Провадження № 33/803/675/26 Справа № 202/4669/25 Суддя у 1-й інстанції - Шофаренко Ю. Ф. Суддя у 2-й інстанції - Гришин Г. А.
19 лютого 2026 року м. Кривий Ріг
Суддя Дніпровського апеляційного суду Гришин Г.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за участю:
секретаря судового засідання Черняєвої С.П.,
захисника особи, яку притягнуто до
адміністративної відповідальності адвоката Рудницької А.В.,
апеляційну скаргу особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 29 травня 2025 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік; стягнуто судовий збір в розмірі 605,60 гривень,
Обставини, встановлені судом 1-ї інстанції :
Постановою Індустріального районного суду міста Дніпра від 29 травня 2025 року встановлено, що 25.04.2025 року о 09 годині 15 хвилини в с. Яцківка Лиманської ОТГ Краматорського району по вулиці Свободи, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння: порушення мови, запах алкоголю з порожнини рота. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або у медичному закладі відмовився, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Доводи апеляційної скарги:
В апеляційній скарзі з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Індустріального районного суду міста Дніпра від 29 травня 2025 року, особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , просить врахувати, що розгляд справи суддею 1-ї інстанції відбувся за його відсутності, нехтуючи його процесуальними права на захист. Копію оскарженої постанови він не отримував, а невеликий строк на апеляційне оскарження та неможливість оперативного реагування ним на судові рішення у зв'язку з його перебуванням на військовій службі, є суттєвою перепоною у доступі до правосуддя.
В апеляційній скарзі просить скасувати постанову Індустріального районного суду міста Дніпра від 29.05.2025 року щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, та закрити провадження у справі за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що оскаржена постанова судді першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, такою, що ухвалена з порушенням норм процесуального права та не відповідає фактичним обставинам справи. Зазначає, що суд допустив спрощений підхід при розгляді справи в порушення вимог ст.ст. 7, 9 КУпАП.
В доповненні до апеляційної скарги захисник Рудницька А.В. зазначила, що в протоколі серії АБА № 010113 від 25.04.2025 року, складеного щодо ОСОБА_1 , вказане формулювання не містить інформації про те, чи водієві пропонувалося взагалі пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціальних технічних засобів, і що він від цього відмовився. Наголошує, що використання узагальненої фрази «у встановленому законодавством порядку» не може підміняти собою фіксацію конкретних процесуальних дій, які є обов'язковими для працівників поліції.
Зазначає, що в протоколі про адміністративне правопорушення не міститься зазначення дій ОСОБА_1 щодо його ухилення від проходження огляду.
Звертає увагу, що суд 1-ї інстанції не надав належної оцінки тому, що в матеріалах справи відсутні Акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів (навіть із зазначенням відмови) та Направлення на огляд водія транспортного засобу до закладу охорони здоров'я з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння, що свідчить про те, що поліцейський у встановленому законом порядку не направляв водія для проходження огляду на стан сп'яніння, що слугує визначальною підставою для прийняття рішення про відсутність у діях водія складу адміністративного правопорушення та закриття справи.
Окремо звертає увагу, що суд 1-ї інстанції в доказ вини посилається на відеозаписи з нагрудних відеокамер, який є ключовим доказом, на якому ґрунтується постанова суду. Однак, детальний аналіз цього запису та співставлення його з матеріалами справи викриває ознаки технічного втручання (монтажу) та порушення безперервності фіксації, що робить цей доказ недопустимим.
Звертає увагу, що на відео зафіксовано момент активації камери о 09:43 (коли поліцейський натискає кнопку для фіксації відмови). Однак, обов'язковий технічний буфер (2 хвилини подій, що передували натисканню) на відео відсутній. Відсутність передзапису свідчить про те, що відеофайл був підданий редагуванню (обрізці) перед долученням до матеріалів справи. Тому, вважає, що має місце недотримання поліцейським Інструкції № 1026 щодо порядку роботи та застосування поліцейськими технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки відеозапису та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Зауважує, що ОСОБА_1 зазначив працівникам поліції про те, що він є військовослужбовцем та виконує бойове задання. Суд не звернув увагу, що щодо військовослужбовців діє спеціальний порядок їх огляду на стан сп'яніння, визначений приписами ст. 266-1 КУпАП.
