8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" лютого 2026 р.м. ХарківСправа № 922/4079/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ємельянової О.О.
при секретарі судового засідання Шаповаловій Д.С.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім", 63401, Харківська обл., м. Зміїв, вул. Харківська, буд. 86а
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ"", 62420, Харківська обл., Харківський р-н., с. Веселе, вул. Сонячна, буд. 4
про стягнення 16 207 753,16 грн.
за участю представників сторін:
позивача: Риндін Д.І. (в режимі відеоконференції із використанням власних технічних засобів);
відповідача: Іванченко Е.І.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ"" про стягнення заборгованості, що виникла за договором №ВЦР113/2023 від 20.04.2023 року у розмірі 16 207 753,16 грн., що складається з основного боргу у сумі 9 931 527,46 грн., курсову різницю у розмірі 357 716,49 грн., пеню у сумі 827 512,93 грн., штрафу 30% від суми специфікацій по яких допущено прострочення оплати у розмірі 2 167 012,24 грн., відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 918 868,92 грн., інфляційних у розмірі 1 005 115,12 грн.
Також до стягнення заявлені судові витрати.
Ухвалою суду від 24.11.2025 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" (вх. № 4079/25) залишено без руху.
25.11.2025 року від позивача через канцелярію суду надійшла заява про усунення недоліків (вх. № 27444).
Ухвалою суду від 01.12.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 24 грудня 2025 року о 12:00 год.
02.12.2025 року від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання про долучення доказів (вх. № 27976/25).
02.12.2025 року від позивача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 27980 від 02.12.2025 року) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 02.12.2025 року заяву позивача (вх. № 27980 від 02.12.2025 року) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено частково.
16.12.2025 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 29368/25), у якому останній, просить суд, прийняти відзив на позовну заяву та долучити до матеріалів справи. Відмовити частково в задоволенні позову ТОВ «ТД «АГРОХІМ» до ТОВ «Агрофірма «Т.З.К.», а саме: відмовити в частині стягнення основного боргу у розмірі 1 174 096,00 грн., відмовити повністю у стягненні курсової різниці 357 716,49 грн., відмовити повністю у стягненні пені у сумі 827 512,93 грн., відмовити повністю у стягненні штрафу у розмірі 2 167 012,24 грн., відмовити в частині стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 766 378,13 грн., відмовити в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 430 296,37 грн. Зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу позивача до 10 000,00 грн. Відстрочити виконання рішення у справі № 922/4079/25 про стягнення грошових коштів в загальному розмірі 9 484 741,00 грн на один рік з дати ухвалення рішення суду. Долучити до матеріалів справи докази за переліком. Надати відповідачу можливість протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду довести розмір фактично понесених судових витрат відповідачем у зв'язку із розглядом справи та залучити до матеріалів справи докази таких витрат.
18.12.2025 року від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання про долучення документів (вх. № 29723/25), а саме про долучення до матеріалів справи письмових доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
18.12.2025 року від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 29743/25), у якій останній, просить суд, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Судові витрати стягнути з відповідача.
22.12.2025 року від відповідача через канцелярію суду надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 30035/25) у яких останній, просить суд, прийняти заперечення та долучити до матеріалів справи. Відмовити частково у задоволенні позову ТОВ «ТД «АГРОХІМ» до ТОВ «Агрофірма «Т.З.К.», а саме: відмовити в частині стягнення основного боргу в розмірі 1 174 096,00 грн., відмовити повністю у стягненні штрафу в розмірі 2 167 012,24 грн. (зменшити розмір штрафу до 0 грн), відмовити в частині стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами в розмірі 1 679 010,31 грн. (стягнути 3% річних в розмірі 239 858,61 грн.), відмовити повністю в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 005 115,12 грн. (зменшити розмір інфляційних втрат до 0 грн), зменшити розмір пені до 8 275,00 грн. Зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу позивача до 10 000,00 грн. Відстрочити виконання рішення у справі № 922/4079/25 про стягнення грошових коштів на один рік з дати ухвалення рішення суду. Долучити до матеріалів справи докази за переліком. Надати відповідачу можливість протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду довести розмір фактично понесених судових витрат відповідачем у зв'язку із розглядом справи та залучити до матеріалів справи докази таких витрат.
Ухвалою суду від 24.12.2025 року знято з розгляду справу № 922/4079/25 у зв'язку із відсутністю електропостачання у приміщення суду, та призначено судове засідання у справі на "26" грудня 2025 р. о(б) 12:00 год. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання є обов'язковою. Повідомлено сторін, що судове засідання призначене на 26.12.2025 року відбудеться в режимі відеоконференції відповідно до ухвали суду від 02.12.2025 року.
26.12.2025 року від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 30372/25) про долучення документів.
26.12.2025 року позивачем у судовому засіданні заявлено усне клопотання про поновлення строку на подання доказів.
Ухвалою суду від 26.12.2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом задоволено усне клопотання представника позивача про поновлення строку. Поновлено позивачу строк на подання доказів, долучено вищезазначені документи до матеріалів справи, та подальший розгляд справи ведеться з їх урахуванням.
Ухвалою суду від 26.12.2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом відповідно до вимог частини 3 статті 177 Господарського процесуального кодексу України за власної ініціативи продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів.
Ухвалою суду від 26.12.2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом у підготовчому засіданні оголошено перерву до 21 січня 2026 року о(б) 11:20 год., також, задоволено усне клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
26.12.2025 року від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 30378/25) про поновлення строку.
21.01.2026 року позивачем у судовому засіданні заявлено усне клопотання, у якому просив суд, не розглядати заяву вх.30378/25 від 26.12.2025 року.
Ухвалою суду від 21.01.2026 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом задоволено усне клопотання позивача та залишено без розгляду клопотання позивача (вх. № 30378/25 від 26.12.2025 року) про поновлення строку.
Ухвалою суду від 21.01.2026 року, яку занесено до протоколу судового засідання, приймаючи до уваги те, що під час підготовчого провадження у даній справі було вчинено усі необхідні процесуальні дії для виконання завдань підготовчого провадження, встановлених частиною 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, судом закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 11 лютого 2026 року о(б) 13:20 год., також, задоволено усне клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою суду від 11.02.2026 року, яку занесено до протоколу судового засідання. судом з розгляду справи по суті оголошено перерву до 25 лютого 2026 року о(б) 12:20 год., також, судом задоволено усне клопотання позивача від 11.02.2026 року про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
Присутній у судовому засіданні 25.02.2026 року уповноважений представник позивача надав усні пояснення та заперечення, та просив суд позов задовольнити, проти клопотань відповідача заперечував, та просив суд відмовити у їх задоволенні.
Присутній у судовому засіданні 25.02.2026 року уповноважений представник відповідача надав усні пояснення та заперечення, та просив суд задовольнити надані до суду клопотання.
Також, судом у судовому засіданні 25.02.2026 року було з'ясовано у позивача щодо розрахунку та періодів нарахування заявлених до стягнення із відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами.
Присутній у судовому засіданні 25.02.2026 року уповноважений представник позивача надав усні пояснення.
Суд у судовому засіданні 25.02.2026 року перейшов до стадії ухвалення судового рішення, у зв'язку зі чим, судом було оголошено рішення скорочене (вступну та резолютивну) чистини.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, заслухавши присутніх у судовому засіданні представників сторін, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач, 20.04.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ" (відповідач, покупець) було укладено договір постачання № ВЦР113/2023.
Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2023 року, а в частині фінансових зобов'язань до моменту повного виконання сторонами узятих на себе за даною угодою зобов'язань (пункт 10.1. договору).
У разі, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за двадцять днів до його закінчення, цей договір вважається пролонгованим на один рік. Кількість пролонгацій необмежена (пункт 10.2. договору).
Пунктом 1.1. договору, сторони погодили, що постачальник зобов'язується в строки, визначені договором, передати у власність покупця (поставити) насіння сільськогосподарських культур, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, або інше (далі «товар»), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість.
Згідно пункту 1.2. договору, найменування, загальна кількість, асортимент (номенклатура), комплектність, (та /або інші характеристики), а також термін поставки і оплати товару, що постачається, визначається у специфікаціях, які є невід'ємними додатками до цього договору.
У випадку розбіжності даних у специфікаціях до цього договору та у видаткових накладних щодо кількості та асортименту товару перевагу має видаткова накладна. У випадку відхилень по кількості, оплаті підлягає кількість фактично поставленого товару (пункти 1.3.-1.4. договору).
Пунктами 3.1. - 3.4. договору визначено, що поставка (передача-приймання товару) здійснюється на умовах самовивозу зі складу постачальника за адресою: Харківська область, місто Зміїв, вул. Харківська, буд. 86-А, якщо інше не передбачено у додатках (специфікаціях) до договору. Товар поставляється партіями. У разі поставки товару на умовах самовивозу покупець зобов'язується прибути у строки, передбачені цим договором, на склад постачальника, прийняти товар та за власний рахунок здійснити транспортування товару за межі складу постачальника. У випадку поставки товару на умовах доставки покупець зобов'язаний письмово повідомити постачальника про готовність прийняти товар, визначений цим договором, не пізніше, ніж за 5 календарних днів до його поставки. У разі наявності товару, постачальник має право повідомити покупця (шляхом направлення листа на електронну адресу) про готовність відвантажити/поставити товар, а покупець в такому випадку зобов'язаний прибути/прийняти товар протягом 7 календарних днів з моменту направлення такого повідомлення. У випадку, якщо покупець не прибув та/або не прийняв товар у вищезазначені строки, постачальник має право змінити строки поставки товару в односторонньому порядку (не більше 14 календарних днів від граничного строку, зазначеного у специфікаціях до договору). При цьому вказане не буде вважатись порушенням постачальником зобов'язань стосовно строків поставки, визначених специфікаціями до договору.
Згідно пунктів 3.5. - 3.6. договору, термін поставки товару визначається у специфікаціях. Термін поставки засобів захисту рослин чи мінеральних добрив може бути подовжений на строк отримання узгодження умов та режиму перевезення небезпечного вантажу (відповідно Наказу МВС України від 04.08.2018 року № 656 «Про затвердження деяких нормативно-правових актів з питань дорожнього перевезення небезпечних вантажів»). У цьому випадку покупець не має права нарахувати будь-які штрафні санкції постачальнику. Допускається дострокова поставка товару. У разі дострокової поставки постачальник зобов'язаний повідомити (в будь-якій формі) покупця про дату дострокової поставки товару.
Приймання товару за кількістю та якістю здійснюється в порядку, що визначається цим договором та чинним законодавством України. Приймання товару за кількістю та видимими недоліками здійснюється покупцем в день його отримання від постачальника. ПОКУПЕЦЬ зобов'язаний перевірити комплектність, цілісність тари (упаковки), пломб на ній (при їх наявності), а також відсутність наявних ознак пошкодження Товару і у випадку їх виявлення негайно, до закінчення приймання, письмово заявити постачальнику. При відсутності такої заяви товар вважається прийнятий покупцем як належний. Перехід права власності на товар відбувається в момент фактичної передачі товару та підписання видаткових накладних на товар. Підписання покупцем видаткової накладної також засвідчує факт передачі разом з товаром усієї товаросупровідної документації, в тому числі сертифікатів якості (пункти 3.7. - 3.9. договору).
Пунктами 4.1. -4.2. договору визначено, що вартість (ціна) і термін оплати товару визначається у додатках до цього договору - специфікаціях.
Загальна вартість товару з ПДВ визначається шляхом складання вартості окремих партій товару, визначених у додатках до цього договору.
Згідно пунктів 4.3. - 4.4. договору, сторони погодили, що крім встановлення ціни та загальної вартості товару в гривні, сторони, додатково у специфікаціях визначають грошовий еквівалент ціни та/або загальної вартості товару в іноземній валюті - доларах США та/або Євро, та фіксують курс іноземної валюти, використовуючи середньозважений курс продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за даними сайту http://minfin.com.ua/currency/mb/.
