ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.12.2025Справа № 910/9897/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В., за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю. Є., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі електромережі"
до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго"
про стягнення 28 109 485,03 грн,
Представники учасників процесу згідно з протоколом від 01.12.2025,
У серпні 2025 року Акціонерне товариство "ДТЕК Донецькі електромережі" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (далі - відповідач, Підприємство) про стягнення 28 109 485,03 грн, з яких: заборгованість за договором електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у розмірі 22 001 599,44 грн, пеня у розмірі 165 569,22 грн, три проценти річних у розмірі 1 005 475,92 грн, інфляційні втрати у розмірі 4 936 840,45 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача договору електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії (заява приєднання від 20.12.2018).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/9897/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.09.2025 та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.
03.09.2025 через систему "Електронний суд" до суду надійшов відзив на позовну заяву.
10.09.2025 через систему "Електронний суд" до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
Також, 10.09.2025 через систему "Електронний суд" до суду надійшла заява Акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі електромережі" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2025 заяву Акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі електромережі" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 910/9897/25 задоволено.
У підготовчому засіданні 17.09.2025 було оголошено перерву до 29.09.2025.
29.09.2025 до суду надійшли від позивача заява про проведення засідання за відсутності учасника справи та додаткові пояснення у справі щодо клопотання про зменшення штрафних санкцій, а також від відповідача клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, процентів річних та інфляційних втрат та уточнення до зазначеного клопотання.
Підготовче засідання 29.09.2025 не відбулося та ухвалою суду від 29.09.2025 сторін було повідомлено про призначення підготовчого засідання у справі на 29.10.2025.
21.10.2025 через систему "Електронний суд" до суду надійшла заява Акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі електромережі" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2025 задоволено заяву Акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі електромережі" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 910/9897/25.
У підготовче засідання 29.10.2025 прибув представник відповідача, представник позивача прийняв участь у засіданні в режимі відеоконференції з власних технічних засобів.
За наслідками підготовчого засідання 29.10.2025 судом була постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження та призначений розгляд справи по суті в судовому засіданні 24.11.2025.
24.11.2025 через систему «Електронний суд» Підприємством було подане клопотання про відкладення судового засідання.
Судове засідання 24.11.2025 було відкладене на 01.12.2025.
У судовому засідання 01.12.2025 представник позивача просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені в позовній заяві, відповіді на відзив та додаткових письмових поясненнях щодо заяви про зменшення розміру пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Відповідач не направив свого представника в судове засідання 01.12.2025, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Постановою від 14.03.2018 № 312 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) були затверджені Правила роздрібного ринку електричної енергії (надалі - ПРРЕЕ).
Відповідно до пункту 7 Постанови НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 в редакції станом на 14.08.2018 передбачено, що учасникам ринку, які отримали ліцензію на провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії, у період з дати отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу суб'єктом господарювання, створеним у результаті здійснення заходів з відокремлення, до 01 грудня 2018 року укласти договори електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії, які укладаються шляхом приєднання електропостачальника до договору про надання послуг з розподілу електричної енергії за ініціативою оператора системи розподілу (далі - ОСР).
Постановою НКРЕКП від 27.11.2018 за № 1532 видано Акціонерному товариству «ДТЕК Донецькі електромережі» ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії у межах місць провадження господарської діяльності відповідно до додатка. Відтак на АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» покладається функція Оператора системи розподілу в межах території Донецької області та належних Товариству електричних мереж.
Постановою НКРЕКП від 06.11.2018 № 1344 видано ДПЗД «Укрінтеренерго» ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 № 1023-р Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» визначено постачальником «останньої надії» на період з 01.01.2019 по 31.12.2024, в редакції від 22.12.2023. Територія здійснення діяльності ДПЗД «Укрінтеренерго» як постачальника «останньої надії» - територія України, крім території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.
АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» звернулося із відповідною заявою-приєднанням, якою ініційовано приєднання до умов договору електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії (далі - договір), розміщеного на сайті ОСР, Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго».
