вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"29" грудня 2025 р. м. Київ
Справа № 911/3225/25
Господарський суд Київської області у складі:
судді Ейвазової А.Р.,
за участі секретаря судового засідання Стаднік Є.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферротек» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейн Хаб» про стягнення 3 815 149,82грн, за участі представників від:
позивача - Киселиця І.Ю. (ордер АЕ №1426840 від 19.10.2025);
відповідача - Лук'янчук А.В. (ордер АА №1638853 від 29.12.2025)
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ферротек» (далі - позивач, ТОВ «Ферротек») звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейн Хаб» (далі - відповідач, ТОВ «Грейн Хаб») про стягнення 3 815 149,82грн, з яких: 1 900 000грн - основний борг; 525 398,87грн - втрати від інфляції за період з травня 2023 року по вересень 2025 року; 225 731,01грн - 3% річних за період 03.04.2023 по 13.10.2025; 1 164 019,94грн - пеня за період з 03.04.2023 по 17.12.2023.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки від 30.03.2023 №23-3/10 в частині оплати переданого товару в установлений договором строк (а.с.3-8)
Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.10.2025: відкрито провадження у даній справі за відповідним позовом; вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 19.11.2025 о 14:30; визнано явку сторін обов'язковою; встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позов (а.с.50-52).
Зазначена ухвала доставлена до електронних кабінетів сторін, що підтверджується довідками про доставку електронного листа: 24.10.2025 о 11:24 - позивачу; 24.10.2025 о 11:27 - відповідачу (а.с.53-54).
Ухвала суду, як вбачається із змісту п.1 ч.1 ст.232 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), є видом судового рішення.
В силу п.2 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Отже, відповідна ухвала вважається врученою сторонам 24.10.2025.
19.11.2025 судом постановлено ухвали, що занесені до протоколу підготовчого засідання, якими: зобов'язано позивача надати для огляду оригінали документів, долучених до позову у копіях, - договір поставки з додатками, видаткові накладні та акт звірки станом на 30.09.2024; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.12.2025 о 14:00 (а.с.65-68).
Оригінали доказів, наданих позивачем у електронних копіях, витребувані судом з власної ініціативи на підставі ч.6 ст.91 ГПК України, що визначає право суду витребувати оригінали письмових доказів, які подані у копіях.
Підготовче провадження закрито у відповідності з п.3 ч.1 ст.185 ГПК України, у зв'язку із виконанням завдань підготовчого провадження.
З метою повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання з розгляду справи по суті, йому направлено ухвалу від 20.11.2025 (а.с.69), яка доставлена до його електронного кабінету 21.11.2025 о 03:00, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.70).
15.12.2025 від позивача надійшла заява про надання для огляду оригіналів витребуваних судом доказів (а.с.71).
15.12.2025 судом розпочато розгляд справи по суті, заслухано вступне слово позивача, досліджено докази, наявні в матеріалах справи, оглянуто оригінали наданих доказів та ухвалою, яка занесена до протоколу судового засідання, на підставі ч.2 ст.216 ГПК України, оголошено перерву в судовому засіданні до 14:45 29.12.2025, враховуючи заяву представника позивача щодо необхідності пояснення (уточнення) розрахунку пені, враховуючи запитання суду (а.с.72-76).
Про оголошення перерви в судовому засіданні до 14:45 29.12.2025 відповідача повідомлено ухвалою Господарського суду Київської області від 15.12.2025 (а.с.77), яка доставлена до електронного кабінету ТОВ «Грейн Хаб» 15.12.2025 о 20:54, про що свідчить довідка про доставку електронного листа (а.с.78).
29.12.2025 від позивача через систему «Електронний суд» надійшли пояснення, у яких позивач повідомив, що відповідач 08.12.2025 погасив частину основного боргу, а саме перерахував 1 000 000грн. Крім того, з поясненнями позивач надав новий розрахунок пені, посилаючись на помилки у розрахунку. У поданих поясненнях позивач просить закрити провадження в частині стягнення 1 000 000грн основного боргу та відмовити позивачу у стягненні з відповідача пені в розмірі 2 500,06грн.
Також, 29.12.2025 від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи письмових пояснень, поновлення строків подання доказів.
