02 березня 2026 року
м. Київ
справа № 761/43657/19
провадження № 61-2446ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Коломієць Г. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в місті Києві, Державної казначейської служби України, третя особа - Святошинське управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві, про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади,
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся д осуду з вищевказаним позовом до Головного управління Національної поліції в місті Києві (далі - ГУ НП у м. Києві), Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), третя особа - Святошинське управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві (далі - Святошинське УП ГУ НП у м. Києві), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд стягнути з ГУ НП у. м. Києві, ДКСУ на його користь
у рахунок відшкодування майнової шкоди 5 362 500 грн, інфляційні витрати у розмірі 12 541 714 грн, 3 % річних у розмірі 1 911 107,00 грн, в рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 лютого
2026 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ГУ НП у м. Києві, ДКСУ, третя особа - Святошинське УП ГУ НП у м. Києві, про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, відмовлено.
26 лютого 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року (повний текст постанови виготовлено 12 лютого 2026 року), в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження з огляду на наступне.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Так, у касаційній скарзі заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права та цитує статтю 389 ЦПК України, проте не зазначає конкретні обов'язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює відкриття касаційного провадження.
За таких обставин, відповідно до вимог частини другої, четвертої статті 392 ЦПК України, заявнику необхідно надати суду уточнену редакцію касаційної скарги
з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження, передбачену (передбачені) частиною другою статті 389 ЦПК України та надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
Відповідно до вимог частин другої, третьої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення їх недоліків.
Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог ухвали, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені законом.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Г. В. Коломієць