Договір вважається укладеним з 21.12.2018 та набирає чинності не раніше 01.01.2019. Вказана Заява-приєднання була підписана 20.12.2018 уповноваженою особою Підприємства Матвієнко Р.П., про що у Заяві міститься відповідна відмітка (а. с. 11).
Договір постачальника про надання послуг з розподілу електроенергії розміщений на офіційному сайті Позивача за посиланням https://www.dtekdem.com.ua/ua/enter-contract_old в розділі «Укласти договір». У вказаному розділі міститься поточна редакція договору та архіви договорів. На момент виникнення заборгованості діяли редакції від 27.06.2019, 21.11.2019, 09.04.2020, 10.09.2020 та 19.08.2021. У договорі станом на 09.04.2020 та на 19.08.2021 було викладено в нових редакціях додатки до договору, які не стосуються спірних правовідносин. Усі редакції договорів постачальника та додатку № 2 Порядок розрахунків станом на 27.06.2019, 21.11.2019 та 10.09.2020 є аналогічними один одному, тому цитування положень договору здійснюється на підставі редакції станом на 10.09.2020.
Відповідно до пункту 1.1 Розділу 1 договору цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу електричної енергії споживачам електропостачальника як послуги Оператора системи розподілу. Укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання Електропостачальника до умов цього договору.
Пунктами 2.1., 2.2. Розділу 2 договору передбачено, що Оператор системи надає послуги з розподілу/передачі електричної енергії за сукупністю споживачів, які входять до групи Постачальника згідно з реєстром за ЕІС-кодами споживачів та їх точками вимірювання. Реєстр ведеться Оператором системи розподілу в електронному вигляді. ОСР забезпечує надання послуг з розподілу в обсязі, необхідному та достатньому для виконання Постачальником функцій відповідного суб'єкта роздрібного ринку електричної енергії, та надання інших послуг, зокрема з відключення та підключення споживачів. Постачальник здійснює придбання та оплату послуг з розподілу електричної енергії згідно з умовами глави 3 цього договору за сукупністю споживачів Постачальника, які згідно з умовами договорів про постачання електричної енергії (комерційних пропозицій Постачальника) здійснюють оплату послуг з розподілу електричної енергії у складі вартості (ціни) електричної енергії Постачальника, та інших послуг Оператора системи розподілу згідно з порядком розрахунків, який є додатком 2 до цього договору.
Згідно з розділом 3 договору ціна послуг з розподілу визначається згідно з Порядком встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженим Регулятором. Вартість договору складає вартість послуг з розподілу електричної енергії за сукупністю споживачів Постачальника, яким згідно з умовами договорів про постачання електричної енергії (комерційних пропозицій Постачальника) послуги з розподілу електричної енергії придбаває Постачальник, та вартість інших послуг згідно з договором. Розрахунковим періодом для цілей цього договору є календарний місяць. Оплата (придбання) послуг з розподілу електричної енергії здійснюється Постачальником у формі попередньої оплати, у тому числі плановими авансовими платежами. Оплата послуг з розподілу електричної енергії здійснюється Постачальником на поточний рахунок Оператора системи розподілу.
Відповідно до пункту 4.2 договору Постачальник зобов'язується здійснювати придбання та оплату послуг з розподілу електричної енергії у повному обсязі згідно з умовами глави 3 цього договору за сукупністю споживачів Постачальника, яким згідно з умовами договорів про постачання електричної енергії (комерційних пропозицій Постачальника) оплату (придбання) послуг з розподілу електричної енергії забезпечує Постачальник, та інших платежів, необхідність яких випливає з умов цього договору.
Згідно з пунктом пункту 5.1 договору ОСР має право на отримання від Постачальника своєчасної оплати за надання послуги з розподілу (передачі) електричної енергії Споживачу, оплати послуг з відключення та підключення об'єктів споживачів Постачальника та інших послуг, передбачених порядком розрахунків.
