79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
18.02.2026 Справа № 914/3800/25
За позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю “Еколайфсіті», м.Стрий Львівської області
до відповідача: Дочірнього підприємства “Санаторій “Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця», м.Моршин Львівської області
про стягнення 214680,54 заборгованості за Договором №126/М від 31.07.2025 про надання послуг з управління побутовими відходами
Суддя Ділай У.І.
Секретар Ю.І.Кохановська
За участі представників:
Від позивача: О.П.Іванило - представник
Від відповідача: Ю.Т.Бауман - представник, А.О.Пащинська - представник
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2025, справу №914/3800/25 розподілено судді У.І.Ділай.
Ухвалою від 17.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку письмового провадження без участі представників сторін. Зобов'язано відповідача у строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати письмовий відзив (заперечення) на позовну заяву із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення.
24.12.2025 від позивач до суду надійшла заява, до якої долучено для огляду оригінали доказів, копії яких подано разом з позовом.
05.01.2026 від відповідача до суду надійшов відзив з клопотанням, в якому просить проводити слухання справи в загальному провадженні. За змістом вказаного клопотання сторона ставить під сумнів якість наданих позивачем послуг та заявляє про безпідставне завищення їх вартості, а також відповідач вважає за доцільне залучити до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - свого засновника.
19.01.2026 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив та заперечення про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 20.01.2026 в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в загальному провадженні відмовлено та призначено судове засідання на 03.02.2026.
03.02.2026 від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.
03.02.2026 від позивача до суду надійшли пояснення на заперечення відповідача на відповідь на відзив.
У судовому засіданні від 03.02.2026 судом оголошено перерву до 18.02.2026.
16.02.2026 від позивача до суду надійшли додаткові пояснення.
17.02.2026 від відповідача до суду надійшли додаткові пояснення та клопотання про визнання доказів позивача, долучених додаткових пояснень неналежними, недопустимими, недостовірними.
Представник позивача в судовому засіданні від 18.02.2026 підтримав позов, з підстав наведених у позовній заяві та з посиланням на матеріали справи.
У судовому засіданні від 18.02.2026 представники відповідача проти позову заперечили, просили відмовити в його задоволенні.
Відповідно до ст.248 Господарського процесуального кодексу України - суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Строк вирішення спору завершився 17.02.2026. Відтак, в суду відсутні підстави для подальшого відкладення розгляду справи поза межами строку, встановленого для вирішення спору у спрощеному позовному провадженні.
В процесі розгляду матеріалів справи суд -
встановив:
Рішенням виконавчого комітету Моршинської міської ради від 01 липня 2025 року № 107 з позивачем укладено договір на здійснення операцій зі збирання та перевезення побутових відходів на території м. Моршин.
31 липня 2025 року між позивачем та відповідачем було укладено договір №126/М про надання послуг з управління побутовими відходами, згідно з п. 1 якого позивач (по договору - виконавець) надав послугу, а відповідач (по договору - споживач) своєчасно її оплачує у строки і на умовах, передбачених договором.
Згідно із п. 2.1. договору, планові об'єми вивозу побутових відходів становлять: по факту вивозу (в місяць). Дні вивозу: по дзвінку. Адреси надання послуг: згідно Додатку № 1 до Договору.
У п. 2.2. договору сторони визначили, що послуга з управління відходами надається за контейнерною системою.
Згідно з п. 6.2. договору, розрахунковим періодом є календарний місяць.
Відповідно до п. 6.3. договору, у разі застосування щомісячної системи оплати послуги споживач здійснює оплату за цим договором не пізніше 20-го числа місяця, що настає за розрахунковим, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
За умовами п. 6.4. договору, позивач формує рахунок на оплату послуги та надає відповідачу у строк не пізніше ніж за 10 календарних днів до граничного строку внесення плати за послугу. Рахунок надається на паперовому носії.
Відповідно до Додатку № 1 до Договору від 31.07.2025 №126/М про надання послуг з управління побутовими відходами сторонами визначено шість локацій (об'єктів нерухомого майна відповідача та їх адреси), на яких надаються послуги. Пунктом 2.1 договору встановлено, що обсяг вивезення побутових відходів визначається за фактом їх вивезення.
