8-й під'їзд, Держпром , майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" лютого 2026 р.м. ХарківСправа № 922/4369/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Трофімова І.В.
при секретарі судового засідання Сидоренко О.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Слобідської окружної прокуратури міста Харкова ( 61036, м. Харків, вул. Тепловозна, 8 )
до 1) Харківської міської ради ( 61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, м. Харків ) 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради ( 61003, м. Харків, м-н Конституції, 16, м. Харків ) 3) Товариства з обмеженою відповідальністю " ХЛАДОНСЕРВІС " ( 61050, м. Харків, пров. Руставелі, 14, корпус Б-3) 4) Фізичної особи-підприємця Волкова Юрія Олексійовича ( АДРЕСА_5 )
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та витребування майна
за участю :
прокурора (позивача) - Ткаченко К.О. ;
представника відповідачів 3, 4 - Філатова П.А. ;
представники відповідачів 1, 2 - не з'явились,
Слобідська окружна прокуратура міста Харкова звернулася до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до 1) Харківської міської ради, 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради , 3) Товариства з обмеженою відповідальністю " ХЛАДОНСЕРВІС ", 4) Фізичної особи-підприємця Волкова Юрія Олексійовича , в якій просить суд:
- визнати незаконним та скасувати п. 38 додатку до рішення 42 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова" від 23.09.2015 № 2009/15;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 05.12.2015 № 5339-В-С, укладений щодо нежитлових приміщень цокольного поверху № 1-:-13, І, ІІ в житловому будинку літ. "Б-3", загальною площею 139,8 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_6 , між Харківською міською радою , від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою-підприємцем Волковим Юрієм Олексійовичем (код НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Саутенко С.В. , зареєстрований в реєстрі за № 3067);
- витребувати у недобросовісного набувача Товариства з обмеженою відповідальністю " ХЛАДОНСЕРВІС " (код ЄДРПОУ 44233725 ) на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243 ) нежитлові приміщення цокольного поверху № 1-:-13, І, ІІ в житловому будинку літ. "Б-3", загальною площею 139,8 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_6 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 157014263101).
Судові витрати позивач просить покласти на відповідачів.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.12.2025 відкрито загальне провадження у справі; призначено розгляд справи на 21 січня 2026 року о 14:15.
09.01.2026 представник відповідачів 3, 4 подав заяви про застосування наслідків спливу позовної давності.
12.01.2026 прокурор подав заперечення на заяви представника відповідачів 3, 4 про застосування наслідків спливу позовної давності.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 вжито заходи забезпечення позову у даній справі шляхом заборони Міністерству юстиції України , усім його структурним підрозділам та відділам, а також будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав, а саме: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській та Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, державним реєстраторам, нотаріусам тощо, вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень цокольного поверху № 1-:-13, І, ІІ в житловому будинку літ. "Б-3", загальною площею 139,8 кв.м (реєстраційний номер 157014263101), які розташовані за адресою: АДРЕСА_6 .
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.02.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25 лютого 2026 року о 14:15 год.
Прокурор у судовому засіданні 25.02.2026 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідачів 3, 4 в судовому засіданні 25.02.2026 проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі.
Представники відповідачів 1, 2 в судове засідання 25.02.2026 не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідачів 3, 4, суд установив такі обставини.
08.05.2014 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (відповідач 2, орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Волковим Юрієм Олексійовичем (відповідач 4, орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 5400 та Додаткову угоду № 1 від 18.09.2015 до договору оренди нежитлового приміщення №5400 від 08.05.2014.
На підставі вказаної Додаткової угоди до договору в строкове платне користування ФОП Волкова Ю.О. передані нежитлові приміщення цокольного поверху № 1-:-13, І, ІІ в житловому будинку літ. "Б-3", загальною площею 139,8 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_6 , що належали до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, строком до 22.03.2016.
Вартість об'єкту оренди склала 142'200 гривень.
Відповідно до п. 4.8 Додаткової угоди № 1 до договору оренди орендар зобов'язаний здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця. За свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством. Здійснювати реконструкцію орендованого Майна за письмовою згодою орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством. Після проведення перепланування або реконструкції, згідно встановленого порядку, що потягли за собою заміну конструктивних елементів приміщення (будівлі), замовити за свій рахунок в КП " Харківське міське бюро технічної інвентаризації " технічний паспорт на це приміщення (будівлю) і не пізніше 1-го місяця після закінчення ремонтних робіт надати його орендодавцю з метою внесення змін до договору оренди.
Орендар звернувся до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради з листом (вх. № 15457 від 21.09.2015) про надання дозволу на викуп орендованого Майна. До вказаного листа не було долучено жодних документів, які б надавали право на приватизацію шляхом викупу.
Рішенням 42 сесії Харківської міської ради (відповідач 1) 6 скликання від 23.09.2015 № 2009/15 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", вирішено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу (згідно з додатком).
Пунктом 38 додатку до вказаного рішення передбачено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу Орендарем - ФОП Волковим Ю.О. підлягають:
- нежитлові приміщення цокольного поверху в житловому будинку літ. "Б-3", загальною площею 139,8 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_6 .
30.09.2015 ФОП Волковим Ю.О. до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради подано заяву № 3303 про приватизацію орендованого Майна.
На підставі заяви Орендаря Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради листом від 30.09.2015 № 12424 доручено ФОП Копейко В.Л. як суб'єкту оціночної діяльності, провести оцінку Майна, з метою визначення вартості об'єкту для приватизації шляхом викупу.
Суб'єктом оціночної діяльності ФОП Копейко В.Л. складено звіт про оцінку, відповідно до якого вартість Майна станом на 30.09.2015 склала 180'500 грн, без ПДВ.
Вивченням вказаного звіту встановлено, що будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи у вказаних нежитлових приміщеннях, в тому числі невід'ємні поліпшення, відсутні.
05.12.2015 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Волковим Ю.О. укладено договір купівлі-продажу № 5339-В-С, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 3067, на підставі якого шляхом викупу за 180'500 грн, без ПДВ, у власність ФОП Волкова Ю.О. перейшло все Майно, яке було орендовано на підставі договору оренди, а саме: нежитлові приміщення цокольного поверху №1-:-13, І, ІІ в житловому будинку літ. "Б-3", загальною площею 139,8 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_6 (реєстраційний номер 157014263101). Акт прийому-передачі складений 14.01.2016, в Державному реєстрі майно зареєстроване 22.03.2016.
04.06.2021 ФОП Волков Ю.О. звернувся до Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради з заявою про погодження відчуження (шляхом внеску до статутного капіталу в створене ним товариство з обмеженою відповідальністю нежитлових приміщень цокольного поверху № 1-:-13, І, ІІ в житловому будинку літ. "Б-3", загальною площею 139,8 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_6 .
Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради на звернення від 10.06.2021 повідомило ФОП Волкова Ю.О. про те, що у зв'язку з відсутністю зауважень Управління комунального майна та приватизації надає згоду на відчуження шляхом внеску до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю " ХЛАДОНСЕРВІС " (відповідач 3) нежитлових приміщень цокольного поверху № 1-:-13, І, ІІ в житловому будинку літ. "Б-3", загальною площею 139,8 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_6 за умови збереження для нового власника зобов'язань, передбачених договором купівлі- продажу № 5339-B-С від 05.12.2015, а також виконання умов ч. 7 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", а саме: новий власник, а також кредитор фінансування купівлі вказаного об'єкта повинен відповідати вимогам до покупців об'єктів приватизації, встановленим статтею 8 зазначеного Закону.
Рішенням одноосібного засновника Товариства з обмеженою відповідальністю " ХЛАДОНСЕРВІС " № 550 від 28.05.2021 встановлено сформувати статутний капітал за рахунок майнового внеску учасника, а саме: нежитлових приміщень цокольного поверху № 1-:-13, І, ІІ в житловому будинку літ. "Б-3", загальною площею 139,8 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_6 . Вартість внеску оцінена в розмірі 216'600.
Відомості про право власності за ТОВ " ХЛАДОНСЕРВІС " 15.06.2021 зареєстровані в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі акту приймання- передачі нерухомого майна № 637, 638 від 15.06.2021 та рішення одноосібного засновника Товариства з обмеженою відповідальністю " ХЛАДОНСЕРВІС " № 550 від 28.05.2021.
Встановлено, що керівником, засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ " ХЛАДОНСЕРВІС " є Волков Юрій Олексійович .
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на майно від власником спірного майна на цей час є ТОВ " ХЛАДОНСЕРВІС ".
Оскільки відповідач 4 жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкту нерухомого майна у нього в оренді не здійснив, прокурор вважає, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Тому, на думку прокурора, відповідне рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, а договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства та має бути визнаний судом недійсним, у зв'язку з чим вищевказані нежитлові приміщення підлягають витребуванню від відповідача 3 на користь територіальної громади міста Харкова.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.
Щодо правомірності представництва інтересів держави в суді прокурором у цій справі суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не підлягають точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
Надмірна формалізація інтересів держави може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 по справі № 806/1000/17).
Прокурор набуває право на реалізацію своїх функцій, визначених законом, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.
Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є належною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
У справах за позовами прокурорів, заявлених в інтересах держави в особі уповноважених органів, позивачами є відповідні уповноважені органи, а прокурор у таких справах здійснює представництво їх інтересів в суді. Статус позивача прокурор набуває лише у випадках, коли звертається з позовом в інтересах держави у разі відсутності уповноваженого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду (постанова Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.
Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Інакше кажучи, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.
Водночас слід зазначити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2024 у справі № 925/1133/18 продемонстровано правову позицію ВП ВС щодо субсидіарної ролі, яку виконує прокурор, замінюючи в судовому провадженні відповідний компетентний орган, котрий усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
У цій справі ВП ВС пояснила, що прокурор звертається до суду в особі органу, якщо: 1) орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; 2) орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави.
Натомість як самостійний позивач прокурор звертається до суду, якщо: 1) відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
Прокурор зазначає, що саме прийняття відповідачем 1 рішення від 23.09.2015 № 2009/15 призвело до порушень приватизаційного законодавства та приватизації спірного майна в порушення передбаченого законом порядку, що унеможливлює звернення прокурора в інтересах Харківської міської ради , адже цей орган сам і допустив ці порушення.
Отже, слід зазначити, що прокурор є самостійним позивачем у цьому спорі, оскільки Харківська міська рада не може та не повинна бути позивачем за позовом прокурора, оскільки саме міська рада, на думку прокурора, допустила порушення інтересів держави (територіальної громади) у спірних правовідносинах, а тому вона не є органом, який може здійснювати захист порушених інтересів у тих самих відносинах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.07.2025 у справі № 910/2389/23.
Як наслідок, в даному випадку прокурор звертається за захистом інтересів держави до суду як самостійний позивач, оскільки суб'єкт владних повноважень, до повноважень якого віднесені повноваження такого захисту, а саме Харківська міська рада , є відповідачем за вказаним позовом, тому відповідне повідомлення про звернення до суду відповідачу 1 не направлялось.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.
Згідно із ст. 327 ЦК України та ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Відчуження об'єктів нерухомості з комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із ст. 7 Конституції України, гарантує місцеве самоврядування.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органу державної влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.
Тож право власності на комунальне майно належить територіальним громадам, від імені та в інтересах яких діють відповідні органи місцевого самоврядування. Прийняття органом місцевого самоврядування рішень попри встановлену законом процедуру приватизації не буде відображати волю територіальної громади як власника комунального майна, оскільки її інтереси визначаються доцільністю, економністю та ефективністю використання майна.
Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном.
З урахуванням того, що Харківська міська рада представляє інтереси міської громади, однак, у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона, на думку прокурора, вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради , суд доходить висновку про наявність достатніх підстав у прокурора для звернення до суду з даним позову, який спрямований на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу комунального майна у власність.
Щодо вимоги про визнання незаконним та скасування п. 38 додатку до рішення 42 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова" від 23.09.2015 № 2009/15 суд зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.
У частині першій статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" установлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Згідно із частиною п'ятою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування й оренду.
Отже, територіальна громада міста Харкова, як власник спірного об'єкта нерухомості, делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.
Тобто воля територіальної громади, як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.
Прокурор вважає, що п. 38 додатку до рішення 42 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова" від 23.09.2015 № 2009/15 прийнято з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 1, 2, 4, 29, Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст. 11,18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", оскільки відповідач 4 жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкту нерухомого майна у нього в оренді не здійснив.
Водночас, згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а його скасування не дасть змоги позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, якщо рішення органу державної влади, місцевого самоврядування виконане, вимога про визнання такого рішення недійсним не відповідає належному способу захисту, бо її задоволення не приводить до відновлення прав позивача. При цьому, якщо таке рішення не відповідає закону, воно не створює тих наслідків, на які спрямоване. Тому немає потреби оскаржувати таке рішення - позивач може обґрунтовувати свої вимоги, зокрема, незаконністю такого рішення".
З таких міркувань та з огляду на те, що оспорюване рішення органу місцевого самоврядування вже виконано на час звернення прокурора з позовом до суду шляхом укладення договору купівлі-продажу від 05.12.2015 № 5339-В-С, визнання зазначеного рішення недійсним не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади.
Посилання прокурора на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 щодо ефективності способу захисту та наявності підстав для визнання незаконним та скасування рішення міської ради (п.п. 116, 141-149 постанови ВП ВС у справі № 925/1133/18), суд вважає недоречними, оскільки Велика Палата Верховного Суду під час розгляду вказаної справи звернула увагу, що Рішенням від 17.11.2016 Черкаська міська рада не тільки доручила внести зміни до Договору оренди землі, а й змінила цільове призначення земельних ділянок. При цьому Рішення Черкаської міської ради від 17.11.2016 (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) не вичерпало своєї дії шляхом виконання (укладенням відповідного договору тощо).
У даному випадку, як вже було зазначено, оспорюване рішення органу місцевого самоврядування вже виконано на час звернення прокурора з позовом до суду шляхом укладення спірного договору купівлі-продажу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05 серпня 2025 року у справі № 922/2416/24 (п. 31).
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148).
Враховуючи те, що спірне рішення відповідача 1 не породило (та на даний час не породжує) інших правових наслідків, крім укладення оспорюваного договору, суд доходить висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову в частині визнання незаконним та скасування п. 38 додатку до рішення 42 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова" від 23.09.2015 № 2009/15 через неефективність обраного прокурором способу захисту прав.
