучення є ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_4 ), власником якого відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_9 є Приватне підприємство «Лубнимаш» (Полтавська область, м. Лубни, проспект Володимирський, буд. 110/1). У накладенні арешту на автомобіль «FORD F150», реєстраційний номер НОМЕР_4 , з пошкодженнями кузову в результаті дорожньо-транспортної пригоди, власником якого є БО «БФ «ВІКТОРІОДЕСА» (м. Одеса, вул. Рішельєвська, буд. 44/46, кв. 39), - відмовлено. Майно, на яке цією ухвалою накладений арешт, залишено на зберіганні у СУ ГУНП в Запорізькій області.
Щодо запобіжного заходу, застосованого до обвинуваченого та затримання як тимчасового запобіжного заходу, суд враховує, що згідно з протоколом затримання старшим слідчим ВР ЗСТ СУ ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_23 від 17.01.2024, ОСОБА_3 затримано 17.01.2024. Відповідно до матеріалів кримінального провадження до обвинуваченого застосовано цілодобовий домашній арешт згідно з ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя у справі №335/644/24, пр.1-кс/335/331/2024 від 19.01.2024. Строк дії запобіжного заходу сплинув, відповідно, він вважається скасованим (ч.6 ст.181 КПК України). Разом з цим, у зв?язку із застосуванням вказаного запобіжного заходу постановлено звільнити підозрюваного ОСОБА_3 з-під варти негайно в залі суду. Тобто, строк затримання становить 3 дні - з 17.01.2024 по 19.01.2024.
Враховуючи приписи пп.в п.1 ч.1 ст.72 КК України, при складанні покарань за сукупністю кримінальних правопорушень та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення: одному дню позбавлення волі відповідають три дні службового обмеження для військовослужбовців.
Згідно з приписами ч.5,6 ст.72 КК України попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. Встановлені в частині першій цієї статті правила співвідношення видів покарань можуть застосовуватись і в інших випадках, передбачених Загальною частиною цього Кодексу.
Враховуючи наведене, строк затримання ОСОБА_3 слід зарахувати в строк призначеного покарання, оскільки покарання у виді позбавлення волі замінюється судом на службове обмеження.
Інші заходи забезпечення кримінального провадження під час досудового розслідування та судового розгляду справи не застосовувались.
Відповідно до ст.118 КПК України до процесуальних витрат відносяться витрати пов'язані із залученням експертів. За змістом ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Оскільки проведення по справі експертиз здійснювалося за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділялися експертній установі з Державного бюджету України, документально підтверджені процесуальні витрати, які складаються з витрат на проведення судових експертиз, мають бути стягнуті з обвинуваченого на користь держави.
Так, витрати на залучення експерта у кримінальному провадженні підтверджені наявними довідками про витрати, а саме, за проведення судових експертиз: висновок №СЕ-19/108-24/1220-ІТ - 3 029,12 гривень; №СЕ-19/108-24/1221-ІТ - 3 029,12 гривень; №СЕ-19/108-24/1222-ІТ - 3 029,12 гривень, №СЕ-19/108-24/1223-ІТ - 6 058,24 гривень, №СЕ-19/108-24/1226-ІТ - 6 058,24 гривень, №СЕ-19/108-24/1773-ІТ - 4 543,68 гривень, всього - 25 747,52 гривень.
Суд також вважає за необхідне розглянути питання щодо речових доказів по справі з урахуванням положень ст.100 КПК України.
Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України, враховуючи умови дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд вважає за доцільне обмежитися проголошенням його резолютивної частини у судовому засіданні з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Керуючись ст. 2-3, 7, 17, 55-56, 84-86, 89, 91-95, 98-102, 104-105, 127-128, 131, 349, 367-371, 373-374, 376, 392, 394, 395, 615 КПК України, суд, -
Визнати ОСОБА_3 винуватим у пред'явленому йому обвинуваченні у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України, та із застосуванням ч.1 ст.69 КК України, призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 6 (шість) років.
