просп. Науки, 5, м. Харків, 61612, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua
24 лютого 2026 року м. Харків Справа № 922/4056/25
Провадження № 3/913/283/25
Господарський суд Луганської області у складі судді Секірського А.В., за участю секретаря судового засідання Богуславської Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи за позовом
Господарського суду Харківської області, м. Харків
до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м. Москва, Російська Федерація
про стягнення 796 740 грн 00 коп.
в присутності представників сторн:
від позивача - представник не прибув;
від відповідача - представник не прибув.
14.11.2025 Господарським судом Харківської області зареєстровано господарську справу № 922/4056/25 за позовом Господарського суду Харківської області до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення майнової шкоди в розмірі 796 740 грн 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Господарський суд Харківської області розміщується в частині приміщень будівлі «Держпром» на підставі оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області від 16.02.2024 № 1207/04-24, укладеного з Обласним комунальним виробничо-експлуатаційним підприємством «Держпром». 28.10.2024 в результаті збройної агресії Російської Федерації пошкоджено частину орендованих приміщень, у зв'язку з чим було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та зареєстровано кримінальне провадження: 12024221200002243. Так, позивач зазначає, що у зв'язку з пошкодженням та знищенням рухомого майна, а саме: основних засобів та малоцінних необоротних матеріальних активів, що обліковуються на балансі Господарського суду Харківської області та були розміщені на момент спричинення збитків в нежитловій будівлі, що знаходиться за адресою: м. Харків, майдан Свободи, будинок 5, Держпром, 8 під'їзд, розмір збитків визначено звітом про оцінку реальних збитків, складеним 21.09.2025 суб'єктом оціночної діяльності - фізичною особою-підприємців Савченко Ганною Володимирівною, та становить 796 740 грн 00 коп.
Розпорядженням голови Господарського суду Харківської області від 17.11.2025 № 273/25 справу № 922/4056/25 передано до Східного апеляційного господарського суду для визначення підсудності.
18.11.2025 справа № 922/4056/25 надійшла до Східного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2025 визначено підсудність справи № 922/4056/25 за позовом Господарського суду Харківської області до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення коштів Господарському суду Луганської області.
27.11.2025 матеріали справи № 922/4056/25 надійшли до Господарського суду Луганської області.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2025 справу передано на розгляд судді Секірському А.В.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 02.12.2025 позовну заяву Господарського суду Харківської області прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/4056/25, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, повідомлено учасників справи про призначення справи до розгляду в підготовчому провадженні на 23.12.2025 о 12 год. 00 хв., зобов'язано позивача здійснити переклад ухвали про відкриття провадження у справі на російську мову та направити такий переклад засобами поштового зв'язку на офіційну поштову адресу посольства Російської Федерації в Словацькій Республіці, докази направлення надати суду у строк до 19.12.2025, встановлено відповідачу строк для подання відзиву.
08.12.2025 на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла заява від 08.12.2025 № б/н про неможливість виконання вимог ухвали Господарського суду Луганської області від 02.12.2025 в частині перекладу цієї ухвали на російську мову та направлення такого перекладу засобами поштового зв'язку на офіційну поштову адресу посольства Російської Федерації в Словацькій Республіці, яка зареєстрована відділом організаційно-документального забезпечення роботи суду 09.12.2025.
15.12.2025 на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання від 15.12.2025 № б/н про розгляд справи за відсутності представника позивача та долучення до матеріалів справи доказів направлення перекладу ухвали суду від 02.12.2025 на офіційну поштову адресу посольства Російської Федерації в Словацькій Республіці.
Відповідач відзив не подав, правом на участь у судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений через оголошення, розміщене на офіційному вебпорталі «Судова влада України» (у розділі «Громадянам/Оголошення про виклик особи в суд та повідомлення про судове рішення»). Додатково позивачем здійснено дії щодо інформування відповідача про розгляд справи шляхом надсилання перекладеної на російську мову ухвали про відкриття провадження у справі на офіційну поштову адресу посольства Російської Федерації в Словацькій Республіці.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 23.12.2025 повідомлено учасників справи про відкладення розгляду справи в підготовчому провадженні на 13.01.2026 о 12 год. 30 хв., встановлено відповідачу строк для подання відзиву.
Відповідач відзив не подав, правом на участь у судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений через оголошення, розміщене на офіційному вебпорталі «Судова влада України» (у розділі «Громадянам/Оголошення про виклик особи в суд та повідомлення про судове рішення»).
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 13.01.2026 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, повідомлено учасників справи про відкладення розгляду справи в підготовчому провадженні на 03.02.2026 о 12 год. 00 хв.
Відповідач правом на участь у судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений через оголошення, розміщене на офіційному вебпорталі «Судова влада України» (у розділі «Громадянам/Оголошення про виклик особи в суд та повідомлення про судове рішення»).
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 03.02.2026 закрито підготовче провадження та повідомлено учасників справи про призначення справи до судового розгляду по суті на 24.02.2026 о 12 год. 00 хв.
Відповідач правом на участь у судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений через оголошення, розміщене на офіційному вебпорталі «Судова влада України» (у розділі «Громадянам/Оголошення про виклик особи в суд та повідомлення про судове рішення»).
Щодо повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи, суд зазначає наступне.
За приписами ст. 3 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 367 ГПК України у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України від 19.12.1992 № 2889-ХІІ «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності». Згідно зі ст. 5 вищезазначеної Угоди компетентні суди та інші органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов'язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких запитується допомога, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.
Разом з тим, у зв'язку з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Міністерства юстиції України, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Відповідно до Закону України від 12.01.2023 № 2855-ІХ, який набрав чинності з 05.02.2023, Україна вийшла з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20.03.1992 та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19.12.1992 № 2889-XII.
Згідно з листом Міністерства юстиції України від 21.03.2022 № 25814/12.1.1/32-22 «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
Крім того, Акціонерне товариство «Укрпошта», починаючи з 25.02.2022, фактично припинило обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.
Відповідно до ч. 2 ст. 367 ГПК України судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Разом з тим, у зв'язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів Статуту ООН, Гельсінського Заключного акта, Паризької Хартії для Нової Європи та інших документів ОБСЄ, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало Міністерство закордонних справ Російської Федерації про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини, встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, здійсненим у м. Мінську 14.02.1992.
Відтак діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.
Отже, подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію Російської Федерації проти України.
З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв'язку із припиненням поштового сполучення.
Відтак, єдиним доступним для суду способом повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи було розміщення на офіційному вебпорталі «Судова влада України» відповідного оголошення.
При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Призначення судом кожної дати підготовчого засідання, а також судового засідання щодо розгляду справи по суті, здійснювалося судом із достатніми інтервалами часу для забезпечення відповідачу процесуальної можливості відреагувати на розгляд цієї справи та повідомити суд про своє відношення до розглядуваного позову.
Протягом розгляду справи судом повідомлено відповідача про дати, час і місце проведення судових засідань у даній справі через оголошення, розміщені на офіційному вебпорталі «Судова влада України» в порядку, передбаченому частинами 4, 5 ст. 122 ГПК України.
Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є вільним, цілодобовим і безкоштовним.
Також суд зобов'язував позивача направити перекладену на російську мову ухвалу про відкриття провадження у справі на офіційну поштову адресу посольства Російської Федерації в Словацькій Республіці, що Господарський суд Харківської області і виконав та надав відповідні докази на підтвердження цих обставин.
Наведене вище у сукупності дає підстави стверджувати, що ті заходи, які в межах цієї справи було вчинено судом задля забезпечення обізнаності відповідача про сутність розглядуваної справи, про стадії її розгляду, відповідні дати проведення судових засідань, є достатніми для висновку про належне повідомлення відповідача, як про зміст позовних вимог, так і про рух справи, а тривалість судового розгляду справи свідчить про наявність у відповідача достатнього часу для надання суду своїх аргументів щодо суті справи.
Відповідач правом, передбаченим ст. 165 ГПК України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, не скористався.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до частин 1, 4 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Позивач визначив відповідачем державу - Російська Федерація.
За приписами ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (ч. 1 ст. 20 ГПК України).
За змістом ч. 8 ст. 29 ГПК України для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме - наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно з ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Частиною 4 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Таким чином, необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни. Тож коли Російська Федерація заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.
Крім того, у п. 4 ч. 1 ст. 2 Статуту Організації Об'єднаних Націй закріплений принцип, згідно з яким усі члени ООН утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і якимось іншим чином, несумісним із цілями Об'єднаних Націй.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Статуту ООН Організація Об'єднаних Націй має на меті підтримувати міжнародний мир та безпеку і з цією метою вживати ефективних колективних заходів для запобігання та усунення загрози миру й придушення актів агресії, або інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості та міжнародного права, залагоджування або розв'язання міжнародних конфліктів або ситуацій, що можуть призвести до порушення миру.
Разом із тим, Російська Федерація здійснює військову агресію проти України, у зв'язку із чим, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває станом на даний час.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує ст. 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за Конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Станом на час подання цього позову та розгляду справи по суті, Російська Федерація не виконала приписів (вимог) ані Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022, ані наказу Міжнародного суду ООН від 16.03.2022, та продовжує військову агресію проти України і військові злочини проти цивільного населення та цивільних об'єктів в порушення норм міжнародного права, зокрема, Статуту ООН, Женевських конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано дії, вчинені Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24.02.2022, геноцидом Українського народу, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та Законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, ІV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародним правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Отже, дії Російської Федерації вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Суд вважає, що судовий імунітет держави-агресора, не може бути перешкодою для реалізації правосуддя при порушенні основ міжнародного правопорядку та скоєнні міжнародних злочинів, а тому, у цій справі, Російська Федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення судового процесу щодо відшкодування завданих нею збитків, в ході ініційованого воєнного вторгнення на територію України.
Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст. 11), а також Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст. 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
Крім того, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 490/9551/19 та від 22.06.2022 у справі № 311/498/20.
У постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Верховний Суд також констатував, що загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях у Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що звертаючись із позовом до Російської Федерації, для правильного вирішення спору позивач не потребує згоди компетентних органів держави Російська Федерація на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та Російською Федерацією з цього питання.
При цьому, судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, відповідно до якої національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).
Отже, у даній справі підлягає застосуванню «деліктний виняток», відповідно до якого будь-який спір, що виник на її території у юридичної особи України, навіть з іноземною країною, зокрема, й Російською Федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Також суд зазначає, що оскільки в Україні введено воєнний стан у зв'язку з триваючою повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди Російської Федерації бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним. Дана правова позиція суду відображена у постановах Верховного Суду у справах від 14.04.2022 № 308/9708/19 та від 18.05.2022 № 760/17232/20-ц.
Таким чином, суд констатує, що судовий імунітет Російської Федерації у даній справі не підлягає застосуванню, з огляду на вищевикладені обставини.
По суті спірних правовідносин, судом встановлені наступні обставини.
Господарський суд Харківської області є місцевим господарським судом, який розміщується в частині будівлі «Держпром» за адресою: м. Харків, майдан Свободи, будинок 5 на підставі договору оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області від 16.02.2024 № 1207/04-24, укладеного з Обласним комунальним виробничо-експлуатаційним підприємством «Держпром».
28.10.2024 в результаті збройної агресії Російської Федерації пошкоджено частину орендованих позивачем приміщень, у зв'язку з чим було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та зареєстровано кримінальне провадження: 12024221200002243 з правою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України.
Протоколами огляду місця події, складеними слідчим СВ Харківського районного управління поліції № 3 ГУ НП в Харківській області старшим лейтенантом поліції Шлома В.В. 29.10.2024 та старшим слідчим Харківського РУП № 3 ГУ НП в Харківській області старшим лейтенантом поліції Малярець О.В. 08.11.2024, було встановлено, що внаслідок ворожого обстрілу з боку Російської Федерації пошкоджено частину приміщень Господарського суду Харківської області за адресою: м. Харків, майдан Свободи, будинок 5, «Держпром», 8-й під'їзд, зокрема, зруйновано конструкції та елементи оздоблення внутрішніх приміщень та інженерних комунікацій.
Пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій також встановлено Комісією з обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації, про що 02.12.2024 складено відповідний Акт обстеження.
Відповідно до наказу голови Господарського суду Харківської області від 30.10.2024 № 103 «Про обстеження орендованого приміщення суду» було створено комісію для виявлення пошкоджень орендованих приміщень Господарського суду Харківської області, що постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації.
За результатами проведеного візуального обстеження об'єкта культурної спадщини - будівлі «Держпром» у частині приміщень, що орендуються Господарським судом Харківської області, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації, складено акт від 21.11.2024, відповідно до якого пошкоджено та зруйновано вікна, двері, перегородки між приміщеннями та внутрішнє оздоблення. Приблизна площа приміщень, пошкоджених внаслідок збройної агресії Російської Федерації, складає 2561,07 м2.
Розташоване в приміщеннях, орендованих позивачем, рухоме майно, а саме: меблі, оргтехніку, прилади, інвентар, тощо, значно пошкоджено або знищено внаслідок дії вибухової хвилі та послідуючого замокання.
За даними останньої найближчої до 28.10.2024 інвентаризації (інвентаризаційний опис від 06.11.2023) в приміщеннях, орендованих позивачем, знаходилося рухоме майно, а саме:
- балансовий рахунок 1016 Інструменти, прилади, інвентар (субрахунки 10161, 10162, 10163);
- балансовий рахунок 1118 Інші необоротні матеріальні активи (субрахунки 11181, 11182);
- балансовий рахунок 1113 Малоцінні необоротні матеріальні активи (субрахунки 11131, 11132, 111331, 111332, 111334);
- балансовий рахунок 1014 Машини та обладнання (субрахунки 10141, 10142, 101431).
Загальна кількість майна, за результатами інвентаризації, складала 1909 порядкових номерів фактичною кількістю 8337,86 одиниць виміру. Балансова вартість майна, що знаходилось в орендованих приміщеннях, складала 11 498 096 грн 88 коп.
Рухоме майно, що знаходилось в адміністративній будівлі на момент нанесення шкоди, частково знищено, що підтверджується Відомістю про пошкоджене майно і знищені основні засоби та малоцінні необоротні активи, що обліковуються на балансі Господарського суду Харківської області, та які було розміщено на момент спричинення збитків в нежитловій будівлі, в якій розташовано Господарський суд Харківської області, за адресою: м. Харків, майдан Свободи, будинок 5, «Держпром», 8 під'їзд станом на 11.08.2025.
Рухоме майно позивача, що постраждало від збройної агресії Російської Федерації 28.10.2024 складає 497 номенклатурних позицій пошкоджених, відновлення яких є економічно недоцільним або неможливим, та знищених основних засобів та малоцінних необоротних матеріальних активів.
Фактична кількість знищених основних засобів та малоцінних необоротних матеріальних активів складає 1334,68 одиниць виміру загальною залишковою балансовою вартістю 316 397 грн 43 коп.
Право власності позивача на основні засоби та малоцінні необоротні матеріальні активи, знищені або пошкоджені внаслідок збройної агресії Російської Федерації 28.10.2024, підтверджується Інвентаризаційним описом необоротних активів від 06.11.2023 та Відомістю про пошкоджене майно і знищені основні засоби та малоцінні необоротні активи, що обліковуються на балансі Господарського суду Харківської області, та були розміщені на момент спричинення збитків в нежитловій будівлі, в якій розташовано Господарський суд Харківської області, за адресою: м. Харків, майдан Свободи, будинок 5, «Держпром», 8 під'їзд станом на 11.08.2025.
З метою визначення та підтвердження розміру збитків, завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації основним засобам та малоцінним необоротним активам, що знаходяться на балансі Господарського суду Харківської області та були розміщені на момент здійснення збитків в приміщеннях суду за адресою: м. Харків, майдан Свободи, будинок 5, «Держпром», 8 під'їзд, позивач звернувся до Громадської організації «Всеукраїнська асоціація фахівців оцінки» для надання послуг з визначення розміру реальних збитків від втрати майна, у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації.