Окремо просить визнати відеозапис з портативного відеореєстратора Motorola Solutions VB-400 неналежним та недопустимим доказом у справі. На підтвердження чого зазначила, що відеофайл містить часовий розрив тривалістю 23 хвилини (між 09:20 та 09:43), а перші 5 хвилин запису не містять звукового ряду, що позбавляє дізнатися суть спілкування працівника поліції з ОСОБА_1 оскільки вона не зафіксована на бодікамеру. Тобто, початок зупинки та спілкування поліцейського з ОСОБА_1 не фіксувався, що свідчить про порушення інструкція із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 № 1026.
Також окремо просить визнати недійсною всю процедуру огляду ОСОБА_1 на стан сп'яніння від 25.04.2025 року та всі похідні від неї результати (включаючи протокол) через порушення вимог ст. 266-1 КУпАП, що не відповідає вимогам чинного законодавства, а сам огляд та його результати - недійсними. В обгрунтування такої вимоги зазначила, що працівники поліції в обов'язковому порядку повинні були залучити, або Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командира (начальника) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів для здійснення процедури огляду на стан алкогольного сп'яніння ОСОБА_1 , чого здійснено не було.
Просить врахувати при прийнятті рішення наявні в матеріалах справи докази повного виконання постанови в частині сплати штрафу (матеріали ВП № 79082800).
А у разі, якщо суд дійде висновку про доведеність вини ОСОБА_1 , просить змінити постанову Індустріального районного суду м. Дніпра від 29.05.2025 року та виключити з резолютивної частини постанови вказівку про застосування до ОСОБА_1 додаткового адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік, обмежившись стягненням штрафу, який вже фактично сплачено. В обґрунтування зазначила, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем (старший солдат), який проходить службу на посаді водія-заправника. Наявність права керування транспортними засобами є необхідною умовою для виконання ним бойових розпоряджень та забезпечення логістики підрозділу.
Позиції сторін в суді :
В судовому захисник адвокат Рудницька А.В. просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 з доповненнями до неї задовольнити в повному обсязі з підстав, наведених в них. Не заперечувала проти розгляду справи за відсутністю ОСОБА_1 , належним чином повідомленого про місце, день та час судового розгляду.
Від адвоката Шох К.А. надійшло повідомлення про припинення повноважень щодо здійснення захисту ОСОБА_1 .
Ураховуючи положення ст. 268 КУпАП, якою не передбачено обов'язкову участь особи щодо якої вирішується питання про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП, а також строк, протягом якого особу може бути притягнуто до відповідальності в разі доведення її вини, та з огляду на те, що апелянтом не надано на розгляд суду будь-яких нових доказів, вважаю за можливе здійснити розгляд даної справи за відсутністю належним чином повідомленого ОСОБА_1 .
Висновки суду:
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення захисника та доводи апеляційної скарги з клопотанням про поновлення строку для звернення до суду з апеляційною скаргою, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Апеляційним судом встановлено, що оскаржувана постанова винесена 29 травня 2025 року. Розгляд справи судом першої інстанції було здійснено за відсутності учасників. Проте, матеріали справи не містять доказів вручення оскарженої постанови як ОСОБА_1 , так і його захиснику. Тож, ураховуючи вимоги п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України стосовно забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність задоволення клопотання особи, щодо якої вирішується питання про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та поновлення строку на апеляційне оскарження, як такого, що пропущений не з вини апелянта, і розцінює обставини, на які він посилається, як поважні.
На підставі ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого прийняти мотивоване законне рішення.
Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
ОСОБА_1 визнано винним в тому, що він керував транспортним засобом з явниким ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: порушення мови, запах алкоголю з порожнини рота. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або у медичному закладі відмовився, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Аналіз диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП вказує на те, що до відповідальності може бути притягнуто водія транспортного засобу у якого виявлено ознаки алкогольного сп'яніння, і який відмовився від проходження огляду на стан такого сп'яніння у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Процедура проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та оформлення результатів такого огляду встановлена Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України №1452/735 від 09 листопада 2015 року.
Відповідно до п. 2 р. 1 «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої спільним наказом МВС та МОЗ України № 1452/735 від 09.11.2015 р. огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Згідно зі п.п. 3, 4 р. 1 Інструкції ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці. А ознаками наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп'яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.
Аналіз матеріалів даної справи свідчить, що суд першої інстанції при її розгляді дотримався зазначених вимог закону та прийшов до правильного висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП.