За згодою сторін у специфікаціях (додатках до договору) грошовий еквівалент ціни та загальної вартості товару в іноземній валюті може бути обрахований з використанням курсу продажу іноземної валюти, відмінного від середньозваженого курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за даними сайту http://minfin.com.ua/currency/mb/.
Пунктом 4.5. договору визначено, що у випадку зміни середньозваженого курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за даними сайту http://minfin.com.ua/currency/mb/ відносно курсу, обрахованого у відповідній специфікації, постачальник має право без підписання додаткових угод до договору змінити ціну та загальну вартість товару (в гривневому еквіваленті), повідомивши про це покупця. Повідомлення про зміни загальної вартості товару здійснюється шляхом направлення на поштову та/або електронну адресу покупця, зазначену у реквізитах даного договору, протоколу зміни ціни товару, рахунку-фактури та/або документу щодо коригування ціни із зазначенням нової ціни та загальної вартості товару.
Відповідно до пунктів 5.1. - 5.2. договору, оплата товару здійснюється в національній валюті України - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок або внесенням готівки в касу постачальника, відповідно до діючого законодавства України. Покупець зобов'язаний неухильно дотримуватися строків оплати, що передбачені у специфікаціях.
Між сторонами було укладено:
- додаткову угоду № 17-33Р(К)ДУ від 03.02.2025 року пунктом 1 якої зазначено, що відповідно до умов договору поставки № ВЦР113/2023 від 20 квітня 2023 року поставці підлягають товари - в наступному асортименті, кількості, ціні та вартості визначеній у наведеній в угоді таблиці на загальну суму 2 570 070,00 грн.
Пунктом 2 додаткової угоди, сторонами визначено встановити, що ціна по специфікації № 17-33Р(К) від 28 травня 2024 року., що додається до договору поставки № ВЦР113/2023 від 20 квітня 2023 року, та є невід'ємною його частиною, збільшена на 250 380,00 грн. з ПДВ та підлягає оплаті до 3 червня 2024 року. Таким чином, із урахуванням цієї додаткової угоди, вартість товару складає: 2 820 450,00 грн. з ПДВ.
- додаткову угоду № 16-33Р(К)ДУ від 03.02.2025 року пунктом 1 якої зазначено, що відповідно до умов договору поставки № ВЦР113/2023 від 20 підлягають товари - в наступному асортименті, кількості, ціні та вартості визначеній у наведеній в угоді таблиці на загальну суму 696 420,00 грн.
Пунктом 2 визначено, встановити, що ціна по специфікації № 16-33Р(К) від 6 червня 2024 року, що додається до договору поставки № ВЦР113/2023 від 20 квітня 2023 року, та є невід'ємною його частиною, збільшена на 81 030,00 грн. з ПДВ та підлягає оплаті до 30 травня 2024 року. Таким чином, із урахуванням цієї додаткової угоди, вартість товару складає: 777 450,00 грн. в т.ч. ПДВ.
- додаткову угоду № 14-НАС(К)ДУ від 03.02.2025 року пунктом 1 якої зазначено, що відповідно до умов договору поставки № ВЦР113/2023 від 20 квітня 2023 року поставці підлягають Товари - в наступному асортименті, кількості, ціні та вартості визначеній у наведеній в угоді таблиці на загальну суму 1 476 268,08 грн.
Пунктом 2 визначено, встановити, що ціна по специфікації № 14-НАС(К) від 24 квітня 2024 року, що додається до договору поставки № ВЦР113/2023 від 20 квітня 2023 року, та є невід'ємною його частиною, збільшена на 46 717,20 грн. Таким чином, із урахуванням цієї додаткової угоди, вартість товару складає: 1 522 985,28 грн. у т.ч. ПДВ.
- додаткову угоду № 13-НАС(К)ДУ від 03.02.2025 року пунктом 1 якої зазначено, що відповідно до умов договору поставки № ВЦР113/2023 від 20 квітня 2023 року поставці підлягають Товари - в наступному асортименті, кількості, ціні та вартості визначеній у наведеній в угоді таблиці на загальну суму 2 010 606,60 грн.
Пунктом 2 визначено, встановити, що ціна по специфікації № 13-НАС(К) від 24 квітня 2024 року, що додається до договору поставки № ВЦР113/2023 від 20 квітня 2023 року, та є невід'ємною його частиною, збільшена на 226 233,00 грн. Таким чином, із урахуванням цієї додаткової угоди, вартість товару складає: 2 236 839,60 грн. у т.ч. ПДВ.
- додаткову угоду № 7-НАС(К)ДУ від 03.02.2025 року пунктом 1 якої зазначено, що відповідно до умов договору поставки № ВЦР113/2023 від 20 квітня 2023 року поставці підлягають Товари - в наступному асортименті, кількості, ціні та вартості визначеній у наведеній в угоді таблиці на загальну суму 708 054,00 грн.
Пунктом 2 визначено, встановити, що ціна по специфікації № 7-НАС(К) від 19 березня 2024 року, що додається до договору поставки № ВЦР113/2023 від 20 квітня 2023 року, та є невід'ємною його частиною, збільшена на 75 183,00 грн. Таким чином, із урахуванням цієї додаткової угоди, вартість товару складає: 783 237,00 грн. у т.ч. ПДВ.
- додаткову угоду № 6-НАС(К)ДУ від 03.02.2025 року пунктом 1 якої зазначено, що відповідно до умов договору поставки № ВЦР113/2023 від 20 квітня 2023 року поставці підлягають Товари - в наступному асортименті, кількості, ціні та вартості визначеній у наведеній в угоді таблиці на загальну суму 2 090 988,00 грн.
Пунктом 2 визначено, встановити, що ціна по специфікації № 6-НАС(К) від 13 березня 2024 року, що додається до договору поставки № ВЦР113/2023 від 20 квітня 2023 року, та є невід'ємною його частиною, збільшена на 120 042,00 грн. Таким чином, із урахуванням цієї додаткової угоди, вартість товару складає: 2 211 030,00 грн. у т.ч. ПДВ.
- додаткову угоду № 5-НАС(К)ДУ від 03.02.2025 року пунктом 1 якої зазначено, що відповідно до умов договору поставки № ВЦР113/2023 від 20 квітня 2023 року поставці підлягають Товари - в наступному асортименті, кількості, ціні та вартості визначеній у наведеній в угоді таблиці на загальну суму 1 282 038,30 грн.
Пунктом 2 визначено, встановити, що ціна по специфікації № 5-НАС(К) від 13 березня 2024 року, що додається до договору поставки № ВЦР113/2023 від 20 квітня 2023 року, та є невід'ємною його частиною, збільшена на 78 494,70 грн. Таким чином, із урахуванням цієї додаткової угоди, вартість товару складає: 1 360 533,00 грн. у т.ч. ПДВ.
Також, між сторонами було підписано, а саме:
1. Специфікацію № 4-33Р(К) від 12.03.2024 року на загальну суму 2 095 162,20 грн.
Пунктами 2 - 3 якої визначено, що відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України сторонами визначено, що зобов'язання по даній Специфікації має бути виражене в грошовій одиниці України гривні, але сторони також домовились визначити грошовий еквівалент зобов'язання по даній специфікації іноземній валюті. Курсе гривні за міжбанківським валютним курсом на дату підписання даної специфікації становить 39,32 грн. за один долар США, а сума товару по ній дорівнює 53284,90 доларів США. Товар надається покупцеві до 15.04.2024 року.
Пунктом 4 визначено, що вартість товару оплачується покупцем в наступному порядку:
- 419 032,44 грн. - 10.04.2024 року;
- 1 676 129,76 грн. - 30.10.2024 року.
Відповідно до видаткових накладних № ТДАГ3513 від 15.04.2024 року позивачем поставлено товар на суму 1 926 598,20 грн., та № ТДАГ4498 від 01.05.2024 року на суму 168 564,00 грн.
2. Специфікацію № 5-НАС(К) від 13.03.2024 року на загальну суму 1 282 038,30 грн.
Пунктами 2 - 3 якої визначено, що відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України сторонами визначено, що зобов'язання по даній Специфікації має бути виражене в грошовій одиниці України гривні, але сторони також домовились визначити грошовий еквівалент зобов'язання по даній специфікації іноземній валюті. Курс гривні за міжбанківським валютним курсом на дату підписання даної специфікації становить 42,14 грн. за одне євро, а сума товару по ній дорівнює 30 423,31 євро. Товар надається покупцеві до 15.04.2024 року.
Пунктом 4 визначено, що вартість товару оплачується покупцем в наступному порядку:
- 256 407,66 грн. - 20.03.2024 року;
- 1 025 630,64 грн. - 30.10.2024 року.
Відповідно до видаткової накладної № ТДАГ2933 від 08.04.2024 року позивачем поставлено товар на суму 1 282 038,30 грн.
3. Специфікацію № 6-НАС(К) від 13.03.2024 року на загальну суму 2 090 988,00 грн.
Пунктами 2 - 3 якої визначено, що відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України сторонами визначено, що зобов'язання по даній Специфікації має бути виражене в грошовій одиниці України гривні, але сторони також домовились визначити грошовий еквівалент зобов'язання по даній специфікації іноземній валюті. Курс гривні за міжбанківським валютним курсом на дату підписання даної Специфікації становить 38,49 грн. за один долар США, а сума товару по ній дорівнює 54 325,49 доларів США. Товар надається покупцеві до 15.04.2024 року.
Пунктом 4 визначено, що вартість товару оплачується покупцем в наступному порядку:
- 418 197,60 грн. - 20.03.2024 року;
- 1 672 790,40 грн. - 30.10.2024 року.
Відповідно до видаткової накладної № ТДАГ2931 від 08.04.2024 року позивачем поставлено товар на суму 2 090 988,00 грн.
4. Специфікацію № 7-НАС(К) від 19.03.2024 року на загальну суму 708 054,00 грн.
Пунктами 2 - 3 якої визначено, що відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України сторонами визначено, що зобов'язання по даній специфікації має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні, але сторони також домовились визначити грошовий еквівалент зобов'язання по даній специфікації в іноземній валюті. Курс гривні за міжбанківським валютним курсом на дату підписання даної специфікації становить 38,97 грн. за один долар США, а сума товару по ній дорівнює 18 169,21 доларів США. Товар надається покупцеві до 15.04.2024 року.
Пунктом 4 визначено, що вартість товару оплачується покупцем в наступному порядку:
- 141 610,80 грн. - 25.03.2024 року;
- 566 443,20 грн. - 01.11.2024 року.
Відповідно до видаткової накладної № ТДАГ2930 від 08.04.2024 року позивачем поставлено товар на суму 708 054,00 грн.
5. Специфікацію № 8-НАС(К) від 19.03.2024 року на загальну суму 639 061,20 грн.
Пунктами 2 - 3 якої визначено, що відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України сторонами визначено, що зобов'язання по даній специфікації має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні, але сторони також домовились визначити грошовий еквівалент зобов'язання по даній специфікації в іноземній валюті. Курс гривні за міжбанківським валютним курсом на дату підписання даної специфікації становить 42,47 грн. за одне євро, а сума товару по ній дорівнює 15047,36 євро. Товар надається покупцеві до 15.04.2024 року. Пунктом 4 визначено, що вартість товару оплачується покупцем в наступному порядку:
-127 812,24 грн. - 25.04.2024 року;
- 511 248,96 грн. - 01.11.2024 року.
Відповідно до видаткової накладної № ТДАГ2929 від 08.04.2024 року позивачем поставлено товар на суму 639 061,20 грн.
6. Специфікацію № 13-НАС(К) від 24.04.2024 року на загальну суму 2 010 606,60 грн.
Пунктами 2 - 3 якої визначено, що відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України сторонами визначено, що зобов'язання даній специфікації має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні, але сторони також домовились визначити грошовий еквівалент зобов'язання по даній специфікації в іноземній валюті. Курс гривні за міжбанківським валютним курсом на дату підписання даної Специфікації становить 39,59 грн. за один долар США, а сума товару по ній дорівнює 50 785,72 доларів США. Товар надається покупцеві до 20.05.2024 року.
