Справа № 645/5900/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/666/26 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.301 КК України
23 лютого 2026 колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні на вирок Немишлянського районного суду м.Харкова від 04 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_7 , -
Цим вироком
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Сніжків, Валківського району, Харківської області, громадянина України, українця, одруженого, має на утриманні неповнолітнього сина - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рядового, розвідника-радиста групи управління та зв'язку роти спеціальної розвідки розвідувального батальйону військової частини НОМЕР_1 , солдата, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КПК України не судимий, -
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.301 КК України, та йому призначено покарання у виді 2 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України, звільнено ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.
Відповідно до п.п. 1,2 ч.1, ч. 3 ст.76 КК України, зобов'язано засудженого ОСОБА_7 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Відповідно до ч. 4 ст.76 КК України, на період військової служби ОСОБА_7 контроль за його поведінкою як особи, звільненої від відбування покарання з випробуванням, здійснює командир військової частини НОМЕР_1 за місцем проходження військової служби. У разі звільнення ОСОБА_7 з військової служби, такий контроль покладається на уповноважений орган з питань пробації за місцем проживання, роботи або навчання засудженого.
Долю речових доказів вирішено згідно ст.100 КПК України.
Як встановив суд, ОСОБА_7 у невстановлений судом день та час, однак не пізніше 07 серпня 2025 року, знаходячись за місцем свого фактичного перебування, а саме в районі виконання бойових завдань в н.п. Мала Данилівка Дергачівської ТГ Харківського району Харківської області, діючи умисно, сфотографував фотозображення та записав відеозаписи, порнографічного характеру, тим самим виготовив їх, які став зберігати на своєму телефоні, для подальшого розповсюдження шляхом пересилання з використанням мобільного телефону ТМ «WP33Pro» через мобільний додаток «Телеграм» з номеру мобільного телефону НОМЕР_2 , imei НОМЕР_3 (imei 2) НОМЕР_4 . В подальшому, період часу з 01 червня 2025 року по 01 серпня 2025 року, точний день та час в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_7 за допомогою мобільного додатку «Телеграм» з номеру мобільного телефону НОМЕР_2 , зі створеного аккаунту користувача з ім'ям « ОСОБА_9 », діючи умисно, всупереч моральним засадам суспільства в частині заборони поширення серед населення вульгарно-натуралістичних, цинічних способів демонстрації статевих органів та статевих відносин, порушуючи ст.2 Закону України «Про захист суспільної моралі» №1296-IV від 20 листопада 2013 року, в режимі приватного спілкування через мобільний додаток «Телеграм» з неповнолітньою ОСОБА_10 , достовірно знаючи та усвідомлюючи, що остання є неповнолітньою, з номеру мобільного телефону НОМЕР_2 , надіслав їй власні фотозображення статевого органу та відеозапис порнографічного характеру із зображенням статевого органу, тим самим розповсюдив фотозображення та відеозаписи порнографічного характеру, які містять порнографію та які виводилися на екран мобільного телефону «iPhone XR» за місцем проживання неповнолітньої потерпілої ОСОБА_10 у АДРЕСА_2 .
В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні просить вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати, у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.301 КК України, та призначити йому покарання у виді 3 років позбавлення волі.
В обґрунтування доводів зазначає, що призначене судом першої інстанції покарання не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, а також тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
У судове засідання Харківського апеляційного суду від 23 лютого 2026 року обвинувачений ОСОБА_7 не з'явився, у зв'язку із перебуванням на військовій службі в межах Дніпропетровської області та безпосереднім виконанням своїх службових обов'язків, приймав участь у судовому засіданні шляхом телефонного зв'язку за номером мобільного телефону НОМЕР_2 , проти чого не заперечував прокурор.
Заслухавши доповідь головуючого судді, вислухавши доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, а також думку обвинуваченого, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги прокурора та вважав вирок суду законним та обґрунтованим, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Відповідно до ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду щодо фактичних обставин справи у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.301 КК України, які в суді першої інстанції сторонами не заперечувались і відносно яких, відповідно до вимог ч.3 ст. 349 КПК України, докази не досліджувались, колегія суддів, на підставі ч.2 ст. 394 та ч.1 ст.404 КПК України, не перевіряє.