На підставі статті 58 КК України призначити ОСОБА_3 замість основного покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки покарання у виді службового обмеження на строк 2 (два) роки, із відрахуванням в дохід держави 10 відсотків із суми грошового забезпечення засудженого.
Роз?яснити, що під час відбування покарання у виді службового обмеження засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.
Строк відбуття покарання у виді службового обмеження рахувати з дня, з якого фактично розпочато відрахування із грошового забезпечення військовослужбовця.
До строку відбуття покарання у виді службового обмеження зарахувати строк перебування ОСОБА_3 під вартою у період з 17.01.2024 по 19.01.2024 з розрахунку - один день попереднього ув'язнення за три дні службового обмеження для військовослужбовців.
Цивільний позов ОСОБА_17 та ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_10 , на користь ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_11 , в рахунок відшкодування моральної шкоди 426 375,00 гривень (чотириста двадцять шість тисяч триста сімдесят п?ять гривень 00 копійок).
Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_10 , на користь ОСОБА_17 , РНОКПП НОМЕР_12 , в рахунок відшкодування моральної шкоди 426 375,00 гривень (чотириста двадцять шість тисяч триста сімдесят п?ять гривень 00 копійок).
У задоволенні цивільного позову в іншій частині відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_10 , на користь держави процесуальні витрати на проведення судових експертиз у сумі 25 747,52 гривень (двадцять п?ять тисяч сімсот сорок сім гривень 52 копійки).
Скасувати арешт рухомого майна, накладений відповідно до ухвали слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя у справі № 335/644/24, пр.1-кс/335/350/2024 від 25.01.2024, а саме, з:
- автомобіля «CHERRY TIGGO 2», реєстраційний номер НОМЕР_2 , з пошкодженнями кузову в результаті дорожньо-транспортної пригоди, власником якого є ОСОБА_17 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_8 ), зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 ;
- автомобіля «RENAULT DUSTER», реєстраційний номер НОМЕР_3 , з пошкодженнями кузову в результаті дорожньо-транспортної пригоди, володільцем якого на час вилучення є ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_4 ), власником якого відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_9 є Приватне підприємство «Лубнимаш» (Полтавська область, м. Лубни, проспект Володимирський, буд. 110/1).
Речовий доказ - автомобіль «Chery Tiggo 2», д.н.з. НОМЕР_2 , з механічними пошкодженнями кузова, що перебуває на території спеціального майданчика тимчасового тримання транспортних засобів ГУНП в Запорізькій області за адресою: м.Запоріжжя, вул. Привокзальна, буд.13, - повернути власнику ОСОБА_17 .
Речовий доказ - автомобіль «Renault Duster», д.н.з. НОМЕР_3 , з механічними пошкодженнями кузова, що перебуває на території спеціального майданчика тимчасового тримання транспортних засобів ГУНП в Запорізькій області за адресою: м.Запоріжжя, вул. Привокзальна, буд.13, - повернути Приватному підприємству «Лубнимаш», адреса місцезнаходження: Полтавська область, м. Лубни, пр. Володимирський, буд.110/1.
Речовий доказ - автомобіль «Ford F150», д.н.з. НОМЕР_4 , з механічними пошкодженнями кузова, що перебуває на території спеціального майданчика тимчасового тримання транспортних засобів ГУНП в Запорізькій області за адресою: м.Запоріжжя, вул. Привокзальна, буд.13, - повернути БО «БФ «Вікторіодеса», адреса місцезнаходження: Одеська область, Приморський район, вул. Рішельєвська, буд.44/46, кв.39.
Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 цього Кодексу.
Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подання через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку негайно після його проголошення.
Роз'яснити, що обвинувачений, захисник, потерпілі, їх представники мають право подати клопотання про помилування, ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Копію вироку після його проголошення негайно вручити прокурору та іншим учасникам справи, присутнім під час проголошення вироку, не пізніше наступного дня після ухвалення - учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.
Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку проголосити його резолютивну частину з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Суддя ОСОБА_1