У поданому клопотанні відповідач повідомив про те, що станом на 29.12.2025 сума основного боргу становить 900 000грн, оскільки 08.12.2025 сплачено борг у розмірі 1 000 000грн, у зв'язку із чим, просить суд поновити строк на подання доказів, а саме: платіжних інструкцій та акту звірки взаєморозрахунків. Крім того, відповідач заявляє клопотання про зменшення нарахованої неустойки, посилаючись на те, що:
- нарахована пеня, 3% річних та втрати від інфляції значно перевищують розмір боргу за договором;
- відповідач намагався виконати зобов'язання та ним не допущено тривалого порушення;
- стягнення неустойки у заявленому розмірі може призвести до погіршення матеріального становища відповідача, привести до його неплатоспроможності та бути джерелом невиправданих прибутків для позивача.
Ухвалами, від 29.12.2025, які занесені до протоколу судового засідання, судом: задоволено клопотання відповідача в частині поновлення строку та прийняття частини доказів - платіжної інструкції №2266 від 08.12.2025 та акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2023 по 29.12.2025, в іншій частині клопотання - відмовлено; прийнято відповідні докази, що подані позивачем разом із поясненнями від 29.12.2025 та частину доказів що подані відповідачем разом із клопотанням від 29.12.2025, визнавши причини пропуску строку на їх подання поважними; вирішено не приймати до розгляду інші докази, подані відповідачем разом із клопотанням; відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про відкладення судового засідання.
Задовольняючи клопотання про прийняття доказів та визнання поважними причин не подання у встановлений законом строк доказів, наданих позивачем разом з поясненнями від 29.12.2025 та відповідачем разом із клопотанням від 29.12.2025, суд виходив з того, що відповідні докази надані на підтвердження обставин, які мали місце вже після закінчення строку, встановленого ч.ч.2,3 ст.80 ГПК України для подання доказів сторонами.
Не приймаючи інші докази, що надані відповідачем разом із клопотанням від 29.12.2025, суд виходив з наступного.
Відповідно до п.п. 2, 6 ч.2 ст.42 ГПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Згідно ст.113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Частиною 3 ст.80 ГПК України визначено, що: відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Так, частину доказів, які долучені до клопотання від 29.12.2025, суд вирішив не приймати до уваги відповідно до ч.8 ст.80 ГПК України, оскільки відповідач не вказує на об'єктивні причини, що заважали подати такі докази у встановлений строк - у строк, встановлений судом для подання відзиву - протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали від 24.10.2025 про відкриття провадження у справі.
Окрім того, на підтвердження обставин, які відповідач бажає довести, фактично надані докази позивачем - виписки з рахунку щодо здійснених оплат, отже, не прийняття відповідних доказів не вплине на повноту встановлення обставин справи у даному випадку (а.с.20-32).
Судом відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ «Грейн Хаб» про відкладення судового засідання, оскільки відповідач не навів обставин, що є підставою для відкладення судового засідання або оголошення у ньому перерви згідно ст.216 ГПК України, а також враховуючи заперечення позивача. При цьому, намір відповідача погасити борг ніяким чином не унеможливлює розгляд справи та не зумовлює необхідність відкладення судового засідання.
Відповідач правом подати відзив на позов у встановлений судом строк не скористався, заяв про продовження встановленого судом строку не подавав.
Як установлено ч.1 ст.118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Під час розгляду справи по суті позивач заявлені вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, відповідач просив зменшити проценти, які заявлені у розмірі 3% річних, та неустойку.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані у справі докази, судом встановлені наступні обставини.
30.03.2023 між ТОВ «Ферротек» (далі - постачальник) та ТОВ «Грейн Хаб» (далі - покупець) укладено договір поставки №23-3/10 (далі - договір; а.с.9-13).
Згідно п.п.1.1, 1.2 договору: у порядку та на умовах визначених цим договором постачальник зобов'язується передати (поставити) в обумовлені цим договором строки покупцеві мінеральне добриво Карбамід 3102 10 10 00 (далі - товар), а покупець - прийняти вказаний товар і сплатити за нього встановлену договором грошову суму; загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент) за видами, сортами, марками, визначаються за згодою сторін у додатках, що додаються до договору та є його невід'ємною частиною.
В силу п.п.2.1, 2.3 договору: ціна однієї метричної тони мінеральних добрив (товару) (включаючи упаковку, в разі її наявності) та загальна вартість товару вказана в додатках, які є невід'ємною частиною договору; покупець зобов'язаний повністю оплатити товар у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника на підставі виставлених рахунків у строк, передбачений в додатках до договору.
Згідно п.5.3 договору при поставці товару самовивозом зі складу постачальника, датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної та передача товару представнику покупця (перевізнику на складі постачальника).
Право власності на переданий покупцю товар зберігається за постачальником до повної оплати товару (п.5.11 договору).
Як вбачається з п.п.6.1,6.2 договору: приймання-передача товару здійснюється шляхом підписання сторонами відповідної видаткової накладної; товар вважається прийнятим за кількістю місць - згідно з кількістю місць, зазначених у транспортних та супровідних документах; за кількістю товару - згідно із видатковою накладною; за якістю - згідно зі сертифікатом (паспортом) якості заводу-виробника та/або сертифікатом відповідності.
У разі порушення покупцем строків оплати товару, встановлених у додатку до договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє під час прострочення, від вартості вчасно неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати (п.7.6 договору).
Договір, як визначено п.11.1, набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2023. Пунктом 11.2 договору сторони узгодили, що строк дії договору буде продовжуватись на кожен наступний календарний рік, якщо жодна із сторін за один місяць до його закінчення не виявить бажання у письмовій формі припинити дію договору.
Додатком №1 до договору (а.с.14, далі - додаток №1) сторони визначили найменування, асортимент, кількість та ціну товару, що постачається за договором, а саме - карбамід (сечовина 46%) - 300т, загальною вартістю 8 250 000грн.
Пунктом 2 додатку №1 визначено строк поставки товару: з березня по липень 2023 року.
Покупець, як установлено п.4 додатку №1, сплачує постачальнику 100% вартості товару на підставі рахунка, на момент відвантаження товару.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання взятих на себе зобов'язань позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 6 942 017,5грн з ПДВ, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними, а саме від:
- 02.04.2023 №FR-4/25 на суму 501 600грн з ПДВ (а.с.15);
- 04.04.2023 №FR-4/29 на суму 645 150грн з ПДВ (а.с.16);
- 20.04.2023 №FR-4/56 на суму 1 308 450грн з ПДВ (а.с.17);
- 29.04.2023 №FR-4/73 на суму 2 587 200грн з ПДВ (а.с.18);
- 16.06.2023 №FR-6/114 на суму 1 899 617,50грн з ПДВ (а.с.19).
Відповідач зобов'язання з оплати переданого товару за вказаними видатковими накладними виконав частково, сплативши 5 042 017,5грн, що підтверджується виписками з рахунку за період з 31.03.2023 по 25.04.2025 (а.с.20-32).
Сторонами проведено звірку взаємних розрахунків за договором за період з 30.03.2023 по 30.09.2024, за результатами якої складено акт звірки (а.с.33), з якого вбачається, що: сальдо на початок періоду - 0грн; операції з поставки товару - на суму 6 942 017,50грн; здійснено оплату відповідачем у розмірі 4 942 017,50грн; кінцеве сальдо - 2 000 000грн.
Відповідно до претензії від 06.11.2023 №06/11 позивач вимагав від відповідача сплатити борг за поставлений товар у розмірі 4 642 017,50грн (а.с.34-35).
На підтвердження направлення вказаної претензії відповідачу надано: поштову накладну №0100112374943; опис вкладення до відправлення, прийнятого за такою накладною; фіскальний чек від 06.11.2023 щодо оплати послуг пересилання відправлення (а.с.36).
Крім того, 18.06.2025 позивач звернувся до відповідача з досудовою вимогою від 18.06.2025 №18/06/2, у якій вимагав від відповідача сплатити боргу за товар у розмірі 1 900 000грн (а.с.37-38).
В якості доказів направлення досудової вимоги відповідачу позивачем надано: поштову накладну №0100100283233; опис вкладення до відправлення, прийнятого за такою накладною; фіскальний чек від 18.06.2025 щодо оплати послуг пересилання відправлення (а.с.39).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджував, що переданий товар оплачений відповідачем лише частково, а борг на момент подання позовної заяви складав 1 900 000грн.
Після подання позовної заяви відповідач в рахунок оплати переданого товару перерахував позивачу 1 000 000грн, що підтверджується інформаційним повідомленням про зарахування коштів від 08.12.2025 №2266 та платіжною інструкцією від 08.12.2025 №2266.
Крім того, після відповідної оплати сторонами складено акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2023 по 29.12.2025, з якого вбачається, що сальдо станом на кінець звірки становить 900 000грн.
В силу п.2 ч.1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Оскільки спір у частині стягнення 1 000 000грн основного боргу між сторонами вичерпано, що підтверджується поясненнями позивача від 29.12.2025 та відповідача у клопотанні від 29.12.2025, а також наданими в судовому засіданні, провадження у справі в частині стягнення 1 000 000грн основного боргу підлягає закриттю.
Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов'язку розрахуватись за поставлений товар та застосування до нього відповідальності, встановленої договором та чинним законодавством за порушення зобов'язання з оплати товару у встановлений договором строк.
Заявлені позивачем вимоги суд вважає частково обґрунтованими з наступних підстав.
Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст.ст.173, 174, ч.1 ст.175 ГК України (тут і надалі у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ч.1 ст.175 ГК України.
Згідно ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; при цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, як установлено ч.1 ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Враховуючи зміст зобов'язань сторін за відповідним договором, визначення додатком до договору асортименту, кількості та ціни товару, який поставляється, періодичність поставок, суб'єктний склад, укладений сторонами договір є договором поставки.
Так, згідно ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець - прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Схоже із ст.265 ГК України визначення надано і ст.712 ЦК України, відповідно до якої продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 662 ЦК України визначено, що: продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Положеннями ч.1 ст.664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару; договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
За загальним правилом, визначеним ч.1 ст.692 ЦК України, яким установлена черговість виконання взаємних зобов'язань, виконання зобов'язання з передачі товару передує виконанню зобов'язання з оплати. Так, як визначено ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Вказаний порядок виконання взаємних зобов'язань визначений укладеним договором.
Так, враховуючи умови договору, відповідач мав здійснити остаточний розрахунок за товар, у строк, встановлений п.4 додатку №1, - у день відвантаження товару, а саме за видатковими накладними від:
- 02.04.2023 №FR-4/25 - 02.04.2023;
- 04.04.2023 №FR-4/29 - 04.04.2023;
- 20.04.2023 №FR-4/56 - 20.04.2023;
- 29.04.2023 №FR-4/73 - 29.04.2023;
- 16.06.2023 №FR-6/114 - 16.06.2023.
Між тим, відповідач лише частково розрахувався за товар, переданий за зазначеними видатковими накладними. Під час розгляду справи відповідач не надав доказів повернення переданого товару або оплати товару у розмірі 900 000грн.
Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати поставленого товару у встановлений строк, він є таким, що порушив взяті на себе зобов'язання.
В силу ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За таких обставин, вимоги про стягнення з відповідача 900 000грн основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача: 525 398,87грн - втрат від інфляції за період з травня 2023 року по вересень 2025; 225 731,01грн - 3% річних за період 03.04.2023 по 13.10.2025.
В силу ст.617 ЦК України, ч.2 ст.218 ГК України (в редакції, чинній на момент порушення зобов'язання з оплати) відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Як визначено ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки відповідач допустив порушення зобов'язання з оплати отриманого товару, вимоги позивача про сплату боргу з урахуванням втрат від інфляції та процентів є обґрунтованими.
За розрахунком суду, враховуючи період прострочення, розмір основного боргу, офіційні індекси інфляції, розмір втрат від інфляції за період з травня 2023 року по вересень 2025 складає 512 185,29грн, а розмір 3% річних за період з 03.04.2023 по 13.10.2025 - 225 606,25грн.
Розбіжності у розрахунках процентів у розмірі 3% річних спричинені невірним їх нарахуванням у деяких періодах.
Так, наприклад, позивач нараховує 3% річних на частину боргу, який виник за товар, переданий відповідно до видаткової накладної від 04.04.2023 №FR-4/29, а саме на суму 566 750грн за період прострочення з 07.04.2023 по 27.04.2023. однак, позивачем допущено арифметичну помилку при здійсненні обрахунку, оскільки 566 750:100*3*21:365 дорівнюватиме 978,23грн, а не 1006,44грн як помилково вказує у розрахунку позивач.
Аналогічна помилка допущена позивачем при нарахуванні процентів у розмірі 3% річних на частину боргу за товар, переданий відповідно до видаткової накладної від 29.04.2023 №FR-4/73 на суму 1 442 400грн, оскільки у заявленому періоді - з 27.12.2023 по 31.12.2023 сума 3% річних складатиме 592,77грн (1 442 400:100*3*5:365), а не 474,21грн, як помилково зазначено позивачем у розрахунку.
Окрім того, невірно визначена кількість днів прострочення боргу за товар згідно видаткової накладної від 29.04.2023 №FR-4/73, а саме у розмірі 100 382,50грн, оскільки у періоді з 20.09.2024 по 31.12.2024 не 136днів, а 103 дні, у зв'язку із чим, сума 3% річних складатиме 847,49грн, а не як помилково зазначено позивачем - 1 119,02грн.
Клопотання відповідача від 29.12.2025 про зменшення 3 % річних не може бути задоволено з наступних підстав.
Пунктом 1 ст.233 ГК України визначено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора; при цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Однак, 3% річних, нарахування яких передбачено ст.625 ЦК України, не є штрафними санкціями, тому підстав для їх зменшення у суду не має.
Право на нарахування 3% річних на суму боргу, у разі порушення строку виконання грошового зобов'язання, має компенсаційний, а не штрафний характер і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, що забезпечує відшкодування втрат кредитора від знецінення грошових коштів та інших негативних наслідків, надає можливість кредитору отримати в еквіваленті те, що він мав би отримати, у разі, якщо б зобов'язання було виконано боржником з дотриманням встановленого строку. Окрім того, проценти нараховані позивачем відповідно до ст.625 ЦК України - у мінімальному розмірі - 3% річних.
Розбіжності у розрахунку втрат від інфляції пов'язані із неврахуванням позивачем за деякими періодами дефляції, а також нарахуванням втрат від інфляції за період, за який такі втрати не нараховуються.
Так, офіційний індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 відносно розрахунку індексу інфляції виснувала наступне: сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числамісяця, то розрахунок починається з наступного місяця; за аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Наведена методика розрахунку втрат від інфляції не взята до уваги позивачем.
Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (висновок викладено в постанові Касаційного Верховного Суду від 03.02.2021 у справі №910/14761/19.
Таким чином, при розрахунку втрат від інфляції, позивач мав врахувати всі індекси інфляції (включаючи дефляцію) за заявлений період, не виключаючи окремі із розрахунку.
Однак, позивач помилково не застосовує індекси інфляції за липень-серпень 2023 року на існуючу у таких періодах частину боргу за видатковою накладною від 20.04.2023 №FR-4/56 - 455 200грн (1 308 450-103 250 /частина оплати проведена платіжною інструкцією від 28.04.2023 №1608 у розмірі 670 000грн, яка залишилася після повної сплати боргу за поставлений товар за видатковою накладною від 04.04.2023 №FR-4/29/ - 400 000грн /оплата 16.06.2023/- 350 000грн /оплата 28.06.2023/).
Враховуючи, що на момент звернення до суду - 19.10.2025, вже були визначені індекси інфляції за липень 2023 року (99,4%) та серпень 2023 року (98,6%), суд вважає правомірним при визначенні розміру боргу враховувати індекс інфляції за відповідні місяці, оскільки їх неврахування нівелює дійсне відображення процесу знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів. Так, приймаючи рішення про нарахування втрат від інфляції, позивач мав розрахувати борг на момент звернення до суду з урахуванням всіх індексів інфляції, зважаючи і на дефляцію у певному місяці існування боргу.
За таких обставин, вимоги про стягнення 3% річних суд задовольняє у розмірі 225606,25грн, а вимоги в частині стягнення втрат від інфляції у розмірі 512 185,29грн; у задоволенні вимог в частині стягнення 124,76грн - 3% річних та 13 213,58грн - втрат від інфляції суд відмовляє.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 1 164 019,94грн пені, яка нарахована ним за період з 03.04.2023 по 17.12.2023.
Заявлені у відповідній частині вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.
В силу ч.1 ст.216, ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. пеня (ч.1 ст.230 ГК України).
Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як установлено п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як визначено ч.2 ст.343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Аналогічне обмеження щодо розміру пені, що нараховується у зв'язку з несвоєчасним виконання грошового зобов'язання, встановлено також ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Розмір пені, встановлений п.7.6 договору, не перевищує максимального розміру пені, визначеного вищевказаними положеннями законодавства.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, яка діяла у момент виникнення відповідних відносин та порушення строку виконання зобов'язань, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Положеннями ч.6 ст.232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, протягом якого кредитор має право нараховувати пеню і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, якщо інше не встановлено за згодою сторін. Перебіг відповідного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (висновок викладений у постановах Верховного Суду у справі №907/65/18 від 12.03.2020, №916/1777/19 від 10.09.2020, №911/858/22 від 27.02.2024).
Поряд з цим, нарахування пені позивачем у деяких періодах здійснено понад строк, встановлений ч.6 ст.232 ГК України, однак, договором або окремою угодою його сторони не передбачили за взаємною згодою можливість нарахування пені понад встановлений відповідною нормою строк, зокрема, на борг за товар, поставлений за видатковою накладною від: 20.04.2023 №FR-4/56 у період з 21.04.2023 по 21.10.2023; 29.04.2023 №FR-4/73 у період з 30.04.2023 по 30.10.2023; 16.06.2023 №FR-6/114 у період з 17.06.2023 по 17.12.2023
Умова договору про сплату пені за кожний день прострочення не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч.6 ст.232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Отже, позивач міг нараховувати пеню на борг за договором з оплати поставленого товару за видатковою накладною від: 20.04.2023 №FR-4/56 - з 21.04.2023 по 20.10.2023; 29.04.2023 №FR-4/73 - з 30.04.2023 по 29.10.2023; 16.06.2023 №FR-6/114 - з 17.06.2023 по 16.12.2023.
За розрахунком суду, враховуючи розмір боргу, період прострочення, обмеження нарахування, визначені ч.6 ст.232 ГПК України, розмір облікових ставок НБУ у певному періоді прострочення, здійснені оплати, розмір пені за період з 03.04.2023 по 16.12.2023 (загальний період) складає 1 160 139,31грн.
Разом з тим, суд не вважає, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача підлягає зменшенню з наступних підстав.
Частиною 3 ст.551 ЦК України установлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідна норма не містить припису про те, що зменшення неустойки можливо виключно за клопотанням боржника. Таке право може бути реалізовано судом, у разі встановлення обставин для зменшення неустойки під час розгляду справи.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд оцінює: чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; наслідки порушення зобов'язання, відповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч.3 ст.551 ЦК України, ст.233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер; категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в ст.551 ЦК України та в ст.233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №904/21/24, 18.12.2024 у справі №902/517/24, 21.05.2024 у справі №910/10934/23).
Водночас, відповідач, заявляючи клопотання про зменшення неустойки, не повідомив обставин, які є підставою для зменшення нарахованої позивачем пені, як і не надав доказів в підтвердження їх існування. Так, у поданій заяві відповідач обмежився посиланням на перебування у кризовій ситуації, не надаючи жодних доказів про це.
Між тим, в силу ч.ч.1,3,4 ст.74 ГПК України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
При цьому, як установлено ч.3 ст.80 ГПК України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідач не лише не надав доказів на підтвердження його кризового стану, але й зволікав із поданням пояснення, до якого включене відповідне клопотання. Так, відповідне пояснення, яке за своєю природою є відзивом відповідача, надано лише під час розгляду справи по суті на стадії дослідження доказів.
Так, як визначено ч.ч.1.2 ст.161 ГПК України: при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом; заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Викладення пояснень, міркувань, заперечень, вимог, аргументів по суті спору у формі пояснень не змінює суті такого документу, який, враховуючи його зміст (пояснення, вимоги по суті спору - клопотання про зменшення пені та процентів) є саме заявою по суті.
Як установлено ч.3 ст.161 ГПК України, підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У строк для подання відзиву, який встановлений судом в ухвалі від 24.10.2025, відповідач не надав відзиву, де мав можливість викласти свої пояснення, міркування, аргументи, вимоги або заперечення, та з клопотанням про продовження строку, встановленого судом для подання відзиву, не звертався.