Перевіряючи вирок в частині правильності призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції достатньо та правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Так, за змістом статей 50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності і індивідуалізації. Суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Враховуючи роз'яснення, які містяться у п.п. 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Відповідно до висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 02 березня 2021 року у справі №721/115/19, для досягнення пропорційності між злочином та покаранням, основним чинником, який має братися до уваги під час визначення виду та міри покарання за злочин, є ступінь його тяжкості та небезпечності. При призначенні покарання судам слід прагнути до справедливості та пропорційності, а будь-які винятки з цієї мети мають бути належним чином обґрунтовані.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування.
У частині 3 ст. 374 КПК України зазначено про те, що висновки з усіх питань, пов'язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням також має бути належним чином мотивоване.
Згідно з ч.1 ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
З огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при обранні заходу примусу, що застосовується від імені держави, у тому числі, у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, винну особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком. Це може відбутися за умови, якщо винувата особа вчинила кримінальне правопорушення, до якого може бути застосована вказана стаття закону України про кримінальну відповідальність, а суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, що вбачатиметься не тільки з тяжкості вчиненого суспільно небезпечного діяння, особи винного, але й інших обставин провадження.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно ст.409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість (ч.1 ст.414 КПК України).
Суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При призначенні ОСОБА_7 покарання, суд діяв з дотриманням вимог статей 50 та 65 КК України, а саме суд першої інстанції врахував ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, згідно ст.12 КК України, є нетяжким кримінальним правопорушенням, його наслідки, а також відомості про особу обвинуваченого, який в силу ст.89 КК України судимостей не має, одружений, має на утриманні неповнолітнього сина - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є військовослужбовцем, за місцем проходження служби характеризується позитивно, га Д обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває.
Згідно ст.66 КК України, обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_7 , судом визнано щире каяття.
Обставин, які обтяжують покарання, згідно ст.67 КК України, судом не встановлено.
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість призначення обвинуваченому покарання за ч.2 ст.301 КК України у виді позбавлення волі в межах санкції та звільнення його від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
Приймаючи рішення про звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.301 КК України, судом першої інстанції надано в оскаржуваному вироку відповідну оцінку усім вищезазначеним обставинам, у зв'язку з чим, дійшов вірного висновку, що обвинувачений не потребує ізоляції від суспільства та його виправлення можливе без реального відбування покарання, але в умовах належного контролю за його поведінкою та виконання покладених на нього обов'язків протягом строку випробування.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 покарання, яке буде достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових злочинів, а апеляційна вимога прокурора щодо призначення більш суворого покарання є формальною, оскільки в апеляційній скарзі прокурор належним чином не обґрунтував, у зв'язку з чим таке посилення покарання може позитивно вплинути на процес виправлення обвинуваченого.
Крім того, колегія суддів враховує і те, що ОСОБА_7 проходить військову службу та є розвідником-радистом групи управління та зв'язку роти спеціальної розвідки розвідувального батальйону військової частини НОМЕР_1 . Згідно з наданою службовою характеристикою командира роти від 13 серпня 2025 року та 23 жовтня 2025 року, ОСОБА_7 зарекомендував себе як відповідальний та дисциплінований військовослужбовець, до виконання службових обов'язків ставиться сумлінно та добросовісно, поставленні завдання виконує вчасно та якісно, проявляючи ініціативу та наполегливість у досягнені результатів, своєю службою подає приклад молодим військовослужбовцям. До дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувався.
В умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров'я, безпеку інших громадян та існування держави, є нагальна потреба в належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії, зокрема, військовослужбовцями, які мають бойовий досвід та бажають боронити держави, у зв'язку з чим, колегія суддів, з урахуванням характеристики командира роти, вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст.75 КК України відповідає принципу верховенства права, передбаченого ст.8 КПК України.
Таким чином, апеляційна вимога прокурора про призначення обвинуваченому більш суворого покарання слід вважати безпідставними, оскільки вони мають суто суб'єктивний характер та призначене судом першої інстанції покарання у той спосіб, як це зазначено в оскаржуваному вироку, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає правових підстав для скасування оскаржуваного вироку, з урахуванням доводів, зазначених в апеляційній скарзі сторони обвинувачення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування вироку, судом апеляційної інстанції також не встановлено.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413, 414, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - залишити без задоволення.
Вирок Немишлянського районного суду м.Харкова від 04 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Головуючий -
Судді: