Провадження № 22-ц/803/2388/26 Справа № 191/3177/25 Суддя у 1-й інстанції - Окладнікова О. І. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
27 лютого 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У червні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що 06.04.2023 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідач уклали Кредитний договір №742058902 на суму 22000,00 грн. у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідач підписав кредитний договір електронним підписом.
06.04.2023 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 22000,00 грн. на банківську карту відповідача № НОМЕР_1, зазначену у заявці при укладенні кредитного договору.
28.11.2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до договору факторингу укладалися додаткові угоди, у тому числі, щодо продовження терміну дії договору факторингу.
Відповідно до реєстру прав вимоги №231 від 30.05.2023 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача ОСОБА_1
27.05.2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 27/0524-01.
Відповідно до реєстру прав вимоги № 1 від 27.05.2024 до договору факторингу № 27/0524-01 від 27.05.2024 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1
29.05.2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» уклали Договір факторингу №29/05/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором.
Відповідно до реєстру боржників №б/н за договором факторингу № 29/05/25-Е від 29.05.2025 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 105956,40 грн.
Враховуючи зазначене, позивач просив суд стягнути ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором№742058902 від 06.04.2023 у розмірі 105 956,40 грн. Вирішити питання стосовно судових витрат.
Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити .
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 06.04.2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №742058902 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідно до умов договору, кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кредит на суму 22000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику.
28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) був укладений договір факторингу № 28/1118-01, за умовами якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, визначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Строк дії вказаного договору закінчується 28.11.2019 року, а тому він продовжувався 28.11.2019 року додатковою угодою №19; 31.12.2020 року додатковою угодою №26; 31.12.2021 року додатковою угодою №27; 31.12.2022 року додатковою угодою №31; 31.12.2023 року додатковою угодою №32. При цьому інші умови договору залишилися без змін.
Згідно з п. 2.3. Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, розмір оплати послуг фактора за надання фінансування клієнту за цим договором за кожен реєстр прав вимоги становить 100,00 грн, що сплачується клієнтом протягом 5 банківських днів з дати складання кожного реєстру прав вимог на банківський рахунок фактора, зазначений у відповідному пункті цього договору.
Розділом 3 договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року визначено фінансування та порядок розрахунків. Зокрема, пунктом 3.1.1 передбачено, що фінансування - належна до сплати клієнту сума грошових коштів встановлюється в кожному реєстрі прав вимог окремо. Розмір фінансування сторони погоджують шляхом укладання додаткової угоди. Згідно з п. 3.1.2 фінансування - належна до сплати клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному реєстрі прав вимог, сплачується фактором одним платежем протягом п'яти банківських днів з моменту підписання сторонами такого реєстру прав вимог, якщо інші умови сторони не погодили шляхом укладання додаткової угоди. Пунктом 3.1.3 передбачено, що фінансування сплачується фактором на банківський рахунок клієнта, зазначений у 13 розділі цього договору. Сума фінансування вважається отриманою після її зарахування на рахунок клієнта.
Розділом 4 договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року визначено порядок відступлення права вимоги. Зокрема, пунктом 4.1. визначено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.
27.05.2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 27/0524-01. Предметом даного договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги. Право вимоги від клієнта до фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимог, встановленому у відповідному Додатку договору.
Крім того, 29.05.2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» уклали договір факторингу №29/05/25-Е, відповідно до умов якого позивачу було відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором.
Як вбачається із витягу з реєстру прав вимоги №231 від 30.05.2023 року, до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №742058902 від 06.04.2023 року у розмірі 51541,60 грн, з яких 22000,00 грн - заборгованість по основному боргу; 29541,60 грн - заборгованість по відсотках.
Рішення мотивовано тим, що позивачем не доведено факту відступлення права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №742058902 від первісного кредитора до ТОВ "Таліон Плюс", а в подальшому до ТОВ "ФК "ЕЙС", а отже, позов не підлягає задоволенню у зв'язку з недоведеністю.
Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновок суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами першою, другою статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".
Так, пунктами 5, 6, 12 частини першої статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Правилами статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Водночас не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Судом встановлено, що договорі від 06 квітня 2023 року № 742058902 (реквізити сторін) зазначено, що договір підписано ОСОБА_1 з використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором, а також вказано наступну інформацію:
"Позичальник: ОСОБА_1
ІH: НОМЕР_2
Тел.: НОМЕР_3
Ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1
Договір: 742058902 від 06.04.2023
Одноразовий ідентифікатор: MNV362CB, відправлено 06.04.2023 11:31:49, введено 06.04.2023 11:31:54
Таким чином вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, а також без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
У свою чергу, доказів того, що його персональні дані були використані товариством для укладення кредитних договорів від його імені відповідачем суду не надані. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій відповідач не зверталася, як і не оскаржувала правомірність (дійсність) укладених договорів.
Ураховуючи умови надання кредитних коштів, колегія суддів зазначає, що саме відповідач має доступ до свого рахунку, зазначеного в договорах, і він мав можливість представити суду виписку з свого рахунку на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору у відповідну дату, чого відповідач не зробив.
Натомість позивач надав суду платіжне доручення про перерахування коштів на платіжну картку відповідача, в якому деякі символи (цифри), які є складовими номеру картки, замінені на знак "Х" з метою дотримання банківської таємниці . Водночас відповідач не спростував, що картка з такими символами йому не належить, а виписку зі свого рахунку, як уже зазначалося, не надав.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає доведеними обставини щодо укладення 06.04.2023 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 в електронній формі кредитного договору №742058902, за умовами якого відповідач отримав 22 000 грн кредитних коштів.
Колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого суду про недоведеність існування у позивача права вимоги до відповідача за кредитним договором.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);2) правонаступництва;3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Надані копії договорів та витяги з реєстру боржників містять усі необхідні реквізити, зокрема підписи та печатки сторін і в повному обсязі підтверджують факт переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_1 за укладеним ним з ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" кредитним договором.
Крім того, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідача на користь ТОВ "Фінансова компанія "ЕЙС" заборгованості за кредитним договором, а договори факторингу відповідачем не оспорювалися, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину, а також презумпції обов'язковості виконання договору.
Отже, суд першої інстанції не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення заборгованості.
Надані позивачем виписка з особового рахунку за кредитним договором від 20 квітня 2021 року № 134589809 та розрахунки заборгованості є належними доказами, які підтверджують розмір заборгованості за кредитним договором, оскільки містять детальний розпис нарахованої заборгованості за кредитним договором, дати здійснення платежів боржником, кількість днів, за які нарахована заборгованість, залишок заборгованості за наданим кредитом, дати нарахування складових загальної заборгованості за кредитом.
Водночас, визначаючи розмір цієї заборгованості за відсотками, колегія суддів зауважує про таке.
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (справа ЄСПЛ "Ван де Гурк проти Нідерландів", заява №23192/15, рішення від 29 травня 2019 року). Водночас принцип jura novit curia ("суд знає закон") зобов'язує суд визначити яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору та надати правову кваліфікацію відносинам сторін з огляду на факти встановлені під час розгляду справи, застосувавши положення які дійсно регулюють відповідні правовідносини.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року N 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року N 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні від 11 липня 2013 року N 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Відсутність позову про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів (див. постанову Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23).
Як вбачається з виписки з особового рахунку за кредитним договором №742058902 від 06.04.2023року, заборгованість відповідача становить 105 956,40 грн, що складається з: 22000 грн - сума заборгованості за тілом; 83956,40грн - сума заборгованості за відсотками.
З викладеного вище вбачається, що у даному випадку, визначений ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» у змісті договору розмір процентів є непропорційно високим та призводить до дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника (споживача), відтак є несправедливими і суперечать принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50%) у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов'язань за цим договором.
Фактично позивач порушує питання про стягнення з позичальника простроченої заборгованості за нарахованими процентами у розмірі, що майже у 4 рази перевищує розмір простроченої заборгованості за кредитом.
Тому з 83956,40 грн простроченої заборгованості за нарахованими процентами, заявленої позивачем, стягненню підлягає лише 11 000 грн, тобто 50% від простроченої заборгованості, яку позивачем визначено у розмірі 22 000 грн.
Отже, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Ейс» та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №742058902 від 06 квітня 2023 року в розмірі 33 000грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом 22000 грн, прострочена заборгованість за нарахованими процентами 11 000 грн.
Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову.
Крім того, ТОВ "ФК "ЕЙС" у позовній заяві просило суд стягнути з відповідача на свою користь витрати на правничу допомогу.
Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За змістом частин першої, п. 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Зазначена правова позиціє є незмінною, вона безпосередньо передбачена положеннями пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 ЦПК України.
При подачі позовної заяви ТОВ «Фінансова Компанія «Ейс» просило стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 7000 грн.
На підтвердження понесення таких витрат представник позивача надав копію договору про надання правничої допомоги №29/05/25-01 від29.05.2025, укладеного між АБ «Тараненко та партнери» та додаткової угоди №25770727065 до вказаного договору від 30.05.2025, відповідно до яких адвокатське бюро взяло на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу у обсязі та на умовах, передбачених даним договором по справі за позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №742058902 від06.04.2023; акт прийому-передачі наданих послуг від 05.06.2025 до договору про надання правничої допомоги, згідно якого: адвокатом надано послуги на суму 7000,00 грн, з яких: складання позовної заяви 2 год. - 5000,00 грн; вивчення матеріалів справи 2 год. - 1000,00 грн; підготовка адвокатського запиту 1 год. - 500,00 грн; підготовка та подача клопотань 1 год. - 500,00 грн; копію довіреності ТОВ «ФК «ЕЙС» на ім'я адвоката Тараненко А.І. від 29.05.2025.
Оцінивши надані стороною позивача докази на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає, що позивач довів належними та допустимими доказами розмір витрат на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, розмір таких витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, а тому такі витрати підлягають відшкодуванню відповідачем у розмірі 7 000 грн.
За подання позовної заяви до суду першої інстанції ТОВ "ФК "ЕЙС" сплатило судовий збір в розмірі 2422 грн 40 коп., за подання апеляційної скарги ТОВ "ФК "ЕЙС" сплатило 3 633,60 коп.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений останнім судовий збір у розмірі 6056 грн.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЙС" задовольнити частково.
Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2025 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості -задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЙС" заборгованість за кредитним договором від 06 квітня 2023 року №742058902 в розмірі 33 000 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЙС" судовий збір в сумі 6056 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.
Повний текст постанови складено 27 лютого 2026 року.
Судді