вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"02" березня 2026 р. м. Київ Справа № 911/3625/25
Господарський суд Київської області у складі судді Смірнова О.Г., розглянувши в письмовому позовному провадженні без виклику представників сторін справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Серджіо» (01024, м. Київ, вул. Богомольця академіка, буд. 7/14, нежиле приміщення 206А, ідентифікаційний код 37194096)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна група Білібєрбос» (адреса: 08131, Київська обл., село Софіївська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, 110-А, ідентифікаційний код 45235194)
про стягнення 101 961,59 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Серджіо» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна група Білібєрбос» (далі - відповідач) про стягнення 101 961,59 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач в порушення умом укладеного між сторонами договору поставки №Д-28032025 від 28.03.2025 не виконав належним чином грошові зобов'язання у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 101 961,59 грн., яка складається з основної заборгованості у розмірі 96 473,31 грн., інфляційних втрат у розмірі 3 566,45 грн., трьох процентів річних у розмірі 1 921,81 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.12.2025 наведену вище позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.
Ухвалою суду від 08.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Запропоновано відповідачу не пізніше п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати заяву із запереченнями щодо розгляду в порядку спрощеного позовного провадження; проте не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України, надати листування з позивачем по суті спору (з доказами направлення або вручення кореспонденції).
Відповідно до ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
16.12.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін та з проведенням судових засідань (вх. №17637/25 від 16.12.2025).
Ухвалою суду від 07.01.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін та з проведенням судових засідань.
Згідно із ч. 2, 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.
23.12.2025 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти позову заперечує зазначивши, що:
- відповідач не заперечує наявність у нього основної заборгованості за договором у розмірі 96473,34 грн. Разом з цим, утворення цієї заборгованості виникло не внаслідок свідомого порушення відповідачем умов договору, а внаслідок об'єктивних обставин непереборної сили, а саме: аварійні відключення, обмеження споживання, ремонтні роботи.
- несплата відповідачем за договором поставки виникла не з підстав його умисної бездіяльності чи небажання виконувати договірні зобов'язання, а саме з підстав впливу на нього обставин непереборної сили.
- вказував про необхідність розстрочення виконання рішення суду про стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості в розмірі 96473,34 грн. строком на дев'ять місяців рівними частинами з дати набрання рішенням законної сили.
- вважає, що відповідач довів, що порушення зобов'язань за договором поставки сталося не внаслідок його умисних чи недбалих дій, а внаслідок обставин непереборної сили, то відповідно не підлягають застосуванню положення ст. 625 ЦК України щодо відповідальності за порушення зобов'язання.
- вказував про не співмірність заявлених витрат з ціною позову та значенням справи для сторони, оскільки заявлені відповідачем витрати становлять більше 15% відсотків від ціни позову, що є явно завищеним розміром.
Підсумовуючи викладене просить суд: відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційної складової, витрат на правову допомогу; розстрочити виконання рішення суду строком на 9 місяців.
30.12.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якому зазначено, що:
- Верховний Суд неодноразово наголошував, що навіть за наявності сертифіката ТПП про форс-мажор, боржник зобов'язаний сплатити основну суму боргу з урахуванням інфляції та 3% річних.
- борг перед позивачем (96 473,34 грн) становить лише 1,3% від загальних операційних витрат відповідача. Це доводить, що відповідач має кошти, але свідомо надає пріоритет оплаті оренди та «інформаційних послуг» (253 854 грн.) перед розрахунками з виробником товару.
- позивач залишається сумлінним платником податків та партнером, незважаючи на ті самі обстріли, якими відповідач намагається виправдати свою бездіяльність.
- відповідач просить розстрочити виконання рішення на 9 місяців. Така вимога порушує ст. 331 ГПК України та принципи правової певності.
- щодо витрат на адвоката (15 000 грн.): ця сума є повністю співмірною зі складністю справи, враховуючи в тому числі необхідність підготовки деталізованих процесуальних документів.
Підсумовуючи викладене просить відмовити відповідачу в задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення суду; позовні вимоги ТОВ «СЕРДЖІО» задовольнити у повному обсязі.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 02.03.2026.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд встановив.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕРДЖІО» (надалі - позивач та/або Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС» (надалі - відповідач та/або Покупець) було укладено договір поставки № Д- 28032025 від 28.03.2025 року (надалі - Договір), що визнається обома сторонами.
Відповідно до п. 1.1 та 1.2 Договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити або повернути товар згідно з умовами цього Договору. Товар постачається партіями на підставі Замовлень Покупця. Асортимент, номенклатура та ціна одиниці Товару визначаються у Специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору.
За умовами Договору Постачальник передав у власність Покупця товар (фруктові цукерки, фруктові чіпси тощо) двома партіями:
І партія Товару на суму 147712,14 грн., з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № СЕ-0000131 від 01.04.2025 року;
ІІ партія Товару на суму 68761,20 грн., з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № СЕ-0000151 від 14.04.2025 року.
Всього товару на 215873,34 грн., з ПДВ.
Відповідно до п. 6.1 Договору Покупець зобов'язується оплатити вартість замовленого Товару за цінами, вказаними у видаткових накладних або рахунках- фактурах. Розрахунки між сторонами здійснюються в національній валюті України у безготівковій формі через банківські установи або шляхом внесення грошових коштів до каси Постачальника згідно з чинним законодавством України. Обов'язок щодо оплати вартості Товару, поставленого за цим Договором вважається виконаним Покупцем у день зарахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника (підтвердженням є виписка банку про зарахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника) або внесення грошових коштів в касу Постачальника (підтвердженням є фіскальний чек).
Пункт 6.3 та 6.4 Договору регламентує, що за Товар, що постачається за цим Договором, Покупець здійснює оплату протягом 30 календарних днів від дати поставки. У разі не зазначення Покупцем у призначенні платежу конкретної накладної, за якою сплачуються кошти, Постачальник зараховує такі кошти в оплату основної суми боргу, починаючи з найдавніших сум заборгованості і далі у хронологічному порядку.
Як вбачається із матеріалів справи жодних зауважень по якості, кількості Покупець не заявляв. Товар прийнято належним чином.
Покупцем було здійснено за Договором 2 оплати:
10.04.2025 року на суму 80000,00 грн., з ПДВ, за видатковою накладною № СЕ-0000131 від 01.04.2025 року;
07.08.2025 року на суму 40000,00 грн., з ПДВ, за видатковою накладною без зазначення її номеру, відтак відповідно до п.6.4. Договору кошти були зараховані за видатковою накладною № СЕ-0000131 від 01.04.2025 року.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Нарахування, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями (пенею чи штрафом). Вони є особливою мірою цивільно-правової відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, що має компенсаційний (відновлювальний) характер.
Оскільки ці нарахування спрямовані на компенсацію знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та втрату можливості отримання доходу від їх капіталізації, на них не поширюються правила ст. 617 ЦК України щодо звільнення від відповідальності у зв'язку з форс-мажором. Гроші як об'єкт зобов'язання не мають ознак індивідуальної визначеності, тому виконання грошового зобов'язання не може бути «неможливим» у розумінні форс-мажорних обставин.
Відповідно до позиції яка викладена в Постанові ВС від 13.09.2023 у справі № 910/8741/22 Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов'язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконанання зобов'язань на період існування форс-мажору. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені ч.2 ст.625 ЦК, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою ст.611 ЦК та ст.217 ГК. Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені ст.617 ЦК та ст.218 ГК, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов'язання, передбаченого ч.2 ст.625 ЦК, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості 96 473,34 грн. є обґрунтованими, а тому підлягають судом задоволенню. Перевіривши надані позивачем розрахунки трьох процентів річних та інфляційних втрат на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що останні здійснено арифметично вірно, та у відповідності до обставин справи та вимог законодавства, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення 1 921,81 грн. трьох процентів річних та 3 566,45 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо тверджень відповідача про те, що невиконання ним умов Договору сталось виключно через настання форс-мажорних обставин, слід зазначити наступне.
Пунктами 8.2., 8.3. Договору встановлено, що сторона, що не виконує свого зобов?язання, внаслідок дії непереборної сили, повинна невідкладно, з урахуванням можливостей технічних засобів миттєвого зв?язку та характеру існуючих перешкод, сповістити іншу сторону про перешкоду ії вплив на виконання зобов?язань за цим Договором, а також в письмовій формі повідомити іншу Сторону протягом 3 календарних днів з моменту настання форс-мажорних обставин. При невиконанні цих умов, Сторона звільняється від права посилатися на дії непереборної сили. Достатнім підтвердженням наявності форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України чи будь-який інший документ, що видається компетентними державними органами країни, де виникли вищевказані події.
Натомість, матеріали справи не містять доказів повідомлення у письмовій формі відповідачем позивача про настання обставин непереборної сили та неможливість у зв'язку із цим виконати договірні зобов'язання.
Верховний Суд в постанові від 25 січня 2022 р. №904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.
Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв'язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Враховуючи доводи відповідача відносно виникнення форс-мажорних обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено об'єктивної неможливості виконання умов договору у зв'язку з введенням на території України воєнного стану, а також дією графіків погодинних відключень електроенергії.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. ст. 74, 76 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Розподіл судових витрат.
Оскільки позовні вимоги задоволенні повністю, судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України покладається судом на відповідача.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частинами 3, 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому судом враховано, що поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», де зазначено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
В якості підтвердження витрат на послуги адвоката позивач надав копію договору про надання правничих (правових) послуг від 14.11.2025, який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мерджіо» та адвокатським бюро «Антона Бойка».
Відповідно до п. 1.1. Договору від 14.11.2025 виконавець приймає на себе зобов?язання з надання Замовнику правничих (правових) послуг, передбачених умовами цього Договору, а Замовник зобов?язується прийняти і оплатити ці послуги в розмірах та в строки, що передбачені цим Договором.
Відповідно до п. 3.2. Договору вартість послуг за даним договором становить 15 000 грн. без ПДВ, з урахуванням пункту 3.4 Договору.
Адвокатським бюро «Антона Бойка» відповідно до умов Договору про надання правничих (правових) послуг від 14.11.2025 у повному обсязі надано правову допомогу Клієнту в порядку та обсязі, визначеному п.1.1 Договору, а саме адвокатом бюро - «Антона Бойка» надано юридичні послуги, опис яких міститься у звіті (детальному описі) наданих послуг, виконаних адвокатом за договором про надання правничих (правових) послуг №1411 від 14.11.2025.
Відповідно до звіту (детальному описі) наданих послуг, виконаних адвокатом за договором про надання правничих (правових) послуг №1411 від 14.11.2025 підтверджено, що всього клієнту надано послуг на суму 15 000 грн., адвокатське бюро повністю виконало свої зобов'язання і жодних претензій з боку клієнта немає. Крім того надано платіжну інструкцію № 3868 від 28.11.2025 про переказ коштів за виконану юридичну роботу у розмірі 15 000 грн.
У матеріалах справи міститься ордер серії АА № 1651085 на ім'я адвоката Бойка Антона Валерійовича.
З матеріалів справи вбачається, що за підписом адвоката Бойка А.В. було подано позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на клопотання (заяву).
Згідно із ч. 3-6 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Статтею 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Такої позиції також притримується Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
З огляду на предмет розгляду справи та її обставини, справа є не складною, і підготовка до її розгляду не потребує аналізу великої кількості доказів, законодавства, судової практики, значних затрат часу та зусиль.
Справа № 911/3625/25 розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та містить малий обсяг документів, тому суд дійшов висновку, що витрати порівняно зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) є не співрозмірними та достатньо завищеними.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача розумний розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката для даної справи в сумі 8 000 грн.
При цьому витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн. не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
У заяві про відстрочення виконання судового рішення, відповідач просив відстрочити виконання судового рішення строком на дев'ять місяців.
При розгляді поданої заяви суд виходить з наступних обставин.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Частиною 2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
За змістом ст.18 ГПК України, яка кореспондується зі ст.326 ГПК України, унормовано, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Як визначено п.2 ч.6 ст.238 ГПК України, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (ч.1 ст.239 ГПК України).
Отже. виходячи із положень наведених норм, питання про відстрочення виконання рішення суду може бути вирішено у відповідному рішенні.
Частиною 1 ст.331 ГПК України визначено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Як визначено ч.3 ст.331 ГПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, як то визначено ч. 4 цієї статті, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Отже, питання про задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення. Вирішуючи питання про відстрочення виконання рішення господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. При цьому, необхідною умовою для задоволення заяви про відстрочення виконання судового рішення є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін у справі. Це означає, що суд повинен дослідити та оцінити як доводи, так і заперечення кожної сторони, зокрема, має бути врахований вплив рішення про відстрочення на права та інтереси позивача, його потенційні наслідки для виконання зобов'язання в повному обсязі та забезпечення належного рівня захисту прав сторін. Водночас суд повинен оцінити обставини, які обґрунтовують потребу відповідача у відстроченні, такі як фінансовий стан, характер зобов'язань та інші фактори, що можуть впливати на можливість своєчасного виконання рішення.
Суд наголошує на тому, що відстрочення виконання рішення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.
Ця правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 07.12.2022 року в справі №910/11949/21.
Окрім зазначеного, обставини, наведені відповідачем в клопотання про відстрочення виконання судового рішення, носять загальний характер з посиланням на військовий стан.
Водночас, суд вважає загальновідомим та нормативно врегульованим питання відносно існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану, що неодмінно впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків, обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності.
Разом з тим суд зазначає, що фінансове становище відповідача, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання відстрочки виконання судового рішення; при цьому, відстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника, а тому наведені заявником обставини не свідчать про неможливість виконання рішення суду у цій справі, а лише відображають поточну господарську діяльність відповідача, що не є обставинами, з яким закон пов'язує можливість відстрочення виконання судового рішення. До того ж заявник не надав доказів скрутного фінансового стану, неможливості ведення або зупинення господарської діяльності внаслідок введення в країні військового стану, тощо.
Поряд з цим необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, повинні досліджуватися та оцінюватися не тільки доводи боржника, а й заперечення кредитора. Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення, тому у задоволенні вказаного клопотання слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 79, 86, 129, 233, 236-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення відмовити.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Серджіо» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна група Білібєрбос» задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна група Білібєрбос» (адреса: 08131, Київська обл., село Софіївська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, 110-А, ідентифікаційний код 45235194) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Серджіо» (01024, м. Київ, вул. Богомольця академіка, буд. 7/14, нежиле приміщення 206А, ідентифікаційний код 37194096) 96 473,34 грн. основної заборгованості, 3 566,45 грн. інфляційних втрат, 1 921,81 грн. 3 % річних та 3 028 грн. судового збору, 8 000 грн. витрат на правову допомогу.
Повний текст рішення складено 02.03.2026.
Суддя О.Г. Смірнов
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.