Щодо вимоги про визнання договору купівлі-продажу від 05.12.2015 №5339-В-С недійсним суд зазначає таке.
Так, у рішенні 42 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.09.2015 № 2009/15 зазначено, що його прийнято на підставі законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11 (далі - Програма).
Пунктом 5.1. Програми визначено, що приватизація об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою для кожної групи об'єктів.
Відповідно до п. 5.3. та 5.4. Програми одним із способів, що застосовується при індивідуальній приватизації, є конкурсний продаж як інструмент збалансування досвіду та переваг, наявних у покупців, які можуть посилити конкурентні переваги підприємства, та збільшення розміру ціни об'єкта.
Продаж об'єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного на той час) та цієї Програми шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом.
Пунктом 5.7. Програми передбачено, що Орендар має переважне право на викуп орендованого майна, якщо ним за згодою орендодавця здійснені за рахунок власних коштів поліпшення, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менше 25 відсотків залишкової вартості майна (будинки, споруди, приміщення).
Відповідно до ч. 2 ст. 345 ЦК України та ч. 1 ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом. Приватизація об'єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного майна", що діяв на час виникнення спірних правовідносин, приватизація проводиться з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 6 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об'єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано.
У відповідності з ч. 2 ст. 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" об'єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об'єктами малої приватизації.
Частиною 2 статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що діяв на час виникнення спірних правовідносин, приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс).
Статтею 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" передбачено, що продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності є, відповідно, органи приватизації, створені місцевими Радами.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації.
Підготовка об'єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які: встановлюють ціну продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об'єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об'єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 9 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об'єкта малої приватизації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та оцінка такого об'єкта відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об'єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється Фондом державного майна України .
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Надання згоди орендодавця на здійснення невід'ємних поліпшень здійснюється в порядку, визначеному Фондом державного майна України або місцевою радою.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" орендар, який виконав умови, передбачені частиною другою цієї статті, має право на приватизацію об'єкта шляхом викупу.
Як зазначалось вище, порядок викупу встановлений ФДМУ. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженим ФДМУ від 02.04.2012 №439 (далі - Порядок №439).
Згідно з п. 3.3., 7.15. Порядку №439 у разі коли на участь в аукціоні з продажу об'єкта надійшла заява від одного покупця, зазначений об'єкт може бути проданий безпосередньо такому покупцеві із забезпеченням ним умов приватизації об'єкта за запропонованою ним ціною, але не нижче початкової ціни продажу. А у разі коли на конкурс з продажу об'єкта надійшла заява від одного покупця, такий об'єкт може бути проданий безпосередньо такому покупцеві за запропонованою ним ціною, але не нижче початкової ціни продажу із забезпеченням ним умов приватизації об'єкта.
Відповідно до п. 8.1. Порядку №439 викуп об'єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об'єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено чинним законодавством України.
Згідно з п. 8.2. №439 Порядку ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.
Як зазначено вище оцінка майна, яке підлягає приватизації проводиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої постановою КМУ №1891 від 10.12.2003 (далі - Методика).
Відповідно до п. 50 Методики (в редакції чинній на момент приватизації спірного майна) вимоги цього розділу поширюються на випадки проведення оцінки об'єктів у матеріальній формі з метою їх приватизації (окреме індивідуально визначене майно, об'єкти незавершеного будівництва, включаючи законсервовані об'єкти, об'єкти соціально-культурного призначення) як об'єктів малої приватизації, застави та інші способи відчуження відповідно до законодавства.
Згідно з п. 70 Методики для визначення вартості об'єктів нерухомості, що приватизуються відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", у тому числі разом із земельними ділянками, на яких розташовані такі об'єкти, застосовується незалежна оцінка, яка проводиться відповідно до національних стандартів оцінки з урахуванням вимог цієї Методики та Методики оцінки земельних ділянок.
Відповідно до п. 71 Методики вибір виду вартості об'єктів малої приватизації регулюється вимогами національних стандартів оцінки з урахуванням особливостей, визначених цією Методикою. При цьому враховуються способи їх продажу, строк корисного використання таких об'єктів, належність їх до спеціалізованого або неспеціалізованого майна. У разі викупу об'єктів малої приватизації може визначатися їх ринкова вартість або спеціальна вартість залежно від наявності передумов їх застосування, визначених Національним стандартом №1.
Згідно з абз. 6 п. 73 Методики порядок оцінки орендованого нерухомого майна (майна, що надавалося у концесію), що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди (концесії), під час приватизації, встановлюється Фондом державного майна . Порядком також визначається процедура ідентифікації невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря (концесіонера).
Зазначений порядок встановлений ФДМУ , а саме Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затверджений наказом ФДМУ від 27.02.2004 №377 (далі - Порядок №377).