Пунктом 4 визначено, що вартість товару оплачується покупцем в наступному порядку:
- 402 121,32 грн. - 20.05.2024 року;
- 1 608 485,28 грн. - 30.11.2024 року.
Відповідно до видаткової накладної № ТДАГ5990 від 03.06.2024 року позивачем поставлено товар на суму 2 010 606,60 грн.
7. Специфікацію № 14-НАС(К) від 24.04.2024 року на загальну суму 1 476 268,08 грн.
Пунктами 2 - 3 якої визначено, що відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України сторонами визначено, що зобов'язання даній специфікації має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні, але сторони також домовились визначити грошовий еквівалент зобов'язання по даній специфікації в іноземній валюті. Курс гривні за міжбанківським валютним курсом на дату підписання даної специфікації становить 42,37 за 1 Євро, а сума товару по ній дорівнює 34 842,30. Товар надається покупцеві до 03.06.2024 року.
Пунктом 4 визначено, що вартість товару оплачується покупцем в наступному порядку:
- 295 253,62 грн. - 01.05.2024 року;
- 1 181 014,46 грн. - 30.11.2024 року.
Відповідно до видаткової накладної № ТДАГ5284 від 03.06.2024 року позивачем поставлено товар на суму 1 476 268,08 грн
8. Специфікацію № 18-33Р від 28.05.2024 року на загальну суму 128 121,00 грн.
Пунктами 2 - 3 якої визначено, що відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України сторонами визначено, що зобов'язання по даній специфікації мас бути виражене в грошовій одиниці України гривні, але сторони також домовились визначити грошовий еквівалент зобов'язання по даній специфікації в іноземній валюті. Курс гривні за міжбанківським валютним курсом на дату підписання даної специфікації становить 40,31 грн. за один долар США, а сума товару по ній дорівнює 3 178,39 доларів США. Товар надається покупцеві до 14.06.2024 року.
Пунктом 4 визначено, що вартість товару оплачується покупцем в наступному порядку:
- 128 121,00 грн. - 03.06.2024 року.
Відповідно до видаткової накладної № ТДАГ8035 від 12.06.2024 року позивачем поставлено товар на суму 83 265,00 грн.
9. Специфікацію № 17-33Р(К) від 28.05.2024 року на загальну суму 2 570 070,00 грн.
Пунктами 2 - 3 якої визначено, що відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України сторонами визначено, що зобов'язання по даній специфікації має бути виражене в грошовій одиниці України гривні, але сторони також домовились визначити грошовий еквівалент зобов'язання по даній специфікації в іноземній валюті. Курс гривні за міжбанківським валютним курсом на дату підписання даної специфікації становить 40,3 грн. за один долар США, а сума товару по ній дорівнює 63 773,45 доларів США. Товар надається покупцеві до 14.06.2024 року.
Пунктом 4 визначено, що вартість товару оплачується покупцем в наступному порядку:
- 514 014,00 грн. - 03.06.2024 року;
- 2 056 056,00 грн. - 01.11.2024 року.
Відповідно до видаткової накладної № ТДАГ8030 від 12.06.2024 року позивачем поставлено товар на суму 2 318 910,00 грн.
10. Специфікацію № 16-33Р(К) від 06.06.2024 року на загальну суму 734 580,00 грн.
Пунктами 2 - 3 якої визначено, що відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України сторонами визначено, що зобов'язання по даній специфікації мас бути виражене в грошовій одиниці України гривні, але сторони також домовились визначити грошовий еквівалент зобов'язання по даній специфікації іноземній валюті. Курс гривні за міжбанківським валютним курсом на дату підписання даної Специфікації становить 39,68 грн. за один долар США, а сума товару по ній дорівнює 18 512,60 доларів США. Товар надається покупцеві до 30.06.2024 року.
Пунктом 4 визначено, що вартість товару оплачується покупцем в наступному порядку:
- 734 580,00 грн. - 30.06.2024 року.
Відповідно до видаткової накладної № ТДАГ8017 від 12.06.2024 року позивачем поставлено товар на суму 696 420,00 грн.
Також, позивачем додано видаткові накладні, а саме: № ТДАГ8724 від 25.06.2024 року на суму 44 856,00 грн.; № ТДАГ8660 від 01.07.2024 року на суму 251 160,00 грн.
Як зазначає позивач, відповідач за отриманий товар здійснив розрахунок з порушенням строків, та не у повному розмірі про що свідчать платіжні інструкції, а саме:
- № 49282283 від 30.01.2025 року на суму 500 000,00 грн. (призначення платежу сплата за товар згідно рах. № ТДАГ3696 від 24/04/2024 року до договору ВЦР113/2023 від 20/04/2023 року);
- № 49282591 від 25.04.2025 року на сум 1 000 000,00 грн. (призначення платежу сплата за товар згідно договору № ЗП61/2025 від 27/03/2025 року);
- № 49282856 від 01.07.2025 року на суму 1 182 513,60 грн. (призначення платежу сплата за товар згідно договору № Зп61/2025 від 20/05/2025 року, рах. ТДАГ5794 від 20/05/2025 року);
- № 49282857 від 01.07.2025 року на суму 97 200,00 грн. (призначення платежу сплата за товар згідно договору № Зп61/2025 від 20/05/2025 року, рах. ТДАГ8919 від 01/07/2025 року)
- № 49281834 від 17.05.2024 року на суму 292 446,48 грн. (призначення платежу сплата за товар згідно рах. № ТДАГ3696 від 24/04/2024 року до договору ВЦР113/2023 від 20/04/2023 року);
- № 49281858 від 11.06.2024 року на суму 128 121,00 грн. (призначення платежу сплата за товар згідно рах. № ТДАГ5805 від 28/05/2024 року до договору ВЦР113/2023 від 20/04/2023 року);
- № 49281859 від 11.06.2024 року на суму 80 000,00 грн. (призначення платежу сплата за товар згідно рах. № ТДАГ5795 від 28/05/2024 року до договору ВЦР113/2023 від 20/04/2023 року);
- № 49281749 від 08.04.2024 року на суму 419 032,44 грн. (призначення платежу сплата за товар згідно рах. № ТДАГ1313 від 12/03/2024 року до договору ВЦР113/2023 від 20/04/2023 року);
- № 49281752 від 08.04.2024 року на суму 418 197,60 грн. (призначення платежу сплата за товар згідно рах. № ТДАГ1390 від 13/03/2024 року до договору ВЦР113/2023 від 20/04/2023 року);
- № 49281753 від 08.04.2024 року на суму 256 407,66 грн. (призначення платежу сплата за товар згідно рах. № ТДАГ1389 від 13/03/2024 року до договору ВЦР113/2023 від 20/04/2023 року);
- № 49281750 від 08.04.2024 року на суму 141 610,80 грн. (призначення платежу сплата за товар згідно рах. № ТДАГ1572 від 19/03/2024 року до договору ВЦР113/2023 від 20/04/2023 року);
- № 49281751 від 08.04.2024 року на суму 127 812,24 грн. (призначення платежу сплата за товар згідно рах. № ТДАГ1573 від 19/03/2024 року до договору ВЦР113/2023 від 20/04/2023 року).
У зв'язку із чим, за розрахунком позивача, за відповідачем рахується загальна несплачена заборгованість (основний борг), станом на дату позовної заяви (30.09.2025 року) за договором поставки від 20.04.2023 року у розмірі 9 931 527,46 грн. та складається із:
- заборгованості відповідача по специфікації №5-НАС(К) від 13.03.2024 року у розмірі 500 541,50 грн. Термін прострочення оплати заборгованості складає 559 календарних днів;
- заборгованість відповідача по специфікації №6-НАС(К) від 13.03.2024 року у розмірі 1 792 832,40 грн. Термін прострочення оплати заборгованості складає 559 календарних днів;
- заборгованість відповідача по специфікації №7-НАС(К) від 19.03.2024 року становить 641 626,20 грн. Термін прострочення оплати заборгованості складає 554 календарні дні;
- заборгованість відповідача по специфікації №8-НАС(К) від 19.03.2024 року становить 511 248,96 грн. Термін прострочення оплати заборгованості складає 333 календарні дні;
- заборгованість відповідача по специфікації №13-НАС(К) від 24.04.2024 року становить 2 236 839,60 грн. Термін прострочення оплати заборгованості складає 517 календарних днів;
- заборгованість відповідача по специфікації №14-НАС(К) від 24.04.2024 року становить 730 538,80 грн. Термін прострочення оплати заборгованості складає 517 календарних днів;
- заборгованість відповідача по специфікації №17-ЗЗР(К) від 28.05.2024 року становить 2 740 450,00 грн. Термін прострочення оплати заборгованості складає 484 календарні дні;
- заборгованість відповідача по специфікації №16-ЗЗР(К) від 06.06.2024 року становить 777 450,00 грн. Термін прострочення оплати заборгованості складає 487 календарних днів.
Позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу вих. № 3 від 28.02.2025 року, в якій вимагав сплатити заборгованість у сумі 12 453 728,36 грн.
Проте остання відповідачем залишена без задоволення, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду із позовом про стягнення із відповідача суми заборгованості, що виникла за договором №ВЦР113/2023 від 20.04.2023 року у розмірі 16 207 753,16 грн., що складається з основного боргу у сумі 9 931 527,46 грн., курсову різницю у розмірі 357 716,49 грн., пеню у сумі 827 512,93 грн., штрафу 30% від суми специфікацій по яких допущено прострочення оплати у розмірі 2 167 012,24 грн., відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 918 868,92 грн., інфляційних у розмірі 1 005 115,12 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статі 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін .
Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як вбачається із матеріалів справи, та не заперечується сторонами, позивачем на виконання умов договору було поставлено відповідачу товар про що свідчать наявні у матеріалах справи видаткові накладні, а саме: № ТДАГ3513 від 15.04.2024 року на суму 1 926 598,20 грн., № ТДАГ4498 від 01.05.2024 року на суму 168 564,00 грн., № ТДАГ2933 від 08.04.2024 року на суму 1 282 038,30 грн., № ТДАГ2931 від 08.04.2024 року на суму 2 090 988,00 грн., № ТДАГ2930 від 08.04.2024 року на суму 708 054,00 грн., № ТДАГ2929 від 08.04.2024 року на суму 639 061,20 грн., № ТДАГ5990 від 03.06.2024 року на суму 2 010 606,60 грн., № ТДАГ5284 від 03.06.2024 року на суму 1 476 268,08 грн., № ТДАГ8035 від 12.06.2024 року на суму 83 265,00 грн.,№ ТДАГ8030 від 12.06.2024 року на суму 2 318 910,00 грн., № ТДАГ8017 від 12.06.2024 року на суму 696 420,00 грн., № ТДАГ8724 від 25.06.2024 року на суму 44 856,00 грн.(т.1, а.с. 259), № ТДАГ8660 від 01.07.2024 року на суму 251 160,00 грн..(т.1, а.с. 260)
При цьому, відповідач за отриманий товар здійснив розрахунок частково, про що свідчать платіжні інструкції, а саме: - № 49282283 від 30.01.2025 року на суму 500 000,00 грн., № 49282591 від 25.04.2025 року на сум 1 000 000,00 грн., № 49282856 від 01.07.2025 року на суму 1 182 513,60 грн., № 49282857 від 01.07.2025 року на суму 97 200,00 грн., № 49281834 від 17.05.2024 року на суму 292 446,48 грн., № 49281858 від 11.06.2024 року на суму 128 121,00 грн., № 49281859 від 11.06.2024 року на суму 80 000,00 грн., № 49281749 від 08.04.2024 року на суму 419 032,44 грн., № 49281752 від 08.04.2024 року на суму 418 197,60 грн., № 49281753 від 08.04.2024 року на суму 256 407,66 грн., № 49281750 від 08.04.2024 року на суму 141 610,80 грн., № 49281751 від 08.04.2024 року на суму 127 812,24 грн.
За розрахунком позивача, не погашена сума заборгованості (основний борг), за договором постачання № ВЦР113/2023 від 20.04.2023 року (із урахуванням додаткових угод) становить у загальному розмірі 9 931 527,46 грн. та складається із: заборгованості відповідача за специфікацією №5-НАС(К) від 13.03.2024 року у розмірі 500 541,50 грн., заборгованість відповідача за специфікацією №6-НАС(К) від 13.03.2024 року у розмірі 1 792 832,40 грн., заборгованість відповідача за специфікацією №7-НАС(К) від 19.03.2024 року становить 641 626,20 грн., заборгованість відповідача за специфікацією №8-НАС(К) від 19.03.2024 року становить 511 248,96 грн., заборгованість відповідача за специфікацією №13-НАС(К) від 24.04.2024 року становить 2 236 839,60 грн., заборгованість відповідача за специфікацією №14-НАС(К) від 24.04.2024 року становить 730 538,80 грн., заборгованість відповідача за специфікацію №17-ЗЗР(К) від 28.05.2024 року становить 2 740 450,00 грн., заборгованість відповідача за специфікацією №16-ЗЗР(К) від 06.06.2024 року становить 777 450,00 грн.
Судом здійснено перевірку заявленої до стягнення позивачем до стягнення із відповідача суми боргу у загальному розмірі 9 931 527,46 грн. відповідно до вищевказаних накладних за договором постачання № ВЦР113/2023 від 20.04.2023 року із урахуванням часткових оплат, та встановлено, що відповідний розрахунок здійснено арифметично вірно.
При цьому, відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 29368/25 від 16.12.2025 року) та запереченнях (вх. № 30035/25 від 22.12.2025 року) зокрема зазначив, що як зазначено, позивачем здійснено поставку на загальну суму 13 696 789,38 грн., проте вказане не відповідає дійсності, оскільки відповідно до наданих до матеріалів справи доказів позивачем здійснено за договором поставки № ВЦР113/2023 від 20 квітня 2023 року поставку товару на загальну суму 13 400 773,38 грн. Також, позивачем заявлено, що відповідачем здійснено оплати на загальну суму 4 643 341,82 грн., таким чином, за розрахунком відповідача сума заборгованості перед позивачем становить 8 757 431,46 грн.
Щодо зміни ціни та строку оплати, відповідач зазначає, що відповідно до пункту 10.1 договору договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2023 року, а в частині фінансових зобов'язань - до моменту повного виконання сторонами узятих на себе за даною угодою зобов'язань. За твердженнями відповідача, станом на 31 грудня 2023 року у сторін не було фінансових зобов'язань одна перед одною, а тому договір припинився 31 грудня 2023 року. Тому, останній, із посиланням на висновок Верховного Суду, викладений в постанові у справі № 922/2012/21 від 21 вересня 2022 року зазначає, що за загальними нормами цивільного законодавства зміна договору допускається тільки за існуючим правовідношенням. Таким чином, внесення 03 лютого 2025 року змін до договору, що припинився 31 грудня 2023 року було неможливим, а такі додаткові угоди є нікчемними.
Позивач у відповіді на відзив (вх. № 29743/25 від 18.12.2025 року) зокрема зазначив, що дійсно, через небажання відповідача, повернути позивачу підписанні видаткові накладні №ТДАГ8660 від 01.07.2024 року на загальну суму 251 160,00 грн. та №ТДАГ8724 від 25.06.2024 року на загальну суму 44 856,00 грн., дані документи, помилково, не були долучені позивачем до позовної заяви. Проте, на сьогоднішній день, у позивача наявні вищезазначені видаткові накладні, підписані за допомогою КЕП, та останні були долучені позивачем до матеріалів справи. Таким чином, відповідно до договору поставки, сторонами узгоджено, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 13 696 789,38 грн.
Щодо зазначення відповідачем про заборгованість у розмірі 8 757 431,46 грн., позивач зазначає, що дане твердження відповідача не відповідає дійсності, оскільки, через прострочення відповідачем оплати за поставлений товар, передбачений договором постави та додатками до нього, сторонами було погоджено та підписано додаткові угоди до договору поставки, відповідно до яких змінилась (збільшилась) вартість поставленого товару. Таким чином, із урахуванням узгодженого збільшеної вартості поставленого товару, у зав'язку із порушенням строків оплати відповідачем, а також з урахуванням часткової оплати товару відповідачем, заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки складає суму у загальному розмірі 9 931 527,46 грн.
Щодо зазначення відповідачем що станом на 31 грудня 2023 року у сторін не було фінансових зобов'язань одна перед одною, а тому договір припинився 31 грудня 2023 року, та внесення 03 лютого 2025 року змін до договору, що припинився 31 грудня 2023 року було неможливим, а такі додаткові угоди є нікчемними, позивачем зазначено, відповідно до пункту 10.2. договору поставки договір було пролонговано за відсутності заперечень відповідача. При цьому, на думку позивача, кількість пролонгацій необмежена. Також, позивач зазначає, що матеріали справи не містять, належним чином оформленої, заяви відповідача, як сторони договору поставки, про намір його припинити, розірвати, або змінити у строк, що визначений в пункті 10.2. договору поставки. Умови пункту 10.2. договору поставки, не вимагають обов'язкового складання письмової угоди про його пролонгацію. Більше того, в самому пункті заначено, що кількість пролонгацій є необмеженою. Адже сам по собі, підписаний та діючий договір поставки не спонукає та не зобов'язує його сторони до будь яких дій чи прийняття на себе будь-яких зобов'язань. Сторони прийняли на себе зобов'язання за договором поставки, узгодивши та підписавши специфікації (додатки) до договору постави. Також зазначає, що на сьогоднішній день відсутні рішення суду про визнання договору поставки недійсним.
Суд, дослідивши матеріали справи не приймає вищевикладені заперечення відповідача з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом вище та не заперечується сторонами, 20.04.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ" (відповідач. покупець) було укладено договір постачання № ВЦР113/2023.
Пунктом 10.1. договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2023 року, а в частині фінансових зобов'язань до моменту повного виконання сторонами узятих на себе за даною угодою зобов'язань.
Крім того, згідно пункту 10.2. договору у разі, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за двадцять днів до його закінчення, цей договір вважається пролонгованим на один рік. Кількість пролонгацій необмежена.
Вищевикладене спростовує посилання відповідача що договір припинив свою діє 31.12.2023 року, а укладені між сторонами 03.02.2025 року додаткові угоди є нечинними.
При цьому, матеріали справи не містять а відповідачем у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України не надано до суду будь-яких доказів у підтвердження припинення строку дії договору, чи його розірвання, чи заперечення щодо пролонгації договору на один рік як то визначено пунктом 10.2. договору, у зв'язку із чим, самі лише посилання відповідача на обставини які не підтвердженні належними та допустимими доказами не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову щодо стягнення боргу за договором.
Будь-яких інших доказів у підтвердження викладених у відзиві обставин, відповідачем у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України до суду надано не було.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Доказів здійснення повної оплати за спірною господарською операцією відповідач суду не надав.
Враховуючи вищевказані обставини, неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором постачання № ВЦР113/2023 від 20.04.2023 року в частині повного та своєчасного розрахунку за отриманий товар, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми боргу у загальному розмірі 9 931 527,46 грн. є обґрунтованими та такими що підлягають до задоволення.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором постачання № ВЦР113/2023 від 20.04.2023 року, позивачем було заявлено до стягнення із відповідача
- курсову різницю у розмірі 357 716,49 грн.,
- пеню у сумі 827 512,93 грн.,
- штраф 30% від суми специфікацій по яких допущено прострочення оплати у розмірі 2 167 012,24 грн.,
- відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 918 868,92 грн.,
- інфляційних у розмірі 1 005 115,12 грн.
Щодо стягнення із відповідача заявленої позивачем пені за договором у сумі 827 512,93 грн. (відповідно до наданого розрахунку за загальний період з 21.03.2024 року по 01.05.2025 року), та штрафу 30% від суми специфікацій за якими допущено прострочення оплати у розмірі 2 167 012,24 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
У відповідності до частини 1 статті 546 та частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Як вбачається із частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
З аналізу чинних норм законодавства вбачається, що неустойка може бути договірною та позадоговірною (законною). Умову про договірну неустойку має бути зазначено в договорі (частина 1 статті 547 Цивільного кодексу України).
Пунктом 8.1. договору, сторони погодили, що за порушення умов цього договору винна сторона відшкодовує спричинені нею збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Відповідно до пункту 8.3. договору за порушення строків виконання зобов'язань за цим договором сторони, яка допустила прострочку, сплачує другій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нарахованої на суму простроченого зобов'язання за кожен день прострочки.
Як вбачається із розрахунків, доданих до позовної заяви та заяви про усунення недоліків, позивач нарахував відповідачеві пеню за кожною специфікацією у загальній сумі 827 512,93 грн. а саме:
1. Специфікацією № 4-33Р(К) від 12.03.2024 року позивачем здійснено нарахування пені:
- за період з 31.10.2024 року по 25.04.2025 року на суму 1000 000,00 грн. нараховано пені у сумі 137 412,16 грн., та за цей період позивачем розмір пені зменшено на 50% - до 68 706,08 грн.;
- 31.10.2024 року по 30.04.2025 року на суму 676 129,76 грн. нараховано пені у сумі95 779,68 грн. та за цей період позивачем розмір пені зменшено на 50% - до 47 889,84 грн.
Всього 50% пені по Специфікації №4-ЗЗР(К) від 12.03.2024 року складає 116 595,92 грн.
2. Специфікацією № 5-НАС(К) від 13.03.2024 року позивачем здійснено нарахування пені:
- за період з 21.03.2024 року по 20.09.2024 року на суму 603 538,84 грн. нараховано пені у сумі 81 477,74 грн., та за цей період позивачем розмір пені зменшено на 50% - до 40 738,87 грн.;
- за період з 21.03.2024 року по 20.09.2024 року на суму 500 541,50 грн. нараховано пені у сумі 67 573,10 грн., та за цей період позивачем розмір пені зменшено на 50% - до 33 786,55 грн.
Всього пеня по Специфікації №5-НАС(К) від 13.03.2024 року складає 74 525,42 грн.
3. Специфікацією № 6-НАС(К) від 13.03.2024 року позивачем здійснено нарахування пені:
- за період з 21.03.2024 року по 20.09.2024 року на суму 1 792 832,40 грн. нараховано пені у сумі 242 032,37 грн., та за цей період позивачем розмір пені зменшено на 50% - до 121 016,19 грн.
4. Специфікацією № 7-НАС(К) від 19.03.2024 року позивачем здійснено нарахування пені:
- за період з 26.03.2024 року по 25.09.2024 року на суму 641 626,20 грн. нараховано пені у сумі 86 356,58 грн., та за цей період позивачем розмір пені зменшено на 50% - до 43 178,29 грн.
5. Специфікацією № 8-НАС(К) від 19.03.2024 року позивачем здійснено нарахування пені:
- за період з 02.11.2024 року по 01.05.2025 року на суму 511 248,96 грн. нараховано пені у сумі 72130,73 грн., та за цей період позивачем розмір пені зменшено на 50% - до 36 065,37 грн.;
6. Специфікацією № 13-НАС(К) від 24.04.2024 року позивачем здійснено нарахування пені:
- за період з 02.05.2024 року по 01.11.2024 року на суму 2 236 839,60 грн. нараховано пені у сумі 295 006,14 грн., та за цей період позивачем розмір пені зменшено на 50% - до 141 503,07 грн.;
7. Специфікацією № 14-НАС(К) від 24.04.2024 року позивачем здійснено нарахування пені:
- за період з 01.12.2024 року по 30.01.2025 року на суму 500 000,00 грн. нараховано пені у сумі 22 558,16 грн., та за цей період позивачем розмір пені зменшено на 50% - до 11 279,08 грн.;
- за період з 02.05.2024 року по 01.11.2024 року на суму 730 538,80 грн. нараховано пені у сумі 96 347,29 грн., та за цей період позивачем розмір пені зменшено на 50% - до 48 173,65 грн.
