вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"24" лютого 2026 р. м. Рівне Справа № 918/83/26
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Торчинюка В.Г., за участю секретаря судового засідання Гупалюк О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом керівника Дубенської окружної прокуратури Рівненської області в інтересах
держави в особі Управління архітектури, містобудування, житлово-комунального господарства та земельних відносин Дубенської міської ради
до відповідача фізичної особи-підприємця Дворжак Тамари Олександрівни
про стягнення заборгованості в розмірі 96 223 грн. 25 коп.
В засіданні приймали участь:
Від прокуратури: Рункевич Ірина Вікторівна (в залі суду)
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: не з'явився
Описова частина:
28 січня 2026 року керівник Дубенської окружної прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі Управління архітектури, містобудування, житлово-комунального господарства та земельних відносин Дубенської міської ради звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до відповідача фізичної особи-підприємця Дворжак Тамари Олександрівни про стягнення заборгованості в розмірі 96 223 грн. 25 коп.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 29 січня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 918/83/26 за позовом керівника Дубенської окружної прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі Управління архітектури, містобудування, житлово-комунального господарства та земельних відносин Дубенської міської ради до відповідача фізичної особи-підприємця Дворжак Тамари Олександрівни про стягнення заборгованості в розмірі 96 223 грн. 25 коп., розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у змішаній (паперовій та електронній) формі. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 24 лютого 2026 року.
24 лютого 2026 року через підсистему електронний суд від відповідача надійшла заява про розстрочення виконання рішення.
В судовому засіданні 24 лютого 2026 року представник прокуратури підтримала заявлені позовні вимоги в повному обсязі.
Представник позивача - Управління архітектури, містобудування, житлово-комунального господарства та земельних відносин Дубенської міської ради та представник відповідача в судове засідання 24 лютого 2026 року не з'явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалася обов'язковою, суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання з розгляду справи по суті без участі представника позивача та представника відповідача.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються аргументи прокурора, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Мотивувальна частина:
На підставі рішення виконавчого комітету Дубенської міської ради від 20.08.2015 № 349 приватному підприємцю Шайхутдінову О.І. видано дозволи на розміщення реклами від 31.08.2015 № № 60, 63, 65. Строк дії дозволів до 31.08.2020.
В подальшому, Дворжак Т.О. звернулась до Дубенської міської ради, як суб'єкт господарської діяльності, із заявою від 12.08.2020 щодо переоформлення зазначених вище дозволів на розміщення зовнішньої реклами.
На підставі рішення виконавчого комітету Дубенської міської ради від 17.09.2020 № 348 Дворжак Т.О., серед іншого вирішено переоформити дозволи на розміщення зовнішньої реклами на території м. Дубно від 31.08.2015 № № 60, 63, 65.
В подальшому на підставі зазначеного рішення виконавчого комітету Дубенської міської ради Дворжак Т.О. видано дозволи від 18.09.2020 № 143/1, № 143/2, № 143/3. Строк дії вищевказаних дозволів до 17.09.2025.
Між Управлінням архітектури, будівництва та земельних питань Дубенської міської ради і Дворжак Т. О. (Розповсюджувач) укладено договори від 18.09.2020 № 38/143/1, від 18.09.2020 № 39/143/2, від 18.09.2020 № 40/143/3.
Відповідно до п. 1.1. Договорів, Управління надало Розповсюджувачу у тимчасове користування місця для розташування спеціальних конструкцій зовнішньої реклами за адресою відповідно дозволу на розміщення зовнішньої реклами від 18.09.2020 № 143/1, № 143/2, № 143/3 (далі - Дозвіл), а Розповсюджувач використовує надані місця для тимчасового розміщення спеціальних конструкцій, своєчасно та згідно з умовами Договорів здійснює оплату за тимчасове користування місцем; звільняє місце не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку дії Дозволу та/або Договорів.
За умовами п. 1.2 вказаних Договорів, Розповсюджувач має право розмістити двосторонній рекламний щит типу "білборд" розміром 3,5 х 2,06 метра в кількості 1 шт. у м. Дубно по вул. Львівська (згідно з викопіюванням); двосторонній рекламний щит типу "біл-борд" розміром 3,05 х 2,06 метра в кількості 1 шт. в м. Дубно на вул. Сурмичі (згідно з викопіюванням); двосторонній рекламний щит типу "біл-борд" розміром 4,00 х 1,30 метра в кількості 1 шт. в м. Дубно на вул. Михайла Грушевського (згідно з викопіюванням.)
Сторони вказаних Договорів, зокрема, погодили, що плата за тимчасове користування місцями, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій здійснюється на підставі Договорів та визначається у порядку, встановленому і затвердженому рішенням Дубенської міської ради від 15.05.2019 № 3728 "Про затвердження Правил розміщення зовнішньої реклами в м. Дубно" (п. 3.1).
Згідно п. 3.2 Договорів плата за тимчасове користування місцями вноситься Розповсюджувачем щомісячно до 25 числа поточного місяця на бюджетний рахунок міста. Підставою для оплати є Договір, факт неотримання рахунку на оплату не звільняє Розповсюджувача від здійснення плати за тимчасове користування місцями розташування спеціальних конструкцій.
Відповідно до п. 3.3 Договорів, нарахування плати здійснюється з дня видачі Дозволу на тимчасове користування місцями розташування спеціальних конструкцій. Відсутність спеціальної конструкції на вказаних місцях не є підставою для звільнення від плати за користування місцями.
Згідно з п. 3.4 вказаних Договорів, Розповсюджувач зобов'язаний провести оплату з обов'язковим поданням Управлінню копій відповідних квитанцій не пізніше останнього робочого дня поточного місяця. Допускається авансове перерахування грошових коштів.
Сторони таких Договорів також погодили, що у разі зміни зовнішнього вигляду (конструктивних елементів) спеціальних рекламних конструкцій з внесенням змін у Дозвіл в установленому порядку, що призвело до зміни її площі та/або плати, Управління проводить перерахунок плати за тимчасове користування місцями розташування спеціальних конструкцій по фактичній площі з дати внесення змін у Дозвіл (п. 3.6); плата за тимчасове користування місцями, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій автоматично підлягає перерахуванню щорічно в січні кожного року на поточний рік шляхом коригування плати за попередній рік на рівень інфляції за цей же рік (п. 3.7).
Згідно з розділу 4 вказаних Договорів, Розповсюджувач має право, серед іншого, користуватися місцями для розміщення спеціальних конструкцій відповідно до умов цього Договорів та чинного законодавства України з питань реклами; розміщувати зовнішню рекламу на певний строк та у певних місцях, у відповідності до наданого Дозволу; на надання рівноцінних місць для розміщення спеціальних конструкцій у разі зміни містобудівної ситуації, проведення реконструкції, ремонту, будівництва на місцях розташування спеціальних конструкцій, які зумовлюють необхідність зміни місця розташування спеціальних конструкцій Розповсюджувача.
Відповідно до п. 6.1 Договорів за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків Сторони несуть відповідальність у відповідності до умов Договорів та вимог чинного законодавства України.
Відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом строку дії наданого дозволу (п. 7.1. Договору).
Вказані Договора підписані повноважними представниками сторін та скріплені відбитками печатки управління.
Управлінням архітектури, містобудування, та земельних питань Дубенської міської ради на адресу відповідача неодноразово (12.01.2022, 27.01.2023, 29.09.2023, 12.11.2024, 15.01.2025) надсилалися листи щодо необхідності сплатити заборгованість за використання місць для розміщення зовнішньої реклами.
Однак, станом на дату звернення із позовом до суду, Дворжак Т. О. заборгованість так і не погасила.
26.10.2021 Дворжак Т.О. зверталась на адресу Дубенської міської ради щодо скасування плати за користування місцями розташування спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на період карантинних обмежень, оскільки конструкції розміщення зовнішньої реклами не використовувались.
Поряд з цим, п. 3.3 Договорів сторони обумовили, що нарахування плати здійснюється з дня видачі Дозволу на тимчасове користування місцями розташування спеціальних конструкцій. Відсутність спеціальної конструкції на вказаних місцях не є підставою для звільнення від плати за користування місцями.
Прокурор зазначає, що Дворжак Т. О. взяті на себе зобов'язання за вказаними договорами належним чином не виконала, у зв'язку з чим:
- за Договором від 18.09.2020 № 38/143/1 за період з 18.09.2020 по 17.09.2025 включно утворилась заборгованість у розмірі 34 961, 39 грн;
- за Договором від 18.09.2020 № 39/143/2 за період з 18.09.2020 по 17.09.2025 утворилась заборгованість на суму 28 130, 93 грн;
- за Договором від 18.09.2020 № 40/143/3 за період з 18.09.2020 по 17.09.2025 утворилась заборгованість на суму 33 130, 93 грн, а всього - 96 223, 25 гривень.
Докази сплати позивачу відповідачем заборгованості за тимчасове користування місцями розташування спеціальних конструкцій в сумі 96 223,25 грн. суду не подано.
Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини на підставі укладених Договорів на тимчасове користування місцями розташування спеціальних конструкцій в силу статті 11 Цивільного кодексу України, які за своєю правовою природою є договорами оренди, судом враховано законодавство що встановлює та регулює договірні зобов'язання, які виникають на підставі договору оренди.
Частиною 1 статті 143 Конституції України встановлено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (ч. 1 ст. 144 Конституції України).
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Відповідно до п. п. 1 та 2 п. а) ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: власні (самоврядні) повноваження: 1) управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; 2) встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад.
Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Згідно ч. 1 - ч. 5 ст. 762 ЦК України, за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Положеннями ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України, встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Закон України "Про рекламу" визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про рекламу" зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.
Відповідно до п. 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.
Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на розміщення зовнішньої реклами здійснюється відповідно до Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" документ дозвільного характеру - дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ в електронному вигляді (запис про наявність дозволу, висновку, рішення, погодження, свідоцтва, іншого документа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.
Таким чином, отримати дозвіл на розміщення реклами може лише суб'єкт господарювання.
За змістом ч. 1 ст. 16 Закону України "Про рекламу", розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).
Згідно з п. 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування.
Рішенням Дубенської міської ради від 15.05.2019 "Про затвердження Правил розміщення зовнішньої реклами в м. Дубно" затверджено Правила розміщення зовнішньої реклами в м. Дубно (надалі за текстом - Правила), відповідно до п. 1.3 яких їх дія поширюється на всю територію м. Дубно, на всіх фізичних і юридичних (незалежно від форми власності та підпорядкованості) осіб, які розміщують засоби зовнішньої реклами на території м. Дубно. Правила є обов'язковими для виконання всіма учасниками рекламної діяльності.
Відповідно до п.п. 9.1-9.3 Правил, плата за користування місцем розташування спеціальної конструкції, що перебуває у державній, комунальній або приватній власності, встановлюється на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).
Розрахунок розміру плати за тимчасове користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами, на ділянках та об'єктах, що перебувають у комунальній власності, визначається у Порядку визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності.
Плата за тимчасове користування місцем, що перебуває у комунальній власності, перераховується на бюджетний рахунок та зараховується до бюджету міста.
Згідно з п.п. 9.4, 9.5 Правил, плата за користування місцем розміщення засобів зовнішньої реклами нараховується з дати надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами. Відсутність спеціальної конструкції на вказаному місці не є підставою для звільнення від плати за користування місцем.
Сума коштів, що підлягає до оплати, вноситься розповсюджувачем на відповідний рахунок щомісяця, не пізніше останнього робочого дня поточного місяця.
Несплата платежів протягом шести місяців є підставою для дострокового розірвання договору.
Згідно з ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За частиною 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та у разі прострочення на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.
Свої зобов'язання згідно умов договорів відповідач своєчасно не виконала, плату за користування наданими місцями у повному обсязі не перерахувала, доказів протилежного позивачу не надала.
Строк дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами за зазначеними договорами з 18.09.2020 по 17.09.2025. Таким чином, наразі строк дії договорів № 38/143/1 від 18.09.2020, № 39/143/1 від 18.09.2020, № 39/143/2 від 18.09.2020, з урахуванням п. 7.1, закінчився.
Разом з тим, ст. 631 ЦК України визначено, що строком дії договору є час, впродовж якого існують зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Таким чином, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення, визначених ним зобов'язань, оскільки згідно ст. 599 ЦК України такою підставою є виконання проведене належним чином.
Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення на 1 рік, суд зазначає таке.
За змістом п. 2 частини 6 статті 238 ГПК України, у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду.
Згідно з частиною першою статті 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. (частини третя - п'ята статті 331 ГПК України).
Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, виключними обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення.
Отже, підставою для відстрочення або розстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк, встановлений судом.
В рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26 червня 2013 року зазначено, що відстрочення або розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (рішення ЄСПЛ у справі Іммобільяре Саффі проти Італії, заява № 22774/93, п. 74).
Таким чином, для з'ясування обставин чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.
Розстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто, важливим є досягти балансу інтересів сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у справі № 920/199/16.
Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочки.
Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
При цьому, положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 ГПК України.
Відповідно до вказаної статті, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Разом з тим, необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема:
- законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012);
- невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012);
- відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року, п. 40);
- за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції права (рішення у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V). Для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
З огляду на вищевикладене, запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення, при цьому, винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочення або відстрочення виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
Тому, особа, яка подала заяву про розстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.
Водночас, питання щодо розстрочення виконання рішення належить до дискреційних повноважень суду та є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та дослідження доказів.
Оцінюючи надані відповідачем обґрунтування про розстрочення виконання рішення суду разом із доказами, суд дійшов висновку, що наведені у клопотанні аргументи відповідача не підтверджують наявності виняткових обставин у розумінні ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, які б ускладнювали чи робили неможливим своєчасне виконання судового рішення, та які б могли бути підставою для розстрочення його виконання.
Складне фінансове становище заявника, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання рішення суду, з урахуванням того, що підприємницька діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання відстрочення виконання рішення суду; при цьому, відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Підприємницька діяльність здійснюється на власний ризик, за власним комерційним розрахунком щодо наслідків вчинення відповідних дій, суб'єкт підприємницької діяльності повинен самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.