За твердженням позивача на момент укладення договору на зазначених локаціях уже були розміщені контейнери для збору (накопичення) побутових відходів у кількості, визначеній відповідачем. Згідно з витягом із журналу вивезення побутових відходів, долученим до позовної заяви, вивезення фактично здійснювалося на трьох локаціях: Бальнеологічна лікарня, корпус «Лаванда» та корпус «Дністер». На інших трьох локаціях вивезення не проводилося у зв'язку з відсутністю накопичення побутових відходів у контейнерах.
На виконання взятих зобов'язань позивач 04 листопада 2025 року надіслав відповідачу засобом поштового зв'язку «Укрпошта»: рахунок-фактуру № СФ-0000383 від 31 жовтня 2025 р. (за жовтень-місяць 2025 р.) на суму 61291,78 грн - 1 екз; акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000383 (за жовтень-місяць 2025р.) на суму 61 291,78 грн - 2 екз; рахунок-фактуру № СФ-0000291 від 30 вересня 2025 р. (за вересень-місяць 2025 р.) на суму 59 241,55 грн - 1 екз; акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000291 (за вересень-місяць 2025р.) на суму 59 241,55 грн - 2 екз; рахунок-фактуру № СФ-0000287 від 31 серпня 2025 р. (за серпень-місяць 2025 р.) на суму 64 964,22 грн - 1 екз; акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000287 (за серпень-місяць 2025р.) на суму 64 964,22 грн - 2 екз; рахунок-фактуру № СФ-0000407 від 31 липня 2025 р. (за липень-місяць 2025 р.) на суму 29 182,99 грн - 1 екз; акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000410 (за липень-місяць 2025 р.) на суму 29 182,99 грн - 2 екз; акт звірки взаєморозрахунків станом на 31 жовтня 2025 р. - 2 екз.
За інформацією з трекінгу Укрпошти вказаний лист вручено відповідачу 11 листопада 2025 р.
Позивач звернув увагу, що протягом спірного періоду надання послуг з управління відходами (липень-жовтень 2025 року) зауважень щодо регулярності та/чи якості наданих відповідач не повідомляв.
Щодо визначеного розміру наданих послуг позивач зазначив, що для обліку побутових відходів, які зібрано та вивезено з міста Моршин з метою дотримання вимог законодавства, які регулюють правовідносини у сфері управління побутовими відходами також ведеться «Журнал фактичного вивезення побутових відходів з міста Моршин», у якому фіксується щоденний обсяг зібраних відходів по об'єктах (витяг за період липня-жовтня 2025 року долучено до позовної заяви). Однак, жодних звернень від відповідача для ознайомлення з обсягом відходів зібраних на його об'єктах протягом спірного періоду позивач не отримував.
При цьому, з огляду на п. 7.2 договору, позивач зазначив, що відповідач не надав доказів про виклик виконавця для перевірки якості або обсягу послуг, а також підприємством не ініційовано складання актів-претензій та не зафіксовано будь-яких порушень у порядку, передбаченому законодавством та Договором. Натомість лише після ініціювання примусового стягнення заборгованості відповідач почав заявляти заперечення щодо наданих послуг та ухилятися від сплати за отримані послуги.
Стосовно ненадання графіка вивезення відходів позивач повідомив, що договором не передбачено, що відсутність окремого письмового графіка звільняє споживача від обов'язку оплати фактично наданих послуг. Крім того, управління побутовими відходами здійснюється в межах всієї територіальної громади, що об'єктивно унеможливлює індивідуальний зважувальний облік для кожного окремого споживача. Такий порядок прямо відповідає особливостям комунальної послуги. Разом з тим, позивач звернув увагу, що відповідач не надав жодних альтернативних розрахунків чи доказів, які б спростовували визначені позивачем обсяги.
За твердженням позивача за період липень-жовтень 2025р. загальна вартість наданих відповідачу послуг склала 237767,62 грн. Відповідачем здійснено часткову оплату 12 серпня 2025р. на суму 23087,08 грн. Загальний розмір заборгованості відповідача за надані послуги за період липень-жовтень 2025р. становить 214680,54грн.
Про повторне виставлення рахунку-фактури від 31.07.2025 № СФ-0000407 після оплати рахунку-фактури від 31.07.2025 № СФ-0000295 позивач повідомив, що вони містять різні дані щодо обсягу вивезених побутових відходів та, відповідно, різні суми до оплати. Фактично у липні 2025 року з об'єктів відповідача було вивезено понад 30 тон побутових відходів, у зв'язку з чим позивач, діючи відповідно до пункту 6.4 договору, сформував кілька рахунків за один розрахунковий період на підставі фактично наданих послуг. При цьому чинне законодавство не містить заборони на формування більше одного рахунку протягом календарного місяця у разі надання послуг у різних обсягах або у різні дати.
Щодо непідписання актів з боку відповідача позивач звернув увагу, що всі доводи підприємства зводяться до формальних зауважень та припущень, не підтверджених належними доказами. Фактичне надання та споживання послуг з управління побутовими відходами підтверджує наявність у відповідача обов'язку з оплати наданих послуг у повному обсязі.
Подаючи позов до суду, позивач просить стягнути з відповідача 214680,54 грн заборгованості, яка виникла на підставі договору № 126/М про надання послуг з управління побутовими відходами від 31 липня 2025 р. за період липень 2025 р.-жовтень 2025 р.
Відповідач заперечив проти позову з огляду на таке.
31.07.2025 між Дочірнім підприємством «Санаторій «Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКОЛАЙФСІТІ» було укладено Договір №126/М про надання послуги з управління побутовими відходами.
Відповідно до п. 10.1 договору, такий діє до 31.12.2025.
Відповідач зазначив, що протягом липня-грудня 2025 року виконавцем систематично порушувалися умови договору, що призвело до неналежної якості послуг та безпідставного завищення їхньої вартості,
ДП «Санаторій «Моршинкурорт» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» надсилало позивачу з лист від 10.11.2025 №13-16/405 засобами поштового зв'язку, проте відповіді на цей лист відповідач не отримав.
12.12.2025 відповідач направив позивачу скаргу вих. №13-16/444 щодо неналежного надання послуг з управління побутовими відходами та фінансових порушень.
Також 12.12.2025 відповідач надіслав позивачу лист вих. №13- 16/443 щодо відсутності волевиявлення споживача за договором №126/М про надання послуги з управління побутовими відходами на продовження строку його дії після закінчення строку дії, передбаченого п. 10.1. договору, та щодо необхідності надання виконавцем ром витребуваних документів.
16.12.2025 ДП «Санаторій «Моршинкурорт» отримало на адресу електронної пошти від позивача лист №36 з відповідями на лист від 12.12.2025 за № 13-16/443.
Відповідач звернув увагу, що між сторонами спору не підписані акти здачі- прийняття робіт (надання послуг) за період липень-жовтень 2025 року.
Таким чином відповідач заперечив проти позовних вимог та повідомив, що у справі наявний спір про якість наданих позивачем послуг та про безпідставне завищення виконавцем їхньої вартості.
Щодо порушення якості та порядку надання послуг відповідач звернув увагу на положення п. 2.1 договору, яким визначено, що вивезення відходів має здійснюватися «по дзвінку». Однак, фактично послуги надавалися в довільному порядку, без інформування споживача про час надання послуг. Разом з тим, відповідач зазначив про ненадання відповідачем графіка збирання та перевезення побутових відходів, який є критерієм якості надання відповідної послуги (п. 3.1 договору). Відповідач зазначив, що позивач визнає вивіз за власним розсудом, без заявок відповідача, що позбавило останнього можливості фіксувати обсяг і перевіряти якість, що є прямим порушенням. Відсутність заявок на вивіз з «пустих» локацій та самовільний вивіз з інших свідчить про хаотичність та недобросовісність. При цьому на вимогу споживача, виконавець не надав узгоджений графік, що є порушенням підпункту 2 п. 4.1 договору. Відтак, відповідач вважає, що наявне порушення права на перевірку та фіксацію фактичного обсягу вивезених побутових відходів, що є порушенням підпункту 10, п. 4.1 й підпункту 7 п. 4.1 договору.
Водночас відповідач повідомив про розбіжність обсягів, зокрема, під час візуального обстеження контейнерних майданчиків встановлено, що фактичні обсяги накопичених відходів є значно меншими, ніж обсяги, зазначені в актах здачі-прийняття робіт. Відповідач зазначив, що був позбавлений можливості відслідкувати правильність розрахунків за трьома видами відходів без фактичної належної фіксації у позивача цих даних.
На підтвердження зазначеного відповідач звернув увагу, що матеріали справи не містять: актів зважування (фіксація ваги/обсягу), маршрутних листів або ТТН з підписом представника споживача, узгоджених графіків вивозу. Разом з тим «Витяг з журналу» - це односторонній внутрішній документ без підпису відповідача, що не має доказової сили. На думку відповідача відсутність таких документів є доказом незафіксованості послуг у встановленому порядку.
Також відповідач відзначив про фінансові порушення позивача в частині подвійного відображення в актах здачі-прийняття робіт №ОУ-0000291 від 30.09.2025 та в рахунку-фактурі №СФ-00009 від 30:09.2025 одних і тих самих послуг, що викривлює фактичні дані про обсяг і суму. Відповідач стверджує, що позивач замість включення всього обсягу послуг за липень 2025 року до одного акта здачі-прийняття робіт та одного рахунку на оплату, виставив два рахунки-фактури за один і той самий розрахунковий період, причому другий рахунок був наданий після оплати першого. За таких обставин, за міркуваннями відповідача, дії позивача не узгоджуються з умовами договору щодо порядку документального оформлення та оплати наданих послуг, що свідчить про подвійне нарахування вартості наданих послуг.
Також відповідач вважає безпідставним включенням до розрахунків за липень-вересень 2025 року обсягів відходів, які належать Самбірській КЕЧ та інших третіх осіб у рахунки відповідача, що є штучним завищенням.
Крім того, відповідач звернув увагу, що позивач повторно виставив рахунок в липні 2025 року. Так, після оплати за рахунком №СФ-0000295 від 31.07.2025 було повторно надано ще один рахунок-фактуру № СФ-0000407 від 31.07.2025 (за той самий липень), що суперечить умовам договору та порушує порядок формування рахунків.
Покликаючись на надіслану скаргу, відповідач зазначив, що ще 10.11.2025 письмово повідомив позивача про непогодження з обсягами вивезених побутових відходів за липень - вересень 2025 року, наявність ознак безпідставного включення до розрахунків обсягів, що належать Самбірській КЕЧ та інших третіх осіб, а також про подвійне відображення одних і тих самих послуг в актах та рахунках-фактурах. Відтак, відповідач вважає, що вказане спростовує твердження позивача про відсутність заперечень з боку підприємства щодо обсягу та якості наданих послуг і нібито їх безумовне прийняття. Натомість відповідачем заявлено незгоду з обсягами, включенням чужого сміття та графіком. Отже, відповідач припинив платежі після виявлення порушень, що, на його думку, є законною підставою.
При прийнятті рішення суд виходить із наступного.
Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За приписами ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно із заявленими позовними вимогами позивач просить стягнути 214680,54 грн заборгованості, яка виникла на підставі договору № 126/М про надання послуг з управління побутовими відходами від 31 липня 2025 року за період липень 2025 р.-жовтень 2025 р.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).
Як підтверджено матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір № 126/М про надання послуг з управління побутовими відходами від 31.07.2025, у зв'язку з чим набули взаємних прав і обов'язків.
У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним спірного договору чи визнання неукладеним в певній частині. Також відсутні докази про розірвання спірного договору в період липень-жовтень 2025 року.
За договором про надання послуг, відповідно до вимог ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Виконавець повинен надати послугу особисто (ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п.5.2.1 договору позивач зобов'язався забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість послуги, а відповідач, згідно із п.4.2.2 договору, оплачувати в установлений договором строк надану послугу.
Як встановлено судом позивач свої зобов'язання щодо надання послуг в повному об'ємі за спірним договором виконав повністю. На підтвердження долучено копії актів наданих послуг (оригінали судом оглянуто).
Відповідач проти факту надання послуг за спірним договором не заперечив, однак спір виник щодо безпідставного завищення позивачем їх вартості.
Звертаючись з позовом, позивач визначив суму стягнення в розмірі 214680,54 грн заборгованості, виходячи із відомостей з «Журналу фактичного вивезення побутових відходів з міста Моршин», який веде виконавець та у якому фіксується щоденний обсяг зібраних відходів по об'єктах (копія витягу долучена до позову).
Пунктом 2.1. договору передбачено, що планові об'єми вивозу побутових відходів становлять: по факту вивозу (в місяць). Дні вивозу: по дзвінку. Адреси надання послуг: згідно Додатку № 1 до Договору.
У п. 2.2. договору сторони визначили, що послуга з управління відходами надається за контейнерною системою.
За змістом п.2.3 договору, місткість контейнера змішаних відходів становить 1,1 м куб.
Тариф на послугу за видами побутових змішаних відходів складає 1697,08грн/т з ПДВ, великогабаритних відходів складає 1882,50грн/т з ПДВ, ремонтних відходів 1782,48грн/т з ПДВ (п.6.1 договору).
Ознайомившись із вказаним «Журналом фактичного вивезення побутових відходів з міста Моршин» та заслухавши пояснення сторін, господарський суд відзначає, що наданий витяг з журналу вивозу побутових відходів є документом, складеним в односторонньому порядку та не є первинним документом в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Інших документів, які підтверджують факт належної фіксації об'єму відходів та зважування контейнерів, які були вивезені з об'єктів споживача, суду не подано. Також слід зазначити, що умовами договору не визначено кількість одиниць контейнерів, які розташовані на об'єктах нерухомого майна відповідача.
Журнал не містить інформації про здійснення відповідачем дзвінків для вивозу побутових відходів. Разом з тим позивач не подав інших належних та допустимих доказів звернення споживача до виконавця про наявність потреби для отримання відповідних послуг.
Також суд звертає увагу, що в долучених актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) за липень-жовтень 2025 року зазначено про управління побутовими відходами в одиницях виміру «тонна», однак відсутні відомості про вид побутових відходів та кількість контейнерів, які були вилучені з об'єктів позивача за вказаний період.
Розглянувши матеріали справи та зважаючи на заперечення відповідача щодо безпідставного завищення вартості наданих послуг, Господарський суд Львівської області констатує про відсутність можливості встановити реальну вагу та вид відходів, які були вивезені з об'єктів споживача, а також перевірити правильність нарахування вартості послуг за різними тарифами.
Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони та, водночас, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує, оскільки така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять до предмета доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (правова позиція, наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18).
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, а суд, своєю чергою, під час судового провадження оцінює подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, і, оскільки оптимальним стандартом доказування є аргументи, викладені сторонами, то через призму наданих доказів суд приймає рішення.
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, натомість висновки суду мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що оцінка доказів - це визначення їх об'єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші.
Європейський суд з прав людини притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).
Здійснюючи юридичну оцінку обставинам цієї справи, суд доходить висновку, що позивачем не підтверджено обґрунтованості та розміру позовних вимог щодо стягнення з відповідача на його користь заборгованості, яка виникла на підставі договору № 126/М про надання послуг з управління побутовими відходами від 31 липня 2025 року за період липень-жовтень 2025 р. у розмірі 214680,54грн. Відтак, у Господарського суду Львівської області відсутні правові підстави для задоволення позову.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Судовий збір покладається на позивача.
Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 91, 96, 120, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.У задоволенні позову відмовити.
2.Судовий збір покласти на позивача.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 02.03.2026 (у зв'язку із перебуванням судді У.І.Ділай на навчанні з 23.02.2026 по 27.02.2026).
Суддя Уляна ДІЛАЙ