За результатами проведеного дослідження суб'єктом оціночної діяльності - фізичною особою-підприємцем Савченко Ганною Володимирівною позивачу надано Звіт про оцінку реальних збитків, завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації основним засобам та малоцінним необоротним активам, що знаходяться на балансі Господарського суду Харківської області та були розміщені на момент здійснення збитків в приміщеннях суду за адресою: м. Харків, майдан Свободи, будинок 5, «Держпром», 8 під'їзд, складений 21.09.2025.
Відповідно до висновку суб'єкта оціночної діяльності - фізичної особи-підприємця Савченко Ганни Володимирівни, викладеного у Звіті, станом на дату оцінки - 11.08.2025 розмір реальних збитків, завданих Господарському суду Харківської області, становить 796 740 грн 00 коп. або за курсом Національного банку України 19 250 доларів США.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
За приписами ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади. органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
У відповідності до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Приписами ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 321, ч. 3 ст. 386 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
За таких умов, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв'язку із цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. 1166 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювана шкоди.
Згідно зі ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує ст. 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно-визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за Конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано дії, вчинені Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24.02.2022, геноцидом Українського народу, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
За таких умов, в силу положень національного законодавства України, у тому числі і міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача щодо проведення так званої «спеціальної воєнної операції» є за своєю суттю актом збройної агресії відповідача по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.
За загальним правилом обов'язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за заподіяну шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень матеріального закону. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 210/4458/15-ц, у якій висловлено правову позицію, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України не потребує встановлення в судовому порядку.
При цьому, на позивача не покладається обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди: діє презумпція вини, тобто відсутність вини у заподіянні шкоди повинен доводити сам заподіювач шкоди. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, в постанові від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17-ц.
Судом встановлено, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан у зв'язку з військовою агресією відповідача проти України.,
Збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).
На підставі ч. 5 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08.06.1977 несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Так, відповідно до ст. 32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 року забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.
Також відповідно до ст. 48 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 08.06.1977), для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об'єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об'єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об'єктів.
Зокрема, ст. 51 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949 передбачає, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 08.06.1977), передбачено, що цивільне населення користується загальним захистом від небезпек, що виникають у зв'язку з воєнними операціями.
Крім того, на підставі ст. 57 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 08.06.1977), при проведенні воєнних операцій повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об'єкти.
Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація Російською Федерацією частини території України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва Російської Федерації.
Згідно з ч. 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
Відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Російської Федерації проти України в розумінні ч. 3 ст. 75 ГПК України, є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.
Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.
Із наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що саме внаслідок дій збройних сил Російської Федерації, було пошкоджене майно і знищені основні засоби та малоцінні необоротні матеріальні активи, які складають 497 номенклатурних позицій фактичною кількістю 1334,68 одиниць виміру та належали позивачу на праві власності.
Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17, від 14.02.2018 у справі № 686/10520/15-ц.
Таким чином, суд вважає, що позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, починаючи з 19.02.2014.
Згідно з п.п. 19 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: втрати установ та організацій (крім установ та організацій оборонно-промислового комплексу) - напрям, що включає втрати установ та організацій усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна (крім втрат громадських будівель та споруд комунальної власності, які зазначені у п.п. 7 цього пункту).
Основні показники, які оцінюються: вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна державних установ та організацій; вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна установ та організацій недержавної форми власності; упущена вигода державних установ та організацій; упущена вигода установ та організацій недержавної форми власності.
Відповідно до абз. 5 п. 5 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації, які є додатком до Порядку, незалежна оцінка збитків проводиться суб'єктами оціночної діяльності - суб'єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.
Визначення шкоди та збитків здійснюється відповідно до Методики визначення шкоди та обліку збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 № 3904/1223, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.12.2022 за № 1522/38858 (далі - Методика), яка є обов'язковою для використання під час оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов'язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності.
Оцінка збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, здійснюється шляхом проведення незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи (експертного дослідження). Незалежна оцінка збитків забезпечується суб'єктами оціночної діяльності - суб'єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - суб'єкти оціночної діяльності), з дотриманням національних та міжнародних стандартів оцінки, з урахуванням особливостей, що визначені цією Методикою (п. 7 розділу І Методики).