Відповідачем не надані належні та допустимі докази тих виключних обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду згідно з ст. 331 ГПК України, а саме:
- відсутність коштів на рахунках;
- відсутність майна, на яке можливо звернути стягнення;
- наявність реальної загрози банкрутства.
З огляду на вищевикладене, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін та приймаючи до уваги, що заявником (відповідачем) всупереч приписів ч. 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України не надано беззаперечних, неспростовних доказів неможливості чи утруднення на даний час виконання рішення суду, винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов'язує можливість розстрочення виконання судового рішення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розстрочення виконання рішення суду та про відмову в задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення суду.
Щодо представництва прокурором.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 3 частини 1 статті 1311 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частинами 3 та 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
За змістом ч. 1, ч. 3, ч. 4 та ч. 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
З системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 р. зі справи № 806/1000/17).
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 викладено таку правову позицію:
- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;
- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;
- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;
- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;
- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18 дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, у спірних правовідносинах судам необхідно дослідити: чи знав або повинен був знати компетентний орган про допущені порушення інтересів держави, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся; чи дотримано прокурором розумного строку для надання уповноваженому органу можливості відреагувати на виявлене прокурором порушення та самостійно звернутися до суду з відповідним позовом або ж надати аргументовану відповідь на звернення прокурора.
При цьому самого лише посилання прокурора про виявлення ним порушення інтересів держави та невжиття органом державної влади (позивачем у справі), на який покладено обов'язок щодо судового захисту інтересів держави, відповідних дій для такого захисту, недостатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом п. 2 ч. 4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.
Управлінням архітектури, містобудування, житлово-комунального господарства та земельних відносин Дубенської міської ради вживалися недостатні та неналежні заходи за фактом виникнення заборгованості. Зокрема, 12.01.2022, 27.01.2023, 29.09.2023, 12.11.2024, 15.01.2025 вказаний орган скерував відповідачу листи, які залишилися без реагування.
Таким чином, Дубенською окружною прокуратурою, у відповідності до вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", на адресу Управління архітектури, містобудування, житлово-комунального господарства та земельних відносин Дубенської міської ради, а також Дубенської міської ради скеровано відповідний лист № 51-3511вих-25 від 15.23.2025, яким повідомлено про наявність порушень інтересів держави при виконанні договорів, укладених з Дворжак Т. О.
Разом з тим, уповноваженими органами не забезпечено вжиття належних заходів щодо стягнення заборгованості з відповідача, про що свідчить лист від 29.12.2025.
У постановах Верховного Суду від 23.03.2021 р. у справі № 917/665/20, 07.04.2021 р. у справі № 913/124/20, 09.06.2021 р. у справі № 916/1674/18 (у цих справах суди встановили, що проміжок часу між повідомленням органу, здійсненого прокурором в порядку ст. 23 Закону "Про прокуратуру", та зверненням до суду з позовом є незначним) зроблено наступні висновки:
- суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, чи існував факт не звернення вказаного органу до суду при наявності для цього підстав;
- така обізнаність має бути підтверджена достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені;
- суди попередніх інстанцій при наданні висновків про недотримання прокурором розумного строку зосередилися на часовому проміжку, який минув між повідомленням, яке прокурор надіслав органу, та поданням позову у справі, проте не приділили достатньої уваги тому, що такий проміжок не завжди є вирішальним у питаннях дотримання прокурором приписів ст. 23 Закону "Про прокуратуру"; такий підхід є занадто формалізованим, критерій "розумності" строку має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально.
У п. 55-56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18. Так, у п. 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18 зазначено, що при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов'язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю. Для врахування цих обставин стаття 55 ГПК передбачає такі правила:
- якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову прокурора в інтересах держави;
- відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що, звертаючись до суду із позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на зазначене, враховуючи, що позов визнано обґрунтованим судом в повному обсязі, судові витрати у справі по сплаті судового збору у розмірі 2 662,40 грн. покладаються на відповідача у справі.
Керуючись ст. ст. 129, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з фізичної особи - підприємця Дворжак Тамари Олександрівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь Управління архітектури, містобудування, житлово- комунального господарства та земельних відносин Дубенської міської ради (вул. Замкова, 4, м. Дубно, Рівненська область, 35603, ЄДРПОУ - 25675957) заборгованість за користуванням місцями розташування тимчасових конструкцій за договорами від 18.09.2020 № 38/143/1, від 18.09.2020 № 39/143/2, від 18.09.2020 № 40/143/3 у загальному розмірі 96 223 (дев'яносто шість тисяч двісті двадцять три) грн. 25 коп.
3. Стягнути з з фізичної особи - підприємця Дворжак Тамари Олександрівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь Рівненської обласної прокуратури (р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910077, банк одержувач Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 2 662,40 грн.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 02 березня 2026 року.
Суддя Вадим Торчинюк