Також, відповідач не звертався до суду з клопотання про надання йому дозволу подати додаткові пояснення з окремого питання, яке виникло при розгляді справи (ч.5 ст.161 ГПК України).
Заявлене відповідного клопотання по суті вимог - зменшення неустойки на стадії дослідження доказів позбавляє можливості іншу сторону висловитись щодо відповідного питання та надати необхідні докази, що, у разі подання б пояснень у строк для подання відзиву, позивач мав би можливість викласти у відповіді на відзив.
Як установлено ст.118 ГПК України: право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку; заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Також, поданням такого клопотання на стадії дослідження доказів унеможливлює доведення позивачем наявності певних збитків внаслідок порушення відповідного зобов'язання без відкладення розгляду справи, для якого не має законних підстав, тому суд не може оцінити рівень заподіяних збитків з розміром нарахованої та заявленої до стягнення пені для вирішення питання зменшення розміру пені у разі, якщо буде встановлено, що її розмір є значно більшим за розмір збитків.
Доводи відповідача про те, що станом на 29.12.2025 сума боргу зменшена до 900 000грн не може бути підставою для зменшення заявленої у даній справі пені, оскільки таке зменшення відбулось вже після звернення позивача з позовом до суду, між тим саме порушення - не виконання зобов'язання з оплати у встановлений строк триває щонайменше з червня 2023 року, тобто більше 2,5 років, що є тривалим порушенням. При цьому відповідачем не надано доказів, які б підтверджували неможливість виконання відповідчем свого грошового зобов'язання з причин, що не залежали від волі такої особи.
Також, слід зазначити, що пеня нарахована лише за 6 місяців, як визначено ч.8 ст.232 ГК України, і її нарахування припинено ще у грудні 2023 року, між тим порушення досі триває.
Одночасне нарахування втрат від інфляції, 3% річних та пені не може свідчити про надмірний розмір заявлених додаткових вимог, оскільки право на їх нарахування виникає у зв'язку із порушенням зобов'язання, яке і досі триває, що створює негативні наслідки для стягувача, який мав право розраховувати на виконання зобов'язання з оплати у встановлений за згодою сторін строк.
З урахуванням зазначеного, вимоги в частині стягнення пені суд задовольняє у розмірі 1 160 139,31грн, а у задоволенні вимог в частині стягнення пені у розмірі 3880,63грн - відмовляє.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи що позов у даній справі задоволено частково, витрати на оплату позову судовим збором, понесені позивачем, підлягають частковому відшкодуванню йому за рахунок відповідача, а саме у розмірі 33 575,17грн - пропорційно розміру задоволених позовних вимог /(900 000+512 185,29+225 606,25+ 1 160 139,31)*100*1,5*0,8/.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Провадження у даній справі судом закрито в частині основного боргу у розмірі 1000 000грн, однак, клопотання про повернення частини судового збору позивачем на момент прийняття рішення не подано, тому відповідне питання судом не розглядається.
У поданій позовній заяві позивач вказував, що орієнтовний (попередній) розмір витрат на правничу допомогу складає 30 000 (а.с.8), однак, остаточного розрахунку відповідних витрат та заяви про розподіл витрат у певному остаточному розмірі позивач до ухвалення рішення не подав, отже, питання про відшкодування таких витрат даним рішенням не вирішується.
На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.231, ст.ст. 129, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Закрити провадження у справі в частині стягнення 1 000 000грн основного боргу.
2. Позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейн Хаб» (ідентифікаційний код 42808750; 07359, Київська обл., Бучанський р-н, с. Червоне, вул. Покровська, буд. 115) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферротек» (ідентифікаційний код 38129871; 03187, м. Київ, вул. Заболотного, буд. 16, кв. 52) 900 000грн основного боргу, 512 185,29грн - втрат від інфляції, 225 606,25грн - 3% річних, 1 160 139,31грн - пені, а також 33 575,17грн - в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.
4. Відмовити в частині стягнення 13 213,58грн - втрат від інфляції, 124,76грн - 3% річних, 3 880,63грн - пені.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 02.03.2026.
Суддя А.Р. Ейвазова