Справа № 629/4498/23 Головуючий суддя І інстанції Кочнєв О. В.
Провадження № 22-ц/818/15/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: спори щодо права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)
12 лютого 2026 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,
за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 11 березня 2024 року, у справі, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору емфітевзису, стягнення заборгованості за користування земельною ділянкою, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди,
ОСОБА_2 у вересні 2023 року звернувся до суду із вищевказаним позовом, у якому просив суд:
- розірвати договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) без номеру від 06.12.2021 року щодо земельної ділянки площею 1,6293 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6324583500:28:000:0041, укладеним між сторонами по справі;
-стягнути з відповідача на користь позивача - 15076,21 грн., з яких 7281,54 грн. - прострочена заборгованість, 315,93 - 3% річних, 4538,88 грн. - пеня, а також 2713,72 грн. - плати податку на доходу фізичних осіб (18%) та 226,14 грн. - військового збору (1,5%); зобов'язати відповідача повернути земельну ділянку позивачу в стані, придатному для її цільового використання;
-стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн. та стягнути з відповідача судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, попередній розрахунок яких був заявлений у розмірі 15000,00 грн.
Підставою заявлених вимог позивач вказав не виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором, що свідчить про неналежне виконання умов договору, у зв'язку з чим позивач бажав розірвати вказаний договір в односторонньому порядку та стягнути з відповідача усі необхідні та встановлені договором платежі відповідно до договору та вимог законодавства, зокрема бюджетні платежі, та штрафні санкції.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 11 березня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Розірвано договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) без номера від 06.12.2021 року, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6324583500:28:000:0041, площею 1,6293 га, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість з плати за користування земельною ділянкою за 2021 та 2022 роки у розмірі 6955,20 грн. та пені за несвоєчасну сплату за користування земельною ділянкою у розмірі 1822,32 грн., а загалом 8777,52 грн.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати, від сплати яких був звільнений позивач при зверненні до суду, у розмірі 1698,65 грн, які складаються із судового збору за вимогою про розірвання договору емфітевзису у розмірі 1073,60 грн. та 58,22% судового збору у розмірі 1073,60 грн. за вимогою про стягнення заборгованості за користування земельною ділянкою, що складає 625,05 грн.
Судові збір у розмірі 2595,75 грн. компенсовано за рахунок держави.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення, у задоволенні позову відмовити.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що договір емфітевзису укладений між сторонами містить необхідні істотні умови - предмет, ціну та строк дії, які відповідач не порушував, посилання представника позивача на те, що нібито порушено умови договору щодо несвоєчасно проведеної оплати за користування землею та інші платежі, передбачені п.5 вказаного договору, звертає увагу, що з листопада 2023 року вдруге провів їх оплату за 2021-2023 роки, переславши оплату за користування землею, що підтверджується службовими чеками Укрпошти за 27.11.2023 на суму переказу 13040 грн та від 29.11.2023 року на 465 грн на адресу позивача, а до цього передав оплату в грудні 2021 року за повний 2021 рік в сумі 700 грн через ОСОБА_3 дружині позивача ОСОБА_4 ,
Вказує, що у вересні 2022 року за попередньою домовленістю з ОСОБА_5 знову через ОСОБА_3 передав оплату за користування землею у 2022 році в сумі 6700 грн також дружині ОСОБА_4 ,
Вважає, що договір містить необхідні істотні умови - предмет, ціна та строк дії, які він не порушував, а посилання позивача на те, що він нібито порушив умови договору щодо несвоєчасно проведеної оплати за користування землею та інші платежі, передбачені п.5 вказаного договору, звертає увагу, що в листопаді 2023 року вдруге провів їх оплату.
Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, розглянула справу за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, які не з'явилися у судове засідання, що відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджає її розгляду.
Відповідно до ст.ст.367,368 ЦПК України колегія суддів перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Оскільки рішення суду оскаржене лише в тій частині, в якій позов було задоволено, в тій частині, в якій суд відмовив у його задоволенні, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України рішення суду не перевіряє.
Разом з тим, згідно ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам ухвала суду першої інстанції у повній мірі не відповідає.
Суд своє рішення мотивував наступним.
Під час судового розгляду встановлено, що відповідач, який є правокористувачем за вказаним договором ОСОБА_1 , істотну вимогу договору, викладену в абзаці другому пункту п'ятого спірного договору щодо оплати за вказаний договір не здійснював, чим не виконував вимоги укладеного між сторонами договору.
Суд вважав встановленою відсутність оплати відповідачем на користь позивача за користування земельною ділянкою два роки поспіль, враховуючи, що оплата повинна здійснюватися не пізніше 31 грудня року, за яким вноситься платіж. Щодо заборгованості за 2023 рік, суд її до уваги не прийняв, оскільки, така плата може вноситися відповідачем у будь-який час не пізніше 31 грудня року користування.
