Справа № 184/2664/25
Провадження № 2-о/0182/82/2026
Іменем України
17.02.2026 року м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Кобеляцької - Шаховал І.О.
секретар Іванова Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Нікополі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Зеленодольська міська рада, про встановлення факту належності правовстановлюючого документу -
Заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту належності державного акту на право постійного користування землею.
В обґрунтування своїх вимог посилається на наступні обставини.
25.02.1997 року було проведено державну реєстрацію селянського (фермерського) господарства «Сяйво», ідентифікаційний код - 25013618, засновником якого є - ОСОБА_1 . На час заснування СФГ «Сяйво» відносини, пов'язані зі створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулював Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.12.1991 року № 2009-XII. Селянське (фермерське) господарство було формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляв голова господарства. На його ім'я видавався Державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею. З головою селянського (фермерського) господарства укладався договір на тимчасове користування землею, в тому числі, на умовах оренди, складалися інші документи, відповідно до законодавства України (частини 1, 4 та 5 статті 2 Закону № 2009-XII). Право на створення селянського (фермерського) господарства мав кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, мав документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, і пройшов конкурсний відбір. Першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надавалося громадянам, які проживали в сільській місцевості і мали необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві (частина 1статті 4 Закону № 2009-XII). Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передавалися у приватну власність і надавалися в користування, в тому числі, на умовах оренди. У постійне користування земля надавалася громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебували у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надавались, зокрема, із земель запасу, а також могли надаватись із земель лісового та водного фондів (частина 2статті 4 Закону № 2009-XII). Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі, в оренду, подавали до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства (частина 1статті 5 Закону № 2009-XII). Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі, на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягало у 30-денний строк державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі, на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набувало статусу юридичної особи, одержувало печатку з його найменуванням і адресою, відкривало розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступало у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнавалося державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону (частини 1, 2 статті 9 Закону № 2009-XII). Отже, на час створення ОСОБА_1 СФГ «Сяйво», найважливішою підставою взагалі для створення СФГ було отримання засновником будь-якого СФГ, земельної ділянки для діяльності самого СФГ. Так, дійсно, 16.06.1995 року ОСОБА_1 отримав в постійне користування земельну ділянку, площею 22,8 га., для ведення селянського (фермерського) господарства (державний акт на право постійного користування землею, серія І-ДП № 023085 від 16.06.1995 року). Але при видачі вказаного державного акту було допущено помилку, а саме: в написанні його прізвища. Відповідно до паспорту, він має прізвище « ОСОБА_1 ». В державному акті прізвище особи, якій було видано державний акт, зазначено - « ОСОБА_3 ». Підтвердженням того, щ, дійсно, при створенні СФГ «Сяйво» саме Заявнику - ОСОБА_1 - було видано вищевказаний державний акт на право користування земельною ділянкою, є наступне:
- перша редакція Статуту СФГ «Сяйво» (пункт 1.1. Статуту);
- остання (діюча) редакція Статуту СФГ «Сяйво» (пункт 6.1. Статуту);
- довідка від 28.11.2025 року № 30, якою підтверджується, що ОСОБА_1 з 18.07.1979 року по 28.11.2025 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки в державному акті зазначено, що « ОСОБА_3 мешкає в АДРЕСА_1 »;
- довідка АБ № 445079 від 20.02.2012 року, відповідно до якої керівником СФГ «Сяйво» є ОСОБА_1;
- свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, відповідно до якого адреса СФГ «Сяйво»: АДРЕСА_1 , тобто, на той час, за якою був зареєстрований і ОСОБА_1 ;
- витяг з ЄДР ЮО, ФОП та ГФ від 28.11.2025 року, яким підтверджується, що саме ОСОБА_1 з моменту створення СФГ «Сяйво» є його засновником та являється його засновником та головою по теперішній час.