Відповідно до п. 2.2. Порядку №377 підтверджувальні документи про здійснені орендарем поліпшення, що подаються ним до відповідного органу приватизації, включають:
- договір оренди, укладений з дотриманням вимог законодавства; письмову згоду орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого нерухомого майна за його кошти;
- погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо;
- аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря. Аудиторський висновок має містити розшифровку періодів освоєння, напрямів та джерел фінансування поліпшень, у тому числі за рахунок коштів орендаря, з посиланням на підтверджувальні документи;
- довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв'язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат. При визначенні суми зазначених витрат ураховується невідшкодована орендодавцю вартість придатних для подальшого використання будівельних матеріалів, виробів, конструкцій, устаткування, отриманих орендарем під час здійснення поліпшень;
- інші документи, необхідні для виконання положень цього Порядку.
Суд установив, що матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем 4 жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкту нерухомого майна в оренді.
У звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, а також в усій приватизаційній справі, будь-які відомості про такі поліпшення також відсутні.
Відповідач 4 до органу приватизації, тобто до Управління комунального майна та приватизації , не подавав документи, передбачені п.2.2. Порядку №377.
Таким чином, здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15.03.2017 у справі №916/2130/15.
За таких обставин, суд погоджується з доводами прокурора про те, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Доказів зворотного відповідачами під час розгляду справи не доведено.
Разом з тим, заявлена прокурором вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 05.12.2015 №5339-В-С, у даному разі за висновками суду є неефективним (неналежним) способом захисту прав, про що суд зазначає наступне.
Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Зазначений спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55); постанова Верховного Суду України від 10.09.2014 у справі № 6-32цс14).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц (пункт 33) та від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 49).
У пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.
Враховуючи вищенаведене, вимога прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 05.12.2015 №5339-В-С, у даному конкретному випадку є неефективним (неналежним) способом захисту прав, тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Щодо вимоги про витребування спірного майна у відповідача 3 суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
За змістом ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів (Постанова Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 911/3034/15 (911/3692/20). Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи, законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).
Вирішуючи питання про можливість витребування спірного майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування ст. 388 ЦК України, слід перевіряти, оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.04.2019 у справі № 669/927/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18). Добросовісною не може вважатися особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19).
Суд установив, що спірне майна наразі зареєстровано за ТОВ " ХЛАДОНСЕРВІС ", при цьому керівником, засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ " ХЛАДОНСЕРВІС " є Волков Юрій Олексійович .
З огляду на викладене, відповідачі 3, 4 є взаємопов'язаними особами.
Суд зазначає, що відповідач 4 був обізнаний про порушення процедури приватизації шляхом викупу орендарем, а не шляхом аукціону чи конкурсу, адже в договорі купівлі-продажу наявні посилання на Програму приватизації, у якій зазначено, що викуп застосовується щодо об'єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими та нормативними шагами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.
Подібна правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №922/2593/19, від 17.06.2020 у справі №922/1958/19, від 23.06.2020 у справі №922/1970/19, від 07.07.2020 у справі №922/2932/19, від 08.07.2020 у справі №922/1969/19.
Враховуючи взаємопов'язаність відповідачів 3, 4, ТОВ " ХЛАДОНСЕРВІС " не може вважатись добросовісним набувачем спірного майна.
Відтак, враховуючи встановлені судом порушення під час приватизації спірного майна, вимога про витребування цього майна від відповідача 3 є законною та обґрунтованою.
Разом з цим, відповідачами 3, 4 подано заяви про застосування наслідків пропуску позовної давності до пред'явлених вимог.
Суд, вирішуючи вказану заяву, вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною першою статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
При цьому, і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч. 8 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами щодо витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, переданого з державної або комунальної власності у приватну власність, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, починається від дня державної реєстрації права власності першого набувача або дати передачі першому набувачеві нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності.
Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з'ясувати усі обставини, пов'язані з фактом обізнаності та об'єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними на обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.
У той же час, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з нормами частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску строку позовної давності, саме на позивача покладений обов'язок доведення тієї обставини, що зазначений строк було пропущено з поважних причин.
Чинним законодавством не передбачено переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.
Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об'єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.
Для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави.
Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у пункті 48 постанови від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 так: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:
1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Суд зауважує, що прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов'язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08.02.2023 у справі №922/3589/21.
Як зазначалося вище, за змістом ст.261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.
Як убачається з матеріалів справи, прокурор звернувся з позовною заявою 04.12.2025, тобто через більше ніж 10 років з моменту прийняття спірного рішення та укладення на його підставі відповідного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 05.12.2015 №5339-В-С.
За змістом позовної заяви прокурор просить визнати причини пропуску строку позовної давності поважними та поновити його, тобто прокуратурою визнано пропуск строку позовної давності на звернення з відповідним позовом.
Надаючи оцінку доводам прокурора щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, суд зазначає наступне.
В обґрунтування клопотання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності прокурором зазначено, що з урахуванням того, що прокурор у цій справі є самостійним позивачем строк звернення до суду за захистом інтересів держави необхідно обраховувати з дня, коли саме прокурору стало відомо про порушене право. При цьому, прокурором зауважено, що 30 січня 2024 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини", яким п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України викладено у наступній редакції: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану". Водночас 03.06.2025 офіційно опубліковано Закон України "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" (далі Закон № 4434-IX), яким п. 19 цього розділу виключено. Вказані зміни набувають чинності 04.09.2025, тобто через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування. Положеннями ч. 3 ст. 263 Цивільного кодексу України передбачено, що від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. За таких обставин, з 04.09.2025, після набрання чинності Законом № 4434-IX, перебіг строку позовної давності продовжується в межах визначеного законодавством строку, з урахуванням періоду часу, який сплив від моменту початку його перебігу до моменту зупинення. Тобто, строк позовної давності до вказаних спірних правовідносин почався з 04.09.2025. З урахуванням вказаного, у разі надходження з боку відповідачів заяви про застосування позовної давності, суд на підставі ч. 5 ст. 267 ЦК України може визнати поважними (виходячи з наведених вище доводів) причини пропущення прокурором позовної давності та захистити порушені права, та інтереси власника майна ( Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради ) у спірних правовідносинах.
Водночас прокурором зазначено, що прокуратурі про незаконність оскаржуваного рішення та про існування спірного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень стало відомо під час здійснення досудового розслідування в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023222060000064 від 22.03.2023. Проте, на думку прокурора, сам по собі факт реєстрації певних відомостей у ЄРДР не свідчить про обізнаність прокурора із протиправним характером вибуття спірного майна, розташованого саме за цією адресою, з власності територіальної громади міста Харкова, а лише свідчить про виконання прокурором вимог ст. 214 КПК України щодо невідкладного внесення відомостей до ЄРДР після надходження повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення. Водночас прокурором зазначено, що прокурор дізнався про факт порушення процедури продажу спірних нежитлових приміщень лише після отримання слідчим у кримінальному провадженні № 42023222060000064 дозволу на тимчасовий доступ до приватизаційних справ та вилучення їх копій на підставі ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23, в т.ч. щодо приватизації спірних приміщень відповідачем 3. При цьому, прокурором зазначено, що не може свідчити обізнаність (можливість довідатися) органів прокуратури щодо порушення відповідачем вимог чинного законодавства за конкретним фактом приватизації виключно з тексту відповідних рішень, оскільки не можна надати оцінку законності приватизації, проведеної шляхом викупу, без дослідження матеріалів приватизаційної справи.
Суд звертає увагу, що зі змісту мотивувальної частини ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23 (розміщена у вільному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень), на яку безпосередньо посилається прокурор, вбачається, що в обґрунтування клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова про тимчасовий доступ до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 2023222060000064 від 22.03.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, зазначено про відчуження відповідачем 2 комунального майна шляхом викупу на підставі Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова на 2012-2016 роки та переліку рішень, зокрема рішення 42 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова" від 23.09.2015 № 2009/15.
При цьому, з ухвали слідчого судді від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23 вбачається, що "рішення про відчуження об'єктів комунального майна проведено без продажу на аукціоні, що в свою чергу спричинило тяжкі наслідки."
На підставі аналізу змісту ухвали від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23 суд робить висновок, що станом на момент звернення до суду з відповідним клопотанням про надання тимчасового доступу до речей і документів по кримінальному провадженню №42023222060000064 від 22.03.2023 прокурору вже було відомо про системний характер продажу відповідачем 2 об'єктів нерухомого майна шляхом викупу їх орендарями з порушенням закону про приватизацію майна.
Більше того, з реєстру судових рішень вбачається, що про системний характер продажу відповідачем 2 об'єктів нерухомого майна шляхом викупу їх орендарями з порушенням закону про приватизацію майна прокурору стало відомо ще в 2018 році, що підтверджується фактом подання прокурором численних позовів з цього приводу.
Ураховуючи наведене, суд вважає, що прокурором не доведено наявності підстав, через які він не мав можливості довідатися про порушення прав територіальної громади м. Харкова, спричинене ухваленням рішення від 23.09.2015 № 2009/15.
Окрім того, відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Тобто, прокурор був обізнаний про наявність правопорушень в сфері приватизації ще до 22.03.2023, що також вбачається з витягу з ЄРДР у кримінальному провадженні № 42023222060000064 і тому мав можливість, з використанням своїх повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру" своєчасно отримати від відповідного суб'єкта владних повноважень необхідну для подання позову інформацію.
Матеріали справи не містять доказів звернення прокурора та ухилення суб'єктів владних повноважень від надання такої інформації прокурору, прокурор не зазначає про наявність таких доказів.
Суд також приймає до уваги наступне.
У постанові Верховного Суду від 17.09.2024 у справі №922/1782/21 зазначено:
"24. … помилково не врахувавши зазначені правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.04.2021 у справі № 922/1030/20, на порушення положень статей 86, 236, 269, 282 ГПК України місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасного висновку про відсутність спливу позовної давності з посиланням на початок перебігу цього строку з 06.02.2019 (з дня прийняття ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 у справі № 639/687/19, якою оформлено вилучення ряду приватизаційних справ, в тому числі щодо спірного нежитлового приміщення), і спливу позовної давності 06.02.2022.
27. Таким чином, усупереч вимогам статей 86, 236, 237, 269 ГПК України суди попередніх інстанцій не відхилили та не спростували доводів скаржника-1 про те, що оскільки право власності територіальної громади міста Харкова на спірне нежитлове приміщення було порушено в момент його вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, тобто перебіг позовної давності пов'язується з моментом, коли прокурор довідався або міг довідатися про факт вибуття майна з комунальної власності у володіння іншої особи, то в такому разі прокурор із дня укладення договору №5429-В-С (27.12.2016) та вибуття майна з комунальної власності міг довідатися про порушення інтересів держави та реалізувати функцію представництва інтересів держави в суді ".
Окрім того, у постанові Верховного Суду від 21.01.2022 у справі №308/334/20 зазначено, що суди правильно врахували те, що прокурор, пред'являючи у березні 2015 року позов у справі №308/3120/15 про витребування цієї земельної ділянки, міг довідатися про порушені права держави, зокрема, про належність спірної земельної ділянки особі, тобто раніше, ніж до пред'явлення цього позову у січні 2020 року. Отже, прокурор був достатньо обізнаний з обставинами надання громадянам спірних земельних ділянок, зі зміною власників цих земельних ділянок, мав у розпорядженні матеріали акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства, складеного 07 липня 2014 року ІНФОРМАЦІЯ_30 та міг отримати відомості із державних реєстрів. Верховний Суд, дійшов висновку про можливість прокурору дізнатися про обставини надання громадянам спірних земельних ділянок, в тому числі, з Державних реєстрів.
Отже, Верховний Суд виснував, що помилковим є посилання на початок перебігу строку з дня прийняття ухвали слідчого судді, якою оформлено вилучення ряду приватизаційних справ, в тому числі щодо спірного нежитлового приміщення. Прокурор міг довідатися про факт вибуття майна з комунальної власності із дня укладення договору купівлі-продажу з відкритих джерел, в тому числі реєстрів прав власності.
У даному випадку договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 05.12.2015 №5339-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Волковим Ю.О. , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 3067, був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно 22.03.2016.
Тож прокурор був достатньо обізнаний з обставинами відчуження комунального майна із порушеннями діючого законодавства, тому мав можливість отримати повну та достовірну інформацію про відчуження спірного комунального майна, своєчасно звернутися з клопотанням до слідчого судді про надання доступу до приватизаційної справи в межах встановленого законом строку позовної давності, чого ним зроблено не було.
Прокурором також не обґрунтовано, за яких поважних причин мало місце зволікання із зверненням до господарського суду із позовною заявою після отримання тимчасового доступу до речей і документів з кримінального провадження 42023222060000064 від 22.03.2023 на підставі ухвали слідчого судді від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23 (зволікання склало майже два роки).
Саме лише твердження прокурора про те, що ним обрано найбільш дієвий та ефективний спосіб збору та отримання документів, не свідчить про наявність поважних причин пропуску строку позовної давності на звернення з розглядуваним позовом.
Європейським судом з прав людини у справах "Semenon v Russia", "Gavrilova v Russia" надано оцінку підходу про відлік строку позовної давності з моменту перевірки прокурора або отримання інформації про порушення від прокурора. За висновками ЄСПЛ такий підхід позбавляє закон про строки позовної давності його реальної сили, надає владі непропорційну перевагу (Zoubulidis V Greece); наділяє позови держави фактично безстроковим статусом; сприяє правовій невизначеності на ринку нерухомості.
Суд вважає, що обставини, на які посилається прокурор у позовній заяві щодо підстав пропуску строку позовної давності, не носять об'єктивний і непереборний характер. Навпаки, обставини справи однозначно вказують на суб'єктивний характер причин пропущення прокуратурою строку позовної давності. Зокрема, виключно від самої прокуратури залежало прийняття рішень про здійснення/нездійснення перевірки законності ухвалення рішення відповідачів 1,2, витребування/не витребування матеріалів приватизаційної справи, строків витребування, строків та черговості їх дослідження, визначення пріоритетів процесуального реагування на виявлені порушення тощо.
Саме лише посилання прокурора на те, що встановити чи додержано передбачену Законом процедуру приватизації у кожному конкретному випадку за кожною окремою адресою можливо лише шляхом безпосереднього вивчення матеріалів кожної приватизаційної справи, не свідчить про наявність поважних причин пропуску строку позовної давності.
Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що прокурором не наведено переконливих аргументів в обґрунтування поважності причин пропуску строку на звернення до суду з відповідним позовом.
За таких обставин, у суду відсутні підстави для задоволення клопотання прокурора про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 653/1096/16-ц від 04.07.2018 вказала, що враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
З наведеного вище вбачається, що початок строку звернення до суду з цим позовом пов'язаний з моментом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
Наведеним спростовуються доводи прокурора про те, що перебіг позовної давності слід пов'язувати з датою отримання ухвали слідчого судді від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23, в т.ч. щодо приватизації спірних приміщень відповідачем 4, оскільки моментом вибуття спірного майна з комунальної власності у володіння іншої особи є дата державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав права власності на майно за набувачем цього майна ФОП Волковим Ю.О .
У цій справі завершення приватизації об'єкта комунального майна відбувається з моменту продажу об'єкта нерухомого майна (договір купівлі-продажу від 05.12.2015 №5339-В-С) та реєстрації права власності за покупцем 22.03.2016, а отже положення розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" не можуть застосовуватися.
З огляду на викладене, до спірних правовідносин застосовуються строки загальної позовної давності тривалістю у три роки, які були передбачені законодавством на час завершення процедури приватизації.
Оскільки позивачем є прокурор, який не був стороною спірного правочину, то строк позовної давності оскарження договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 05.12.2015 №5339-В-С, для прокурора почався саме з дати державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав права власності на майно за набувачем цього майна ФОП Волковим Ю.О. , тобто 22.03.2016 та, відповідно сплив 22.03.2019.
В той же час, позовна заява подана до суду 04.12.2025, тобто через суттєво більший термін після спливу строку позовної давності.
Обставин, які б свідчили про переривання строку позовної давності у спірних правовідносинах, судом також не встановлено.
Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Ураховуючи заяви відповідачів 3, 4 про застосування позовної давності, зважаючи на недоведеність прокурором поважності причин пропуску строку для звернення до суду з цим позовом, суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги про витребування спірного майна через сплив строку позовної давності.
Отже, можливо зробити висновок про те, що строк позовної давності пропущений прокурором не з об'єктивних, а з суб'єктивних причин. Останні пов'язані з внутрішніми особливостями організації роботи прокуратури по вирішенню питань щодо необхідності вчинення тих чи інших процесуальних дій на захист інтересів держави, їх порядку, строків та черговості. Тому підстави для визнання поважними причин пропущення позовної давності відсутні.
Враховуючи викладене та беручи до уваги те, що матеріалами справи доведена обґрунтованість позовних вимог прокурора в частинні витребування спірного майна, а також звернення прокурора з позовом у відповідній частині з пропуском визначеного законом строку, про що відповідачами 3, 4 було зроблено заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, суд, зважаючи на те, що прокурором не доведено наявності об'єктивних поважних причин пропуску звернення до суду за захистом прав та інтересів, доходить висновку про наявність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності та відмови у задоволенні позовних вимог прокурора в частині витребування у недобросовісного набувача Товариства з обмеженою відповідальністю " ХЛАДОНСЕРВІС " (код ЄДРПОУ 44233725 ) на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243 ) нежитлові приміщення цокольного поверху № 1-:-13, І, ІІ в житловому будинку літ. "Б-3", загальною площею 139,8 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_6 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 157014263101).
Підсумовуючи викладене, суд зазначає про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судового збору за подання позовної заяви, суд керується ст. 129 ГПК України та покладає витрати зі сплати судового збору на позивача (прокурора).
Окрім того, суд зазначає, що за приписами п. 6 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 9 ст. 145 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Згідно з ч. 1 статтею 145 ГПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Ураховуючи, що судом відмовлено в задоволенні позову повністю, суд, керуючись ч. 1 ст. 145 ГПК України, вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, вжиті постановою Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 у справі №922/4369/25.
При цьому відповідно до ч. 10 ст. 145 ГПК України в такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
На підставі викладеного ст. 4, 11, 12, 13, 53, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволені позову відмовити.
Витрати зі сплати судового збору залишити за прокурором.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті постановою Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 у справі №922/4369/25.
Заходи забезпечення позову, вжиті постановою Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 у справі №922/4369/25, зберігають свою дію до набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Учасники справи:
Позивач: Слобідська окружна прокуратура міста Харкова ( 61036, м. Харків, вул. Тепловозна, 8 ).
Відповідачі:
1) Харківська міська рада ( 61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, м. Харків );
2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради ( 61003, м. Харків, м-н Конституції, 16, м. Харків );
3) Товариство з обмеженою відповідальністю " ХЛАДОНСЕРВІС " ( 61050, м.Харків, пров. Руставелі, 14, корпус Б-3 );
4) Фізична особа-підприємець Волков Юрій Олексійович ( АДРЕСА_5 ).
Повний текст рішення складено 02.03.2026.
СуддяІ.В. Трофімов