Вимоги апеляційної скарги про необхідність закриття провадження за ч. 1 ст. 130 КУпАП, є безпідставними, а вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення підтверджується дослідженими судом першої інстанції доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення, рапортом щодо обставин викладених у протоколі, відеозаписами з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів), використання яких передбачено ст. 40 Закону України «Про національну поліцію» та Інструкцію про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них», затвердженої наказом Департаменту патрульної поліції від 03.02.2016 року №100, що був досліджений у судовому засіданні, які містять фіксацію відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку, його поясненнями щодо відмови, фіксацію обставин складення протоколу про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 у зв'язку з його відмовою від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає вказані докази належними, допустимими, такими, що доповнюють одне одного та підтверджують вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Вирішуючи питання про допустимість та належність зазначених доказів, апеляційний суд враховує положення ст. 251 КУпАП, відповідно до якої доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Розгляд та надання оцінки всім доказам та їх джерелам, в тому числі протоколу про адміністративне правопорушення, відеозапису подій, що мали місце 25.04.2025 року за участю ОСОБА_1 , здійснюється під час розгляду судом питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Оцінювати з погляду допустимості можна лише докази, тобто фактичні дані, на підставі яких встановлюються наявність чи відсутність фактів та обставин, важливих для ухвалення рішення, а не саме по собі джерело доказів. На цьому наголосив Касаційний кримінальний суд у постанові від 11 липня 2023 року по справі №275/368/19.
Обгрунтовуючи оскаржену постанову, суд першої інстанції надав належну та повну оцінку всій сукупності наданих суду доказів.
Апеляційний суд вважає, що наданий працівниками поліції відеозапис, який міститься в матеріалах справи про адміністративні правопорушення, отриманий з автоматичної відеотехніки, з метою фіксування правопорушення, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», може слугувати доказом у справі про адміністративне правопорушення в розумінні норм КУпАП.
Відеозаписи відповідають вимогам п. 5 Інструкції про застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, затвердженої наказом МВС України 18.12.2018 р. №1026.
Той факт, що наявні в матеріалах справи відеозаписи є роздільними, а відеофіксація не здійснювалася безперервно, не свідчить про наявність підстав піддавати сумніву зміст даних відеозаписів та вважати такі докази недопустимими. Доказами відповідно до приписів ст. 251 КУпАП є, в тому числі, і показання технічних приладів чи технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, тощо.
Тож, доводи апелянта щодо визнання відеозапису недопустимим через його неповноту та небезперервність, ні є слушними, оскільки закон вимагає відеофіксації обставин проведення огляду водія на стан алкогольного сп'яніння або відмови від проходження такого огляду, а не фіксування факту керування особою транспортним засобом, причини зупинки, оформлення адміністративного матеріалу, що може бути встановлено за допомогою інших доказів.
Вважаю безпідставними доводи апелянта про те, що відеозаписи є неналежними доказами, оскільки, наявні у справі відеозаписи є повними і послідовними, на яких зафіксовані усі ті істотні обставини, які мають значення для правильного вирішення цієї справи. Долучений до матеріалів справи відеозапис не містить даних, які б свідчили про те, що відеозапис у розумінні ст. 251 КУпАП є неналежним доказом у справі, на чому наголошує захисник Рудницька А.В. в доповненнях до апеляційної скарги.
На відеозаписі зафіксована подія за участю ОСОБА_1 у хронологічній послідовності. На відеозаписі зафіксовано у повному обсязі всі ті обставини, що підлягають обов'язковому з'ясуванню судом, зокрема причини зупинки працівниками поліції транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , факт пропозиції та факт відмови ОСОБА_1 пройти у встановленому законом порядку огляд на виявлення стану алкогольного сп'яніння, роз'яснення ОСОБА_1 працівником поліції відповідальності за відмову від проходження огляду, та його прав згідно ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, ознайомлення з протоколом, роз'яснення суті правопорушення та видачі копії протоколу, що був складений щодо ОСОБА_1 . Вказані обставини безпосередньо зафіксовані на відеозапису, перебувають у логічному взаємозв'язку і послідовності із іншими наявними у справі доказами та дають можливість встановити в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Наданий відеозапис суд оцінює в сукупності з іншими доказами, і така сукупність належних та допустимих доказів свідчить про беззаперечну доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП.
Тож, суд обґрунтовано вважав, що події зафіксовані на відеозаписі повністю узгоджуються з доказами та з обставинами, викладеними в протоколах про адміністративні правопорушення та іншими дослідженими доказами.
