24 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 916/1507/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів: Баранця О. М., Кролевець О. А.,
за участю секретаря судового засідання - Гнідобор А. В.,
за участю представників:
прокурора - Ковальчука О. І. (прокурор),
відповідача - 1 - Оляш К. І. (адвоката),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія"
на рішення Господарського суду Одеської області від 08.08.2024
(суддя Шаратов Ю. А.)
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.11.2024
(головуючий Аленін О. Ю., судді: Принцевська Н. М., Таран С. В.)
у справі за позовом Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби та Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області
до відповідачів:
1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія",
2) Комунального підприємства "Ізмаїл-Світло"
про визнання недійсними додаткових угод до договору постачання електричної енергії та повернення безпідставно сплачених коштів у сумі 2 180 172,72 грн.
Короткий зміст позовних вимог
1. У квітні 2023 року Керівник Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області (далі - прокурор) звернувся до суду в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби та Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області (далі - Міськрада) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" (далі - Товариство, скаржник) та Комунального підприємства "Ізмаїл-Світло" (далі - Підприємство) про визнання недійсними додаткових угод від 23.12.2020 № 1, від 29.12.2020 № 2, від 22.02.2021 № 4, від 22.03.2021 № 5, від 01.09.2021 № 7, від 07.09.2021 № 8, від 09.09.2021 № 9 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 22.12.2020 № 22-595УП, укладеного між Підприємством і Товариством, а також про стягнення з останнього до бюджету Ізмаїльської міської територіальної громади в особі Міськради безпідставно сплачених коштів у сумі 2 180 172,72 грн.
2. На обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що ці угоди суперечать інтересам держави та статті 5, пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки внаслідок їх укладення змінені істотні умови договору шляхом збільшення ціни одиниці товару та зменшення кількості споживання електричної енергії.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
3. 22.12.2020 за наслідком публічних закупівель Підприємство як замовник і Товариство як постачальник уклали договір про постачання електричної енергії споживачу № 22-595УП. Ціна договору з ПДВ склала 7 290 000 грн, загальний обсяг закупівлі електричної енергії склав 4 300 000 кВт год. Ціна на електричну енергію на дату проведення аукціону становила 1,4127907 грн за 1 кВт год без ПДВ.
4. У пункті 13.3 договору міститься домовленість сторін щодо можливості внесення змін до договору з урахуванням положень Закону України "Про публічні закупівлі" шляхом укладення додаткових угод.
5. У підпункті 2 пункту 13.7 договору сторони домовилися про те, що істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами повністю, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку коливання ціни за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовуються у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
6. 23.12.2020 сторони договору уклали додаткову угоду № 1, у якій змінили ціну електричної енергії за кВт год, погодивши її у розмірі 1,840028124 грн з ПДВ, а загальний обсяг закупівлі електричної енергії склав 3 961 895 кВт год.
7. 29.12.2020 сторони договору уклали додаткову угоду № 2, у якій змінили ціну за кВт год, погодивши її у розмірі 1,98778238235 грн з ПДВ, загальний обсяг закупівлі електричної енергії склав 3 667 403 кВт год.
8. 22.02.2021 сторони договору уклали додаткову угоду № 4, у якій змінили ціну за кВт год, погодивши її у розмірі 2,18656062058 грн з ПДВ, загальний обсяг закупівлі електричної енергії склав 3 334 003 кВт год.
9. 22.03.2021 сторони договору уклали додаткову угоду № 5, у якій змінили ціну за кВт год, погодивши її у розмірі 2,40521668264 грн з ПДВ, загальний обсяг закупівлі електричної енергії склав 3 030 911 кВт год.
10. 01.09.2021 сторони договору уклали додаткову угоду № 7, у якій змінили ціну за кВт год, погодивши її у розмірі 2,645742123002 грн з ПДВ, загальний обсяг закупівлі електричної енергії склав 3 016 210 кВт год.
11. 07.09.2021 сторони договору уклали додаткову угоду № 8, у якій змінили ціну за кВт год, погодивши її у розмірі 2,910316335302 грн з ПДВ, загальний обсяг закупівлі електричної енергії склав 2 912 981 кВт год.
12. 09.09.2021 сторони договору уклали додаткову угоду № 9, у якій змінили ціну за кВт год, погодивши її у розмірі 3,114038478773 грн з ПДВ, загальний обсяг закупівлі електричної енергії склав 2 845 448 кВт год.