Всього пеня по Специфікації №14-НАС(К) від 24.04.2024 року складає 59 452,73 грн
8. Специфікацією № 17-33Р(К) від 28.05.2024 року позивачем здійснено нарахування пені:
- за період з 04.06.2024 року по 03.12.2024 року на суму 2 740 450,00грн. нараховано пені у сумі 357 007,26 грн., та за цей період позивачем розмір пені зменшено на 50% - до 178 503,63 грн.
9. Специфікацією № 16-33Р(К) від 06.06.2024 року позивачем здійснено нарахування пені:
- за період з 01.06.2024 року по 30.11.2024 року на суму 777 450,00 грн. нараховано пені у сумі 101 344,64 грн., та за цей період позивачем розмір пені зменшено на 50% - до 50 672,32 грн.
Загальний розмір пені за розрахунком позивача відповідно пункту 8.3. договору постави від 20.04.2023 року становить суму у розмірі 1 655 025,85 грн.
Пунктом 8.4. договору визначено, що у разі недотримання покупцем термінів оплати вже відпущеного йому товару, що узгоджені сторонами у відповідних специфікаціях, постачальник має право виставити покупцю рахунок на сплату неустойки у вигляді: штрафу 30 % від загальної суми специфікації по якій допущено прострочення.
Як вбачається із наданого до позовної заяви розрахунку, позивачем здійснено нарахування відповідачу штрафу 30% від суми специфікацій по яких допущено прострочення оплати у розмірі 2 167 012,24 грн., а саме:
- за специфікацію №4-ЗЗР(К) від 12.03.2024 року на суму 2 095 162,20 грн. нараховано штраф у розмірі 628 548,66 грн.;
- за специфікацію №5-НАС(К) від 13.03.2024 року на суму 1 360 533,00 грн. нараховано штраф у розмірі 408 159,90 грн.;
- за специфікацію №6-НАС(К) від 13.03.2024 року на суму 2 211 030,00 грн. нараховано штраф у розмірі 663 309,00 грн.;
- за специфікацію №7-НАС(К) від 19.03.2024 року на суму 783 237,00 грн. нараховано штраф у розмірі 234 971,10 грн.;
- за специфікацію №8-НАС(К) від 19.03.2024 року на суму 639 061,20 грн. нараховано штраф у розмірі 191 718,36 грн.;
- за специфікацію №13-НАС(К) від 24.04.2024 року на суму 2 236 839,60 грн. нараховано штраф у розмірі 671 051,88 грн.;
- за специфікацію №14-НАС(К) від 24.04.2024 року на суму 1 522 985,28 грн. нараховано штраф у розмірі 456 895,58 грн.;
- за специфікацію №17-ЗЗР(К) від 28.05.2024 року на суму 2 820 450,00 грн. нараховано штраф у розмірі 846 135,00 грн.;
- за специфікацію №16-ЗЗР(К) від 06.06.2024 року на суму 734 580,00 грн. штраф нараховано позивачем виходячи із вартості фактично поставленого та несвоєчасно оплаченого товару 777 450,00 грн. нараховано штраф у розмірі 233 235,00 грн.
При цьому, позивачем у позовній заяві із власної ініціативи зменшено розмір пені на 50 % та заявлено до стягнення у загальному розмірі 827 512,93 грн., та штраф зменшений на 50% до 2 167 012, 24 грн., у зв'язку зі чим, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 549 Цивільного кодексу Країни визначено штрафом є неуйстойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконання зобов'язання.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, право на зменшення розміру неустойки (пенi) належить виключно суду у разі, якщо її розмір є явно завеликим порівняно з наслідками порушення зобов'язання.
З аналізу вищевикладеного слідує, суд має право зменшити заявлену неустойку, оскільки зменшення неустойки є правом суду, а не обов'язком чи правом сторін зобов'язання, при цьому, це не обмежує право позивача самостійно визначити суму, яку він просить стягнути.
При цьому, суд приймає до уваги, що статтею 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
З аналізу вищевикладеного слідує, що суд розглядає справу в межах заявлених позивачем у позовній заяві позовних вимог, у зв'язку із чим, судом здійснено перевірку заявленої до стягнення позивачем із відповідачі суми пені у заявленому розмірі 827 512,86 грн. із урахуванням визначених періодів за загальний період з 21.03.2024 року по 01.05.2025 року, в онлайн системі “ЛігаЗакон», та встановлено що такі нарахування не перевищують суму за розрахунком суду, а тому заявлено до стягнення позивачем пеня становить суму у розмірі 827 512,86 грн.
Судом також здійснено перевірку заявленої позивачем до стягнення із відповідача суми штрафу у загальному розмірі 2 167 012, 24 грн., та встановлено що такі нарахування не перевищують суму за розрахунком суду, а тому заявлений до стягнення позивачем штраф становить суму у розмірі 2 167 012, 24 грн.
Щодо стягнення із відповідача на користь позивача відсотків за користування чужими грошовими коштами, в розмірі 1 918 868,92 грн. (відповідно до наданого розрахунку), суд зазначає наступне.
Згідно частин 1, 5 статті 694 Цивільного кодексу України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Відповідно до приписів статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
За змістом підпункту 14.1.245 Податкового кодексу України, товарний кредит - товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.
Згідно з підпунктом 14.1.206 Податкового кодексу України визначено, що відсотки - це дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений термін коштів або майна. До відсотків, зокрема, включається платіж за використання товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит, і платіж за придбання товарів та виплат.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проценти річних, про які йдеться у частині 2 статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 цього Кодексу.
Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (частина 5 статті 694 Цивільного кодексу України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами.
Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Саме тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 Цивільного кодексу України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за умови порушення боржником грошового зобов'язання. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.11.2021 року у справі № 921/395/20, від 03.12.2019 року у справі № 902/235/19.
Як вбачається із пункту 8.5. договору, сторони визначили, що у разі порушення строку оплати за поставлений товар, що узгоджено сторонами у відповідних специфікаціях, покупець, відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України, за вимогою постачальника сплачує постачальнику плату за користування чужими грошовими коштами (товарний кредит) у розмір 24 % річних. Зазначені річні нараховуються на суму простроченого зобов'язання з оплати товару з моменту виникнення такого прострочення до дати повного розрахунку за поставлений товар.
Суд приймає до уваги, що проценти річних, про які йдеться у частині 2 статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.
Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України - це плата за користування чужими коштами, у тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 Цивільного кодексу України).
Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 Цивільного кодексу України).
Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання.
Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 Цивільного кодексу України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.
Застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 Цивільного кодексу України), зокрема процентів на прострочену суму оплати товару, проданого в кредит (частина 5 статті 694 названого Кодексу), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією.
Враховуючи вище зазначене, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами відповідно до пункту 8.5. договору поставки від 20.04.2023 року № ВЦР113/2023.
Як вбачається із розрахунків, доданих до позовної заяви, та наданих усних пояснень у судовому засіданні 25.02.2026 року, позивач нарахував відповідачеві відсотки за користування чужими грошовими коштами, відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України, умов пункту 8.5. договору у розмірі 1 918 868,92 грн. (відповідно до наданого розрахунку), а саме за специфікаціями №4-ЗЗР(К) від 12.03.2024 року, №5-НАС(К) від 13.03.2024 року, №6-НАС(К) від 13.03.2024 року, №7-НАС(К) від 19.03.2024 року, №8-НАС(К) від 19.03.2024 року, №13-НАС(К) від 24.04.2024 року, №14-НАС(К) від 24.04.2024 року, №17-ЗЗР(К) від 28.05.2024 року, №16-ЗЗР(К) від 06.06.2024 року за загальний період з 31.10.2024 року по 30.09.2025 року нараховано із урахуванням зменшених відсотків позивачем на 50% суму у загальному розмірі 1 918 868,92 грн.
Судом здійснено перевірку заявленої до стягнення позивачем із відповідачі суми відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 918 868,92 грн. (відповідно до наданого розрахунку із урахуванням наданих позивачем у судовому засіданні пояснень щодо періодів нарахування) в онлайн системі “ЛігаЗакон», та встановлено, що такі нарахування не перевищують суми за розрахунком суду, а тому заявлені до стягнення позивачем відсотки за користування чужими грошовими коштами становлять суму у загальному розмірі 1 918 868,92 грн.
Щодо стягнення із відповідача на користь позивача нарахованих інфляційних втрат у розмірі 1 005 115,12 грн. (відповідно до наданого розрахунку), суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз даної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Судом здійснено перевірку заявленої до стягнення позивачем із відповідачі суми інфляційних втрат у розмірі 1 005 115,12 грн. (відповідно до наданого за загальний період з 01.11.2024 року по 30.09.2025 року нарахованих за кожною специфікацію) в онлайн системі “ЛігаЗакон», та встановлено що такі нарахування не перевищують суми за розрахунком суду, а тому заявлені до стягнення позивачем інфляційні втрати у загальному розмірі 1 005 115,12 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Щодо стягнення із відповідача на користь позивача курсової різниці у розмірі 357 716,49 грн. (відповідно до наданого розрахунку), суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Статтею 192 Цивільного кодексу України визначено, що гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом з тим, частина 2 статті 533 Цивільного кодексу України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
З аналізу вищевикладеного слідує, що сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті. Відтак, коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара США), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України (Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2020 року у справі №910/10191/17).
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 07.10.2014 року у справі №910/763/13 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2018 року у справі №916/706/17.
Таким чином, курсова різниця є недоотриманою позивачем вартістю товару у зв'язку зі зміною його ціни за рахунок валютних коливань у бік збільшення.
В обґрунтування позовних вимог у цій частині, позивач посилається на пункт 4.5. договору поставки від 20.04.2023 року, та зазначає, що у випадку зміни середньозваженого курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за даними сайту http://minfin.com.ua/currency/mb/ відносно курсу, обрахованого у відповідній Специфікації, постачальник має право без підписання додаткових угод до договору змінити ціну та загальну вартість товару (в гривневому еквіваленті), повідомивши про це покупця. Повідомлення про зміни загальної вартості товару здійснюється шляхом направлення на поштову та/або електронну адресу покупця, зазначену у реквізитах даного договору, протоколу зміни ціни товару, рахунку-фактури та/або документу щодо коригування ціни із зазначенням нової ціни та загальної вартості товару.
У зв'язку із чим, позивачем було заявлено до стягнення із відповідача курсову різницю у розмірі 357 716,49 грн.
Суд, дослідивши матеріали справи, зазначає наступне.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом статтею 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть реалізувати свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Як вбачається із змісту пункту 10.1 договору, сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2023 року, а в частині фінансових зобов'язань - до моменту повного виконання сторонами узятих на себе за даною угодою зобов'язань.
При цьому, матеріали справи не містять доказів реалізації позивачем зазначеного права коригування ціни через коливання курсу валюти, еквівалент якої визначено у специфікаціях до договору та укладених додаткових угод, що унеможливлює і виникнення права на заявлену до стягнення суму курсової різниці.
Відповідно до принципу Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав) особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови.
Аналіз умов укладеного між сторонами договору дозволяє стверджувати, що право постачальника на зміну ціни договору не може втілюватися у позовній заяві. Подання позивачем позовної заяви до суду є складовою господарського процесу, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть бути кваліфіковані, як дотримання визначеного сторонами умовами договору порядку зміни ціни договору. Крім того, як вбачається з розділу 8. "відповідальність сторін" договору, компенсування курсової різниці здійснюється на підставі п.8.11 договору, а саме постачальником - покупцю.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні до стягнення із відповідача курсової різниці у розмірі 357 716,49 грн.
При цьому, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 29368/25 від 16.12.2025 року) та запереченнях (вх. № 30035/25 від 22.12.2025 року) зокрема зазначив, що підставою даного позову є невиконання саме грошового зобов'язання, що в свою чергу може спричинити кредитору лише збитки, пов'язані з інфляцією національної валюти. В той же час, позивачем вже було нараховано курсову різницю, тобто вже було компенсовано збитки, пов'язані з інфляцією національної валюти. Таким чином, збитків кредитору порушенням виконання грошового зобов'язанням завдано не було. Твердження позивача про завдання йому збитків через необхідність залучення кредитних коштів не підтверджуються доказами, та у наданих до суду 22.12.2025 року запереченнях, просить суд, зменшити розмір пені до 8 275,00 грн.
Щодо штрафу зазначає, що порушеним зобов'язання у даному випадку є недотримання покупцем термінів оплати вже відпущеного йому товару, тобто обидва пункти передбачають відповідальність за одне і те саме порушення, у зв'язку зі чим, просить суд, відмовити у стягненні штрафу нарахованого на підставі пункту 8.4 договору (зменшити розмір штрафу до 0 грн).
Щодо курсової різниці зазначив, що станом на дату виникнення, так і станом на дату прострочення грошового зобов'язання, тим більше станом на дату нарахування курсової різниці, договір втратив чинність, жодних підстав для нарахування курсової різниці не існує.
Щодо нарахування відсотків та інфляційних втрат зазначає, що сторонами було погоджено розмір відсотків саме за статтею 536 Цивільного кодексу України, що не може бути застосовано до відсотків за прострочення виконання грошового зобов'язання за статтею 625 Цивільного кодексу України. Також вказує на невірне визначення позивачем розміру заборгованості, а також періоду нарахування.
В обґрунтування заявленого клопотання, відповідач зокрема зазначає, що збитків кредитору порушенням виконання грошового зобов'язанням завдано не було. Крім того, відповідач є юридичною особою, що зареєстровано відповідно до законодавства України в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у 2006 році. Основними видами економічної діяльності відповідача 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); 46.18 Діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами; 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 69.10 Діяльність у сфері права; 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві. Протягом багатьох років відповідач законно та прозоро займалося господарською діяльністю, сумлінно сплачуючи податки. Станом на 24 лютого 2022 року місцем знаходженням відповідача було орендоване приміщення млину за адресою Харківська область, Харківський район, село Веселе, вулиця Жовтнева (Світла), 4 , котрим користувалось підприємство на підставі договору оренди від 17 січня 2022 року, надане для ведення товарного сільськогосподарського виробництва: зберігання зерна, техніки сільськогосподарського призначення, виробничих запасів, тощо. 24 лютого 2022 року збройні формування російської федерації перетнули кордон України і почали ведення активних бойових дій.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки та оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» Президентом України Володимиром Зеленським було видано Указ № 64/2022 від 24 лютого 2022 року “Про введення воєнного стану в Україні», яким в Україні запроваджено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, що неодноразово був продовжений і триває дотепер. Території, де знаходилося підприємство, були тимчасово окуповані російською федерацією в період з 24 лютого по 12 вересня 2022 року, там велися активні бойові дії, що вбачається, зокрема, із Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року № 376.
Також, відповідач зазначає, що під час розгляду справи № 922/1256/24 Господарським судом Харківської області було встановлено, що комплекс будівель, що знаходиться за тією ж адресою, що і орендоване приміщення млину, внаслідок військової агресії російської федерації було пошкоджено артилерійським обстрілом, частково знищено ангари, зруйновано будівлі та знищено товарно-матеріальні цінності. Крім того, основним видом господарської діяльності відповідача було і залишається вирощування зернових культур, на орендованих земельних ділянках, що знаходилися на території Харківської області, більшість з яких було окуповано чи стало полем бойових дій внаслідок чого до них немає доступу чи такі ділянки є істотно забрудненими вибухонебезпечними предметами.
Рішенням Господарського суду Харківської області у справі № 922/1256/24 від 06 червня 2024 року встановлено, що у зв'язку з воєнною агресією РФ, стало неможливе здійснення сільськогосподарського виробництва на території Веселівської сільської ради Харківського району. Суборендар - відповідач - протягом 2022-2023 років не здійснювало сільськогосподарські роботи на землях, що були передані йому на правах суборенди, з причин, за які суборендар не відповідає. Після деокупації відповідних територій земельні ділянки залишаються непридатними для ведення сільськогосподарського виробництва.
За твердженнями відповідача, останній протягом 2023-2024 років докладав усіх можливих зусиль для відновлення господарської діяльності з метою збереження робочих місць, сплати податків та посильної допомоги країні в таких складний час. Проте, умови ведення бізнесу залишаються надскладними і зі спливом трьох років з дати початку повномасштабного вторгнення, особливо для виробників сільськогосподарської продукції в регіоні, де продовжуються бойові дії. Внаслідок неможливості використання земельних ділянок, втрати активів, клієнтів та відтоку кадрів, відповідач зазнав фінансових труднощів, проте, продовжує боротися та за першої ж змоги виконує взяті на себе зобов'язання (товариством вже виплачено більше половини заборгованості за товар). Але надмірне, необґрунтоване стягнення штрафних санкцій завдасть істотної шкоди підприємству і унеможливить повноцінне відновлення господарської діяльності та виконання зобов'язань перед іншими кредиторами.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. 28 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України своїм листом № 2024/02.0-7.1 засвідчила, що війна в Україні належить до форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Суд, дослідивши матеріали справи, із урахуванням позиції уповноважених представників сторін, зазначає наступне.
Згідно з частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.
У постанові від 23.03.2021 року у справі №921/580/19 Верховний Суд вказує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності в законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 року у справі №902/538/18).
Нормами законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки.
У постанові від 16.03.2021 року у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначив, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.
Такі санкції не можуть розглядатися кредитором, як спосіб отримання доходів.
Суд приймає до уваги, що судова практика щодо застосування вказаних норм Цивільного кодексу України наразі є усталеною та викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18, у постановах Верховного Суду від 14.04.2021 року у справі №923/587/20, від 01.10.2020 року у справі №904/5610/19, від 14.04.2021 року у справі №922/1716/20, від 13.04.2021 року у справі №914/833/19, від 22.06.2021 року у справі №920/456/17).
З аналізу вищевикладеного слідує, що при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафних санкцій. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України).
Такий висновок міститься, зокрема у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 року у справі №916/878/20.
При цьому, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Зазначене свідчитиме про дотримання справедливого балансу інтересів сторін, не призведе до порушення засад розумності, справедливості та добросовісності, не стане для відповідача надмірним та несправедливим фінансовим тягарем. Відтак, необхідність зменшення заявленого до стягнення розміру штрафу у даному разі не може свідчити про нівелювання мети існування неустойки як відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору.
При цьому, суд враховує, що пеня та штраф є саме санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Окрім стягнення пені та штрафу позивач додатково заявляє також відсотків за користування чужими грошовими коштами, інфляційні втрати які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем. Тому при зменшенні розміру пені та штрафу, позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.
З урахуванням вищенаведеного, за висновком суду, стягнення з відповідача пені та штрафу у заявленому позивачем розмірі значно погіршить фінансово-економічне становище підприємства, спричинить для нього додаткові витрати.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 зазначив, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. (Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18. від 04.12.2018 у справі № 916/65/18. від 03.07.2019 у справі №917/791/18.)
Крім того, суд приймає до уваги твердження відповідача, що останній є юридичною особою, що здійснював господарську діяльність з вирощування зернових культур на території Харківської області.
Території, де знаходилося підприємство, були тимчасово окуповані Російською Федерацією в період з 24.02.2022 року по 12.09.2022 року, там велися активні бойові дії, що вбачається, зокрема, із Переліку територіальних громад, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 року.
Під час розгляду справи №922/1256/24 Господарським судом Харківської області було встановлено, що комплекс будівель, що знаходиться за тією ж адресою, що і орендоване приміщення млину, внаслідок військової агресії Російської Федерації було пошкоджено артилерійським обстрілом, частково знищено ангари, зруйновано будівлі та знищено товарно-матеріальні цінності. Також встановлено, що у зв'язку з воєнною агресією РФ, стало неможливе здійснення сільськогосподарського виробництва на території Веселівської сільської ради Харківського району. Суборендар - Товариство з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Труд.Земля.Капітал» - протягом 2022-2023 років не здійснювало сільськогосподарські роботи на землях, що були передані йому на правах суборенди, з причин, за які суборендар не відповідає. Після деокупації відповідних територій земельні ділянки залишаються непридатними для ведення сільськогосподарського виробництва.
Наразі суд першої інстанції враховував поведінку відповідача, ступінь виконання ним зобов'язання, вид діяльності відповідача, а також виконання ним своїх зобов'язань за договором в умовах воєнного стану в країни, що в свою чергу дійсно могло впливати на спроможність оплатити товар відповідачем.
Нормами чинного законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки.
Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014 року №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
У постанові від 24.02.2021 року у справі №924/633/20 Верховний Суд зазначає, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18).
Водночас, суд бере до уваги, що застосування штрафних санкцій у вигляду пені спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення. При цьому, суд приймає до уваги, що пеня є лише санкціями за невиконання грошового зобов'язання, а не основним боргом, а тому збільшувати на цих платежах свої доходи позивач не може.
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 року у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 року у справі №904/2847/19).
У постанові Верховного Суду від 05.05.2018 року у справі №908/1454/14, зазначено, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Тому при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.
Суд також приймає до уваги, що закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення. Суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення пені. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення пені, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено.
З аналізу вищевикладеного слідує, що зменшення неустойки (зокрема пені та штрафу) є протидією необґрунтованому збагаченню однієї із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення пені спрямоване на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагента на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
Крім того, суд приймає до уваги, що у даному випадку стягнення пені з відповідача не виконує своєї основної мети, а саме стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання, та з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум штрафних санкцій за несвоєчасну оплату товару (пені та штрафу), враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, суд вважає, що у даному випадку наявні обставини для зменшення нарахованої позивачем пені та штрафу на 90 відсотків, та часткового задоволення клопотання відповідача викладеного у наданому до суду відзиві на позовну заяву та запереченнях від 22.12.2025 року.
Тому позовні вимоги в частині стягнення пені належить задовольнити частково, а саме у сумі 82 751,29 грн., та штрафу 216 701,22 грн.
В частині стягнення пені у сумі 744 761,64 грн. та штрафу у розмірі 1 950 311,02 грн. - відмовити.
Щодо клопотання відповідача викладеного у відзиві на позовну заяву (вх. № 29368/25 від 16.12.2025 року) та запереченнях (вх. № 30035/25 від 22.12.2025 року) зокрема просив суд, відмовити в частині стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами в розмірі 1 679 010,31 грн (стягнути 3% річних в розмірі 239 858,61 грн), відмовити повністю в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 1 005 115,12 грн (зменшити розмір інфляційних втрат до 0 грн).
В обґрунтування заявлено клопотання, відповідач зокрема зазначає, що інфляційні втрати вже є відшкодованими, з огляду на нарахування курсової різниці, а тому стягнення інфляційних втрат є недопустимим та призводить до подвійного стягнення.
Також зазначає, що сторонами було погоджено розмір відсотків саме за статтею 536 Цивільного кодексу України, що не може бути застосовано до відсотків за прострочення виконання грошового зобов'язання за статтею 625 Цивліьного кодексу України, а тому, на думку відповідача, стягненню підлягають саме 3 % річних від суми простроченого зобов'язання в розмірі 239 858,61 грн.
Суд не приймає вищевикладені заперечення відповідача, оскільки визначені позивачем відсотки за користування чужими грошовими коштами із урахуванням умов пункту 8.5. договору за своєю правовою природою є процентами за користування чужими грошовими коштами і стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією.
Проценти за користування чужими коштами, є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею) та не є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини п'ятої статті 694 Цивільного кодексу України та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, а тому зменшення їх розміру на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України неможливо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 18.11.2021 року Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 921/395/20.
У зв'язку зі чим, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача викладеного у відзиві на позовну заяву (вх. № 29368/25 від 16.12.2025 року) та запереченнях (вх. № 30035/25 від 22.12.2025 року) щодо відмови у стягненні відсотків за користування чужими грошовими коштами в розмірі 1 679 010,31 грн. (стягнути 3% річних в розмірі 239 858,61 грн.).
Враховуючи вищевикладене, та оскільки сторони погодили у договорі відповідальність за порушення строку оплати за поставлений товар, за вимогою постачальника сплачує постачальнику плату за користування чужими грошовими коштами (товарний кредит) у розмір 24 % річних, то вимоги позивача про стягнення із відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 918 868,92 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також, суд приймає до уваги, присудження до стягнення із відповідача неустойки, штрафу, відсотків за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат у вказаному розмірі, із урахуванням обставин справи, відповідає вимогам чинного законодавства України, є цілком адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, способом стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань.
Щодо клопотання відповідача викладеного у відзиві на позовну заяву (вх. № 29368/25 від 16.12.2025 року) та запереченнях (вх. № 30035/25 від 22.12.2025 року) про відстрочення виконання рішення у справі № 922/4079/25 про стягнення грошових коштів на один рік з дати ухвалення рішення суду, суд зазначає наступне.
В обґрунтування заявлено до суду клопотання, відповідач зокрема зазначає, що Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, відстрочення виконання рішення, ухвали, постанови. Підставою для розстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
За твердження відповідача, останній зазнав шкоди через військову агресію російської федерації і поступово продовжує оговтуватися, докладаючи величезні зусилля для відновлення повноцінного функціонування. Під час розгляду справи № 922/1256/24 Господарським судом Харківської області було встановлено, що комплекс будівель, що знаходиться за тією ж адресою, що і орендоване приміщення млину, внаслідок військової агресії російської федерації було пошкоджено артилерійським обстрілом, частково знищено ангари, зруйновано будівлі та знищено товарно-матеріальні цінності. Протягом 2024 року ТОВ «АГРОФІРМА «Т.З.К.» докладало усіх можливих зусиль для відновлення господарської діяльності з метою збереження робочих місць, сплати податків та посильної допомоги Країні в таких складний час. Проте, умови ведення бізнесу залишаються надскладними і зі спливом трьох років з дати початку повномасштабного вторгнення, особливо для виробників сільськогосподарської продукції в регіоні, де продовжуються бойові дії. Внаслідок неможливості використання земельних ділянок, втрати активів, клієнтів та відтоку кадрів, ТОВ «АГРОФІРМА «Т.З.К.» зазнало фінансових труднощів, проте, продовжує боротися та за першої ж змоги виконує взяті на себе зобов'язання.
Також зазначає, що відповідач має намір, бажання та можливість виконати усі зобов'язання перед відповідачем, проте, зважаючи вищезазначені обставини, вважає за необхідне просити суд відстрочити виконання зобов'язання на один рік з дати ухвалення рішення суду.
На думку відповідача, відстрочення виконання рішення суду забезпечить дотримання балансу інтересів сторін, оскільки надасть ТОВ «Агрофірма «Т.З.К.» можливість відновити господарську діяльність та акумулювати ресурси для виплати заборгованості, що надасть змогу реально виконати рішення суду по справі № 922/4079/25 без настання значних негативних наслідків для підприємства та його працівників в умовах воєнного стану.
Заперечуючи проти клопотання відповідача, позивач у наданій до суду відповіді на відзив (вх. № 29743/25 від 18.12.2025 року) зокрема зазначає, що рішення у справі № 922/4079/25, яке просить відстрочити відповідач, просто не існує. Відтак, на нашу позивача, прохання відповідача про відстрочення рішення суду є передчасним.
Відповідно до частини 1 статті 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Згідно статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Суд зазначає, що відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року по справі “Шмалько проти України» (заява №60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина “судового розгляду». У рішенні від 17.05.2005 року по справі “Чижов проти України» (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії §1 ст.6 Конвенції.
Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції (“Іммобільяре Саффі проти Італії», заява №22774/93, §74, ЄСПЛ 1999-V).
Суд приймає до уваги, що законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, виключними обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення. Тобто підставою для відстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк, встановлений судом.
За висновками Конституційного Суду України, викладеними в рішенні від 26.06.2013 року №5-пр/2013 у справі №1-7/2013 підставою для застосування відстрочки (розстрочки) виконання судового рішення є наявність об'єктивних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення в установлені процесуальним законодавством строки. Зокрема, до таких обставин належать скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.
Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд має право відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.
Правовий аналіз статей 239 та 331 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість відстрочення виконання рішення, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених сум, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.
Дійсно, здійснюючи підприємницьку діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов'язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення.
У той же час, за висновком суду, необхідно врахувати вид діяльності відповідача, його розташування, прийняти до уваги ту обставину, що відповідач істотно постраждав від агресії Російської Федерації і відновлює свою господарську діяльність, направлену на вирощування сільськогосподарських культур.
Строк відстрочення, який просить надати відповідач, відповідає дозволеному визначеному у частині 5 статті 334 Господарського процесуального кодексу України .
Суд враховує, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 року у справі “Чижов проти України», заява №6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (“Корнілов та інші проти України», заява №36575/02, ухвала від 07.10.2003 року).
Строк відстрочення виконання рішення у даній справі, який просить надати відповідач, не може бути визнаний надмірним і не розглядається як такий, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого статтею 6 Конвенції.
При цьому, надання відстрочки виконання рішення наразі додатково та позитивне вплине на виконання рішення, оскільки передбачає можливість відповідачу акумулювати ресурси, додатково запустити потужності щодо підприємницької діяльності та вчинити дії для виконання зобов'язання перед позивачем, який перш за все в цьому заінтересований.
Згідно статті 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Враховуючи вищевикладене, наведені аргументи сторін та подані ними докази, виходячи з принципів розумності та справедливості, враховуючи інтереси як боржника, так і стягувача, а також те, що рішення суду є обов'язковим до виконання та має бути виконане, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви відповідача про відстрочку виконання судового рішення строком на один рік з дати ухвалення рішення.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Частиною четвертою статті 11 Господарського процесуального кодексу України також унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункту 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "РуїсТоріха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, пункту 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статтею 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018 року, від 24.04.2019, від 05.03.2020 року Верховного Суду у справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, які залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково, а саме про стягнення суми заборгованості, що виникла за договором №ВЦР113/2023 від 20.04.2023 року у розмірі 9 931 527,46 грн., пеню у сумі 82 751,29 грн., штрафу 30% від суми специфікацій за якими допущено прострочення оплати у розмірі 216701,22 грн., відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 918 868,92 грн., інфляційних у розмірі 1 005 115,12 грн.
В частині стягнення курсової різниці у розмірі 357 716,49 грн., пені у сумі 744 761,64 грн., штрафу у розмірі 1 950 311,02 грн. - відмовити.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем у прохальній частині позовної заяви зазначено, судові витрати покласти на відповідача.
Також, зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи: складається з судового збору, сплачено при подачі позовної заяви на суму 243 116,30 грн. та 250 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
У судовому засіданні позивачем підтримано вимоги щодо стягнення із відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у сумі 250 000 грн.
Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, в частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до вимог частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У якості доказів у підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, позивачем було надано до суду копії:
- ордеру серія ВВ № 1042704 на надання правничої допомоги на адвоката Ридніна Д.І. від 17.03.2025 року;
- детальний опис виконаних та наданих адвокатом робіт на загальну суму 250 000,00 грн.;
- договір про надання правової допомоги (послуг адвоката) від 01.03.2025 року кладеного між адвокатом Риндін Д.І. та ТОВ «Торговий дім «Агрохім»;
- акт приймання - передачі надання послуг № 1 від 18.12.2025 року до договору про надання правової допомоги (послуг адвоката) від 02.01.2025 року на загальну суму 250 000.00 грн.
Як вбачається із пункту 5.1. договору від 01.03.2025 року за послуги, що надаються адвокатом, пов'язані із стягненням у судовому порядку з контрагента клієнта ТОВ «Агрофірма «Труд.Земля.Капітал» заборгованості (штрафних санкцій) за договором постачання № ВЦР113/2023 від 20.04.2023 року у відповідності із умовами даного договору, клієнт сплачує адвокату гонорар у розмір 250 000,00 грн.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Суд має оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, за його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта (постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 910/23210/17).
З аналізу вищевикладеного слідує, що для включення всієї суми гонорару до відшкодування за рахунок іншої сторони, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до відшкодування, з урахуванням того, чи були такі витрати здійснені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час і неспівмірність порівняно з ринковими цінами. Здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, господарський суд має враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро), обсяги наданих стороні як клієнту послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи
Частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Тому, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного Господарського суду Верховного Суду від 10.10.2018 року у справі № 910/21570/17, від 14.11.2018 року у справі № 921/2/18, 07.08.2018 року у справі № 916/1283/17, від 30.07.2019 року у справі № 902/519/18, додаткова постанова Касаційного Господарського суду Верховного Суду від 11.12.2018 року у справі № 910/2170/18, від 10.10.2019 року у справі № 909/116/19, від 18.03.2021 року у справі № 910/15621/19, постанова Велика Палата Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
Заперечуючи проти заявлених витрат позивача, відповідач у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 29368/25 від 16.12.2025 року) та запереченнях (вх. № 30035/25 від 22.12.2025 року) заявив клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу позивача до 10 000,00 грн., та зазначив, що позивачем при подання позовної заяви не подано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, а лише зазначено величезну, нічим необґрунтовану цифру нібито витрат на професійну правничу допомогу. Відповідач вважає неспівмірною заявлену суму витрат на правничу допомогу, з огляду на типовість справи - стягнення заборгованості за договором поставки, а також невірно визначеним розміром позовних вимог, що призвело до необхідності здійснення повного перерахунку відповідачем, а тому просить суд зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката до 10 000,00 грн.
Суд дослідивши матеріали справи, та розглянувши заяви відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, зазначає наступне.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 року у справі № 910/906/18.
Частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Тому, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного Господарського суду Верховного Суду від 10.10.2018 року у справі № 910/21570/17, від 14.11.2018 року у справі № 921/2/18, 07.08.2018 року у справі № 916/1283/17, від 30.07.2019 року у справі № 902/519/18, додаткова постанова Касаційного Господарського суду Верховного Суду від 11.12.2018 року у справі № 910/2170/18, від 10.10.2019 року у справі № 909/116/19, від 18.03.2021 року у справі № 910/15621/19, постанова Велика Палата Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
З аналізу судової практики Верховного Суду (постанови КГС ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17, від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18) вбачається, якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).
Зазначена позиція знайшла своє відображенні в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.
Судом, здійснено перевірку заявленої до стягнення із відповідача суми судових витрат у розмірі 250 000,00 грн., та встановлено наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, та пункту 5.1. договору від 01.03.2025 року, сторони погодили, що за послуги, що надаються адвокатом, пов'язані із стягненням у судовому порядку з контрагента клієнта ТОВ «Агрофірма «Труд.Зем.Капітал» заборгованості (штрафних санкцій) за договором постачання № ВЦР113/2023 від 20.04.2023 року у відповідності із умовами даного договору, клієнт сплачує адвокату гонорар у розмір 250 000,00 грн.