10.12.2018 року було проведено державну реєстрацію права власності за Зеленодольською міською радою на земельну ділянку, яка знаходиться в постійному користуванні Заявника, на підставі вищевказаного державного акту. Також, при проведенні вказаної реєстрації були внесені відомості про інше речове право - право постійного користування земельною ділянкою, а саме: відомості перенесено, відповідно до вищевказаного державного акту та зазначено, що право постійного користування земельною ділянкою належить ОСОБА_3, тобто, також відомості перенесено з помилкою. Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Відповідно до п.6 ч.1 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті. Згідно пунктів 4.1 та п.4.4 Інструкції про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 22.06.2009 року за № 325, виправлення орфографічних або технічних помилок у бланку та державному акті не допускається. У разі виявлення у виданому державному акті орфографічних або технічних помилок землевласником (землекористувачем), такий землевласник (землекористувач) звертається до відповідного територіального органу Держкомзему із заявою (клопотанням) про видачу нового державного акта. Вказана Інструкція з 09.09.2013 року втратила чинність, тому, станом на теперішній час, не можливо внести зміни чи виправлення до державного акту, чи отримати новий державний акт. Отже, єдиним способом вирішення вказаного питання є встановлення факту в судовому порядку належності саме йому державного акту. Встановлення даного факту має юридичне значення для нього та тягне за собою юридичні наслідки, оскільки це необхідно для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо відомостей про Заявника, як користувача земельною ділянкою, що надасть можливість Заявнику підтвердити його право на земельну ділянку та доступ до реалізації прав, як користувача земельної ділянки. За таких обставин звернувся до суду.
Сторони до суду не з'явились. Представник заявника подав заяву про розгляд справи за своєї та свого довірителя відсутності, вимоги заяви підтримав (а.с.45-46).
Представник заінтересованої особи надав заяву, в якій просив здійснювати розгляд справи у свою відсутність та винести рішення на розгляд суду (а.с.49, 52).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.
Згідно зі ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України», національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.
Згідно п.1 ч.1 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.
Відповідно до ч.2 ст.315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог п.6 ч.1 ст.256 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
Згідно ч.1 ст.293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31.03.1995 року зі змінами, можуть встановлюватися факти належності особі документів, які не відносяться до таких, що посвідчують особу, наприклад, довідок про поранення чи перебування у госпіталі у зв'язку з пораненням, повідомлення військових частин, військкоматів і інших органів військового управління про загибель чи пропажу без вісті в зв'язку з обставинами військового часу, а також заповіту, страхового свідоцтва (полісу), ощадної книжки, трудової книжки, іншого документа про трудовий стаж.
Як встановлено в судовому засіданні, 25.02.1997 року було проведено державну реєстрацію селянського (фермерського) господарства «Сяйво», ідентифікаційний код - 25013618, засновником якого є ОСОБА_1 (а.с.7-14). На час заснування СФГ «Сяйво» відносини, пов'язані зі створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулював Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.12.1991 року № 2009-XII. Селянське (фермерське) господарство було формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляв голова господарства. На ім'я заявника по справі видавався Державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею. З головою селянського (фермерського) господарства укладався договір на тимчасове користування землею, в тому числі, на умовах оренди, складалися інші документи, відповідно до законодавства України (частини 1, 4 та 5 статті 2 Закону № 2009-XII). Право на створення селянського (фермерського) господарства мав кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, мав документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, і пройшов конкурсний відбір. Першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надавалося громадянам, які проживали в сільській місцевості і мали необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві (частина 1статті 4 Закону № 2009-XII). Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передавалися у приватну власність і надавалися в користування, в тому числі, на умовах оренди. У постійне користування земля надавалася громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебували у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надавались, зокрема, із земель запасу, а також могли надаватись із земель лісового та водного фондів (частина 2 статті 4 Закону № 2009-XII). Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі, в оренду, подавали до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства (частина 1статті 5 Закону № 2009-XII). Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі, на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягало у 30-денний строк державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі, на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набувало статусу юридичної особи, одержувало печатку з його найменуванням і адресою, відкривало розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступало у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнавалося державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону (частини 1, 2 статті 9 Закону № 2009-XII). Отже, на час створення ОСОБА_1 СФГ «Сяйво», найважливішою підставою взагалі для створення СФГ було отримання засновником будь-якого СФГ, земельної ділянки для діяльності самого СФГ. 16.06.1995 року ОСОБА_1 отримав в постійне користування земельну ділянку, площею 22,8 га, для ведення селянського (фермерського) господарства (державний акт на право постійного користування землею, серія І-ДП № 023085 від 16.06.1995 року) (а.с.6). Але при видачі вказаного державного акту було допущено помилку в написанні прізвища заявника по справі. Відповідно до паспорту, заявник має прізвище « ОСОБА_1 ». В державному акті прізвище особи, якій було видано державний акт, зазначено - « ОСОБА_3 ». Підтвердженням того, що, дійсно, при створенні СФГ «Сяйво» саме ОСОБА_1 було видано вищевказаний державний акт на право користування земельною ділянкою, є наступне:
- перша редакція Статуту СФГ «Сяйво» (пункт 1.1. Статуту) (а.с.7-8);
- остання (діюча) редакція Статуту СФГ «Сяйво» (пункт 6.1. Статуту) (а.с.9-14);
- довідка від 28.11.2025 року № 30, якою підтверджується, що ОСОБА_1 з 18.07.1979 року по 28.11.2025 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки в державному акті зазначено, що « ОСОБА_3 мешкає в АДРЕСА_1 »;
- довідка АБ № 445079 від 20.02.2012 року, відповідно до якої керівником СФГ «Сяйво» є ОСОБА_1 (а.с.16);
- свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, відповідно до якого адреса СФГ «Сяйво»: АДРЕСА_1 , тобто, на той час, за якою був зареєстрований і ОСОБА_1 (а.с.17);
- витяг з ЄДР ЮО, ФОП та ГФ від 28.11.2025 року, яким підтверджується, що саме ОСОБА_1 з моменту створення СФГ «Сяйво» є його засновником та являється його засновником та головою по теперішній час (а.с.18-27).
10.12.2018 року було проведено державну реєстрацію права власності за Зеленодольською міською радою на земельну ділянку, яка знаходиться в постійному користуванні Заявника, на підставі вищевказаного державного акту. Також, при проведенні вказаної реєстрації були внесені відомості про інше речове право - право постійного користування земельною ділянкою, а саме: відомості перенесено, відповідно до вищевказаного державного акту та зазначено, що право постійного користування земельною ділянкою належить ОСОБА_3, тобто, також відомості перенесено з помилкою.
Згідно пунктів 4.1 та п.4.4 Інструкції про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 22.06.2009 року за № 325, виправлення орфографічних або технічних помилок у бланку та державному акті не допускається. У разі виявлення у виданому державному акті орфографічних або технічних помилок землевласником (землекористувачем), такий землевласник (землекористувач) звертається до відповідного територіального органу Держкомзему із заявою (клопотанням) про видачу нового державного акта. Вказана Інструкція з 09.09.2013 року втратила чинність, тому, станом на теперішній час, не можливо внести зміни чи виправлення до державного акту, чи отримати новий державний акт.
Отже, єдиним способом вирішення вказаного питання є встановлення факту в судовому порядку належності саме заявнику державного акту.
Встановлення даного факту має юридичне значення для нього та тягне за собою юридичні наслідки, оскільки це необхідно для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо відомостей про Заявника, як користувача земельною ділянкою, що надасть можливість Заявнику підтвердити його право на земельну ділянку та доступ до реалізації прав, як користувача земельної ділянки.
За таких обставин суд вважає за можливе вимоги заявника задовольнити в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.4, 13, 81, 89, 259, 263-265, 268, 293, п.6 ч.1 ст.315, 317, 319 ЦПК України, суд -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Зеленодольська міська рада, про встановлення факту належності правовстановлюючого документу - задовольнити.
Встановити факт належності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ), державного акту на право постійного користування землею, серія НОМЕР_2 , який видано 16.06.1995 року Головою Апостолівської районної Ради народних депутатів В.В.Климок, та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 213.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал