Провадження № 22-ц/803/1746/26 Справа № 185/8415/24 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У. М. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
27 лютого 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Пищиди М.М.,
суддів: Свистунової О.В., Ткаченко І.Ю.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Верра Фінанс» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Верра Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У серпні 2024 року звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Верра Фінанс» до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог зазначило, що 08 грудня 2019 року між Товариства з обмеженою відповідальністю «Верра Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття та комплексне розрахунково-касове обслуговування банківського рахунку фізичної особи та умови кредитування №95950081000. Підписавши даний договір відповідачка погодилася з викладеними у договорі та у правилах (договірних умовах) споживчого кредитування позичальників умовами. Товариство свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору. Однак, відповідачка не виконала належним чином умови кредитного договору. Термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена. Станом на 06.06.2024 року заборгованість відповідачки перед позивачем становить 32 066,87 грн., а саме: заборгованість за основним боргом - 30 790,12 грн.; заборгованість за процентами - 1 276,75 грн.
Враховуючи зазначене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 95950081000 від 08 грудня 2019 року в розмірі 32 066,87 грн. Вирішити питання стосовно судових витрат.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2025 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Верра Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ТОВ «Верра Фінанс» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_1 , ТОВ “Верра Фінанс» просило стягнути заборгованість за Договором про відкриття та комплексне розрахунково-касове обслуговування банківського рахунку фізичної особи та умови кредитування № 95950081000 від 08.12.2019 року в розмірі 32 066,87 грн, з яких 30 790,12 грн - заборгованість за основним кредитом; 1 276,75 грн. - заборгованість за відсотками.
Також позивачем до позовної заяви додано клопотання про витребування доказів, а саме: витребувати у АТ «Укрсиббанк» належним чином засвідчену виписку про рух коштів картки з лімітом ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 за Договором про відкриття та комплексне розрахунково-касове обслуговування банківського рахунку фізичної особи та умови кредитування (з Правилами) №959500811000 від 08.12.2019 року.
Як вбачається з листа доданого до клопотання про витребування доказів, АТ «Укрсиббанк» запит щодо надання виписок ТОВ «Верра Фінанс» в обробку не прийнято. Окрім цього, з листа також вбачається, що ТОВ «Верра Фінанс» вже звертався з аналогічним запитом до АТ «Укрсиббанк» в грудні 2023 року, та АТ «Укрсиббанк» запит було опрацьовано та надано виписки. Проте вказані виписки в матеріалах справи відсутні.
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.04.2025 року витребувано з АТ “Укрсиббанк» інформацію, що містить банківську таємницю: належним чином засвідчену виписку про рух коштів по рахунку ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , відкритому за договором про відкриття та комплексне розрахунково-касове обслуговування банківського рахунку фізичної особи та умови кредитування 95950081000 від 08 грудня 2019 року.
На виконання зазначеної ухвали суду 12.06.2025 року надано відповідь, згідно якої ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , рахунки в банку не відкривала, вказаний в ухвалі договір був укладений з клієнтом з іншими даними РНОКПП.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог про стягнення заборгованості та порушення відповідачкою прав позивача, які б підлягали судовому захисту.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Із положень частини першої статті 638 ЦК України слідує, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною першою статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. (ч. 1 ст. 1048 цього Кодексу).
Відповідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статями 526, 530, 610 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Отже, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів щодо наявної заборгованості за ОСОБА_1 .
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Щодо судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРРА ФІНАНС»- залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.
Повний текст судового рішення складений 27 лютого 2026 року.
Судді