24.02.2026 м.Дніпро
Справа № 904/4708/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кошлі А.О. (доповідач), суддів Демчини Т.Ю., Кучеренко О.І.,
за участі секретаря судового засідання Кахикало А.С.
представника позивача Борисенко В.А.
представника відповідача (апелянта) Муходінов М.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОНБАСЬКЕ ПРОМИСЛОВО-ТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2025 (повний текст складено 15.12.2025, суддя Юзіков С.Г.) у справі №904/4708/25,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ЛОКОМОТИВОБУДІВНА КОМПАНІЯ»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОНБАСЬКЕ ПРОМИСЛОВО-ТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО»
про стягнення збитків
Стислий виклад змісту рішення господарського суду першої інстанції:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська локомотивобудівна компанія» (далі - ТОВ «УЛБК», Позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаське промислово-транспортне підприємство» (далі - ТОВ «ДОНПРОМТРАНС», Відповідач), у якому просило суд стягнути з Відповідача 15 728 400,00 грн завданих збитків та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов Договору найму транспортного засобу з екіпажем № 23/22 від 14.02.2022 щодо збереження об'єкту найму - локомотиву серії ЧМЕЗ № 6196. Позивач зазначав, що постановою Верховного Суду від 14.05.2025 у справі № 910/1833/24 встановлено факт передачі локомотиву Відповідачу та його прийняття в найм з 00.00 25.02.2022. Строк найму закінчився 25.08.2022, проте локомотив не було повернуто ні у визначений Договором строк, ні протягом трьох років після його спливу, ні після письмової вимоги Позивача від 07.08.2025. Позивач вважає, що локомотив є втраченим, а його ринкова вартість відповідно до звіту про оцінку майна становить 15 728 400,00 грн з ПДВ.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2025 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаське промислово-транспортне підприємство» (50053, м. Кривий Ріг, вул. Мусоргського, 15, код 31366355) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська локомотивобудівна компанія» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 30/32, офіс 205А, код 40992015) 15 728 400,00 грн збитків, 188 740,80 грн судового збору.
Мотивуючи оскаржуване рішення, господарський суд дійшов висновку, що через повномасштабне вторгнення РФ на територію України та ведення бойових дій з 24.02.2022, а з 20.05.2022 - окупацією м. Маріуполя, орендоване майно фактично є втраченим для Позивача. Суд зазначив, що відсутність у Відповідача можливості повернути локомотив з оренди, здійснювати контроль над орендованим майном підпадає під поняття втрати, що обумовлює обов'язок Відповідача компенсувати вартість неповернутого орендованого майна.
За висновками суду першої інстанції, саме невжиття Відповідачем у період з 24.02.2022 по 04.03.2022 усіх необхідних заходів для збереження орендованого майна призвело до його втрати, а наявність вини Відповідач не спростував, з огляду на що позов про стягнення 15 728 400,00 грн. збитків з Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаське промислово-транспортне підприємство» підлягає задоволенню.
Не погодившись із зазначеним рішенням до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся представник товариства з обмеженою відповідальністю «ДОНБАСЬКЕ ПРОМИСЛОВО-ТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО», в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.25 р. у справі №904/4708/25 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги
Апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що відсутність у Відповідача можливості повернути локомотив з оренди та здійснювати контроль над орендованим майном підпадає під поняття його втрати. Позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції не надано жодних належних та допустимих доказів втрати або знищення локомотиву, що є підставою для відшкодування його ринкової вартості.
Апелянт зазначає, що територією експлуатації локомотиву за Договором є ПрАТ «ММК ім. Ілліча» (м. Маріуполь). Локомотив був передислокований на під'їзну колію ПрАТ «ММК ім. Ілліча» 22.02.2022 та вважається прийнятим у найм з 00.00 25.02.2022. З 24.02.2022 територія, де розташоване ПрАТ «ММК ім. Ілліча» та станція Маріуполь-Сортувальний, перебуває під тимчасовою окупацією та/або на ній велися активні бойові дії. Таким чином, як для Позивача, так і для Відповідача існують тимчасові перепони для доступу до локомотиву.
Скаржник наголошує, що в даній ситуації має місце не «неповернення локомотиву», а саме «неможливість його повернення» з причин, що не залежать від Наймача: бойові дії, окупація території експлуатації локомотиву, неможливість самостійної (без екіпажу Позивача) передислокації локомотиву з під'їзних колій ПрАТ «ММК ім. Ілліча» на ст. Маріуполь-Сортувальний. Предметом Договору є найм локомотиву саме з екіпажем відповідно до ч. 2 ст. 798, ст. 805 ЦК України, і саме Наймодавець має забезпечити присутність екіпажу для передислокації та прийняття локомотиву з найму. Відсутність екіпажу не є наслідком дій або бездіяльності Відповідача. Договором не встановлено, що неможливість повернення локомотиву є його втратою з відповідними наслідками щодо компенсації ринкової вартості.