На виконання умов договору Товариством надані відповідачу послуги з розподілу електроенергії:
- у липні 2019 року на суму 243977,76 грн, що підтверджується актом приймання-передачі робіт (послуг) від 31.07.2019 та рахунком за послуги з розподілу електричної енергії № 5 за липень 2019 року;
- у листопаді 2019 року на суму 6551,68 грн, що підтверджується актом приймання-передачі робіт (послуг) від 30.11.2019 та рахунком за послуги з розподілу електричної енергії № 5 за листопад 2019 року від 30.11.2019;
- у грудні 2019 року на суму 670218,59 грн, що підтверджується актом приймання-передачі робіт (послуг) від 31.12.2019 та рахунком за послуги з розподілу електричної енергії № 5 за грудень 2019 року від 31.12.2019;
- у січні 2020 року на суму 49095,41 грн, що підтверджується актом приймання-передачі робіт (послуг) від 31.01.2020 та рахунком за послуги з розподілу електричної енергії № 5 за січень 2020 року від 31.01.2020;
- у лютому 2020 року на суму 313364,70 грн, що підтверджується актом приймання-передачі робіт (послуг) від 29.02.2020 та рахунком за послуги з розподілу електричної енергії № 5 за лютий 2020 року від 29.02.2020;
- у березні 2020 року на суму 487637,26 грн, що підтверджується актом приймання-передачі робіт (послуг) від 31.03.2020 та рахунком за послуги з розподілу електричної енергії № 5 за березень 2020 року від 31.03.2020;
- у квітні 2020 року на суму 66113,84 грн, що підтверджується актом приймання-передачі робіт (послуг) від 30.04.2020 та рахунком за послуги з розподілу електричної енергії № 5 за квітень 2020 року від 30.04.2020;
- у травні 2020 року на суму 12202,64 грн, що підтверджується актом приймання-передачі робіт (послуг) від 31.05.2020 та рахунком за послуги з розподілу електричної енергії № 5 за травень 2020 року від 31.05.2020;
- у червні 2020 року на суму 12034,24 грн, що підтверджується актом приймання-передачі робіт (послуг) від 30.06.2020 та рахунком за послуги з розподілу електричної енергії № 5 за червень 2020 року від 30.06.2020;
- у серпні 2020 року на суму 34375,61 грн, що підтверджується актом приймання-передачі робіт (послуг) від 31.08.2020 та рахунком за послуги з розподілу електричної енергії № 5 за серпень 2020 року від 31.08.2020;
- у вересні 2020 року на суму 26629,06 грн, що підтверджується актом приймання-передачі робіт (послуг) від 30.09.2020 та рахунком за послуги з розподілу електричної енергії № 5 за вересень 2020 року від 30.09.2020;
- у січні 2021 року на суму 9397762,58 грн, що підтверджується актом приймання-передачі робіт (послуг) від 31.01.2021 та рахунком за послуги з розподілу електричної енергії № 5 за січень 2021 року;
- у лютому 2021 року на суму 4863324,64 грн, що підтверджується актом приймання-передачі робіт (послуг) від 28.02.2021 та рахунком за послуги з розподілу електричної енергії № 5 за лютий 2021 року;
- у березні 2021 року на суму 3123477,89 грн, що підтверджується актом приймання-передачі робіт (послуг) від 31.03.2021 та рахунком за послуги з розподілу електричної енергії № 5 за березень 2021 року;
- у квітні 2021 року на суму 427873,94 грн, що підтверджується актом приймання-передачі робіт (послуг) від 30.04.2021 та рахунком за послуги з розподілу електричної енергії № 5 за квітень 2021 року;
- у травні 2021 року на суму 815224,00 грн, що підтверджується актом приймання-передачі робіт (послуг) від 31.05.2021 та рахунком за послуги з розподілу електричної енергії № 5 за травень 2021 року;
- у червні 2021 року на суму 356526,18 грн, що підтверджується актом приймання-передачі робіт (послуг) від 30.06.2021 та рахунком за послуги з розподілу електричної енергії № 5 за червень 2021 року;
- у липні 2021 року на суму 139731,32 грн, що підтверджується актом приймання-передачі робіт (послуг) від 31.07.2021 та рахунком за послуги з розподілу електричної енергії № 5 за липень 2021 року;
- у серпні 2021 року на суму 115346,39 грн, що підтверджується актом приймання-передачі робіт (послуг) від 31.08.2021 та рахунком за послуги з розподілу електричної енергії № 5 за серпень 2021 року;
- у вересні 2021 року на суму 180855,91 грн, що підтверджується актом приймання-передачі робіт (послуг) від 30.09.2021 та рахунком за послуги з розподілу електричної енергії № 5 за вересень 2021 року;
- у жовтні 2021 року на суму 822279,31 грн, що підтверджується актом приймання-передачі робіт (послуг) від 31.10.2021 та рахунком за послуги з розподілу електричної енергії № 5 за жовтень 2021 року;
- у листопаді 2021 року на суму «-» 156480,41 грн, що підтверджується актом приймання-передачі робіт (послуг) від 30.11.2021 та рахунком за послуги з розподілу електричної енергії № 5 за листопад 2021 року. Проведено коригування наданих послуг за жовтень 2021 року та зменшено на 156480,41 грн загальну суму наданої послуги за жовтень 2021 року;
- у січні 2022 року на суму «-» 6523,10 грн, що підтверджується актом приймання-передачі робіт (послуг) від 31.01.2022 та рахунком за послуги з розподілу електричної енергії № 5 за січень 2022 року. Проведено коригування наданих послуг за серпень 2021 року та зменшено на 6523,10 грн загальну суму наданої послуги за серпень 2021 року.
У вказаний період позивачем було надано послуг на загальну суму 22 001 599,44 грн.
Товариство в своєму позові зазначає, що відповідачем систематично порушуються договірні зобов'язання в частині здійснення повної та своєчасної оплати, внаслідок чого за період з 01.07.2019 по 31.07.2019, 01.11.2019 по 30.06.2020, з 01.08.2020 по 30.09.2020, з 01.01.2021 по 30.11.2021, 01.01.2022 по 31.01.2022 виникла заборгованість за надані послуги з розподілу електричної енергії в сумі 22 001 599,44 грн, яка станом на 31.07.2025 не погашена, що зумовило звернення із цим позовом до суду. Крім суми основної заборгованості Товариство також просило суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 165 569,22 грн за період листопад 2019 року - червень 2020 року, три проценти річних у розмірі 1 005 475,92 грн за період з 01.07.2019 по 31.07.2019, 01.11.2019 по 30.06.2020, з 01.08.2020 по 30.09.2020, з 01.01.2021 по 30.11.2021, 01.01.2022 по 31.01.2022 та інфляційні втрати у розмірі 4 936 840,45 грн за період з 01.07.2019 по 31.07.2019, 01.11.2019 по 30.06.2020, з 01.08.2020 по 30.09.2020, з 01.01.2021 по 30.11.2021, 01.01.2022 по 31.01.2022.
Відповідач у своєму відзиві за зазначає, що ДПЗД «Укрінтеренерго» визнає позовні вимоги частково, а саме - суму основного боргу у розмірі 22 001 599,44 грн. Водночас інші заявлені позивачем нарахування, зокрема пеня, три проценти річних та інфляційні втрати, відповідач не визнає, вважає такі вимоги безпідставними та такими, що не підлягають стягненню. Заперечення проти стягнення пені та компенсаційних платежів Підприємство обґрунтовує тим, що недоведені збитки позивача, надмірність та неспівмірність заявлених штрафних санкцій у порівнянні з розміром суми основної заборгованості. Також відповідач посилається на судову практику Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду та просить суд зменшити розмір штрафних санкцій та компенсаційних платежів на 90 % в порядку статті 233 Господарського кодексу України та 551 Цивільного кодексу України.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Норми вказаної статті кореспондуються із приписами статті 193 Господарського кодексу України.
Судом врахований той факт, що 28.08.2025 Господарський кодекс України втратив чинність, водночас, відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З огляду на вказане, беручи до уваги, що спір між сторонами виник до 28.08.2025 та є не вирішеним, суд дійшов висновку про регламентування спірних правовідносин приписами Господарського кодексу України.
Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається його змістом, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 914/4127/21.
У зв'язку з викладеним суд дійшов висновку про те, що за правовою природою укладений сторонами договір є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із частиною 1 статті 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто, а замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 4 статті 46 Закону України "Про ринок електричної енергії" оператор системи розподілу надає послуги з розподілу електричної енергії на підставі договорів про надання послуг з розподілу. Договори про надання послуг з розподілу є публічними договорами приєднання та укладаються на основі типових договорів, форма яких затверджується Регулятором.
У силу приписів частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 22 001 599,44 грн до матеріалів справи долучено копії рахунку та акту за липень 2021 року; рахунку та акту за серпень 2020 року; рахунку та акту за вересень 2020 року; рахунку та акту за серпень 2021 року; рахунку та акту за січень 2021 року; рахунку та акту за лютий 2021 року; рахунку та акту за березень 2021 року; рахунку та акту за квітень 2021 року; рахунку та акту за травень 2021 року; рахунку та акту за червень 2021 року; рахунку та акту за вересень 2021 року; рахунку та акту за жовтень 2021 року; рахунку та акту за листопад 2021 року; рахунку та акту за січень 2022 року; рахунку та акту за січень 2020 року; рахунку та акту за лютий 2020 року; рахунку та акту за березень 2020 року; рахунку та акту за квітень 2020 року; рахунку та акту за травень 2020 року; рахунку та акту за червень 2020 року; рахунку та акту за липень 2019 року; рахунку та акту за листопад 2019 року; рахунку та акту за грудень 2019 року. При цьому рахунок та акт за листопад 2021 року та січень 2022 року мають від'ємне значення вартості наданих послуг, оскільки підлягали коригуванню вартість наданої послуги за жовтень 2021 року та за серпень 2021 року відповідно.
Під час розгляду даного спору Підприємством не заперечувалась ані обсяг послуг, ані вартість таких послуг.
Положеннями статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Безпосередньо додатком № 2 до договору визначений порядок розрахунків.
Так, Постачальник оплачує послугу з розподілу ОСР якщо згідно з умовами договору про постачання оплату послуги з розподілу забезпечує Постачальник. Вартість послуг ОСР за цим договором для Постачальника визначається на підставі обсягів електричної енергії і тарифів на розподіл електроенергії ОСР на відповідних класах напруги, що затверджені НКРЕКП. На вартість послуг з розподілу електричної енергії нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України.
Оплата послуг з розподілу електроенергії здійснюється виключно в грошовій формі на підставі виставлених ОСР рахунків. Остаточний розрахунок за надані послуги Постачальник здійснює в розрахунковому місяці на підставі Акта наданих послуг, отриманим від ОСР до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим.
Пунктом 9 додатку 2 договору «Порядок розрахунків» передбачено, що донараховані суми (за виключенням вартості послуг з розподілу електричної енергії, що сплачується споживачем Постачальника безпосередньо Оператору системи розподілу за договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії) мають бути сплачені Постачальником в 5-денний термін з моменту отримання рахунку від ОСР.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено та сторонами не спростовано, що Акти приймання-передачі робіт (послуг) та рахунки за послуги з розподілу електричної енергії за кожний розрахунковий період направлялися Підприємству шляхом кур'єрської служби доставки або АТ «Укрпошта».
Акти приймання-передачі робіт (послуг) за липень, листопад, грудень 2019 року, січень, лютий 2020 року були отримані відповідачем, що підтверджується підписом та печаткою на вказаних актах.
Акти приймання-передачі робіт (послуг) та рахунки за послуги з розподілу електричної енергії за серпень, вересень 2020 року, січень - листопад 2021 року, січень 2022 року були повторно скеровані листом за шляхом служби доставки АТ «Укрпошта» 24.05.2024, що підтверджується фіскальним чеком, описом вкладення до листа та накладною № 4904702497192.
