24 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 917/1497/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.
та представників сторін:
позивача: Совенко О.П. (в режимі відеоконференції),
відповідача: не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Акціонерного товариства "Кременчуцьке кар'єроуправління "КВАРЦ"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.08.2025
та рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2025
у справі № 917/1497/24
за позовом Акціонерного товариства "Кременчуцьке кар'єроуправління "КВАРЦ"
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях м. Полтава
про заміну договору оренди,
Акціонерне товариство "Кременчуцьке кар'єроуправління "КВАРЦ" звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, в якому просило суд:
1. Зобов'язати Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях провести перерахунок нарахованої суми орендної плати за період з лютого 2022 року по квітень 2023 року включно по договору оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства Міністерства оборони України Кременчуцьке кар'єроуправління КВАРЦ між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області та Закритим акціонерним товариством Кременчуцьке кар'єроуправління КВАРЦ від 26.03.2009 №01/Ц-2009, шляхом зняття нарахованої Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях орендної плати до Державного бюджету по договору оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства Міністерства оборони України Кременчуцьке кар'єроуправління КВАРЦ від 26.03.2009 №01/Ц-2009 за вказаний період, і включення розміру орендної плати до Державного бюджету по договору оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства Міністерства оборони України Кременчуцьке кар'єроуправління КВАРЦ від 26.03.2009 №01/Ц-2009 за вказаний період, нарахованого акціонерним товариством Кременчуцьке кар'єроуправління КВАРЦ у відповідності до пункту 3.4., в редакції Договору про внесення змін №7 від 27.10.2015 до договору оренди від 26.03.2009 №1/Ц-2009 цілісного майнового комплексу Державного підприємства Міністерства оборони України Кременчуцьке кар'єроуправління КВАРЦ, посвідчено приватним нотаріусом Кременчуцького міського округу Веселовським А.Г. 01.06.2009 за №4341;
2. Зобов'язати Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях провести перерахунок нарахованої суми орендної плати за період з травня 2023 року по липень 2024 року включно по договору оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства Міністерства оборони України Кременчуцьке кар'єроуправління КВАРЦ між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області та Закритим акціонерним товариством Кременчуцьке кар'єроуправління КВАРЦ від 26.03.2009 №01/Ц-2009, шляхом зняття нарахованої Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях орендної плати до Державного бюджету по договору оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства Міністерства оборони України Кременчуцьке кар'єроуправління КВАРЦ від 26.03.2009 №01/Ц-2009 за вказаний період, і включення розміру орендної плати до Державного бюджету по договору оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства Міністерства оборони України Кременчуцьке кар'єроуправління КВАРЦ від 26.03.2009 №01/Ц-2009 за вказаний період, нарахованого акціонерним товариством Кременчуцьке кар'єроуправління КВАРЦ у відповідності до пункту 3.4., в редакції Договору про внесення змін №7 від 27.10.2015 до договору оренди від 26.03.2009 №1/Ц-2009 цілісного майнового комплексу Державного підприємства Міністерства оборони України Кременчуцьке кар'єроуправління КВАРЦ, посвідчено приватним нотаріусом Кременчуцького міського округу Веселовським А.Г. 01.06.2009 за №4341.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.05.2025 (суддя Кльопов І.Г.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.08.2025 (колегія суддів у складі: Тихий П.В. - головуючий, Гребенюк Н.В., Слободін М.М.), у задоволенні позову відмовлено.
Судами обох інстанцій встановлено, що 26.03.2009 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області та закритим акціонерним товариством «Кременчуцьке кар'єроуправління «КВАРЦ» укладено договір оренди цілісного майнового комплексу №01/Ц-2009 державного підприємства Міністерства оборони України «Кременчуцьке кар'єроуправління «Кварц».
01.06.2009 укладено договір оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства Міністерства оборони України «Кременчуцьке кар'єроуправління «КВАРЦ» між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області та Закритим акціонерним товариством «Кременчуцьке кар'єроуправління «КВАРЦ», який посвідчено приватним нотаріусом Кременчуцького міського округу Веселовським А.Г. про що зроблено реєстраційний запис №4341 від 01.06.2009.
Відповідно до п. 7.1.1. укладеного 01.06.2009 договору оренди сторони домовилися, що умови цього договору вносять зміни до договору оренди №01/Ц-2009 від 26.03.2009, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області та закритим акціонерним товариством «Кременчуцьке кар'єроуправління «КВАРЦ» на оренду цілісного майнового комплексу державного підприємства Міністерства оборони України «Кременчуцьке кар'єроуправління «Кварц» і цей договір є основною редакцією договору оренди від 26.03.2009 №01/Ц-2009.
Державне підприємство Міністерства оборони України «Кременчуцьке кар'єроуправління «КВАРЦ» припинило свою діяльність 25.10.2010 шляхом реорганізації. Його правонаступником є Закрите акціонерне товариство «Кременчуцьке кар'єроуправління «КВАРЦ». 28.04.2011 змінено назву товариства на «Публічне акціонерне товариство «КВАРЦ». 24.04.2018 відбулася зміна назви товариства на «АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «КРЕМЕНЧУЦЬКЕ КАР'ЄРОУПРАВЛІННЯ «КВАРЦ», про що внесено відповідний запис до відомостей про юридичну особу.
Орендодавець (РВ ФДМУ), за умовами цього договору зобов'язується передати, а орендар (АТ «ККУ «КВАРЦ») прийняти в строкове платне користування цілісний майновий комплекс Державного підприємства Міністерства оборони України Кременчуцьке кар'єроуправління «КВАРЦ» (п.1.1. Договору №01/Ц-2009 від 26.03.2009). Цілісний майновий комплекс державного підприємства Міністерства оборони України Кременчуцьке кар'єроуправління «КВАРЦ» належить Державі в особі Міністерства оборони України в повному господарському віданні державного підприємства Міністерства оборони України Кременчуцьке кар'єроуправління «КВАРЦ» на праві загальнодержавної власності. Будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: м. Кременчук, Полтавської області, вул. Київська, 85, належать на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Кременчуцькою міською радою Полтавської області 15.04.2009 та зареєстрованого Комунальним підприємством «Кременчуцьке міжміську бюро технічної інвентаризації» в реєстрову книгу №Н-6 за р.№1906. Реєстраційний номер 27022507. Будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: с. Піщане, Кременчуцького району, Полтавської області, вул. Теплична, 2, належать на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Піщанською сільською радою Кременчуцького району Полтавської області 27.05.2009 та зареєстрованого Комунальним підприємством «Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» в реєстрову книгу №3 за р.№12. Реєстраційний номер 27396929 (п.1.10. Договору оренди №01/Ц-2009 від 26.03.2009).
Відповідно до п. 1.5. договору оренди № 01/Ц-2009 від 26.03.2009 майно передається в оренду з метою здійснення господарської діяльності з видобування незмінених та порушених вивітрюванням мігматитів та грантів Піщанського родовища в якості сировини для виробництва щебеню будівельного та каменю бутового.
Пунктом 3.2 договору оренди встановлено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Орендна плата перераховується повністю до державного бюджету, щомісяця не пізніше 15 числа, наступного за звітним (пункт 3.3 договору оренди).
Відповідно до п. 3.4. договору (в редакції договору про внесення змін №7 від 27.10.2015 до договору оренди від 26.03.2009 року №01/Ц-2009) на основі розміру місячної орендної плати розраховується добова орендна плата. Кількість днів (діб) фактичного користування майном підтверджується розпорядчим документом орендаря щомісяця до 15 числа місяця, що настає за звітнім. Наявність незалежних від діяльності орендаря обставин, які унеможливили використання у повному обсязі орендованого майна та обумовили його роботу в режимі неповного робочого часу, підтверджується незалежним висновком не рідше ніж раз на півроку.
Згідно з п. 4.3.3. договору оренди орендар зобов'язується своєчасно та у повному обсязі вносити орендні платежі, здійснювати обов'язкові платежі до бюджетів всіх рівнів.
Як зазначає позивач, він звертався до відповідача з пропозицією застосувати п. 3.4 договору при розрахунку орендної плати, а саме: визначення розміру орендної плати з урахуванням кількості днів фактичного користування майном.
На доказ наявності незалежних від діяльності орендаря обставин, які унеможливили використання у повному обсязі орендованого майна та обумовили його роботу в режимі неповного робочого часу, АТ «ККУ «КВАРЦ» посилалося на експертні висновки Кременчуцького відділення Полтавської Торгово-Промислової палати від 22.06.2022 № 89/Ю-3, від 22.02.2023 №81/Ю-28, від 11.08.2023 № 285/Ю-102, від 23.02.2024 = №79/Ю-34.
Однак відповідач надав відповідь щодо відсутності підстав для здійснення перерахунку орендної плати за час фактичного користування майном.
За таких обставин, вважаючи свої права порушеними, Акціонерне товариство "Кременчуцьке кар'єроуправління "КВАРЦ" звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою в даній справі.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що положення договору оренди про внесення орендної плати в залежності від наслідків здійснення орендарем своєї діяльності прямо суперечить вимогам законодавства як на момент вчинення такого правочину, так і на теперішній час. При цьому суд не вважав експертні висновки Кременчуцького відділення Полтавської ТПП належними та допустимими доказами у справі, оскільки юрисконсульт Кременчуцького відділення Полтавської Торгово-промислової палати Дорофєєва О.В. не є особою, наділеною відповідно до законодавства України повноваженнями на проведення експертизи, також у експертних висновках відсутні посилання на фаховість та правомочності вищевказаної особи щодо проведення експертиз, не зазначено про попередження (обізнаність) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Суд апеляційної інстанції в свою чергу зазначив, що позивачем не надано до матеріалів справи доказів, що свідчили б про наявність підстав для застосування п. 3.4 договору оренди від 26.03.2009 №01/Ц-2009 саме при вирішенні даного спору. Також у прохальній частині позову зазначено лише періоди, за які позивач просить перерахувати орендну плату, але не вказано конкретний розмір такого перерахунку, і колегія суддів вважала неможливим задоволення вимоги про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок, яка не має здатності до арифметичної (математичної) перевірки, з посиланням на висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 29.11.2022 у справі № 910/791/22 (п. 27 постанови). Крім цього, судом зазначено, що як вбачається з наданих позивачем експертних висновків лише висновок від 11.08.2023 складено не пізніше, ніж через півроку від попереднього висновку, решта висновків не відповідають вищевказаній умові, визначеній у п.3.4 договору оренди. Відтак суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки не узгоджуються зі змістом норм чинного законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, а також з умовами укладеного між сторонами договору. Також суд апеляційної інстанції відхилив посилання позивача на судові рішення у справах №917/2002/15, №917/1548/20, №917/1522/22, №917/1381/24, оскільки предметом розгляду у вказаних справах були інші аспекти правовідносин між сторонами, зокрема, щодо внесення змін до договору, на яких наполягав орендодавець, розірвання договору, стягнення орендної плати тощо, а позивачем не обґрунтовано наявності будь-яких преюдиційних обставин, встановлених у вказаних справах, що мали б значення для вирішення спору в даній справі № 917/1497/24. Колегія суддів також зазначила, що преюдиційне значення мають лише встановлені судом обставини, тобто факти, а не правова їх оцінка (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09.10.2024 у справі № 911/1402/23).
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та змінити постанову апеляційного господарського суду в частині залишення без змін рішення місцевого господарського суду.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що приймаючи оскаржуване рішення в частині визнання суперечливості п. 3.4. договору оренди вимогам законодавства та не застосування до правовідносин сторін експертних висновків Кременчуцького відділення Полтавської Торгово-промислової палати, незастосування по-добової форми обрахунку орендної плати, місцевий господарський суд не надав оцінки факту наявності рішень, що набрали законної сили, у справах №917/2002/15, №917/1548/20, 917/1522/22, 917/1381/24 вийшов за межі процесуальних прав, а саме виступив у ролі апеляційного суду по відношенню до рішень судів першої інстанції та касаційного суду по відношенню до постанов судів апеляційної інстанції у вказаних справах де учасниками спору виступали позивач та відповідач по оскаржуваній справі з питань орендної плати по договору оренди №01/Ц-2009 від 26.03.2009. Апеляційним судом зазначена помилка при прийнятті рішення по справі не усунута, а тому висновки щодо одного і того ж пункту договору різняться у вказаних справах та розглядуваній справі.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судами неправильно застосовано ст. 75 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17; не застосовано принципу contra factum pro prium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі non concedit venire contra factum pro prium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), про який вказано у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 09.04.2019 у справі №903/394/18, від 17.11.2018 у справі №911/205/18.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 13.01.2026 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 19.12.2025.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 19.12.2025 від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2026, з огляду на технічні проблеми, які виникли після оголошення доповіді у справі, що унеможливлюють проведення судового засідання у режимі відеоконференції 13.01.2026, відкладено розгляд справи на 20.01.2026.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді розгляд касаційної скарги 20.01.2026 не відбувся, і ухвалою від 28.01.2026 повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги відбудеться 24.02.2026.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Так скаржник в якості підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, посилається на неправильне застосування судами ст. 75 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, та незастосування принципу contra factum pro prium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі non concedit venire contra factum pro prium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), про який вказано у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 09.04.2019 у справі №903/394/18, від 17.11.2018 у справі № 911/205/18.
Предметом справи № 917/1739/17 було стягнення збитків, завданих територіальній громаді внаслідок порушення земельного законодавства, і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 вказала, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов'язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї. При цьому у вказаній постанові відсутні висновки щодо застосування ст. 75 ГПК України.
У справі № 911/205/18 розглядався спір у зв'язку з відмовою споживача добровільно оплатити вартість не облікованої електричної енергії і Верховний Суд пославшись на доктрину venire contra factum proprium зазначив, що відмова споживача добровільно оплатити вартість не облікованої електричної енергії у розмірі суперечить його попередній поведінці та є недобросовісною, оскільки рішення комісії з розгляду акту про порушення ПКЕЕ споживачем відповідач у судовому порядку не оскаржував і таке рішення, оформлене протоколом, прийнято у присутності уповноваженого представника апелянта, який погодився з прийнятим рішенням комісії та просив реструктуризувати заборгованість на 2 місяці.
У справі № 903/394/18 розглядався спір про стягнення коштів за послуги балансування обсягів природного газу, пені, 3 % річних та інфляційних витрат, і Верховний Суд у постанові від 09.04.2019 вказав, що ризики невірної кваліфікації спірних обсягів газу несе позивач. Це витікає з доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яку вже застосовував касаційний господарський суд (постанова від 17.11.2018 у справі № 911/205/18). При цьому суперечливість поведінки позивача у даному випадку ґрунтується на недоведеності ним зв'язку змін до Кодексу ГТС, які набрали чинності з 28.04.2017, з правом перекваліфікувати спірні обсяги газу, про які позивачеві було відомо до 28.04.2017, з відібраних санкціоновано на відібрані несанкціоновано.
У справі № 390/34/17 розглядався спір про визнання договору оренди неправомірним та повернення земельної ділянки з незаконного володіння і Верховний Суд вказав, що дії позивача, який спочатку уклав додаткову угоду до договору оренди землі, а згодом пред'являє позов про визнання договору оренди землі неукладеним, суперечить його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісним.
Колегія суддів зауважує, що підстави касаційного оскарження повинні бути логічними (тобто доводи скаржника мають бути безпосередньо спрямовані на спростування саме тих висновків, які суди попередніх інстанцій поклали в основу своїх рішень. Недостатньо просто посилатися на правові норми - необхідно продемонструвати, як неправильне їх застосування чи порушення призвело до помилкового висновку у конкретній справі) та релевантними (при посиланні на правові позиції Верховного Суду, скаржник зобов'язаний довести подібність правовідносин та фактичних обставин у справі, що оскаржується) до висновків судів, яка оскаржуються.
Водночас скаржником не доведено, як саме помилковість висновків судів попередніх інстанцій корелюється з правовими позиціями, викладеними у зазначених постановах Верховного Суду, оскільки правовідносини у них є відмінними до тих, що склалися у справі № 917/1497/24. Саме по собі цитування правових висновків Верховного Суду, без доведення подібності обставин справи та обґрунтування того, як саме ці висновки мали б вплинути на прийняття судами іншого рішення у даній справі, не є належним виконанням вимог процесуального закону щодо обґрунтування касаційної скарги.
Оскільки судова колегія встановила неподібність ключових обставин, посилання скаржника на такі висновки втрачають свою релевантність, а його аргументи, відповідно, - логічний зв'язок із фактичними підставами та висновками судів в оскаржених рішеннях.
Звідси посилання скаржника у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України на відповідні постанови Верховного Суду є необґрунтованими, а тому колегією суддів суду касаційної інстанції відхиляються.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Суд нагадує, що вирази "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним.
Крім того, суттєвим є той факт, що застосовне національне право відповідає поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі "Diya 97 v. Ukraine").
Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п. 31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (правова позиція, викладена в ухвалі ОП КГС від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.
У зв'язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів ст. 296 ГПК України, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 234, 235, 287, 296 ГПК України, Суд, -
Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Кременчуцьке кар'єроуправління "КВАРЦ" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.08.2025 та рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2025 у справі № 917/1497/24 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.