26 березня 2025 року
м. Київ
справа № 495/1428/18
провадження № 61-15520св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Пророка В. В.,
Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури,
відповідачі: Затоківська селищна рада Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_1 , виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради Одеської області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу адвоката Костира Андрія Олександровича, якій діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 1 лютого 2021 року, ухвалене у складі судді Прийомової О. Ю., та постанову Одеського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року, ухвалену колегією у складі суддів: Заїкіна А. П., Князюка О. В., Погорєлової С. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури звернувся з позовом до Затоківської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області (далі - Затоківська селищна рада),
ОСОБА_1 , виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності, визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора.
В обґрунтування позову вказував, що Затоківською селищною радою та фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_3 і ФОП ОСОБА_4 18 вересня 2007 року укладено договір оренди земельної ділянки площею 4,8 га з кадастровим номером 5110300000:02:003:0189 (5110300000:02:003:0190), цільовим призначенням якої є розміщення, експлуатація та обслуговування бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованої в АДРЕСА_1 .
Рішенням Господарського суду Одеської області від 29 квітня 2014 року
у справі № 916/803/14 задоволено позов заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Затоківської селищної ради до ФОП ОСОБА_3 і ФОП ОСОБА_4 , розірвано вказаний договір оренди та зобов'язано відповідачів повернути до земель комунальної власності смт Затока вказану земельну ділянку.
Надалі на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок 15 квітня 2015 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0489 га з кадастровим номером 5110300000:02:003:0364, розташованої на АДРЕСА_2 . Зазначена земельна ділянка сформована із земель, наданих раніше у користування ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 .
Рішенням Затоківської селищної ради від 5 червня 2015 року № 2937 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,0489 га з кадастровим
номером 5110300000:02:003:0364, цільовим призначенням якої є індивідуальне дачне будівництво, розташовану на
АДРЕСА_2 .
На підставі вказаного рішення державним реєстратором реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області за результатами розгляду документів, поданих ОСОБА_1 для оформлення права власності, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно з індексним номером 38645548 щодо вказаної земельної ділянки, яке зареєстровано згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 5 червня
2015 року № 21859537.
За таких обставин прокурор просив:
- визнати незаконним рішення Затоківської селищної ради від 5 червня 2015 року № 2937;
- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 38645548, видане ОСОБА_1 5 червня 2015 року реєстраційною службою Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, щодо земельної ділянки № 5/1-12 площею 0,0489 га з кадастровим
номером 5110300000:02:003:0364, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення, розташованої
на бульварі Золотий беріг в смт Затока міста Білгорода-Дністровського Одеської області;
- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області від 5 червня 2015 року (індексний номер 21859537), на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області
від 1 лютого 2021 року позов задоволено.
Визнано незаконним рішення Затоківської селищної ради від 5 червня 2015 року № 2937.
Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 38645548, видане ОСОБА_1 5 червня 2015 року реєстраційною службою Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, щодо земельної ділянки № 5/1-12 площею 0,0489 га з кадастровим
номером 5110300000:02:003:0364, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення, розташованої
на АДРЕСА_1 .
Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області від 5 червня 2015 року (індексний номер 21859537), на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції керувався тим, що цільовим призначенням земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 , було будівництво об'єктів рекреаційного призначення. Рішенням селищної ради № 2939 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку, кадастровий
номер 5110300000:02:003:0364, для індивідуального дачного будівництва.
Місцевий суд зазначив, що після поділу вказаної земельної ділянки Затоківська селищна рада повинна була розпорядитись новоствореними земельними ділянками відповідно до цього ж цільового призначення та не могла передати земельну ділянку у власність для індивідуального дачного будівництва.
Згідно з листом Затоківської селищної ради від 17 січня 2018 року № 27/01-27 рада детальний план території щодо земельної ділянки з кадастровим
номером 5110300000:02:003:0395 не розробляла та не затверджувала, що вказує на відведення спірної земельної ділянки у власність з порушенням частини третьої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідно до якої у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.
Суд першої інстанції зазначив, що прокурор є самостійним позивачем у цій справі з огляду на відсутність суб'єкта контролю за законністю прийняття органом місцевого самоврядування відповідних рішень. Місцевий суд зазначив, що земельна ділянка з кадастровим номером 5110300000:02:003:0395 не є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу, тому Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) не наділена повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства не наділяють Держгеокадастр правом звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що на момент передачі у власність спірної земельної ділянки площею 0,0489 га на підставі оспорюваного рішення Затоківської селищної ради від 5 червня 2015 року № 2937 за ОСОБА_1 вже була здійснена реєстрація земельної ділянки 19 вересня 2014 року з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва площею 0,0895 га, розташована на АДРЕСА_3 .
Постановою Одеського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв адвокат Костир А. О., залишено без задоволення, а рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 1 лютого 2021 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про існування правових підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У вересні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Костир А. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 1 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційну скаргу мотивовано неврахуванням судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 712/10864/16-а (провадження № 11-518апп18), та Верховним Судом у постанові від 21 лютого 2019 року у справі № 813/6231/14 (провадження № К/9901/5988/18), про те, що зміна виду використання земельної ділянки (в межах однієї категорії та цільового призначення), яка належить особі на праві приватної власності, можлива, але порядок вказаної зміни не врегульовано Земельним кодексом України. Керуючись принципом ЗК України щодо раціонального використання та охорони земель, зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цільового призначення землі.
Зазначає про неврахування судами висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 6 червня 2018 року у справі № 911/1541/17 (провадження № 12-119гс18), від 5 червня 2018 року у справі № 927/584/17 (провадження № 12-129гс18), від 6 червня 2018 року у справі № 927/1155/16 (провадження № 12-135гс18), від 10 квітня 2018 року у справі № 927/291/17 (провадження № 12-46гс18), висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 243/13059/18 (провадження № 61-19557св19), від 16 вересня 2020 року у справі № 243/202/19 (провадження № 61-10675св19), від 4 квітня 2019 року у справі № 819/1553/17 (провадження № К/9901/408/17) та від 2 квітня 2019 року у справі № 819/806/17 (провадження № К/9901/18249/18), про те, що держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію та несе негативні наслідки відсутності такого правового регулювання.
Неврахованим судами першої та апеляційної інстанцій заявник вважає висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 4 квітня 2019 року
у справі № 640/5921/19 (провадження № А/9901/84/19), про те, що положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні.
Також заявник зазначає про помилкове незастосування висновків Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема викладених у рішеннях від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та від 20 жовтня
2011 року у справі «Рисовський проти України», та неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування рішень ЄСПЛ у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 3 липня 2019 року у справі № 317/2546/14-ц
(провадження № 61-20205св18), від 19 червня 2019 року у справі № 317/2571/14-ц (провадження № 61-16083св18), від 19 червня 2019 року у справі № 911/4000/15,
від 26 червня 2019 року у справі № 359/3766/16-ц (провадження № 61-5375св18),
від 5 червня 2019 року у справі № 297/615/17 (провадження № 61-39256св18),
від 5 червня 2019 року у справі № 697/2434/16-ц (провадження № 61-47091св18),
від 26 червня 2019 року у справі № 814/2389/15 (провадження № К/9901/14780/18) та від 26 червня 2019 року у справі № 701/902/17-ц (провадження № 61-36394св18).
Позиція інших учасників справи
У квітні 2022 року керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про безпідставність її доводів та правильність висновків судів першої та апеляційної інстанції про задоволення позову.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про неправильне застосування судом першої та апеляційної апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року
у справі № 712/10864/16-а (провадження № 11-518апп18),, від 6 червня 2018 року у справі № 911/1541/17 (провадження № 12-119гс18), від 5 червня 2018 року
у справі № 927/584/17 (провадження № 12-129гс18), від 6 червня 2018 року
у справі № 927/1155/16 (провадження № 12-135гс18), від 10 квітня 2018 року
у справі № 927/291/17 (провадження № 12-46гс18), від 3 липня 2019 року
у справі № 317/2546/14-ц (провадження № 61-20205св18), від 19 червня 2019 року
у справі № 317/2571/14-ц (провадження № 61-16083св18), від 19 червня 2019 року
у справі № 911/4000/15, від 26 червня 2019 року у справі № 359/3766/16-ц (провадження № 61-5375св18), від 5 червня 2019 року у справі № 297/615/17 (провадження № 61-39256св18), від 5 червня 2019 року у справі № 697/2434/16-ц (провадження № 61-47091св18), від 25 червня 2019 року у справі № 814/2389/15
(провадження № К/9901/14780/18), від 26 червня 2019 року у справі № 701/902/17 (провадження № 61-36394св18), у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2019 року у справі № 813/6231/14 (провадження № К/9901/5988/18), від 16 вересня 2020 року у справі № 243/202/19 (провадження № 61-10675св19), від 18 березня 2020 року у справі № 243/13059/18 (провадження № 61-19557св19), від 4 квітня
2019 року у справі № 819/1553/17 (провадження № К/9901/408/17), від 2 квітня
2019 року у справі № 819/806/17 (провадження № К/9901/18249/18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що Затоківська селищна рада та фізична особа-підприємець
(далі - ФОП) ОСОБА_3 і ФОП ОСОБА_4 18 вересня 2007 року уклали договір оренди земельної ділянки, площею 4,8 га з кадастровим номером 5110300000:02:003:0189 (5110300000:02:003:0190), цільовим призначенням якої є розміщення, експлуатація та обслуговування бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованої в смт Затока міста Білгорода-Дністровського Одеської області.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 29 квітня 2014 року
у справі № 916/803/14 позов заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області задоволено. Розірвано договір оренди, укладений 18 вересня 2007 року Затоківською селищною радою Білгород-Дністровської міської ради Одеської області та ФОП ОСОБА_3 і
ФОП ОСОБА_5 , зареєстрований у Білгород-Дністровському міському відділі Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр ДЗК» у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за № 04.07.506.00090
від 19 вересня 2007 року. Зобов'язано ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_5 повернути до комунальної власності смт Затока міста Білгород-Дністровського земельну ділянку площею 4,8 га з кадастровим номером 5110300000:02:003:0189 (5110300000:02:003:0190).
Надалі на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок 15 квітня 2015 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0489 га на
АДРЕСА_2 (кадастровий номер 5110300000:02:003:0364, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (вид використання - для індивідуального дачного будівництва, категорія земель - землі рекреаційного призначення). Вказану земельну ділянку сформовано із земель, наданих раніше у користування ФОП ОСОБА_3 і ФОП ОСОБА_4 , що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, листом Затоківської селищної ради від 17 січня 2018 року № 27/01-27 та листом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області
від 26 січня 2018 року № 10-15-0.3-1145/2-18.
Рішенням Затоківської селищної ради від 5 червня 2015 року № 2937 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,0489 га з кадастровим номером 5110300000:02:003:0364, цільовим призначенням якої є індивідуальне дачне будівництво, розташовану на
АДРЕСА_2 .
На підставі вказаного рішення державний реєстратор реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області за результатами розгляду документів, поданих ОСОБА_1 для оформлення права власності, видав свідоцтво про право власності на нерухоме майно з індексним номером 38645548 щодо вказаної земельної ділянки, яке зареєстровано згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 5 червня 2015 року № 21859537.
Зі змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного Реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна суди встановили, що на 13 лютого 2018 року власником земельної ділянки площею 0,0489 га з кадастровим номером 5110300000:02:003:0364 є ОСОБА_2 .
У листі від 17 січня 2018 року № 27/01-27 Затоківська селищна рада зазначила, що земельна ділянка, у тому числі з кадастровим номером 5110300000:02:003:0364 сформована на підставі технічної документації щодо поділу земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , згідно з договором оренди, укладеним 18 вересня 2007 року з Затоківською селищною радою щодо земельної ділянки загальною площею
4,8 га, розташованої за адресою: смт. Затока, м. Білгород-Дністровський, Одеська область, Лиманський район, для розміщення експлуатації та обслуговування бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », зареєстрованого у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за № 04.07.506.00090 від
19 вересня 2007 року. Селищною радою детальний план території щодо вказаних земельних ділянок не розроблявся та не затверджувався.
З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку суди встановили, підставою для формування земельної ділянки площею 0,0489 га за адресою: АДРЕСА_2 стала технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, внаслідок чого на підставі такої технічної документації із земельної ділянки загальною площею 4,8 га, яка раніше перебувала у користуванні
ФОП ОСОБА_3 і ФОП ОСОБА_4 , сформовано ряд земельних ділянок, в тому числі, і спірну земельну ділянку.
З листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 26 січня
2018 року № 10-15-0.3-1145/2-18 суди встановили, що за інформацією міськрайонного управління у Білгород-Дністровському районі та м. Білгород-Дністровському Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, державним кадастровим реєстратором управління здійснено державну реєстрацію земельних ділянок, в тому числі і земельної ділянки площею 0,0489 га, кадастровий
номер 5110300000:02:003:0364, за технічними документаціями із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Крім того, зі змісту інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного Реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 113331305 від 8 лютого 2018 року суди встановили, що
19 вересня 2014 року за ОСОБА_1 здійснена реєстрація земельної ділянки з цільовим призначенням якої є індивідуальне дачне будівництво, площею 0,0895 га, що розташована на АДРЕСА_3 .
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частиною першою статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.
Згідно з частинами першою, другою, четвертою, шостою, сьомою, дев'ятою
статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до пункту ґ) частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для індивідуального дачного будівництва площею не більше 0,10 гектара.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що на момент передачі у власність спірної земельної ділянки площею 0,0489 га згідно з рішенням Затоківської селищної ради від 5 червня 2015 року № 2937 за ОСОБА_1 19 вересня 2014 року вже була здійснена реєстрація земельної ділянки цільовим призначенням якої
є індивідуальне дачне будівництво, площею 0,0895 га, розташована
на АДРЕСА_3 .
Частина четверта статті 116 ЗК України встановлює правило, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення зазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_1 вже набула право власності на земельну ділянку площею 0,0895 га, цільовим призначенням якої є індивідуальне дачне будівництво, що розташована
на АДРЕСА_3 , кадастровий номер 5120885600:04:001:0563, на підставі рішення Приморської сільської ради від 7 липня 2014 року № 1021-VI, дійшов правильного висновку про задоволення позову, оскільки повторне надання земельної ділянки її у власність шляхом приватизації з таким же видом цільового використання не передбачено чинним законодавством, чим і спростовується правомірність прийнятого спірного рішення.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 1 червня 2021 року у справі
№ 925/929/19 (провадження № 12-11гс21) відступила від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 5 березня 2013 року у справі № 21-417а12, від 8 квітня 2015 року у справі № 6-32цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 712/10864/16-а та постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 червня 2019 року
у справі № 701/902/17-ц, від 3 червня 2019 року у справі № 708/933/17, від 24 лютого 2020 року у справі № 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі.
Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються у разі зміни цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).
Враховуючи, що зміна використання земельної ділянки з виду «Для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення» (Розділ секція Е07, підрозділ 07.01) на вид використання «Для індивідуального дачного будівництва» (Розділ секція Е07 підрозділ 07.03) не призводить до зміни цільового призначення земельної ділянки та відбувається у межах однієї категорії земель (землі рекреаційного призначення), Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати незаконною зміну цільового виду використання спірної земельної ділянки.
Аналогічний висновок Верховний Суд виклав у постановах від 24 листопада
2021 року у справі № 495/1439/18-ц (провадження № 61-11915св21) та
від 11 травня 2022 року у справі № 495/1434/18 (провадження № 61-2613св21).
Оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій про незаконну зміну цільового призначення земельної ділянки не виплинули на правильність вирішення спору по суті, колегія суддів дійшла висновку про зміну оскаржуваних судових рішень в їх мотивувальних частинах з підстав, зазначених у цій постанові.
Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновок Верховного Суду, викладений в аналогічних правовідносинах у постанові від 11 травня 2022 року
у справі № 495/1434/18 (провадження № 61-2613св21), після подання касаційної скарги, що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України).
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 1 лютого 2021 року та постанова Одеського апеляційного суду
від 19 серпня 2021 року підлягають зміні в мотивувальних частинах з підстав, зазначених у цій постанові.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційний суд дійшов висновку про зміну судових рішень у їх
мотивувальних частинах, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу адвоката Костира Андрія Олександровича, якій діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області
від 1 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 серпня
2021 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
В інших частинах рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 1 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду
від 19 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточноюі оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Пророк О. М. Ситнік