З наданого до матеріалів справи детальний опис виконаних та наданих адвокатом послуг при наданні правової допомоги ТОВ «ТД'Агрохім», під час підготовки, подання до Господарського суду Харківської області, а також розгляду судом позовної заяви про стягнення заборгованості з ТОВ «Агрофірма'Труд.Земля.Капітал» за договором постачання № ВЦР113/2023 від 20.04.2023 року вбачається. що адвокатом було надано наступні послуги, а саме:
- первинна та повторна усна консультація з дослідженням наявних у ТОВ «Торговий дім «Агрохім» документів, а також визначення та надання ТОВ «Торговий дім «Агрохім» правової позиції, щодо можливості судового вирішення спірного питання. Перевірка та аналіз наявних письмових доказів, а також можливості їх використання, кількість годин - 7, на суму 21 000,00 грн.;
- аналіз чинного законодавства України, положення якого підлягають застосуванню до спірних правовідносин та судової практики, вирішення аналогічних спорів, висновків Верховного суду, що виникли між клієнтом та TOB «БГСПЦЙСМБ «ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ» та підлягають застосуванню при підготовці позовної заяви та розгляді справи, кількість годин 11, на суму 33 000,00 грн.;
- підготовка та надіслання ТОВ «АГРОФІРМА «ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ» претензії щодо сплати сум боргу, кількість годин 4, на суму 12 000,00 грн.;
- підготовка позовної заяви про стягнення з TOB «АГРОФІРМА «ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ» за Договором поставки №ВЦР113/2023 від 20.04.2023 року сум боргу, пені, штрафу 30% інфляційних, долучення до неї письмових доказів. Формування та надіслання ТОВ «АГРОФІРМА «ТРУД.ЗЕМЛЯ. КАПІТАЛ» позовної заяви з додатками. Подача позовної заяви із долученими до неї додатками до Господарського суду Харківської області, кількість годин 36, на суму 108 000,00 грн.;
- підготовка, формування та надіслання ТОВ «АГРОФІРМА «ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ», а також суду Відповіді на відзив з додатковими доказами, кількість годин 5, на суму 15 000,00 грн.;
- формування, підготовка та надіслання відповідачу та суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також документів, долучених до нього, кількість годин 5, на суму 15 000,00 грн.;
- участь у підготовчому судовому засіданні у справі №922/4079/25, кількість годин 2, на суму 16 000,00 грн.;
- участь у судовому засіданні з розгляду справи №922/4079/25 по суті, кількість годни 3, на суму 30 000,00 грн.
Всього 250 000,00 грн.
Також, позивачем додано акт приймання - передачі надання послуг № 1 від 18.12.2025 року до договору про надання правової допомоги (послуг адвоката) від 02.01.2025 року на загальну суму 250 000.00 грн. та відповідно до якого, адвокатом було надано наступні послуги, а саме:
- первинна та повторна усна консультація з дослідженням наявних у ТОВ «Торговий дім «Агрохім» документів, а також визначення та надання ТОВ «Торговий дім «Агрохім» правової позиції, щодо можливості судового вирішення спірного питання. Перевірка та аналіз наявних письмових доказів, а також можливості їх використання, кількість годин - 7, на суму 21 000,00 грн.;
- аналіз чинного законодавства України, положення якого підлягають застосуванню до спірних правовідносин та судової практики, вирішення аналогічних спорів, висновків Верховного суду, що виникли між клієнтом та TOB «БГСПЦЙСМБ «ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ» та підлягають застосуванню при підготовці позовної заяви та розгляді справи, кількість годин 11, на суму 33 000,00 грн.;
- підготовка та надіслання ТОВ «АГРОФІРМА «ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ» претензії щодо сплати сум боргу, кількість годин 4, на суму 12 000,00 грн.;
- підготовка позовної заяви про стягнення з TOB «АГРОФІРМА «ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ» за Договором поставки №ВЦР113/2023 від 20.04.2023 року сум боргу, пені, штрафу 30% інфляційних, долучення до неї письмових доказів. Формування та надіслання ТОВ «АГРОФІРМА «ТРУД.ЗЕМЛЯ. КАПІТАЛ» позовної заяви з додатками. Подача позовної заяви із долученими до неї додатками до Господарського суду Харківської області, кількість годин 36, на суму 108 000,00 грн.;
- підготовка, формування та надіслання ТОВ «АГРОФІРМА «ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ», а також суду Відповіді на відзив з додатковими доказами, кількість годин 5, на суму 15 000,00 грн.;
- формування, підготовка та надіслання відповідачу та суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також документів, долучених до нього, кількість годин 5, на суму 15 000,00 грн.;
- участь у підготовчому судовому засіданні у справі №922/4079/25, кількість годин 2, на суму 16 000,00 грн.;
- участь у судовому засіданні з розгляду справи №922/4079/25 по суті, кількість години 3, на суму 30 000,00 грн.
Всього 250 000,00 грн.
Судом досліджено надані позивачем документи, та встановлено, що надані адвокатом послуги у розмірі 250 000,00 грн. не можуть бути у повному обсязі покладені на відповідача, з огляду на наступне.
Як вбачається із умов договору про надання правової допомоги (послуг адвоката) від 01.03.2025 року кладеного між адвокатом Риндін Д.І. та ТОВ «Торговий дім «Агрохім», пунктом 1.1. договору сторони погодили, що клієнт доручає та оплачує, а адвокат бере на себе зобов'язання представляти інтереси клієнта не обмежуючись, в Господарському суді Одеської області з приводу стягнення з контрагента клієнта ТОВ «АГРОФІРМА «ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ» заборгованості (штрафних санкцій) за договором постачання №ВЦР113/2023 від 20.04.2023 року, а також у всіх державних та інших підприємствах, установах, організаціях, у тому числі в органах внутрішніх справ, структурних підрозділах прокуратури України та інших правоохоронних органах, в органах державної виконавчої служби, а також вести від імені клієнта справи в усіх судових установах України з усіма правами, наданими правами заявнику, кредитору, позивачу, скаржнику, відповідачу, третій особі, потерпілому, обвинуваченому, стягувачу КПК, ЦПК, ГПК, КАС України. У тому числі захищати інтереси клієнта у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах, у тому числі під час досудового слідства та судового розгляду, справах про адміністративні правопорушення.
Як вбачається із пункту 5.1. договору від 01.03.2025 року за послуги, що надаються адвокатом, пов'язані із стягненням у судовому порядку з контрагента клієнта ТОВ «Агрофірма «Труд.Земля.Капітал» заборгованості (штрафних санкцій) за договором постачання № ВЦР113/2023 від 20.04.2023 року у відповідності із умовами даного договору, клієнт сплачує адвокату гонорар у розмір 250 000,00 грн.
Пунктом 5.3. договору визначено, що у разі необхідності, за попередньою домовленістю між сторонами, клієнт оплачує адвокату витрати адвоката, необхідні для виконання його обов'язків за цим договором, понесені в інтересах клієнта (обов'язкові платежі, витрати на відрядження, тощо). Сума додаткових витрат погоджується сторонами додатково без укладання письмових додаткових угод.
При цьому, суд не приймає у якості належних та допустимих доказів щодо надання правничої допомоги на загальну суму 250 000,00 грн. наданий позивачем акт приймання - передачі надання послуг № 1 від 18.12.2025 року до договору про надання правової допомоги (послуг адвоката) від 02.01.2025 року на загальну суму 250 000.00 грн., оскільки такий акт складено сторонами на виконання іншого договору про надання правової допомоги (послуг адвоката) від 02.01.2025 року, при цьому, позивачем до матеріалів справи додано договір саме від 01.03.2025 року.
Будь-якого акту на виконання договору від 01.03.2025 року позивачем до матеріалів справи додано не було.
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
За пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
При цьому, частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
З аналізу вищевикладеного сліду, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Як вбачається із аналізу судової практики Верховного Суду (постанови Касаційного господарського суду Верховного Суду від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17, від 19.02.2019 року у справі № 917/1071/18), якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд також дотримується позиції, що визначаючи обсяг юридичної та технічної роботи за результатами розгляду відповідного клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу), суд ураховує, чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (постанови Касаційного господарського суду Верховного Суду від 04.12.2018 року у справі № 911/3386/17, від 11.12.2018 року у справі № 910/2170/18).
Також, як вбачається із аналізу судових рішень Верховного Суду, сторона у справі, крім заяви про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, поданої відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має право подати заперечення щодо розподілу (співмірності) судових витрат (постанова КГС ВС від 03.10.2018 року у справі № 910/23017/17, додаткова постанова КГС ВС від 27.06.2018 року у справі № 911/1803/17).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта (постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 910/23210/17).
З аналізу вищевикладеного слідує, що для включення всієї суми гонорару до відшкодування за рахунок іншої сторони, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до відшкодування, з урахуванням того, чи були такі витрати здійснені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час і неспівмірність порівняно з ринковими цінами. Здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, господарський суд має враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро), обсяги наданих стороні як клієнту послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи
Частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, за його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, про задоволення клопотання відповідача викладене у пункті 3 прохальної частини відзиву на позовну заяву (вх. № 29368/25 від 16.12.2025 року) та заперечень (вх. № 30035/25 від 22.12.2025 року) про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу позивача, та виходячи із загальних засад судочинства - справедливості, добросовісності та розумності, та з метою забезпечення балансу інтересів сторін, із урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд, зменшує розмір витрат позивача на правову допомогу до 10 000,00 грн.
В частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 240 000,00 грн. - відмовити.
Крім того, як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду із позовом позивач сплатив судовий збір у сумі 243 116,30 грн.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із чим з відповідача підлягає до стягнення сума у розмірі 237 750,55 грн.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 13, 42, 73, 74, 86, 129, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У позові відмовити частково.
Клопотання відповідача викладене у відзиві на позовну заяву (вх. № 29368/25 від 16.12.2025 року) та запереченнях (вх. № 30035/25 від 22.12.2025 року) про зменшення штрафних санкцій задовольнити частково.
У клопотанні відповідача викладене у запереченнях (вх. № 30035/25 від 22.12.2025 року) про стягнення 3% річних у розмірі 239 858,61 грн та зменшення розміру інфляційних втрат до 0 грн. - відмовити.
Клопотання відповідача викладене у пункті 3 прохальної частини відзиву на позовну заяву (вх. № 29368/25 від 16.12.2025 року) та заперечень (вх. № 30035/25 від 22.12.2025 року) про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу позивача до 10 000,00 грн. - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ"" (62420, Харківська обл., Харківський р-н., с. Веселе, вул. Сонячна, буд. 4, ЄДРПОУ 34630924) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" (63401, Харківська обл., м. Зміїв, вул. Харківська, буд. 86а, ЄДРПОУ 40136385) заборгованість, що виникла за договором №ВЦР113/2023 від 20.04.2023 року у розмірі 9 931 527,46 грн., пеню у сумі 82 751,29 грн., штрафу 30% від суми специфікацій по яких допущено прострочення оплати у розмірі 216701,22 грн., відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 918 868,92 грн., інфляційних у розмірі 1 005 115,12 грн., судовий збір у розмірі 237 750,55 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Клопотання відповідача викладене у відзиві на позовну заяву (вх. № 29368/25 від 16.12.2025 року) та запереченнях (вх. № 30035/25 від 22.12.2025 року) про відстрочення виконання рішення у справі № 922/4079/25 про стягнення грошових коштів на один рік з дати ухвалення рішення суду - задовольнити.
Відстрочити Товариству з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ"" (62420, Харківська обл., Харківський р-н, с. Веселе, вул. Сонячна, буд. 4, ЄДРПОУ 34630924) виконання рішення у справі № 922/4079/25 на один рік з дати ухвалення рішення суду по 25.02.2027 року.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення курсової різниці у розмірі 357 716,49 грн., пені у сумі 744 761,64 грн., штрафу у розмірі 1 950 311,02 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 240 000,00 грн. - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Інформацію щодо роботи суду та щодо розгляду конкретних судових справ можна отримати на сайті суду, а також за допомогою Телеграм-бота Господарського суду Харківської області https://t.me/GospSud_kh_bot.
Реквізити сторін:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім", 63401, Харківська обл., м. Зміїв, вул. Харківська, буд. 86а, ЄДРПОУ 40136385);
відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ"" (62420, Харківська обл., Харківський р-н., с. Веселе, вул. Сонячна, буд. 4, ЄДРПОУ 34630924).
Повне рішення складено "02" березня 2026 р.
СуддяО.О. Ємельянова