13. Унаслідок укладення цих додаткових угод збільшена ціна на електричну енергію за одиницю товару загалом на 83 %, що призвело до її закупівлі у менших обсягах, ніж передбачалося за договором, і, на переконання прокурора, спричинило порушення бюджетного законодавства, принципів добросовісної конкуренції, об'єктивної й неупередженої оцінки тендерних пропозицій і принципу запобігання корупційним діям, а також зловживанням під час публічних закупівель. Тому він вважає, що додаткові угоди укладені з перевищенням максимального ліміту щодо зміни ціни у розмірі 10 %, установленого пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
14. За названим вище договором Товариство поставило Підприємству 3 028 665 кВт год електричної енергії, вартість якої склала 5 066 207,97 грн, тоді як унаслідок збільшення ціни у додаткових угодах №№ 1, 2, 4, 5, 7, 8, 9 Підприємство сплатило Товариству 7 246 380,69 грн, тобто 2 180 172,72 грн безпідставно отримані останнім і заявлені прокурором до стягнення на користь Міськради як засновника Підприємства на підставі статті 1212 ЦК України.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
15. 08.08.2024 Господарський суд Одеської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.11.2024, про задоволення позову. Виснував про те, що шляхом укладення оспорюваних угод відбулося збільшення ціни за одиницю товару на 83 % при законодавчо визначеній можливості такого збільшення лише на 10 % від ціни, визначеної за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю. Тож Товариство безпідставно отримало грошові кошти у заявленій сумі позову і за наслідком визнання оспорюваних угод недійсними має обов'язок повернути їх до бюджету Міськради.
Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги
16. Товариство оскаржило ці судові рішення і в касаційній скарзі просить їх скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у позові. Підставами касаційного оскарження судових рішень визначило пункти 1, 3 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
17. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.03.2024 у справі № 910/9880/23, про те, що договірний характер правовідносин виключає можливість застосування положень цієї статті.
18. На переконання скаржника, суди також неправильно застосували норми частини першої статті 216, статті 217, частини першої статті 638 ЦК України, частини третьої статті 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України), пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", і просить сформулювати висновок щодо їх застосування.
19. До того ж Товариство стверджує про порушення судами частини першої статті 86 і статті 236 ГПК України, які неповно дослідили додаткову угоду від 23.12.2020 № 1.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
20. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, стверджуючи про правильне застосування судами положень статті 1212 ЦК України у контексті правової підстави для повернення коштів. При цьому заперечує проти протилежної позиції Верховного Суду з цього приводу у постанові від 13.03.2024 у справі № 910/9880/23, на якій наполягає скаржник, адже у цій справі позивач заявив про стягнення грошових коштів у порядку статті 1212 ЦК України, які сплачувалися саме за судовим рішенням, і підстава їх отримання у цьому випадку не відпала. До того ж з обов'язком повернення грошових коштів за недійсними угодами саме на підставі статті 1212 ЦК України погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, прийнятій у подібних правовідносинах. Звернув увагу на правильне застосування судами частини першої статті 216 ЦК України в частині стягнення грошових коштів на користь Міськради. Зауважив також на тому, що ціна за одиницю товару є істотною умовою договору, яка змінювалась в оспорюваних додаткових угодах і тому вони мають бути визнані недійсними повністю.
Позиція Верховного Суду
Щодо касаційного оскарження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України
21. Мотивуючи наявність передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження судових рішень, Товариство обґрунтувало свої доводи неправильним застосуванням положень статті 1212 ЦК України без урахування судами під час вирішення цього спору висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 13.03.2024 у справі № 910/9880/23, про те, що договірний характер правовідносин виключає можливість застосування положень цієї статті.
22. Проте обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилися з огляду на таке.
23. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 визначила критерії поняття подібні правовідносини.
24. У справі № 910/9880/23, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, Товариство просило на підставі статті 1212 ЦК України стягнути з Громадської спілки грошові кошти унаслідок того, що правова підстава для збереження їх останньою відпала. Суди першої й апеляційної інстанцій, з якими погодився Верховний Суд, відмовили у позові у зв'язку з тим, що підставою перерахування позивачем грошових коштів було саме судове рішення в іншій справі, підставою позову у якій було невиконання особою зобов'язань за договором про виплату відрахувань. Верховний Суд у справі № 910/9880/23 виснував, що саме судове рішення в іншій справі про стягнення коштів було підставою для їх перерахування, що зумовило відсутність підстав для застосування положень статті 1212 ЦК України у правовідносинах у справі № 910/9880/23.
25. Правовідносини у справі № 910/9880/23 не є подібними з правовідносинами у справі, яка розглядається, адже має бути доведена відмінність у застосуванні статті 1212 ЦК України саме у подібних правовідносинах. Утім не можна стверджувати про помилкове неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у справі № 910/9880/23, які сформульовані за інших правових підстав і обставин (не стосуються оскарження правочинів за результатом проведених процедур закупівлі з підстав їх невідповідності положенням пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі").
26. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, однак наведені ним доводи про наявність постанови Верховного Суду, яка містить висновки щодо іншого застосування статті 1212 ЦК України у подібних правовідносинах, і які не враховані судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, підтвердження не знайшли.
