79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"17" лютого 2026 р. Справа №914/253/25
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого судді Кравчук Н.М.
суддів Зварич О.В.
Матущак О.І.
секретар судового засідання Копець Х.А.
розглянувши апеляційні скарги Першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури №15/4-767вих-25 від 23.07.2025; №15/4-802вих-25 від 05.08.2025 (вх. № ЗАГС 01-05/2296/25 від 24.07.2025, 01-05/2416/25 від 05.08.2025) та Львівської обласної ради від 27.07.2025 (вх. № ЗАГС 01-05/2321/25, 01-05/2322/25 від 27.07.2025)
на рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2025 (повний текст рішення складено та підписано 07.07.2025, суддя - Сухович Ю.О.)
та на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 10.07.2025 (повний текст рішення складено 18.07.2025, суддя Сухович - Ю.О.)
у справі № 914/253/25
за позовом Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної ради, м. Львів
до відповідача-1 Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України, м. Львів
до відповідача-2 Львівського будинку вчених, м. Львів
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача
1. Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради, м. Львів
2. Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, м. Київ
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:
3.Профспілки працівників освіти та науки України, м. Київ
4.Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, м. Львів
5.Львівського національного університету імені Івана Франка, м. Львів
про усунення перешкод територіальній громаді Львівської області в особі Львівської обласної ради у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном шляхом:
- скасування державної реєстрації права власності Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України на об'єкт нерухомого майна нежитловий будинок, в якому розміщений Будинок вчених;
- скасування розпорядження Галицької районної адміністрації №433 від 19.04.2005 "Про оформлення Львівській обласній організації профспілки працівників освіти і науки права приватної власності на нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, 6";
- звільнення приміщення нерухомого майна Будинок вчених та повернення його територіальній громаді Львівської області в особі Львівської обласної ради
за участі представників:
прокуратура: Кульчицький Є.Г.;
від позивача - Львівська обласна рада: Юрчук О.В.;
від відповідача - 1: Щедрик М.І.; Качмар І.О.; Корчинський В.Б.;
від відповідача - 2: не з'явились;
третя особа - Львівський національний університет імені Івана Франка: Медвідь В.О.;
третя особа - Профспілка працівників освіти та науки України в режимі відеоконференції: Васильченко Л.І.;
від решти третіх осіб: не з'явились;
Галицька окружна прокуратура міста Львова в особі Львівської обласної ради звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідачів: Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України, Львівського будинку вчених про усунення перешкод територіальній громаді Львівської області в особі Львівської обласної ради (код ЄДРПОУ 22340506) у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном шляхом:
- скасування державної реєстрації права власності Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України на об'єкт нерухомого майна нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, 6 у місті Львові, загальною площею 3216,5 м.кв, в якому розміщений Будинок вчених;
- скасування розпорядження Галицької районної адміністрації №433 від 19.04.2005 "Про оформлення Львівській обласній організації профспілки працівників освіти і науки права приватної власності на нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, 6";
- звільнення приміщення нерухомого майна нежитлового будинку на вул. Листопадового Чину, 6 у місті Львові, загальною площею 3216,5 м.кв Львівським Будинком вчених (код ЄДРПОУ 02597396) та повернення територіальній громаді Львівської області в особі Львівської обласної ради об'єкту нерухомого майна - нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, 6 у місті Львові, загальною площею 3216,5 м.кв, в якому розміщений Будинок вчених.
У позовній заяві прокурор просив суд залучити до участі у справі третіх осіб на стороні позивача: Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради; Міністерство культури та стратегічних комунікацій України; третіх осіб на стороні відповідача - Профспілку працівників освіти та науки України; Галицьку районну адміністрацію Львівської міської ради, Львівський національний університет імені Івана Франка.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.02.2025 прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду та залучено до участі у справі всіх вищезазначених третіх осіб, які просив залучити прокурор.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що окружною прокуратурою встановлено підстави для відновлення в судовому порядку права обласної комунальної власності в особі Львівської обласної ради шляхом усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном, а саме: нежитловою будівлею, що розташована за адресою: м. Львів, вул. Листопадового Чину,6, загальною площею 3216,5 кв. м, в якій розміщений Львівський будинок вчених. Зазначає, що спірне майно Львівською обласною радою нікому не відчужувалося, право обласної комунальної власності щодо вказаного об'єкту нерухомого майна не припинялось. Реєстрація права власності за Львівською обласною організацією профспілки працівників освіти та науки України на підставі свідоцтва про право власності №Г-01337 від 19.04.2005, виданого Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради на підставі розпорядження № 433, носить незаконний характер, оскільки реєстрація відбулася без належних на те правових підстав. Також прокурор покликається на те, що спірне майно має особливий пам'яткоохоронний статус, внесено до переліку майна, що не підлягає приватизації.
Окрім того, прокурор зазначає про досудове розслідування у кримінальному провадженні №42022142040000068 від 12.07.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість) за обвинуваченням голови Галицької районної адміністрації Львівської міської ради ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 367 Кримінального кодексу України. 03.07.2024 вироком Галицького районного суду м. Львова у справі № 461/1457/23 ОСОБА_1 було визнано винним у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, призначено покарання за частиною 2 статті 367 Кримінального кодексу України у виді двох років позбавлення волі, з позбавленням права протягом трьох років обіймати посади, пов'язані із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, без штрафу. На підставі пункту 3 частини 1 статті 49, частини 5 статті 74 Кримінального кодексу України, у зв'язку із закінченням строків давності, ОСОБА_1 звільнено від призначеного йому покарання.
Прокурор та позивач покликаються на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 у справі № 910/4912/23, якою скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2023 про задоволення позову Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України до Львівської обласної ради про визнання частково недійсною ухвали Львівської обласної ради №236 від 04.06.1992, зазначають, що Будинок вчених був у законний спосіб набутий Львівською обласною радою на підставі ухвали Львівської обласної Ради народних депутатів №236 від 04.06.1992. Зазначають, що оскільки власником спірного приміщення є територіальна громада Львівської області в особі Львівської обласної ради, то Галицька районна адміністрація Львівської міської ради не могла здійснювати правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Звертають увагу, що станом на момент прийняття Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради розпорядження №433 від 19.04.2005 та реєстрації права власності на нежитловий будинок, що розташований за адресою: м. Львів, вул. Листопадового Чину,6 за Львівською обласною організацією профспілки працівників освіти та науки України діяв Закон України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини", який прямо забороняв приватизацію (відчуження) пам'яток культурної спадщини.
На думку прокурора та позивача, Львівська обласна організація профспілки працівників освіти та науки України не могла законно набути право приватної власності на спірне приміщення, яке є пам'яткою та об'єктом культурної спадщини, що не підлягає приватизації, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин існувала законодавчо встановлена заборона на відчуження таких об'єктів. Розпорядження Галицької районної адміністрації №433 від 19.04.2005 прийняте всупереч законодавчих вимог щодо заборони приватизації об'єктів, які включені до переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, відтак підлягає скасуванню.
Крім того, прокурор та позивач покликаються на судову практику Верховного Суду на підтвердження обрання ними належного та ефективного способу захисту порушеного права позивача.
Прокурор та позивач зазначають, що згідно зі статтями 2, 3, 4, 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" необхідною умовою для вчинення реєстраційних дій є підтвердження особою факту виникнення у неї відповідного права на нерухоме майно. Однак, у даному випадку власником приміщення за адресою м. Львів, вул. Листопадового Чину (Міцкевича), 6 Львівською обласною радою не приймалось рішення щодо відчуження майна. Тому реєстрація права власності 10.05.2005 у Державному реєстрі нерухомого майна за Львівською обласною організацією профспілки працівників освіти та науки на підставі свідоцтва про право власності №Г-01337 від 19.04.2005 є незаконною та порушує публічний порядок заволодіння майном територіальної громади Львівської області. Прокурор вважає, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно, яке є комунальною власністю, надає можливість Львівській обласній організації профспілки працівників освіти та науки використовувати його на власний розсуд та розпоряджатися ним, а тому для поновлення порушеного права позивача є потреба усунути перешкоди у здійсненні Львівською обласною радою права користування та розпорядження майном - спірними приміщеннями, шляхом скасування цієї реєстрації відповідно до статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та повернути спірну будівлю власнику.
31.01.2025 Галицька окружна прокуратура міста Львова подала до Господарського суду Львівської області заяву про забезпечення позову (Т-2, а.с.112-117).
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.02.2025 вищевказану заяву про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на нежитлове приміщення площею 3216,5 м. кв, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Листопадового Чину, 6 (реєстраційний номер майна з реєстру речових прав: 10715166) та заборонено суб'єктам владних повноважень, відповідачам, іншим фізичним та юридичним особам вчиняти будь-які дії (шляхом поділу, об'єднання, виділу часток, реєстрацій права власності відчуження на користь третіх осіб) щодо об'єкта нерухомого майна, нежитлового приміщення площею 3216,5 кв. м, за адресою: місто Львів, вул. Листопадового Чину, 6 (реєстраційний номер майна з реєстру речових прав: 10715166) (Т-2, а.с.183-193).
20.02.2025 через систему «Електронний суд» від Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України від 20.02.2025 надійшла заява про застосування строків позовної давності (Т-3, а.с.91-98, докази а.с.99-137)), яка мотивована тим, що нежитловий будинок на вул.. Листопадового Чину, 6 у м. Львові загальною площею 3216,5 кв. м., в якому розміщений Будинок вчених, перебуває у безперервному відкритому користуванні Львівської обласної організації працівників освіти і науки України з 1948 року, Будинок вчених був переданий Львівському обкому профспілки працівників вищих шкіл, що підтверджується постановою Львівського облвиконкому № 641 від 22.04.1948 та довідкою від 02.04.1999. Вказує, що як прокурору так і Львівській обласній раді було достеменно відомо, що протягом кількох десятків років спірне майно належить відповідачу, ними визнавалось таке право, про що свідчить відповідна переписка Львівської міської ради та Львівської обласної ради. Отже, відповідач -1 зазначає, що протягом тривалого часу позивачем, органами державної влади та органами місцевого самоврядування право власності на Будинок вчених визнавалось за Львівською обласною організацією профспілки працівників освіти і науки України, про що сам позивач неодноразово підтверджував. Зазначає, що в органів прокуратури, починаючи з 19.04.2005, були усі правові підстави та можливості звернутися з відповідним позовом в порядку господарського судочинства в межах строку позовної давності , що зроблено не було. Звертає увагу, що, як вбачається з журналу реєстрації розпоряджень адміністрації за період з 10.01.2005 по 30.12.2005 №66, прокуратура не зверталась з протестом прокурора на розпорядження Галицької РДА від 19.04.2005 №433, яке надавалось у прокуратуру в порядку здійснення загального нагляду. Окрім того, зазначає, що постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 у справі №914/1816/22 встановлено факт пропуску керівником Галицької окружної прокуратури міста Львова та Львівською обласною радою строку звернення до суду з вимогою про повернення спірного майна, відтак, вважає, що дана обставина не підлягає доказуванню.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.06.2025 у справі № 914/253/25 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині усунення перешкод у користуванні майном шляхом звільнення та повернення територіальній громаді Львівської області в особі Львівської обласної ради об'єкту нерухомого майна - нежитлового будинку на вул. Листопадового Чину, 6 у м. Львові, місцевий господарський суд зазначив, що належному способу захисту права відповідає саме вимога про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, а не усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майно. Зазначив, що прокурор та позивач вже використали належний спосіб захисту у спірних правовідносинах у справі № 914/1816/22, у задоволенні якого було відмовлено. Відтак, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині, як у зв'язку з неефективним способом захисту так і з підстав пропуску строку позовної давності.
Щодо позовної вимоги про скасування держаної реєстрації права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, то суд дійшов висновку, що задоволенню такі вимоги не підлягають, оскільки не є належним способом захисту відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 04.09.2018 у справі №915/127/18, від 20.11.2019 у справі №802/1340/18-а , згідно з якими рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію.
Щодо позовної вимоги про скасування розпорядження Галицької районної адміністрації №433 від 19.04.2005 «Про оформлення Львівській обласній організації профспілки працівників освіти і науки права приватної власності на нежитловий будинок на вул. Листопадового чину, 6, суд зазначив, що така вимога є неефективною, з огляду на те, що такий акт вичерпав свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння спірним майном. В обґрунтування чого суд покликається на подібність висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20.
Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 10.07. 2025 у справі № 914/253/25 заяву Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з Львівської обласної ради на користь Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України 35 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні решти заяви - відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням та додатковим рішенням, Львівська обласна прокуратура та Львівська обласна рада звернулися до Західного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, доводи яких по своїй суті є однаковими. Зокрема, вказують, що оскаржувані рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права (ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ст. ст. 15, 16, 321, ч.1 ст. 391 ЦК України) та порушенням норм процесуального права (ст. ст. 2, 5, 13, 74,86, ст. 236, п.п. 1, 2, 3 ч.1 ч.2 ст. 277 ГПК України, ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), із неповним дослідженням матеріалів та обставин справи, відтак, просять рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2025 у даній справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, скасувати додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 10.07.2025 в даній справі та відмовити в задоволенні заяви Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.
Скаржники в своє обґрунтування покликаються на те, що Львівська обласна рада народних депутатів прийняла ухвалу №236 від 04.06.1992 «Про обласну комунальну власність», пунктом 1 якої передбачено: віднести до обласної комунальної власності будинки і споруди, в яких розміщені і функціонують обласна рада народних депутатів та обласна державна адміністрація і їх підрозділи, обласні та регіональні організації, згідно з додатком. Згідно з додатком до ухвали «Перелік будинків і споруд, віднесених до обласної комунальної власності» зазначено Будинок вчених по вул. Міцкевича (Листопадового Чину), 6. Законом України «Про перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» від 23.09.2008 Будівлю Шляхетського казино за адресою м. Львів, вул. Листопадового Чину, 6, охоронний номер 181 внесено до переліку майна, яке не підлягає приватизації. Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України» від 18.01.2021 №14 під номером 868 Шляхетське казино на підставі рішення про взяття під охорону - рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради №130 від 26.02.1980, внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення об'єкта культурної спадщини, які взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Закону України «Про охорону культурної спадщини» у Львівській області, охоронний номер - 4859-ЛВ , вид пам'ятки - пам'ятка архітектури.
Скаржники не погоджуються з висновком суду першої інстанції про те, що позовна вимога про скасування рішення про реєстрацію прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень задоволенню не підлягає, у зв'язку з належним способом захисту, покликаються на правові висновки ВП ВС у постановах від 04.09.2018 у справі №915/127/18, від 20.11.2019 у справі № 802/1340/18-а, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19. Апелянти вказують, що суд в оскаржуваному рішенні зазначив практику Верховного Суду, яка стосується такого способу захисту як скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію, а не способу захисту - скасування державної реєстрації права власності. Такі способи захисту є різними способами захисту порушеного права, що випливає з приписів ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Прокурор покликається на п.10 ч.2 ст. 16 ЦК України та зазначає, що за встановлених судами конкретних обставин справи, спосіб захисту є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору. Прокурор пов'язував порушення прав та інтересів держави (наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку), скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, саме лише приведе до усунення порушення прав держави на особливо цінні об'єкти археологічної спадщини.
Скаржники звертають увагу на те, що обраний прокурором спосіб захисту порушених прав та інтересів держави з метою усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном є належним та ефективним способом, узгоджується із сформованою судовою практикою. Звертає увагу, що судовим рішенням у справі № 914/1816/22, яке є преюдиційним в силу положень ч.4 ст. 75 ГПК України для даної справи, доведено, що власником приміщення за адресою: м. Львів, вул. Листопадового Чину, (Міцкевича), 6 є територіальна громада області в особі Львівської обласної ради, і Галицька районна адміністрація Львівської міської ради не могла здійснювати правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами комунальної власності.
На думку прокурора та позивача, звернення до суду з негаторним позовом, на який не поширюється позовна давність, можна звертатись в будь-який час для усунення правопорушення, покликаються на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.08.2023 у справі №922/1832/19; постанова ВПВС від 04.07.2018 у справі № 953/1096/16-ц (пункти 52,96), від 20.06.2023 у справі №554/10517/16-ц (п.7.34). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову, а в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з підстав неефективного способу захисту порушеного права та у зв'язку зі спливом строків позовної давності, що є суперечливим та помилковим.
Щодо пропорційності втручання у право особи на мирне володіння майном та співвідношення такого втручання із суспільними інтересами, скаржники покликаються на правові висновки, сформовані у постанові ВПВС від 12.09.2023 у справі №910/8413/21, постанови Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №918/1141/22, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц.
Прокурор та Львівська обласна рада також зазначають, що судом не дано належної оцінки тому, що Законом України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини» було встановлено тимчасову заборону на здійснення приватизації пам'яток культурної спадщини, а саме недопущення безконтрольної та необґрунтованої приватизації - тобто безконтрольного та необґрунтованого відчуження пам'яток культурної спадщини з державної та комунальної власності до приватної власності. В обґрунтування наведеного покликаються на постанову ВПВС від 12.09.2023 у справі №910/8413/21 (справа про повернення громаді м. Києва садиби родини Терещенків), яка не врахована судом першої інстанції.
Доводи скаржників в частині оскарження додаткового рішення Господарського суду Львівської області від 10.07.2025 в даній справі зводяться до того, що суд першої інстанції не зазначив, за які послуги стягуються витрати на професійну правничу допомогу; в договорі про надання правничої допомоги від 03.08.2022, укладеного з АО «Шпунт і партнери» не зазначено, що правова допомога надається саме у справі № 914/253/25; в платіжних інструкціях №55, 165, 238, наданих відповідачем, не зазначено номера господарської справи, звертають увагу на не співмірність витрат на оплату послуг адвоката, позивачем не подано до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести, у зв'язку з розглядом справи у першій заяві по суті спору.
Відповідач 1 - Львівська обласна організація профспілки працівників освіти і науки України заперечує проти доводів скаржників з підстав, зазначених у відзиві на апеляційні скарги від 21.08.2025. Зокрема, зазначає, що спірний Будинок вчених в безперервному відкритому користуванні перебуває у Львівської обласної організації працівників освіти і науки з 1948 року. З постанови Львівського облвиконкому №641 від 22.04.1948, з архівної довідки від 02.04.1999 вбачається, що Будинок вчених був переданий Львівському обкому профспілки працівників вищих шкіл. Звертає увагу суду, що як прокурор, так і Львівська обласна рада було достеменно, протягом багатьох років обізнана про те, що спірне майно належить відповідачу та визнавав таке право. У 2018 році на засіданні постійної комісії з питань бюджету , соціально-економічного розвитку Львівської обласної ради розглядалось питання щодо виділення коштів для проведення капітального ремонту репетиційної зали та перекриття шиферного даху Будинку вчених, де було вказано, що Будинок вчених належить на праві приватної власності Львівській обласній організації профспілки працівників освіти і науки України. Також покликаються на ряд листів Львівської обласної ради та інших органів місцевого самоврядування, у яких визнавали право власності на спірне приміщення за Львівською обласною організацією профспілки працівників освіти і науки України.
