27 лютого 2026 року м. Харків Справа № 905/1011/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуючий суддя Жельне С.Ч., суддя Тихий П.В. , суддя Слободін М.М.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Східтрансбуд» (вх. №26Д)
на рішення господарського суду Донецької області від 17.12.2025 у справі № 905/1011/25, ухвалене в приміщенні господарського суду Донецької області (суддя Зекунов Е.В.), повний текст якого складено 17.12.2025
за позовом Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго», Донецька обл., м. Дружківка
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Східтрансбуд», Київська обл., Вишгородський р-н, м.Вишгород
про стягнення 120 584,24 грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 17.12.2025 року у справі позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Східтрансбуд» на користь Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» заборгованість за теплову енергію, витрачену на загальнобудинкові потреби у розмірі 118 978,71 грн, заборгованість за абонентське обслуговування у розмірі 1 605,53 грн та судовий збір в сумі 2 422,40 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Східтрансбуд» з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду через систему "Електронний суд" з апеляційною скаргою в електронній формі, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 17.12.2025 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові.
Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.
Відповідачем не було висталено жодного рахунку відповідно до норм чинного законодавства, не були надані акти виконаних робіт, а зазначені в позовній заяві акти є неналежними доказами, оскільки дані акти мали бути отримані разом з рахункам за кожний місяць окремо, відповідно до чинного законодавства. Тобто, позивачем не надано належних та допустимих доказів надання послуг відповідачу відповідно до чинного законодавства.
В жодній претензії, яка була надіслана позивачем не було надано сам розрахунок заборгованості, акти приймання-передачі або рахунки. Тобто, судом першої інстанції не враховані доводи апелянта та відповіді на претензії, а лише враховано, те що позивач звертався із претензіями для врегулювання питання стосовно заборгованості.
Апелянт вважає, що нарахування за період з жовтня 2020 по серпень 2022 є такими, щодо яких строк позовної давності сплив, а суд першої інстанції неправильно застосував норми про зупинення позовної давності. Суд першої інстанції фактично проігнорував питання позовної давності, пославшись на загальні міркування щодо карантину та воєнного стану.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, суддею - доповідачем у справі визначено суддю Жельне С.Ч. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Жельне С.Ч., суддя Тихий П.В., суддя Слободін М.М.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Східтрансбуд» на рішення господарського суду Донецької області від 17.12.2025 року у справі №905/1011/25; призначено розгляд справи №905/1011/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Східтрансбуд» на рішення господарського суду Донецької області від 17.12.2025 року у справі у справі у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; учасникам справи встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, з доказами надсилання його апелянту; витребувано з господарського суду Донецької області матеріали справи №905/1011/25.
08.01.2026 на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
В обґрунтування своїх доводів позивач зазначає на таке.
Оскільки нежитлове приміщення відповідача розташоване у багатоквартирному будинку, підключеному до системи централізованого теплопостачання, відповідач є індивідуальним споживачем житлово-комунальних послуг у розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а на відповідні правовідносини поширюється дія цього Закону, зокрема в частині обов'язку оплати комунальних послуг, що надаються для спільного користування співвласниками будинку. Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що загальний обсяг теплової енергії, спожитої будинком у кожному розрахунковому періоді, відповідно до Методики №315 розподіляється на обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення та функціонування внутрішньобудинкових систем, а також на обсяг теплової енергії, спожитий безпосередньо приміщеннями будинку. Обов'язок споживача зі сплати вартості наданих житлово-комунальних послуг не ставиться в залежність від факту вручення рахунку, оскільки такий обов'язок виникає з факту надання послуги та приписів закону і договору. Наявність або відсутність рахунку не впливає на виникнення грошового зобов'язання та не може бути підставою для ухилення від його виконання. Суд першої інстанції обґрунтовано врахував вплив воєнного стану та збройної агресії Російської Федерації проти України на діяльність позивача, який здійснює господарську діяльність на території Донецької області, що з 2022 перебувала у зоні активних бойових дій. Такі обставини мають прямий причинно наслідковий зв'язок із перебігом строків позовної давності та були враховані законодавцем шляхом спеціального регулювання відповідних строків.
13.01.2026 на адресу суду з господарського суду Донецької області надійшли матеріали справи № 905/1011/25.
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено такі обставини справи.