Апелянт вказує на суперечливість висновків суду першої інстанції. З одного боку, суд пов'язує втрату локомотиву та неможливість його повернення з веденням бойових дій з 24.02.2022 та окупацією м. Маріуполя з 20.05.2022, що є загальновідомою обставиною. З іншого боку, суд зазначає, що саме невжиття Відповідачем у період з 24.02.2022 по 04.03.2022 усіх необхідних заходів для збереження орендованого майна призвело до його втрати. Скаржник вважає ці висновки взаємовиключними, оскільки суд сам встановив, що Маріупольський район віднесено до території активних бойових дій починаючи з 24.02.2022, а отже вжити заходів зі збереження локомотиву у вказаний період у Відповідача не було можливості. Крім того, ведення активних бойових дій позбавляло можливості як Відповідача, так і Позивача забезпечити присутність своїх працівників з дотриманням гарантій безпеки для їх життя та здоров'я відповідно до ст. 3 Конституції України.
Апелянт стверджує, що для покладання на Відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків необхідна наявність усіх чотирьох загальних умов: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок та вина. ТОВ «ДОНПРОМТРАНС» через незалежні від нього обставини - військову агресію, ведення активних бойових дій, тимчасову окупацію території та неможливість самостійної передислокації локомотиву без екіпажу Позивача - не має можливості здійснити повернення локомотиву, а отже відсутня протиправна поведінка та вина Відповідача. Скаржник посилається на ч. 2 ст. 218 ГК України, згідно якої суб'єкт господарювання звільняється від відповідальності, якщо доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, а також на ч. 1 ст. 803 ЦК України, за якою наймач зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані у зв'язку із втратою транспортного засобу, якщо він не доведе, що це сталося не з його вини. Апелянт також посилається на постанову Верховного Суду від 17.07.2019 у справі № 913/155/17, в якій зазначено, що відсутність усіх елементів складу цивільного правопорушення виключає настання цивільно-правової відповідальності.
Скаржник також зазначає, що суд першої інстанції не надав мотивованої оцінки запереченням Відповідача щодо відсутності протиправної поведінки та вини всупереч вимогам ст. 238 ГПК України.
Щодо судової практики, апелянт вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 29.01.2025 у справі № 910/899/23, оскільки у тій справі було встановлено, що орендар міг вивезти техніку з території м. Рубіжного Луганської області з початком повномасштабного вторгнення, тоді як у даній справі суд сам зазначив, що Відповідач не міг повернути локомотив через бойові дії та окупацію м. Маріуполя. Тобто у орендарів були різні можливості щодо вивезення орендованого майна.
Позиція учасників справи, викладена у відзиві на апеляційну скаргу
ТОВ «Українська локомотивобудівна компанія» подало відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги ТОВ «Донбаське промислово-транспортне підприємство» та вважає її необґрунтованою, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на наступне:
Позивач зазначає, що відповідно до пп. 4.1.4 та 4.1.7 Договору Наймач зобов'язаний нести майнову відповідальність за збереження локомотива та повернути його Наймодавцю в справному технічному стані. Згідно з п. 3.11 Договору ризик випадкової втрати локомотива переходить від Наймодавця до Наймача з дати підписання Акта приймання-передачі в найм. Умовами Договору фактично встановлено обов'язок Відповідача компенсувати вартість неповернутого орендованого майна на умовах, передбачених Договором. Абзац 2 п. 3.6 Договору визначає механізм встановлення ринкової вартості локомотиву, якого дотримався Позивач при поданні Звіту про оцінку вартості майна.
Щодо втрати локомотиву Позивач зазначає, що протягом трьох років та на вимогу про повернення локомотив повернений не був, що доводить його втрату. Якщо б локомотив не був втраченим, Відповідач повернув би його Позивачеві, однак Відповідач не зазначає інших причин неповернення, окрім неможливості повернення у зв'язку з перебуванням на тимчасово окупованій території. Позивач посилається на рішення Конституційного Суду України від 11.11.2004 № 16-рп/2004 щодо непорушності права власності, на ст. 317, 319, 320, 321 ЦК України, ч. 3 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а також на ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Позивач стверджує, що навіть перебування майна на тимчасово окупованій території є фактично його втратою, що виникла у зв'язку з недотриманням Відповідачем обов'язків за Договором.
Позивач погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає релевантним до даної справи висновок Касаційного господарського суду у справі № 910/899/23 про те, що неможливість повернення майна у зв'язку з його перебуванням на тимчасово окупованій території є його втратою, оскільки відсутність у відповідача можливості повернути техніку з оренди, здійснювати контроль над орендованим майном підпадає під поняття її втрати, що обумовлює обов'язок відповідача компенсувати вартість неповернутого орендованого майна на умовах, передбачених договором.
Щодо обов'язку компенсації вартості втраченого локомотиву Позивач зазначає, що навіть за відсутності протиправної поведінки або вини Відповідача, відповідно до умов Договору ризик випадкової втрати покладено на Наймача. Позивач посилається на ст. 323, 772 ЦК України та постанову Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 207/3254/18, згідно якої при розподілі ризику в договорі найму таким чином, що він перекладений на наймача, у разі випадкового знищення або пошкодження предмета найму наймач зобов'язаний компенсувати наймодавцю його майнові втрати. Отже, п. 3.11 Договору покладає на Відповідача ризик випадкової втрати майна, і обов'язок компенсації встановлений не лише Договором, а й нормами чинного законодавства та судовою практикою.
Щодо доводів Відповідача про «неможливість повернення» та необхідність забезпечення екіпажу Позивач зазначає, що предметом позову є стягнення коштів, а не повернення локомотиву, формулювання «неможливість повернення» та «неповернення» є тотожними і є втратою локомотиву. Обов'язок Позивача щодо забезпечення екіпажу не може розглядатись у межах даної справи, оскільки повернення локомотиву не є вимогою Позивача. Сам Відповідач за три роки не вживав заходів щодо повернення локомотиву та не звертався до Позивача з вимогою про забезпечення екіпажу.
Щодо судової практики Позивач зазначає, що суд першої інстанції застосував правову позицію, викладену у постанові КГС у справі № 910/899/23, саме в контексті визначення того, чи є локомотив втраченим для Позивача. Висновок у справі № 910/899/23 про те, що неможливість повернення майна після окупації території є його повною втратою, кореспондується з обставинами даної справи, а тому посилання суду першої інстанції є релевантним.
Щодо клопотання Відповідача про долучення сертифікату ТПП України Позивач зазначає, що відповідно до п. 11.2 Договору сторона, яка посилається на форс-мажорні обставини, повинна негайно повідомити іншу сторону та надати сертифікат ТПП протягом 10 календарних днів. Відповідач звернувся до ТПП лише 04.09.2025, тобто зі спливом майже 4 років, а сертифікат отримав лише 15.01.2026. Відповідно до п. 11.2 Договору Відповідач позбавлений права посилатись на форс-мажорні обставини. Навіть за належного доведення форс-мажору це не звільняє від виконання основного зобов'язання за Договором щодо збереження та повернення локомотиву, а лише дозволяє уникнути відповідальності в частині штрафних санкцій. Факт збройної агресії є загальновідомим відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України і не потребує доказування, а тому сертифікат ТПП не підтверджує та не спростовує будь-які факти у справі. Позивач також зазначає, що сертифікат не існував на момент розгляду справи судом першої інстанції, що виключає можливість його прийняття судом апеляційної інстанції в порядку ст. 269 ГПК України, посилаючись на постанову Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17.
Процесуальні дії суду апеляційної інстанції під час перегляду справи
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кошлі А.О. (доповідач), судді - Демчина Т.Ю., Кучеренко О.І.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОНБАСЬКЕ ПРОМИСЛОВО-ТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.25 (повний текст складено 15.12.2025) у справі №904/4708/25. Витребувано з Господарського суду Дніпропетровської області справу №904/4708/25. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 24.02.2026 на 10:30 год.
26.01.2026 до Центрального апеляційного господарського суду надійшло клопотання ТОВ «Донбаське промислово-транспортне підприємство» про долучення до справи № 904/4708/25 Сертифікату Торгово-промислової палати України № 3100-26-0093 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).
У прохальній частині клопотання відповідач просить визнати поважними причини неможливості подання цього документа до суду першої інстанції, посилаючись на те, що Сертифікат був виданий після завершення розгляду справи в першій інстанції і не міг бути поданий раніше.
05.02.2026 до суду апеляційної інстанції надійшли заперечення позивача на клопотання ТОВ «Донбаське промислово-транспортне підприємство» про долучення додаткових документів до справи №904/4708/25.
Щодо вищевказаного додатково поданого доказу колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із ч. 3 ст. 269 ГПК України визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно правових позицій ВС КГС, викладених у постановах від 13.04.2021 у справі №909/722/14 та від 1 липня 2021 року по справі 46/603, положення ч. 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи" і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Недоведеність таких обставин виключає процесуальні підстави для дослідження апеляційним судом таких додаткових доказів. Положення статті 269 ГПК України є універсальними і застосовуються судом апеляційної інстанції у всіх категоріях спорів.
У висновку щодо застосування приписів статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 зі справи №916/3130/17 та від 18.06.2020 зі справи №909/965/16, від 26.02.2019 зі справи №913/632/17 єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.
Разом з тим, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
З матеріалів справи свідчить, що вказаний документ не надавався під час розгляду справи судом першої інстанції, отже, поданий доказ, який апелянт просить долучити до суду апеляційної інстанції, судом першої інстанції не досліджувався. Крім того, як убачається із поданого доказу їх не існувало на момент винесення оскарженого рішення судом першої інстанції, отже зазначений сертифікат Торгово-промислової палати України № 3100-26-0093 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є новим доказом.
Колегія суддів враховує висновок Верховного Суду викладений в постанові від 30.03.2018 у справі № 910/24486/16 за яким неналежне виконання стороною свого процесуального обов'язку з доведення у суді першої інстанції обставин, на які остання (сторона) посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не може бути компенсоване цим учасником судового процесу на наступних етапах розгляду справи (у судах апеляційної чи касаційної інстанцій). В іншому випадку зазначене могло б призвести до безпідставного скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
За наведеного, колегія суддів не бере до уваги поданий в суді апеляційної інстанції новий додатковий доказ, тому клопотання від 26.01.2026 про його долучення не підлягає задоволенню.
В судовому засіданні, що відбулось 24.02.2026 проголошено скорочену (вступну та резолютивну) частини постанови.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені в апеляційному порядку
14.02.2022 між ТОВ «Донбаське промислово-транспортне підприємство» (Наймач, Відповідач) та ТОВ «Українська локомотивобудівна компанія» (Наймодавець, Позивач) укладено договір найму транспортного засобу з екіпажем № 23/22, за умовами якого Наймодавець зобов'язався передати Наймачеві в строкове, оплатне, поворотне користування (оренду) транспортні засоби, а саме тепловоз маневровий серії ЧМЕЗ, що належить на законних підставах Наймодавцеві, з екіпажем (локомотивними бригадами), який забезпечує управління такими транспортними засобами та їх технічну експлуатацію відповідно до нормативно-технічних та технологічних документів, що регулюють діяльність залізничного транспорту, а наймач - прийняти таке майно в строкове, оплатне користування; використовувати його відповідно до умов та порядку, визначених цим Договором та повернути передане в найм майно відповідно до умов та порядку визначених договором.
Відповідно до умов Договору:
1.2. Мета найму: експлуатація (використання) локомотива наймачем на залізничних коліях незагального користування (під'їзних залізничних коліях) ПрАТ «ММК ім. Ілліча» без виїзду на станцію примикання для виконання робіт з переукладання залізничних колій та стрілочних переводів на території ПрАТ «ММК ім. Ілліча».
1.3. Територія експлуатації (використання) локомотива: територія України, а саме: Приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (код ЄДРПОУ 00191129, юридична адреса; Україна, 87504, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Левченка, буд. 1), що примикають до залізничної станції Маріуполь-Сортувальний (код 485604) регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Укрзалізниця".
1.6. Кількість локомотивів, що передаються у найм - 1 одиниця серії ЧМЕЗ № 6196, про що зазначається в акті приймання-передачі в піднайм.
2.2. Повернення локомотива відбувається відповідно до р. 3 цього Договору в останній день строку найму, якщо Сторонами не досягнуто згоди про інше. При цьому така згода оформляється додатковою угодою відповідно до умов цього Договору.
2.3. У разі закінчення строку найму локомотива або дострокового розірвання Договору, Наймач зобов'язаний повернути локомотив у порядку, визначеному р. 3 цього Договору.
3.1. Передача локомотива наймачеві здійснюється по станції примикання: ст. Маріуполь-Сортувальний (код 485604) регіональної філії «Донецька залізниця» AT «Укрзалізниця» (пункт 1.3 договору) та оформлюється актом приймання-передачі в найм, складеним за формою, наведено у додатку 2. Локомотив вважається переданим в найм наймачеві і прийнятим наймачем з дати, зазначеної в акті приймання-передачі в найм.
3.3. Прийняття локомотива в найм здійснюється комісією наймача протягом 2 діб з моменту прибуття локомотива на станцію примикання - станція Маріуполь-Сортувальний (код 485604).
3.5. Повернення локомотива з найму здійснюється на території передачі локомотива в найм (п. 3.1 Договору) або іншій території, письмово погодженій Сторонами, та оформлюється Актом приймання-передачі з найму (додаток 2), який у 2 (двох) примірниках уповноваженими представниками Сторін та є невід'ємною частиною цього Договору. Акт приймання-передачі з найму обов'язково містить додатком Акт технічного стану локомотива (додаток 3).
3.6. У разі повної втрати локомотиву, що призводить до виключення його з інвентарного парку або виявлення таких технічних недоліків локомотивів як пошкодження, в т.ч. й ті, що призводять до виключення локомотиву з інвентарного парку, відсутність деталей (частин) локомотиву, у кожному Акті технічного стану локомотива також зазначається перелік, вартість пошкоджених, несправних та відсутніх деталей (частин) на дату повернення локомотива з найму (п. 2.2 Договору), а також, у разі, якщо проведення ремонту можливе та економічно обґрунтоване, орієнтовну вартість такого ремонту та матеріалів, запасних частин, необхідних для усунення пошкоджень, несправностей та відновлення відсутніх деталей (частин), або ринкову вартість втрачених локомотивів, що не може бути нижчою їх залишкової вартості за виключенням вартості лома чорних або кольорових металів, з яких виготовлені деталі та вузли локомотивів.
Остаточно вартість ремонту локомотива, відсутніх та (або) пошкоджених деталей (частин), а також ринкова вартість відсутнього локомотиву визначається згідно оцінки, проведеної Наймодавцем у відповідності із Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», збільшеної на витрати, пов'язані з проведеною оцінкою ремонту, деталей (частин) або втрачених локомотивів.
3.10. Передача локомотивів в найм (повернення з найму) проводиться виключно у присутності локомотивної бригади наймодавця (додаток 1 до договору).
3.11. Ризик випадкової втрати локомотива переходить від Наймодавця до Наймача з дати підписання Акта приймання-передачі в найм та переходить від Наймача до Наймодавця з дати підписання Акта приймання-передачі з найму.
4.1. Наймач зобов'язаний:
4.1.4. Нести майнову відповідальність за збереження локомотива.
4.1.7. Повернути локомотив Наймодавцю в справному технічному стані з урахуванням нормального фізичного (природного) зносу в порядку і в строки передбачені Договором.
Постановою Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.05.2025 у справі № 910/1833/24 встановлено, що ТОВ «УКРАЇНСЬКА ЛОКОМОТИВОБУДІВНА КОМПАНІЯ» належним чином доведено факт передачі локомотиву ТОВ "Донбаське промислово-транспортне підприємство" для прийняття, а апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про порушення наймачем строку приймання локомотиву в найм, у зв'язку з чим локомотив слід вважати таким, що прийнятий в найм без зауважень з 00.00 25.02.2022.
07.08.2025 Позивач звернувся до Відповідача з вимогою про повернення локомотиву серії ЧМЕЗ № 6196 на іншу територію, а саме: залізнична станція Дубляни Львівські, с. Муроване, Львівська область відповідно до п. 3.5. Договору найму транспортного засобу з екіпажем № 23/22 від 14.02.2022, оскільки строк найму локомотиву з локомотивними бригадами становить 6 місяців рахуючи з 00 год. 00 хв. дня приймання локомотиву в найм, що, як визначено судом, є 25.02.2022.
За даними Позивача, зазначена вимога залишена Відповідачем без відповіді та задоволення.
Наведені обставини стали причиною звернення Позивачем з позовом та є предметом спору в даній справі.
Правові підстави та норми права, застосовані судом апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2025, яким задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська локомотивобудівна компанія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаське промислово-транспортне підприємство» про стягнення 15 728 400,00 грн збитків.
Дослідивши наявні у справі докази, перевіривши повноту їх дослідження місцевим господарським судом та правильність висновків суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно із ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частинами 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з положеннями статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно з частинами першою, другою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За загально прийнятим визначенням збитками є об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ учасника правовідносин, що обмежує його інтереси і проявляється у витратах, втраті або пошкодженні майна, а також у сумі неодержаних доходів.
Поряд з цим, за змістом частин першої та другої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
У пункті 5.16. постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2019 у справі № 920/85/18 Суд надав правовий висновок стосовно застосування вказаних правових норм та вказав, що:
- для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вини,
- відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань,
- для застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків, позивач повинен довести наявність у нього збитків, протиправних дій відповідача та причинного зв'язку між збитками позивача та діями відповідача,
- вимога про відшкодування збитків може пред'являтися виключно у разі, якщо збитки є результатом порушення права і виключно до особи, яка це право порушила.
З огляду на викладене, для можливості застосування майнової відповідальності у вигляді стягнення збитків є доведення не тільки самого порушення умов договору але й причинно-наслідкового зв'язку між таким порушенням та спричиненими збитками.
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Таким чином, при пред'явленні вимог про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено факт порушення відповідачем зобов'язань перед позивачем, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв'язку між ними. У свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 6 квітня 2021 року в справі № 910/16067/19.
Згідно з частиною 2 статті 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
При визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов'язання тягне за собою обов'язок надати відшкодування (відображений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі Про фабрику в Хожуві (Case concerning the factory at Chorzow), рішення № 13 від 13.09.1928, а також одна із засад сучасного правового порядку "ex injuria non oritur jus" (із беззаконня не виникає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості "Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)".
За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України).
Отже, система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини належними та допустимими доказами.
У своєму позові позивач зазначав про те, що загальний розмір збитків, завданих відповідачем внаслідок втрати майна - локомотиву ЧМЕЗ №6196, переданого в найм, складає 15 728 400,00 грн.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, Постановою Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.05.2025 у справі № 910/1833/24 встановлено, що ТОВ «УКРАЇНСЬКА ЛОКОМОТИВОБУДІВНА КОМПАНІЯ» належним чином доведено факт передачі локомотиву ТОВ «Донбаське промислово-транспортне підприємство» для прийняття, а апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про порушення наймачем строку приймання локомотиву в найм, у зв'язку з чим локомотив слід вважати таким, що прийнятий в найм без зауважень з 00.00 25.02.2022.
Верховний Суд у постанові від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18 зазначав, що судове рішення має відповідати приписам ст. 236 ГПК України, тобто судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У постанові від 01.09.2020 у справі №907/29/19 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов'язується виникнення юридичних наслідків.
Законодавчо встановлені вимоги до доказів у господарському судочинстві визначають, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України).
У постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що принцип «змагальності сторін» забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (аналогічний висновок наведений Верховним Судом у постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17).
Разом з цим, за наявності визначених ст. 75 ГПК України підстав, учасники процесу можуть бути звільнені від доказування. Зокрема, ч. 4 цієї статті передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Тобто факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиційний характер. Преюдиційність означає обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Такий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 26.11.2019 у справі №922/643/19.
Відтак, факт прийняття локомотиву ТОВ «Донбаське промислово-транспортне підприємство» в найм без зауважень з 00.00 25.02.2022 встановлений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.05.2025 у справі №910/1833/24.
З урахуванням викладеного, вищезазначений факт відповідно до положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України є преюдиційним під час розгляду справи №904/4708/25 та не підлягає повторному доказуванню.
Водночас умовами договору найму транспортного засобу з екіпажем №23/22 від 14.02.2022 сторони погодили строк найму локомотива з локомотивними бригадами тривалістю 6 (шість) місяців, який обчислюється з 00 год. 00 хв. дня підписання акта приймання-передачі локомотива в піднайм (п. 2.1 договору).
З огляду на те, що локомотив було прийнято в найм без зауважень з 00 год. 00 хв. 25.02.2022, строк найму сплив 25.08.2022. Таким чином, строк повернення локомотива з найму настав, а обов'язок щодо його повернення підлягає виконанню.
У пункті 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України закріплено, що серед загальних засад цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору.
Частинами першою та третьою статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
У статті 627 Цивільного кодексу України закріплений принцип свободи договору та визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 3.5. Договору повернення локомотива з найму здійснюється на території передачі локомотива в найм (п. 3.1. Договору) або іншій території, письмово погодженій Сторонами, та оформлюється Актом приймання-передачі з найму (додаток 2), який у 2 (двох) примірниках уповноваженими представниками Сторін та є невід'ємною частиною цього Договору.
Акт приймання-передачі з найму обов'язково містить додатком Акт технічного стану локомотива (додаток 3).
Частиною 1 ст. 785 ЦК України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Доказів повернення локомотиву позивачу після закінчення строку найму матеріали справи не містять.
В матеріалах справи наявна вимога позивача - ТОВ «Українська локомотивобудівна компанія» про повернення локомотиву серії ЧМЕЗ №6196 на іншу територію, а саме: залізнична станція Дубляни Львівські, с. Муроване, Львівська область відповідно до п. 3.5. Договору найму транспортного засобу з екіпажем №23/22 від 14.02.2022.
Вказана вимога залишена відповідачем без виконання.
Пунктом 3.6. Договору передбачено, що у разі повної втрати локомотиву, що призводить до виключення його з інвентарного парку або виявлення таких технічних недоліків локомотивів як пошкодження, в т.ч. й ті, що призводять до виключення локомотиву з інвентарного парку, відсутність деталей (частин) локомотиву, у кожному Акті технічного стану локомотива також зазначається перелік, вартість пошкоджених, несправних та відсутніх деталей (частин) на дату повернення локомотива з найму (п. 2.2 Договору), а також, у разі, якщо проведення ремонту можливе та економічно обґрунтоване, орієнтовну вартість такого ремонту та матеріалів, запасних частин, необхідних для усунення пошкоджень, несправностей та відновлення відсутніх деталей (частин), або ринкову вартість втрачених локомотивів, що не може бути нижчою їх залишкової вартості за виключенням вартості лома чорних або кольорових металів, з яких виготовлені деталі та вузли локомотивів.
Остаточно вартість ремонту локомотива, відсутніх та (або) пошкоджених деталей (частин), а також ринкова вартість відсутнього локомотиву визначається згідно оцінки, проведеної Наймодавцем у відповідності із Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", збільшеної на витрати, пов'язані з проведеною оцінкою ремонту, деталей (частин) або втрачених локомотивів.
Пунктом 3.11 Договору сторони погодили, що ризик випадкової втрати локомотива переходить від Наймодавця до Наймача з дати підписання Акта приймання-передачі в найм.
Разом з тим, розділом 4.1 Договору визначено обов'язки Наймача. Так, за п. 4.1.4. Договору Відповідач має нести майнову відповідальність за збереження локомотива, згідно з п. 4.1.7. - повернути локомотив Наймодавцю в справному технічному стані з урахуванням нормального фізичного (природного) зносу в порядку і в строки передбачені Договором.
Відповідно до звіту про оцінку майна про вартість майна - магістрального тепловозу ЧМЕЗ - 6196, номер SAP251000006848, 1988 р.в., що належить ТОВ «Українська локомотивобудівна компанія» на основі документів наданих для проведення незалежної оцінки майна, проведених розрахунків станом на 18 серпня 2025 року ринкова вартість об'єкту оцінки становить 15 728 400,00 грн. з ПДВ. Оцінка проведена директором ТОВ «Ріелтер-Україна» оцінювачем Сіренко І.І. (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача МФ № 473 від 12.07.2003).
Уклавши 14.02.2022 договір найму транспортного засобу з екіпажем № 23/22, сторони, керуючись принципом свободи договору, закріпленим статтями 6, 627 Цивільного кодексу України, погодили всі його істотні умови та добровільно прийняли на себе визначені договором права й обов'язки.
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Донбаське промислово-транспортне підприємство», прийнявши локомотив у найм, відповідно до пункту 3.11 Договору набув ризик випадкової втрати майна з моменту підписання акта приймання-передачі та до моменту його повернення Наймодавцю. Таким чином, саме на відповідача покладено обов'язок забезпечити збереження переданого майна та нести пов'язані з цим ризики.
З огляду на погоджені сторонами умови Договору, у разі втрати локомотива відповідач зобов'язаний компенсувати його вартість у порядку та розмірі, визначених Договором, зокрема на підставі незалежної оцінки. Приймаючи на себе відповідний ризик, відповідач усвідомлював можливість настання несприятливих наслідків та погодився з механізмом їх врегулювання, передбаченим сторонами.
Отже, покладення на відповідача обов'язку відшкодувати вартість неповернутого локомотива є наслідком реалізації сторонами принципу свободи договору та відповідає як умовам укладеного правочину, так і загальним засадам цивільного законодавства щодо обов'язковості договору для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України)
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та досі триває.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1364 від 06.12.2022 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» визначено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 затверджено «Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» (далі - Перелік). Розділом 2.2 глави І Переліку визначено, що Маріупольський район віднесено до території активних бойових дій починаючи з 24.02.2022 по 04.03.2022. У розділі 2 глави II Переліку визначено, що Маріупольський район починаючи з 05.03.2022 до теперішнього часу є тимчасово окупованою російською федерацією територією України.
Відповідно до Наказу Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025 у м. Маріуполь Маріупольської міської територіальної громади активні бойові дії почалися з 24.02.2022 і завершилися 20.05.2022 тимчасовою окупацією цієї території.
Отже, окупація м. Маріуполя в складі Маріупольського району є загальновідомою обставиною та в силу ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не потребує доказуванню.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням рф на територію Україна та веденням активних бойових дій з 24.02.2022, а з 05.03.2022 - окупацією Маріупольського району, на території якого перебувало орендоване майно, його повернення позивачу стало об'єктивно неможливим. За таких обставин майно фактично вибуло з володіння та контролю сторін договору, а для позивача - є втраченим у правовому розумінні.
Аргументи апелянта щодо відсутності екіпажу та неможливості передислокації локомотива не спростовують обов'язку відповідача як наймача забезпечити збереження переданого майна. Відповідно до умов Договору ризик випадкової втрати локомотива перейшов до наймача з моменту його прийняття. Крім того, обов'язок повернути локомотив у справному стані прямо покладено на відповідача. Жодних доказів того, що відповідач вжив альтернативних заходів для збереження майна, суду не надано.
Колегія суддів підкреслює, що відповідач не надав доказів, що одразу після початку повномасштабного вторгнення (24.02.2022) направляв позивачу пропозицію щодо вивезення обладнання з території м. Маріуполь, Донецької області.
Відсутність у відповідача можливості повернути обладнання з оренди та здійснювати контроль над ним (фактичне позбавлення можливості контролювати технічний стан, володіти, користуватися та розпоряджатися майном) підпадає під поняття втрати речі в контексті зобов'язальних правовідносин. Унаслідок цього позивач як орендодавець позбавлений можливості реалізовувати правомочності власника щодо спірного майна, що, відповідно до умов договору, обумовлює обов'язок відповідача компенсувати вартість неповернутого орендованого майна.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2025 у справі № 910/899/23 та від 24.03.2025 у справі № 910/18130/23.
Враховуючи наведене вище, посилання апелянта на відсутність факту втрати майна у зв'язку з відсутністю доказів фізичного знищення локомотиву є безпідставними, оскільки під втратою речі у контексті цивільно-правової відповідальності слід розуміти не лише її фізичне знищення, а й вибуття майна з володіння особи та позбавлення її можливості здійснювати правомочності власника.
Відповідач також не спростував обставини виникнення у нього зобов'язання щодо повернення майна: не підтвердив фактичного володіння орендованим майном на час розгляду справи і, відповідно, не спростував доводи позивача про його втрату. Крім того, відповідач не довів обставин неможливості виконання зобов'язання щодо відшкодування вартості неповернутого майна, не підтвердив вплив форс-мажорних обставин на виконання зобов'язання та не надав інших доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість заявлених позивачем вимог.
Доводи апелянта про суперечливість висновків суду першої інстанції щодо впливу окупації території також не знайшли свого підтвердження. Суд першої інстанції не поклав на відповідача обов'язок повернути локомотив після фактичної втрати контролю над територією, а констатував, що відповідачем не доведено вжиття всіх залежних від нього заходів для забезпечення збереження майна у період до встановлення повної окупації. Такий підхід відповідає приписам частини другої статті 218 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) та частини другої статті 614 Цивільного кодексу України, відповідно до яких саме боржник повинен довести відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання.
Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції встановлено наявність усіх необхідних елементів відповідальності, а саме: протиправної бездіяльності (неповернення майна після закінчення строку найму), наявності збитків (ринкова вартість локомотива), причинного зв'язку між неповерненням майна та зменшенням майнової сфери позивача, а також відсутності доказів, що свідчать про невинуватість відповідача.
Розмір збитків визначено на підставі звіту про незалежну оцінку, виконаного суб'єктом оціночної діяльності відповідно до вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Доказів недостовірності або необґрунтованості зазначеної оцінки відповідачем не надано.
Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи та незгоди з наданою їм правовою оцінкою, що саме по собі не є підставою для скасування законного й обґрунтованого рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2025 ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, ґрунтується на повно і всебічно з'ясованих обставинах справи, а підстави для його зміни або скасування відсутні.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2025 у справі № 904/4708/25 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаське промислово-транспортне підприємство» задоволенню не підлягає.
Вирішення питання щодо розподілу судових витрат
Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 283 111,20 грн покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОНБАСЬКЕ ПРОМИСЛОВО-ТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2025 у справі №904/4708/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2025 у справі №904/4708/25- залишити без змін.
Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОНБАСЬКЕ ПРОМИСЛОВО-ТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО».
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 02.03.2026.
Головуючий суддя А.О. Кошля
Суддя Т.Ю. Демчина
Суддя О.І. Кучеренко