Окрім того, у відзиві відповідач вказує, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту щодо вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України на об'єкт нерухомого майна Будинок вчених, відповідно до правових висновків ВПВС, викладених у постановах від 04.09.2018 у справі №915/127/18, від 20.11.2019 у справі №802/1340/18-а. В контексті вимоги про скасування розпорядження Галицької районної адміністрації №433 від 19.04.2005 «Про оформлення Львівській обласній організації профспілки працівників освіти і науки права приватної власності на нежитловий будинок на вул.. Листопадового Чину, 6» на підставі якого було видано свідоцтво про право власності та оформлено право власності на вказане нерухоме майно, відповідач зазначає, що суд першої інстанції вірно вказав, що визнання незаконним та скасування даного розпорядження не дозволить позивачу ефективно відновити володіння спірним майном, оскільки таке вичерпало свою дію виконанням, а тому правомірно відмовлено в такій позовній вимозі.
Щодо вимоги про звільнення приміщення нерухомого майна нежитлового будинку на вул. Листопадового Чину, 6 у м. Львові загальною площею 3216,5 кв. м. Львівським будинком вчених та повернення територіальній громаді Львівської області в особі Львівської обласної ради в контексті спірних правовідносин , зазначає, що оскільки спірне нерухоме майно зареєстровано за відповідачем 1, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи такого нерухомого майна - віндикаційний позов. Наголошує, що прокурор вже звертався до господарського суду з віндикаційним позовом, щодо того ж предмета і з тих самих підстав та посилався на ті ж обставини, про які йдеться в позовній заяві (справа №914/1816/22).
Відповідач -1 також стверджує, що позивачем пропущено строк позовної давності , що є самостійною підставою для відмови в позові, а саме право власності зареєстровано 19.04.2005 і прокурор і Львівська обласна рада, маючи безоплатний доступ до Державного реєстру повинні були знати про реєстрацію права власності за відповідачем, хоча б від 19.04.2005, а відтак в позивачів були всі правові підстави та можливості звернутися з відповідним позовом в порядку господарського судочинства в межах строку позовної давності, що не було зроблено.
Просить, апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2025 у справі 3914/253/25 залишити без змін.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Профспілка працівників освіти та науки України у письмових поясненнях щодо апеляційних скарг зазначає про суперечливу позицію скаржників, якщо прокурор вважає власником спірної будівлі позивача, то належним та ефективним способом захисту має бути віндикаційний позов про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння. Таке рішення суду було б підставою для внесення відповідного запису до державного реєстру права ( ВПВС від 13.07.2022 у справі №199/8324/19), а не негаторний позов. Зазначає, що в тому разі, коли власник втрачає, як фізичне , та і «юридичне» (інша особа зареєструвала на своє ім'я право власності в державному реєстрі прав на нерухомість) володіння, констатувати наявність в публічного власника (держави чи територіальної громади) володіння і повертати таке майно за допомогою негаторного позову є недопустимим. На думку третьої особи, питання власності на спірне майно на вул. Листопадового Чину, буд. 6 у місті Львові загальною площею 3216,5 кв. м, в якому розміщений Будинок вчених, уже вирішено судовим рішенням у справі № 914/1816/22, у спосіб, який відповідає характеру спірних правовідносин. Вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що прокурором обрано неналежний і неефективний спосіб захисту. Щодо недопустимості порушення статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних прав , то в обґрунтування наведеного покликається на те, що 09.01.2025 Європейським судом з прав людини було ухвалено остаточне рішення у справі «Федерація профспілкових організацій Чернігівської області» проти України (заява № 40633/15). Також звертає увагу на те, що доказів того, що будинок, розташований по вул. Листопадового Чину, 6 внесено до списків (переліків) пам'яток історії та культури та до реєстру нерухомих пам'яток Україні, ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надано. Просить апеляційну скаргу першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення, а оскаржувані рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2025 та додаткове рішення - залишити без змін.
22.09.2025 через систему «Електронний суд» від Львівської обласної ради надійшла відповідь на відзив від 19.09.2025, у якій зазначено, що на момент видачі Федерацією професійних спілок України свідоцтва про власність №000018 від 29.12.2000 та прийняття президією Центрального комітету профспілки працівників освіти та науки України постанови від 17.10.2002 №П-17 «Про передачу права власності на Львівський будинок вчених Львівській обласній організації Профспілки працівників освіти та науки» приміщення за адресою: м. Львів, вул. Листопадового Чину (Міцкевича), 6 належало до об'єктів культурної спадщини на підставі рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів №130 від 26.02.1980 і до моменту визначення власника перебувало у державній власності та було відчужене без відповідного погодження органу охорони культурної спадщини. Зазначає, що в подальшому, Законом України «Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» від 23.09.2008 Будівлю Шляхетського казино за адресою: м. Львів, вул. Листопадового Чину, 6, охоронний номер 181, внесено до переліку майна, яке не підлягає приватизації. Таким чином, законодавець, закріплюючи вказану заборону, зазначив, що указана пам'ятка не може перебувати у приватній власності, а власником такого майна є лише держава або територіальна громада.
Отже, позивач вказує, що спірне майно нежитловий будинок на вул.. Листопадового Чину, 6 у м. Львові загальною площею 3216,5 кв. м, в якому розміщений Будинок вчених, не могло бути приватизовано, тобто, право обласної комунальної власності на нього не могло бути передано приватній особі, поновлення порушених прав держави у спірних правовідносинах могло відбутися внаслідок заявлення саме негаторного позову, тобто вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном. Аналогічні висновки, як вказує позивач, викладені у постановах Верховного Суду від 27.11.2024 у справі №922/221/24, від 12.07.2024 у справі №918/744/23, від 11.12.2024 у справі №927/1089/23 та від 16.01.2025 у справі №922/662/24.
11.11.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача 1 надійшло клопотання від 10.11.2025, у якому просить долучити до матеріалів справи постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2025 у справі № 5028/12/107/2011.
17.11.2025 через систему «Електронний суд» від представника Львівської обласної ради надійшли письмові пояснення від 17.11.2025 щодо долученої постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2025 у справі № 5028/12/107/2011. Зазначає, що суб'єктний склад у справі № 914/253/25 не є тотожним суб'єктному складу учасників у справі № 5028/12/107/2011 та різними є позовні вимоги.
09.12.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача 1 надійшли пояснення від 08.12.2025, які по суті дублюють відзив на апеляційну скаргу та аналізують постанову ВПВС від 15.10.2025 у справі № 5028/12/107/2011 та постанова ВПВС від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 в контексті даної справи № 914/253/25.
11.12.2025 від представника третьої особи, Львівського національного університету імені Івана Франка надійшли письмові пояснення від 10.12.2025, які по суті збігаються з поясненнями та відзивом відповідача 1 та третьої особи - Профспілки працівників освіти та науки України. Окрім того, зазначає, що позовна вимога про скасування розпорядження Галицької районної адміністрації №433 від 19.04.2005 «Про оформлення Львівській обласній організації профспілки працівників освіти і науки права приватної власності на нежитловий будинок на вул.. Листопадового Чину, 6» заявлена до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, яка залучена до участі у справі як третя особа на стороні відповідача, а не відповідачем по справі, що є порушенням норм процесуального права. Зазначає, що пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові (постанова ВПВС від 11.09.2019 у справі №910/7122/17). Звертає увагу також на те, що матеріали справи № 914/253/25 не містять жодного письмового доказу на підтвердження права власності Львівської обласної ради на Львівський будинок вчених і такого документа не долучено прокурором до справи. Просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2025 у справі №914/253/25 без змін.
12.12.2025 через систему «електронний суд» від представника Профспілки працівників освіти та науки України надійшли додаткові пояснення від 12.12.2025 , які по суті перекликаються з поясненнями, описаними вище, попри це третя особа наголошує на тому, що негаторний позов є засобом захисту права власності винятково для власника , який фактично володіє майном, але стикається з протиправними перешкодами у його користуванні чи розпорядженні. Такий спосіб захисту спрямований на усунення перешкод, а не на підтвердження чи визнання права власності або витребування майна з чужого незаконного володіння, що є предметом віндикаційного позову. У даній справі позов подано особою, яка вважає себе власником, але не володіє майном, до власника, який фактично володіє майном, що суперечить самій природі негаторного позову, оскільки цей спосіб захисту не може застосовуватись не володіючим власником. Окрім того, вказує, що позивач не навів і не надав жодного доказу існування будь-яких перешкод у користуванні майном з боку відповідача. Отже, стверджує, що за відсутності підтвердження факту порушення, характерного для негаторного позову, у даній справі відсутній предмет спору, що виключає можливість розгляду вимог ст. 391 ЦК України.
15.12.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача 1 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи повного тексту постанови ВПВС від 15.10.2025 у справі №5028/12/107/2011.
16.02.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача 1 надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи - ухвали Галицького районного суду м. Львова від 09.02.2026 у справі № 461/1457/23.
Ухвалами Західного апеляційного господарського суду в складі колегії: головуючий суддя Кравчук Н.М., судді Матущак О.І., Скрипчук О.С. відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Заступника керівника Львівської обласної прокуратури та Львівської обласної ради на рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 10.07.2025 у справі №914/253/25, які ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 23.09.2025 постановлено розглядати в одному провадженні.
Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, зазначених в ухвалах суду.
