20.02.2026
Справа № 331/2127/25
Провадження № 6/331/34/2026
20 лютого 2026 року м. Запоріжжя
Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:
головуючого судді: Антоненко М.В.
за участю секретаря: Мироненко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду заяву представника заявника ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, заінтересована особа ОСОБА_3 ,-
Представника заявника Деркач Марини Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, заінтересована особа ОСОБА_3
В обґрунтування заяви зазначено, що 21 квітня 2025 року суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя по справі № 331/2127/25 видано судовий наказ від 14.04.2025, яким наказано стягнути з ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 та/або Боржник), ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 (далі ОСОБА_3 та /або Стягувач), ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу) але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 10.04.2025 року і до досягнення ОСОБА_4 повноліття.
Судовий наказ про стягнення аліментів від 14 квітня 2025 (виданого 21 квітня 2025) ОСОБА_2 не отримував у встановленому законом порядку. Згідно з матеріалів справи, конверт із копією судового наказу був повернутий до суду, що підтверджує відсутність фактичного вручення. Представник боржника мав змогу ознайомитися з даним судовим наказом вже у Центральному відділі державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), у якому перебуває на виконанні судовий наказ № 331/2127/25 виданий Жовтневим районним судом м. Запоріжжя.
Звертає увагу суду на те, що ОСОБА_2 заперечує проти виданого судового наказу про стягнення аліментів від 14 квітня 2025, вважає що даний судовий наказ не мав би видаватися через спірні моменти та враховуючи правову природу судових наказів.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Однією із засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є верховенство права.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина 1 статті 8 Конституції України). Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін. Так, Європейська комісія "За демократію через право" (Венеціанська комісія) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року у Доповіді "Верховенство права" вказала, що основними критеріями розуміння верховенства права є, зокрема: доступність закону (закон має бути зрозумілим, чітким та передбачуваним); питання юридичних прав мають бути вирішені нормами права, а не на основі дискреції; рівність перед законом; влада має здійснюватися у правомірний, справедливий та розумний спосіб; елементами верховенства права є: законність, включаючи прозорий, підзвітний та демократичний процес введення в Документ сформований в системі «Електронний суд» 15.10.2025 3 дію приписів права; юридична визначеність; заборона свавілля; рівність перед законом.
Окрім цього, практикою ЄСПЛ визначено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд може застосовувати закон, що регулює подібні правовідносини, а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп вбачається, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.
При цьому, згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Одним із проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до ч. 1 ст. 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом без виклику сторін і без розгляду справи по суті.
Таке провадження можливе лише у випадку безспірних вимог, тобто коли між сторонами немає спору про право. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, якщо з поданих документів убачається спір між сторонами щодо самого права чи обов'язку, судовий наказ не може бути виданий, а заява підлягає залишенню без розгляду. Таким чином, судовий наказ не є інструментом вирішення спірних правовідносин, а лише способом документального підтвердження безспірних обов'язків боржника.
Відповідно до ст.173 ЦПК України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432,435 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 432 ЦПК України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
За змістом вказаної норми судовий наказ може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом ст. 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
У цьому випадку саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Отже, закон передбачає можливість визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, проте наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом.
Згідно статті 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Тобто, обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому, обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним.
Аналіз вказаної норми СК України свідчить, що право на звернення до суду із вимогами про стягнення аліментів належить лише особі, з якою проживають діти та яка забезпечує умови їх проживання.
Звертаючись до суду із заявою про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, заявник посилається на наступне.
Вважає, що Судовий наказ у даній справі був виданий з порушенням вимог ст. 161 ЦПК України, оскільки заявлені вимоги не є безспірними.
На момент подання заяви про видачу судового наказу сторони - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - перебували у зареєстрованому шлюбі. Фактично сторони проживали спільно та утримували дитину разом. Факт перебування у зареєстрованому шлюбі між батьками дитини є ключовим аргументом, який підтверджує, що справа не може розглядатися у спрощеному наказному провадженні, а має вирішуватися в позовному порядку, бо є спір про право.
Таким чином, питання про утримання дитини є спірним, оскільки потребує встановлення фактичних обставин проживання, участі кожного з батьків у вихованні та фінансовому забезпеченні дитини. Це виходить за межі наказного провадження, яке не передбачає дослідження доказів чи з'ясування фактичних сімейних обставин.
Відповідно до ст. 161 ЦПК України, судовий наказ не може бути виданий, якщо заявлені вимоги потребують встановлення або дослідження спірних фактів. Відтак вимога про стягнення аліментів між подружжям, яке не припинило шлюбних відносин, не є безспірною і не може бути розглянута у наказному провадженні. Отже заявник мав би звернутися до суду в порядку позовного провадження. Таким чином, поки шлюб між сторонами не розірвано, існує правова презумпція ведення спільного господарства, спільного бюджету і взаємної участі у витратах на дитину.
Тобто, у межах діючого шлюбу неможливо однозначно визначити, який саме з батьків фактично утримує дитину або в якому розмірі кожен з них бере участь у витратах, без дослідження доказів - квитанцій, чеків, довідок про доходи, свідчень, тощо.
Додатково звертає увагу суду на те, що у положеннях статті 161 Цивільного процесуального кодексу України, у якій зазначено, що із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, яка має право вимоги, або її належний представник. У справах про стягнення аліментів таким суб'єктом є один із батьків, з ким постійно проживає дитина. Відтак стягувач не довела належним чином факт постійного проживання з дитиною, разом з тим враховуючи те, що стягувач з боржником на момент винесення судового наказу від 14.04.2025 були і є подружжям, які проживали разом, то дані обставини підлягають доказуванню.
Отже, боржник зазначає про необхідність розглядати дану справу у позовному провадженні - оскільки існує спір про право та потреба дослідити фактичні обставини, а саме: спільне фінансування, участь у вирішенні побутових/ дитячих потреб, докази доходу боржника, фактичне місце проживання дитини, витрати.
Враховуючи вищевикладене, просить суд визнати судовий наказ від 14 квітня 2025 року по справі №331/2127/25, яким наказано стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу) але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 10.04.2025 року і до досягнення ОСОБА_4 повноліття, таким, що не підлягає виконанню.
Крім того, 09.01.2026 року до канцелярії суду від заінтересованої особи ОСОБА_3 через систему «Електронний суд» надійшли заперечення на заяву представника заявника ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування заяви зазначено, що 21 квітня 2025 року, суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя по справі № 331/2127/25, провадження № 2-н/331/281/2025, видано судовий наказ, яким наказано стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 (далі - Стягувач), ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 10.04.2025 року і до досягнення ОСОБА_4 , повноліття.
Вважає, що судовий наказ винесено у відповідності до вимог ст. 160-167 ЦПК України, та на підставі прямого обов'язку батьків утримувати дитину згідно зі ст. 180-181 Сімейного кодексу України.
Крім того, після припинення фактичних шлюбних відносин (без офіційного розірвання шлюбу) донька сторін залишилась проживати разом зі своєю матір'ю, стягувачем по справі, та знаходиться виключно на її утриманні. Саме матір забезпечує гідні умови життя доньки, та несе всі витрати на дитину: харчування, одяг, житло, навчання, медичне забезпечення, культурні та освітні потреби.
Зазначає, що відповідач добровільної матеріальної допомоги (аліментів) на утримання доньки не надає, жодної участі у вихованні та утриманні спільної дитини не приймає, чим грубо порушує ст. 180 Сімейного кодексу України, а також права малолітньої доньки, адже батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Звертає увагу суду на те, що спільна донька стягувача і боржника, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , постійно проживає разом зі своєю матір'ю, стягувачем по справі - ОСОБА_3 , в населеному пункті Венгжце, Республіка Польща, та навчається в початковій школі ім. Станіслава Виспянського в Бібіцах.
Крім того, зазначає, що боржник у заяві зазначає, що, що виданий судовий наказ не мав би видаватися через спірні моменти та враховуючи правову природу судових наказів, та зазначає про «спір про право».
Зазначає, що на даний час у сторін відсутні спірні моменти. У разі їх виникнення боржник мав би звернутися до суду, за захистом своїх прав і вирішення спірних моментів. Такого звернення з боку боржника не було, відповідно, вважати наявність спірних моментів не вбачається.
Крім того зазначає, що відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, далі - СК України, у боржника є обов'язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч.2 ст.182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним, та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Верховний Суд підтвердив, що стягнення аліментів у частці від доходу є безспірною вимогою, оскільки це означає, що таке стягнення здійснюється на підставі рішення суду або судового наказу, який має силу виконавчого документа і підлягає негайному виконанню, а у разі добровільного стягнення - за заявою одного з батьків. Це також означає, що розмір аліментів визначається з урахуванням матеріального становища платника, включаючи його заробіток або дохід.
Зазначає, що боржник вказує, що наказне провадження застосоване помилково. Відповідно до ч.5 ст.183 СК України, той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Згідно до п. 4 ч. 1 статті 161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Згідно ст. 167 ЦПК України, Суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п'яти днів з дня її надходження, а якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, - протягом п'яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому частинами п'ятою, шостою статті 165 цього Кодексу, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника. За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу. Судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, проте може бути скасований у порядку, передбаченому цим розділом.
Крім того зазначає, що боржник стверджує, що дитина проживає з обома батьками - “На момент подання заяви про видачу судового наказу сторони - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - перебували у зареєстрованому шлюбі. Фактично сторони проживали спільно та утримували дитину разом.
Факт перебування у зареєстрованому шлюбі між батьками дитини є ключовим аргументом, який підтверджує, що справа не може розглядатися у спрощеному наказному провадженні, а має вирішуватися в позовному порядку, бо є спір про право».
