про забезпечення позову
25 лютого 2026 року Справа № 915/1262/25
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши матеріали заяви (вх. № 2302/26 від 20.02.2026) про забезпечення позову по справі
за позовом Керівника Вознесенської окружної прокуратури, вул. Костенка, 2, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56501 (код ЄДРПОУ 02910048)
в інтересах держави в особі Південноукраїнської міської ради, вул. Європейська, 48, м. Південноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, 55002 (код ЄДРПОУ 33850880)
до відповідача ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (ІПНПП НОМЕР_1 )
про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 2 369 601, 84 грн.
без повідомлення (виклику) учасників
1. Предмет та підстави позову.
До Господарського суду Миколаївської області звернувся Керівник Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Південноукраїнської міської ради з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь Південноукраїнської міської ради (на розрахунковий рахунок UA668999980334149815000014476, одержувач коштів - Миколаїв.ГУК/ тгмЮжноукраїнськ/18010900, ЄДРПОУ одержувача 37992030, банк отримувача Казначейство України, МФО банку - 899998) безпідставно збережені кошти у розмірі 2 369 601, 84 грн.
Прокуратура просить суд стягнути з відповідача на користь Миколаївської обласної прокуратури судовий збір, сплачений за подання вказаного позову до суду.
Підставою позову прокуратурою зазначено обставини щодо використання земельної ділянки без оформлення належним чином права користування та сплати орендної плати.
Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 05.01.2022 у справі № 486/1938/21 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 10.11.2009, укладеного на підставі протоколу прилюдних торгів № 1 від 10.11.2009, зареєстрованого на Чорноморській товарній біржі, та визнано за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 та складається з КПП № 1 (Диспетчерський пункт), 2нА, 101,6 кв.м; КПП № 2 (Диспетчерський пункт), 2нБ, 99,2 кв. м.; пост охорони, 1нГ 29,3 кв. м., навіс, Ж, навіс З, бетонне замощення І-ІІ, ІV, V, VI, грунт 1-1, огорожа 2, 5, 6, 8, калитка, 3, ворота, 7, загальна площа об'єкту - 230,1 кв. м.
Вказані об'єкти нерухомості розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 4810800000:19:009:0010 площею 1,369 га, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Південноукраїнська та у фактичному користуванні ОСОБА_1 . Проте, відповідач ОСОБА_1 не мала та не має жодних речових прав щодо вказаної земельної ділянки.
13.07.2022 ОСОБА_1 звернулась до Южноукраїнської міської ради із заявою про укладення договору оренди земельної ділянки площею 1,369 га з кадастровим номером 4810800000:19:009:0010, однак рішенням Южноукраїнської міської ради від 28.07.2022 № 1098 ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на укладання договору оренди земельної ділянки.
Прокуратура зазначає, що ОСОБА_1 , набувши 10.11.2009 право власності на нерухоме майно по АДРЕСА_2 , впродовж тривалого часу не оформила правовідносини щодо користування земельною ділянкою комунальної власності площею 1,369 га з кадастровим номером 4810800000:19:009:0010, фактично користується всією земельною ділянкою та не сплачує кошти за користування земельною ділянкою, у зв'язку з чим місцевий бюджет упродовж тривалого часу недоотримує кошти у вигляді орендної плати за використання даної земельної ділянки.
Прокуратура також зазначила, що Аркуша К. С., яка є орендарем об'єктів нерухомості, що розташовані за адресою АДРЕСА_2 , за користування земельною ділянкою впродовж 2017-2024 років сплачено до місцевого бюджету 1 498 520, 83 грн., які (платежі) враховані Південноукраїнською міською радою при здійсненні розрахунку за фактичне використання земельної ділянки відповідачем.
Прокуратура зазначає, що загальна сума безпідставно збережених коштів ОСОБА_1 у вигляді неодержаних доходів (орендної плати за землю) за час фактичного користування земельною ділянкою за період з 01.01.2017 по 31.12.2024 складає 2 369 601, 84 грн.
Прокурор з посиланням на приписи ст. 1212-1214 ЦК України зазначає, що ОСОБА_1 як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегла у себе кошти, які мала заплатити за користування нею, зобов'язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки.
Позовні вимоги обґрунтовано приписами ст. 13, 14, 131-1 Конституції України, ст. 15, 16, 27, 29, 33, 34, 319, 377, 386, 1212-1214 ЦК України, ст. 15, 42, 148 ГК України, ст. 12, 25, 80, 83, 120, 152 ЗК України, ст. 10, 14.1.147, 14.1.125, 14.1.136, 265, 287, 288.5 ПК України, ст. 64 БК України, ст. 1, 21 Закону України «Про оренду землі», ст. 10, 16, 18-1, 26, 33, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
2. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 20.11.2025.
Підготовче засідання з розгляду даної справи, яке було призначено на 20.11.2025, не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Олейняш Е.М. на лікарняному з 10.11.2025 по 20.11.2025 (включно).
В період з 24.11.2025 по 08.12.2025 (включно) суддя Олейняш Е. М. перебувала у вимушеній позаплановій відпустці за сімейними обставинами.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.01.2026 призначено підготовче засідання по справі на 21.01.2026.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 21.01.2026, постановленою із занесенням до протоколу судового засідання, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання по справі на 11.03.2026.
3. Заява про забезпечення позову.
20.02.2026 до Господарського суду Миколаївської області від Першого заступника керівника Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області надійшла заява про забезпечення позову (вх. № 2302/26 від 20.02.2026), в якій заявник просить суд вжити заходів до забезпечення позову Вознесенської окружної прокуратури у справі № 915/1262/25. З цією метою накласти арешт на нерухоме майно, власником якого є відповідач - ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_1 , ІПНПП НОМЕР_1 ), а саме: на будівлю автостоянку «Іскра», складові об'єкти нерухомого майна - будівля - Диспетчерський пункт № 1 (КПП № 1), А-2н, будівля - Диспетчерський пункт № 2 (КПП № 2), Б-2н, будівля - Пост охорони, Г-1н, будівля - Навіс, Ж, будівля - Навіс, З, споруда - Замощення, № І-VІ, споруда - Газон, № 1, № 11, споруда - огорожа, № 2, № 3, № 5-8, що знаходяться по АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2590885348040).
Підставами подання заяви про забезпечення позову зазначено наступні обставини.
На праві приватної власності ОСОБА_1 належить об'єкт нерухомого майна - будівля автостоянка «Іскра», розташована по АДРЕСА_2 на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 4810800000:19:009:0010 площею 1,369 га.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно № 464874330 від 19.02.2026 на праві власності ОСОБА_1 , окрім об'єкта нерухомості, розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 4810800000:19:009:0010 в м. Південноукраїнську, зареєстровано право на інше нерухоме майно, а саме земельну ділянку з кадастровим номером 4810800000:19:009:0019, площею 0.1057 га.
Прокурор зазначає, що накладення арешту на нерухоме майно ОСОБА_1 не призведе до невиправданого обмеження її майнових прав та не буде надмірним тягарем для останньої, оскільки арештоване майно фактично перебуватиме у володінні особи, вона зможе ним користуватися у господарській діяльності та отримувати дохід від цієї діяльності, а обмежиться лише можливість розпоряджатися таким майном. У свою чергу, наявність у ОСОБА_1 правомочностей власника майна вказує на її можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись нежитловими об'єктами на користь третіх осіб, у тому числі, з метою ухилення від виконання рішення суду.
Враховуючи значну суму, заявлену позивачем до стягнення з ОСОБА_1 (2 369 601,84 грн.), можна дійти висновку, що стягнення неодержаного доходу у розмірі орендної плати за період безоплатного використання ОСОБА_1 земельної ділянки (в разі задоволення позову) буде здійснюватися саме шляхом застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Крім того, як вже зазначалося, у приватній власності ОСОБА_1 також знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером 4810800000:19:009:0019, площею 0.1057 га, балансова вартість якої становить 271 882.83 грн.
А тому, у разі відчуження зазначеної земельної ділянки, отримана сума грошових коштів буде недостатньою для виконання рішення суду (в разі задоволення позовних вимог) та істотно ускладнить його виконання.
Прокуратура, посилаючись на постанову ВС від 06.12.2023 у справі № 917/805/23, зазначає про відсутність обов'язку у позивача доводити належними та допустимими доказами наявність обставин, які свідчать, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Прокуратура зазначає, що, враховуючи предмет спору у даній справі, з метою запобігання відчуженню нерухомого майна - нежитлової будівлі Автостоянка «Іскра», що знаходиться на спірній земельній ділянці, що може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, відповідно до ст. ст. 136, 137 ГПК України вбачаються підстави для вжиття такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на нерухоме майно, власником якого є ОСОБА_1 , що не блокуватиме господарську діяльність відповідача та не порушуватиме права осіб, що не є учасниками судового процесу, а саме: на будівлю, автостоянку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться по АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2590885348040).
Вказаний спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами, оскільки спір є реальним, носить матеріальний характер, власником нерухомого майна є відповідач ОСОБА_1 , а відсутність обтяжень такого майна не перешкоджатиме подальшій зміні речових прав на нерухоме майно, що може стати дійсною перешкодою при виконанні рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Прокурор зазначає, що метою вжиття забезпечувального заходу у цьому спорі є забезпечення знаходження майна у відповідача для можливості виконання рішення суду про стягнення неодержаного доходу у розмірі орендної плати за період безоплатного використання ОСОБА_1 , земельної ділянки (в разі задоволення позову).
Прокуратура зазначає про відсутність пропозицій щодо зустрічного забезпечення позову.
Заява обґрунтована приписами ст. 136, 137, 138, 139 ГПК України та судовою практикою.
До заяви про вжиття заходів забезпечення позову прокуратурою подано докази сплати судового збору у сумі 1 331, 20 грн. що підтверджується платіжною інструкцією № 201 від 13.02.2026 на суму 1 331, 20 грн.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 20.02.2026 заяву про забезпечення позову передано головуючому судді Олейняш Е.М.
Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Миколаївської області від 20.02.2026 № 1 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 915/1262/25 в частині розгляду заяви, поданої у порядку ст. 136-140 ГПК України, у зв'язку з відсутністю (відпустка головуючої судді) в автоматизованому розподілі головуючої судді Олейняш Е.М.
На підставі вищевказаного розпорядження 20.02.2026 здійснено повторний автоматизований розподіл заяви про забезпечення позову.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2026 заява у справі № 915/1262/25 призначена головуючому судді Ільєвій Л.М.
Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Миколаївської області від 23.02.2026 № 2 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 915/1262/25 в частині розгляду заяви, поданої у порядку ст. 136-140 ГПК України. Підставою є виконання абзацу 5 підпункту 3.2.4. пункту 3.2. Засад використання автоматизованої системи документообігу Господарського суду Миколаївської області щодо здійснення повторного автоматизованого розподілу заяв (якщо такі заяви не було розглянуто) шляхом передавання судової справи в частині розгляду відповідної заяви раніше визначеному автоматизованою системою головуючому судді після того, як минули обставини, які унеможливлювали виконання обов'язків судді головуючим суддею.
На підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Миколаївської області від 23.02.2026 № 2 судову справу № 915/1262/25 передано головуючому судді Олейняш Е.М.
4. Розгляд заяви про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 140 ГПК України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з'ясування питань, пов'язаних із зустрічним забезпеченням.
У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.
Системний аналіз положень ст. 140 ГПК України дозволяє дійти висновку, що за загальним правилом розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється судом без повідомлення учасників справи. Виклик особи, що подала заяву про забезпечення позову, за нормами ч. 3 ст. 140 ГПК України здійснюється судом у разі необхідності вчинення додаткових дій: отримання пояснень, доказів. В свою чергу у випадку недостатності наданих заявником пояснень та доказів - призначається судове засідання (ч. 4 ст. 140 ГПК України).
Враховуючи викладені в позовній заяві та заяві про вжиття заходів забезпечення позову обставини справи, проаналізувавши подані заявником докази, суд дійшов висновку про можливість розгляду заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.
5. Правове регулювання питання вжиття заходів забезпечення позову.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, в разі задоволення позову.
Згідно рішення ЄСПЛ від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні ЄСПЛ від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ГПК України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 14 ст. 137 ГПК України не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку.
Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.
За змістом ст. 136 ГПК України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову (постанова КГС ВС від 17.11.2020 № 922/2419/20).
Позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (постанова КГС ВС від 25.09.2020 № 910/1762/20).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 15.01.2020 по справі № 915/1912/19).
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Правові висновки щодо застосування ст. ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України наведені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19, від 23.12.2020 № 911/949/20.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. [...] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [...] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".
Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Такі висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії. При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/13985/19, від 25.09.2020 у справі № 925/77/20.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно існує спір та наявна реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати зміст позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Безпідставне застосування заходів забезпечення позову може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Правова позиція викладена в постанові КЦС ВС від 25.11.2020 у справі № 757/61850/18-ц.
Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (п. 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення (постанови КГС ВС від 17.09.2021 у справі 910/3547/21, від 05.08.2022 у справі № 905/447/22, від 06.12.2023 № 917/805/23, постанова ОП КГС ВС від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).
Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова КГС ВС від 04.05.2023 у справі № 916/3710/22).
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (постанова ВП ВС від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).
У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (постанова Об'єднаної палати КГС ВС від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, постанови КГС ВС від 11.12.2023 № 904/1934/23, від 06.12.2023 № 917/805/23).
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.
Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів та визнання договору розірваним, тобто вимоги майнового та немайнового характеру. Отже, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, а тому застосування заходу забезпечення позову, обраного позивачем, безпосередньо пов'язане із предметом позову (постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).
Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).
При цьому використання судом терміну "боржник" не свідчить про упередженість і про передчасне вирішення ним питання щодо наявність заборгованості відповідача перед позивачем до розгляду спору по суті, оскільки відповідно до статей 509, 510 ЦК сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (постанова КГС ВС від 11.12.2023 № 904/1934/23).
Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами" (постанова КГС ВС від 04.05.2023 у справі № 916/3710/22).
У разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності (постанови КГС ВС від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 11.12.2023 № 904/1934/23, постанова КГС ВС від 14.10.2024 у справі № 915/534/24).
Верховний Суд, зокрема, в постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, ухваленій у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, зауважив, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Водночас у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із Позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 відступив від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 Господарського процесуального кодексу України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду.
Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 (постанова ОП КГС ВС від 03.03.2023 у справі № 905/448/22; постанова КГС ВС від 04.06.2025 у справі № 904/3993/19).
Обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним (постанова ВП ВС від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
Відтак, стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, наведення обставин неспівмірно малого розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю відповідача порівняно зі стягуваною сумою вимог, відсутність інформації про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак визначає, що такі обґрунтування не обов'язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо) (постанова КГС ВС від 14.10.2024 у справі № 915/534/24).
Стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, значна сума стягнення, відсутність інформації з Реєстрів про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення в достатньому розмірі, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо) (постанова КГС ВС від 04.06.2025 у справі № 904/3993/19).
Для цілей вжиття заходів забезпечення позову, побудова судового рішення на припущені є допустимою, за умови, що таке припущення було достатньо обґрунтованим (постанова КГС ВС від 14.10.2024 у справі № 915/534/24).
Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
6. Висновки суду.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.
Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з ОСОБА_1 на користь Південноукраїнської міської ради безпідставно збережених коштів у розмірі 2 369 601, 84 грн.
Отже, прокуратурою пред'явлено позов, який містить вимоги майнового характеру.
Підставою позову прокуратурою зазначено обставини щодо використання земельної ділянки без оформлення належним чином права користування та сплати орендної плати.
Прокуратура, звертаючись із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, зазначила, що метою вжиття забезпечувального заходу у цьому спорі є забезпечення знаходження майна у відповідача для можливості виконання рішення суду про стягнення неодержаного доходу у розмірі орендної плати за період безоплатного використання ОСОБА_1 , земельної ділянки (в разі задоволення позову).
