Провадження № 11-кп/803/808/26 Справа № 208/13143/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
25 лютого 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
засудженої ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженої ОСОБА_8 на ухвалу Заводського районного суду міста Кам'янського від 21 листопада 2025 року якою відмовлено у звільненні від подальшого відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, -
Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини.
Ухвалою Заводського районного суду міста Кам'янського від 21 листопада 2025 року було відмовлено у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженої ОСОБА_8 про звільнення від подальшого відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.
Як встановлено судом, вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2014 року по справі №761/7891/13-к ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засуджено за ч. 4 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією всього майна, яке є її власністю.
Відповідно до розпорядження про виконання вироку від 30.09.2015 року, вищевказаний вирок набрав законної сили 22.09.2015 року.
Згідно довідки наданої начальником Оболонського УП ГУНП у м. Києві полковника поліції ОСОБА_9 - ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 була затримана о 12 год. 00 хв. 22.04.2025 року в порядку виконання вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 05.12.2014 року за адресою: м. Київ, вул. Попова, буд. 8.
Отже на підставі викладеного суд першої інстанції прийшов до висновку, що десятирічний строк виконання вироку Шевченківського районного суду м. Києва стосовно ОСОБА_8 встановленої ст. 80 КК України на час її затримання не сплинув та відмовив у задоволенні клопотання захисника у звільненні від подальшого відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Захисник засудженої просить скасувати ухвалу Заводського районного суду міста Кам'янського від 21 листопада 2025 року та винести нову ухвалу, якою звільнити ОСОБА_8 від подальшого відбування покарання відповідно до ст. 80 КК України у зв'язку зі спливом строку давності виконання обвинувального вироку.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що єдиним мотивом відмови у задоволенні клопотання став арифметичний висновок, що вирок набрав законної сили 22.09.2015 року, затримання відбулось 22.04.2025 року, а тому на час затримання не сплинув строк давності, який становить 10 років, що суперечить позиції Верховного Суду відповідно до якої затримання за тижні чи місяці до спливу строку давності не відновлює право держави на виконання вироку, якщо санкція так і не була виконана, а тому висновки суду першої інстанції є юридично помилковими.
Крім того, захисник звертає увагу, що на момент постановлення ухвали 21.11.2025 року строк давності вже сплив, що на його думку є самостійною підставою для застосування положення ст. 80 КК України.
Суд першої інстанції невірно витлумачив диспозицію ст. 80 КК України та помилково ототожнив затримання з виконанням вироку, неправильно визначив порядок приведення вироку до виконання, порівнявши факт затримання, з відбуттям покарання, оскільки ОСОБА_8 жодного дня до квітня 2025 року не відбувала покарання.
Затримання ОСОБА_8 22.04.2025 року на переконання захисника не може вважатися виконанням вироку, оскільки за 9 років і 7 місяців держава не забезпечила приведення вироку до виконання, не помістила особу до установи виконання покарань, не забезпечила відбуття п'ятирічного строку та не здійснювала жодних процесуальних дій щодо виконання вироку.
Стаття 80 КК України не передбачає правового механізму затримання до спливу строку - і вважати вирок виконаним, а тому висновки суду першої інстанції суперечать закону і практиці Верховного Суду.
Крім того, судом не було враховано положення ст. 5 Конвенції та практику ЄСПЛ.
Засуджена ОСОБА_8 подала доповнення до апеляційної скарги захисника в яких фактично дублює зміст апеляційної скарги її захисника, звертає увагу суду апеляційної інстанції на порушення судом першої інстанції вимог ст. 152 КВК України.
Позиції учасників судового провадження.
У судовому засіданні засуджена ОСОБА_8 та захисник підтримали вимоги апеляційної скарги та просили їх задовольнити.
Прокурор в судовому засіданні заперечував у задоволенні апеляційної скарги захисника, вважав рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Наголосив, що ст. 80 КК України встановлено конкретний строк виконання вироку суду, який в даному випадку становить 10 років з моменту набрання вироком законної сили. Звернув увагу суду на те, що хоча ним і не було подано з цих підстав апеляційної скарги, але просив врахувати ту обставину, що відповідно до матеріалів ОРС № 05/40 від 05.04.2016 року Оболонського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_8 перебувала у розшуку, змінила місце проживання з АДРЕСА_1 на АДРЕСА_2 де і була затримана. Доводи захисника вважає надуманими та такими, що не відповідають вимогам закону.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідь судді, думку учасників кримінального провадження, їх виступи в судових дебатах, дослідивши матеріали кримінальної провадження, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга сторони захисту не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Як вбачається з ухвали, суд першої інстанції належним чином дотримався даних вимог.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК України, під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.
Відповідно до ч. 1 ст. 539 КПК України питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2014 року по справі №761/7891/13-к ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засуджено за ч. 4 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією всього майна, яке є її власністю.
Відповідно до розпорядження про виконання вироку від 30.09.2015 року, вищевказаний вирок набрав законної сили 22.09.2015 року.
Згідно довідки наданої начальником Оболонського УП ГУНП у м. Києві полковника поліції ОСОБА_9 - ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 була затримана о 12 год. 00 хв. 22.04.2025 року в порядку виконання вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 05.12.2014 року за адресою: м. Київ, вул. Попова, буд. 8.
Відповідно до вимог ст. 80 КК України особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в строк десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин.
Звільнення від відбування покарання у зв?язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку полягає у відмові держави за умов, зазначених у ст. 80 КК, від виконання призначеного покарання у тих випадках, коли воно не було виконане впродовж певного строку з дня набрання вироком законної сили. Обвинувальний вирок - це рішення суду про визнання підсудного винним у вчиненні злочину і, за загальним правилом, застосування до нього певної міри (виду і розміру (строку) покарання.
Передумовою такого звільнення від відбування покарання є засудження особи за будь-який злочин з призначенням будь-якого виду покарання незалежно від його строку (розміру).
Підстава цього виду звільнення складається з трьох обов?язкових елементів: а) закінчення (сплив) строків давності виконання обвинувального вироку; б) неухилення особи від відбування призначеного їй покарання; в) невчинення нею нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого.
Строк давності виконання обвинувального вироку починає спливати з моменту набрання вироком законної сили і триває весь час, доки вирок не виконується з причин, не пов?язаних з ухиленням особи від його виконання. Такими причинами можуть бути, наприклад, бездіяльність державних органів, на які покладений обов?язок виконання вироку, наявність різноманітних форс-мажорних обставин тощо.
Тривалість строків давності виконання обвинувального вироку залежить від виду покарання, яке було призначене засудженому (а не передбачене санкцією відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК), а коли йдеться про позбавлення волі, то й від строку такого покарання та тяжкості вчиненого особою злочину, і визначається на підставі ч. 1 ст. 80 КК. Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано протягом десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п?ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин.
Як вбачається з матеріалів провадження, після набранням вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2014 року, яким ОСОБА_8 було засуджено за ч. 4 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією всього майна, яке є її власністю.
Остання була затримана в порядку виконання вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 05.12.2014 року за адресою: м. Київ, вул. Попова, буд. 8.
Таким чином станом на момент її затримання десятирічний строк для звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, не сплинув.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на момент фактичного звернення вироку до виконання, а саме на 12 год. 00 хв. 22 квітня 2025 року, десятирічний строк, передбачений законом, не закінчився.
У цій частині доводи захисника, як і доводи засудженої, є безпідставними, такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Крім того, колегія суддів вважає, що посилання на сталу практику, а саме на постанову Верховного Суду України не може бути застосована в даному випадку оскільки не є релевантною.
Відповідно до ст. 535 ч. 1, 2 КПК судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції. Суд разом із своїм розпорядженням про виконання судового рішення надсилає його копію відповідному органу чи установі, на які покладено обов'язок виконати судове рішення.
При цьому особа, засуджена до певного виду покарання, не несе правового обов'язку застосовувати правообмеження, які входять до його змісту, сама до себе, оскільки це виключна одностороння компетенція спеціальних державних органів, які виконують покарання.
Водночас засуджена до певного виду покарання особа не може перебувати в потенційному очікуванні виконання покарання невизначений проміжок часу, у зв'язку із чим законодавчо встановлюються імперативні строки, сплив яких припиняє наявні між державою і засудженою особою кримінальні правовідносини а отже унеможливлює виконання покарання.
Строк виконання обвинувального вироку, за винятком випадків, передбачених частиною шостою статті 80 КК, має певний термін, після спливу якого держава не може застосовувати обмеження до особи за цим вироком.
Частинами 1, 2 статті 80 КК передбачено звільнення особи від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку та імперативні строки, сплив яких, є підставою для звільнення засудженої особи від відбування призначеного їй цим вироком покарання, крім покарання у виді довічного позбавлення волі. Частиною 5 цієї статті передбачено, що питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі.
Необґрунтованими є також доводи захисника про те, що вирок не виконувався протягом 9 років і 7 місяців та був фактично звернутий до виконання лише 22.04.2025 року, оскільки як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_8 за зареєстрованим місцем проживання не перебувала, фактично змінила місце проживання та проживала за іншою адресою АДРЕСА_2 , за якою в подальшому і була затримана тобто ОСОБА_8 змінила місце проживання, своєчасно не повідомила жодний орган держави про те, що змінила місце проживання, що також свідчить про умисне створення перешкод для належного та своєчасного виконання вироку суду.
За таких обставин відсутні підстави вважати, що невиконання вироку було зумовлене бездіяльністю уповноважених органів, а тому зазначені доводи не можуть бути визнані законними та обґрунтованими.
Колегія суддів вважає слушним прокурора про те, що ОСОБА_8 ухилялася від відбуття покарання, оскільки стосовно неї було заведено ОРС № 05/40 від 05.04.2016 року що є самостійною підставою для відмови, але дані обставини не враховано але не бере їх до уваги, оскільки прокурором не було подано апеляційної скарги і вона не може бути предметом апеляційної розгляду.
Що стосується доводів захисника, щодо незастосування ст. 5 Конвенції та практику ЄСПЛ, колегія суддів зазначає, що такі посилання є безпідставними, оскільки обставини цього провадження не свідчать про порушення гарантій, передбачених зазначеною нормою. Затримання особи здійснювалися на підставі вироку, який набрав законної сили, у межах та в порядку, визначених законодавством.
Крім того, практика ЄСПЛ підлягає застосуванню з урахуванням конкретних фактичних обставин справи. У даному випадку відсутні ознаки свавільності чи непропорційності втручання у право на свободу, а тому підстав для висновку про порушення статті 5 Конвенції не вбачається.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що законні підстави для застосування щодо засудженого ст. 80 КК України у даному випадку відсутні, а тому клопотання захисника ОСОБА_7 задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419, 537-539 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженої ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Заводського районного суду міста Кам'янського від 21 листопада 2025 року про відмову в умовно-достроковому звільненні від відбування покарання - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді Дніпровського
апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4