Згідно з розпорядженням керівника апарату суду № 485 від 10.11.2025, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Матущака О.І. проведено автоматизовану заміну складу суду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2025 справу № 914/253/25 розподілено судді-доповідачу Кравчук Н.М., склад колегії сформовано: Кравчук Н.М. - головуючий суддя, судді - Зварич О.В., Скрипчук О.С.
Розгляд справи в даному складі суду також неодноразово відкладався, ухвалою суду від 27.01.2026 призначено справу № 914/253/25 до розгляду в судовому засіданні на 17.02.2026.
Згідно з розпорядженням керівника апарату суду №18 від 11.02.2026, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Скрипчук О.С. проведено автоматизовану заміну складу суду для розгляду апеляційних скарг у справі № 914/253/25.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.02.2026 справу №914/253/25 розподілено судді-доповідачу Кравчук Н.М., склад суду сформовано: Кравчук Н.М. - головуючий суддя, судді - Зварич О.В., Матущак О.І.
В судове засідання 17.02.2026 до суду з'явились прокурор, представники позивача, відповідача 1, третьої особи - Львівського національного університету імені Івана Франка та в режимі відеоконференції представник третьої особи Профспілки працівників освіти та науки України.
Відповідач 2 та решта третіх осіб участі уповноважених представників в судове засідання 17.02.2026 не забезпечили, причин неявки не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи ухвалою суду від 27.01.2026, докази чого наявні в матеріалах справи.
Прокурор та представники позивача, відповідача 1, третіх осіб - Львівського національного університету імені Івана Франка та Профспілки працівників освіти та науки України надали пояснення по суті апеляційних скарги.
Щодо клопотання представника відповідача про долучення доказу до справи - ухвали Галицького районного суду м. Львова від 09.02.2026 у справі № 461/1457/23, судова колегія постановила долучити його до справи в якості інформації, однак не береться судом до уваги, оскільки він виготовлений після ухвалення рішення і суд йому оцінки не надає.
Вивчивши апеляційні скарги, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.
Постановою Ради Міністрів УРСР і Центрального комітету КП/б/У від 22.04.1948 № 641 "Про організацію в м. Львові Будинку вчених" утворено Будинок вчених на базі Львівського будинку культури працівників культури та мистецтва. Постановлено передати Республіканському комітету профспілки працівників вищої школи та наукових установ Львівський будинок культури зі всім обладнанням та наявним штатом працівників для організації Будинку вчених (Т-1, а.с.118).
Постановою Виконкому Львівської обласної ради депутатів трудящих від 03.05.1948 №473 "Про передачу обласного будинку селянина відділу комунального господарства та будинку культури робітників науки і мистецтва обкомові спілки робітників вищих шкіл" зобов'язано обласний відділ культосвітніх установ передати з усім устаткуванням та наявним штатом обкомові спілки робітників вищих шкіл - будинок культури робітників науки та мистецтва, оформивши передачу актами (Т-1, а.с.119).
Рішенням Виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів №130 від 26.02.1980 "Про взяття під охорону держави споруд Львівської області, що мають визначну наукову, історичну, містобудівельну і художню цінність" погоджено включити казино, що розташоване за адресою: м. Львів, вул. Міцкевича,6 в списки пам'яток архітектури УРСР, що охороняються державою, і вирішено просити Раду Міністрів УРСР затвердити ці списки згідно з додатком (Т-1, а.с.53-62).
Львівська обласна рада народних депутатів прийняла ухвалу № 236 від 04.06.1992 "Про обласну комунальну власність", пунктом 1 якої передбачено віднести до обласної комунальної власності будинки і споруди, в яких розміщені і функціонують обласна Рада народних депутатів та обласна державна адміністрація і їх підрозділи, обласні та регіональні організації, згідно з додатком. Згідно з додатком до ухвали "Перелік будинків і споруд, віднесених до обласної комунальної власності" зазначено Будинок вчених по вул. Міцкевича (Листопадового Чину), 6, в обґрунтуванні власності зазначено розміщення обласних структур (Т-1, а.с.179 зворот-180).
29.12.2000 Федерація професійних спілок України видала свідоцтво про власність №000018 (Т-, а.с.113 «зворот»), яким підтверджує, що відповідно до ст. ст. 20, 28 Закону України "Про власність", ст. 34 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" Будинок вчених у місті Львові по вул. Листопадового Чину,6 є власністю Профспілки працівників освіти і науки України і знаходиться в оперативному управлінні Львівської обласної профспілки, що входить як організаційна ланка до складу Центрального комітету профспілки працівників освіти та науки України. Підставою вказано постанову Конгресу Федерації професійних спілок України від 29.01.1993 №К-1-11.
Постановою Президії Центрального комітету профспілки працівників освіти та науки України від 17.10.2002 №П-17 "Про передачу права власності на Львівський будинок вчених Львівській обласній організації Профспілки працівників освіти та науки" вирішено передати право власності на будинковолодіння і майно Будинку вчених Львівській обласній організації профспілки працівників освіти та науки, як організаційній ланці Профспілки працівників освіти і науки України (т-1, а.с.112 «зворот»).
На підставі розпорядження Галицької районної державної адміністрації міста Львова № 433 від 19.04.2005 "Про оформлення Львівській обласній організації профспілки працівників освіти і науки права приватної власності на нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, 6" було видано свідоцтво про право власності №Г-01337 від 19.04.2005 на нежитловий будинок, який знаходиться у м. Львові, вул. Листопадового Чину, 6, загальною площею 3216,5 кв. м. (Т-3, а.с.194,196, т-1, а.с.200).
В подальшому, відповідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно (діюче на той час) та на підставі свідоцтва про право власності Львівським обласним державним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки було проведено державну реєстрацію права власності на нежитловий будинок , який знаходиться у м. Львові, вул.. Листопадового Чину, 6 загальною площею 3216,5 кв. м. (Т-3, а.с.195).
Характеристика будинку та його обладнання наведені в технічному паспорті, який є складовою частиною свідоцтва. Свідоцтво видане згідно з розпорядженням Галицької районної адміністрації №433 від 19.04.2005 (Т-1, а.с.199 зворот; 103). Підставою для прийняття вказаного розпорядження стала заява Львівської обласної організації профспілки працівників освіти та науки України від 06.11.2002 №145 та подані до неї документи (т-1, а.с.104).
Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України "Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України" від 18.01.2021 №14 № 868 Шляхетське казино на підставі рішення про взяття під охорону - рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради №130 від 26.02.1980, занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення об'єкти культурної спадщини, які взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Закону України "Про охорону культурної спадщини" у Львівській області, охоронний номер - 4859-Лв, вид пам'ятки - пам'ятка архітектури (Т-1, а.с.223-226).
Прокурор зазначає, що нежитловий будинок, що розташований за адресою: м. Львів, вул. Листопадового Чину,6, загальною площею 3216,5 кв. м, в якому розміщений Львівський будинок вчених, належить до комунальної власності територіальної громади в особі Львівської обласної ради, ніколи і нікому не відчужувався, відповідно право обласної комунальної власності щодо вказаного вище об'єкту нерухомого майна не припинялось. Реєстрація права власності за Львівською обласною організацією профспілки працівників освіти та науки України на підставі свідоцтва про право власності, №Г-01337 від 19.04.2005, виданого Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради згідно з розпорядженням №433, носить незаконний характер, оскільки відбулася без належних на те правових підстав.
Прокуратурою встановлено підстави для відновлення в судовому порядку права обласної комунальної власності в особі Львівської обласної ради шляхом усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном.
Наведені обставини стали підставою для звернення прокурора в інтересах Львівської обласної ради з даним позовом до суду.
При ухваленні постанови суд апеляційної інстанції виходив з такого.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.
Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п'ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).
Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
Відповідно до абзаців 1- 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Згідно із частиною 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі №9901/511/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21).
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту, а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але, якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 визначено, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, а отже, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом. «Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).
Як убачається з матеріалів справи, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Львівської обласної ради.
За приписами статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах і договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються і передаються у користування та оренду.
Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Відповідно до ч. 10 Розділу V Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу.
Передача нерухомого майна в користування з порушенням вимог Закону порушує права власника майна і відповідно вимагає від органу місцевого самоврядування, який зобов'язаний їх захищати, вжиття своєчасних та вичерпних заходів щодо захисту інтересів територіальної громади області.
Львівська обласна рада є органом місцевого самоврядування, що представляє спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст Львівської області, у межах повноважень, визначених Конституцією України, Європейською Хартією місцевого самоврядування, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", іншими законами, а також повноважень, переданих їй сільськими, селищними, міськими радами.
Як вбачається з матеріалів справи, з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді у даній справі, окружною прокуратурою 27.12.2024 на адресу Львівською обласною радою скеровано лист №14.50/97-12784ВИХ-24 в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» для з'ясування, чи вживалися обласною радою заходи реагування, у зв'язку із незаконним набуттям у власність (володіння) Львівською обласною організацією профспілки працівників освіти і науки України вищевказаного нерухомого майна.
Згідно з відповіддю Львівської обласної ради від 31.12.2024 №02-вих-1801, обласною радою не вживалися заходи претензійно-позовної роботи, волевиявлення власника майна - Львівської обласної ради на відчуження спірного об'єкта нерухомого майна та передачу його в приватну власність не приймалося.