При цьому суд відкинув сплату відповідача на користь позивача у розмірі 13040,00 грн. та 465,00 грн. від 27.11.2023 року та від 29.11.2023 року відповідно (а.с.70), оскільки така виплата була здійснена на користь позивача вже після прийняття справи до свого провадження та відкриття провадження у ній, тобто була здійснена вже після пред'явлення вимоги до відповідача.
Також суд не прийняв як належні докази виконання зобов'язання, які були повідомлені суду допитаними у судовому засіданні свідками, оскільки показаннями як сторони, так і показами свідків не може доводитись факт виконання зобов?язання за договором.
Суд не погодився в частині вимог про стягнення з відповідача коштів за користування земельною ділянкою, з наданим позивачем розрахунком як в частині суми боргу, так і в частині розрахунку суми боргу, оскільки підстави для нарахування боргу за 2023 рік відсутні, з урахуванням вчасної сплати відповідачем вказаного платіжу на користь позивача 27.11.2023 року, безвідносно того отримав його позивач чи ні з власних мотивів (а.с.70), а розрахунок для грудень 2021 року є невірним в сумі 455,50 грн., які нараховані позивачем, оскільки вірним нарахуванням за 25 днів грудня 2021 року є сума у розмірі 438,00 грн.
Вимога про розірвання спірного договору повинна бути відповідно до ст.ст. 611, 651 ЦК України була задоволена, оскільки відповідач на протязі двох розрахункових періодів допустив не оплату на користь позивача встановлених договором платежів, які відносяться до істотних умов укладеного між сторонами договору та яких сторони повинні дотримуватися. Доводи представниці відповідача жодним чином не спростовали вказаного факту.
Суд апеляційної інстанції не повністю погоджується з висновками суду першої інстанції.
Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
На підставі частини другої статті 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 4 статті 124 Земельного Кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (стаття 11 ЦК України).
Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату відноситься до істотних умов договору оренди землі.
Відповідно до статті 409 ЦК України власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.
Пунктом «в» частини першої статті 96 ЗК України визначено, що землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Згідно із частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України (частина перша статті 32 Закону України «Про оренду землі»).
У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.
До відносин, пов'язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.
Судом встановлено, що 06.12.2021 року між позивачем та відповідачем як фізичними особами без іншого правого статусу був укладений договір користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), відповідно до умов якого: його строк був визначений у сім років (п.5), він стосувався належної позивачеві земельної ділянки з кадастровим номером 6324583500:28:000:0041, площею 1,6293 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (п.1), вказаний договір був платним, розмір плати за користування земельною ділянкою був погоджений сторонами у розмірі 4000,00 грн. за 1 га у рік, що становить 6517,20 грн. за усю земельну ділянку площею 1,6293 га на рік (абз. 2 п.5), платником усіх інших платежів за земельну ділянку на користь держави є відповідач (абз.4 п.5), договір набуває чинності з моменту його державної реєстрації (п.11) та право користування переходить до відповідача з моменту такої державної реєстрації (п.12) (а.с.19-21).
Реєстрація вказаного договору відбулася 10.12.2021 року, про що в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є номер запису про інше речове право - 45583690, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №289634017 від 10.12.2021 року (а.с.22).
Під час судового розгляду встановлено, що відповідач, який є правокористувачем за вказаним договором ОСОБА_1 , істотну вимогу договору, викладену в абзаці другому пункту п'ятого спірного договору щодо оплати за вказаний договір не здійснював, чим не виконував вимоги укладеного між сторонами договору. Так, станом на час звернення позивача до суду 09.08.2023 року (первинно справа була подана до Лозівського міськрайонного суду Харківської області), борг відповідача перед позивачем склав 438,00 грн. за 25 днів грудня 2021 року (з 06.12.2021 року до 31.12.2021 року включно), виходячи з щомісячного платежу у розмірі 543,10 грн. (6517,20 грн. : 12) та щоденного платежу у грудні, де 31 день, у розмірі 17,52 грн. (543,10 : 31) та 6517,20 грн. боргу за 2022 рік. Тобто судом встановлюється неоплата відповідачем на користь позивача плати за користування земельною ділянкою два роки поспіль, враховуючи, що оплата повинна здійснюватися не пізніше 31 грудня року, за яким вноситься платіж. Щодо заборгованості за 2023 рік, суд її до уваги не приймає, оскільки, знов таки, така плата може вноситися відповідачем у будь-який час не пізніше 31 грудня року користування.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Встановивши вказані обставини відповідно до наявних у справі доказів суд першої інстанції обґрунтовано відхилив сплату відповідачем на користь позивача у розмірі 13040,00 грн. та 465,00 грн. від 27.11.2023 року та від 29.11.2023 року відповідно (а.с.70), оскільки така виплата була здійснена на користь позивача вже після прийняття справи до свого провадження та відкриття провадження у ній, тобто була здійснена вже після пред'явлення вимоги до відповідача.
Суд також правильно не взяв до уваги показання свідків щодо сплати за користування земельною ділянкою, оскільки на підтвердження сплати грошових коштів згідно умов письмового договору оренди мають надаватися письмові документи. Колегія суддів зважає на те, що свідчення свідків не можуть підтверджувати факт передачі коштів, якщо сторонами є фізичні особи у правовідносинах, що які вимагають письмового оформлення, або якщо сума значно перевищує встановлений законом розмір.
Так, відповідно до ст. 545 ЦК України визначені наступні правила підтвердження виконання зобов'язання:
1. Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
2. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
3. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
4. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.
Тому за відсутності письмових доказів про виконання вищевказаного обов'язку по сплаті за користування земельною ділянкою колегія суддів відхиляє наведені з цього приводу доводи скарги, які висновків суду не спростували.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд помилково застосував до спірних правовідносин норми ст.ст. 611, 651 ЦК України, які на спірні правовідносини не поширюються.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Разом з тим, у даній справі між сторонами був укладений договір емфітевзису - земельного сервітуту щодо земельної ділянки, а сервітут не може бути розірваний внаслідок несплати грошових коштів на користування земельної ділянки.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 410 ЦК України землекористувач зобов'язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом.
Згідно до ст. 412 ЦК України передбачено, що:
1. Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняється у разі:
1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;
2) спливу строку, на який було надано право користування;
3) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю.
2. Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.
Верховний Суд у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2025 року у справі № 390/25/22 (провадження № 61-6776 сво 23) зазначив наступне:
- по своїй суті емфітевзис - це речове, довгострокове, відчужуване та успадковуване право володіння та користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Емфітевзис є правом абсолютним, не просто речовим правом на земельну ділянку, а одним із найбільш міцних прав після права власності. Емфітевзис постає в історії приватного права та цивілістичній доктрині як найбільш повне обмежене речове право на сільськогосподарські землі, поступаючись у цьому аспекті лише праву власності. Емфітевзис як речове право на чуже майно стає відносно самостійним і незалежним від договору, яким він встановлений;
- тлумачення статті 412 ЦК України та частини дев'ятої статті 102-1 ЗК України дає підстави для висновку, що емфітевзис, як один із найбільш міцних речових прав після права власності, може бути припинений за рішенням суду та лише у випадках і з підстав, встановлених законом;
- підстави припинення речових прав на чуже майно спеціально визначаються лише законом та є вичерпними для емфітевзису. Зокрема, для емфітевзису це слідує з положень статті 412 ЦК України, яка не допускає встановлення підстав припинення цього речового права договором чи підзаконним нормативно-правовим актом;
- загальні умови та підстави розірвання договору, які визначені у главі 53 ЦК України, зокрема, у разі істотного порушення договору другою стороною (частина друга статті 651 ЦК України), як і загальні підстави припинення права користування земельною ділянкою, які визначені у стаття 141 ЗК України, не можуть застосовуватися для встановлення наявності підстав для припинення емфітевзису, як права речового, якщо інше прямо не передбачено законом для емфітевзису;
- самостійність і незалежність емфітевзису від договору, яким він був встановлений, зумовлює ще одну особливість - існування емфітевзису як речового права може бути уражене лише недійсністю такого договору, розірвання ж його наслідків у вигляді припинення емфітевзису не матиме;
- належним способом захисту прав особи у зв'язку з несплатою за користування земельною ділянкою по договору про встановлення емфітевзису є стягнення боргу, тобто примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
Отже ВС у складі ОП КЦС у постанові від 20 січня 2025 року у справі № 390/25/22 (провадження № 61-6776 сво 23) вважав за необхідне відступити від висновку щодо застосування положень ч. 2 ст. 651 ЦК України у справах про розірвання договору про право користування земельною ділянкою (договір емфітевзису), викладеного у постановах Верховного Суду: у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі № 153/19/19 (провадження № 61-13259св20), у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 жовтня 2021 року у справі № 390/351/20 (провадження № 61-12283св21). З огляду на те, що у даній справі обставини справи є релевантними, колегія суддів відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у згаданій постанові ОП КЦС ВС від 20 січня 2025 року у справі № 390/25/22 (провадження № 61-6776 сво 23).
В цій частині доводи скарги знайшли своє підтвердження.
З огляду на те, що суд першої інстанції в частині розірвання договору користування земельною ділянкою (договір емфітевзису) помилився із застосуванням норм матеріального права, то відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду в цій частині необхідно змінити, і в цій частині ухвалити нове рішення про відмову у позові про розірвання договору емфітевзису.
Крім того, несплата землекористувачем земельного податку (сплату якого чинним законодавством покладено на власника земельної ділянки) також не свідчить про істотні порушення умов договору емфітевзису й не є підставою для розірвання такого договору (див. правові висновки, які були висловлені з цього приводу у постанові КЦС ВС від 31 серпня 2022 року у справі № 61-4160св22).
В іншій оскарженій частині рішення суду першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України в цій частині суд апеляційної інстанції залишає його без змін.
Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 11 березня 2024 року - змінити.
Позов ОСОБА_2 в частині розірвання договору емфітевзису-залишити без задоволення.
В іншій частині рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 11 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 16 лютого 2026 року.
Головуючий В.Б.Яцина
Судді колегія Ю.М.Мальований
О.В.Маміна