вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"02" березня 2026 р. Справа № 911/549/26
Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СФЕРАЛАЙН ЛТД» про забезпечення позову
до Товариства з обмеженою відповідальністю «СС-СЕРВІС»
про стягнення 10 620 961,71 гривень
установив:
26.02.2026 з використанням підсистеми Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд" у формі електронного документа до Господарського суду Київської області подано позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СФЕРАЛАЙН ЛТД» (ідентифікаційний код 42807118) до Товариства з обмеженою відповідальністю «СС-СЕРВІС» (ідентифікаційний код 38274753) про стягнення з останнього (далі - дослівно):
«- за невиконання умов договору 112-24 грошові кошти у розмірі 120 894,49 грн, яких: сума основного боргу - 77 365,43 грн; основного боргу у розмірі 77 365,43 грн; пеня - 21 205,34 грн.; штраф - 19 341,35 грн; 3% річних - 1 030,13 грн., інфляційні витрати - 1 952,24 грн;
- за невиконання умов договору 92-24 грошові кошти розмірі 10 500 067,22 грн, з яких: сума основного боргу 7 536 930,95 грн; пеня у сумі 753 693,10 грн; штраф - 1 884 232,74 грн, 3% річних у сумі 123 061,51 грн та інфляційні витрат 202 148,92 грн;
- витрати на надання правничої допомоги у розмірі 40000 (тридцять тисяч 00 копійок) грн.».
Разом з вказаним позовом подано заяву про його забезпечення шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «СС-СЕРВІС» (ідентифікаційний код 38274753), а саме: на грошові кошти, які знаходяться на реєстраційних рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «СС-СЕРВІС», у тому числі, але не виключно, НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк», НОМЕР_2 в АТ «ПУМБ».
Мотивуючи наявність підстав для задоволення такої заяви, Товариство з обмеженою відповідальністю «СФЕРАЛАЙН ЛТД» зауважило про наявність усіх підстав вважати, що відповідачем вживаються заходи та дії, спрямовані на невиконання взятих на себе за договором 112-23 та договором 92-24 зобов'язань щодо сплати коштів.
Вказане, на переконання позивача, полягає у тому, що:
- відповідач 02.12.2025 вчинив дії на зміну керівника та кінцевого бенефіціарного власника товариства і такі дії можуть свідчити про небажання відповідача виконувати взяті на себе зобов'язання та доведення його до банкрутства;
- ризик невиконання взятих на себе зобов'язань боржником підтверджується низьким статутним капіталом ТОВ «СС-СЕРВІС», який складає 1000,00 грн;
- непоодинокими є випадки, коли позивач звертається до суду із позовними заявами, контрагенти вчиняють будь-які дії для уникнення сплати заборгованості, а тому подачу цієї заяви спрямовано на забезпечення прав та законних інтересів позивача;
- невжиття заходів забезпечення позову надає відповідачу можливість вільно розпоряджатися коштами, нерухомим майном та корпоративними правами, на яке заявник планує звернути стягнення, що може призвести до неможливості виконання рішення суду.
Отже, на думку позивача, можливим заходом, який сприятиме забезпечення виконання рішення в майбутньому, буде застосування судом заходів, які полягатимуть у накладення арешту на реєстраційні рахунки ТОВ «СС-СЕРВІС» в установах банків України, нерухоме майно боржника.
Також позивач у відповідній заяві здійснив посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17, згідно якої, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання
Оцінивши доводи та аргументи заявника стосовно необхідності вжиття заходів забезпечення майбутнього позову, суд дійшов таких висновків.
Приписами ст. ст. 136, 140 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
У відповідності до частин 1 та 4 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
З огляду на викладені вище норми процесуального закону вжиття заходів забезпечення позову - це, по суті обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя та уникнення можливого порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, відтак умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Тобто інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту та охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.
У постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду вказала, що при розгляді заяви про забезпечення позову ключовим є встановлення судом:
1) наявності спору між сторонами;
2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду;
3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами;
4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Водночас, розглядаючи заяву про забезпечення позову у порядку вказаних вище процесуальних норм, зокрема і частини 4 статті 137 ГПК України, слід враховувати, що однією із умов для застосування заходів забезпечення позову є те, що ці заходи мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами, відтак співмірність та адекватність заходу до забезпечення позову передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням, зокрема, вартості майна, що підлягає арешту, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Поряд з тим обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Ураховуючи правові позиції щодо застосування статей 136, 137 ГПК України та практику Верховного Суду, відповідно до якої законодавством саме на заявника покладено обов'язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову
Отже, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язуються заявлені позовні вимоги та застосування певного заходу забезпечення позову.
Звідси, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову та які можуть виражатись у вчиненні відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду.
Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2025 у справі №916/3385/25.
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Так, законом не визначено перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Однак заявником доказово не підтверджено наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування обраного ним заходу забезпечення позову - накладення арешту на грошові кошти ТОВ «СС-СЕРВІС», зокрема обставин:
- вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих як на витрачання/списання коштів з рахунків, у тому числі не для здійснення розрахунків з позивачем, так і на реалізацію майна чи підготовчі дії до його реалізації;
- доведення товариства до банкрутства, тощо.
Обставини ж можливості відповідача розпоряджатися коштами не є доказом ризику ухилення від виконання судового рішення, тоді як зміна кінцевого бенефіціарного власника товариства, як і його керівника, а також розмір статутного капіталу не перебуває у безпосередньому зв'язку із вчиненням відповідачем таких дій, які б достовірно свідчили про наявність ризиків невиконання грошових зобов'язань за договорами.
Самі лише твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову, без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2025 у справі №916/3385/25.
Решта викладених позивачем у заяві посилань на невиконання ТОВ «СС-СЕРВІС» грошових зобов'язань за договорами судом відхиляються, оскільки такі обставини, у тому числі і щодо розміру таких зобов'язань як, власне, і заборгованості є спірними за поданим позовом та підлягають встановленню під час розгляду справи по суті.
Звідси покладені в основу обґрунтування заяви обставини спору по суті та докази поставки товару з проведенням часткових розрахунків:
- не несуть у собі безсумнівну правдивість та не слугують тією інформацією, яка може встановлювати об'єктивну істинність обставин вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на витрачання/списання коштів з рахунків, у тому числі не для здійснення розрахунків з позивачем;
- не свідчать про безпосередній зв'язок між зазначеними у відповідно наданих заявником документах та обставинами вчинення покупцем будь-яких дій, спрямованих на витрачання/списання коштів з рахунків, у тому числі не для здійснення розрахунків з позивачем.
Суд зауважує, що обставини поставки товару та проведення часткових розрахунків за такий товар не свідчать про умисні дії ТОВ «СС-СЕРВІС», спрямовані на витрачання/списання коштів з рахунків, у тому числі не для здійснення розрахунків з позивачем за договорами.
Висновуючи вказане вище, судом враховано, що належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини, тобто під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.
Отже, викладені у заяві доводи ТОВ «СФЕРАЛАЙН ЛТД» не підтверджують імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти ТОВ «СС-СЕРВІС».
У розрізі зазначеного суд звертає увагу на те, що при вирішенні питання про забезпечення позову, у тому числі шляхом вжиття такого крайнього заходу як арешт коштів, важливим є об'єктивне існування ризиків втрати коштів, чого при зверненні із відповідною заявою у цій справі не доведено.
Звідси суд також наголошує, що:
- підставою для забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, у тому числі кошти, які є у відповідачів на момент пред'явлення позову до них, можуть зникнути та/або зменшитись;
- беззаперечна можливість осіб у будь-який момент розпорядитися коштами, що знаходяться на їх рахунках, та/або відчужити майно, яке знаходиться у їхній власності, не є тотожною вчиненню цими особами дій, спрямованих на зменшення цих майнових активів;
- відповідна заява не може бути обґрунтована непоодинокими випадками у відносинах інших контрагентів, позаяк припущення позивача про утруднення виконання рішення, як і обставини, які свідчать про такі утруднення, мають бути обґрунтованим та доказово доведеним в розрізі заявлених предмету та підстав позову, а не загалом з огляду на всі події, які відбуваються в правовому полі відносно боржника та/або інших осіб.
Посилання ж позивача на правову позицію Великої Палати Верховного Суду визнаються судом неспроможними, позаяк суд має здійснювати оцінку наданих заявником доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову, у кожному конкретному випадку.
До того ж суд звертає увагу на те, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору, а процесуальний закон, визначаючи у статті 75 ГПК України підстави звільнення від доказування, не передбачає звільнення учасника від доказування у разі подання заяви про забезпечення позову.
У розрізі вказаного суд вважає за необхідне наголосити на те, що інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити, попри це такі дії не можуть визнаватись встановленими поза межами процедури та стандартів доказування.
У зворотному ж порушується баланс рівності усіх учасників судового процесу та презюмується абсолютне право заявника на застосування обраних ним заходів забезпечення позову.
Судом враховано неодноразово висловлену Великою Палатою Верховного Суду позицію, згідно якої сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, від 21.06.2023 у справі №916/3027/21.
Так, згідно статей 7, 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Такі принципи господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків, до яких, зокрема, віднесено право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення.
Крім того певні позиції суду касаційної інстанції у питанні вжиття заходів забезпечення шляхом накладення арешту сформовано на підставі аналізу норми процесуального закону щодо принципів доказування, зокрема передбаченого статтею 79 ГПК України принципу «вірогідність доказів».
Водночас згадуваний принцип можливий до застосування тоді, коли докази подають обидві сторони, тобто суд співвідносить між собою докази обох сторін, відтак за відсутності поданих заявником доказів застосування відповідного принципу в розрізі відсутності доказів на спростування необхідності вжиття заходів є неможливим.
Правових же висновків про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання відповідних доказів Верховним Судом не сформовано.
Отже, доводи позивача про необхідність вжиття заходів забезпечення позову визнаються судом неспроможними і необґрунтованими.
Наявність же у процесуальному законі певного способу забезпечення позову, зокрема накладення арешту на кошти/майно особи, ще не свідчить про безумовне його застосування та вжиття за будь-яким поданим до суду позовом.
Також суд ураховує, що не є безумовною підставою для застосування заходів забезпечення позову і передбачене процесуальним законом право особи подати заяву про скасування таких заходів або про зустрічне забезпечення, оскільки інститут зустрічного забезпечення позову не може слугувати профілактикою попередження та санкцією за необґрунтоване застосування заходів забезпечення позову за заявою позивача/заявника;
Інститут зустрічного забезпечення позову не може слугувати також і для блокування діяльності юридичної особи, а тому суд визнає неспроможними міркування позивача про обрання ним заходу, який забезпечить звернення стягнення на всі грошові кошти відповідача, його майно та корпоративні права.
Висновуючи все наведене вище, судом враховано, що арешт коштів на рахунках товариства може призвести до перешкод у здійсненні господарської діяльності останнім та, в свою чергу, погіршення майнового стану сторони, оскільки знерухомлення грошових активів, як основного інструменту ведення юридичної особою господарської діяльності, унеможливлює здійснення такої діяльності.
З огляду наведеного, враховуючи доказову необґрунтованість доводів заявника стосовно обставин утруднення виконання рішення суду та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення майбутнього позову, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «СФЕРАЛАЙН ЛТД» про забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
постановив:
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «СФЕРАЛАЙН ЛТД» про забезпечення позову відмовити.
Ухвала складена та підписана 02.03.2026, набирає законної сили з моменту її підписання суддею відповідно до ч. 2 ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена у апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду у строки та порядок відповідно до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя В.А. Ярема