Відповідно до поданої прокуратурою інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер інформаційної довідки 464874330 від 19.02.2026) за параметрами пошуку фізична особа ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) наявні відомості про об'єкти нерухомого майна, що належать ОСОБА_1 на праві власності, а саме:
- нежитлова будівля, Автостоянка «Іскра», що розташована за адресою: Миколаївська обл., Вознесенський р., м. Южноукраїнськ, Набережна Енергетиків, будинок 14, складовими частинами якої є: будівля, Диспетчерський пункт № 1 (КПП № 1), А-2н; будівля, Диспетчерський пункт № 2 (КПП № 2), Б-2н; будівля, Пост охорони, Г-1н; будівля, Навіс, Ж; будівля, Навіс, З; споруда, Замощення, № І-VІ; споруда, Газон, № 1, № 11; споруда, Огорожа, № 2, № 3, № 5-8 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2590885348040);
- земельна ділянка з кадастровим номером 4810800000:19:009:0019, площею 0.1057 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2442218848108).
Відповідно до витягу № НВ-9951916112026 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4810800000:19:009:0019 станом на 18.02.2026 становить 271 882, 83 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення заяви прокуратури про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно з огляду на наступне.
Враховуючи, що предметом спору у справі заявлена вимога майнового характеру про стягнення коштів, отже, виконання судового рішення в цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, а тому застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно безпосередньо пов'язане із предметом позову.
Суд зазначає, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Такого висновку дійшла об'єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 06.12.2023 у справі № 917/805/23, від 11.10.2023 у справі № 916/409/21, від 15.09.2023 у справі № 916/2359/23, від 08.08.2023 у справі № 922/1344/23, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 22.04.2024 у справі № 922/3929/23, що свідчить про усталеність судової практики з цього питання.
Оцінивши підстави для вжиття заходів для забезпечення позову у цій справі та, відповідно, обґрунтованість зазначеного прокурором припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову, а також подані на їх обґрунтування відповідні докази, суд дійшов висновку, що з огляду на відповідні законодавчі приписи, актуальну практику Верховного Суду відносно вказаного питання та з урахуванням встановлених обставин справи, зважаючи на значну суму позову (2 369 601, 84 грн.), встановивши безпосередній зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позову, наявні підстави для накладення арешту на майно, яке належить відповідачу ОСОБА_1 .
Подібна правова позиція також викладена в постановах КГС ВС від 14.10.2024 у справі № 915/534/24, від 07.11.2024 у справі № 915/538/24.
Судом також враховано, що обраний прокуратурою вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуватиме у володінні власника, власник зможе використовувати майно у господарській діяльності та отримувати дохід від цієї діяльності, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним (майном). Обраний вид забезпечення позову не впливає на матеріальний стан відповідача як власника майна та не призводить до понесення додаткових витрат унаслідок його застосування, з урахуванням відсутності доказів завдання відповідачу збитків унаслідок накладення арешту на майно.
При цьому, суд зазначає, що під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись ст. 137, 140, 232-235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Задовольнити заяву Першого заступника керівника Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області про забезпечення позову (вх. № 2302/26 від 20.02.2026).
2. Вжити заходи забезпечення позову у справі № 915/1262/25, а саме:
Накласти арешт на нерухоме майно, власником якого є відповідач - ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_1 , ІПНПП НОМЕР_1 ), а саме: на будівлю автостоянку «Іскра», складові об'єкти нерухомого майна - будівля - Диспетчерський пункт № 1 (КПП № 1), А-2н, будівля - Диспетчерський пункт № 2 (КПП № 2), Б-2н, будівля - Пост охорони, Г-1н, будівля - Навіс, Ж, будівля - Навіс, З, споруда - Замощення, № І-VІ, споруда - Газон, № 1, № 11, споруда - огорожа, № 2, № 3, № 5-8, що знаходяться по АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2590885348040).
Стягувач: Вознесенська окружна прокуратура Миколаївської області, пров. Костенка, 2, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56501 (код ЄДРПОУ 02910048).
Боржник: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (ІПНПП НОМЕР_1 ).
Ухвала є виконавчим документом відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження".
Строк пред'явлення ухвали до виконання відповідно до вимог ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження".
Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження (ч. 1 ст. 144 ГПК України).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 255, 256, 257, 258 ГПК України.
Суддя Е.М. Олейняш