ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.03.2026Справа № 910/14218/25
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Йес Трейд" (Україна, 08132, Київська обл., Бучанський р-н, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 10, оф. 212; ідентифікаційний код: 44502818)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сафарі Трейд" (Україна, 03141, м. Київ, вул. Миколи Амосова, буд. 4; ідентифікаційний код: 38931560)
про стягнення 49 869,37 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Йес Трейд" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сафарі Трейд" (далі - відповідач) про стягнення 49869,37 грн, з яких 40293,00 грн заборгованості, 7012,00 грн пені, 1852,00 грн інфляційних втрат та 712,37 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором поставки № 26-01/2022 від 26.01.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2025 вказану позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.
28.11.2025 позивачем сформовано в системі "Електронний суд" заяву про усунення недоліків позовної заяви з додатками, яка 28.11.2025 зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/14218/25, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
02.02.2026 відповідачем сформовано в системі "Електронний суд" заяву про відстрочення виконання рішення суду, яку 03.02.2026 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
Будь-яких заперечень від відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходило.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
26.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Йес Трейд" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сафарі Трейд" (далі - покупець) було укладено Договір поставки №26-01/2022 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується передати (поставити) у обумовлені строки другій стороні - покупцеві сировину для використання підприємствами громадського харчування та харчового виробництва, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму згідно з умовами цього договору.
Відповідно до п.п. 2.2.2, 2.2.3 Договору поставка (передача) окремої партії товару здійснюється постачальником протягом 3 (трьох) днів з моменту надання замовлення на відповідну партію товару. Передача товару від постачальника покупцю здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну товару та загальну вартість товару, що постачається. На загальну вартість товару нараховується ПДВ за ставкою, встановленою чинним законодавством.
Згідно з п. 2.4.1 Договору право власності і ризик випадкової загибелі або пошкодження товару переходить від постачальника до покупця з моменту, коли товар передано покупцеві, зроблено запис у видаткових накладних, які підтверджують факт приймання-передачі товару.
Відповідно до п. 3.3 Договору оплата партії товару здійснюється на умовах передоплати. Покупець здійснює оплату за поставлений товар на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури.
На виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу товар вартістю 40293,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією видаткової накладної №317 від 09.04.2025.
З огляду на те, що відповідач не виконав у повному обсязі свої зобов'язання за Договором та не оплатив поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 40293,00 грн, пеню в розмірі 7012,00 грн, інфляційні втрати в розмірі 1852,00 грн та 3% річних у розмірі 712,37 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Судом встановлено факт поставки позивачем товару вартістю 40 293,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №317 від 09.04.2025. Вказана обставина відповідачем не заперечується.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
З огляду на встановлений п. 3.3 Договору порядок оплати, відповідач зобов'язаний був здійснити оплату товару до його передання продавцем (попередня оплата).
Зважаючи на викладене, строк оплати товару за Договором є таким, що настав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Оскільки відсутність оплати поставленого за Договором товару підтверджується матеріалами справи, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 40293,00 грн визнається судом обґрунтованою.
У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 5.4 Договору за порушення строків оплати за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення оплати за кожний день прострочення оплати.
Позивачем, з огляду на встановлений строк оплати товару, правомірно заявлено до стягнення пеню, нараховану за період прострочення з 09.04.2025 по 09.10.2025. При цьому, нарахування пені за період після 10.10.2025 є неправомірним, оскільки таке нарахування суперечить приписам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Здійснивши власний розрахунок суд встановив, що з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі 6 296,75 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних не є арифметично вірними. Здійснивши власний розрахунок суд встановив, що правомірним є нарахування відповідачу інфляційних втрат у розмірі 1 096,58 грн (квітень - вересень 2025 року) та 3% річних у розмірі 675,60 грн (за період з 09.04.2025 по 29.10.2025).
Щодо заяви відповідача про відстрочення виконання рішення на один рік суд зазначає таке.
Частиною першою статті 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Відповідно до частин 3, 4, 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
Підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.
Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
В обґрунтування своєї заяви відповідач зазначає, що 12.04.2025, під час здійснення збройними силами або іншими військовими формуваннями РФ, у порушення існуючих правил та звичаїв війни, чергового повітряного обстрілу території України та, зокрема, м. Києва, орієнтовно о 04 год. 28 хв., орендоване відповідачем складське приміщення площею 1520 кв.м за адресою м. Київ, вул. Гетьмана Кирила Розумовського, 27, яке використовувалось відповідачем в якості складу, разом з усією наявною продукцією та основними засобами, які знаходились всередині, було повністю зруйноване пожежею, яка виникла внаслідок влучання БпЛА (дрону-камікадзе) невстановленого типу. Внаслідок пожежі повністю знищено холодильні установки, товари, продукція, ноутбуки, орг-техніка, меблі, електрообладнання.
На підтвердження вказаних обставин відповідачем надано лист Святошинського районного управління Головного управління ДСНС України у м. Києві № 71 25 02-738/71 25 від 28.05.2025, Акт про пожежу від 12.04.2025, Висновок про причини виникнення пожежі від 15.04.2025 з додатками.
За фактом вказаних подій Слідчим управлінням Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22025101110000488 від 12.04.2025 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 110 Кримінального кодексу України, в рамках якого відповідача визнано потерпілим.
Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання.
Підставами для задоволення заяви про відстрочку, розстрочку виконання рішення можуть бути обставини, якими його виконання ускладнюється чи видається неможливим. Відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.
Особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.
У рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013 зазначено, що розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Судом в контексті вирішення питання про відстрочення виконання рішення суду прийнято до уваги факт знищення належного відповідачу майна внаслідок протиправних дій держави-агресора.
Суд враховує, що відповідачем наразі вживаються заходи щодо стягнення збитків з Російської Федерації, що безумовно може вплинути на його платоспроможність.
У свою чергу, заперечень щодо задоволення заяви та відстрочення виконання рішення суду у цій справі позивачем не надано.
Враховуючи зазначене вище, оцінивши надані відповідачем в обґрунтування своєї заяви доводи, суд дійшов висновку про наявність підстав для відстрочення виконання рішення суду в цій справі строком на дванадцять місяців.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають заборгованість у розмірі 40293,00 грн, пеня в розмірі 6296,75 грн, інфляційні втрати в розмірі 1096,58 грн та 3% річних у розмірі 675,60 грн.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2936,47 грн. Решта сплаченого судового збору в розмірі 91,53 грн залишається за позивачем.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сафарі Трейд" (Україна, 03141, м. Київ, вул. Миколи Амосова, буд. 4; ідентифікаційний код: 38931560) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Йес Трейд" (Україна, 08132, Київська обл., Бучанський р-н, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 10, оф. 212; ідентифікаційний код: 44502818) заборгованість у розмірі 40293 (сорок тисяч двісті дев'яносто три) грн 00 коп., пеню в розмірі 6296 (шість тисяч двісті дев'яносто шість) грн 75 коп., інфляційні втрати в розмірі 1096 (одна тисяча дев'яносто шість) грн 58 коп., 3% річних у розмірі 675 (шістсот сімдесят п'ять) грн 60 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2936 (дві тисячі дев'ятсот тридцять шість) грн 47 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 91,53 грн покласти на позивача.
5. Відстрочити виконання рішення строком на дванадцять місяців до 02.03.2027.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 02.03.2026.
Суддя О.В. Нечай