Згідно із положеннями Законів України «Про теплопостачання» та “Про житлово- комунальні послуги», Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» здійснює виробництво, транспортування та постачання теплової енергії відповідно до встановлених стандартів, нормативів і правил з метою забезпечення потреб опалення, підігріву питної води, а також інших господарських і технологічних потреб споживачів.
Діяльність з постачання теплової енергії позивач здійснює відповідно до вимог вказаного Закону та Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії.
У період з 01.11.2020 по 01.08.2025 позивач безперервно забезпечував постачання теплової енергії, а також у період з 01.10.2020 по 01.08.2025 надавав послуги з абонентського обслуговування до багатоквартирного житлового будинку, розташованого за адресою: Донецька обл., м. Слов'янськ, вул. Університетська, буд. 48.
У складі зазначеного будинку знаходиться нежитлове приміщення загальною площею 233,9 кв.м, яке, хоч і відключене від системи централізованого теплопостачання, залишається невід'ємною частиною багатоквартирного житлового будинку та фактично бере участь у споживанні теплової енергії, що використовується для опалення місць загального користування (спільного майна співвласників будинку), при цьому вказане приміщення не обладнане вузлом розподільного обліку теплової енергії.
Власником зазначеного нежитлового приміщення є Товариство з обмеженою відповідальністю «Східтрансбуд».
Право власності на зазначене нежитлове приміщення відповідач набув на підставі договору купівлі- продажу, серія та номер: 1922, виданого 17.05.2018 приватним нотаріусом Слов'янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А.В., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Позивач вважає, що оскільки нежитлове приміщення відповідача розташоване у багатоквартирному будинку, який підключений до системи централізованого теплопостачання, відповідач є споживачем житлово-комунальних послуг у розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а отже, на відповідні правовідносини поширюється дія зазначеного Закону, зокрема в частині обов'язку з оплати комунальних послуг, що надаються для спільного користування усіма співвласниками багатоквартирного будинку.
Також, позивач вказує на те, що спірна заборгованість сформувалася на підставі належним чином оформлених актів та рахунків-фактур. Оплата за надані послуги протягом періоду з жовтня 2020 по серпень 2025 відповідачем не здійснювалася, що підтверджується службовою запискою ВП “ЦПП та КО». Факт надання послуг з постачання теплової енергії споживачу підтверджується підписаними актами про підключення житлового будинку до мережі (системи) теплопостачання у зв'язку з початком опалювального сезону, а саме: актом від 02.11.2020, від 25.10.2021, від 09.11.2022, від 01.11.2023 та від 01.11.2024.
Станом на дату звернення з позовом до суду, заборгованість відповідача перед позивачем за теплову енергію, спожиту на загальнобудинкові потреби в період з 01.11.2020 по 01.08.2025, становить 118 978,71 грн. Крім того, заборгованість за абонентське обслуговування в період з 01.10.2020 по 01.08.2025 становить 1605,53 грн.
Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Донецької області, в якому останній просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за теплову енергію, витрачену на загальнобудинкові потреби в розмірі 118978,71 грн та заборгованість за абонентське обслуговування в розмірі 1605,53 грн.
Відповідач вказує на те, що 20.07.2021 від позивача надійшла претензія про сплату заборгованості на ім'я «БАР «БУНКЕР», хоча згідно даних реєстру юридичних осіб такої юридичної особи не існує.
На цей лист ТОВ «Східтрансбуд», надало відповідь, що приміщення належить ТОВ «Східтрансбуд», надали копію правовстановлюючих документів, надали копію технічного паспорту, згідно якого видно, що приміщення має окремий вихід, надали пояснення, що за МЗК нарахування є незаконні, оскільки батареї в під'їзді відсутні, тому сплачувати за не надані послуги підприємство не буде. Також зазначили, що представниками позивача складався акт обстеження нашого приміщення про відсутність неізольованих ділянок трубопроводів внутрішньо будинкових систем опалення.
14.08.2023 відповідач отримав претензії позивача про сплату заборгованості на ім'я «Лазуткін С.Б. Кафе «Франсуа», а також на «ЧАО бар «Бункер».
30 серпня 2023 року ТОВ «Східтрансбуд» надало відповідь позивачу, що власником приміщення є відповідач, та вкотре роз'яснили, що не можуть виконати вимоги претензії, оскільки вони є незаконними та в юридичному полі не виставляли саме на підприємство ТОВ «Східтрансбуд».
17.11.2023 ТОВ «Східтрансбуд» отримало лист з вимогою про необхідність сплатити заборгованість. В листі позивач стверджує, що надав всім власникам житлових і нежитлових приміщень багатоквартирних будинків м. Слов'янськ у період з 03.09.2020 по 10.09.2020 проекти типового договору з індивідуальним споживачем про надання послуг постачання теплової енергії, згідно до форми, яка затверджена відповідною постановою КМУ від 21.08.2019 № 830 “Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії».
На цей лист відповідач надав відповідь, щодо незаконності нарахувань та неукладання жодного договору з позивачем.
07.12.2023 ТОВ «Східтрансбуд» отримало від позивача лист з вимогою сплатити заборгованість.
Відповідач стверджує, що в жодній претензії не було надано ані розрахунку заборгованості, ані актів приймання-передачі, ні рахунків на оплату.
17.12.2025 господарським судом Донецької області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.
Місцевий господарський суд, задовольняючи позов виходив з того, що відповідачу було надано послуги з постачання теплової енергії відповідно до умов типового індивідуального договору. Рахунки та акти приймання-передачі теплової енергії та плати за абонентське обслуговування надсилалися відповідачу за місцем надання послуг, не поверталися, а отже - вважаються врученими.
Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на нижче викладене.
Предметом спору є стягнення вартості наданих послуг з постачання теплової енергії та плати за абонентське обслуговування за Типовим індивідуальним договором.
За приписами частин 1 та 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з частиною 1 статті 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За умовами статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З матеріалів справи убачається, що у опалювальний період 2021-2025 між позивачем та відповідачем виникли договірні відносини щодо надання послуг з постачання теплової енергії на підставі Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189 від 09.11.2017.
З 1 травня 2019 Закон № 2189 набрав чинності в повному обсязі, а Закон України “Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-ГУ було визнано таким, що втратив чинність. Закон № 2189 передбачає нову класифікацію житлово- комунальних послуг, систему договірних відносин між споживачами та виконавцями послуг, а також визначає порядок укладення, зміни та припинення договорів, формування тарифів і нарахування плати.
Відповідно до статті 5 Закону № 2189, до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, послуги з постачання теплової енергії.
Частина перша статті 12 цього Закону передбачає, що житлово-комунальні послуги надаються виключно на договірних засадах. Згідно з частиною другою статті 8, виконавець зобов'язаний укладати зі споживачами договори відповідно до вимог типового договору, а споживач, у свою чергу, згідно з пунктом 1 частини другої статті 7 Закону - зобов'язаний укласти такий договір.
Якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення щодо вибору моделі договірних відносин та не уклали відповідного договору з виконавцем, з таким виконавцем укладається індивідуальний договір, що є публічним договором приєднання. Такий договір вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з моменту його оприлюднення на офіційному сайті органу місцевого самоврядування та/або виконавця, співвласники не обрали іншу модель договірних відносин (стаття 13 Закону № 2189).
04.10.2021 позивач оприлюднив на своєму офіційному вебсайті текст публічного договору про надання послуг з постачання теплової енергії, а також супровідну інформацію, зокрема: затверджені тарифи, умови якості надання послуг, розмір плати за абонентське обслуговування тощо. Зазначений публічний договір є чинним на момент виникнення спірних правовідносин та є обов'язковим для виконання сторонами відповідно до положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Таким чином, з 03.11.2021 між підприємством позивача та споживачами, у тому числі й відповідачем, діє типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії як публічний договір приєднання.
Факт приєднання відповідача до умов індивідуального договору підтверджується його діями, які свідчать про акцептування договору: фактичним отриманням послуг, відсутністю заперечень проти договору, неповерненням рахунків та актів. Відповідач не звертався з заявою про укладення іншого письмового договору, а тому між сторонами встановилися договірні відносини без його окремого підписання відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону № 2189.
Колегія суддів зазначає, що відсутність письмового договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє відповідача від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію (аналогічна правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №922/2790/17 та постанові від 21.05.2019 у справі №922/4239/16).
Споживачі зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Вказана позиція є усталеною та викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №303/7554/16-ц, від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, 25.09.2019 у справі №522/401/15-ц та 10.12.2018 у справі №638/11034/15-ц, від 26.04.2018 у справі №904/6293/17.
Разом з цим, господарський суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про підтвердження позивачем обґрунтованості вартості наданих ним відповідачу послуг, з огляду наступне.
З матеріалів справи убачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Східтрансбуд» є власником нежитлового приміщення загальною площею 233,9 кв.м, яке знаходиться за адресою: Донецька обл., м. Слов'янськ, вул. Університетська, буд. 48.
Позивачем належним чином доведено факт споживання відповідачем теплової енергії спожитої на загальнобудинкові потреби в період з 01.11.2020 по 01.08.2025 та заборгованість за абонентське обслуговування в період з 01.10.2020 по 01.08.2025.
Водночас колегія суддів вважає неможливим задоволення позовної вимоги, розмір якої не піддається арифметичній перевірці судом.
У разі якщо розмір грошової вимоги не може бути перевірений у ході судового розгляду, така вимога не підлягає задоволенню навіть за наявності загальних підстав позову.
Зокрема позивач, обраховуючи обсяги заборгованості за теплову енергію, витрачену на загальнобудинкові потреби приміщення «Східтрансбуд» послався на Методику розподілу між споживачами обсягів, спожитих у будівлі комунальних послуг, затверджену Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22.11.2018 № 315, яка встановлює порядок розподілу між споживачами спожитих у будівлі/будинку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання (далі - комунальні послуги), обсяг споживання яких визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати, та послуги з централізованого водовідведення, обсяг споживання якої визначається відповідно до обсягу споживання інших комунальних послуг.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Методики № 315 загальний обсяг спожитої у будинку теплової енергії у кожному розрахунковому періоді розподіляється на:
- обсяг спожитої теплової енергії на забезпечення загальнобудинкових потреб (визначається спрощено та складає 25% від загального обсягу, спожитої будинком, теплової енергії, згідно п. 8, розділу IV Методики, (ст. 7) та розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень будинку (ст. 4), (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням) пропорційно до загальних/опалюваних площ/об?ємів їх житлових/нежитлових приміщень (ст. 3), згідно п. 12, розділу IV Методики;
- обсяг спожитої теплової енергії на забезпечення безпосередньо опалення житлових та нежитлових приміщень (прим) визначається як різниця загального обсягу, спожитої у будинку, теплової енергії та обсягу теплової енергії донарахованої до мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії на опалення приміщень, обсягу спожитої теплової енергії приміщень з транзитними мережами внутрішньобудинкової системи опалення та обсягу теплової енергії, спожитої на забезпечення загальнобудинкових потреб, (ст. 11 = ст. 6 - ст 8 - ст. 10 - ст. 7); розподіляється на площі житлових/нежитлових приміщень, підключених до ЦСО (ст. 5), пропорційно до площі кожного приміщення.
Тобто обсяг теплової енергії, спожитої на опалення житлових та нежитлових приміщень, визначається як різниця загального обсягу спожитої теплової енергії у будинку та обсягу теплової енергії витраченого на загальнобудинкові потреби, обсягу спожитої теплової енергії приміщень з транзитними мережами внутрішньобудинкової системи опалення, обсягу спожитої теплової енергії приміщень, що оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії, обсягу теплової енергії донарахованої до мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії на опалення приміщень.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджується відсутність актів зняття показників приладів обліку теплової енергії в житловому будинку розташованого за адресою: Донецька обл., м. Слов'янськ, вул. Університетська, буд. 48.
Отже, позивачем не надано суду даних обліку теплової енергії за будинковими приладами, а також розрахунку, з якого можливо встановити розмір фактично спожитої будинком теплової енергії у спірний період та неможливо перевірити його правильність.
Зокрема, в матеріалах справи відсутні належні докази числових даних обліку теплової енергії за будинковими приладами обліку для визначення вартості наданих послуг (актів приймання-передачі теплової енергії).
Водночас обсяг загальнобудинкового споживання є одним зі складових формули визначення споживання конкретно визначеним споживачем.
Водночас в матеріалах справи відсутні належні докази числових даних обсягу теплової енергії витраченого на загальнобудинкові потреби, обсягу спожитої теплової енергії приміщень з транзитними мережами внутрішньобудинкової системи опалення, обсягу спожитої теплової енергії приміщень, що оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії, обсягу теплової енергії донарахованої до мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії на опалення приміщень, які є складовими формули визначення споживання конкретно визначеним споживачем.
Отже, судова колегія вважає, що з наданих позивачем документів неможливо встановити, які саме вихідні дані взяті позивачем для обрахунку обсягу спожитої ним теплової енергії.
За таких обставин, матеріалами справи підтверджуються доводи апелянта про те, що з наданих позивачем документів неможливо встановити які саме вихідні дані взяті позивачем для обрахунку обсягу спожитої ним теплової енергії.
Відповідно до статей 13,14 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
З урахуванням наведеного, констатуючи неможливість арифметичного розрахунку/перевірки судом суми позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а у вимозі позивача про стягнення з відповідача заборгованості за теплову енергію, витрачену на загальнобудинкові потреби в розмірі 118978,71 грн та заборгованості за абонентське обслуговування в розмірі 1605,53 грн., слід відмовити.
Посилання апелянта на те, що нарахування за період з жовтня 2020 по серпень 2022 є такими, щодо яких строк позовної давності сплив, а суд першої інстанції неправильно застосував норми про зупинення позовної давності, не приймаються судовою колегією, з огляду на таке.
Так, загальна позовна давність становить три роки (ст. 257 ЦК України). Починаючи з 12.03.2020 на всій території України діяв карантин, у період якого строки, визначені, зокрема, ст. 257 ЦК України, продовжувались на строк дії карантину (п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону №540-ІХ, чинного з 02.04.2020). Карантин тривав до 30.06.2023.
Згідно із Законом №2120-ІХ від 15.03.2022 (чинним з 17.03.2022), у період дії воєнного чи надзвичайного стану строки позовної давності також продовжуються на строк його дії (п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Воєнний стан запроваджено Указом Президента №64/2022 від 24.02.2022 і він тривав до 04.09.2025, коли набув чинності Закон №3550-ІХ від 03.07.2024, яким зазначені пункти 12 і 19 було виключено, а перебіг позовної давності відновлено у звичайному порядку.
Отже, період із 12.03.2020 по 03.09.2025 не включається до розрахунку трирічного строку, оскільки перебіг позовної давності був зупинений законом.
Фактичний відлік строку розпочався лише з 04.09.2025, а позов ОКП «Донецьктеплокомуненерго» подано 25.09.2025.
Судова колегія дійшла висновку, що позов подано в межах строку позовної давності, а доводи апелянта в цій частині є безпідставними.
Судова колегія також враховує, що збройна агресія Російської Федерації проти України та запровадження воєнного стану безпосередньо вплинули як на діяльність позивача, так і на можливість своєчасного здійснення претензійно позовної роботи, оскільки позивач здійснює діяльність на території Донецької області, яка з 2022 перебуває у зоні активних бойових дій.
З огляду на зазначені обставини законодавець спеціально врегулював питання перебігу строків позовної давності, передбачивши їх зупинення та продовження на період дії карантину та воєнного стану, що було прямо закріплено у пунктах 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (у редакціях, чинних у відповідні періоди).
Отже, у період з 12.03.2020 по 03.09.2025 перебіг строку позовної давності був зупинений законом та не підлягав включенню до загального трирічного строку, визначеного статтею 257 Цивільного кодексу України.
Після відновлення звичайного перебігу строків позовної давності з 04.09.2025 позивач звернувся до суду 25.09.2025, тобто через 21 день, що свідчить про належну процесуальну поведінку, добросовісність позивача та відсутність будь-якого зволікання з реалізацією права на судовий захист.
Таким чином, вплив воєнного стану на діяльність позивача має прямий причинно наслідковий зв'язок із перебігом строків позовної давності та підтверджує, що звернення до суду здійснене у межах строків, встановлених чинним законодавством України.
Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення позову не відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)
Отже, місцевий господарський суд не з'ясував обставини, що мають значення для справи, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а тому рішення господарського суду Донецької області від 17.12.2025 року у справі слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю та стягнути з позивача на користь відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 269, ч.2 ст. 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Східтрансбуд» задовольнити.
Рішення господарського суду Донецької області від 17.12.2025 року у справі № 905/1011/25 скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У позові відмовити повністю.
Стягнути з Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго»(вулиця Космонавтів, будинок 39, 84207, Донецька область, місто Дружківка, код ЄДРПОУ 03337119) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Східтрансбуд» (вул. Лугова, буд.36А, офіс 109/1, 07301, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, код ЄДРПОУ 41120643) 3633, 60 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків визначених ч. 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.Ч. Жельне
Суддя П.В. Тихий
Суддя М.М. Слободін