Повторне направлення вказаних актів та рахунків згідно з поясненнями Товариства було обумовлено відсутністю доказів з об'єктивних причин. Внаслідок тимчасової окупації міста Маріуполь та проведенням активних бойових дій з 24.02.2022 та по теперішній час на території Донецької області, будівля АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» спочатку була пошкоджена, а потім захоплена невідомими особами разом з документами та матеріальними цінностями, які там знаходились. Товариство фактично було позбавлене доступу до офісних приміщень та документації.
Оскільки на накладній № 4904702497192 вказано термін доставки 27.05.2024, згідно з Нормативами і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від28.11.2013 № 958, датою отримання відповідних рахунків слід вважати 27.05.2024, а отже строк для оплати відповідно до пункту 9 додатку 2 договору - 5 днів з моменту отримання рахунку, тобто до 03.06.2024 включно.
Матеріали справи не містять доказів повної оплати наданих за договором послуг в спірні періоди.
Крім того, у матеріалах справи містяться акти звіряння розрахунків станом на 31.12.2023, 31.01.2024, 31.04.2024, 31.10.2024, підписані та скріплені печаткою Підприємства, в яких вказана заборгованість перед Товариством у розмірі 22 001 599,44 грн.
Згідно з вимогами чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Відповідно до частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату підписання актів звірки, головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.
Отже, відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер, який підписав акт звірки, має такі повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов'язків. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 902/1260/15, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18, від 19.09.2019 у справі № 910/14566/18, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи те, що сума боргу Підприємства у розмірі 22 001 599,44 грн, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав належні документи, які свідчать про відсутність вказаної заборгованості перед позивачем, та визнав суму заборгованості, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми боргу, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 165 569,22 грн за період листопад 2019 року - червень 2020 року суд зазначає наступне.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
Відповідно до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
За приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, за порушення строків виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом чи договором, стягується пеня у розмірі 0, 1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Водночас, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до пункту 6.6. договору за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених порядком розрахунків, постачальник сплачує оператору системи розподілу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення, за кожний день прострочення платежу.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в розмірі 165 569,22 грн пені за період з за період листопад 2019 року - червень 2020 року, суд зазначає, що він є арифметично вірним, відповідає положенню чинного законодавства та умовам договору, а тому вимога про стягнення пені в розмірі 165 569,22 грн є обґрунтованою.
Водночас, суд зазначає, що відповідачем не було надано жодних доказів настання для нього обставин непереборної сили, визначених розділом 7 договору, які б звільняли його від відповідальності за невиконання своїх зобов'язань.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, процентів річних та інфляційних втрат, суд зазначає таке.
Суд зазначає, що порядок стягнення неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, правила застосування та умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом зазначеної норми, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тобто, частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено умови як підстави для зменшення пені і ця норма не передбачає вимог щодо обов'язкової їх наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них, зокрема наявність інших обставин, які мають істотне значення (постанова Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 501/2862/15-ц, тощо).
Обґрунтовуючи клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, процентів річних та інфляційних втрат Підприємство зазначає, що починаючи з 01.01.2019 він є єдиним в Україні постачальником електричної енергії, на якого покладені спеціальні обов'язки із виконання функцій постачальника "останньої надії". Так, через значну заборгованість споживачів постачальника "останньої надії" відповідач не може виконувати зобов'язання перед оператором системи розподілу з оплати вартості небалансів електричної енергії, фактично втратило платоспроможність та знаходиться на межі банкрутства. У той же час, невиконання відповідачем своїх спеціальних обов'язків несе велику загрозу для енергетичної безпеки країни. При цьому, інших видів діяльності, окрім як постачання електричної енергії в якості постачальника "останньої надії", відповідач не здійснює. У свою чергу, відповідач звертає увагу, що наразі його віднесено до переліку підприємств критично важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а тому стабільне функціонування постачальника "останньої надії" впливає на всіх учасників ринку електричної енергії особливо в умовах воєнного стану. Крім того, відповідач зазначив, що у зв'язку із заборгованістю з оплати вартості небалансів електричної енергії, відповідно до положень частини 5 статті 75 Закону та постанови НКРЕКП від 27.06.2019 року № 1246 «Про алгоритм розподілу коштів», враховуючи одержання Підприємством статусу «Дефолтний», з 05.08.2019 всі кошти, які надходять від споживачів постачальника «останньої надії», спрямовуються оператору системи передачі в погашення заборгованості за куплений електропостачальником небаланс електричної енергії. Отже, з 05.08.2019 у ДПЗД «Укрінтеренерго» було позбавлене будь-яких джерел отримання коштів для здійснення витрат, необхідних для виконання покладених спеціальних обов'язків постачальника «останньої надії», проведення розрахунків на ринку електричної енергії та з бюджетом, про що неодноразово було письмово повідомлено НКРЕКП та Міністерство енергетики України. Таким чином, всі кошти, що надходять від споживачів ДПЗД «Укрінтеренерго», як оплата за електричну енергію, в тому числі на підставі рішень судів, на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, автоматично за розпорядженням ОСП перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання НЕК «Укренерго».
З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що наявні всі підстави для зменшення розміру штрафних санкцій на 90%.
Позивач заперечував проти зменшення штрафних санкцій, трьох процентів річних та інфляційних втрат, в обґрунтування чого зазначав, що при розрахунку пені позивачем було враховано вимоги постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану», якою на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надано настанови учасникам ринку електричної енергії щодо зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії. Пеня за липень 2019 та за період листопад 2019 - червень 2020 нарахована за 6 місяців, починаючи з наступного робочого дня після граничної дати сплати рахунків та актів приймання-передачі робіт (послуг). Вказані акти були отримані відповідачем та з його боку підписані. Так, у відповідності до Порядку розрахунків, що є додатком до договору електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, передбачено, що остаточний розрахунок за надані послуги Постачальник здійснює в розрахунковому місяці на підставі Акта наданих послуг, отриманим від ОСР до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим. Тобто пеня позивачем нараховано саме починаючи з першого робочого дня після граничної дати сплати і саме на суму наданої послуги з розподілу за конкретний місяць. Пеню нараховано за 6 місяців, що вбачається із розрахунку заборгованості. За інші періоди, які заявлені у позові, пеня Позивачем не нараховувалася, враховуючи вимоги щодо зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій та строки отримання Відповідачем актів приймання-передачі робіт (послуг) та рахунків за послуги з розподілу електричної енергії вже після введення в Україні воєнного стану.
Суд зазначає, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання за положенням частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України.
Однією із функцій неустойки є компенсаторна функція (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 303/2408/16-ц).
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та послідовно у низці постанов Верховного Суду.
Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства(в) мають значення для вирішення питання про зменшення пені та штрафу.
Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Суд зазначає, що цивільне законодавство поряд із засадою свободи договору (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) також містить таку засаду як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена в постанові об'єднаної плати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).
Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов'язань; причин неналежного невиконання зобов'язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов'язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
У постанові Верховного Суду від 09.05.2024 у справі № 923/77/22, зазначено: "реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав".
Суд також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (правові висновки Верховного Суду у постановах від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Саме суд першої та апеляційної інстанцій користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду в постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20)).
Цієї позиції притримується і Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, зазначивши, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
У даному випадку суд враховує, що порушення виконання зобов'язань за договором не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (зворотного матеріали справи не містять). Разом з тим, судом враховується, що наслідки агресії РФ, яка ще триває, негативно відобразилися на усіх без виключення сферах господарської діяльності та вплинули на діяльність суб'єктів господарювання, в тому числі і позивача.
Оцінюючи наявні матеріали справи, суд бере до уваги інтереси обох сторін, відсутність доказів понесення позивачем збитків та інших для нього наслідків порушення зобов'язання відповідачем, враховує визнання відповідачем позову в частині основної заборгованості, враховуючи правові позиції Верховного Суду щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, суд вважає за можливе зменшити розмір пені на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України на 70 % до 49 670,77 грн. Таке зменшення розміру неустойки суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Щодо вимоги про стягнення з Підприємства трьох процентів річних у розмірі 1 005 475,92 грн за період з 01.07.2019 по 31.07.2019, 01.11.2019 по 30.06.2020, з 01.08.2020 по 30.09.2020, з 01.01.2021 по 30.11.2021, 01.01.2022 по 31.01.2022 та інфляційних втрат у розмірі 4 936 840,45 грн за період з 01.07.2019 по 31.07.2019, 01.11.2019 по 30.06.2020, з 01.08.2020 по 30.09.2020, з 01.01.2021 по 30.11.2021, 01.01.2022 по 31.01.2022.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 та у постанові Верховного Суду України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010, від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат за заявлений позивачем період, суд дійшов висновку що обґрунтованим та підтвердженим матеріалами справи є стягнення з відповідача 4 882 963,50 грн інфляційних втрат та 1 005 475,92 грн трьох процентів річних.
При цьому, чинне цивільне законодавство України не містить чіткого визначення поняття "санкція".
У науці цивільного права сутність санкції як правового засобу в механізмі правового регулювання цивільних відносин розуміють як фінансово-правову міру відповідальності.
Санкції як правові засоби, спрямовані на забезпечення інтересів суб'єктів цивільних правовідносин і захист цивільних прав та інтересів, мають такі ознаки:
- спрямовані на усунення перешкоду задоволенні інтересів учасників цивільних правовідносин;
- виступають елементами механізму правового регулювання цивільних відносин і забезпечують його ефективне функціонування;
- призводять до негативних наслідків для особи, яка не виконала цивільного обов'язку, встановленого законом чи договором.
Можна сформулювати таке визначення санкції, як певного негативного наслідку, встановленого законом або договором, який застосовується в разі невиконання (неналежного виконання) цивільно-правового обов'язку, порушення заборон, обмежень та в інших випадках, встановлених законом.
З аналізу змісту статей 524 та 533 Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що цивільне законодавство містить визначення грошового зобов'язання, як такого, що виражається в грошовій одиниці України або грошовому еквіваленті в іноземній валюті і стосується права однієї особи сплатити певну кількість грошей, а іншої сторони - їх отримати.
Згідно із частиною 1 статті 229 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
За змістом статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Визначення розміру штрафних санкцій передбачено у статті 231 Господарського кодексу України, якою встановлено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Стаття 233 Господарського кодексу України регулює питання зменшення розміру штрафних санкцій. Так, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов'язання, має компенсаційний, а не штрафний характер, тому не можуть бути зменшенні на підставі статей 551 Цивільного кодексу та 233 Господарського кодексу України.
Стосовно посилань відповідача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 суд зазначає, що викладена правова позиція у вказаній справі щодо права суду зменшувати розмір процентів річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, у даному випадку не може бути застосована, оскільки у зазначеній постанові судом була надана оцінка правовідносинам, в яких сторони в договорі збільшили розмір відсотків річних. У той же час у даній справі розмір відсотків річних сторонами у договорі не збільшувався, порівняно з розміром, визначеним у статті 625 ЦК України, застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов'язання відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України здійснено з урахуванням трьох процентів річних, що відповідає чинному законодавству України.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат підлягають частковому задоволенню з урахуванням розрахунку суду.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, зважаючи на встановлені обставини, наведенні норми та беручи до уваги, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 ГПК України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову Товариства.
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
При цьому, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Керуючись статтями 73-79, 86, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі електромережі" про стягнення 28 109 485,03 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (Україна, 04080, місто Київ, ВУЛИЦЯ КИРИЛІВСЬКА, будинок 85; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 19480600) на користь Акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі електромережі" (Україна, 84302, Донецька обл., Краматорський р-н, місто Краматорськ, вул. Комерційна, будинок 8; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 00131268) 22 001 599,44 грн основної заборгованості, 49 670,77 грн пені, 1 005 475,92 грн три проценти річних, 4 882 963,50 грн інфляційних витрат та 336 667,30 грн судового збору.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
4. У іншій частині позову про стягнення пені в розмірі 115 898,45 грн, 53 876,95 грн інфляційних втрат та 646,52 грн судового збору відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 02.03.2026.