27. Додатково слід звернути увагу скаржника на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 у подібних правовідносинах, щодо правильно застосованої судами статті 1212 ЦК України у такому спорі, як правової підстави для повернення грошових коштів.
28. Провадження у справі, що розглядається, також зупинялося до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24 і висновки, зроблені у постанові від 21.11.2025 у цій справі, колегія суддів враховує в силу частини четвертої статті 300 ГПК України.
29. У постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 Велика Палата Верховного Суду також зауважила про правильність повернення грошових коштів саме на підставі статті 1212 ЦК України.
Щодо касаційного оскарження на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України
Стосовно застосування положень статті 217, частини першої статті 638 ЦК України, частини третьої статті 180 ГК України та пунктів 2, 7 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі"
30. Відповідно до положень статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
31. Положеннями частини першої статті 638 цього ж Кодексу визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
32. Згідно з частиною третьою статті 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
33. У контексті доводів касаційної скарги колегія суддів зазначає, що ці норми є загальними нормами матеріального права та підлягають однаковому застосуванню у будь-якому спорі, ініційованому стороною про недійсність укладеного правочину, незалежно від змісту господарського зобов'язання, визначеного його умовами та правового регулювання прав та обов'язків сторін за такою угодою.
34. Як установили суди, у ініційованому прокурором спорі предметом є додаткові угоди до договору постачання електричної енергії споживачу. Станом на момент підписання договору про закупівлю сторони погодили такі істотні умови, як: предмет, кількість, ціну, строк виконання зобов'язань.
35. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що суди дослідили та надали оцінку оскаржуваним додатковим угодам та умовам договору і встановили, що внаслідок укладання цих угод сторони безпідставно змінили істотні умови договору. Зокрема, ціну за одиницю товару у бік збільшення на 83 % від первинної ціни при відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку, внаслідок чого також безпідставно зменшено обсяги закупівлі. За результатом вирішення спору суди визнали недійсними оскаржувані додаткові угоди до договору, внаслідок чого дійсною та чинною залишилась умова договору щодо ціни за одиницю товару, яка визначена у самому договорі (комерційній пропозиції). При цьому суди не встановили обставин, що спірними додатковими угодами також вносилися зміни до договору стосовно будь-яких інших умов, окрім ціни за одиницю товару й обсягів електроенергії, які мають бути поставлені за договором.
36. Суди установили, що при укладанні оспорюваних додаткових угод не додержані вимоги про збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 %; споживач мав беззаперечне право на отримання електричної енергії по ціні, визначеній в укладеному сторонами договорі, однак підписав оскаржувані додаткові угоди, внаслідок чого ціна електричної енергії збільшилася на 83 %, що свідчить про наявність так званого "каскадного" укладення додаткових угод, яке є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця (відповідача) і призводить до нівелювання результатів відкритих торгів; оскільки спірні додаткові угоди до договору підлягають визнанню недійсними, підстава для оплати поставленої електричної енергії за ціною, встановленою у додаткових угодах, фактично відпала, а тому відповідач повинен повернути грошові кошти у заявленому розмірі як безпідставно набуте майно.
37. Колегія суддів також наголошує, що у постановах від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 Великою Палатою Верховного Суду вирішувалося питання про те, чи дозволяють норми пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни у договорі про закупівлю, і згідно з її висновками приписи цієї норми не передбачають можливість збільшення ціни за одиницю товару на 10 % під час кожного внесення змін до договору про закупівлю.
38. Узагальнюючи наведені у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 висновки щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:
- норми пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми Закону України "Про публічні закупівлі";
- інший підхід до розуміння положень пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої;
- укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі";
- збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі;
- застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників;
- з урахуванням наведеного вище аналізу нормативного припису пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та з огляду на усталену та послідовну судову практику, зміна тлумачення зазначеної норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10 % при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності;
- зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом № 1530-IX до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" не стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії;
- виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.
39. Прокурор стверджує, що оскаржувані додаткові угоди мають бути визнані недійсними, позаяк укладені з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки за їх умовами ціна за одиницю товару (кВт/годину) перевищила 10 % граничну межу, а ціна договору фактично збільшилася на 83 % порівняно з погодженою ціною під час закупівлі.
40. Як уже наголошувалося, задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що, укладаючи договір про закупівлю електричної енергії, сторони визначили ціну за продукцію (електричну енергію), тоді як після укладення договору відповідач ініціював підписання додаткових угод до договору, внаслідок чого відбулося збільшення вартості електричної енергії за одиницю кВт год більше ніж на 10 %. Звідси суди виснували, що укладені та оспорювані додаткові угоди суперечать вимогам статті 41 Закону "Про публічні закупівлі" та положенням статті 203, 215 ЦК України, відповідно підлягають визнанню недійсними.
