Справа № 538/803/25 Номер провадження 22-ц/814/408/26Головуючий у 1-й інстанції Цімбота Л. Г. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.
26 лютого 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Одринської Т.В.,
суддів: Панченка О.О., Пікуля В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справуза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»
на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 27 червня 2025 року та на додаткове рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 17 липня 2025 року,
У квітні 2025 року позивач, ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 в якому просив стягнути заборгованість за кредитним договором №00091-09/2024 від 01.09.2024 року в загальному розмірі 21021,92 грн, сплачений судовий збір в сумі 2 422,40 грн.
В обґрунтування заявлених вимог вказано, що 01.09.2024 року між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання фінансового кредиту №00091-09/2024, відповідно до умов якого Товариство надало відповідачу фінансовий кредит в розмірі 6808 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Відповідач не виконав умов кредитного договору. Відповідно до п.п. 1.6. кредитного договору кредит надається у безготівковій формі у національній валюті на рахунок клієнта включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту.
Даний кредитний договір укладений відповідно до вимог чинного законодавства в електронній формі. 23.12.2024 року ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» уклали Договір факторингу №23122024. Згідно вищевказаного Договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №00091-09/2024 від 01.09.2024 року.
Термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена, у зв'язку з чим ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит Капітал» вимушене звернутись із даним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у судовому порядку з метою захисту та поновлення порушених прав, а саме повернення кредитних коштів, відсотків та штрафів у зв'язку із неналежним виконанням позичальником зобов'язання за кредитним договором.
Станом на дату звернення до суду з позовною заявою заборгованість відповідача перед позивачем становить 21021,92 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту 6808 грн; заборгованість за відсотками за користування кредитом 6399,52 грн, заборгованість за неустойкою 7814,20 грн. Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача становить 21021,92 грн.
Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 27 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю факту перерахування грошових коштів.
Додатковим рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 27 червня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Шелудько О.О. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями суду першої інстанції, їх в апеляційному порядку оскаржив позивач, ТОВ "ФК "Кредит-Капітал". Посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду від 27 червня 2025 скасувати, ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі. Додаткове рішення від 17 липня 2025 року скасувати, відмовити в задоволенні заяви в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги щодо оскарження рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 27 червня 2025 року зазначає, що Товариством було надано достатньо доказів того, що саме ОСОБА_1 самостійно уклав кредитний договір № 00091-09/2024 від 01.09.2024 року
Звертає увагу суду, що ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит Капітал» позбавлена можливості надати до суду первинні документи, оскільки ні ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит Капітал», ні ТОВ «Стар Файненс Груп» не є банківськими установами, а отже і не володіє такими документами. Проте, надані Товариством докази в сукупності доводять те, що ОСОБА_2 було здійснено перерахунок коштів в розмірі 7 400 грн.
Зазначає, що розрахунок заборгованості у сукупності з іншими доказами є належним підтвердженням суми заборгованості.
Тому, вважає, що у суду першої інстанції не було підстав відмовляти в задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі просив рішення Лохвицького районного суду Полавської області від 27.06.2025 скасувати, прийняти постанову, якою позовні вимоги викладені у позовній заяві про стягнення заборгованості за кредитним договором № 00091-09/2024 від 01.09.2024 року у справі № 538/803/25 - задоволити в повному обсязі та стягнути на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» сплачений судовий збір за подання позовної заяви.
Крім того, просив стягнути з відповідача на свою користь сплачений судовий збір у розмірі 3633,60 грн за подання апеляційної скарги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги щодо оскарження додаткового рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 17 липня 2025 року зазначає, що у розрахунку витрат на професійну правничу допомогу адвокатом обсяг наданої роботи, значно перевищує складність вказаної роботи.
Вказує на те, що витрати, понесені відповідачем на професійну правничу допомогу є необґрунтованими та нерозумними, а також недоведеними.
Просив суд, скасувати додаткове рішення Лохвицького районного суду Полавської області від 17.07.2025 року, прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи категорію справи, ціну позову, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла наступних висновків.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Судом встановлено, що 01.09.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ОСОБА_1 було підписано Договір про надання фінансового кредиту №00091-09/2024, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у сумі 7400 грн (п.1.1.), кредит надається строком 120 днів (п.1.2.), денна процентна ставка складає 1,00 % (п.1.4.1.) (а.с.21-32).
Клієнт здійснює оформлення кредиту шляхом заповнення Заявки-Анкети на отримання кредиту на сайті Товариства в особистому кабінеті (п. 2.5-2.6).
Відповідно до п. 2.16 договору підписання договору відбувається шляхом введення одноразового ідентифікатора.
Договір підписано одноразовим ідентифікатором W435 (а.с.32).
У Додатку № 1 до Договору зазначено, що сторони погодили графік платежів за договором, згідно із яким: відповідач повинен був здійснити 7 платежів за період із 01.09.2024 по 29.12.2024 на загальну суму 14504 грн. Графік платежів підписаний відповідачем з допомогою одноразового ідентифікатора W0312 (а.с. 33-35).
Також 01.09.2024 за допомогою одноразового ідентифікатора від імені відповідача було підписано Паспорт споживчого кредиту, у якому вказані: інформація та контактні дані кредитодавця, основні умови кредитування (а.с. 16-20).
Згідно з довідкою про ідентифікацію, договір шляхом накладення електронного підпису у формі одноразового ідентифікатора W0312 акцептовано від імені ОСОБА_1 (а.с.44).
Згідно наданого позивачем як доказ розрахунку заборгованості за кредитним договором №00091-09/2024 від 01.09.2024 року, здійсненого ТОВ "СТАР ФАЙНЕНС ГРУП", заборгованість ОСОБА_1 становить: заборгованість за тілом кредиту 6808,00 грн; заборгованість за відсотками 953,12грн; прострочені відсотки 5446,40; штраф 7814,40; всього оплат 2072,00 грн (а.с.39-42).
23.12.2024 року між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» було укладено Договір факторингу № 23122024, відповідно до якого ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» передало (відступило) ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними у Реєстрі боржників (а.с.47-56).
Згідно Витягу з реєстру боржників до Договору факторингу № 23122024 від 23.12.2024, заборгованість ОСОБА_1 за Кредитним договором №00091-09/2024 від 01.09.2024 становить: 21021,92 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту 6808 грн.; заборгованість за відсотками за користування кредитом 6399,52 грн, заборгованість за неустойкою 7814,20 грн. (а.с.57).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт перерахування коштів відповідачу за укладеним кредитним договором.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
В ст.3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Із зазначеного вбачається, що укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами укладено договір в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису. При цьому, особа через особистий кабінет на веб-сайті кредитора подавала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту, після чого первісний кредитор надіслав позичальнику за допомогою засобів зв'язку на зазначений ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду (одноразовий ідентифікатор - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності), який відповідач використав для підтвердження підписання кредитного договору.
Матеріали справи містять копію договору про надання фінансового кредиту, укладеного між ТОВ «ФК «СТАР ФАЙНЕРС ГРУП» і ОСОБА_1 , підписаного останнім за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором W0312 ( а.с.32).
Вказаний ідентифікатор був власноручно введений відповідачем для електронного підпису. Зазначені підписи підтверджують, що відповідач ознайомився та погодився з усіма умовами договорів, підписав угоду одноразовим ідентифікатором, який є аналогом власноручного підпису. Отже, сторони погодили усі істотні умови та уклали в належній формі кредитний договір.
Укладення кредитного договору онлайн знаходиться в рамках правового поля України. Сторони електронних правочинів відповідають за невиконання своїх зобов'язань у порядку визначеному законодавством України або укладеним договором. Повернення кредиту за електронним договором є обов'язковим.
Пунктом 7.1 кредитного договору встановлено, що цей договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов'язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
У підтвердження виконання первісним кредитором свого обов'язку із надання позичальнику кредитних коштів новий кредитор надав суду світлокопію інформаційної довідки «iPay.ua» про здійснення перерахування коштів, з якої вбачається, що 01.09.2024 о 03:40:04 здійснено зарахування коштів на суму 7400 грн на картку НОМЕР_2 (а.с.46).
За змістом ст.ст.77-80 ЦПК України докази мають відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності.
Таким чином, довідка «iPay.ua», на який посилається позивач, не є первинним документом, що підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже не є належними доказами існування боргу.
Вказаний доказ не може бути прийнятий судом до уваги виходячи з наступного.
Згідно з положеннями ст.12, ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Принцип змагальності (п.4 ч.3 ст.2 ЦПК України) забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17; постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).
Суд першої інстанції обґрунтовано визнав неналежним (ст.77 ЦПК України) і недостатнім (ст.80 ЦПК України) доказом інформаційну довідку «iPay.ua» (а.с.46) - єдиний доказ на підтвердження виконання обов'язку первинного кредитора.
Крім того, згідно наданої довідки АТ "Державний ощадний банк України" від 20.06.2025 вбачається, що в програмному забезпеченні АТ "Ощадбанк" взагалі відсутня інформація щодо рахунків відкритих на ім'я ОСОБА_1 .
Надані позивачем докази у сукупності доводять лише факт укладення в електронному виді кредитного договору між первісним кредитором і відповідачем, а також факт відступлення права вимоги за вказаним договором між первісним кредитором і позивачем у справі, але сам факт укладення такого договору (відступлення права вимоги) не є достатнім для підтвердження дійсності права вимоги первісного кредитора, а саме виконання останнім обов'язку з перерахування коштів за укладеним кредитним договором.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Проаналізувавши питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, наведені апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Таким чином, конкретні обставини справи і характер спірних правовідносин, апеляційний суд вважає, що інші доводи апеляційної скарги не є істотними та такими, що потребують детального аналізу задля забезпечення вимог п.1 ст.6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи. Рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Щодо витрат на правничу допомогу слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1)попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2)визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);
3)розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що представником відповідача у встановленому законом порядку та строк було надано документи на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, а саме: ордер на надання правничої допомоги від 09.05.2025, Договір про надання правової допомоги ВІД 07.05.2025, Акт здачі - прийняття наданих послуг від 15.05.2025, квитанцію до прибуткового касового ордеру від 15.05.2025 на суму 6000,00 грн, квитанцію до прибуткового касового ордеру від 26.05.2025 на суму 6000,00 грн. Однак, як зазначено судом першої інстанції, у відзиві на позов було зазначено, що попередній розмір судових витрат становить 10000,00 грн (за підготовку відзиву - 6000,00 грн та участь в судових засіданнях - 4000,00 грн).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19.
Згідно частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У відповідності до частини шостої статті 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною третьою статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Аналізуючи надані адвокатом послуги відповідачу, а також враховуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану стороні під час розгляду справи у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного по суті висновку про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу на користь позивача у розмірі 10000,00 грн.
Зважаючи на встановлене, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційних скарг відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи немає.
Керуючись ст.ст. 367,374,375, 383 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» - залишити без задоволення.
Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 27 червня 2025 року та додаткове рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 17 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
У разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, постанова може бути оскаржена протягом тридцяти днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 26 лютого 2026 року.
Головуючий Т.В. Одринська
Судді: О.О. Панченко
В.П. Пікуль