Зазначає,що такими твердженнями боржник вводить суд в оману, адже більше трьох років, після припинення фактичних шлюбних відносин (без офіційного розірвання шлюбу) донька залишилась проживати разом зі своєю матір'ю, стягувачем по справі, та знаходиться виключно на її утриманні. Стягувач з донькою ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , в вересні 2022 року, виїхала за межі України до Польщі, що підтверджується відповіддю Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України №19/К-29742/33189 від 04.11.2025 року. Спільна донька стягувача і боржника з 10.10.2022 року і по теперішній час, відвідує початкову школу в Бібіцах (Польща), що підтверджується довідкою від 24.10.2025 року (копія із нотаріально завіреним перекладом, додається).
Згідно ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Крім того, звертає увагу суду на те, що 04 листопада 2025 року, Олександрівський районний суд м. Запоріжжя, задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , по справі № 331/5212/25 провадження № 2/331/3096/2025, про розірвання шлюбу. Суд ухвалив заочне рішення, яким розірвав шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований 30 квітня 2011 року Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 91, що підтверджується копією рішення, та довідкою про набрання рішення законної сили.
Відповідно до ч.1 ст. 432 ЦПК України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, згідно з частиною другої цієї статті, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Вважає, що у справі таких підстав немає.
Тому враховуючи вищевикладене просить суд Судовий наказ від 14.04.2025 року, по справі по №331/2127/25, провадження № 2- н/331/281/2025, яким наказано стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 10.04.2025 року і до досягнення ОСОБА_4 повноліття - є законним і обґрунтованим. Жодного «спору про право» - не доведено. Підстави для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню - відсутні.
У судовому засіданні представник ОСОБА_2 адвокат Деркач М.А. заяву підтримала та просила її задовольнити посилаючись на додаткові пояснення у справі.
Стягувач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилась. У запереченнях просила суд розглянути справу за її відсутності.
Згідно із ч. 3 ст. 432 ЦПК України, неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви.
Дослідивши матеріали заяви, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що Судовим наказом Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 14.04.2025 року стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу) але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 10.04.2025 року і до досягнення ОСОБА_4 повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 302 гривні 80 копійок.
Відповідно до ч. 5 ст. 183 СК України, той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 168 ЦПК України, у судовому наказі зазначаються повідомлення про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.
Відповідно до ст. 173 ЦПК України, суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 432 ЦПК України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Підстави для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, визначені у ч. 2 ст. 432 ЦПК України, відповідно до якої суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Таким чином, виконавчий документ може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
При цьому, словосполучення «або з інших причин» стосується саме відсутності (припинення) обов'язку боржника, який підлягає виконанню. Підстави припинення зобов'язання визначені главою 50 розділу І книги п'ятої ЦК України.
З аналізу наведених норм процесуального права вбачається, що законодавцем передбачено судовий спосіб захисту прав боржника у разі якщо стягувач не визнає відсутність обов'язку боржника.
Як вбачається з матеріалів справи, заява про видачу судового наказу подана матір'ю дитини про стягнення аліментів з батька дитини відповідала за формою та змістом вимогам статті 163 ЦПК України та відповідала критеріям визначеним в статті 161 ЦПК України в частині вимог, за якими може бути видано судовий наказ.
Матеріали справи не містять належних доказів припинення зобов'язань ОСОБА_2 за судовим наказом, яким з нього стягнуто аліменти на утримання дитини.
Відтак суд вважає, що відсутні правові підстави для визнання судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини таким, що не підлягає виконанню, оскільки існує судове рішення, а саме судовий наказ, який набрав законної сили, а тому у відповідності до вимог ст. 129-1 Конституції України та ст. 18 ЦПК України є обов'язковим до виконання.
При цьому, суд бере до уваги правову позицію, висвітлену у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц (провадження № 61-3738св22) «існування судового рішення 2019 року про стягнення аліментів з позивача на користь відповідачки повинно оцінюватись з урахуванням обставин, які змінились після його постановлення, існування такого рішення не може бути безумовною підставою для відмови у стягненні аліментів на користь того з батьків, з ким на час вирішення нового спору проживає дитина, оскільки керівним принципом у цьому випадку є дотримання найкращих інтересів дитини. Отже, стягнення з позивача аліментів на утримання дитини, за умови, що ця дитина проживає з ним та перебуває на його утриманні суперечить положенням статті 181 СК України за якою аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина. Нарахування аліментів за період, коли дитина не проживала з матір'ю, суперечить цільовому призначенню аліментів, за рахунок яких утримується дитина. Зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме: встановлення судом факту проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні частини другої статті 197 СК України може бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами платника аліментів. Рішення про звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами повинно також відповідати найкращим інтересам дитини».
Таким чином, обставини, на які посилається заявник, як на підставу визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, є істотними, але підлягають доведенню при вирішенні спору про звільнення від сплати аліментів та не вказують на припинення обов'язку зі сплати аліментів.
За таких обставин, заявником невірно обраний спосіб захисту.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Подібний за змістом висновок зроблений в постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61 -2417сво19) та від 18 травня 2020 року у справі № 466/4044/17 (провадження № 61-40935св18).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги заяви про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 80, 259, 353-355, 431, 432 ЦПК України, суд
В задоволенні заяви представника заявника ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, заінтересована особа ОСОБА_3 - відмовити.
Ухвалу суду може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги, протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя: М.В. Антоненко