Оцінка (визначення розміру) реальних збитків внаслідок пошкодження, втрати та(або) знищення рухомого майна (машини та обладнання) передбачає визначення актуалізованих на дату оцінки витрат, необхідних для заміни такого майна, непридатного для подальшого використання, як об'єктів у цілому з урахуванням стану, який це майно мало на дату заподіяння шкоди, беручи до уваги його вік, технічний стан та строк корисної служби, що залишився. Для цілей цієї Методики пошкодженим, втраченим або знищеним рухомим майном (машини та обладнання), щодо якого оцінюють реальні збитки, є майно, що внаслідок заподіяння шкоди від збройної агресії втратило здатність виконувати свої первинні технологічні функції, для яких воно призначене. Розмір реальних збитків внаслідок пошкодження вказаного майна приймається таким, що дорівнює розміру реальних збитків внаслідок знищення такого майна (п. 4.1 розділу ІІІ Методики).
Відповідно до пунктів 8, 9 розділу І Методики об'єкт та мета оцінки повинні бути зазначені у звіті про оцінку збитків або висновку експерта. Для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до ст. 12 цього Закону. Датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна (частини 3-5 ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).
Звіт про оцінку майна є документом складеним, зокрема, в електронному вигляді з дотриманням законодавства про електронні довірчі послуги, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).
Так, за складеним суб'єктом оціночної діяльності - фізичною особою-підприємцем Савченко Г.В. Звітом про оцінку реальних збитків, завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації основним засобам та малоцінним необоротним активам, що знаходяться на балансі Господарського суду Харківської області та були розміщені на момент здійснення збитків в приміщеннях суду за адресою: м. Харків, майдан Свободи, будинок 5, «Держпром», 8 під'їзд, визначено, що сумарний вартісний вираз реальних збитків, завданих Господарському суду Харківської області, що дорівнює вартості витрат, необхідних для заміщення пошкодженого (знищеного) майна, станом на 11.08.2025 становить 796 740 грн 00 коп. або за курсом НБУ на дату оцінки 19 250 доларів США.
Оцінивши наданий позивачем Звіт, суд вважає його належним та допустимим доказом на підтвердження реального розміру збитків на суму 796 740 грн 00 коп., завданих Господарському суду Харківської області внаслідок протиправних дій відповідача.
Будь-яких заперечень компетентних органів відповідача щодо заявлених позовних вимог та визначеного розміру завданих позивачу збитків матеріали справи не містять.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
Крім того, судом враховано, що відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
При цьому, необхідно враховувати ту обставину, що держава є специфічним суб'єктом правовідносин. Під державою розуміється організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. До визначальних ознак держави відноситься наявність для виконання своїх завдань та функцій специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень.
Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема, і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення майнової шкоди заявлена до Російської Федерації, як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
За змістом ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За приписами ст. 129 ГПК України у разі задоволення позову судовий збір підлягає покладенню на відповідача.
Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету (ч. 2 ст. 129 ГПК України).
Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Статтею 7 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025» встановлено, що з 01.01.2025 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3 028 грн 00 коп.
За змістом п.п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За приписами ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених ч. 2 цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, судовий збір в сумі 9 560 грн 88 коп. покладається на відповідача та підлягає стягненню в доход Державного бюджету України, оскільки позивач звільнений від його сплати у порядку п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов Господарського суду Харківської області до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення 796 740 грн 00 коп. задовольнити в повному обсязі.
2.Стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, вул. Житня, будинок 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, 119991 на користь Господарського суду Харківської області, майдан Свободи, будинок 5, Держпром, 8 під'їзд, м. Харків, 61022, ідентифікаційний код 03500039 майнову шкоду в розмірі 796 740 грн 00 коп., видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3.Стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, вул. Житня, будинок 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, 119991 в дохід Державного бюджету України судовий збір в сумі 9 560 грн 88 коп., видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст. 256 ГПК України, та порядку, визначеному ст. 257 ГПК України.
5.Повне рішення складено - 02.03.2026.
Суддя Андрій СЕКІРСЬКИЙ