41. Цей висновок судів є обґрунтованим, оскільки оскаржувані додаткові угоди передбачали підвищення ціни на електричну енергію на 83 %, тобто з перевищенням максимального ліміту у 10 %, що не відповідає вимогам пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". До того ж він узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в уже згаданих постановах від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, предметом оскарження у яких також були додаткові угоди до договору, якими суттєво збільшено ціну за одиницю товару, що, як уважав прокурор, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів та нівелювання результатів тендерної закупівлі.
42. Слід звернути увагу скаржника на те, що спори в аналогічних правовідносинах також неодноразово перебували на розгляді Верховного Суду і наразі практика у такій категорії спорів сформована. У постанові від 26.09.2024 у cправі № 904/4302/23, правовідносини у якій є подібними з цією справою, на розгляд Верховного Суду також передавалося питання у порядку підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, про застосування пунктів 2 та 7 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Щодо відсутності висновку суду касаційної інстанції стосовно застосування положень частини першої статті 216 ЦК України
43. Скаржник звернув увагу на те, що прокурор заявив вимоги про стягнення з Товариства грошових коштів на користь Міськради, а не на користь Підприємства, яке є стороною правочину та сплачувало кошти Товариству. Оскільки Підприємство не є позивачем, то, на думку скаржника, відсутні підстави для застосування реституції. У зв'язку з цим Товариство наполягає на відсутності висновку суду касаційної інстанції у такому спорі стосовно застосування названої вище норми права, коли обидві сторони договору у цій справі виступають як відповідачі.
44. Утім у постанові від 30.10.2024 у cправі № 910/9383/23, правовідносини у якій є подібними з цієї справою, на розгляд Верховного Суду передавалося питання, зокрема, стосовно належного складу сторін у справі, за наслідком вирішення якого Верховний Суд виснував про те, що всі сторони правочину мають бути відповідачами у такій справі.
45. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 зазначила, що оскільки позовну вимогу про визнання недійсним правочину вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем (пункт 38).
46. У постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала щодо визначення належного/неналежного позивача/позивачів у справі за позовом Прокурора в інтересах держави в особі Ради, де відзначила, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - територіальної громади. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади. Отже, оскільки засновником комунального закладу та власником її майна є територіальна громада в особі Ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов'язана контролювати виконання місцевого бюджету, зокрема законність та ефективність використання комунальним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у справі.
47. Для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти слід повертати (стягувати) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету (див. постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.03.2024 у справі № 904/192/22). Тобто у спорі за позовом прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності правочину головний розпорядник бюджетних коштів, визначений прокурором як позивач, на користь якого прокурор просить стягнути кошти (застосувати реституцію), є належним позивачем у справі, який уособлює державу, за захистом інтересів якої прокурор звернувся із цим позовом до суду.
48. До того ж колегія суддів відхиляє посилання скаржника щодо неналежного суб'єктного складу відповідачів та помилкового визначення прокурором у цій справі Міськраду, позаяк висновки судів попередніх інстанцій у цій справі щодо цього відповідають правовій позиції, висловленій Великою Палатою у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, до закінчення розгляду якої зупинялося провадження у цій справі.
Щодо касаційного оскарження на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України
49. Товариство стверджує про порушення судами частини першої статті 86 і статті 236 ГПК України, які неповно дослідили додаткову угоду від 23.12.2020 № 1.
50. Утім ці аргументи скаржника не знайшли підтвердження, позаяк зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається установлення судами невідповідності цієї угоди Закону України "Про публічні закупівлі" за наслідком аналізу її умов.
51. Так, суди встановили, що у додатковій угоді від 23.12.2020 № 1 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 22.12.2020 № 22-595УП ціну збільшено з 1,69534884 грн 1 кВт год до 1,840028124 грн 1 кВт год, тобто менш ніж на 10 %. Однак зменшено тариф на послуги з передачі електричної енергії та встановлено на рівні 0,29393 грн 1 кВт год, а також збільшено ціну за одиницю товару до 1,53335677 грн 1 кВт год без ПДВ (1,840028124 грн 1 кВт год з ПДВ 20%). З огляду на формулу встановлення ціни електричної енергії, визначену у комерційній пропозиції, як додатку № 2 до договору у редакції від 22.12.2020, укладаючи додаткову угоду від 23.12.2020 № 1, сторони перевищили ліміт у 10 % та фактично збільшили ціну більше ніж на 13 %, тоді як неперевищення ліміту у 10 % досягнуто за рахунок зменшення тарифу на послуги постачальника за 1 кВт год електричної енергії. Звідси виснували про невідповідність цієї додаткової угоди пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
52. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
53. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
54. Згідно з вимогами статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судові витрати
55. Оскільки з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження, а з підстав, визначених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, - про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Одеської області від 08.08.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 у справі № 916/1507/23, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. В іншій частині касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча І. Кондратова
Судді О. Баранець
О. Кролевець