Будь-яких доказів оскарження дій співробітників поліції при складанні адміністративного матеріалу відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП суду з цих підстав надано не було. В установленому порядку водій ОСОБА_1 та/або його захисник дії працівників поліції не оскаржували. Під час апеляційного розгляду апелянтом та його захисником доказів на підтвердження оскарження дій чи рішень працівників поліції за вказаних вище обставин також не надано.
Водночас, відеозапис, який містяться в матеріалах вищезазначеної справи про адміністративне правопорушення, не містить будь-яких підтверджень того, що своїми діями, працівники поліції вчиняли психологічний чи інший тиск на ОСОБА_1 щодо того, щоб спонукати його до вчинення адміністративного правопорушення чи оговорення себе. Крім того, стороною захисту не було надано відповідного доказу щодо неправомірних дій працівниками поліції.
До того ж, вказаний відеозапис не є єдиним та вирішальним доказом, що підтверджує винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, а оцінюється у сукупності разом з іншими доказами, наявними в справі, з оцінкою кожного доказу з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупністі - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Крім того, доводи апеляційної скарги захисника про те, що працівниками поліції було порушено порядок огляду водія на встановлення стану алкогольного сп'яніння, апеляційний суд вважає необґрунтованими, та погоджується з висновками суду 1-ї інстанції про те, що зі змісту відеозапису чітко вбачається що поліцейським було дотримано встановлених законом вимог, та дії працівників поліції відповідали, встановленим у ст. 266 КУпАП вимогам.
Обставин, які б завадили ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки та у медичному закладі судом встановлено не було, та стороною захисту не надано.
Апеляційні твердження про відсутність чіткого формулювання обвинувачення, викладеного в протоколі про адміністративне правопорушення серії АБА №010113 від 25.04.2025 року щодо ОСОБА_1 , а саме зазначення в ньому, що водій ОСОБА_1 не пройшов огляд «у встановленому законодавством порядку», вважаю необґрунтованими.
Аналіз статті 280 КУпАП вказує на те, що для визнання особи винною у вчиненні адміністративного правопорушення повинно бути доведено наявність в її діях всіх обставин, що утворюють склад певного правопорушення.
Диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає три форми вчинення правопорушення:
1.Керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
2.Передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів.
3.Відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Норма статті 130 КУпАП носить бланкетний характер, оскільки у диспозиції відсилає до порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції
Порядок проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та оформлення результатів такого огляду встановлена Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України №1452/735 від 09 листопада 2015 року.
Тож, зазначення у протоколі про адміністративне правопорушення серії АБА №010113, складеного щодо ОСОБА_1 в фабулі обвинувачення, що водій ОСОБА_1 не пройшов огляд «у встановленому законодавством порядку», без додаткового зазначення про те, що він не пройшов такий огляд як на місці зупинки транспортного засобу, так і в медичному закладі, не є порушенням.
Тому доводи сторони захисту щодо визнання протоколу про адміністративне правопорушення, складеного щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, недопустимим доказом суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки вони спростовуються дослідженими доказами в їх сукупності. Та, з врахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції не вбачає порушень працівників поліції при його складанні.
Доводи захисника про те, що водій ОСОБА_1 , як військовослужбовець, не може бути притягнутим до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки огляд військовослужбовців має здійснюватися уповноваженою особою ВСП саме в порядку ст.266-1 КУпАП, а не працівником поліції, вважаю такими, що не ґрунтуються на приписах закону з наступних підстав:
Відповідно до ст. 15 КУпАП військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти під час проходження зборів за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.
Оскільки правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП, віднесено до правопорушень на транспорті, то військовослужбовець винний у його вчинені, повинен нести адміністративну відповідальність на загальних засадах. Тому і проведення огляду водія-військовослужбовця на стан алкогольного сп'яніння та складання протоколу про керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння відповідно до приписів ст.ст. 255, 266 КУпАП віднесено до повноважень органів Національної поліції.
Відсутність в матеріалах цієї справи будь-якого фіксування повідомлення працівниками поліції Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про те, що ними було виявлено військовослужбовця ОСОБА_1 , який перебував в стані алкогольного сп'яніння, ні є тими підставами, які свідчать про відсутність в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Доводи захисника щодо відсутності в матеріалах справи акту про огляд та направлення на проходження медичного огляду і порушення таким чином встановленого порядку проходження огляду на стан сп'яніння, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими. Оскільки ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння в установленому законом порядку як на місці зупинки транспортного засобу, так і в медичній установі, не оспорюючи наявність у нього ознак алкогольного сп'яніння, то наявність або відсутність відповідних актів та направлення на огляд до медичного закладу, як і його не вручення, не впливає на обставини, встановлені під час судового розгляду.
Так, з аналізу п.п. 7-10 Розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, направлення на огляд видається в разі згоди водія на проходження такого огляду у закладі охорони здоров'я. Інструкція не містить норми, яка б зобов'язувала працівників поліції видавати таке направлення в разі відмови водія від проходження огляду.
Тож, доводи апеляційної скарги захисника про те, що працівниками поліції було порушено порядок огляду водія на встановлення стану алкогольного сп'яніння, апеляційний суд вважає необґрунтованими та погоджується з висновками суду 1-ї інстанції про те, що зі змісту відеозапису чітко вбачається що поліцейським було дотримано встановлених законом вимог, та дії працівників поліції відповідали, встановленим у ст. 266 КУпАП вимогам.
Долучені до матеріалів справи копії військового квитка та посвідчення на ім?я ОСОБА_1 ніяким чином не свідчать про його виконання бойового завдання 25.04.2025 року при обставинах, зазначених в протоколі серії АБА №010113. Будь-яких інших доказів на підтвердження перебування ОСОБА_1 при виконанні бойового завдання стороною захисту надано не було.
Таким чином, під час судового розгляду достовірно встановлено, що поліцейський виконав всі вимоги чинного законодавства і вжив всі можливі дії в межах закону, порушень з його боку встановлено не було, у свою чергу водій ОСОБА_1 не виконав свій обов'язок, передбачений п. 2.5 ПДР, не пройшов на вимогу поліцейського в установленому законом порядку огляд з метою встановлення стану алкогольного сп'яніння.
Апеляційний суд вважає недоведеними доводи апелянтів про те, що судом першої інстанції було допущено спрощений підхід при розгляді справи, оскільки оскаржена постанова судді першої інстанції містить дослідження всіх наявних в матеріалах справи доказів, яким була надана повна та належна оцінка в оскарженій постанові.
Враховуючи вищенаведені докази у їх сукупності, судом встановлено, що дослідженні під час судового розгляду докази повністю підтверджують ті обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, які викладені в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному стосовно нього, і є безсумнівними доказами порушення ним п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Інші доводи апеляційної скарги з доповненнями до неї не містять посилань на докази та порушення вимог закону, які б спростовували висновки суду і були б підставами для зміни або скасування судового рішення.
Отже, місцевим судом зроблено обґрунтований висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП.
Що стосується доводів захисника про не застосування до ОСОБА_1 при обранні виду та міри покарання додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, апеляційний суд виходить з наступного.
За вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачено накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Даний вид стягнення, що визначений законодавцем, як основний, так й додатковий є безальтернативними.
Загальні засади призначення адміністративного стягнення (ст. 33 КУпАП) не наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення - у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. Тобто у цій справі ця функція за своєю правовою природою не є дискреційною, оскільки не потребує врахування та оцінки характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Законодавство про адміністративні правопорушення, на відміну від закону України про кримінальну відповідальність, не передбачає накладення адміністративного стягнення більш м'якого, ніж передбачено законом.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що для досягнення визначеної в ст. 23 КУпАП мети адміністративного стягнення: виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також врахуванням особи правопорушника, з метою запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, накладення вказаного додаткового стягнення є необхідним.
Отже, адміністративне стягнення, накладене на ОСОБА_1 в межах санкції ч. 1 ст.130 КУпАП у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік, відповідає положенням ст. ст. 33-35 КУпАП щодо загальних правил накладення стягнень за адміністративні правопорушення, є адекватним вчиненому і відповідає особі правопорушника.
Постанова суду 1-ї інстанції винесена з дотриманням вимог ст.ст. 283, 284 КУпАП, є законною та обґрунтованою, тому підстав для задоволення апеляційних вимог захисника та скасування постанови суду 1-ї інстанції, немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП,
Поновити строк особі, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на апеляційне оскарження постанови Індустріального районного суду міста Дніпра від 29 травня 2025 року.
Апеляційну скаргу особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Постанову Індустріального районного суду міста Дніпра від 29 травня 2025 року відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Г.А. Гришин