Оскільки протягом тривалого часу позивач, будучи органом місцевого самоврядування, який уповноважений діяти у спірних правовідносинах від імені та в інтересах територіальної громади Львівської області, як власник майна спірних приміщень, а саме нежитлового будинку, що розташований за адресою: м. Львів, вул. Листопадового Чину,6, загальною площею 3216,5 кв. м., в якому розміщений Львівський будинок вчених, не вжила належних та ефективних заходів, у визначеному законом порядку не зверталась до суду з позовною заявою для усунення перешкод у здійсненні територіальною громадою права користування та розпорядження спірним майном, вказані обставини свідчать про неналежне здійснення позивачем захисту інтересів держави та дотримання прокурором порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», що підтверджує наявність «виключного випадку» для звернення.
З урахуванням наведеного, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що прокурором дотримано порядок, встановлений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», та підтверджено належним чином підстави для представництва інтересів держави в особі Львівської обласної ради.
У відповідності до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Щодо позовної вимоги прокурора про усунення перешкод територіальній громаді Львівської області в особі Львівської обласної ради у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном шляхом скасування розпорядження Галицької районної адміністрації №433 від 19.04.2005 "Про оформлення Львівській обласній організації профспілки працівників освіти і науки права приватної власності на нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, 6", суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Як вбачається з матеріалів справи, прокурор таку вимогу обґрунтовує порушенням права власності позивача на спірний об'єкт нерухомості і вважає, що скасування такого розпорядження є одним із способів захисту порушеного права.
У пункті 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 зроблено правовий висновок про те, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20.
Як зазначалося вище, на підставі вказаного Розпорядження було видано свідоцтво про право власності та зареєстровано право власності за Львівською обласною організацією профспілки працівників освіти і науки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зазначене розпорядження вичерпало свою дію шляхом його виконання, тому така вимога задоволенню не підлягає, оскільки не є належним способом захисту відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду.
Окрім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позовна вимога про скасування розпорядження Галицької районної адміністрації №433 від 19.04.2005 «Про оформлення Львівській обласній організації профспілки працівників освіти і науки права приватної власності на нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, 6» заявлена до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, яка залучена до участі у справі як третя особа на стороні відповідача, а не відповідачем по справі, що є порушенням норм процесуального права. Пред'явлення позову до неналежного відповідача є окремою підставою для відмови у позові (постанови ВП ВС від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17, від 18.12.2024 у справі №907/825/22).
Отже, з врахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог в цій частині, у зв'язку з неналежним способом захисту.
Щодо позовних вимог про усунення перешкод права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації права власності Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України на об'єкт нерухомого майна - Будинку вчених та повернення його територіальній громаді Львівської області в особі Львівської обласної ради , суд зазначає таке.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п.5.6. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16). Під способом захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на порушника.
Цивільні права або інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа та характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови ВП ВС від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 06.04.2021 у справі № 925/642/19).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала , що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч.2 ст. 16 ЦК України). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Дані висновки сформовані у постанові ВПВС від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц (провадження №14-93цс20, п.87).
Обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 02.11.2021 у справі №925/1351/19).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (аналогічний висновок викладено в пункті 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Тлумачення ст. 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном, тобто, припинення неправомірних дій, не пов'язаних з порушенням володіння.
Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володінні). Дані висновки наведені у постанові Великої палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/15-п (провадження №14-181 цс18, п.п. 43, 89).
Отже, з врахуванням зазначеного, суду необхідно встановити, хто на час звернення з даним позовом є володільцем спірного майна.
Як зазначалося вище, право власності на спірне майно зареєстроване за Львівською обласною організацією профспілок працівників освіти і науки України в Державному реєстрі речових прав на майно 19.04.2005.
Отже, Львівська обласна організація профспілки працівників освіти і науки України є володільцем спірного майна.
Наявність у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації, (постанов Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20, п.70).
Таким чином, негаторний позов може вчинятися лише тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто, при порушенні насамперед таких правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном.
Для розмежування віндикаційного та негаторного позовів в сучасній цивілістичній доктрині та практиці варто зауважити, що безумовно таким є наявність/відсутність володіння у власника, який відповідно пред'являє негаторний чи віндикаційний позов для захисту порушеного права. Якщо у власника є володіння річчю, але існують перешкоди в розпорядженні чи користуванні, то його вимога має кваліфікуватися як негаторний позов. Натомість власник, який позбавлений володіння («фізичного» чи/та «юридичного»), і пред'являє вимогу про відновлення володіння, то така вимога має кваліфікуватися як віндикаційний позов.
Отже, за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 146)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини 2 статті 16 ЦК України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №914/2618/16 (пункт 38), від 21.09.2022 у справі №908/976/19 (пункт 5.38)).
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Аналіз статті 387 ЦК України свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто, позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: по-перше - фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; по-друге: «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього переоформлено на іншого суб'єкта.
З висновків Великої Палати Верховного Суду вбачається, що задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає характеру спірних правовідносин і призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога про скасування державної реєстрації, скасування свідоцтва про право власності, чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (пункт 125), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункт 146), від 02.07.2019 у справі №48/340 (пункт 6.43), від 28.01.2020 у справі №50/311-б (пункт 92), від 16.06.2020 у справі №372/266/15-ц (пункт 44)), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.37)).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто, цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови ВПВС від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (п.63), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (п.5.6), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (п.29)).
Отже, суд має захистити право чи інтерес у спосіб , який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чим інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідками.
Верховний Суд у постанові від 23.09.2025 у справі 914/1889/24 , яка , на думку суду апеляційної інстанції, є релеватною, чітко зазначив: « особа, за якою зареєстроване право власності на об'єкт нерухомості, який при цьому є захисною спорудою, за принципом реєстраційного підтвердження володіння є володільцем такого об'єкта; натомість держава або територіальна громада, за якими не зареєстроване право власності на такий об'єкт, не є його володільцем. Тому в цьому разі права держави або територіальної громади, які вважають себе власниками такого об'єкта, не можуть захищатися негаторним позовом, оскільки це є позов володіючого власника до неволодіючого невласника. Отже, належному способу захисту у таких випадках відповідає позовна вимога про витребування об'єкта нерухомого майна з чужого володіння в порядку віндикації».
З врахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що за відповідачем -1 зареєстроване право власності на спірний Будинок вчених, то належним способом захисту може бути лише віндикаційний позов про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки саме задоволення такого позову буде підставою для внесення відповідного запису до державного реєстру прав (постанова ВП ВС від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).
Отже, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
З матеріалів даної справа вбачається, що спірний об'єкт нерухомості Будинок вчених з 1948 року перебуває у володінні та користуванні Львівської обласної організації профспілок працівників освіти і науки.
Як було наголошено представником відповідача - 1 в судовому засіданні, Будинок вчених було передано в управління профспілкам власником - державою на виконання постанови від 22.04.1948 № 641 і з цього моменту жодного дня спірна будівля не перебувала у володінні Львівської обласної ради.
В суді апеляційної інстанції представники відповідачів також повідомили, що спірна будівля перебуває в гарному доглянутому стані, Будинок вчених зданий в довгототривалу оренду на десять років Львівському національному університету імені Івана Франка для проведення різноманітних конференцій, семінарів, презентацій.
Окрім того, суд апеляційної зазначає, що і прокурору, і Львівській обласній раді було достеменно відомо протягом багатьох десятків років про те, що спірне майно належить відповідачу- 1 та ними визнавалось право власності за відповідачем-1, про що свідчать наступні докази, які наявні в матеріалах справи.
Із протоколу №51 засідання постійної комісії з питань бюджету, соціально-економічного розвитку Львівської обласної ради від 16.04.2018 на вказаному засіданні комісії під номером 3 розглядалось питання щодо виділення коштів для проведення капітального ремонту репетиційної зали та перекриття шиферного даху Будинку вчених . На засіданні було висловлено, що Будинок вчених належить на праві приватної власності Львівській обласній організації профспілки працівників освіти і науки України... (Т-3, а.с. 130-137).
Крім того, Львівська обласна рада та орган місцевого самоврядування не заперували, що власником спірного приміщення є саме Львівська обласна організація профспілки працівників освіти і науки України, що підтверджується листами: №К05-365 від 11.07.2016 (Т-3, а.с.104), №4-41-2467 від 15.10.2007 (Т-3, а.с.107), від 05.08.1999 №2-02/8-11070 (лист Міністерства фінансів України (Т-3, а.с.108)), від 12.03.2007 №60-60-2-703 (лист ЛОДА головне управління економіки (Т-3, а.с.109).
Зокрема, листами Львівська обласна рада №02-вих-254 від 09.03.2017 (Т-3, а.с.105), від 31.01.2017 №02-вих-75 (Т-3, а.с.106) та Львівська обласна державна адміністрація від 11.04.2016 №5/23-2670/0/2-16-23 (Т-3, а.с.110), від 22.02.2017 №5/15-1155/0/2-17/4-23 (Т-3, а.с.111) висловлювала прохання Львівській обласній організації профспілки працівників освіти і науки України щодо надання банкетної зали Львівського будинку вчених під різні «вишукані торжества» на безоплатній основі.
Із долучених до матеріалів справи відповідачем 1 листів Львівської обласної державної адміністрації від 15.10.2007 №4-41-2487, Міністерства фінансів України від 05.08.1999 №2-02/8-11070, Львівська обласна державна адміністрація, Головне управління економіки від 12.03.2007 №60-60-2-703 (Т-3, а.с.107, 108, 109) зокрема, вбачається, що Львівський будинок вчених належить до власності Обласної організації профспілки працівників освіти і науки України і виділення коштів за рахунок державного та обласного бюджетів на реконструкцію котельні/ремонтно-реставраційних робіт будинку/придбання меблів Будинку вченого буде суперечити ст. 85 Бюджетного кодексу України.
Статтями 13 та 41 Конституції України визначено конституційний принцип України, що власність зобов'язує, що означає: право власності не є абсолютним. Власник має дбати про своє майно, не шкодити людям, суспільству та екології. Це також передбачає обов'язок утримувати майно та сплачувати податки.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що у разі, коли публічний власник втратив як фізичне, так і «юридичне» (інша особа зареєструвала на своє ім'я право власності в державному реєстрі прав на нерухомість) володіння, для захисту права власності має застосовуватися віндикаційний позов, на який поширюється позовна давність.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що керівник Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах Львівської обласної ради вже звертався до суду з позовом до Львівської обласної організації профспілок працівників освіти і науки про витребування у Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України на користь територіальної громади Львівської області в особі Львівської обласної ради приміщення нерухомого майна нежитлового будинку на вул. Листопадового Чину, 6 у м. Львові загальною площею 3216,5 кв.м., у якому розміщений Львівський Будинком вчених.
За результатами розгляду вказаної справи рішенням Господарського суду Львівської області від 18.04.2024 у справі №914/1816/22 позовні вимоги задоволено та витребувано з незаконного володіння Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України до обласної комунальної власності в особі Львівської обласної ради об'єкт нерухомого майна, нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, буд. 6 у м. Львові, загальною площею 3216,5 кв.м, в якому розміщений Будинок вчених.
Водночас постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 апеляційну скаргу Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України - задоволено. Рішення Господарського суду Львівської області від 18.04.2024 року у справі №914/1816/22 скасовано. Прийнято нове рішення, яким відмовлено в позові прокурору. Ухвалами Верховного Суду від 27 листопада 2024 року та від 20 грудня 2024 року у cправі № 914/1816/22 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2024.
При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено обставини наявності порушеного права позивача, однак, зроблено висновок про відмову у позові, у зв'язку із спливом строків позовної давності про застосування яких заявив відповідач в даній справі.
Отже, питання власності на спірне майно на вул. Листопадового Чину, буд. 6 у місті Львові загальною площею 3216,5 кв. м., в якому розміщений Будинок вчених, вже вирішено судовим рішенням у справі № 914/1816/22 у спосіб, який відповідає характеру спірних правовідносин.
Прокурор в апеляційній скарзі зазначає, що відмова судом у задоволенні позову одночасно з підстав неефективного способу захисту порушеного права та у зв'язку зі спливом строків позовної давності є суперечливою та помилковою суду.
Суд апеляційної інстанції погоджується з твердженнями прокурора та зазначає таке.
Так, дійсно, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, покликаючись на висновки Верховного Суду, приходить до правомірного висновку про те, що позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки на об'єкт нерухомого майна - нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, 6 ... Будинок вчених не може бути задоволена, у зв'язку з обраним прокурором неналежним способом захисту.
Щодо позовної вимоги про скасування розпорядження Галицької районної адміністрації № 433 від 19.04.2005 «Про оформлення Львівській обласній організації профспілки працівників освіти і науки права приватної власності на нежитловий будинок по вул. Листопадового Чину, 6», суд першої інстанції також зазначив, що така вимога є неефективною, оскільки розпорядження вичерпало свою дію, і тому така вимога не підлягає задоволенню.
Однак, на сторінці 22 рішення суд приходить до висновку про те, що « у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки на об'єкт нерухомого майна - нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, 6 ... Будинок вчених та про скасування розпорядження Галицької районної адміністрації № 433 від 19.04.2005 «Про оформлення Львівській обласній організації профспілки працівників освіти і науки права приватної власності на нежитловий будинок по вул. Листопадового Чину, 6» належить відмовити також і з підстав пропуску строку позовної давності.
У постанові ВП ВС від 14.06.2023 у справі №755/13805/16-ц зроблено висновок, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною спору, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
З врахуванням того, що суд першої інстанції в даній справі дійшов висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту по вищенавених позовних вимогах є неефективним, тому застосовувати позовну давність до позовних вимог не можна, що помилково зроблено судом першої інстанції.
З врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне змінити мотивувальну частину рішення в цій частині.
Окрім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що прокурор та позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги у позовній заяві покликаються на положення Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини». Однак, судом встановлено що спірний об'єкт не вибував із власності позивача в порядку приватизації. У даній справі, правові підстави для прийняття рішення про передачу будинковолодіння та майна Будинку вчених у власність Львівській обласній організації профспілки працівників освіти та науки здійснювалося з урахуванням вимог ст. 128 Цивільного кодексу України, ст. 30 Закону України Про власність та ст. 34 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності.
Натомість правовідносини справі № 910/8413/21 виникли на підставі незаконного відчуження пам'ятки культурної спадщини в суперечЗакону України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини».
Відтак, судом першої інстанції правомірно не взято до уваги постанову ВП ВС від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (справа про повернення громаді м. Києва садиби родини Терещенків).
Щодо покликання прокурора та позивача на наявність вироку Галицького районного суду м. Львова у справі №461/1457/23 від 03.07.2024 щодо ОСОБА_1 , як посадової особи, колишнього голови Галицької районної адміністрації, що оформив відповідачу 1 свідоцтво про право приватної власності на Будинок вчених та відповідне розпорядження, суд апеляційної інстанції зазначає, що такий доказ не має суттєвого значення для вирішення даної справи по суті, окрім того, вказаний вирок не набрав законної сили.
Щодо недопустимості порушення статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
09 січня 2025 року Європейським судом з прав людини було ухвалено остаточне рішення у справі «Федерація профспілкових організацій Чернігівської області» проти України» (заява №40633/15).
У цьому рішенні Європейський суд констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , у зв'язку з тим, що організація-заявниця після визнання її права власності на будівлю недійсним у судовому провадженні, ініційованому проти неї прокурором, більше не могла користуватися тим самим набором прав, які вона мала раніше як зареєстрований власник будівлі, і що таке втручання у право власності організації-заявниці було незаконним, не пропорційним та не відповідало вимозі щодо суспільного інтересу.
Розглядаючи справу «Федерація профспілкових організацій Чернігівської області» проти України», Європейський суд розглянув загальні принципи щодо втручання у мирне володіння майном організації-заявниці, а саме: чи було таке втручання законним, пропорційним та чи відповідало суспільним інтересам. Щодо законності Європейський суд зазначив, що ця справа фактично та юридично схожа на згадану справу «Фонд «Батьківська турбота» проти України» (Batkivska Turbota Foundation v. Ukraine). Тому він вважає, що його висновки стосовно законності втручання, наведені в пунктах 57 і 58 вказаного рішення, так само стосуються і цієї справи.. .(пункт 28 рішення).
У справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України» Європейський суд зазначив, що із рішень судів не вбачається існування на національному рівні єдиного підходу щодо статусу майна колишніх профспілок, що контролювалися державою та розташовувались на території Української РСР...
Вбачається, що така ситуація виникла внаслідок відсутності в Україні закону, який би регулював правовий статус майна всесоюзних громадських організацій колишнього Радянського Союзу, розташованого на території України, та передбачав інвентаризацію майна таких організацій. Відсутність такого законодавства, у свою чергу, призвела до різного розуміння національними судами того, яке майно належало таким організаціям та, чи входила до цього майна також власність профспілкових організацій. Як результат Європейський суд дійшов висновку, що втручання у майнові права заявника не відповідало вимогам законності відповідно до Конвенції.
Щодо суспільного інтересу у справі «Федерація профспілкових організацій Чернігівської області» проти України» Європейський суд зазначив, «...що Уряд навів досить загальне твердження про необхідність відновлення прав держави щодо майна колишніх радянських організацій (див. пункт 22). Хоча Суд розуміє, що таке майно могло бути важливим для соціального та економічного життя суспільства, він зауважує, що у цій справі заявниця, профспілкова організація, використовувала спірну будівлю для своєї з безпосередньої статутної діяльності, яка, безсумнівно, також служить інтересам суспільства. Уряд не продемонстрував, як держава після відновлення права користування будівлею мала намір використовувати її. У цьому контексті Суд зазначає, що постановою ВГСУ від 2015 року спірна будівля була залишена у власності організації-заявниці саме у зв'язку з її діяльністю, яка служила інтересам суспільства. До того ж припускаючи, що відповідне майно справді було державною власністю, і держава намагалася повернути своє право власності на нього, держава знала або повинна була знати про реєстрацію права власності організацією-заявницею не пізніше 2002 року; однак вона не реагувала протягом дев'яти років з того часу. Суд не розуміє, чому, якщо існувала нагальна потреба, держава чекала протягом такого значного періоду. У сукупності ці міркування викликають серйозні сумніви щодо існування суспільного інтересу у позбавленні організації-заявниці її майна у цій справі...» (пункт 29 рішення).
Крім того, організація-заявниця десятиліттями використовувала будівлю для здійснення своєї статутної діяльності. У 2002 році вона отримала документи на право власності на будівлю. Як вбачається, жодного разу у період з 1990 до 2002 роки або під час процедури реєстрації, органи державної влади не виявляли жодних можливих проблем щодо статусу будівлі.
З огляду на наведене, Суд не може вважати, що організація-заявниця не була добросовісним власником. У зв'язку з цим Суд повторює, що допущені органами державної влади неточності або помилки повинні служити на користь постраждалих осіб, особливо якщо не йдеться про інші конфліктуючі індивідуальні інтереси. Іншими словами, ризик будь-якої помилки органу державної влади має покладатися на саму державу, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи...» (пункти 30-31 рішення).
За результатами аналізу вказаних принципів, Європейський суд дійшов висновку, що втручання у право власності організації-заявниці було незаконним, не пропорційним та не відповідало вимозі щодо суспільного інтересу. Суд зауважує, що подібна ситуація була в згаданому рішенні у справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України» (Batkivska Turbota Foundation v. Ukraine), пункт 34), у якій фонд-заявник міг продовжувати використовувати майно навіть після визнання недійсним договору купівлі-продажу та права власності на нього. Проте, Суд встановив порушення у зазначеній справі, оскільки він не був переконаний, що визнання недійсним права власності фонду-заявника було єдиним можливим варіантом для держави відновити свої права на спірне майно (там само, пункт 62). Суд не вбачає підстав відходити від зазначеного висновку у цій справі.
Відповідно до пункту 1 статті 46 Конвенції та статті 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення Європейського суду є обов'язковими для виконання.
Враховуючи висновки рішення Європейського суду, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Щодо доводів прокурора про те, що спірне майно є пам'яткою культурної спадщини та не може перебувати у приватній власності відповідача.
Рішенням Виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів № 130 від 26.02.1980 «Про взяття під охорону держави споруд Львівської області, що мають визначну наукову, історичну, містобудівельну і художню цінність» затверджено перелік пам'яток архітектури Української PCP Львівської області, яким погоджено включити казино, що розташоване за адресою: м. Львів, вул. Міцкевича, 6 в список пам'яток архітектури УРСР, що охороняються державою, віднесено до переліку споруд Львівської області, що мають визначну наукову, історичну, містобудівельну і художню цінність - пам'ятка архітектури місцевого значення.
Попри це, за ст.17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 року № 1805-ІІІ у редакції, чинній на час спірних правовідносин, пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності.
Згідно зі ст.13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи поширюється правовий статус пам'ятки.
Отже, об'єкт нерухомого майна набуває правового статусу пам'ятки тільки із занесенням до Реєстру.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1760, прийнятою на виконання Закону № 1805, затверджено Порядок визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Реєстру.
16 грудня 2004 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про охорону культурної спадщини" № 2245-ІV, відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень якого об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону УРСР № 3600, до вирішення питання про їх включення (виключення) до Реєстру вважаються пам'ятками відповідно національного чи місцевого значення.
Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 2245 Кабінет Міністрів України був зобов'язаний протягом шести місяців з дня опублікування цього Закону внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції про приведення Законів України у відповідність із цим Законом та забезпечити прийняття нормативно-правових актів, спрямованих на його виконання.
Однак, упродовж шестимісячного строку, визначеного Законом № 2245, Кабінет Міністрів України не подав на розгляд Верховної Ради України законопроектів (пропозицій) про приведення Законів України у відповідність із зазначеним Законом щодо включення чи не включення об'єктів до списків (переліків) пам'яток історії та культури згідно із Законом УРСР № 3600 і до Реєстру нерухомих пам'яток України. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 09.09.2014 у справі №3-66гс14.
Разом з тим, ні станом на 1992 року, ні станом на 2005 рік (рік реєстрації за відповідачем-1) спірний будинок, розташований по вул. Листопадового Чину, 6 у м. Львові до сказаного списку не включено.
В подальшому, Законом України «Про перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» від 23.09.2008 Будівлю Шляхетського казино за адресою м. Львів , вул. Листопадового Чину, 6, охоронний номер 151, внесено до переліку майна, яке не підлягає приватизації».
Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України» від 18.01.2021 №14 під номером 868 Шляхетське казино на підставі рішення про взяття під охорону, занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення об'єкти культурної спадщини.
10.06.2022 між Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради (орган охорони) та власником приміщень - Львівська обласна організація профспілки працівників освіти і науки України (власник) укладено охоронний договір №66/22 на пам'ятку культурної спадщини (Т-1, а.с.244-247), згідно з п.1 якого власник бере на себе зобов'язання щодо охорони пам'ятки культурної спадщини ХІХ ст. (1898) - будівлі Шляхетського казино під літ. А-4, загальною площею 3216,5 кв. м., згідно технічного паспорта від 28.11.2001, свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19.04.2005 №Г-01337, Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10.05.2005 №7198738, що розташований на вул. Листопадового Чину, 6 у м. Львові, пам'ятки архітектури, місцевого значення, занесеної до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, охоронний №4859-Лв, відповідно до наказу Міністерства культури та інформаційної політики України «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток культури №14 від 18.01.2021.
Враховуючи викладене, прокурором наведено досить загальне твердження про необхідність відновлення прав держави щодо спірного майна, а саме не продемонстровано, як Львівська обласна рада у разі відновлення права користування будівлею має намір використовувати її.
ЄСПЛ у рішенні від 24 червня 2003 року (заява № 44277/98) «Стретч проти Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії» встановив, що, оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції», тому визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.
Отже, правовий висновок ЄСПЛ полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.
За змістом другого речення частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб'єктів власності і позбавити їх майна, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства.
ЄСПЛ у рішенні від 2 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України» (заява № 61333/00) вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар».
Порядок та умови витребування майна від добросовісного набувача визначено статтею 388 ЦК України, відповідно до якої власник може витребувати майно від добросовісного набувача лише в разі, коли воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння поза їх волею, та коли такий набувач набув майно за відплатним договором. Власник має право витребувати майно від добросовісного набувача в усіх випадках, коли він набув його безвідплатно.
Як зазначалося вище, Будинок вчених передано в управління профспілкам власником - державою на виконання постанови від 22.04.1948 №641. Отже, спірне майно не було загублено власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, не було викрадене у власника, або вибуло з його володіння іншим шляхом поза його волею.
Крім того, з позовної заяви та апеляційних скарг не вбачається наявності суспільного інтересу держави у спірному майні, який би дозволяв дійти висновку про наявність підстав у втручання у майнові права Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України як добросовісного набувача спірного нерухомого майна, а також не вбачається наявності суспільного інтересу й з апеляційних скарг, поданої Першим заступником керівника Львівської обласної прокуратури та Львівської обласної ради.
Згідно вимог ч.1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Частиною 1 ст. 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини , які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 ГПК України).
У відповідності до ч.1 ст. 79 ГПК України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною , якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Отже, з врахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2025 у справі № 914/253/25 необхідно змінити шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови.
Щодо апеляційних скарг прокурора та позивача додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 10.07.2025 у даній справі суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Згідно з ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити, в зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).
У постанові Верховний Суд від 11.06.2021 у справі № 34-16/17-3683-2011 виснував, що під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, визначеними у ч. 4 ст. 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто, критерії, визначені ч. 4 ст. 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами ч. 4 ст. 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені ч. 5 ст. 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У відзиві на позовну заяву від 20.02.2025 Львівська обласна організація профспілки працівників освіти і науки України (Т-3, а.с.181-191), на виконання п.8 ч.3 ст. 165 ГПК України вказала, що попередній (орієнтовний) розмір сум судових витрат, пов'язаних з розглядом справи складає 400 000 грн.
Після ухвалення рішення, Львівська обласна організація профспілки працівників освіти і науки, в порядку, встановленому ГПК України, 27.06.2025 подала заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій просила стягнути з Львівської обласної ради на користь Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 291 500,00 грн. До заяви в обґрунтування даних витрат долучено: копію договору про надання правової допомоги б/н від 03.08.2022 укладеного між Львівською обласною організацією профспілки працівників освіти і науки України та АО «Шпунт та партнери»; копії актів виконаних робіт (надання послуг) №15 від 12.02.2025; №16 від 09.04.2025, №17 від 16.06.2025 , №18 від 26.06.2025 №18 від 26.06.2025 та копії платіжних інструкції №55, №165, №238 (Т-8, а.с.1-11).
Представником відповідача 1 в суді першої інстанції згідно ордеру на надання правничої допомоги серія ВС №1345650 від 10.02.2025, який укладено на підставі договору про надання правничої допомоги б/н від 03.08.2022 був адвокат Качмар І.О. (Т-3, а.с.193).
Качмар І.О. є адвокатом, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю №900 від 14.06.2012 (Т-8, а.с.5).
03.08.2022 АО «Шпунт і партнери» та Львівською обласною організацією профспілки працівників освіти і науки України укладено договір про надання правової допомоги (Т-8, а.с.6), згідно з п.1.1 якого виконавець зобов'язується надати замовнику за його дорученням визначені цим договором правові (юридичні) послуги, а саме: надання консультацій із правових питань: розробка правовий аналіз, договорів та документів; підготовка, підпис, подання позовних заяв, апеляційних, касаційних скарг та іншихпроцесуальних документів, будь яких інших заяв, запитів, повідомлень, скарг, звернень,представництво інтересів замовника у судах усіх інстанцій; представництво інтересів замовника в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності та підпорядкування, у тому числі, але не виключно в судах усіх інстанцій, органах прокуратури, органах досудового розслідування, органах Державної виконавчої служби, відділах державної виконавчої служби, приватних виконавців, органах державної реєстрації, органах статистики, будь яких інших органах та установах, з метою виконання цього договору; надання інших послугу разі письмового погодження сторонами їх надання.
Згідно з п. 2.1.3. договору сторони погодили, що відповідно до предмету цього договору виконавець приймає на себе наступні зобов'язання, зокрема, надавати замовнику на його вимогу звіт про виконану роботу.
Відповідно до п. 3.1. договору сторони погодили, що розмір оплати послуг виконавця згідно п.п .1.1.1.-1.1.3. цього договору здійснюється на підставі виставлених виконавцем актів виконаних робіт, з розрахунку 1500 (одна тисяча п'ятсот) гривень за кожну затрачену виконавцем годину роботи за цим договором.
В обґрунтування витрат на правову допомогу відповідачем 1 долучено:
- акт виконаних робіт (надання послуг) №15 від 12.02.2025 (Т-8, а.с.7), який складено між АО «Шпунт і партнери» та Львівською обласною організацією профспілки працівників освіти і науки України, де вказано, що виконавець згідно договору про надання правової допомоги від 03.02.2022 надав , а замовник прийняв наступні послуги по наданні правової (адвокатської) допомоги по справах №914/1816/22 та №914/253/25.
В частині даного акту взято до уваги лише послуги щодо правової допомоги, а саме: ознайомлення , вивчення матеріалів позовної заяви в справі №914/253/25 - 4 год; вивчення матеріалів судової практики у справах, аналогічних до справи №914/253/25 - 4 год; підготовка звернення про вжиття заходів, спрямованих на припинення неправомірних дій посадових осіб Галицької окружної прокуратури міста Львова 3 год; підготовка клопотання про визнання дій зловживанням процесуальними правами та закриття провадження у справі № 914/253/25. Вартість послуг по даному акту склала 21000 грн.
-акт виконаних робіт (надання послуг) №16 від 09.04.2025 (Т-8, а.с.8), згідно якого виконавець на виконання договору про надання правової допомоги від 03.08.2022 надав , а замовник прийняв наступні послуги по наданні правової (адвокатської) допомоги: підготовка та скерування до Господарського суду Львівської області відзиву на позовну заяву у справі № 914/253/25 його скасування та надіслання всім учасникам у справі - 6 год; підготовка та скерування до Господарського суду Львівської області заяви про застосування строків позовної давності у справі №914/253/25, її сканування та надіслання всім учасникам у справі - 4 год; участь у судовому засіданні 26.02.2025 у справі №914/253/25 - 2 год; підготовка та скерування до Господарського суду Львівської робласті клопотання про долучення доказів у справі №914/253/25, його скасування та надіслання усім учасникам у справі - 2 год; підготовка то скерування до Господарського суду Львівської області клопотання про відкладення судового засідання у справі №914/253/25, призначеного на 16.03.2025 - 1 год. Вартість послуг по даному акту склала 22 500,00 грн.
-акт виконаних робіт (надання послуг) №17 від 16.06.2025 (Т-8, а.с.8 «зворот») згідно якого виконавець на виконання договору про надання правової допомоги від 03.08.2022 надав , а замовник прийняв наступні послуги по наданні правової (адвокатської) допомоги: підготовка та скерування до Господарського суду Львівської області клопотання про долучення фотоматеріалів у справі №914/253/25, його скасування та надіслання всім учасникам у справі - 2 год; підготовка та скерування до Господарського суду Львівської області клопотання про зустрічне забезпечення у справі №914/253/25, його скасування та надіслання всім учасникам у справі; підготовка та скерування до Господарського суду Львівської області додаткових пояснень у справі №914/253/25 - 3 год; участь в судовому засіданні 09.04.2025 у справі №914/253/25; підготовка та скерування до Господарського суду Львівської області клопотання про залишення позовної заяви у справі №914/253/25 бех руху; участь в судовому засіданні 28.04.2025 у справі №914/253/25 - 2 год. Вартість послуг по даному акту склала 21 000,00 грн.
-акт виконаних робіт (надання послуг) №18 від 26.06.2025 (Т-8, а.с.9) згідно якого виконавець на виконання договору про надання правової допомоги від 03.08.2022 надав , а замовник прийняв наступні послуги по наданні правової (адвокатської) допомоги: участь в судовому засіданні 13.05.2025 у справі №914/253/25 - 2 год; участь в судовому засіданні 05.06.2025 у справі №914/253/25 - 2 год; підготовка та скерування до Господарського суду Львівської області клопотання про закриття провадження у справі №914/253/25 - 3 год; підготовка пояснення в судових дебатах у справі №914/253/25 - 4 год; участь у судовому засіданні 25.06.2025 у справі №914/253/24 - 3 год. Вартість послуг по даному акту склала 21 000,00 грн.
-акт виконаних робіт (надання послуг) №19 від 26.06.2025 (Т-8, а.с.9 зворот) згідно якого виконавець на виконання договору про надання правової допомоги від 03.08.2022 надав, а замовник прийняв наступні послуги по наданні правової (адвокатської) допомоги: досягнення позитивного для замовника результату розгляду справи №914/253/25 (вступ у законну силу судового рішення, ухваленого на користь замовника; повного чи часткового погашення боржниками заборгованості перед замовником, тощо) у розмірі та на умовах визначених додатковими угодами до даного договору (п.3.2. договору про надання правової допомоги від 03.08.2023). Вартість адвокатської допомоги наданої замовнику згідно цього акту становить 200 000,00 грн. Дана сума згідно п.3.2. договору про надання правової допомоги від 03.08.2023 підлягає оплаті після закінчення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2025 у справі №914/253/25.
Дані акти виконаних робіт (наданих послуг) підписані представниками сторін без зауважень та скріплені печатками.
Також заявником долучено платіжну інструкцію №165 від 30.04.2025 на суму 22500,00 грн та платіжну інструкцію №238 від 25.06.2025 на суму 21 000,00 грн.
01.07.2025 через систему «Електронний суд» від Львівської обласної ради надійшли заперечення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу від 01.07.2025 (Т-8, а.с.35-41), в якому дано аналіз всіх актів виконаних робіт (наданих) послуг та акцентовано увагу на тому, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються , і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Також звертає увагу на те, що у відповідача 1 була відсутня об'єктивна потреба залучення сторонньої особи (виконавця за договором про надання правової допомоги) для надання професійної правничої допомоги, оскільки у виконавчому апараті Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України працює два юрисконсульти: Щедрик М.І. та Корчинський В.Б., які представляли інтереси відповідача 1 в цій справі, брали участь в судових засіданнях та подавали письмові пояснення і клопотання. Щедрик М.І. та Корчинський В.Б. - 17.03.2023 отримали адвокатські свідоцтва.
04.07.2025 через систему «Електронний суд» від Львівської обласної прокуратури також надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення від 04.07.2025 (Т-8, а.с.57-62), в яких серед іншого вказано про те, що відповідачем надано договір про надання правничої допомоги від 03.08.2022, укладеного з АО «Шпунт і партнери», в якому не зазначено, що саме по справі № 914/253/25 надається правова допомога. Крім того, прокурор зазначає, що провадження у справі № 914/253/25 відкрито Господарським судом Львівської області 05.02.2025, а наданий договір укладено 03.08.2022, що спростовує доводи відповідача про наявність договору про надання правничої допомоги саме у справі № 914/253/25.
Судом першої інстанції правомірно вказано, що зазначені послуги в акті №15 від 12.02.2025, які стосуються справи №914/1816/22, не можуть бути включені у витрати на правову допомогу в справі №914/253/25, оскільки ці витрати стосуються справи № 914/1816/22 і можуть бути розглянуті і стягнуті лише в межах справи №914/1816/22.
Щодо заперечень прокурора про те, що провадження у справі № 914/253/25 відкрито Господарським судом Львівської області 05.02.2025, а наданий представником відповідача-1 договір укладено 03.08.2022, що спростовує доводи відповідача-1 про наявність договору про надання правничої допомоги саме у справі № 914/253/25, то суд зазначає, що зі змісту вказаного договору вбачається, він укладений на надання юридичних (правничих) послуг загалом, а не по конкретній справі. Відтак, твердження прокурора про ненадання відповідачем-1 договору про надання правничої допомоги у даній справі судом першої інстанції правомірно визнано безпідставним.
Отже, з аналізу поданих актів щодо виконання робіт такі в даній справі склали суму 85 000,00 грн, які правомірно судом першої інстанції зменшено до 35 000,00 грн. Суд виходить з критерію реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи те, що позивач є органом місцевого самоврядування, також фінансового стану обох сторін, взявши до уваги акти виконаних робіт лише в частині надання послуг по даній справі.
Щодо акту № від 26.06.2025 (Т-8, а.с.9 зворот) згідно з яким виконавець на виконання договору про надання правової допомоги від 03.08.2022 надав, а замовник прийняв наступні послуги по наданні правової (адвокатської) допомоги: досягнення позитивного для замовника результату розгляду справи №914/253/25 (вступ у законну силу судового рішення, ухваленого на користь замовника; повного чи часткового погашення боржниками заборгованості перед замовником, тощо) у розмірі та на умовах визначених додатковими угодами до даного договору (п.3.2. договору про надання правової допомоги від 03.08.2023). Вартість адвокатської допомоги наданої замовнику згідно цього акту становить 200 000,00 грн.
Дана сума не береться судом до уваги з огляду на те, що така по суті є «гонораром успіхом», не відповідає критерію розумності, а також такі витрати не мають характеру необхідних в цій справі, є неспіврозміріними із виконаною роботою, а відшкодування таких витрат за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини цієї справи матиме надмірний характер.
За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.ч.1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що за доводами апеляційних скарг рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2025 підлягає зміні з викладенням мотивувальної частини такого в редакції даної постанови, а додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 10.07.2025 в даній справі підлягає залишенню без змін.
З огляду на те, що суд залишає апеляційні скарги по суті без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржників відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд
ухвалив:
1. Апеляційні скарги Першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури та Львівської обласної ради - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2025 у справі №914/253/25 змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
3. Додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 10.07.2025 у справі №914/253/25 залишити без змін.
4. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг залишити за скаржниками.
5. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. ст. 287-288 ГПК України.
6. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Головуючий суддя Н.М. Кравчук
Судді О.В. Зварич
О.І. Матущак
Постанова ухвалена з окремою думкою судді Зварич О.В.